Профиль

УПА живе !

УПА живе !

Украина, Николаев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Бійка з ментами

Сутичка з ментами після вироку Запорожцю 27.06.2012

За честные выборы !

Останнім часом на московських форумах з'являються ось такі оголошення :

«24 июня требуется массовка кавказской национальности для съёмок документального фильма,предпочтение грузинам.Возраст от 16 л.

Можно лица другой национальности,но имеющие внешнее сходство с грузинами.

Занятость до 15-00,оплата по окончании 600р.

Встречаю на выходе из метро Краснопресненская с табличкой

"Светлана-Татьяна" в 11-00.

Запись по тел 89057379026 или на форуме».





Все зрозуміло чи ні ? Громадяни Росії збирають "похожих на грузин"  , які мають висловити стурбованість пов'язану з виборами у Грузіїї.

А ось і сами типові "грузини"







Ну , а потім росіянам розповідатимуть які "чесні" вибори у Грузії і як цим незадоволений  "чесний грузинський народ "

Учимся у Грузии

Держава це як організм , коли всі органи здорові і злагоджено  працюють то людина ( держава ) має міцне здоров'я . Шляхи та дороги це як вени та артерії в організмі , від їх якості залежить весь стан здоров'я.

Про Олександра Невського

   Історики Російської імперії, залежно від поглядів, або із захватом, або між іншим повідомляють читачам про почесне братання Олександра Невського із сином хана Батия — Сартаком. Окремі «літописні зводи» навіть стверджують, що Олександр Невський був «прийомним сином» хана Батия. Гадаю, такі твердження робилися не просто так. Історії факт братання (на крові!) Олександра й Сартака справді відомий. Ось як про цей факт дуже коротко й стримано оповідав історик Л. М. Іумільов: «У древніх монголів був зворушливий звичай братання. Хлопчики або юнаки (це важливо!!! Прошу саме на це звернути увагу. — В. Б.) обмінювалися подарунками (і не лише: різали собі руки, змішували кров з молоком, після чого пили напій по черзі, вимовляючи слова обопільної клятви. — В. Б.), ставали андами, названими братами. Побратимство вважалося вищим від кревного споріднення; анди — як одна душа: ніколи не покидаючи, рятують один одного у смертельній небезпеці. Цей звичай використав Олександр Невський. Побратавшись із сином Батия Сартаком, він став мовби родичем хана і, користуючись цим, відвів багато лиха від російської землі» Усі російські історики в свої оповіді запускали той чи інший «доважок брехні». Іумільов, повідомивши факт братання Сартака з Олександром, скромно промовчав — коли це могло статися, в якому році. Він знав про наявність величезної кількості неправди і міфів у російській історії, однак промовчав. Навіть питання про братання докорінно спотворив.

Шановні читачі, настав час самим подумати й відповісти на запитання, які виникають і на які російські «байкарі» не дають відповідей, тікають від них.

Отже, конкретні запитання: в якому році могло відбутися братання Сартака і Олександра? Скільки років у ті роки було хлопчикам або юнакам?

При цьому нагадую, що, за монголо-татарськими законами, людина в 16 років вважалася повнолітньою, тобто виходила з віку хлопчика і юнака, ставала дорослою.

Послухаймо все того ж Л. М. Іумільова:

«Адже відомо, що Темуджин (майбутній Чингісхан. — В. Б.) женився з Борте, досягши повноліття, тобто 16 років» [18, с. 209].

Із цього випливає, якщо дотримуватися законів імперії Чингісидів, що братання між хлопчиками або юнаками, Олександром і Сартаком, мало відбутися у віці від 8 до 15 років. І не пізніше!

Для відповіді на поставлені запитання, з огляду на колосальний «доважок брехні» у російській історії, пропоную йти від династійної лінії Чингісхана.

Велика Радянська Енциклопедія у 3 томі на сторінці 46 стверджує: «Батий… (1208–1255), монгольський хан, син Джучі, внук Чингісхана. Після смерті батька (1227) став главою Джучі-улуса».

Як бачимо, хан Батий народився 1208 року. Отже, його старший син Сартак міг з'явитися на світ приблизно у 1228–1232 роках. Тобто, заокруглюючи, ми маємо право припустити, що рік народження Сартака — 1230-й. Це надалі підтвердиться й іншими викладками.

Дуже уважно простудіювавши М. М. Карамзіна, можна встановити роки, коли могло відбутися зближення і братання Сартака з Олександром:

1238 рік — одержання ярлика на князівський престол батьком Олександра, Ярославом Всеволодовичем. М. М. Карамзін цю зустріч замовчує.

1243 рік — поїздка Ярослава Всеволодовича в ставку Батия, зафіксована М.М. Карамзіним. Син міг бути з батьком.

1246 рік — поїздка батька Олександра в Каракорум із обов'язковим заїздом у ставку Батия. Після цієї поїздки батька Олександра не стало.

Сподіваюся, читачі розуміють, що роки з 1243-го і далі слід виключити, бо, за російськими вигаданими «джерелами», Олександру в 1243-му вже «стукнуло» 23 роки, і підтримати «древній монгольський звичай братання хлопчиків і юнаків» він не міг. Зостарівся. Залишаються роки з 1238 по 1242-й.

Як ми знаємо, в 1239 році Батий пішов у похід на Київ і далі — в Центральну Європу. А повернув татаро-монгольські війська в південне Поволжя аж 1242 року. Отже, Олександр мусив бути аманатом (заручником) у Батия до 1239 року й залишатися при родині хана. Звісно, і син хана Батия Сартак, якому до 1239 року минуло 9 чи 10 років, участі у військовому поході не брав, а залипіався вдома, у Поволжі, з матір'ю.

Я свідомо поки що не торкаюся різниці у віці Сартака й Олександра. Про це поговоримо пізніше.

Хочу нагадати читачам: діти-заручники улусних правителів Батия, як засвідчив Плано Карпіні, «перебували при особистому дворі Хана». Виходить, два хлопчики (а це саме так!) із 1238 по 1242 роки виховувалися й росли поруч, бігали разом степом, об'їжджали одних коней, гралися в одні ігри. Читачі розуміють, що степовик Сартак, хоча й був сином хана, виховувався вільною, незалежною у своїх вчинках, у своїй поведінці людиною.

І тут ми знову вперлися у вік Олександра, так званого Невського, народженого, за російськими джерелами, чи 1220-го, чи 1221 року. Народжений у 1220 році, Олександр ніколи б не зміг стати андою (братом) Сартака, який народився орієнтовно в 1228–1232 роках, — адже він був би до 1238 року дорослим чоловіком (18 років), а Сартакові у 1238 році було тільки 8 років.

Чоловік не міг брататися з хлопчиком! А заступництва підданого васала над сином хана, елементарно, не могло бути! Це незаперечна істина.

З історії відомо, що саме в 11 років прадід Сартака — Темуджин (Чингісхан) і Джамуха стали андами.

Послухаймо історика Л. М. Іумільова:

«Коли Темуджинові сповнилося 11 років… він разом із Джамухою грався на льоду Онона, і тоді вони вперше обмінялися подарунками, а навесні того ж року заприсяглися один одному у вірності як анди (виконали ритуал клятви на крові!)» [18, с. 133].

Я впевнений, що Сартак знав звичай посвяти в анди і пам'ятав давню легенду про свого прадіда Чингісхана. Такі речі в народі зберігалися століттями.

Ось і замкнуто порочне коло з «доважком брехні». Олександр, так званий Невський, — анда Сартака, про що свідчить історія, не міг народилися в 1220–1221 роках. Це звичайний міф катерининської «Комісії», яка «придумувала історію, переважно Росії». Він народився, як і його анда Сартак, у 1228–1232 роках. І всі вигадки про «великі» перемоги Олександра, нібито ним здобуті під Новгородом, — елементарна брехня. Чужі діяння, заради звеличення Московії, приписали Олександрові, який виховувався з 1238 до 1252 року при дворі хана й віддано служив своїй батьківщині — Золотій Орді. ....................................................................................................Вихований у татаро-монгольському середовищі, прийнявши ординський світогляд, ставши андою Сартака, Олександр легко міг зрадити брата Андрія, заволодіти ярликом на великокнязівський володимирський престол і разом із татаро-монгольськими військами знову пройти руйнівником по ростовсько-суздальській землі.

Ось підтвердження цим словам:

«Готуючись до боротьби з Андрієм Ярославовичем… Олександр Ярославович поїхав по допомогу в Орду, але не до самого Батия, а до його сина Сартака… І перемога в 1252 р. була здобута з допомогою військ Сартака. Дружба Олександра із Сартаком була добре відома» [18, с. 295].

У далекому 1252 році татаро-монголи не спустошили всю ростовсько-суздальську землю. Грабували й убивали вибірково, за підказкою нового великого князя Олександра Невського.

Не варто допускати й думки про те, що Андрій намагався вести незалежну від татаро-монгольської Орди політику. Це чергова брехня великоросів, підкинута М. М. Карамзіним і подібними «байкарями історії». У князя Андрія, брата Олександра Невського, не було навіть мінімальних військових сил, здатних протистояти Орді. Та й сам він бував в Орді й міг оцінити сукупну міць Джучі-улуса. Згадайте хоча б військове протистояння Батия з Гуюком.

Однак повернімося до Олександра. За багато років життя при дворі хана Олександр став першим із суздальських князів, хто пройнявся справжнім татаро-монгольським державним духом, із дитинства всотав психологію степовика-завойовника ..........................................................................................Надалі, починаючи з 1252 року, ростовсько-суздальські князівства, пізніше Московія, відтак Російська імперія будували свою державність чітко за татаро-монгольськими канонами, привнесеними на цю землю князем Олександром Ярославовичем.

........................................................................................................................................За 525 років (із XIV до XX століття) Російська імперія і її попередниця — Московія воювали 329 років. Таку психологію розбою й бандитизму заклав у свідомість московитів «незабутній» Олександр Невський. У запозиченні в Золотої Орди й насадженні в Московському улусі саме такої державності полягала найбільша заслуга Олександра Невського перед майбутньою Московією і її істеблішментом. Інші «подвиги» Олександра Невського — від лукавого і є звичайною брехнею «істориків, які складали історію, переважно Росїї».

Усі діяння Олександра на великокнязівському поприщі, починаючи з 1252 року, його синів і наступних спадкоємців були неймовірно жорстокими й аморальними навіть за мірками тих часів, як стосовно народу ростовсько-суздальської землі й Московії, а точніше буде сказати — до народу Моксель, так і щодо сусідніх народів. .........................................................................................................................За великоросійськими літописними зводами, життєпис Олександра нібито створений у 80-ті роки XIII століття в літописі «Повість про житіє Олександра Невського».

Природно, ніхто ніколи не бачив цього літопису в оригіналі. До нас дійшли так звані «літописні зводи», тобто поліпшені за допомогою «доважку брехні» варіанти, написані через сотні років.

Ось як про це сказано у словнику-довіднику «Література і культура Древньої Русі» на сторінках 42–43:

«Повість дійшла до нас у різних редакціях ХIII — ХVIII ст. Історія її тексту надзвичайно складна, багато чого залишається наразі спірним (культурно кажучи — спірним, а потрібно сказати — облудним беззаперечно. —В. Б.) … Упродовж кількох століть перша редакція («житія». — В. Б.) неодноразово перероблялася. У наші часи відомо 13 редакцій твору. До кінця не з'ясовані взаємини між старшими редакціями… і редакцією Софійського першого літопису».

Так писалося «житіє». Я не проводитиму нового дослідження цього питання. Те, що це писання начинене безліччю «доважку брехні», — не викликає сумніву. Бо надто вже ретельно вивчала питання Катерина II, воліючи «зіграти з татарами жарт». Але, як бачимо, її «жарти» дійшли до нас «Повістю про житіє Олександра Невського»…

Ставши з допомогою військ Сартака великим Володимирським князем, Олександр княжив близько 11 років. Абсолютно всі діяння князя як управителя рядового татаро-монгольського улусу були спрямовані на залучення суздальської землі в єдину систему державного господарювання Золотої Орди. Згадайте: саме за Олександра з веління хана були проведені переписи населення спочатку суздальської, а пізніше новгородської земель. За Олександра вперше встановлена подушна плата данини, для чого татаро-монгольські чисельники провели перепис населення. В роки князювання Олександра налагоджено вільне переміщення купців, ремісників та чиновників із південних улусів Золотої Орди в північні, охоплюючи Новгород і Володимир, і навпаки: з північних улусів — на південь. Війська Володимирського улусу постійно брали участь у воєнних діях Золотої Орди. ..........................................

Нарешті, саме за вказівкою князя Олександра і митрополита Кирила 1261 року в Сараї, при ставці хана, була заснована Сарська єпархія. Я сподіваюся, читачі розуміють, що єпархія повинна була обслуговувати значну кількість православного суздальського люду, який перебував у південних улусах Золотої Орди.

Саме за Олександра Невського в суздальській землі відбулося перенесення титулу всесвітнього царя з Візантійського імператора на хана Золотої Орди. Так хан Великого Степу став легітимним Царем у свідомості суздальських князів, священиків і народу. Цими діяннями Олександр Невський заклав наріжні камені в систему прилучення суздальської землі до єдиного «кровообігу»    ЗолотоїОрди....................................................................................................................Ясна річ, не все було так просто, як хотілося Олександрові. Дуже часто йому доводилося звертатися за військовою допомогою до монголо-татар, щоб ретельно виконати веління ханів, аби втихомирити люд, що збунтувався. Протягом 11 років Олександр Невський як мінімум п'ять разів приводив татаро-монгольські війська в суздальську й новгородську землі. Врахуйте, що татаро-монголи лише за допомогою Олександра Невського змогли підкорити великий Новгород. Як бачимо, серед суздальських князів знайшовся охочий зрадити новгородців.

Ось роки «найбільшого братання» Олександра Невського з татаро-монголами:

1252 рік. Олександр з допомогою військ анди Сартака вчинив переворот у суздальській землі, скинув брата Андрія, отримав від хана ярлик на великокнязівський володимирський престол. Скільки при цьому загинуло людей, великоросійські «байкарі історії» скромно замовчують.

1257 рік. Князь Олександр привів татаро-монгольські військові загони в суздальську землю. За їхньої застрашливої підтримки провів подушний перепис у Володимирському улусі. Бунтівників знищував безжалісно.

1257–1258 роки. У зимовий час князь Олександр повів татаро-монгольські загони і татарських чисельників у новгородську землю, намагаючись провести перепис населення Новгорода. Спалахнуло повстання. Сина Василя, який назвав батька зрадником, віддав на розтерзання татаро-монголам. Населення жорстоко покарав: «оному носа урезаша, а иному очи выимаша». У зв'язку з тим, що багато людей втекло у ліси, перепис населення не відбувся.

1259 рік. Олександр Невський вдруге привів татаро-монгольські війська й чисельників до Новгорода. Місто було повністю оточене й блоковане. Під страхом повного знищення Орда таки підкорила стародавній Новгород. Князь Олександр виконав своє «велике призначення». Скільки того разу загинуло новгородців, російські «оповідачі історії» замовчують.

1262 рік. Татаро-монгольські війська придушили бунт у суздальській землі, що спалахнув на ґрунті невдоволення при зборі данини. Князь Олександр брав особисту участь у придушенні бунту в Ростові, Володимирі, Суздалі, Ярославлі. Однак монгольські баскаки лишилися незадоволень Олександра терміново викликали в Орду, і оскільки було пролито татаро-монгольську кров, князь із Сараю живим не повернувся. На той час анди Сартака серед живих уже не було.

Хоч як намагався Олександр Невський вислужитися й догодити Золотій Орді, але закінчив життя, як і батько.

Не слід забувати, що з 11 років свого служіння татаро-монголам на престолі великого князя Олександр не менше 5 років провів у Золотій Орді, ретельно осягаючи татаро-монгольські звичаї та науку управління улусом. Тож коли російські історики сотні років вселяли всім і кожному (та й сьогодні тривають ці потуги), мовляв, князь Олександр служив тільки інтересам Російської держави, — це велика брехня імперії.