Профиль

УПА живе !

УПА живе !

Украина, Николаев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Похід Івана Грозного 1570 року

«В холодний зимовий час Іван зібрався в похід, взяв із собою опричників і ціле військо. Вже на кордоні Тверської губернії почалася військова екзекуція, перед якою блідли жахи першого лівонського походу. Далі був систематичний розгром усієї області: від Клина до Новгорода цар залишив за собою пустелю.

2 січня його передові загони з'явилися під стінами міста й оточили його з усіх боків. Приміські монастирі було віддано на розграбування, до 500 монахів забрано. Наступного дня опричники проникли в місто, зібрали всіх священиків і дияконів, поставили їх поруч із ченцями… Їх били від ранку до вечора, вимагаючи по 20 р. викупу за кожного. Як можна судити з документів, між ними були щасливці, які уникли катування, заплативши необхідну суму. На решту чекала страшна доля. Царські пристави нишпорили по будинках і зганяли жителів у обгороджене місце, яке охороняли війська. У п'ятницю 6 січня прибув сам Іван (Ірозний. — В. Б.) із сином і 500 стрільців. Він наказав бити ціпками до смерті всіх ченців… Трупи їхні розвезли по монастирях і там поховали.

Настала черга білого духовенства. В неділю зранку перед обіднею архієпископ вийшов із хресним ходом назустріч цареві на волховський міст і хотів благословити його. Іван не прийняв благословення й назвав його «волкомъ хищным». Але все ж наказав йому служити обідню у св. Софії. Він мав намір повторити сцену розправи з Філіпом. Цар прийняв навіть запрошення пообідати у владики. Він здавався веселим і їв охоче. Раптом серед трапези він голосно скрикнув. За цим знаком опричники взялися виконувати те, що їм було заздалегідь наказано. Весь дім архієпископа був розгромлений. З нього зірвали одяг і разом з челяддю кинули в темницю. В наступні дні терор сягнув жахливого розмаху. На головній міській площі було споруджено подобу трибуналу, оточеного знаряддями катувань. Цар приступив до швидкого суду. Міщан приводили сотнями, катували, спалювали на малому вогні з бузувірськими прийомами, відтак майже всіх присуджували до смерті й везли спалювати. Закривавлені жертви прив'язували до саней і з крутого спуску штовхали на бистрину, де Волхов ніколи не замерзав. Нещасні поринали в безодню. Немовлят спалювали, прив'язавши їх до матерів. Опричники з піками стояли на човнах і стежили, щоб ніхто не врятувався.

За даними третього новгородського літопису, вбивства тривали п'ять тижнів, і щодня на той світ відправлялося зазвичай людей 500–600. Іноді кількість жертв зростала до півтори тисячі на день. Перший псковський літопис свідчить, що загалом загинуло близько 60 000 людей, як чоловіків, так і жінок…

Як би там не було, огидна різня набула жахливого розмаху, і коли Іванові більше нікого було вбивати, він обернув свою лють на неживі предмети. З особливим звірством кинувся він спершу на монастирі, припускаючи там зраду. Із тієї ж, імовірно, причини він узявся знищувати торгівлю й промисловість цього великого міста. Всі крамниці в місті та передмістях, а разом із ними й доми були розграбовані й зруйновані дощенту. Присутнім при цих руйнуваннях був сам цар. Опричники ж, якщо вірити літописам, нишпорили довкола верст за 200–250 від Новгорода і скрізь чинили те саме…

Новгород уже ніколи не оправився від завданого йому удару»

правда о чеченской войне

.В Чечне идет война. Война жестокая и страшная. Она идет уже десять лет - эта вторая чеченская война. Она идет под многолетние монотонные причитания официальной пропаганды, будто бы война давно уже кончилась, будто ее нет, этой войны, а есть только какая-то ничтожная горстка бандитов, которая вот-вот будет выловлена и уничтожена.
Все эти годы в Чечне ежедневно гибнут люди, и мы уже привыкли к сообщениям о новых убийствах, о взрывах, терактах, расстрелах и похищениях. На них уже не обращают внимания, они не попадают на главные страницы новостных лент, о них не пишут заметные издания. Нас пробуждает теперь ото сна только гибель праведников - тех, кто вопреки всеобщему равнодушию противостоит этой войне и помогает ее жертвам. СЛАВА ПУТИНУ Россия 1 место в мире по количеству абортов и материнской смертности
1 место в мире по абсолютной убыли населения
1 место в мире по количеству самоубийств среди пожилых людей
1 место в мире по числу разводов и детей рожденных вне брака
1 место в мире по количеству самоубийств среди детей и подростков
1 место в мире по смертности от заболеваний сердечно-сосудистой системы
1 место в мире пациентов с заболеваниями психики
111-е место в мире по средней продолжительности жизни
1-е место в мире по темпам роста числа долларовых миллиардеров и 2-е место -- по КОЛИЧЕСТВУ долларовых миллиардеров (после США).
67-е место в мире по уровню жизни
72-место в мире по рейтингу расходов государства на гражданина
127-е место в мире по показателям здоровья населения
111-е место в мире по средней продолжительности жизни
134-е место в мире по продолжительности жизни мужчин
159-е место место в мире по уровню политических прав и свобод за 13 лет с карты Российской Федерации исчезли 11 000 сел, 290 городов, еще 13 000 деревень остались без жителей.численность русского населения ежегодно сокращается -- на 700--800 тысяч человек «начиная с 1990 по 2010 гг., самостоятельно из жизни ушли порядка 800 тысяч россиян,

Происхождение русского народа и становление России

Відвоювання в 1320 році великокнязем Литви Ґедимінасом улусів Київська Русь та Чернігівська Русь від Алтай — Орди дуже занепокоїло чингісхана Узбекея.Орда почала діяти. У 1337 році Узбекей хан направив орду до улусу Владимірська Русь , але мешканці Владимірщини повстали і дали відсіч. Це викликало великій гнів Узбекей хана. Орда лютовала і готувала велике каральне військо. На захист Русі з протестами виступила Європа, але Орді вдалося її перехитрити.

До тодішньої столиці Алтай — Орди Сараю (нині Саратов ) терміново викликали по — ординські налаштованого князька — хана Івана Даниловича Мошенку ( по ординські Калиту ) із маловідомого посаду Москва і наказала йому очолити каральну орду . Князьок — хан виконав “завдання” блискуче , очолюванна ним рать — орда , московська та суздальська , розгромили владимірське військо , недобитки якого втекли до Пскова. Ординці разом з Калитою спалили Твер та навколішні посади , повирізавши населення. На їхнє місце прикочовували тисячі і тисячі нових ординців які заселяли міста і посади Влидиміршини, залишки місцевого населення просто вбивали або виселяли до В'ятки.

Своїм ярликом 1328 року Узбекей хан на Владимірщині утворив ординський Улус Москва — Орда на чолі з великокнязем — ханом Іваном Калитою , із центром Москва.

Так у 1328 році почала утворюватися москвинька тюрська кипчацька ординська нація , яка нині себе самоназиває русською.

Владимірщини не стало. Ісламізацію було призупинено ,навпаки , ханам , беям і мурзам було дозволено приймати християнство. Згодом самі хритиянизовані ханки та беї не захотіли переходити із православ'я до ісламу. При дворі Івана Калити вони обійняли всі посади , стали дворянами , розбагатіли. Орда — дворяни правили Москва — Ордою до 1917 року ( 1328 — 1917 , 589 років )

Ханки ,беї , мурзи пристосували свої імена : Аксакай став Аксаков , Батай — Батов , Баскакей — Баскаков , Велей-хан — Велейханов , Ґоліцей — Ґоліцин , Єльцей — Єльцин , Косигей — Косиґін , Ліґачей — Ліґачов , Лужкей — Лужков , Мещерей — Мещерський , Ноґай — Ноґін , Плей-хан — Плеханов , Путей — Путін , Турґеней — Турґенєв , Черкезей — Черкізов тощо .

********************************************************************************************************************************************************

1471 року великокнязь — хан Улусу Москва — Орда Іван ІІІ Лютий без причин напав на республіку Великий Новгород , розгромив її військо , всім полоненим воїнам повідрізали носи , вуха та губи , а полководцям повідрубали голови. Навколішні посади та села було пограбовано і було приєднанно до Улусу Москва — Орда . Так залишаючись у складі Алтай -Орди , Улус Москва — Орда вже сам став колоніальною імперією . Тодішній хан Ахматей вимагав від Івана ІІІ привезти йому награбоване , та той його не послухав.

У цьому столітті відбувся розпад Алтай — Орди на незалежні держави . 1420 року відокремились за Уралом Тюмен — Улус ,став Тюмен — ханатом зі столицею Іскир ( від цієї назви москвини вивели назву Сибір ) ; 1438 року — Казан — ханат , столиця Казан , ;1440 року Астрахан — Ханат , столиця Астрахан ; 1443 року - Великонагай — Ханат , столиця Сарайджук ; 1481 року — Узбек — Ханат , столиця Арал; 1490 року — Казах Ханат ,столиця Балхан. Після розподу великої Алтай — Орди дрібні ордочки залишилися в колишній Сур'яжії (нині передкавказзя ) . Вони і нині живуть там колонізовані православною Імперією Російська Федерація. Це ісламські автономії Чечня , Інґушетія , Даґестан, Кабардино — Балкарія , Адиґея, Карачаєво — Черкесія та православна Осетія. Осетинці єдині хто прийняв християнство під час кровавого завоювання Кавказу Росією. Частина осетинців втекла до Грузії , Грузія прихистила їх на своїй землі , дала їм автономію , але осетинці забули добро і нині ставляться до грузин вороже. Їхні правителі хочуть російської колонізації. Усім цим передкавказьким націям заважають залишки кочового ордизму , ниніцивілізовані нації живуть не за традиціями , а за суспільними законами.

Кочової ісламської імперії Алтай — Орда не стало.

1480 року хан Великої Алтай Орди Ахматей повів військо на свій Улус Москва — Орда ,щоб примусити великокнязя — хана Івана ІІІ віддати награбоване у Великому Новгороді. Рать — орда Івана ІІІ стала на ріці Ока , Ахматей перевів свою орду на ріку Угра. Битву не розпочинали . “Стояли на Угрі — ріці” до піздньої осені , Ахматей відступив без битви.

Так у 1480 році Іван ІІІ визволився від васальства Великої Орди. Москва — Орда отримала незалежність і була перейменована у Москвинське Государство , себе Іван ІІІ став називати государем

Государиня — дружина Софія з візантійського роду “подарувала” герб — двоголового орла Візантії, оскількі всі ординці , московські тюрки ненавидили український тризуб та синьо — жовтий прапор , то правителі Довгоруко — Данилістської династії не ризикнули ввести цю символику для своєї держави.

Отже 1328 рік — виникнення москвинької кипчацької ординської нації як частини Алтай Орди. 1480 рік — утворення першої москвинької держави Москвинське Государство. Ця православна держава відразу виникла як колоніальна імперія , бо мала у своєму складі Новгородські та Псковські землі й населення. Таким чином ,виникнувши у 1328 році ,москвинська нація за 152 роки сформувалася і в 1480 році утворила свою державу -імперію. * використани матеріали з праць Миколи Галичанця ,автора книг " Москвино -великороссо-русська тюрська кипчацька ординська нація"  ( у двох книгах)

День "Победы"

Originally posted by shiropaev at О культе "победы"



Представим себе на минуту, что культ «великой победы» исчез.

Что мы видим?

Исчезла скрепа, еще как-то державшая это общество и эту страну. Последняя скрепа. Химеричность общества и страны становятся очевидными, поскольку улетучивается иллюзия «общей судьбы». Все – и личности, и народы и регионы – получают возможность переосмыслить себя, получают шанс на новую судьбу.

«Великая победа» - это сегодня последний миф, оправдывающий, легитимирующий существование исторической российской государственности; миф, замыкающий народы и регионы в формате давно отжившей свой век империи. «Великая победа» - последнее, что делает Россию страной. Убери этот «культ» - народы и регионы с удивлением посмотрят друг на друга и начнут выстраивать между собой новые связи и отношения, формировать новое пространство, поскольку на вопрос «Что нас связывает?» последуют уже какие-то иные ответы. Откроется возможность новой этно-региональной самоидентификации – например для казаков Дона и Кубани, предки которых в годы Второй мировой войны зачастую стояли на антисоветских позициях.

Особое, судьбоносное значение демонтаж культа «победы» имеет для русских, поскольку этот культ накрепко связывает большинство из них с советизмом, освящает советизм в глазах русского народа, делает русских наиболее советским народом на всем пространстве бывшего СССР. Именно культ «победы» примиряет и даже роднит русский народ с этим государством, которое, как говорят, конечно, не сахар, но все же «наше», «мы с ним Гитлера победили». Проблема, не преодоленная в свое время Ельциным – десоветизация русского сознания – решается, прежде всего, путем демонтажа культа «победы». Вообразите себе русскую ментальность, свободную от фетишей «9-го мая». В ней уже не будет места Сталину и преклонению перед «великим государством» с центром в Москве. Резко упадет ценность «сильной власти», развеется обаяние ее «исторических свершений». В русское сознание войдут другие герои – например, герои РОА. А от них совсем недалеко до Андрея Курбского и Марфы Борецкой. А это уже иная ментальность, открытая демократическим ценностям и историческим альтернативам.

Таким образом, демонтаж культа «победы» имеет несомненное прогрессивное значение, поскольку является залогом становления новой русской идентичности, иной русскости. Вместе с культом «победы» в русской ментальности отомрут многие мрачные реликты, препятствующие нашему вхождению в сообщество цивилизованных народов. Исчезнет возможность легитимации сталинизма и как следствие – всей исторической традиции российского деспотизма. Возникнет прочная основа для альтернативного, антиимперского демократического проекта.

Вдумайтесь: ведь только благодаря культу «победы» ГУЛАГ, несмотря на миллионные тиражи Солженицына, так и не осужден обществом как абсолютное зло. Только благодаря культу «победы» не осужден как абсолютное зло большевизм в целом. Красный флаг над рейхстагом делает большевизм неуязвимым для безоговорочного общенародного проклятия. И сам красный флаг невозможно отправить на свалку истории, покуда он является главным атрибутом главного праздника. Пока в русском сознании будет доминировать культ «победы», оно останется доступным для зла, для человеконенавистнических мифов и опасных, изуверских утопий. Если мы хотим быть цивилизованными людьми – должен пасть культ «победы», имеющий несомненные примитивные варварские черты: нетерпимость, фанатизм, мрачный пафос массовых человеческих жертвоприношений, жестокость. Показательно, что в последние годы своего рода знаменем «победы» стало имя красного «партизана» Кононова, сжигавшего живьем беременных баб. А это уже социологический диагноз. Культ «победы» - это род тяжкого общественного очуменья, когда оккупантов считают освободителями, а палачей и убийц типа Кононова, Судоплатова и Жукова – героями и почти святыми. Маргинализация «победопоклонства» означала бы духовное оздоровление нашего социума, его способность к развитию, наконец, просто вменяемость.

Культ «победы» выгоден и необходим только москвоцентричной власти, которая паразитирует на этом культе, апеллирует к нему, стремясь доказать и обосновать свою историческую легитимность и необходимость. Путинский кремль держится только благодаря тому, что постоянно подчеркивает свое правопреемство со сталинским кремлем, «спасшим нас от Гитлера». Традиционная для России царистская модель власти окончательно изжила себя и выродилась в мафиозную структуру, замкнутую на своих преступных интересах. Культ «победы» необходим этой власти, чтобы создавать в обществе иллюзию «национального единения» и продолжать паразитировать на рыхлой, несуразно огромной стране, уже исчерпавшей свой исторический ресурс. Культ «победы» - это специально созданный культ для рабов, опиум на потребу «агрессивно-послушному большинству». Это раскатистое эхо сталинизма; культ личности и культ «победы» – в равной степени проявления единого культа безличия. Чтобы развиваться, мало сменить власть – надо устранить ее системообразующие мифы. Надо обрести новые смыслы, формирующие не рабов, а свободных людей.