Велика Вітчизняна - знана і незнана.

Останнім часом, і ви, мабуть, з цим погодитесь, однією з найпомітніших
ознак суттєвих змін у суспільній свідомості став величезний інтерес до
вітчизняної історії, і передовсім до її складних, трагічних сторінок,
до періодів і фактів, про які ми знали не всю правду або які протягом
десятиріч ретушувалися, перекручувалися, прикрашалися.[ далі ]

* * *
Ми віками звикли покладати голову
За Україну, за її волю
І, як відчуття вічного голоду,
Цю звичку носили з собою.

Ми так звикли ходити в мучениках,
В трагічних героях, в страждальцях,
Яких Україна — мати засмучена —
Не могла з Сибіру діждаться,

Ми кров лили, ми пісні складали,
Ми так вросли в свою ролю,
Ми так натхненно голови покладали
За Україну, за її волю.

І от вже ластівкою звістка шугає:
Є держава! Вже можна жити!
А ми все ходимо і шукаєм:
Де б голову нам зложити?


ПЕРЕДВИБОРЧА АГІТКА

Не та Україна, не та,
Не та, про яку ми мріяли,
Коли життя тюремними строками міряли,
Марнували в неволі літа.
Не та Україна, не та!

А при владі ті, що й були,
Називають Вкраїну ненькою,
В кишенях золотом краденим дзенькають,
А ми мовчимо, покірні воли,
А при владі ті, що й були.

Отже думайте, думайте, люди,
Не дозволяйте себе зомбувати!
Що з нами було, не сміємо забувати!
Бо при владі всі ті ж і їх лизоблюди.
Отже думайте, думайте, люди!

(вірші Галини Гордасевич (1935 - 2001 рр)


Хроном вже ота наша безпорадність навчитись просто нормально жити і будувати-розбудовувати державу, а не постійно підпалювати хату і гасити, Бо дуже захоплюючий процес...

Я поважаю як людей значну більшість з тих, хто підписався під відозвою, але фактично нікого з них не поважаю як політика, тому вся ця містерія-буф малозначима і нічого результативного не принесе - я так вважаю.

І перш, аніж голоситит "Ой матінко моя рідна, та що це, людоньки, робиться!" всі ті підписанти хай краще пояснять чим вони 5 років за Ющенка займались, що отак зараз вибачте на слові - обісрались. 

Подивимось що то буде за катавасія, але я особисто в тому прийму участь тільки якщо побачу реальні сили і дії, а не мітинги і тому подібні акції-прокламації

Отже
[ далі ]

1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
заходьте і скачуйте в кого як вийде
http://www.ex.ua/user/rjasne

                Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, - саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором “дітлахи”.  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема “-чк” придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми “-лах”в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово “лахи” на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово “лох” коментарів не потребує, а ще є такий вираз: “не дери з мене лаха”, яке означає : “припини з мене знущатись і насміхатись”. Є слово “ляха”, що означає “велику жирну свиню”. І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору “дітлахи” ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх “дітлахами”. Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова “дітвора”, а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу “а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха”.
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками з сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні “Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар”.
 Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними “розчіпірками”, “дітлахами” і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу “презентація”, а то і з особливим шиком виведе “репрезентація”, хоча це можна спокійно означити гарним українським словом “представлення”.  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: “губернатор” або “спікер”.  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі - і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту “розкотав губу”, тобто “мати надмірні бажання і пиху”
Звичайно що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе “президентом ЖККа” і в розмові вставляти фрази: “Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут з своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!” Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА - це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: “Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси - він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи” –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть “приколюватись” з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В Росіє є, а у нас – НЕМА. Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності “голови на плечах” чи “клепки в голові”. Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!      


м. Львів                            Богдан Гордасевич

(продовження, початок Военная проза Бориса Васильева Ч-1)
Рассказ «Пятница» («Юность», 1970, № 6) войны как бы совсем и не касается. Действие его развивается в праздничный день 22 июня 1941 года... Веселая массовка молодежи одного из московских заводов. Лес, солнечная поляна, песни, танцы, веселье. Три друга: кузнец Федор, заводской поэт Сеня, монтер Костя. Влюбленная пара: Костя и молоденькая библиотекарша Капа. Для них в этот день перестали существовать и пространство, и время. Костя говорит Капе: «Капелька!.. Ты моё воскресенье». Капа же, исходя из романа «Робинзон Крузо», объявляет себя «Пятницей». «Я твоя Пятница. Твоя Пятница, слышишь?.. Обними меня. Крепко, крепко!.. »
Счастье настолько овладело влюбленными, что они нимало не задумываются над тем, что происходит в близлежащей деревне. «Вой стоял над деревней, бабий вой над покойником, над минувшим счастьем, над прожитой жизнью...» Им было не до этого. Им и в голову не могло прийти, что в это воскресенье — 22 июня 1941 года — началась Отечественная война.
[ далі ]

Давно отгремели залпы Великой Отечественной войны. Но о ней продолжают вспоминать, рассказывать, писать. И вспоминают и рассказывают, естественно, по-разному, по-своему, часто о своём. Решить вопрос о том, что и как рассказать о войне, во многих случаях оказывается не так просто. Что же важно в наши дни знать и помнить о войне, о том, «как всё было»? О чём обязаны советские люди не забывать и помнить вечно? Что из рассказов о войне способно взволновать ум и сердце нашего современника, нашей молодежи?
В рассказе Бориса Васильева «Ветеран» («Юность», 1973, № 4) выступить с воспоминаниями о войне на вечере в заводском Доме культуры поручено ветерану войны бухгалтеру Алевтине Ивановне Копиковой. Ветеран оказался в крайне затруднительном положении. О чём, о ком и что она расскажет? Дело в том, что Алевтина Ивановна прошла войну бойцом банно-прачечного отряда, а попросту говоря — прачкой. Всю войну бойцы этого отряда простояли за корытами... «И чего им нас-то вспоминать, какие мы солдаты,— говорит Алевтина Ивановна.— Я же не на передовой. Я же...»
[ далі ]

З нагоди наближення 9 травня

Борис Васильев

ВЕТЕРАН

—  Алевтина Ивановна, что же это вы свои факты скрываете? Нехорошо!
Старший бухгалтер отдела сбыта Алевтина Ивановна Коникова — пятидесятилетняя, в меру полненькая и еще не утратившая инстинктивного желания нравиться,— удивленно смотрела на секретаря комсомольской организации фабрики. Секретарь был юношески самоуверен, горласт и глядел с победоносным торжеством.
— Я ничего не скрыла, — начала она, лихорадочно припоминая все анкеты, когда-либо заполненные ею.— Я всегда...
—  Да вы же, оказывается, ветеран!
[ далі ]

Галина Гордасевич

Покаяний псалом

На душу впали порохи,
І висохла вона на мумію.
Прости нам, Господи, гріхи,
Бо грішимо по скудоумію.

Сяк-так долаємо добу,
Все спішимо, все щось моторимо.
Прости нам, Господи, злобу -
Самі не відаєм, що творимо.

Засадим брата до тюрми,
Скуємо ланцями залізними.
Прости нас, Господи, що ми
Живцем у царство Твоє ліземо.

А треба хрест свій пронести,
Щоб стати із раба людиною.
Прости нас, Господи, прости,
Хоч перед смертною годиною.

Могили снігом занесе.
Закряче ворон над пропащими.
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
               Ми будем кращими!

ВСІМ! ВСІМ!  ВСІМ! В понеділок 29 березня 2010 року об 18 год. у конференцзалі ГО "Разом" ( вул. Наливайка, 5) пройде урочиста академія з вшанування ювілейної дати 75 років від дня народження української письменниці Галини Гордасевич - запрошуємо всіх! Також всі бажаючі (не можеш сам - загітуй іншого!) запрошуєм на конференцію "Творча спадщина Галини Гордасевич", приурочено до ювілею письменниці. Початок 14 год. 30 березня  в приміщенні Львівської Обласної наукової бібліотеки (просп. Т.Шеченка, 13) А хто просто най загляне на сайт http://together.lviv.ua/index.php?id=1060

Приєднатися до події

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю вже покійної відомої
української  письменниці Галини Гордасевич. Так, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.
А у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові.
Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування.
Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич


 ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, якнй тобі дарує Бог.
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет, -
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі.
Пускають плітки й дотепи солоні. -
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

[ далі ]