Весна прийшла так швидко,Неначе й не було зими.Снігу вже давно не видно,Співають весело пташки.Сонце тепліше пригріваєЩоб квіти швидше проросли.Кохання в серці розцвітає Й пишуться нові вірші.Моє серденько теж співаєВідтоді, коли ще восениДівчину з гір карпатських, де водограїЗустрів я в місті на Дніпрі.Вона сама немов веснаКрасиві карі її очі!З плеча спада така коса!Про неї я думаю щоночі.Букетик квітів веснянихСьогодні їй подарую я.Засяє помішкою її обличчяНабіжить радості в очах сльоза...

Читати далі...

Я люблю, як вишня розквітає,Зелений шовк пророста з-під землі,На схилах лук лисиця спочиває,Рябенький перепел дрімає не траві. Я люблю, як сонце сходить,Відбиті промені на вранішній росі.Ввійшовши в ліс, зробивши свіжий подих,Відчути, що щастя є ще у житті. Я люблю тоді, коли вже темно - На небі зорі мерехтять.Коли місяць зійде понад степомНа копиці сіна іх я буду споглядать. Я люблю, коли тепло влітку,Дощу краплини стікають по щоці.І кучугури снігу взимкуСніжинка тане у руці. Я люблю...

Читати далі...

Народився я в неволі,Кайдани відразу ж одягли. Така вже була Божа воля, Що записали в кріпаки. З маленьких літ я так живу - Пута на тілі моїм всім. Та прийде час — я їх порву, Звільнивши волю тим. Та поки панські ланцюги Скували кляті мою плоть. Не вирватись ніяк мені, Та дух мій їм не побороть! Хомут на шию одягли Діти панів багатих. Рабом зовуть вони мене, Та дзуськи вам панята. Я син козацький України І воля в серці не умре. І шабля моя — рідна мова, Вона кайдани...

Читати далі...

Я милі можу бігти без зупину,Щоб в очі твої зазирнутьІ серце моє до тебе линеІ мов на крилах душа летить.Та інший в тебе єБезмежно ти його кохаєш.Це добре, що любовУ серці твоєму розцвітає.Я знаю - третій зайвий,І третій знову я...Що ж, бажаю тобі щастяПрощай, любов моя.І зникну з твого життя, як те марево - Піду по світу долю я свою шукати,Але погляд очей милихНавіки буду пам'ятати.

Зима на вікнах намалювала Дивні обриси цікаві, А тіло моє у пітьмі Самотнє тоді замерзало. Та раптом подихом тепла Наповнилась кімната. Із душу вийшла ти - Оголена краса та. І очі твої в темноті Промінням сонця засіяли. Зігріло воно мене тоді І серце, що в грудях змерзало. За руки взявши я тебе, Вуста гарячі цілував. В обіймах я своїх Тебе вже тоді зігрівав. Місяць за вікном світив І зорі виднілись на небі, А я "долоньки стоп" Цілував там милій. Свічка на столі Вже майже...

Читати далі...

Опять упал лицом я в грязь Да, был я там уже не раз, Но буду снова подыматься С ударами жизни надо сражаться! Да, будут еще такие дни: Печали, грусти и тоски. Не дам уничтожить я себя Кулак вверху мой, большое сердце у меня. Пускай ботинок мой протертый И руки в мозолях затерты. Одежда тоже износилась, А время, как вода пролилось. Друг мой лучший - нож мне в спину, А другие вовсе уже забыли. Нет квартиры у меня большой И не стоит автомобиль там дорогой. Крест тяжелый мой ...

Читати далі...

Сніг розтанув, крига скресла. І з землі воскресла Дивним цвітом осяйна Квітка, квітка весняна. Але то дівчина та квітка Й очі в неї, як у весни. Промінням теплим сяють, Що лід на серці розтає. Візьми ти моє серце Й зігрій в своїх руках, Бо скоро стане каменем Воно в моїх грудях. Застигне навіки В тілі моїм кров, Й ніколи не дізнаюсь Я що таке любов... І де ж та дівчина, що квітка, В якої очі весняні? Тебе кохаю я всім серцем Не байдужа ти мені! [Приєднана...

Читати далі...

Никто не услышал, никто не понял, Никто мне даже шанса не дал. Лишь только матал мою душу спасал, Лишь только метал меня понимал!

Він народився так, як і всі Щоб прожити життя на землі. Він ріс, навчався, спортом займався, А з нього люд насміхався. Він не пив і не палив І навіть дівчину одну полюбив. Він так сильно її покохав, Що майже серце собі зламав, Але це інша тема з життя його, Бо буде нелегкою вона для нього... І ось він виріс - пішов у життя, Поїхав у місто здобувати знання. Але це місто виявилося для нього чужим, Бо майже нікому було поговорити рідною мовою з ним. Це місто було на вкраїні його...

Читати далі...

Он вышел вот из той скалы высокой Направясь в даль - туда, где светит солнце, Где род людской живет вовек Ведь он же тоже человек! Ни дождь, ни ветер его не разрушали, Лишь только слезы на каменной щеке борозды оставляли. Везде преследовало его Лишь одиночество одно... Среди людей он тоже одиноким был Тупою глыбой они его прозвали, А между тем под каменным панцирем своим Живое сердце в слезах утопало. Душа в людей скоро развеется как сон, Что даже в камня сердце есть живое. Да...

Читати далі...