Невід’ємна частинка душі…

З нею серцю потрібно миритись.

Її муки прийнЯти усі,

По житті йти із нею навчитись.

Я не прошу забрати її,

Тільки віри благаю у неба.

Світло Духа й надії вогні –

То найбільша моя потреба.

Все приймУ, як і Він прийнЯв,

Упокорю стражданням душу.

Він невинно за нас страждав,

Я ж за себе цей біль нести мушу.

То молитва тиха моЯ,

Що із серця плине сльозами.

На все, Господи, воля Твоя,

Твоя ласка завждИ є над нами.

В милосерді своЄму відкрив

Ти причину душевного болю.

Рани серця любов”ю скропив,

Й розуміння живою водою.

Бачиш, Боже, Ти душу моЮ,

Знаєш всі таємниці й бажання.

В твої руки святі віддаю

Із довірою щире прохання.

У реальних до болю снах

Я цю радість не раз відчувала.

Подолавши зневіру і страх,

В тому щасті, як в сонці, купалась.

Не відкину його й не роздам,

Бо це крихітка Твого болю.

У гарячій молитві тобі серце віддам,

І нехай не моЯ, а ТвоЯ буде воля.

Сірими холодними краплинками

По вікні моЇм стікає літо.

Плачуть Ангели небесними сльозинками,

Хочуть бруд із душ людських омити.

Тихим голосом душі до нас звертаються,

Від біди крилом могутнім захищають.

Із дітьми малими вони граються,

І до них відкрито промовляють.

У хвилини смутку та тривоги

Віру в серці зберегти допомагають.

І прохання вірних душ несуть до Бога.

Тим, хто просить, завжди поміч посилають.

Чому ж люди своїх Ангелів не чують?

Чи ж настільки їхні душі зачерствіли?

Світ ілюзій і примар собі будують,

В задзеркаллі свого “его” заблудили.

Дуже часто люди Ангелів втрачають,

Самовільно відрікаючись від Бога.

Та в нікчемності своЇй, на жаль, не знають,

Що у вічному страхУ застрягне їх дорога.

І чому свій хрест життєвий люди відкидають?

Найцінніший дар небес у себе відбирають?

Від хрестів життєвих так вони втікають,

Та в мільйони раз страшніші муки їх чекають.

І нема НІЯКОГО для цього оправдання,

Кожному дається за його ж гріхи страждання.

То ж чому так важко людям душу очищати,

І так легко все навкОло своїм злом вбивати?

Чому дітям своїм рідним, ангелам невинним

Залишають люди в спадок лиш одні терпіння?!

Хоронителів небесних знати не бажають,

І свою людську подобу назавжди втрачають.

Хочеш Ангела почути? То звернись до нього!

Як дитина, з щирим серцем проси допомоги!

На твоЇ палкі молитви він завжди чекає.

І у будь-якій потребі руку простягає.

І тоді нестримна радість серце огортає,

А душа подячну пісню разом з ним співає…

Зупинилися сльозинки… То ж радіти треба!

І веселку вже малюють Ангели у небі.

Анатолій Мозжухін

НАД ПРІРВОЮ

Над прірвою стою, злетіти хочу,

Та щось позаду стримує мене –

Якийсь тягар. Без нього я б охоче

Стрибнув у синь, де облако пливе.

А може, навпаки, униз, як камінь,

Я б полетів, безкрилий мрійовик,

Що марно лету прагнув, наче пламінь,

Та опустився попелом і зник.

Що стримує мене, сім’я чи доля?

Чи може те, що залюбки робив

Усе життя, і то – моя неволя?

Чи тягне погань, що не засудив?

Душа волає: хочу лету, лету!...

І рву я комір, що стиска кадик,

І як належить птаху…, (чи поету?)

Стрибаю вгору, закусивш язик.

Не бійтеся жити і світ цей любити,

Бо швидко час плине,його не спинити.

Не бійтесь радіти,день новий стрічати.

Не бійтесь у людях  добро помічати.

Не бійтеся серце своє відкривати,

Не бійтесь кохання у нього впускати.

Не бійтеся мріяти і в снах літати,

Не бійтесь надію у серці плекати.

Не бійтеся заздрощів і пересудів,

Не бійтесь того,що подумають люди.

Не бійтеся душу слізьми очищати,

Любов і усмішку комусь дарувати.

Не бійтеся бути самими собою,

Не бійтеся Богу довірити долю.

Не бійтесь провину свою визнавати.

Лиш бійтесь в зневіру і відчай впадати.

Найгірше,що можем собі ми обрати –

Це Бога зректися і душу продати…

Бо Віру ніколи не треба втрачати,

Коли Він у серці,то кого ж вам боятись?!

                            Давай братан,мы выпьем пиво!

                            Да не за что! Да просто так!

                            Чтоб дружба у нас текла красиво,

                            Чтоб не попадали мы в просак.

                            Давай братан,мы выпьем пиво!

                            Чтоб меньше хмурили мы бровь,

                            Судьба была у нас счастлива,

                            И наконец нашли свою любовь.

                            Давай братан,мы выпьем пиво!

                            Да не за что! Да просто так!

                            Чтоб жизнь была не прихотлива,

                            И радостна была,а не тосклива,

                            Чтоб все,всегда,было никсяк!

 Почему  не  придумают  крылья?    Почему  мы  не  можем  летать?    Почему  человек  от  бессилья  Иногда  начинает  рыдать?  Почему  не  проложены  тропы  К  неизвестным  забытым  мирам?    Почему  наш  невидимый  шёпот  Отражается  криком  от  скал?    Почему:  из  миллионов  желаний  Исполняется  только  одно;  Выбираем  меж  Адом  и  Раем  -  Что  же  третьего  нам  не  дано?

 Почему  кто-то  верит  во  что-то,  Кто-то  верит  во  что-то  не  то;  Если  где-то  убили  кого-то,  То  поймают  меня  не  его.  Почему  эту  нежную  розу  Портят  чьи-то  чужие  шипы?  Почему  избегая  угрозы  Мы  идём  вдоль  предсмертной  тропы?  Почему  режут  вены,  стараясь  Поскорее  забыть  про  любовь?  Почему,  оступившийся,  каясь,  Оступается  там  же  и  вновь?

 Почему  все  плывут  по  теченью,  Почему  не  осмелятся  вспять?  Почему  появляются  тени,  А  потом  исчезают  опять?  Как  же  так,  почему,  в  самом  деле,  Потеряв,  начинаем  искать?..  Кто  придумал  что  семь  дней  в  неделе,  А  не  восемь,  не  десять,  не  пять?..  Почему,  проходя  в  переходе,  Закрываем  от  страха  глаза?  Почему,  говоря  о  свободе,  Голосуем  кто  против  -  кто  за?  Почему  у  бездарного  -  сила  У  немого  -  ораторский  дар?  Почему  закопают  в  могилу  Наше  тело,  судьбу  и  загар?  Почему,  почему,  почему  же  От  пожара  осталась  зола?  Почему  отражается  в  лужах  Искажённая  наша  душа?    Почему  мы,  не  зная  ответа  На  вопрос,  говорим:  "Сэ  ля  ви"?  Почему  небольшая  планета  Держит  тайну  огромной  любви?

 Почему  остаётся  пустою  Чаша  счастья,  тепла  и  светла?!  Почему  этот  мир  не  достоин  Наших  жизней,  сгоревших  дотла?!                     Автор:Sashka