хочу сюда!
 

Наталия

57 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 57-70 лет

Заметки с меткой «духовна поезія»

Отямтесь, люди!


Іще на рік планета постаріла,
Стоїть в віках на роздоріжжі тиш.
Де ж ваша, люди, мудрість ділась,
Коли продаєтесь за мідний гріш?

У затінку, у запічку, за рогом
Чига диявол, що на світ плює.
Хапа за поли, руки і за ноги -
За душі дивіденти видає.

Отямтесь, люди, доки ще не пізно,
Наповніть душу Господом ущерть,
Адже життя одне. Воно безцінне!
Духовна смерть - це гірш, ніж просто
                                            смерть...



З Воскренсінням Христовим!

Христос воскрес!Лунає звідусіль.

У сяйві сонячнім купається природа.

Христа воскреслого вітають люди всі.

Хай щезне зло,ненАвисть і незгода.

 

Христос воскрес!Полине ввисочінь.

Церковні дзвони радість сповіщають.

У кожнім серці хай звучить предивний дзвін,

В цей день чудовий в душах ангели співають.

 

Нашою злістю Він розп’ятий на Хресті,

Руки пробиті були нашими гріхами.

За серце зранене нам,Господи,прости…

Умив ти душі наші своїми сльозами.

 

Ти люту смерть назавжди переміг,

Дорогу кожному відкрив у край небесний.

Христос воскрес!Днесь чути з неба спів.

Тож і Любов нехай в серцях наших воскресне!

Із неба до Землі


Серед галактик і незвіданих світів

В просторах серця Мрія народилась.

Рікою чистою без меж і берегів

Вона в долині підсвідомості розлилась.

 

Живилась Мрія та молитвами душі,

Її любов і віра укріпляла.

До рук Творцеві усі задуми свої

Вона з довірою щоденно віддавала.

 

Життя тягнуло у зневіри вир,

Та хвилям сумнівів вона не піддавалась.

Лиш до небес звертала ясний зір,

І вірною своєму  серцю залишалась.

 

Від неба до землі стелився шлях,

Думки й бажання будували перепони.

І Мрія мучилась, неначе в клітці птах,

У розуму недосконалого в полоні.

 

Та голос серця її кликав із глибин,

Щоб визволити з розумОвої сваволі.

Розбивши дзеркала оманливих вітрин,

Свідомо мрія відреклась своєї волі…

 

Немов дитя, Отець її на руки взяв,

З Першопричиною дозволивши зустрітись.

Він  вірне серце ніжно-ніжно обійняв,

І світлій Мрії на Землі дозволив воплотитись.

 

 

 

Христос рождається!


Цілий світ наповнюється світлом,

Новий день святкує небо і земля.

Ллються радості потоки у серця відкриті,

До них Ангел благодаттю стежки простеля.

 

Увесь Всесвіт неосяжний Він в руках тримає,

Йому коряться планети, простОри й часи.

Задля нас людську подобу Він нині приймає,

Щоб спасіння, мир і щастя душам принестИ.

 

Не царя обрав палати для пришестя свОго,

Не помешкання багате, а ясла убогі.

Душі спраглі Він Любов’ю сповна наповняє,

І скарби дає безцінні всім, хто їх шукає.

 

У найвищому смиренні на землю приходить,

А в той час зоря яскрава понад світом сходить.

Щоб віднині і довіку у серцях світити,

Вже не зможуть темні сили той вогонь згасити.

 

Що в житті Тебе чекає, маленьке дитятко?

Ти так мирно спочиваєш поруч із ягнятком…

Хоча вже тепер Ти знаєш весь свій шлях життєвий,

Та в покорі його в руки віддаєш Отцеві.

 

Научи і нас приймати все, що йде від Бога,

Щоб Йому лиш довіряти без страху й тривоги.

Нехай світло сердець вірних Тебе зігріває,

І в одне велике серце нас всіх об’єднає!

 

Світло Різдва


Золотою свічею Любові

Хай Господь серця ваші засвітить.

Хай предвічне живе Його Слово

Шлях до щастя вам зможе відкрити.

 

Простягніть один Одному руки,

Помоліться за тих, хто поруч.

Хай не буде між вами розлуки,

Ні непрИязні, ані роздору.

 

Хай в серцях ваших мир запанує,

В сім’ях – злагода і розуміння.

Хай Господь ваші просьби почує,

Віри й сил вам додасть у терпіннях.

 

Та у клопотах передсвяткових

Непотрібно про те забувати,

Що Господь – це життя основа,

І найперше для Нього це свято.

 

Чого ж більшого можна бажати

На життєвих тернистих дорогах?

Чого ж вищого можна чекати,

Ніж відвідин самого Бога?

 

Ясним світлом Різдвяних ялинок

Світло Істини радо стрічайте.

І Божественній милій Дитині

Своє серце в опіку віддайте.

 

Усі Ангели в небі радіють,

Йому славу во Вишніх співають.

Він добро нам несЕ і надію -

Усім тим, хто Любов Його щиро приймає.

 

Ось стою і стукаю...

Світ у морі гріхів потопає,

Захлинаючись гнівом і заздрістю.

А сваволі людськІй кінця-краю немає,

Нема в дУшах любові і радості.

 

Кому служить цей світ і на кого чекає

В час рішучий на зламі історії?

Вже й подобу своЮ  поступово втрачає,

Нових ідолів собі створює.

 

Пів-планети – прихильники Армагедону.

На пророцтвах кишені збагачують.

Хоч самі навіть й гадки не мають у тому,

Що так пристрасно передбачують.

 

Хтось приходу Антихриста щиро чекає,

І до страху в полон віддається.

Тільки от, бідолаха наївний, не знає,

Що той гість вже живе в його серці.

 

А Господь заповів – Будьте зАвжди готові,

Бо не знаєте дня, ні години.

Є всі відповіді у Його святім слові,

Лиш відкрий свої очі, Людино!

 

Кому служиш, від того й нагороду одержиш,

Буде пізно тоді щось міняти.

Коли подорож свОю на землі цій завершиш,

Неминуче прийдЕ мить розплати.

 

У цей час благодатний Він стоїть коло серця,

І на дозвіл від тебе чекає.

Щоби світло й надію до нього принЕсти,

Він потреби усі твої знає.

 

Він запалює віри промінням

В душах сонце любові й достатку.

Де зросте в серці диво-насіння,

Там народиться Боже дитятко.

Країна Сонця і Любові

Незримі  крила знов несуть мене увись.

Огляну землю рідну із висот пташиних.

Там, де небесні ріки розлилИсь,

Є наших мрій і задумів країна.

 

Щоночі із бажань таємних зорепад,

Крилаті душі в снах натхнення там черпають.

Є галерея щастя і кохання сад.

Тут світлі Ангели земні серця єднають.

 

Немає часу у країні тій.

З’єдналось в ній минуле і майбутнє.

Вмістилась вічність у миттєвості одній.

Там злість і заздрощі земні відсутні.

 

На нижчій схОдинці – засмічений ефір,

Де зависають недозрілі мрії.

Зневіри й пустослів’я чорний вир

Їх ще у зародках понищить і розвіє.

 

Та промінь віри із відкритої душі

Без перешкод ту темну пастку подолає.

Відчинить брами сонця золоті

І разом з ним яскравим світлом засіяє.

 

Багатий, бідний, сильний чи слабкий –

У ту країну доступ має кожен.

Не треба філософії, секрет простий –

Забути назавждИ словаНе можу!

 

Нещасний той, хто хоче буть таким,

Хто лінь і страх в душі своїй плекає.

Його бажання всі розвіються, як дим,

Бо часто й сам не зна, чого шукає.

 

Не бійтесь вільного польоту своїх мрій!

В ваших руках ключі від щастя кольорові.

Відкрийте дар безцінний у душі своЇй –

Життя творити силою Любові!

 

Біль

Невід’ємна частинка душі…

З нею серцю потрібно миритись.

Її муки прийнЯти усі,

По житті йти із нею навчитись.

 

Я не прошу забрати її,

Тільки віри благаю у неба.

Світло Духа й надії вогні –

То найбільша моя потреба.

 

Все приймУ, як і Він прийнЯв,

Упокорю стражданням душу.

Він невинно за нас страждав,

Я ж за себе цей біль нести мушу.

 

То молитва тиха моЯ,

Що із серця плине сльозами.

На все, Господи, воля Твоя,

Твоя ласка завждИ є над нами.

 

В милосерді своЄму відкрив

Ти причину душевного болю.

Рани серця любовю скропив,

Й розуміння живою водою.

 

Бачиш, Боже, Ти душу моЮ,

Знаєш всі таємниці й бажання.

В твої руки святі віддаю

Із довірою щире прохання.

 

У реальних до болю снах

Я цю радість не раз відчувала.

Подолавши зневіру і страх,

В тому щасті, як в сонці, купалась.

 

Не відкину його й не роздам,

Бо це крихітка Твого болю.

У гарячій молитві тобі серце віддам,

І нехай не моЯ, а ТвоЯ буде воля.

Дякую,Боже,за все!

Я дякую, Боже, за всі стежки долі,

За ночі самотні, холодні й сумні.

За те, що ховав Ти за хмарами зорі ,

Гартуючи дух, наче сталь у вогні.

 

Я дякую, Боже, за терня колюче,

За зранену душу і біль від обрАз.

За морок нічний і за хащі дрімучі,

Куди міражі затягАли не раз.

 

Я дякую, Боже, за всі буревії,

Що душу шмагали, неначе бичем.

За сльози пекучі в обмІн на довіру,

За втрату, що серце пробила мечем.

 

Я дякую, Боже, за всі перешкоди,

За липових друзів, за зраду й обман.

За тих, хто на мене наклЕпи наводив,

Пускаючи в очі солодкий туман.

 

Я дякую, Боже, за всі ці терпіння!

За те, що всім серцем прощати навчив,

Засіяв у душу Любові насіння,

По-новому світ свій для мене відкрив.

 

За те, що навчив кожну мить цінувати,

За вірність і відданість рідних людей.

За вміння правдивість і фальш розрізняти,

За щастя стрічати іще один день.

 

Я дякую, Боже, за Істинних Друзів,

За тих, хто був поруч в тривозі й біді.

За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі,

Й кого ще зустріну на своЄму путі.

 

Я дякую, Боже, за світло яскраве,

 Що ти в темноту мого серця пролив.

За всі співпадіння життєвих обставин,

За те, що Ти сонце в мені засвітив!

Хто ти,людино?

Хто ти, сучасна людино?

І чого в цім житті тобі треба?

Живеш за законом тваринним,

А хочеш дістати до неба.

 

Для чого в цей світ ти приходиш?

І що ти у ньому шукаєш?

Чи, може, безцільно по землі собі ходиш,

І лиш пустоту після себе лишаєш?

 

А хто ідеалом в житті є для тебе?

Сама собі стала царем ти і Богом.

Кричиш, що у Ньому не маєш потреби,

І вище за тебе немає нікого.

 

Отямся! РозплЮщи засліплені очі!

Хоч раз зазирни у зневолену душу.

Ти слізних благань її чути не хочеш,

А совісті поклик сама в собі глушиш.

 

Собі на землі п’єдестал ти будуєш

Із заздрощів, злоби, гордині й обману.

А дітям своЇм ти каліцтво готуєш,

Поламані долі їм будуть придАним.

 

Якщо ж ти від Бога сильнішою стала,

Й нема над тобою ніяких законів, -

Насправді ти нижче за звіра упала,

У свого ж безглуздя опинилась в полоні.

 

Що лишиш нащадкам, бездушна людино?!

Очей сліпоту передаш в покоління…

Безсилою буде уся медицина,

Якщо ти уб’єш в нім духовне насіння.

 

Чи просто живеш ти в цім  світі пасивно?

Й на все нарікаєш – така Божа воля…

Чому зрозуміти не можеш, людино –

СвоЇми руками творИш собі долю.

 

А Він нас учив, щоб булИ ми як діти –

Щоб кожної миті себе розкривали.

ВсьомУ дивувались й уміли радіти,

І з щирістю в серці  любили й прощали.

 

Хто шукає чого – сАме те і знаходить,

Вільний вибір дається тут кожному.

Та найвища й найбільша у житті цім свобода –

Це неволя в полоні Божому.