хочу сюда!
 

Lisenok

33 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 32-35 лет

Заметки с меткой «перемога»

Ми віримо в Надію

Надія Савченко: Війна, полон, викрадення, тюрма, голод у в’язниці та поза нею Надія Савченко _ Понеділок, 11 травня 2015, 15:05
Версія для друку Коментарі2

11 травня 2015, у Надії Савченко день народження, їй 34. У день її тридцяти-чотирохріччя, LaRègleduJeu, одночасно з українським KyivPost, та американською редакцією  HuffingtonPost, публікує початок тексту, який Надії вдалося нам передати через свою сестру, з місця її ув'язнення.

Нагадаємо, що Надія була викрадена 18 червня минулого року всупереч усім законам і правилам ведення війни.

Нагадаємо також, що вона була жертвою абсурдного судового процесу, що не відповідає дійсності, на підставі вигаданих і несумісних "свідчень".

Нарешті, не забудемо і про шість місяців голодного страйку, який вона перенесла ризикуючи своїм життям, з метою висловити протест проти несправедливості щодо її ситуації, але також, поза особистими питаннями, засудити насильство, що вразило її країну.

Ця жінка-патріот, визнана героєм війни 2 березня 2015, ця Жанна д'Арк, ув'язнена незважаючи на дипломатичний імунітет, який вона отримала після її виборів в Верховну Раду та ставши представником України в ПАРЄ, стала символом свавілля путінського режиму, але й також духом українського супротиву.

У той час , коли Росія помпезно святкує сімдесятиріччя перемоги над фашизмом, була надія, що Путін зробить зустрічний крок. Але ж ні.

Помилування політичних ув'язнених, що практикуються всіма цивілізованими урядами, під час таких символічних подій, було проігноровано колишнім кадебістом.

Світові лідери, на чолі з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, мобілізувалися щоб його напоумити. Але дарма. Надія Савченко залишається політичним, або, скоріше, геополітичним заручником  в руках господаря  Кремля.

Таким чином, в останні тижні, Надія Савченко, за прикладом багатьох своїх співвітчизників, відомих або анонімних, з російських чи радянських часів, розпочала нову боротьбу : тюремні нотатки.

Її нова боротьба, це саме ці тексти, і можливо навіть майбутня книга з в'язниці, перші фрагменти якої ми маємо честь опублікувати. У скорому часі буде опублікована і решта її нотаток.

Ми запрошуємо головного тюремщика Володимира Путіна прочитати ці рядки.

Ми запрошуємо Вас згадати всіх в'язнів тоталітарних режимів, які викрили завдяки їхній боротьбі і їхнім творам, всю ганебність режимів, що їх переслідували.

В кінцевому рахунку, тюремщики завжди розплачуються за своїх ув'язнених.

Зі своїх тюремних камер,Сахаров, Вацлав Гавел, Лех Валенса, Паділья, змусили похитнути не менш впевнені у собі і зарозумілі режими, ніж сьогоднішній нео-царистський режим у Москві.

Володимир Путін ще не закінчив слухати нагадувати йому про Савченко.

А ми у свою чергу, вимагаємо її безумовне і негайне звільнення.

Бернар Анрі-Леві

*   *   *

" Українська  правда" друкує в оригіналі уривок із книги, яку почала писати Надія Савченко.  

                                                              

                                                               Шановні читачі,

                                                               Вибачте, що не високим

                                                               Стилем написана книжка,

                                                               Але "із пісні слів не викинеш"…

                                                               Писала простою, розмовною.

                                                              Я розкажу тобі, як другу…

                                                              Та не знаю, чи встигну розказать.

                                                              Я напишу тобі, як другу…

                                                              Може, ти ще встигнеш прочитать.

     Ніколи не хотіла бути письменником, чи написати книгу, скільки мене на це підбивали. Пережитого життя все одно не описати, та й кому воно потрібно, крім самої людини…

     У в’язниці в одній книзі прочитала, що людина починає писати книгу тоді, коли в житті дійшла до тої межі, що хоче застрелитися, а духу не вистачає… А ще до ручки не дійшла! А якби дійшла, то краще б застрелилася…

     Але як подумала, на скільки запитань довго і нудно доведеться відповідати, якщо виживу і вирвуся на волю… Що подумала: краще один раз написати, поки є час, ніж сто разів повторювати… Працювати треба починати! Мені вже й так у Верховній Раді три місяці прогул ставлять!:) А українці, які мені дали мені довіру своїм голосом, виказали від мене дій чекають!

     Отож вирішила, що папір марати в тюрмі буду! Часу тут вдосталь…

     Кажуть, що у в’язниці після року відсидки всі писати починають, хто вірші, хто прозу… Ото вже не думала, що скочуся до такої банальності!:) А ще й року, Слава Богу не сиджу! І, сподіваюсь не буду!!! Нічого тут обживатися! Час вириватись! Роботи багато! ...

      Ну, а поки, писати… папір все стерпить…

Чотири! В Україні все спокійно!

Олексій Братущак журналіст Три перемоги України на День Перемоги 11 травня 2015, 16:04

Якось ФБ-спільнота звикає до різного роду "Зрада!" та "Нас_зливають!".

За подібними постами ми втрачаємо дійсно варті уваги. Це перемоги. Можливо, локальні, маленькі, але перемоги. Наші перемоги.

9 Травня я побачив 3 (три) такі перемоги.



Перемога перша – дипломатична


Першу перемогу можна було спостерігати у Москві.



Путін у компанії азійських та африканських лідерів – це не просто ігнорування послідовника Сталіна/Гітлєра європейськими лідерами. Це справжня перемога українських дипломатів.

Ще у січні-лютому офіційний Київ зрозумів, що 9 Травня може отримати величезну проблему. Тоді ще в Москву не надійшли відмови зі столиць європейських держав. Тож картина вимальовувалася не дуже приємна: Путін у колі союзників зразка 1945-го. Тому постало завдання, яке українські дипломати успішно виконали. Хіба це не перемога над російськими дипломатами, на яку варто звернути увагу?



Перемога друга – символічна


Кремль дуже полюбляє говорити про кольорові революції, яку небезпеку вони несуть для всього світу. Російського світу.

Але при цьому Москва сама використовує механізми кольорових революцій. В Україні ще не запустили помаранчеві стрічки зразка 2004-го, як російська пропаганда почала розкручувати свою стрічку – помаранчево-чорну.

Протягом довгого часу цю "гєоргієвскую" стрічку носили або відверті дурні, які не здатні осмислити меседжі Кремля, або відверті посібники того ж таки Кремля.

Помаранчева стрічка у 2004-му виконала свою роль. Вона показала, що невдоволених Кучмою та його наступником Януковичем тисячі і сотні тисяч, що це справжня сила, яка об'єдналася на Майдані.

"Гєоргієвська" так само "об'єднувала". Об'єднувала українофобів.

Довгий час у Києві цьому або не надавали значення, або навпаки підтримували міф про "символ Перемоги".

Але під час прямого військового конфлікту неприпустимо давати шанс символам супротивника на поширення.

Знову таки кілька місяців тому постало питання: як "перебити" кремлівський символ.



Рішення знайшли у маківці. Але замість нав'язування європейського символу офіційною владою обрали інший шлях. І він спрацював.



Я сам зі здивуванням сприйняв 9 Травня тисячі простих українців на урочистих заходах, які носили маківки. Так, частина – це звичайні пристосуванці, які хотіли потрапити на очі своїм керівникам/виборцям з модною штукою. Але це незначна частина.

Більшість же просто сприйняла новий символ відзначення Дня Перемоги. І на це пішло лише кілька місяців. Нагадаю, Кремль нав'язує свою "георгієвську" вже другий десяток років. То хіба це не перемога наших символів?



Перемога третя – адекватна


Ця перемога менш очевидна за попередні.

Про неї свідчать кілька "ряжених", яких 9 Травня ми побачили у Донецьку та Луганську.



Які війни виграли ці "герої ДНР/ЛНР"? У 1945-му фронтовики поверталися з Берліну з меншою кількістю нагород. Тож автомийник "Моторола" на "параді перемоги" – це знущання над фронтовиками 70-річної давнини. Це розуміє кожна адекватна людина. Але не ті, хто 9 травня вітав "героїв ДНР/ЛНР" на вулицях Донецька та Луганська.

Ці "ряжені" вкотре продемонстрували увесь сюрреалізм ситуації на Донбасі.

Про це навіть книжку можна почитати та фільм подивитися. Книжку ще у 1844-му написав Едгар По, називається "Система доктора Смоля і професора Перро".

Ну а фільм зняли у 2004-му, називається "Будинок проклятих".



Подивіться. Побачите, яким буде кінець "ДНР/ЛНР". Ці "герої" власними руками приведуть свої "деенери" до краху. Неадеквати з'їдять один одного, і залишать будинок "Донецьк" для адекватних. Залишилося трохи почекати

79%, 15 голосов

21%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Не Перемога - ФОКУС. Довгий фокус.

Раджу ВСІМ почитати легку для читання статтю на Фокусі 
про "не ту перемогу" http://focus.ua/long/329682/, в ракурсі заголовка цієї замітки...

Раджу так читати все - крізь призму фокусів терористичного владдя..


We shall overcome - Joan Baez

We shall overcome,
We shall overcome,
We shall overcome, some day.
            Ми неодмінно переможемо
            одного дня!

Oh, deep in my heart,
I do believe
We shall overcome, some day.
            Глибоко в душі я переконана,
            ми маємо перемогти одного дня.


We'll walk hand in hand,
We'll walk hand in hand,
We'll walk hand in hand, some day.
            Одного дня
            Ми підемо разом рука в руку


Oh, deep in my heart,

We shall live in peace,
We shall live in peace,
We shall live in peace, some day.
             Ми неодмінно будемо жити в мирі
             одного дня!


Oh, deep in my heart,

We shall all be free,
We shall all be free,
We shall all be free, some day.
              Ми всі неодмінно станемо вільними
              одного дня!



Oh, deep in my heart,

We are not afraid,
We are not afraid,
We are not afraid, TODAY
              Нам вже не страшно,
              ми позбулися страху,
              ми не боїмося сьогодні
.

              

Oh, deep in my heart,

We shall overcome,
We shall overcome,
We shall overcome, some day.
              Ми обов'язково переможемо
              одного дня!


                                     20.03.2015

СЛУХАТИ

Ґартується Дух

 

Ґартується Дух України

Ціною смертей (чи життів?..)

І ненька голосить: "Мій сину!

Як рано ти в небо злетів!.."

 

Вдова над труною аж чорна,

Як цвинтарна тая земля…

Війна невблаганна у жорнах

Питлює сиріт. А з Кремля

 

син пекла і цар сатанинський

з трибуни брехню промовля

Ґартується дух український,

Впивається кров'ю земля…

 
 

 

(літо- 6 листопада 2014)

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 56364


За нами – правда, з нами – перемога


 

Брехня й безчестя – сатанинська зброя,

А з нами – правда, з нами – перемога!

Най навісніє, тішиться чортяка грою –

Не смерть країни це, лише пологи.

 

 

Рождає ся Вкраїна вільна, славна;

"Благослови дитя!" – молюся Богу.

Най Сатана яріє безугавно –

Та з нами правда, з нами перемога!

 

17-19.02.2015

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 61634

Дмитро Ярош передбачав події

ПРОРОЧІ СЛОВА ДМИТРА ЯРОША, 2009 року

Виступ Провідника на прощі у Зарваниці 2009-го року, де ВО “Тризуб” ім. С.Бандери забезпечував охорону.




Чебурашку - ГЕТЬ!

Будильник, поставленный на 11 утра, почему-то сработал в 9:30. Причём заиграл он не привычный гимн Украины, а невыносимо мерзкую песню "к сожалению день рождения только раз в году". Тарас Гринюк злобно, не глядя, потыкал пальцем в экран айфона, отключая будильник, и мысленно послал лучи поноса компании "эпл", закачивающей без спроса всякие гадостные композиции в телефоны пользователей. Раздраженно поворочавшись в кровати и поняв, что уснуть больше не удастся, Тарас решил пойти на работу пораньше.

В принципе, в этом не было никакой нужды. После великой перемоги благосостояние украинцев выросло настолько, что работало всё население страны исключительно по желанию и безо всякого жесткого графика. Только природное трудолюбие, врожденное презрение к халяве и стремление сделать любимую Украину ещё краше заставляло народ трудиться.

Тарас принял горячий душ, почистил зубы, зажёг на кухне четыре конфорки (газ давно можно было не экономить - в рамках дехуйлизации РФ поставляла его бесплатно), но передумал готовить что-то серьёзное. В холодильнике со вчера оставались божоле и чизкейк, и Тарас решил, что этого вполне достаточно для лёгкого завтрака. Он налил бокал молодого вина, нашёл десертную вилку, включил телевизор и стал завтракать.
По каналу "1+1"показывали новостной сюжет из Нью-Йорка. Американцы признали статую Свободы недостаточно свободной и заменили её статуей Украинца. Гринюк всмотрелся в его исполинскую фигуру. Огромный каменный Украинец был одет в вышиванку и узкие брюки "h&m", что символизировало верность традициям и готовность к европейскому развитию. В руке вместо факела он держал горящую покрышку, а множество чубов, торчащих из его головы, создавали иллюзию венца. Корреспондент "1+1" сообщил из толпы ликующих нью-йоркцев, что в рамках дехуйлизации старую статую Свободы установят на Красной площади взамен Кремля.

Следующий репортаж из киевского зоопарка, где впервые в неволе родила чупакабра, Гринюк, не интересующийся зоологией, смотреть не стал и выключил телевизор.
В офис, впечатлившись статуей Украинца, Тарас тоже решил пойти в узких джинсах, корпоративной вышиванке и хромовых сапогах.

В подъезде на лестнице его перехватил один из многочисленных русских уборщиков, наводнивших Киев после перемоги. Упав Тарасу в ноги, уборщик стал подобострастно чистить Гринюку обувь. Тарас не мешал ему - он понимал, что рабская генетика требует своё и русскому подобные проявления холуйства доставляют нехитрую радость.

- Как тебя звать? - спросил Тарас.
- Сережа, - ответил русский, не поднимая головы.
- Зачем ты с войной пришёл на землю мою, Серёжа?
- Путин заставил, - плачуще ответил русский.
- Эх вы, - досадливо сказал Тарас, - Человечишки. Во всём у вас Путин виноват. А сами поддерживали его всей страной.

Гринюк брезгливо отпихнул Сережу ногой, кинул ему монетку в один евро и вышел на улицу.

До офиса было десять минут ходу. Тарас шел не торопясь, благодушно посматривая по сторонам. Киев цвёл. Киев цвёл ревенём, подсолнухом и редисом; на грядках, разбитых на месте бывших трамвайных путей, паслись хрюшки; редкие автомобили - в основном бентли и ягуары - аккуратно объезжали животных. Многочисленные кобзари наполняли город народной музыкой.

Около работы Гринюк вдруг остановился и потрясенно посмотрел на середину дороги. По проспекту, рельсы с которого были сняты много лет назад, раскачиваясь с приличной амплитудой, ехал непонятный вагон ярко-голубого цвета. Тарас закрыл глаза и помотал головой. Наваждение рассеялось, вагон исчез. Божоле что ли в голову дало? - испуганно пробормотал Тарас и зашёл в офис.

- Слава Украине! - с порога поздоровался с Гринюком коммерческий директор.
- Героям Слава, Олександр! Смерть ворогам! - ответил Тарас. Олександр засмеялся:
- Да ну какие у нас вороги, Тарас. Все наши вороги умерли давно.- Это да, - сказал Тарас, - А вы чего так рано сегодня?
- Я с самолета сразу сюда, - сказал Олександр, - В Сочи на выходные летал для разнообразия, Крым надоел. А Сочи-то теперь наш.
- И как там?
- Разруха. Всё перестраивать после кацапов надо.

От разговора Тараса отвлёк звук пришедшего на айфон смс. Гринюк посмотрел на экран. Сообщение с зашифрованного номера гласило: "Грузите апельсины бочками - там кое-кто есть. Если пацанам не влом, соберём металлолом. Включи компьютер, Тарас."

Бред какой-то, - мрачно подумал Гринюк.

- Сводки свежие посмотрю, - сказал он коммерческому и прошёл к своему ноутбку.
Ноутбук не включался. Экран мерцал черным и категорически не показывал желтого поля с синим небом, установленных обоями рабочего стола. Тарас уже хотел перезагрузить его, как посередине дисплея появилась надпись: "Тарас, подойди к окну". Гринюк закрыл и вновь открыл ноутбук. Надпись всё так же угрожающе смотрела на него с монитора.

- Что за бисовщина, - прошептал Тарас, осторожно подошёл к окну и выглянул на улицу.
Напротив офиса, всматриваясь в дома, стояла странная пара - пожилая женщина в каких-то древних обносках и бугай в плаще. У женщины было неприятное волевое лицо, цепкие маленькие глазки, в руках она покручивала огромный зонт. Бугай, в надвинутой на глаза шляпе, прятал лицо в воротник плаща. Женщина встретилась с Гринюком взглядом и сразу что-то зашептала на ухо бугаю. Пара медленно двинулась к двери. Тарас отпрянул от окна и вернулся к ноутбуку. Надпись на экране сменилась. "Они видели тебя? Y/N". Тарас, чувствуя недоброе, поспешно нажал "Y". "Ты в опасности, Тарас" - сообщил ноутбук, - "Беги. Беги к запасному выходу, там тебя ждёт машина".

Несмотря на абсурдность происходящего, Гринюк шестым чувством понимал, что медлить нельзя. Не обращая внимания на удивленного Олександра, он бросился к черному входу. Уже на бегу он обернулся и посмотрел в приемную офиса. С улицы туда вваливалось что-то зелёное и нестерпимо жуткое.

Вылетев на задний двор, Тарас сразу увидел серебристую новенькую "перемогу" с золотым трезубцем на капоте. Её задняя дверь открылась, приглашая Гринюка внутрь. После секундного колебания Тарас запрыгнул в автомобиль и взвизгнув покрышками "перемога" помчалась прочь от офиса.

Отдышавшись, Гринюк посмотрел по сторонам. Судя по красиво уложенной на затылке косе, за рулем машины находилась женщина. На заднем сидении, рядом с Тарасом, развалился мужчина с ярко-выраженными арабскими чертами лица.

- Ну, здравствуй, Тарас, - задумчиво сказал мужчина, - Слава Украине.
- Героям Слава! - ответил Тарас, - Кто вы?
- Кто я... Это долгая история. Начнем с того, что меня зовут Махмет и я здесь для того, чтобы сообщить самую важную новость в твоей жизни. После неё ты не сможешь жить как раньше. Ты готов к этому, Тарас?
- Я не знаю, - начал было Тарас, но внезапно почувствовал стыд за свою нерешительность, - Готов!
- Что ж, другого ответа от украинца я и не ждал, - Махмет помедлил и спросил, - Скажи, Тарас, у тебя никогда не было ощущения, что всё вокруг не взаправду? Что всё слишком хорошо, всё дословно так, как нам и мечталось? Что такого просто не бывает?

Гринюк хотел помотать головой, но вдруг вспомнил, что нечто подобное он ощутил сегодня, когда смотрел репортаж из Нью-Йорка. Он кивнул.

- И это правда, так не бывает, - сказал Махмет и пристально посмотрел Гринюку в глаза, - Мы в чебурашке, Тарас. Мы все уже несколько лет в чебурашке.
- В чебурашке? - растерянно спросил Тарас.
- Да. Если помнишь, в 2014 году ходили слухи, что русские разрабатывают сеть "чебурашка" взамен обычного интернета.
- Что-то было такое, - сказал Тарас.
- Насчёт замены интернета - это деза была. Никакой замены не планировалось. Кацапы разрабатывали эту сеть только для трансляции на территорию Украины. И несколько лет назад они её запустили.
- Для чего?
- Ресурсы, Тарас. Всё как обычно. Деньги и земли. Убить всех украинцев русские, хоть и очень хотели, не могли - возмутилось бы мировое сообщество. Поэтому они пошли другим путём - нас всех переместили в чебурашку. Наши реальные тела лежат в колбах с физраствором на гигантских складах где-то в Запорожье. А кацапы в это время добывают на Донбасе наш уголь и засеивают гнилой ботвой наш чернозём.

Тарас молчал.

- Сомневаешься? - сказал Махмет, - А вот ты, допустим, никогда не задумывался почему мы, украинские патриоты, в Киеве только по-русски говорим? Вижу, что задумывался. А это оттого, Тарас, что интерфейс у чебурашки русский. Я тебе ещё много примеров могу привести, да смысла нет.

Тарасу мучительно не хотелось верить этим словам. Ум сопротивлялся открывшейся правде, но душой Гринюк понимал, что Махмет не врет.

- А те двое в офисе? - спросил он, вспомнив странную пару, - Кто они?
- Гена и шапокляк, - ответил Махмет, - Агенты чебурашки. Очень опасные виртуальные сущности. Они были посланы нейтрализовать тебя, но, слава украине, мы успели раньше.
- Почему именно меня? - спросил Гринюк.
- Ты Избранный, Тарас. Как и все украинцы - ты Избранный. И с каждым мы работаем по отдельности.

Тарас с надеждой взглянул на собеседника и спросил:

- Но что же делать, Махмет? С этим всем можно же что-то сделать?
- Странный вопрос. Не ожидал, честное слово. Ты правда не знаешь что делать?
- Не знаю, - сказал Гринюк.
- Надо собирать майдан, Тарас. Настало время собирать новый майдан.

Гринюк отвернулся от Махмета и стал смотреть в окно автомобиля. В душу его пришли спокойствие и ясность. Ему было немного стыдно за свои глупые вопросы, ответы на которые очевидны для любого настоящего украинца. За окном, как в кинофильме, мелькал красивый весенний Киев с нарядными толпами радостных горожан. Так жить дальше было нельзя. Тарас стиснул кулаки и решительно прошептал: "Чебурашку геть!".

Многострадальный... Ан-70

60 самолетов на 65 миллионов баксов. = почти 4 миллиарда долларов. Столько потерял концерн АНТК "Антонов", его партнеры и Украина тоже. МО России отказалось от поставок самолетов в пользу Ил - 76 МФ. Перемога товарищи! Больше на такие грузовозы ни кто не претендует.