Європейська народна партія підтримує дії прем’єр-міністра Юлії Тимошенко як голови уряду і як лідера коаліції. Про це сказав президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс в Брюсселі (Бельгія) на спільній прес-конференції з Тимошенко, передають «Українські новини».

«Ми солідарні з демократичним курсом, який проводить Тимошенко, і підтримуємо її як лідера демократичної коаліції», - сказав Мартенс.

В той же час він виразив стурбованість партії з приводу атак усередині України на уряд Тимошенко і прагненням заблокувати роботу Кабміну, направлену на проведення демократичних реформ.

«Ми як партія і я, ми всі стурбовані атаками на уряд і прагненням деяких сил заблокувати проведення урядом демократичних реформ», - сказав він.

Він додав, що ЄНП підтримує економічні реформи Кабміну Тимошенко і його антиінфляційні методи.

У саміті ЄНП 19 червня взяли участь 15 прем’єрів країн ЄС.

За інформацією прес-служби Кабміну, в рамках саміту Тимошенко провела зустріч з прем’єрами Італії Сільвіо Берлусконі, Швеції Фредріком Рейнфельдтом, Бельгії Івом Летермом.

Крім того, Тимошенко мала нетривалу зустріч з канцлером Німеччини Ангелой Меркель.

Нагадаємо, 19 червня Тимошенко відбула з одноденним робочим візитом до Брюсселя (Бельгія) для зустрічей з владою ЄС і участі в саміті ЄНП, в якому взяли участь керівники європейських держав.

У січні Європейська народна партія прийняла партію «Батьківщина», лідером якої є Тимошенко, в свої члени.

---

А ви схвильовані атаками на Тимошенко?

Кількість громадян, які повністю підтримують діяльність президента Віктора Ющенка, на початку червня зменшилася до найнижчого рівня з часу його обрання на цю посаду. Про це йдеться у коментарі до результатів соціологічного дослідження, проведеного з 30 травня по 7 червня цього року службою Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, повідомляє УНІАН.

Згідно з отриманими даними, лише 6,7% опитаних повністю підтримують діяльність Ющенка. 43,3% респондентів підтримують окремі заходи президента України. Водночас 44,3% – взагалі не підтримують дії глави держави. Ще 5,7% не визначилися з відповіддю на це запитання.

Своєю чергою, за результатами соцопитування, дії Верховної Ради повністю підтримують 2,4% респондентів, підтримують окремі заходи ВР 48,2% опитаних, не підтримують діяльність парламенту 42,9% українців. Не змогли відповісти на запитання – 6,5%. Щодо діяльності уряду України, були отримані такі дані: повністю підтримують його діяльність 7,1% опитаних; 45,3% – підтримую окремі заходи; 40,7% – не підтримують дії Кабміну; 7,0% респондентів не визначилися щодо цього запитання.

Соціологи відзначають, що уперше рейтинг Ющенка зрівнявся із тим, який був у його попередника Леоніда Кучми в останні роки перебування на цій посаді.

Порівнюючи діяльність Ющенка і Кучми на посаді президента України, респонденти частіше відповідали, що з обов’язками президента краще справлявся Кучма – так вважають 24,5% опитаних,

для 21,4% кращим президентом є Ющенко. Водночас більше половини опитаних не змогли виділити когось із них або вагалися з відповіддю на це запитання: 41,4% - не змогли віддати перевагу Кучмі або Ющенку, ще 12,6% респондентів було важко відповісти.

Під час вивчення думки громадян України про владу, політиків і ситуацію в країні було встановлено, що 63,7% респондентів уважають, що події в Україні взагалі розвиваються у неправильному напрямку і лише 10,1% мають протилежну думку. 26,2% не змогли визначитись щодо відповіді.

Фахівці зазначають, що такі показники є одними з найбільш песимістичних, що спостерігалися від квітня 2004 року. На початку 2008 року відбулося нетривале зростання соціального оптимізму (частка тих, хто вважав, що події розвиваються у правильному напрямі, зросла у лютому 2008 р. до 31%), однак уже в березні цей показник почав знижуватися, така тенденція триває і у червні.

У ході дослідження було опитано загалом 2001 респондента віком від 18 років в

усіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко подарувала Генеральному секретареві НАТО Яапу де Хооп Схефферу монографію Віктора Януковича, у якій декларується вступ України до Альянсу у 2008 році.

"Тут якраз на 24-й сторінці Віктор Федорович Янукович зазначив, що у 2008 році він бачить вступ України до НАТО. Це символ того, як політичні сили, коли вони бувають при владі, тоді вони сповідають такі цінності. Я хочу вам передати, щоб це було у вас в арсеналі", — наголосила Тимошенко, передає "Корреспондент".

У свою чергу, приймаючи подарунок, генсек НАТО посміхнувся і запросив представників усіх політичних сил України до штаб-квартири Альянсу для проведення дискусій із цього приводу.

"Я запрошую представників усіх політичних партій і політиків України до Брюсселя і готовий обговорити з ними співпрацю з НАТО з усіх боків", — сказав він.

На прес-конференції після зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Яапом де Хооп Схеффером, який перебуває з візитом у Києві, Тимошенко заявила, що вважає недоцільним проведення референдуму для приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

За словами Тимошенко, "не потрібно створювати провокацій там, де їх не потрібно робити. Я ще раз хочу наголосити, що вступ України до НАТО здійснюватиметься виключно за рішенням всеукраїнського референдуму".

Прем'єр нагадала, що колишній прем'єр-міністр України Віктор Янукович поставив свій підпис під Універсалом національної єдності, в якому йшлося про проведення референдуму тільки з питання членства України в НАТО.

"Більше ніяких претензій у Партії регіонів, коли вони підписували Універсал, не було", — підкреслила Тимошенко.

"Саме Янукович і його фракція в парламенті і він як прем'єр-міністр, якраз приймали Закон України про основи національної безпеки, в якому чітко було написано: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейських системах колективної безпеки і здобуття членства в Європейському союзі та Північноатлантичному альянсі", — додала вона.

Главред.

Премьер-министр Украины Юлия Тимошенко советует бизнесмену Ринату Ахметову «строить страну, а не собственный капитал».

Об этом она заявила сегодня журналистам на пресс-конференции в Запорожской области.

По ее словам, сегодня Партия регионов заявляет, что нужно переформатировать коалицию или идти на досрочные парламентские выборы.

«Я просто хочу сказать, что Партия регионов должна успокоится. Больше олигархия в стране к власти не придет. Потому что реальным собственником Партии регионов является Ринат Ахметов. И сегодня, кстати, стал известен размер его капитала 31,1 млрд. долларов», - подчеркнула Ю.Тимошенко.

Она назвала его капитал «капиталом номер один в СНГ и Евросоюзе».

«Сколько еще раз Партия регионов должна прийти к власти, чтобы уже наесться», - заявила она.

«Я думаю, что лучше, чтобы они оставались там, где есть, и чтобы они отвечали перед законом за разбазаривание всех ресурсов страны для своей выгоды. Я думаю, нужно строить страну, а не свои капиталы, как это делают сегодня собственники Партии регионов», - подчеркнула премьер.

От «Обкома»: Все это, конечно, правильно, все это верно. Но есть простой вопрос: а кто является «реальным собственником» БЮТа?

«Обком»

З Міністерства закордонних справ Росії надійшов потік "фе" з приводу того, що українці вирішують, хто у них в історії герой, і хто ні.

У коментарі Департаменту інформації й преси МЗС Росії засуджено намір України відсвяткувати 350-ту річницю перемоги українського війська під проводом гетьмана Івана Виговського над московським військом у Конотопській битві.

У коментарі, зокрема, сказано,що "російський загінОлексія Трубецького змушений був, понісши відчутні втрати, але аж ніяк не розгромлений, відійти до Путивля. Сам же похід загону Трубецького був викликаний необхідністю протидії планам гетьмана Виговського, який порушив власну клятву у вірності Москві, включити частину українських земель за назвою Велике князівство Руське до складу Речі Посполитої".

За даними МЗС Росії, "Гетьман Іван Виговський завершив свій життєвий шлях аж ніяк не героїчно – у жовтні 1659 року козаки його скинули й змусили бігти в Польщу, де через п'ять років уже поляки обвинуватили його в зраді й стратили".

Згідно з заявою департаменту російського МЗС, в Україні "піднімаються на щит імена й діяння, яких в інших умовах можна було б і посоромитися. Кривава битва через чергове зрадництво чергового гетьмана – з їхнього числа”.

Таке трактуванням історії традиційно не дружить ані з фактами, ані з мінімальною логікою.

Якщо перемога під Конотопом була не розгромом, то звідки ж тоді взявся загальновідомий в російській історіографії факт підготовки евакуації царя з Москви після Конотопської битви?

І що означає в інтерпретації російського МЗС "відчутні втрати, але аж ніяк не розгром?"

Як відомо, під час облоги Конотопу московські війська втратили 10 тисяч військ і ще 30 тисяч під час самої битви. Це учетверо більше, ніж втрати шведи у Полтавській битві. Невже й там не було розгрому?

Закиди про те, що гетьман Виговський "закінчив своє життя аж ніяк не героїчно", виглядають з явною натяжкою. Негероїчно втікав з України Олексій Трубецькой, залишивши на полі битви воєводу Семена Пожарського та недобитки своїх військ.

Та й сам Іван Виговський боровся проти Польщі так само, як і проти Москви, за що й був страчений поляками. Чим не героїзм, з точки зору України? Якщо ж героями можуть бути лише ті, хто сам є росіянином, або зраджує свій народ заради інтересів Росії, тоді в інтерпретації російського МЗС усе гаразд.

Між тим, говорити, що український гетьман міг когось зрадити – дурний тон. Український гетьман не винен нічого жодній іншій країні. Тож про зраду не може йти мова.

Він відповідає лише перед своєю країною і своїм народом. А інакше можна дійти до того, що й Дмитро Донський – зрадник Золотої Орди, або Андрій Боголюбський – зрадник Київської Русі.

Взагалі, з цієї збоченої точки зору, усі українські гетьмани – зрадники, бо вони чомусь вперто думали про інтереси України, а не Росії.

Але справжнім апофеозом стала заява вже російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який зробив заяву щодо відзначення 1020-ліття Хрещення Русі, на святкування якого президент Ющенко запросив у Київ патріарха Олексія Другого.

"У Російської православної церкви існує серйозна заклопотаність у зв'язку з тим, що на ці ж торжества запрошений і Константинопольський патріарх... Територія України – це канонічна територія РПЦ".

Хоча, насправді, більше логіки в тому, що Росія є канонічною територією Київського патріархату, адже навіть російський МЗС потребуватиме значних зусиль, щоб довести, що християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки.

Для Москви чомусь виявилося проблемою й те, що до Києва приїде патріарх Константинополя, звідки в Київ прийшло християнство.

Між тим, Ющенко формально міг би й не запрошувати Московського патріарха на святкування. Адже добре відомо, що на території Росії ніякого утвердження християнства в 988 році не було.

Цей процес розтягнувся на століття. І не факт, що закінчився.

Ще через століття після хрещення киян, воєвода Київського князя Ян Вишатич, при зборі данини на території сучасного Нечорнозем’я, десятками виловлював місцевих шаманів.

Через століття після хрещення Русі навіть у Новгороді, який міцно контролювався Києвом, син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб змушений був вдаватися до суворих заходів проти язичників.

Як пише вітчизняний літопис: "І розділилися люди надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: "То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?" І він сказав: "Я все знаю". І спитав Гліб: "А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?" І він сказав: "Я чудеса великі сотворю". Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися".

Можливо, лише з чисто педагогічної точки зору, присутність на святкуванні у Києві Московського патріарха може мати якийсь сенс.

На всі ескапади російського МЗС можна було б і не реагувати – якби вони поширювалися, приміром, російською школою. Зрештою, це їхня внутрішня справа: вигадувати казки і вирити їм.

Однак, російське зовнішньополітчине відомство невідомо з якої радості безпардонно присвоїло собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе.

Колись візантійський імператор спробував вказати князеві Святославу, що тому корисно і що ні, але був піднятий київським князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Олександр Палій, історик, політолог, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для УП

Апостолів Христа, обручів Андруховича та пунктів програми БЮТ рівно 12. Окрім величі цифри, решта у програмі (як ми можемо бачити вже зараз) - чистої води популізм. Махровий у своїй величі. Рятує від критики один лише факт, авторка ідеї не вказала жодного конкретного терміну - окрім "прориву конституційного". Увесь той битий шлях правової казуїстики, що ним країна мандрувала та мандрує вже більше десятка років, Ю.В. обіцяла подолати днів так за 20-30. Саме стільки часу потрібно, аби зібрати три мільони підписів та провести всеукраїнський референдум щодо ухвалення нового Основного закону. А там, дивись, за якийсь ще місяць можна приступати до побудови Нью-Васюків в окремо взятій країні. Але де ж це воно все ????
Нагадаємо собі що ж бо воно таке нас очикувало згідно тих 12 пунктів :)
"Ідеальна країна" виглядатиме так. Живі і ненароджені "демографічним проривом"за допомогою "будівельного прориву" вирішать проблему житла. Воно буде світлим та теплим, бо до цього прикладе руку "енергоефективний прорив" (нові транзитні газопроводи та ін.) та "транзитний прорив" (знову нові транзитні газопроводи + військовий порядок на залізниці).
І всі, хто хотітиме працювати на благо у такій чудовії країні, сгрупуються у відповідні "прориви". Селянам "аграрний", недобитому попереднім урядом ЮВТ малому та середньому - "підприємницький" (ухвалення Податкового кодексу та ліквідація ПДВ), маленькій купці виживших після 15 років реформи учених - "інтелектуальний" (відродження авторитету науки, та поверненя дітей із нічних клубів до бібліотек). Ну а тим талановитим айтишнікам, хто не встиг влаштуватися в Німеччині, США чи Китаї, - власну силіконову долину. Бо "інформаційний прорив передбачав Інтернет в останню українську хату. Навіть ту, де немає каналізації і пропадає світло. Очевидно, у поміч цим "проривам" прийде не лише Всевишній у білому, а й "Інвестеційний прорив", і потечуть у країну гроші тихою річкою (нажаль русло цієї річки не пролягає через нашу територію).
А щоб нікому не закортілося окопатися на її кисільних берегах, Ю.В. обіцяла нам ще два прориви - "антикорупційний" (аж до довічного...) та судово-правовий. Амінь.

Наразі прийшов час подумати PRORVEMOS чи VSEREMOS?

P.S. Чому все в нашій країні відбувається саме так, чому ми не можемо засвоювати набутий досвід... Чому так відбувається?
Усе дуже просто. Україна, а точніше її сучасна політика, нині да і весь час будується за принципом "крок у Європу, два у ж..."

Учора, 3 червня 2008 року, нарешті плодотворно запрацювала Верховна Рада України. На засіданні були присутні Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Президент виконав свою обіцянку – підписав зміни до Закону про Державний бюджет прямо у сесійній залі ВР.

Учора, як ніколи, депутатський корпус працював активно і, при цьому, тихо. Схоже, що депутатам набридло гризтися між собою і вони, нарешті, зрозуміли, що взаємні звинувачення ні до чого не приводять, окрім зниження власного рейтингу.

«Холодним душем» для політичного бомонду України стали результати дострокових виборів до Київської міської ради та рішучі кроки, які останнім часом робить наш Президент. На цих виборах кияни показали всім політикам, що вони сприймають тільки конкретні справи від політичних сил і зовсім не сприймають поливання брудом. Саме тому найбільше голосів набрали Блок Леоніда Чернівецького та Блок Юлії Тимошенко. Президенту наполегливо приходилось вгамовувати амбіції двох найбільш потужних політичних сил – БЮТ і ПР. При цьому у свою сторону він отримував більше критики від сили, яка зараз є складовою демократичної коаліції.

Кабінет Міністрів вживає антиінфляційні заходи. У регіонах відчутно почали знижуватися ціни на продукти харчування. Верховна Рада запрацювала. Країна отримала черговий шанс розвиватися економічно. Україна – дивна країна. Там де працює політика, там не працює економіка. І навпаки, економіка працює там, де немає політики.

Як активний учасник розбудови громадянського суспільства в Україні, учасник двох революцій і просто людина, якій болить доля мого Краю, закликаю всіх тих, хто сьогодні при владі – працювати на покращення добробуту маленького-великого українця та припинити штучні чвари заради дерибану. Це єдиний шанс утриматися всім вам ще якийсь час при владі. Запевняю вас, в Україні буде ще не одна революція. І кожна наступна революція буде соціальною – бідні «мочитимуть» багатих. На політичний цвинтар вслід за Демсоюзом, СДПУ(о) та СПУ попадуть всі, хто зараз займається демагогією. І не допоможуть ні фінансові, ні адміністративні ресурси.

Як Ви ставитеся до новоутвореної політсили ЄЦ (Єдиний Центр)? Враховуючи осіб, які до неї входять і мають незабаром увійти та керівництво?

Вибори міського голови Києва показали мені, що переважна більшість політиків є звичайними баригами, яким народ потрібен раз на п’ять років, а потім вони забувають про нього сидячи біля ласого шмата жирного пирога.

Україна 2008 року нагадує мені Україну 1918 року – коли українські демократи замість того, щоб посилювати державну незалежність, почали з’ясовувати між собою відносини і врешті-решт, практично, без бою здали Україну іншій державі. А трохи згодом розбігшись по країнам Світу, тікаючи від червоної навали, писали мемуари про те, як вони «героїчно» будували незалежну Україну. А в цей час Червона Армія знищувала тих, хто залишився на цій багатостраждальній землі.

Схоже, що і зараз – у 2008 році – сучасні «демократи» точнісінько повторюють історію України 1918 року. Відразу після Помаранчевої революції замість того, щоб розпочати державотворчу роботу, вони сіли за стіл і почали шматувати отой владний пиріг. Отримавши певні посади, вони почали шматувати інші ласощі – сфери економіки. За народ в цей час ніхто вже не думав.

Але не так все склалося, як гадалося. Ділити, практично, вже було нічого. Все було поділено ще до Помаранчевої революції і трималося у руках тих, хто напевно не хотів нічого повертати до державної власності самостійно. І тоді сьогоднішня влада забрала декілька підприємств у вчорашніх князів і перепродала їх в інші руки. Правда, я так і не зрозумів – яка була користь від тих перепродаж звичайним громадянам України? Що вони отримали від того?

Як би там не було. Щоб не говорили про Президента України Віктора Ющенка. Але я вважаю, що він залишається єдиним Гарантом незалежності і цілісності України. Саме тому всі антиукраїнські сили направили у його бік усі свої зусилля. А те, що зараз він в опалі – так це можна зрозуміти. Бо УСІ гілки влади насичені якраз отими баригами, про яких я написав вище і які не протидіють антиукраїнським силам, а навпаки за певні дівіденти допомагають атакувати Гаранта. На жаль, український народ так і не став носієм влади після Помаранчевої революції, як написано в Конституції України. Саме тому Ющенко втратив прямий зв'язок з народом. І саме тому народом керує не народна влада, а «жирні коти».

Може вже досить бути при владі тим, хто думає тільки про власне збагачення? Може вже пора привести до влади тих, хто насправді любить цю землю? Бо інакше, нас знову очікує окупація, поневолення і вже остаточне знищення української нації. Інше питання: як це зробити?

Президента Украины Виктора Ющенко, который прибыл в Киев после завершения государственного визита в Канаду, встретила в аэропорту «Борисполь» премьер-министр Юлия Тимошенко.

Они сели в один автомобиль, причем Тимошенко села на переднее сидение, и поехали из аэропорта, сообщает УНИАН.

Вчера на заседании правительства Тимошенко заявила, что Президент не хочет подписывать закон, который касается наполнения доходной части государственного бюджета («О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины»), и подчеркнула, что имеет намерение вместе с министром финансов Виктором Пинзеныком утром встретить в аэропорту Ющенко и убедить его в необходимости подписать данный закон.

Как известно, Тимошенко и Ющенко не встречались тет-а-тет около полтора года.