Зараз вже зрозуміло всім, що якщо в Україні буде ще трохи тривати безвладдя, то Україні прийде кінець. І цей кінець буде гіршим за України часів Мазепи, Грушевського, Бандери. Україна потребує кардинальних реформ, яких нинішня владна «еліта» не збирається робити. Владна верхівка ділить повноваження, рештки державних підприємств, національні багатства, повністю забувши за народ.

Україна потребує змін. А хто їх робитиме? Хто врятує Україну від знищення? Це запитання я ставлю в опитування, яке проводжу на своєму блозі http://tarastokar.blogspot.com/ Запрошую вас взяти участь в опитуванні. Воно проводиться анонімно. Реєстрація не потрібна.

Давайте разом подумаємо над тим, хто врятує Україну від знищення. Голосуємо у блозі, коментуємо нижче під цим повідомленням.

Коли внз тільки-но створюється, він обирає собі унікальний напрям роботи, який відрізняв би його від усіх решти, позаяк університетів в Україні просто сила силенна. Упродовж діяльності закладу до такого от плану вносяться корективи: щось змінюється, щось додається, щось відкидається. Це — цілком закономірний процес, відтак більшість вишів тільки виграють од удосконалення програми. Однак не всі. Чи то суспільство, даруйте на слові, тупішим стало, чи то межі у досконалості таки існують, проте ситуація у славнозвісній “Києво-Могилянській академії” чомусь складається не найліпшим чином. Невже “Могилянка” на пси сходить?..

НаУКМА дійсно є закладом унікальним. Вона зібрала у своїх стінах не тільки найкращих викладачів, а й старанних, наполегливих, цікавих і таких безпосередніх студентів. “Могилянка” - це один із небагатьох осередків питомого українства у засиллі русифікованої й корумпованої освіти. Це — дороговказ, який спрямовує талановитих і самовідданих своїх вихованців у керунку до невпинного самовдосконалення, до осягнення глибин мудрості моральних засад українського суспільства, “крізь терни до зірок”. Навчатися тут надзвичайно складно, проте водночас і цікаво, а результат, безперечно, вартий титанічних зусиль: диплом “Києво-Могпилянської академії” шанують і в нас, і за кордоном.

2007-го року було врочисто інавґуровано нового Президента НаУКМА — Сергія Мироновича Квіта, котрий змінив на цій посаді відомого освітянина В'ячеслава Брюховецького. Прихід пана Сергія “до влади” спудеї оцінювали по-різному, проте більшість була переконана, що й надалі курс вишу буде витримано — альма-матер продовжить випускати патріотів своєї держави, цвіт нації, що чинить свої звершення не за допомогою розмірів гаманця своїх батьків, а власними зусиллями.

Але особливості нашого з вами часу, економічний і політичний стан уніс свої, не заплановані ніким із керівництва внз, корективи. По-перше, набір студентів-2008 напевно на відсотків 70 (а то й усі 80) є російськомовним, що для “Могилянки” не типово. По-друге, за умов економічної кризи університет змушений якось виживати, відтак підвищується платня за навчання на контракті. Це неоднімнно спричинить прихід абітурієнтів а-ля “пальци вєєром”, тому “Могилянка” ризикує стати чимось на кшталт зкладу “для мажорів”. А куди там такому континґентові осягнути всі особливості праці в Академії?

Ці дві проблеми створили стіну, що заважає НаУКМА надалі розвиватися. На превеликий жаль, я — представник внутрішньої громадськості цього внз — змушений констатувати, що якість абітурієнтів із кожним роком погіршується. Один із викладачів зауважив, що вже цьогорічні “першаки” поводять себе так, наче їм “хтось зобов'язаний”. “Буває й таке, що дитина просто не ходила на семінари впродовж усього триместру, а потім прибігає і з виглядом пана ситуації заявляє “Ви просто мусите поставити мені бал”. Це ж просто огидно! А дехто навіть хабарі пропонує”, - розповідає викладач.

У цьому немає провини нового Президента, хоч дехто і переконаний у протилежному. Просто як не крути, а молоде покоління виправдовує назву “пивна ґенерація”. Оскільки мають багатих батьків, гадають, що навчатися зовсім не обов'язково, а шанувати традиці альма-матер і поготів.

Боюся навіть уявити, якими будуть “фреші” року наступного. Невже прийдуть російськомовні індеферентні “мажори” і славі “Могилянки” буде покладено край? Якщо це читає майбутній спудей НаУКМА, то я прошу його задуматися над тією відповідальністю, що ляже на його плечі. Тільки він і його однолітки можуть покращити стан справ і залишити наш університет таким, яким він є — некорумпованим, україномовним, високопрофесійним.

Богдан КОВАЛЬЧУК, спеціально для upu.org.ua

Шановні пані, запрошую Вас взяти активну участь у наповненні розділу "Україночка" на форумі "Україна понад усе!". Цей розділ для жінок, про жінок. Тут існує діалог "жінка-чоловік", "чоловік-жінка". Мода. Рецепти. І все-все найкраще.

Ті, що не мають ні хліба, ні сала – ледацюги.
Ті, що мають хліб, але не мають сала – середній клас.
Ті, що мають хліб і сало – багаті.
Ті, що мають щось, окрім хліба і сала – олігархи.
Ті, що дають хліб, а хочуть взяти сало – банкіри.
Ті, що збирають сало, а дають хліб – бюджет.
Ті, що стережуть сало за хліб – міліція.
Ті, що возять хліб, а вивозять сало – інвестори.
Ті, що давали нам трохи хліба, трохи сала, яке ми проїли – МВФ.

Мій блог на УПУ.

«Цариця-квітка» є символом доброзичливості та статку,

а червона ружа – символ дівочої краси і чистоти.

Візерунки троянд створювалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Там, де ружі утворюють систему геометричного візерунку – це не просто квіти, а квіти-зорі, що уособлюють уявлення людини про Всесвіт як про гармонійну систему.

(взято >>тут<<)

Довкола питання ролі націоналізму у творенні Української Держави не перше десятиріччя точиться полеміка. Ця проблема завше лишається «каменем спотикання», котрий аж ніяк не сприяє об’єднанню мешканців різних регіонів України в єдину монолітну силу. Точніше, не саме питання заважає, а численні його трактування.

Ставляться до націоналізму по-різному: дехто підтримує, позаяк тямить, що він є рушійною силою становлення й зміцнення національного духу українського народу, а дехто ототожнює його з нацизмом. Часто чуємо і «Слава Україні – героям слава!», і «Фашизм нє прайдьот!» - зауважте, про одне й те саме явище. Власне, суперечки довкола націоналізму нині є радше засобами політичної гри, ніж намаганням дійти істини й урешті-решт дати конкретне визначення поняття саме УКРАЇНСЬКОГО націоналізму.

Я навмисне акцентую вашу увагу на слові «УКРАЇНСЬКИЙ», бо націоналізм буває різним. Наприклад, російський націоналізм носить наступальний характер; він безжально душить усіх і вся, що бодай трішечки відрізняється од «свого», російського. Керуючись принципом «не російське – отже, мусить бути знищене», північні «націоналісти» впродовж століть вели криваву війну проти культури своїх сусідів.

Український націоналізм кардинально відмінний. Зародився він іще у прекрасну, романтичну добу козацтва. Прагнення до волі, бажання жити на своїй рідній землі й бути тут повноправними господарями, створювати й підтримувати власну культуру та мову – ось ті принципи, що лягли в основу нашого націоналізму. Нам не властиво забувати звитяги наших попередників, бо ми – українці – народ удячний і добрий. Також не нашою традицією є відхрещуватися од свого рідного (мови, культури, історії, принципів тощо) – ця згубна «звичка» набута нами за останні років сто і викликана вона багаторічною війною проти українського народу.

Вважайте вищевикладене передмовою. Для того, щоб спрогнозувати можливі шляхи розвитку українського націоналізму… скажімо, на років п’ятдесят уперед, потрібно зрозуміти його сучасний стан. А справи, відверто вам скажу, кепські. Погляньте-но самі: наче гриби після дощу з’являються «націоналістичні» об’єднання, котрі на практиці є просто фашистськими збіговиськами (цього питання я торкався докладніше у низці матеріалів для газети «Молодь України», зокрема у статті «Марш УПА, дубль два»). Позиціонуючи себе «охоронниками української нації», вони чинять справжнісінький геноцид проти всього, що відрізняється од українського. Таким чином, цей «націоналізм» набуває притаманних російському великодержавництву рис. Таке явище сприяє зміцненню стереотипу «націоналіст = фашист» у суспільстві, відтак і до такої неоднозначної його реакції на прояви іншого штибу націоналізму – справжнього, культурно-просвітницького, проукраїнського.

Через наявність купи нацистських об’єднань, в Україні важко знайти бодай кілька справді націоналістичних. Такі, безперечно, є, проте вони лишаються в тіні збіговиськ голомозих молодиків, які підносять руку у фашистському привітанні. Чого ж прагне справжній український націоналіст? Усе просто: він пропагує повагу до мови, культури, моральних засад українського суспільства, його традицій, здорового способу життя й любові – у найширшому розумінні цього слова. Саме любов є характерною рисою нашого націоналізму, позаяк він ґрунтується на загальнолюдських принципах: ми любимо всіх, якщо вони ставляться до нас із повагою; ми вибачаємо людям; ми допомагаємо друзям. У той самий час ми готові задля відтворення української державності помирати на полях баталій, битися за мову, за пам'ять про наших попередників до останнього набою, а коли кулі завершаться – кидатися на ворога голіруч.

Що чекає на український націоналізм у майбутньому? Я виділяю два можливі варіанти розвитку подій. Перший, найгірший: перейнявши всі риси російського нацизму, націоналісти цілковито перетворяться на стадо (іншого слова, даруйте, не знайшов) пустоголових агресивних кретинів, яке й гадки не матиме, чим є українська культура; хвиля неонацистів просто нищитиме усе відмінне од того, що, на їхній погляд, є правильним (причиною ненависті стане інший колір шкіри, інша манера одягатися тощо). Другий, найліпший: нинішні націоналісти-«скіни» стануть дорослішими, наберуться глузду й затямлять, що любов до своєї нації є почуттям святим і вищим за те, чим вони займалися раніше. Буде проведено величезну роз’яснювальну роботу серед населення, а далі з’явиться українська влада, відродиться наша мова, стане престижно бути українцем…

Погодьтеся: на превеликий жаль, другий шлях розвитку видається вельми примарним. Куди там стати патріотами молодому поколінню, що не бачить далі свого носа, цікавиться лише пивом і цигарками, є абсолютно байдужим до духовного самовдосконалення й давно вже абстрагувалося від ментальності свого народу. Суспільство лінивих споживачів не може стати цвітом українства – це аксіома. А позаяк росте покоління саме таке, то й їхні діти будуть такі, і так далі.

Наше з вами, браття, завдання – не допустити смерті націоналізму, що вже ледь дихає. Без нього перестане існувати Україна; вона, багатостраждальна, віддасть Богові душу й стане «Украиной» чи «Ukraine». Якщо таке станеться, то наша історія, наші колядки-щедрівки, наша вишивка, наші танці, наша літера «ї» та все українське згине. Столицю вже русифіковано. Чи бажаєте ви бачити свою державу в такому стані? Задумайтесь…

Богдан «Хмара» Ковальчук – спеціально для upu.org.ua

Ті, що не мають ні хліба, ні сала – ледацюги.
Ті, що мають хліб, але не мають сала – середній клас.
Ті, що мають хліб і сало – багаті.
Ті, що мають щось, окрім хліба і сала – олігархи.
Ті, що дають хліб, а хочуть взяти сало – банкіри.
Ті, що збирають сало, а дають хліб – бюджет.
Ті, що стережуть сало за хліб – міліція.
Ті, що возять хліб, а вивозять сало – інвестори.
Ті, що давали нам трохи хліба, трохи сала, яке ми проїли – МВФ.

Мій блог на УПУ.

Голосуємо!

Зараз на сайті www.i.ua неодноразово виникають суперечки навколо терміну "москаль".

Кого, на вашу думку, в сучасній Україні називають "москалями"?

Як би там ні було, але українці дійсно видатна нація та я особисто також розділяю думку вітчизняних вчених щодо трипільсько-арійської української цивілізації! Та й вважаю, що тут є богато свідомих людей, які погодяться зі мною!