хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «україна»

І взагалі: хто такі патріоти? А ви патріот?

Сьогодні прочитав хорошу замітку http://blog.i.ua/user/2177116/348308/ Підтримую автора. Та в коментарях побачив цікаву відповідь. Між автором і одним читачем зав'язалась розмова про об'єднання таких правих і лівих патріотів. А що, ідея розумна. Бо я вважаю, що якщо далі українці будуть самі себе " ділити по Дніпру" ( хоча ця примовка вже не доречнаsmile) коротше будуть "праві" і "ліві", то розколу України не уникнути! А це спричинить що одні підуть під Москву, а другі ще куди небудь. І тоді ніякої України не буде! Отже чвари нам не потрібні. Але тут повстає запитання: через що сперечаюься патріоти?.. Щоб це зрозуміти, треба сперше вияснити хто ж такий патріот. Отже:

по простому кажучи, патріот - це людина яка любить свою Батькуівщину. Правда любити можна по різному, але якщо справді любиш, то не словом а ділом. Подумайте самі, і думаю ви будете згідні. Але що людина може зробити для України? Перш за все - працювати на благо Батьківщини. Сумлінно виконувати свій обов'язок, чи ти політик, чи робочий. Навіть якщо ти студент або школяр, бо як ти вчишся - таким і будеш спеціалістом. Друге - дотримуватись законів, не дивлячись на інших. Третє, також не мало важливе - поважати і берегти українську культуру. Так, це важливо.       Важливо, бо Україна без своєї культури - це як людина без характеру і без душі. Патріот, ну добре, хай може не розмовляти на рідній мові, але хоча б добре нею володіти. Не нехтувати безмежними ланами багатої української літератури. І нарешті останнє. Через цей пункт мені прийдеться читати величезну кількість дурних, і безпідставних коментарів. Так от, патріот повинен пам'ятати минуле свого народу, поважати захисників свого народу. А чому?! А тому що Україна без своїх героїв не Україна. Якби не козаки, Україну би без сумніву вважали частиною Речі Посполитої. Також різні повстанці проти польського ярма. І ми можемо спостерігати що дуже часто борців за Україну хочуть зганьбити. І в них це добре виходить. Памятаю, не так давно, сварилися про Мазепу. Багато говорили: "він зрадник!". Так, він зрадник, він зрадив Петра першого, але він це зробив щоб не зрадити Україну. Зрадивши царя, він із шведами воював проти Росії.        Для чого?! Щоб вибороти незалежність для України! Так! Тільки для цього. Він домовився з шведами: "ми вам допомагаємо воювати проти царя, а після перемроги проголошуємо повну незалежність від будь кого". Отже він не зрадив своїх предків( які боролись за те ж ), він не зрадив України. А хто називає його зрадником - той визнає себе нащадком царських холопів і слуг( тих кого зрадив Мазепа ). Те саме ми бачимо в недавніх подіях.       ( перед усім коротко про націоналізм: "Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм". Отже націоналізм можна прирівняти до патріотизму, а не до нацизму чи буржуазіїlol ) Так от, в середині двадцятого століття, майже на всій території України ( на той час УРСР ) поширється націоналістичний рух( не тільки на заході ), який в часи другої свіьової війни переростає в збройне повстання, метою якого ( як і всі повстання на Україніsmile ) є НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. Але повстали вони не тільки проти СРСР. Адже ще до утворення УПА, провідники ОУН вирішують залучитися підтримкою фашистів, які обіцяли незалежність України. Та після проголошення незалежності в багатьох містах України, німецька верхівка заарештовує провідників за такі дії. Німці зрадили українців, окупували їхні землі і чинили терор. Саме через це створюється УПА яке почало воювати проти всіх окупантів ( фашистів і більшовиків ). Значить получилося так само як і з Мазепою: зрадили Сталіна( якому доречі як і царю не присягали на вірність ), зв'язались з його ворогами, але не зрадили своїх предків. Так, це не дуже добре що вони були ( деякий час ) з німцями, але вони ж не знали що проти їхнього населення буде терор з боку тих "союзників". А як взнали, як получили добреsmile, то схаменулись, і повстали і проти них також ( і не боялись воювати на два фронти ). Але всеодно, аж досі, дуже багато людей обзивають їх нацистами, за те що вибрали не тих союзників. А я поясню чому. Справа в тому що Хмельницького ніхто не винить за те що він попросив допомоги в поганців ( в татар ) щоб визволити Україну з польського ярма. Чому?! Бо воював він не проти Москви а проти ляхів. Ви такого не помітилиquestion : хто воював з Росією  - той зрадник! Хм... цікаво, чи не так? Патріоти, схаменіться, подумайте, чиї ви патріоти: України чи Росії? Не зрадник той хто не зрадив народу! Не зрадьте ВИ народу, якщо ви називаєте себе патріотом! Памятайте захисників своєї Вітчизни, поважайте їх.

От ми і вияснили хто ж такий патріот. Якщо і праві і ліві патріоти будуть справжніми патріотами України, такими як написано вище, то вони об'єднаються, і рівної сили їм не буде. А якщо кожен буде справжнім патріотом і якщо такі патріоти будуть при владі, то Україна беде сильною, соборною, нероздільною державою, в якій кожен живе як людина.

Поскриптум: можете запропонувати ще якісь пункти, може щось ще забув. Поспілкуємось, подумаємо разом. Але будьте ласкаві: спокійно, без образ і без проявів національної нетерпимості.podmig

Слава Україні!


86%, 38 голосов

14%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Знайдемо ефективну національну ідею (українську мрію)?!

Як об’єднати організації, науковців і громадських діячів, що займаються пошуком національної ідеї? Як підняти цю тему для дослідження у вищих навчальних закладах не лише професурою, а й студенством? Про це та інше йшлося вчора, 6 жовтня, на круглому столі «Знайдемо ефективну національну ідею (українську мрію)?!» в УНІА «Укрінформ». Захід пройшов у рамках програми «Проект Україна. Формування ефективної національної ідеї», що реалізується Інститутом вивчення України за підтримки Української Громади.

Детальніше за посиланням: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/261/

Село Пінчуки.Україна.Київська обл.Васильківський р-н.Пинчуки (2)

Село Пінчуки

 Київська обл. Васильківський район

Україна 2009р. (2)

Между дер
евнями Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов.
Васильков (Киевск. губ.)

Місто пережило набіги печенігів, 14 разів стояв ворог під його стінами  Тричі під стінами Василева ( так звалось тоді місто), стояли війська Юрія Долгорукова, саме його син  перейменував місто на Васильків. Через місто проходив стародавній Галицький торгівельний шлях. Географічне розташування міста сприяло його економічному розвитку. У 1240 році Васильків був зруйнований ординськими  загарбниками. В другій половині ХІІІст. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини ХІУст. місто стало належати Литовській державі.

 

 

Уездный  город Киевской губ. в 36 1/2 верстах к ЮЗ от губ. г., при р. Стугне, приток Днепра. Когда основано здесь первое поселение, неизвестно; но уже в веке здесь существовало урочище Василев. Во время княжения Владимира в посаде Василеве был устроен двор, куда ссылались из велико княжеских теремов в заточение жены, состарившиеся или нарушившие уставы гарема. Близ этого посада, в лесах и ущельях, идущих к нему от р. Днепра, любил охотиться великий кн. Владимир. В 996 году печенеги, во время набега на Русскую землю, приступили к Василеву со значительными силами, против которых Владимир не устоял и должен был укрыться под мостом. Там он дал обет соорудить в Василеве церковь св. Преображения, если избавится от гибели. Неприятель удалился,  и Владимир исполнил свой обет. В 997 году в посаде Василев родился св. Феодосий. Колодезь его существует и до сих пор; над ним устроена часовенка, известная под именем "каплицы Феодосия". В 1091 г. великий князь Андрей Юрьевич, внук Владимира, по завещанию своих родителей подарил посад Василев Киево-Печерской лавре, а в 1157 г. Василев делается уделом князя Василька. В 1238 году город испытал бедствия монгольского нашествия; в 1320 году завоеван был Гедимином; во время польского владычества подвергался неоднократно разорениям крымских татар и запорожцев. В 1586 г. заведовавший Киево-Печерскою лаврою епископ Хребтович заложил здесь замок. В 1686 году В. достался России и до 1785 года находился в собственности Киево-Печерского монастыря, а потом поступил в казну. До 1795 года В. был пограничным и таможенным городом, а в 1796 году сделан уездным городом Киевской губ. Местоположение города красиво. На восточной стороне его тянется тройной ряд валов и насыпей; вышина их около 2 саж.

Концы наружных валов с одной стороны упираются в р. Стугну, а с другой — в ручей Василев. По преданию, эти валы, а также и вал, который находится в 4-х верстах от города, служили границею между Россиею и Польшей. В 1/2 версты от города находятся земляные укрепления на 4 орудия. В предместье города В., за Стугной, находится курган в 7 саженей высоты. Всей городской земли у города 10880 десят., из которых около 900 десятин под городским поселением. Жителей в 1889 году считалось 17794, из них 8946 мужского пола, 8848 женского пола. По вероисповеданию:

православных 10833, раскольников 27, католиков 22 и 6912 евреев.

По сословиям более всего мещан — 13925 ч., затем 3335 кр., дворян было 151 ч., духовных 36, купцов 90, почетных граждан 6. В городе 2 ярмарки, мыловаренный завод с производством на 3300 руб. в год, завод восковых свечей, с производством на 2000 руб., 4 кожевенных завода с производством на 38000 руб. и 1 кирпичный завод с производством на 3000 р.; 3 православных церкви, 1 синагога и 2 молитвенных еврейских дома, больница; 2-х классные училища, мужское и женское; несколько частных начальных школ, как русских, так и еврейских. Климат города здоровый, прирост населения — 1,3% в год.

 

 

 

 

Васильковский уезд — в средней части Киевской губ.; пространство 81,9 кв. м., или 3961,7 кв. версты. Поверхность довольно волнистая; кряжи возвышенностей переходят из Киевского уезда в Васильковский и оканчиваются, не доходя р. Ротка. Между pp. Ротком и Каменкою, впадающими в Рось, простирается значительная плоская возвышенность, составляющая среднюю полосу В. уезда и ограничивающаяся  pp. Упавой и Стугной. Западная сторона уезда более низменна, и только по берегам р. Роси, Каменки и Упавы видны небольшие возвышения, а северная часть, смежная с Киевским у., представляет некоторые черты Полесья. Около м. Белой Церкви простирается обширная равнина, по направлению к Василькову, Фастову и Миравке, ширина ее от села Миравки к Фастову 40 в., а длина от Белой Церкви до Стугны 80 в. Судоходных рек в уезде нет, но вообще рек и истоков много. Главные р.: Рось, Ирпень, Роток, Каменка, Настаевка и др. Озер в уезде нет, но реки образуют широкие разливы, напр., при г. Василькове пруд, образуемый рекою Стугною. Болота незначительны. Почва уезда плодородна и состоит из неглубокого пласта чернозема; примесь глины в черноземе находится в полосе от р. Каменки на ЮВ, не доходя до р. Роси. Земли в уезде 346147 десятин; из нее казне принадлежат 23648 десятин, удельному ведомству 26262 десятины, монастырям и церквям 4890 десятин, городским обществам 2805 десятин, дворянам 83916 десятин, в наделе у крестьян 200648 десятин, у крест.-землевладельцев   2753 десятины, у прочих сословий 1225 десятин. У народо населения было в 1889 г. лошадей 34361, рогатого скота 49525, овец 66849, свиней 32825, коз 512. Всего населения уезда было в 1889 г.  263261 чел. (127748 муж. и 135513 женщ.). По вероисповеданию: православных 217559, раскольников 1310, римско-католик. 4723, евреев 39639 чел. По сословиям: дворян 1931, духовного звания 729, почетных граждан 270, купцов 684, мещан 43286, крестьян 197773, колонистов 1616, военного звания 15767, иностранных подданных 1135. Жители уезда занимаются хлебопашеством, разными промыслами и торговлею. Самые значительные поселения в уезде — местечки Белая Церковь и Фастов, села Винцентовка, Езерна, Плисецкое, Большое Половецкое, Малое Половецкое, Прилесское.

В уезде существуют 2 еврейские колонии. Свеклосахарных заводов 5, с производством в год на 2793000 рублей. По посеву свекловицы  В. уезд занимает седьмое место в губернии (засевает от 5 до 6 т. десятин в год). За свекло сахарными заводами следуют мукомольни, которых 7 с производством на 458 т. руб., 3 винокуренных завода, которые выкурили 6823 т. градусов спирта, 1 пивоваренный завод с производством на 56 т. руб., 1 табачная фабрика с оборотом в 90 т. руб., 1 маслобойня с произв. на 12 т. руб., 1 машино строительный завод (106 т. р.), 1 завод металлических изделий (40 т. р.),

 4 кожевенных завода (37500 р.), 1 завод восковых свечей и

1 кирпичный, с производством каждый на 2 т. р. Кроме того, в уезде 3 конских завода (85 производителей и 205 маток). В археологическом отношении В. уезд представляет много интересного. Золотые монеты были найдены в м. Фастове и с. Прилесах. В 1852 г. на полях между с. Марьяновкою и Пинчуками найдены металлические вещи, орудия и посуда дохристианского периода. По дороге из м. Фастов в с. Великую Снетинка находится большой курган, называемый "Острая могила".

 

 Между дер. Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов. Валов и окопов в уезде много;

так, напр., от дер. Дмитровка и Валица до уровня Свиной пролегает вал длиною 4 версты. В м. Фастове находится окоп, называемый "Папиевский замок". В 3 верстах от д. Фастово, на полях между  с. Марьяновка и Пинчуки, находятся 2 окопа: "Перепят и Перепятиха", а между с. Прилесы и Малой Половецкой — окоп "Ядемга". В м. Фастово и с. Мотовиловка открыты подземные ходы, но ни вещей, ни костей в них не найдено. См. Киевская губ.     http://dic.academic.ru

Село Пінчуки пролягло вздовж річки Роток (літописна назва Рут), яка фактично висохла, залишилося лише русло та окремими місцями болото.

Заснування населеного пункту
Пинчуки, яке прийшлося на кінець X ст. - початок XI ст. (950-1015 рр.) і було пов'язано з боротьбою Київського князівства з печенігами.

Київський князь Володимир укріплюючи своє князівство, організував військові поселення.

Одним із таких поселень були Пінчуки, які розташувалися в дубовому лісі серед пнів зрубаних дерев, а тому і назва - Пеньчуки.

У 1922 р. була знайдена цікава історична знахідка, виорано невеликий горщик із срібними монетами, на яких було зображення Київського князя Володимира. Ця знахідка підтверджує історичну правдивість заснування військового поселення Пеньчуки (Пінчуки).

У 1159 р. грамотою Великого князя Андрія Долгорукого, колишнього Київського князя (1155-1159 рр.), поселення Пінчуки віддане Київському Печерському монастирю, який володів ним до середини XVI ст.

На початку другої половини XVI ст. Литовський князь Сигізмунд Август поселення Пінчуки віддав у власність пану Черниєвському, який володів ним до другої чверті XVII ст.
(Очерки по історії Київської землі* с. 409, автор Н. Клемолинський). Таким чином село стає закріпаченим.

Пан Черниєвський засновує фільварок, ставить свого економа, який стягує з селян натуральний податок  (зерно, мед, тварин, птахів тощо). ("Фільварок" - це маєток)

У XVII ст. селяни відробляють по 1-2 дні на тиждень.

У силу свого розвитку натуральне господарство залишилося грошовим. У 1765 р. Білоцерківське староство, у володіння якого перейшли Пінчуки після розгрому Васильківщини кримськими татарами (1640 р,). Одержувало грошових прибутків від села, яке складалося з 92 дворів з населенням 470 осіб, -1932 золотих і від корчми - 3000 золотих. Непосильна кріпацька праця, надмірні грошові податки призводили до активних протестів селян, що виливалися в окремі вбивства орендарів (у 1786 р. був убитим селянами Пінчуків орендар корчми).

Грамотою короля речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського від 1З грудня 1774 року Пінчуки віддані як подарунок графові Ксаверію Браницькому, нащадки якого володіли селом до 1861 року, а маєтком -до 1917 року (архівні дані).

Кріпацтво посилилося. Селяни Пинчуків відмовлялися виконувати панщину, робили збитки фільварку тощо.

 

Кінець частини (2)

Далі буде... 

 

вик. kram@i.ua   

Село Пінчуки.Україна.Київська обл.Васильківський р-н.Пинчуки (1)

Село Пінчуки. Україна.

 Київська обл. Васильківський р-н

2009р. (1)

 

 

Міста і села України несуть на собі відбиток багатьох історичних епох, є свідками визвольного поступу українського народу до незалежності. І сьогодні самобутність нашого краю виявляється в щирій любові жителів до рідної землі, майстерності, творчості, вірі у зміцнення молодої демократичної держави.

 

Село Пінчуки Україна Київська обл. Васильківський район
Розташоване за 21 км на південь від районного центру Васильків, за 2 км від автостради Київ - Одеса. До найближчої залізничної станції Устимівка - 1З км.

 

Населення 614
Площа 27,504 км

площа - 844 га,

кількість дворів - 502
Густота населення 22,32 осіб/км
Поштовий індекс 08661
Географічні координати
50°00 пн. ш. 30°1312 сх. д.
Середня висота над рівнем моря 171 м
День села - 21 вересня.

 

 На Васильківщині та в селі Пінчуки люди жили

понад тисячу років тому.

 

 

 

     

 

Перших переселенців приваблював теплий клімат і густі ліси з всіляким добром, повноводна Стугна, багата на рибу.
Знаряддя праці виготовлені з каменю, знайдені неподалік Гвоздова
(8 км. від Василькова), де ще за часів кам'яного віку жили люди. Вони виконували нехитрі роботи кам'яними сокирами, ножами, шкребками.
А велика кількість знайдених крем'яних наконечників для стріл говорить про те, що для предків велике значення мало полювання.
Археологи відшукали залишки жител, зроблених з глини, розташованих півколом.

Обігрівались вони печами, мали вікна овальної форми. Особливо використовувалися кам'яні та крем'яні мотики, серпи з кісток з крем'яними вкладками, зернотерки, ліплений глиняний посуд.
На території Гребінок (ЗО км. від Василькова),
Село Пінчуки – між Гребінками і Васильковом
археологи дослідили поселення, в якому жили наші

предки - східні слов'яни.
Житла будували з глини та дерева, поклонялися багатьом богам, про що свідчать залишки капищ.
Починаючи з 966 р., після смерті князя Святослава, Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу, чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні.
Після тривалих міжусобиць в князівському роді Київський престол зайняв Володимир Святославович (978-1015).
Князю дісталася тяжка спадщина, країна була розорена постійними війнами, посилювалася загроза з боку кочівників - печенігів, що стояли за р. Стугною, фактично під стінами Києва.
До того ж і варязька дружина (використана князем у боротьбі з Ярополком) намагалася диктувати князеві свої умови.
З великими зусиллями князю вдалося приборкати їх, надавши їм землі і частково спровадивши їх до Візантії.
Одним із головних завдань, що поставали перед князем на початку його перебування на Київському Князівському столі, було утримання понад двадцяти різних племен і народностей, як слов'янських так і не слов'янських, під владою Києва, тобто об'єднати Русь.
Протягом 981-984 рр. Володимир приборкав повсталих в'ятичів, радимичів, хорватів, дулібів, встановив для них данину -„відрала", приєднав міста Червеньської Русі Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, Полоцьк, що належали ляхам.
Також приєднав землі ятвягів, які жили між Німаном та

Західним Бугом.
З 985 р. воював з надволзькими болгарами. Поступово примножуючи свої здобутки, Володимир створив найбільшу в Європі державу, що простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Волги до Карпат.

Зміцнивши міжнародне становище своєї держави князь розпочав упорядкування її внутрішнього життя.
Володимир вирішив провести ряд реформ:
- адміністративну:
ліквідував племені княжіння, поділив усю країну на вісім округів,
округи на волості, на чолі яких поставив довірених осіб, або своїх синів;
- військову:
замінив племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіти сімейною власністю;
- оборонна:
повів широке будівництво фортець - укріплень навколо Києва, які стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами;
- судову:
прагнув розмежувати єпископський та градський суди;
- вів широке градобудівництво:
заснував нові міста, такі як Володимир на Волині,
Василів на Київщині;  - релігійну:
спочатку Володимир прагнув у порядкувати систему язичницьких вірувань у своїй державі.
З цією метою він створив язичницький пантеон із шести головних богів, але переконавшись у неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдиний культ, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за Візантійським обрядом.
Наслідком християнізації Русі було зміцнення Київської Держави, її міжнародного авторитету, подальший розвиток культури.
Разом з тим посилилася влада феодалів над трудящими масами. За часи правління Володимира Святославовича Київська Держава достиглая кульмінаційного пункту в своєму розвитку, стала однією з наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні відносини.
На протязі Х-ХТ ст. в Київській Русі спостерігалося зростання продуктивних сил, подальше вдосконалення знарядь праці, запровадження нових, прогресивніших методів обробки землі, що сприяло підвищенню врожайності та розширенню посівних площ.
Поряд із землеробством і скотарством розвивалися ремесла, з'являлися нові міста, пожвавлювалася торгівля.
Це зумовило значні соціально-політичні зміни у східних словлян. З розкладом родових відносин формувалося класове, феодальне суспільство.
Віче, на якому вирішувалося життєво важливі питання племені, втрачали своє значення. Зростала роль представників знаті - князя, дружинників, старійшин.
Розширювалася влада князівської адміністрації - намісників, воєвод,

тисяцьких, її унів та інших. З цих верств поступово народжувався клас великих землевласників - бояр. Отримуючи земельні наділи від князя за службу вони перетворювали їх на свою вотчину.
Переважну частину населення складали особисто вільні селяни - смерди, вони сплачували данину лише князеві й виконували різні роботи. В той час у вотчинах почали з'являтися різні категорії залежних селян - рядовці, закупи, та інші, які з тих чи інших причин мусили іти у найми. Працювали тут і холопи, що власне були на становищі рабів.
Таким чином формувалася соціальна структура майбутньої державності. На Русі поширювалася передова візантійська культура, зокрема писемність, хоч і до цього там розвивалася власна писемність, архітектура, мистецтво.

 Кінець частини (1)

 Далі буде... 

 

вик. kram@i.ua

Чи підтримуєте ви проведення Маршу УПА 14 жовтня цього року?



Чи підтримуєте ви проведення Маршу УПА 14 жовтня цього року?

58%, 56 голосов

38%, 36 голосов

4%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

История Украины. Церковный раскол 1458 года. Правда.

«Учитесь, читайте, чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь!» Кобзар

 

К великой моей радости есть среди Вас, дорогие друзья мои, люди верующие. Я рад от того, что уверен – человек верующий это человек высокоморальный, нравственный, сильный духом, а значит, незаурядный. И вот отслеживая заметки в ваших блогах, сегодня я наткнулся на вот эту заметку. Признаюсь сходу – меня она очень задела. Ведь это все теплых словоблудных речей вода разлитая в наши с вами уши пропагандистами ближайшей империи. Здорово все... переврано.

Для меня не существует вопроса: быть украинской поместной/автокефальной церкви или нет? Да, у церкви свои законы, но именно в силу этих законов тот порядок вещей – я говорю о соотношении киевской метрополии и московского патриаршего престола, о самом факте существования этого престола, - который указанная заметка видит нормальным, законным, соответствующим церковным канонам, на самом деле таким никогда не являлся. Это просто еще один нелицеприятный момент в истории Московии, и, как и все остальные знаменательные вехи становления московской империи, факт раскола в русской церкви Москвой ею же бесстыдно замалчивается под прикрытием активной самозабвенной пропаганды собственной, московской правоты.

Но правда дана Богом, как бы пафосно это здесь не прозвучало, и просто забрехать, залаять ее громко невозможно.

Я снова рискую тем, что многие из Вас, друзья просто кликнут куда подальше от этой заметки, в которой не обнаружат для себя ничего нового, но для тех, кто с недоумением смотрит в новостийных выпусках, как чублятся попы, кто не понимает почему одни хотят автокефальной/поместной церкви, а другие плюются в их сторону, клеймят их сатаной, и раскольниками, для тех кто наконец-то хотел бы осознанно воспринимать эту грань украинской действительности, но в силу стечения разных обстоятельств до сих пор не удосужился разобраться с предысторией вопроса, для Вас я привожу ниже достаточно краткую и информативную статью о расколе церкви Владимира Крестителя на Киевскую и новоявленную московскую. 

В ней Вы познакомитесь с историческими фактами, противоречиями и нарушениями церковных законов (канонов), которые в итоге привели к возникновению московского патриаршего престола.

Вот почему  меня коробит, когда я слышу речи из Москвы, мол, у вас и так поместная церковь, та еще, Владимиром данная, чего же вы еще хотите, успокойтесь и не бунтуйте, малороссы, братья наши славяне. Это махровая ложь, безотносительно того сколько праведников среди нынешних апологетов украинской церковной автокефалии, а сколько стервятников подобных тем, кто когда-то произвольно провозгласил патриарший престол в Москве. Ложь не вечна и простым шиканием и угрозами ее не искупить. До сих пор отчетливо просматриваются мотивы этого раскола - золото, земля, порабощенные народы.

 

Здесь оригинал статьи.

 

Московський розкол в Руській (Українській) Православній Церкві 1458 року та неканонічне підпорядкування Української Православної Церкви 1685 року т.з. "Московському патріархату"
 | 28.07.2009 18:00

У контексті недавніх подій в українському церковному житті, а особливо доволі активної діяльності сектантів-сабоданівців із створеної у 1992 році, в результаті Харківського розколу під егідою московських спецслужб, т.з. "УПЦ-МП", питання історії Української Православної Церкви є досить актуальним.

У контексті недавніх подій в українському церковному житті, а особливо доволі активної діяльності сектантів-сабоданівців із створеної у 1992 році, в результаті Харківського розколу під егідою московських спецслужб, т.з. "УПЦ-МП", питання історії Української Православної Церкви є досить актуальним.

Говорячи про історію розколів в Українській Православній Церкві зупинятися лише на Харківському розколі 1992 року є принаймні некоректно. Адже розкол стався ще значно раніше і, як і у випадку 1992 року, також з ініціативи Москви.

Руська (Українська) Православна Церква була заснована Великим Київським Князям Володимиром у 988 році, як Київська митрополія Константинопольського Патріархату. При цьому Руська (Українська) Православна Церква мала свою автономію, а де-факто була практично незалежною.

Після значних років монголо-татарської навали (1237-1240 рр.) Київ втрачає значення, перша українська держава Київська Русь вступає у період феодального розроблення. Звичайно і Руська (Українська) Православна Церква несе значні втрати. Тому з метою порятунки Церкви та збереження її значення на українських землях Митрополит Київський і всієї Русі Кирил ІІІ (1247-1281) у 1250 році переносить свою резиденцію із вже майже на той час зруйнованого Києва до менш постраждалого від татар Володимира-на-Клязьмі, яке на той час було центром руського (українського) Володимиро-Суздальського князівства. Проте первоієрарх і надалі продовжував іменувати себе "Митрополитом Київським і всієї Русі". Цей факт свідчить про те, що він навіть і боявся думати про відокремлення від древньої Київської митрополії.

Наступник Кирила ІІІ Київський митрополит Максим (1285-1305) теж титулувався "Митрополитом Київським і всієї Русі". На жаль, Митрополит Максим був теж змушений перебувати у "заслані" у Володимирі-на-Клязмі через те, що Київ і досі був спустошеним.

Проте, наступник Максима Митрополит Київський і всієї Русі Петро (1308-1326) повністю переносить свою кафедру до Москви, яка була тоді центром руського (українського) Московського князівства.

Так тривало до 1448 року, коли, після смерті Митрополита Київського і всієї Русі Ісидора, на Київський митрополичий престол (який тимчасово знаходився у колишній руській (українській) провінції Москві) без згоди Константинопольського Патріархату і за наказом московського князька було обрано такого собі Іоана. Цей "митрополит" був обраний неканонічно, адже не був висвячений Константинопольським Патріархом і не визнавався жодною православною церквою. Крім того, більшість руської (української) пастви Великого князівства Руського (Литовського) не визнавало його своїм митрополитом і звернулось до Константинопольського Патріархату із вимогою висвітити нового митрополита. Фактично, церковна влада розкольника Іоана розповсюджувалась виключно на декілька єпархій Московського князівства.

У 1458 році Константинопольський Патріарх задовільний прохання руської (української) пастви і висвячує на Київську митрополію Григорія ІІ (Болгарина) із титулом "Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі". Київ уже на той час постав з руїн і повернув собі славу столиці всього православного світу Східної Європи і був центром Великого князівства Руського (Литовського). У Москві ж міцно закріпився розкол. Тому Григорі ІІ (Болгарин) повертає до Києва митрополичу кафедру.

"Митрополит" Іоан же, розуміючи неканонічність свого становище за підтримки московської влади проголошує відокремлення Московської єпархії від Руської (Української) Православної Церкви (Київської митрополії) і бере собі титул "Митрополита Московського" і відмовляється визнавати канонічну владу над ним Григорія ІІ (Болгарина). Звичайно, Константинопольський Патріархат не визнає Московської митрополії, а після того, як у 1589 році "Московський митрополит" проголошує себе "Патріархом" Константинопольський Патріарх відлучає його від церкви і проголошує анафему.

Отже, як ми бачимо розкол в Руській (Українській) Православній Церкві стався у 1458 році, коли за підтримки Москви від Руської (Української) Православної Церкви (Київської митрополії) було неканонічно відокремлено її північні московській єпархії.

Проте, на цьому історія не канонічності в Українській Православній Церкві не закінчилась.

У 1654 році між Гетьманською Україною та Московією була підписана Переяславська угода про союз між цими двома державами.

У 1672 році на український гетьманський престол було обрано Гетьманом Івана Самойловича.

Новообраний Гетьман України хотів досягти абсолютної влади в Україні і для цього йому необхідно було отримати контроль над Українською Православною Церквою. Як зазначають українські історики С. Терновський і К. Харлампович, Гетьман Іван Самойлович був доволі владолюбним. Тому, як зазначає український церковний історик Іван Власовський, "Іван Самойлович в проведенню церковної реформи дбав про пониження політичної волі українського духовенства". Для цього, як вважав Гетьман, слід було б підпорядкувати Київську митрополію нещодавно створеному "неканонічному" "Московському патріархату". Звичайно, Гетьману було б легше впливати на Київського митрополита підпорядкованому Москві, ніж на митрополита підпорядкованого Константинополю. Московія у свою чергу бачила у такому підпорядкуванні можливість для себе збільшити свій вплив на Русь-Україну, а також можливість для визнання своєї неканонічної "патріархії".

Проте, намагання Гетьмана про підпорядкування Української Православної Церкви Москві було сприйнято доволі негативно українським духовенством.

У 1676 році помирає Митрополит Київський та всієї Русі Іосиф (Нелюбович-Тукальський) (1663-1676). Гетьман не піднімає питання про обрання нового митрополита, а церквою управляє місцеблюститель митрополичого престолу архієпископ Баранович.

У 1684 році Гетьман України звертається до Константинопольського Патріарха Якова з проханням щоб новообраний митрополит і його наступники поставлялися в Москві. Патріарх не дає на це згоди.

Не зважаючи на таку відповідь Патріарха, Гетьман призначає Елекційний Собор для виборів Митрополита Київського і всієї Русі на 8 липня 1685 року у Києві. На порядку денному стояло два питання: обрання Митрополита і вирішення питання підпорядкування Української Православної Церкви. На Соборі одноголосно Митрополитом обирають єпископа Луцького Гедеона (Четвертинського) (1685-1690), який був ставлеником Гетьмана. Слід зазначити, що на Соборі не було представлено більшість єпископів. А місцеблюститель митрополичого престолу архієпископ Баранович взагалі не прибув.

А ось щодо другого питання, то намагання новообраного Митрополита підпорядкувати Церкву Москві дістали значний опір духовенства. Свою незгоду духовенство виклало у двох листах до Гетьмана. Загалом протест зводився до наступного:

1. Собор не може і не сміє у відсутності визначних представників українського духовенства, зокрема архієпископа Барановича і духовних його єпархії, вирішувати таке важливе питання, як перехід Київської митрополії до іншого патріарха і ніякий гетьманський універсал не може нас змусити до того;

2. якщо добровільно перейдемо під владу Москви то будемо піддані під анафему Константинопольського Патріархату;

3. треба брати до уваги і положення українських православних людей, які знаходяться у Правобережній Україні, яка опиналася під владою Польщі. Якщо ми приєднаємось до Москви, то вони підпадуть під владу католицької церкви;

4. підпорядкування до Москви також спричинить і перехід від канонічної української богослужби до неканонічної московської, яка абсолютно не відповідає українським православним традиціям, які ведуть свій початок ще з часів Київської Русі.

Не зважаючи на не канонічність і протести українського духовенства і суспільства Гетьман 24 жовтня 1685 року для висвячена новообраного Митрополита Київського і всієї Русі Гедеона відряджає посольство у складі 32 осіб духовенства і української шляхти. Висвячена Митрополита Гедеона відбулося в Успенському Соборі в Москві 8 листопада 1685 року. Відтепер митрополит Київський носив титул "Митрополита Київського, Галицького і всієї України".

Тепер справа була за малим. Необхідно було вирішити питання із Константинопольським Патріархом. Для цього, Москва тисне на турецьку владу (Константинополь на той час вже перебував під окупацією Туреччини), яка у свою чергу примушує нового Патріарха Діонісія визнати зверхність Московського "патріархату" над Київською митрополією всупереч правил 8 ІІІ Вселенського Собору і правила 2 ІІ Вселенського Собору. Про це було видано грамоту Гетьману Івану Самойловичу і Митрополиту Київському, Галицькому і всієї України Гедеону про підпорядкування новому патріарху датовані 1686 роком.

Гетьман Іван Самойлович отримав також жалувана грамота від московського царя із золотим ланцюгом і двома діамантовими клейнодами за успішне закінчення підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріарху.

У 1688 році Константинопольський Патріарх Діонісій був позбавлений патріаршого престолу саме через те, що неканонічно передав Українську Православну Церкву Московському патріарху.

Через 238 років після цієї "диявольської змови" Константинопольський Патріархат 13 листопада 1924 року у своєму "Томосі" визнає не канонічність підпорядкування Київської митрополії у 1686 році і скасовує її.

Отже, із вищенаведеного випливають такі висновки:

1. розкол в Руській (Українській) Православній Церкві стався у 1458 році, коли за підтримки Москви від Руської (Української) Православної Церкви (Київської митрополії) було неканонічно відокремлено її північні московській єпархії. Харківський розкол в Українській Православній Церкві 1992 року і створення "УПЦ-МП" було спеціально спрямовано іноземною владою для дестабілізації ситуації в Україні;

2. підпорядкування Української Православної Церкви Московському патріархату у 1685 році є неканонічним і незаконним, а суто політичним рішенням і змовою українського і московського правителів;

3. таке підпорядкування було здійснено виключно для реалізації політичних інтересів, а не заради духовних цінностей;

4. Українська Православна Церква Київського Патріархату є єдиною канонічною помісною православною церквою в Україні, а також правонаступницею Руської (Української) Православної Церкви Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Руського (Литовського) та Гетьманської України;

5. т.з "УПЦ-МП" є неканонічною, а приїзд Московського патріарха в Україну без канонічного дозволу Української Православної Церкви Київського Патріархату є ніщо інше як порушення правил Вселенських Соборів і Апостольських Правил;

6. єдиним шляхом для подолання розколу в Українській Православній Церкві є покаяння "УПЦ-МП" і її повернення до складу канонічного Київського Патріарха.

Література:

1. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Том ІІ. – Київ, – 1998. – 397 с.

2. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України // АН України, Ін-т укр... археолог., Ін-т історії України. Вступна стаття В.А. Смолія, П.С. Соханя. – К.: Наук. думка, 1992. – 544 с.

3. Крип'якевич І.П. Історія України // Відп. редактори Ф.П. Шевченко, Б.З. Якимович – Львів: Світ, 1990. – 520 с.

4. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник – К.: Вілбор, 1997. – 480 с.

 


67%, 4 голоса

33%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Творити добро - почесна справа кожного...

Я особисто підтримую благодійний проект "Святий Миколай у дитячих будинках України", започатковану на цьому порталі користувачем  Йо Тен:
http://blog.i.ua/user/2177116/324414/?p=2#advA_advC_324414_6207436
та пропоную Вам також долучитись до підтримки.



Мета проекту - надавати необхідну допомогу безпритульним дітям та подарувати їм казку.

Цей проект задуманий, організований і втілюватиметься звичайними людьми, не політичними партіями, громадськими організаціями чи рухами (хоч вони також можуть долучитись до підтримки).

Допомога здійснюватиметься анонімно,без оголошення імен, назв партій чи організацій.

Згідно задуму - діти отримують подарунки безпосередньо від Святого Миколая, через його посланців.



Долучитися до акції може кожний бажаючий.


Дана акція є всеукраїнською.

Тому, якщо в Вашому місті є дитячий будинок і ви бажаєте допомогти діточкам -
подайте в коментарях цього блогу або на електронну адресу viterzmin@i.ua наступну інформацію:
- поштова адреса і телефон дит.будинку;
- кількість дітей;
- їх вік;
- потреби (ліки, продукти харчування, одяг, іграшки, памперси, мило...)




Хто хоче долучитися до проекту особисто - пишіть мені або Йо Тену в чат чи в коментарі.

Вареники з вишнями... Традиції...

Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема unsmile , а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...

Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...unsmile  Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма...  Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні boyan моя бабця покохала мого діда hug ...
Здається технічний і науковий прогрес це добре umnik , але у ньому не передбачені затишок та комфортparik cup_full smutili ...

 

free counters

Заява Спільноти патріотів України щодо об'єднання ОУН та ОУН(р)

Більше ніж півсторіччя українські націоналісти мельниківського та бандерівського таборів були розділені. Вони боролися за незалежність України кожен своїм шляхом й таки вибороли її. В ті часи існували протиріччя, якими методами українському народу здобувати волю? Однак в умовах сьогодення, коли в нашій державі втілений політичний плюралізм, свобода думки та можливість вільно утворювати об’єднання громадян, питання методів боротьби втрачає свою актуальність. Натомість виникає крайня необхідність згуртувати всі національні сили в потужне праве крило - задля майбутнього нас та наших дітей. На підставі викладеного вище Спільнота патріотів України закликає Організацію українських націоналістів та Організацію українських націоналістів (революційну) зробити перший крок - об’єднатися. Переконані, що це стане гідним прикладом патріотичним рухам і партіям, як долати внутрішні протиріччя заради спільної мети.

Хай живе Україна!
Слава Україні!

1 жовтня 2009 року

http://upu.org.ua/content/zayava-spilnoti-patriotiv-ukrajini-shchodo-objednannya-oun-ta-ounr