хочу сюда!
 

Маша

47 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 37-65 лет

Заметки с меткой «сни»

9. Філософські сни

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382607/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/



9. Філософські сни

 

Серія снів з голосом з сяючої хмари або одним коментатором

 

Дім

Я з подругою подорожувала поїздом і ми раптово вирішили вийти на гарній станції. Зрештою, це ж подорож. Ми піднялись на гору живописною стежкою оточеною багатьма гарними квітами. Стежка привела до здоровенного дому. Виглядав як старовинний розкішний замок виготовлений з білого каменю. Замок не був покинутим, але пустував. Кімнати готові до життя, прибрані, але пусті і скрізь, по всіх кутках і всюди де можна було стояли букети червоних троянд. Було гарно. Проте нічого не відбувалось і нічого цікавого там не було. Кімната за кімнатою, кабінет за кабінетом. Хіба може стільки місця пустувати?

І голос сказав:

- Стіни – це шкіра, квіти – це кров. Зайди і подивись, що всередині.

Я все хотіла роздивитись хто це зі мною розмовляє, вже не перший сон. Голос десь з гори. Мені весь час хотілося відвернутись від джерела звуку, але бажання дивитись співрозмовнику в лице сильніше. Проте бачила я тільки неясне щось в небі, воно не мало форми і світилось, як сонце за хмарами. Не цікаве видовище, тож я більше й не оберталась.

Я вийшла з кімнат і з балкону глянула на внутрішній дворик.  Там серед декоративних полотен і під прапорами працювали люди над картинами, скульптурами, десь проводили урок, хтось відлучився на обід, інші весело базікали, всі не сиділи чітко за свої місцем, але робота кипіла.




Глек

Приїхала я в якесь дивне місто. Його вулиці і будинки мають вигляд, як з картин Мауріца Ешера. Я там побродила, було цікаво, але пусто. Випадково натрапила на будинок, де живе мій друг, тож вирішила зайти, але вдома нікого не було. Тож просто вийшла до зупинки, щоб вернутись до дому. А на зупинці вже стояли мої друзі, включно з тим, куди хотіла зайти. Вони були з здоровенними рюкзаками та туристичним спорядженням. Один з них запросив мене поїхати з ними займатись археологією і решта одразу підхопили. Поїздка обіцяла були захоплюючою. На своїй проміжній базі вони мене спорядили всім необхідним і нарешті ми дістались до місця розкопок.

Площадка вже давно була розчищена, поділена на квадрати і покопана, як на фундамент для будинку. Нас зустрів головний археолог біля деяких знайдених реліквій і ямою з цілою купою черепків. Пузатенький, бородатенький, рудуватий дядько – типовий архетип археологів. Мене він ввів в курс справи:

- Тут ми частіше за все знаходимо черепки. Вони теж мають наукову цінність і по ним можна щось визначити, і можливо колись до них доберуться, тож ми їх просто скидаємо всі в одну яму. Але ми тут знаходили і справді цікаві речі, - показує на стіл з старовинними сережками, браслетами, - а комусь навіть пощастило знайти справжній шедевр.

Археолог з гордістю показав на статую якоїсь богині, поруч стояли викопані великі глеки та статуетки поменше. Явно не кожен день таке знаходять. Тоді продовжив:

- Скоріш за все ви тут познаходите черепки, але це ваше хоббі. Розважайтесь. Якщо пощастить відкопати щось більше, кличте мене – витягнемо разом. З стародавніми реліквіями треба бути дуже обережним.

Ми прийнялись до пошуків. Година за годиною змітали пензлями верхній шар глинистої сухої землі, як справжні науковці. Час ішов, уже й полудень, і сонце в зеніті, всі старші пішли на обід, а ми ще лишились під палючим сонцем. Раптом хтось наткнувся на глиняну ручку, всі кинулись розгрібати і скоро дістали не черепок, не півглека, а цілий великий глек складного методу виготовлення ще й з печаткою на горлі. Горло будо закупорено воском на якому було відтиснено виноград, тож всі згодились, що там стародавнє вино. Всі так зраділи. Це вам не простий гончарний виріб. За таку роботу стародавні майстри брали великі суми і просту річ там би не запечатали. Один струсонув і почув всередині не сплески рідини, а якесь постукування від багатьох дрібних речей. Це було дивно. Хтось звернувся до мене:

- Та ти в перший день знайшла таку велику цінність. Люди тут дуже довго працюють і не завжди таке знаходять. Бачила скільки було на стенді? Це все, що є за всю історію цих розкопок, а тут багато таких груп як наша і іще професійні археологи, які тут постійно.

Інші продовжили:

- Цікаво, що там? Так хочеться відкрити.

- Ми не можемо цього зробити самі, ти знаєш. Сам глек – вже витвір мистецтва, і печатка потрібна історикам цілою, щоб вони могли її дослідити.

- Він запечатаний герметично. Отже там зберігається повітря тих часів. Наші науковці зможуть дослідити його і зробити свій висновок про тодішній склад атмосфери.

Ми відклали знахідку і прийнялись до подальших розкопок. Але далі робота пішла сумніше. Піт став заливати очі, з’явилась втома, час ішов, а глек лежав. Старші ще не вийшли з обіду, але й ми вирішили перепочити і сіли в коло з своїм похідним обідом. Скінчивши трапезу розмови знову повернусь до глека і один виніс його на очі всіх знову. Потрусивши знову, було дуже складно визначити на звук що ж там можуть зберігати.

- Може там скарб? Золоті монети і прикраси?

- Це може бути. За тодішніх часів це місце захопили вороги і монахи складали золото в невластиві для них ємності, щоб ніхто не здогадався там шукати.

- Такого ще на цій копальні не було, якщо це правда - наша знахідка буде справжнім відкриттям.

- Скоріше б пан археолог вже вийшов.

- Знаєте, я не можу більше чекати. Я відкрию печатку.

Ніхто не хотів втрачати склад тодішньої атмосфери, але й відмовитись дивитись що там – теж не міг. Якби там був скарб, то це б компенсувало з надлишком втрату стародавнього повітря.

- Я акуратно виріжу печатку для історії. У мене є ножик.

Всі оточили того хлопа з глеком, чекаючи що буде. Печатка була дуже твердою і треба було докласти зусиль. Хлоп додав трохи сил і несподівано з печаткою відколовся здоровенний шматок глека. Було дуже шкода. Але що ж всередині? Розгрібши уламки глека ми з’ясували, що цей глек був сховищем для уламків такого ж глека. Тільки дуже старого і вже з стертими гранями на місцях сколів, майже пил. Непорозуміння і розчарування на обличчях усіх:

- Це хто до такого додумався? Кому треба зберігати та ще й запечатувати таке сміття?

Ні скарбу, ні печатки, ні глечика складної роботи, ні стародавньої атмосфери. Тепер ці уламки підуть в яму з рештою черепків. Нічого.

Раптом з’являється за спинами археолог і стало ясно, що провину вже не приховаєш. Це загрожує виключенням з археологічної спілки і забороною доступу до розкопок. Той підняв глек і чомусь звернувся до мене:

- Отже ти їм дозволила його розбити!

Всім було дуже дивно це чути, адже я тут була перший день і тільки спостерігала. Я не заохочувала нікого і не навіть не торкалась тієї речі. Звісно сумно мати таку втрату - сам глек був шедевром, але ж я… І от археолог пояснив починаючи перетворюватись на світло:

- Твої друзі – це твої емоції. Не дозволяй їм брати над собою гору. Допитливість, нетерпіння… вони самі по собі не погані. Але хай ти володієш ними, а не вони тобою. – Потім продовжив. - В лабораторії можна було зняти відтиск з печатки, теплом зі свічки розтопити твердий віск і спокійно дістати все, що було всередині. Можна було не ламати.

 

 ***

Я їхала по своїм справам в тролейбусі, проїжджала звичайні міські пейзажі поки не почула суперечку в салоні. Вона набирала все більше і більше учасників і велась про природу людини. Якийсь хлоп доводив песіонерам і іншим:

- Людина за своєю натурою є доброю і тільки її подальші гріхи роблять її злою. Коли мала дитина тільки народжується, вона нікому не бажає зла.

Він був явно в меншості. Ніяких особливих прикмет у нього не було, цілком посередні риси, ну волосся чорне – от і все. Зрештою і мені треба було втрутитись:

- Людина від природи є егоїстичною. Подивіться, навіть маленькі діти ще нічого не розуміють, а вже тягнуть все до себе.

Таким чином тема зачепила і мене аж поки не настала моя зупинка. Я вийшла з тролейбусу глибоко переконана в своїй позиції і все-таки хлоп стоячи в дверях прокричав мені в слід:

- Ти думаєш, що люди не здатні задарма робити щось хороше тільки тому, що сама ніколи цього не робила! Ти спробуй хоч раз в житті зробити щось хороше просто так! Хоч раз!

Ага-ага, я зрозуміла, побазікай мені.

Я доїхала до свого робочого місця, схопила свій чай, послухала плітки колег і ще раз переконалась, що все має свою ціну. Якщо хочеш щось отримати – маєш щось витратити, якщо щось витрачаєш – явно на щось розраховуєш і не інакше. Раптом весь хмарочос струсонуло, потім ще раз, а потім він посипався. Все провалилось в глибоку яму.

Сталась природня катастрофа. Велика частина міста провалилась під землю десь на 1 км. Ті, хто вижили, потроху приходили до тями, намагались відшукати знайомих серед розвалин висоток. Рятівники витягали і забирали на «швидкій» особливо постраждалих. Мене не зачепило, тільки протрусило добре, тож побачивши шалену нестачу медичної допомоги вирішила її залишити тим, хто більше такої потребує. Я змогла сама підвестись і сама побродити довкола шукаючи вихід.

Раптом я згадала ранкову розмову і подумала, що якби тут я могла комусь допомогти, то потім я змогла б кинути ранковому співбесіднику, що щось хороше я правда робила. І от я помічаю маленького хлопчика, просто одягненого, що ходив між розвалин, та кликав свою маму. «Те, що треба» - вирішила я.  Підходжу і питаю:

- Ти загубився?

- Так. Я хочу назад до батьків.

- А ти знаєш, де ти живеш?

- Можу назвати вулицю.

- Добре. Давай виберемось звідси і я відведу тебе до дому.

Як мені ще раз трапиться подібний співбесідник як з тролейбусу, то тоді я зможу кинути в розмову цей приклад. Я така скажу: «І робила я це абсолютно безкорисно. Мене дуже хвалили, пропонували гроші, та я бачила наскільки бідно вони живуть і відмовилась». Класно, хіба ні?

Ми з малим пробирались по розвалинам, пролазили під різними балками, перелазили через недоруйновані стіни. Зрештою дійшли до краю, де провалля закінчувалось, далі треба було лізти вгору чіпляючись за виступи, обривки проводів та коріння. Разом  з тим я помітила, що хлопчик надто малий, щоб міг дотягтися від одного виступу до іншого, тож сказала:

- Чіпляйся за мою спину. Будемо підніматись.

Буде важко, але в розповіді я додам ще яка я героїня.

Зрештою, навіть з живим баластом і на непевних схилах, ми все-таки вибрались на гору. Точніше малий просто вибрався з провалля і зістрибнув з моєї спини, а я виповзла взагалі без сил. Виявилось, що тут вже стояли батьки хлопчика.

Щаслива картина возз'єднання сім'ї. Я кажу:

- Оу, будь ласка. Мені нічого не треба.

Проте ці слова були зайвими. Мені і так нічого не пропонували. Батьки були надто зайняті своїм чадом, щоб звертати на мене увагу. Так вони і пішли до додому.

Обуренню моєму не було меж. Навіть якщо у них нема грошей, вони могли хоча б просто подякувати! Як я в тролейбусі казала: всі думають тільки про себе.

Тут я помітила свого співбесідника. От так зустріч! Кажу:

- Ти бачив?..

Раптом замість похвали я чую:

- А я думав, ти це все робила безкорисно, - перебиває мене.

Ну це вже занадто! Це було безкорисно, але не отримати навіть словесної винагороди після такої праці…

- Я думав, ти це робила, щоб сім’я була в зборі, а не за «дякую».

Як…?!! У мене нема слів! Я цього не буду слухати. Елементарні речі можна було зробити. Хіба можна так начисто ігнорувати такі очевидні речі. Розлючена я розвернулась і пішла до дому.

Зрештою я змогла добратись до свого мешкання. Темно вже. Вечеря. Чищення зубів. Я дісталась до свого ліжка, але не лягала, бо світив місць і було б погано спати. Я помітила у себе в руках якусь табличку. Я навіть не здивувалась, як вона в руках у мене матеріалізувалась. Тут же біля вікна я помітила того хлопа, що з докором дивився в мій бік. Теж ніякого подиву. Той підійшов і однією рукою взявся за табличку і звернувся як завжди стабільним спокійним, сумним, але виразним голосом:

- Послухай, подаруй їм це «дякую».

- Ні, я його заслужила.

- Це не гарно.

- Це чесно зароблене.

- Якщо ти віддаси, це буде дійсно безкорисливий вчинок

- …

- Просто віддай.

Я розчепила руки і той витяг табличку:

- Молодець. Ти зробила правильний вибір.

У мене в руках більше нічого не було і я лягла в своє ліжко. Той мене накрив ковдрою і пішов у місячне світло. Я подумала скептично, що це не велика плата за те, що я зробила. Йдучи пообіцяв:

- Тепер ти спокійно заснеш, а я тебе більше не турбуватиму. – це був той самий голос.

На цьому серія снів з цим персонажем скінчилась.

 

 

***

Пройшло досить багато часу.

Сни, що мене діставали, обурювали, хоча, зрештою, були цікавими, вже давно мені не снились. Стало навіть цікаво, побачити щось подібне ще раз. Проте вони більше не повертались. Зрештою, мій запит був схвалений таким коротким сном.

 

Серед зелених дерев і яскравих квіток – типово фентезійно-геймерський пейзаж – ходив мій знайомий. Він щось шукав безуспішно і спитав про це у інших таких же. Інші йому показали на модель якогось ландшафту. Там, на ній, була намальована закручена доріжка пунктирною лінією, а станції на ній поначались діодами. Деякі з них світились, проте більшість були вимкненими – десь 10% проти 90%. Тоді знайомий сідає поруч і каже:

- Схоже вона зараз грає. Не треба відволікати. Там, де горить вогник – завдання вже виконано, миготить – зараз робить, проте їй ще треба довго грати. Нічого, я почекаю тут. =)

 

(ПС: оце думаю, яка ймовірність, що сон матиме зав’язку, середину і таку складну розв’язку, нічого зайвого тут не було? І що я зможу запам’ятати так багато деталей?)

Кінець

8. Навчальні сни

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382606/


8. Навчальні сни

От тобі не подобається сірий колір, бо він не яскравий, не темний, не світлий і взагалі ніякий. Але я хочу, щоб ти перестала його уникати, бо це також колір. Він також має корисні властивості. Він ховається сам, щоб показати екстравагантність особливих речей.

Наприклад візьмемо ядерний дорожній жовто-салатний колір [далі все демонструється картинками]. Весь спортивний костюм з цього кольору виглядатиме жахливо. Якщо костюм буде жовтого чи салатного кольору і в ньому будуть такі ядерні вставки – це теж не спрацює. А от на сірому фоні такі яскраві смуги вигідно виділятимуться.

Це спрацює не тільки на кольорах, а й на дуже вітіювато хитромудто зроблених речах. Візьмемо для прикладу хендмейдне намисто і босоніжки з узорами з ниток в етно стилі. Бачиш як там багато всяких сплетінь та візерунків? І самі ці прикраси тут не яскраві а звичайна коричнева шкіра. Вигадай до цього просту сукню, на що б це підійшло тільки сірого кольору. Бачиш як вигідно вони взаємодіють. Бо комплект ділиться на зону, де око відпочиває і на зону концентрації уваги. А тепер хай та ж сукня буде якогось яскравого кольору, наприклад чистий зелений. Бачиш? Тепер уже краса кольору сперечається за увагу з такими візерунками.

 

Розповідали мені в інших снах і проте, як намішувати фарби, щоб досягти текстуру льоду. Голос казав, що далеко не обов’язково використовувати білий чи легкі блакитнуваті відтінки, лід може бути льодом і з темно-синіми кольорами і навіть можна використовувати чорний, аби тільки відобразити його природу). Казали і про те як малювати куполи та як змішувати фарби. Але тільки прокинувшись я вже нічого не пам’ятала, крім результату. Так би мовити, видалили сон. Але згодом мені якраз про куполи все пояснила Велена, і якраз вчасно.



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382608/

5. Реалістичні сни

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/



5. Реалістичні сни

Іншопланетяни

Щось засвітило мені в очі. Це було дуже яскраве світло з вікна. Я зрозуміла, що сплю, що зараз ніч і що я у себе вдома. Джерелом світла виявилась летюча тарілка як в фільмах про іншопланетян і звідти вийшли істоти, крізь скло вікна пройшли наче його там і не було. Були сірими, в білих халатах. Я хотіла підвестись, але тіло було повністю паралізованим. Вони стали біля мене щось обговорювати, не розумію що, тоді дістали якісь вимірювальні прилади, визначали якісь мої показники. Один дістав трубку, засунув до рота, я навіть чула як вона стукала по зубам. Гей-гей-гей! Ми так не домовлялись. Я хотіла збунтуватись, але не зважаючи на всі зусилля не могла навіть на міліметр поворухнутись. Тоді вони сполохались:

- Вона прокидається.

Один кинувся і поклав мені руку на сонячне сплетіння. Навіть через ковдру відчувалось, що пальці в нього буди холодні, довгі і наче вогкі. При тому постійно повторював мені:

- Ти спиш. Ти спиш

Ага, так я й повірила! Це надто реально, щоб бути правдою. Добре, якщо я не можу нічого зробити, то принаймні запам’ятаю стільки скільки можна. Коли іншопланетяни повірили, що я сплю, то заспокоїлись і продовжили заміри. Другу трубку ввели мені через вухо і стали якось досліджувати мозок. Це мені теж не подобалось. Тоді їхній старший порадив поставити мені якийсь ролик. Той ввімкнув і я замість усього, що відбувалось бачила рекламу виконану через векторну анімацію,  суть якої полягала в тому, як корисно зберігати мозок в чистоті і тому його треба регулярно прочищати, а також що сумно, що земляни не вміють таке робити, навіть не думають про таку необхідність, але я можу радіти, бо мені зроблять все так, як треба. Ролик закінчився, але я дуже захотіла звільнитись. Тоді інший знову поклав руку і вже без перестанку повторював, що я сплю, до самого кінця. Зробили виміри, витягли всі трубки, знову я чула той стук об зуби, вийшли через вікно, точніше пройшли крізь скло і полетіли. Тепер нарешті я вже змогла підвестись.

Дивлюсь, вікно зачинене, я посеред свого ліжка. Не скраю, тож мені в руку чи плече не міг ніхто упиратись, якби стояв впритул до ліжка. Зуби ще трохи зуділи від дотику, але одразу пройшло. З вікна світив повний місяць. Та ніхто тут не міг бути. Ну й сон!

ПС: пізніше, в наступних снах, я помічу, що вони тимчасово блокують відсіки пам’яті. З’ясувалось, що в такі моменти я не можу згадати загальновідомі популярні факти, такі як імена дуже знаменитих людей чи історичні події, наприклад, назву Другої світової війни. Здивуєтесь, як таке можна забути? А процес згадування виглядав так: «Не так давно в історії була якась подія. Дуже велика і значна. Було задіяно багато людей. Щось схоже як на… і в Середньовіччі люди таке робили, і до нашої ери [намагаюсь згадати слово «війна»]. Люди тоді були незадоволеними» При тому не можна не тільки згадати, але щось регулярно відводить мене від думок про те, що могло б нагадати, як воно зветься чи щось схоже. Важко в тому напрямку навіть думати (не думати про конкретну назву, а думати, про що думати), ніби блок який на дорозі ставлять і пам'яті, як машинам, заборонено їхати далі. Лише пам'ять цього блоку не бачить. Тільки прокинувшись уже одразу згадуєш, що то була Друга світова і дивуєшся як таке взагалі можна було забути, та ще й так міцно»


Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382607/

4. Сон-кіно

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/


4

Сон-кіно


Наснився мені сон, який був  схожий на кіно. Можливо я таке вже дійсно бачила і якщо таке справді існує, хотілося б побачити продовження.

На те, що це кіно вказує все – мене у сні нема, люди говорять російською з оригінальною озвучкою на задньому плані, сюжет типово кіношний і дія відбувається в західних країнах десь середини ХХ ст.

 

Сюжет:

В готелі злодій знімає номер, одягнений він по-світськи і намагається подружитись з іншою елітою, яка там теж винаймає номери. Коли дізнається, що в номері власника нема, він вбирається в свій камуфляж, що складається з накладних бакенбард, парика і вус, та обкрадає номер. Під час одного з таких його робочих буднів, він розуміє в який вдалий номер зайшов і вже збирається виносити з нього золото. Тут несподівано двері відчиняються і заходить власниця. Злодій вже готовий розповісти історію, як переплутав номери, але тут помічає – вона втаскує ЙОГО чемодан!

Зметикувавши що тут є два таких представника однієї професії, вони одразу подружились. Може навіть більш того, завели роман. Принаймні жінка без тями закохується в, як він представився, містера Вілкі.

До номеру заходять їхні світські друзі, схоже, щоб запросити кудись. Злодій моментально знімає свій камуфляж, бо ці люди його знають і можуть щось запідозрити побачивши на ньому незрозумілі бакенбарди. Злодійка в цей час стояла до всіх спиною і цього не помітила. Серед новоприбулих свого обранця вона вже не впізнає. 

Дні минають. Велике місто демонструє висотки, автостради, сірий смог. В готелі, серед цього всього, світські леви розважаються, злодії крадуть речі. А от у тої злодійки тотальна хандра без свого нового друга. Злодій в цей час замишляє велику операцію: вирішує вивести всіх з номерів, таким чином спустошити готель і тоді всіх обчистити. Він запрошує  на гру в гольф за містом тих, з ким вже подружився, тобто всіх. Але злодійка відмовляється. Злодій в своєму звичному вигляді без камуфляжу продовжує вмовляти її в неї в номері – не виходить, вона байдуже до всього відноситься і нічого не хоче. Тоді він зрештою здогадується в чому може бути річ і каже таємничо: «А мистер Вилки был бы рад». Ніби надія вселилась в злодійку, вона обіцяє будь-що прийти. Отже наступного дня - на гольф!

Ще вночі, до запланованої гри, той, хто назвав себе містером Вілкі в камуфляжі заходить до злодійки. Нестримна радість змушує власницю номера кинутись йому на шию. Наступний кадр показує як злодій прокидається на ліжку, де вони були вдвох і, поки та спить, тихо обшукує номер. Він зазирає у всі шухляди, чемодани, полички і різні ємності, але не знаходить, що шукає. Тоді він починає обстукувати стіни. Почувши за однією з дерев’яних панелей пустоту, він відкриває цей потаємний сховок. Але там нічого цінного не було. Лежали тільки якісь старі запилені папери та романи, у яких навіть між сторінками жодного долара. Розчарований злодій з силою захлопує сховок і злодійка прокидається. Одразу перший питає: «Крошка, где ты подела то золото, что я у тебя украл?».

Та спросоння розмріяна сідає на ліжко: «Я такая радая, что ты пришел». Злодій теж сідає на ліжко, бере журнал, що лежав на столику з її сторони, каже: «Дорогая, несмотря на твой широкий круг интересов, ты довольно ограниченный человек. – Відкриває журнал. – Вот смотри»

 

І тут мене будять. Але якщо вже почали трансляцію фільмів у сни, то хотілося б побачити закінчення: чи вдасться та махінація з гольфом? І зі злодійкою теж? Зрештою, яку саме лекцію щодо людського розуму той збирався розповісти спираючись на журнальні статті? Чи це значить, що вже самі ті журнали можна вважати за показник інтелекту?

Не можна ж так обривати. Продовження мені наступної ночі теж не показали.



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382606/

3. Гумористичний сон

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/
Додам свої приклади до своєї катеригозації =)

3

Гумористичний сон


Давно це було) Якось я з підмовляла подругу зробити прогулянку поїздом в інше місто. Місто недалеко, тож до вечора можна встигнути вернутись, але та все відмовлялась:

- Що ти? Як я можу поїхати нікому вдома про це не сказавши?

- Та все буде нормально. Ми встигнемо!

Все-таки посадила її в купе і ми з вікна почали милуватись різними краєвидами.

Раптом вона помічає, як ми обганяємо стаю птахів, що летять поруч, а серед них подруга впізнає свою маму-чарівницю:

- Бачиш? Я казала, що так не можна! Тепер мені дістанеться!

В цей час потяг зупиняється на станції і я кажу:

- Спокійно. Зараз я все влаштую, - і виходжу з вагону.

На пероні я підходжу до вишки, на якій стояла сумна жінка с сивим волоссям. Вона сама була худа і одягнена в довгу сіру спідницю і сіру шаль – загалом, нагадувала голуба. Я стала підійматись до неї, але вона відсахнулась і піднялась вище. Я йду далі, а вона перетворилась на голуба і піднялась ще вище. Тоді я ловлю ривок вперед і ловлю цю пташку.

Як я дісталась назад – не пам’ятаю. Пізніше цю техніку назвуть телепортом.

Я заходжу в купе, зачиняю двері, подруга з надією питає:

- Ну як? Влаштувала?

Я кидаю на стіл два відрізаних крила:

- Так, тепер вона за нами не летітиме.

Якось дивно повела себе подруга. Замість того, щоб заспокоїтись, у неї ентузіазму іще менше стало. Всю дорогу зі мною навіть не розмовляла. Лише, коли ми прибули на наступну зупинку, вона дала собі волю виговоритись:

- Як ти могла так вчинити з моєю мамою? Як вона тепер буде без крил?

Та я й тут не розгубилась:

- Спокійно, я все влаштую.

Коли поїзд став відправлятись далі, я знов заходжу в купе, подруга кидається з питанням:

- Влаштувала?!

- Так, - я кидаю на стіл пташину тушку, - тепер їй крила не потрібні!

Невимовний жах проступає на обличчі подруги.

 

А мені, як спалось, було смішно))


Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/

Види снів

Подумую десь буду викладати потроху свої думки. Бо чого вони лежать?

Хочу постити по якимось дням (хай буде ВТ і ЧТ) ось такі замітки поки не викладу все. Мб комусь навіть цікаво буде. 


Види снів

Свої сни я поділяю на такі категорії:

1. Сни-абракадабра

Різні кольори, образи, все впереміш і нічого не зрозуміло. Зазвичай з цього і починає складатися нормальний сон, але не завжди встигає. Одним словом, як будь-яке артхаусне кіно. Нескінченна чорнота теж сюди відноситься. Вона виступає ніби завіса в театрі перед початком дії.

2. Пригодницькі сни

Кудись бігти, когось рятувати, від когось рятуватися, екшин в класиці жанру – звичайні для всіх сни

3. Гумористичний сон

Коли вам хочеться засміятися і ви боретеся між бажаннями спати в розслабленому стані і напружити м'язи живота

4. Сни-кіно

Схожі на два попередні, тільки більш продумані. Тут є цікавий сюжет, зав'язка, розв'язка, хепі-енд. Все за правилами режисури і постановки

5. Реалістичні сни

Дуже реалістичний сон – це, наприклад, коли ви прокидаєтеся і шукайте свій новий автомобіль,.. якого насправді у вас нема (це ви згодом дізнаєтесь шукаючи очима з балкону). Сюди ж відноситься наша щоденна рутина. Там все виглядає, як в звичайному житті, все таке ж нудне і одноманітне. Вас хтось будить, а ви: «Чекай, я вже на касі, зараз тільки розрахуюсь за банани». Через пару днів ви будете шукати у себе на кухні ці ж банани. А де банани? Ти купувала банани? Хто тепер банан? Ти банан!

Буває ще такий, що ви відчуваєте кожен дотик, температуру, і вже 100 раз перепитали себе чи може це бути сном і не знайшли його ознак. А це все рівно був сон.

6. Контрольовані сни

Ми знаємо, що ми спимо і задаємо свої правила сну, свідомо

7. Віщі

Це все ті сни, які згодом збулися. У мене це тільки зазвичай якась єресь типу зміна дизайну сайту чи чиєсь ім’я, яке я стопудово згадаю тільки коли мені вже представляться, але не наперед. Хрін що доведеш.

8. Навчальні

На відміну від наступної категорії снів, в цій якомога детальніше описані всякі техніки і прийоми. Виглядають вони, як лекція в інституті, мають практичне застосування

9. Філософські

Це ті сни, де вам начитують моралі. На відміну від попередньої категорії, де все досить технічно, тут вам будуть розповідати, що таке добре і що погано. Будуть приводити для наочності притчі і вказувати як себе треба вести



Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382602/

Пізніше додам свої приклади.



А у вас яких НЕ буває? (по ходу тут можна зробити опитування тільки з одним варіантом для вибору)


17%, 1 голос

17%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

17%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

50%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сон (сновидіння).

Сон (сновидіння) - це проєкція інформації з темної енергії та темної матерії, отримана підсвідомістю людини та опрацьована за допомогою мозку.
 
Що Ви про це думаєте? 

P.S. Я періодично запам'ятовую свої сни. Загалом, вони мають абсолютно різну тематику. Але зараз розповім про один з них, який і наштовхнув мене на роздуми, що ж таке сновидіння.
Одного разу, коли я була школяркою, мені наснилась кав'ярня у незнайомому місті. У меню кава коштувала 6 грн. На той період (а це приблизно 2000-2001 рік) така вартість була досить високою, і для Полтави в тому числі. Але уві сні я замовила собі кави, яку мені приніс офіціант у чашці фіолетового кольору, і, що дивно, об'ємом 300 мл (звісно, каву у чашках такого об'єму зазвичай не подають). 
Нагадаю, що це було сновидіння. І я його запам'ятала, але не розповідала нікому. 
Яке ж було моє здивування, коли після вступу в університет у Києві (це 2002-й рік), я дізналась, що чашка кави у Києві коштує у кав'ярні саме 6 грн. А моя одногрупниця на день народження подарувала мені таку чашку фіолетового кольору, яку я бачила уві сні. 
У книжках зазвичай пишуть, що це був "віщий сон", сновидіння-передбачення. Але мені тривалий час хотілось знайти інше пояснення. 

P.P.S. В той момент, коли мені наснився сон, я й гадки не мала, що вступатиму до Києва, бо це рішення було прийнято спонтанно. 

P.P.P.S. І якщо можна припустити, що про ціну кави у Києві краєм вуха я могла почути у якійсь з телевізійних новин, але не надати цьому значення... То яка вірогідність того, що дівчина (випадково нова знайома у зв'язку зі вступом у конкретний ВНЗ) обере для подарунку предмет саме визначеного кольору? 
Цієї чашки в мене більше немає. Я її розбила. Та й кава у кав'ярні у Києві зараз коштує дорожче... 

Чарівні сни...))


19-річний Мурат Акьол, з Мардіна, запам’ятовує свої сни, а потім робить їх реалістичними зображеннями. Ми зібрали в цій добірці найкращі і найчарівніші з них.

[ Читати далі ]

Насниться ж таке!

Наснився дивний сон, в якому гуляв по селу, літав і побував у дивному місті. Ну і взагалі дивно що щось наснилось, бо останнім часом було безсоння.
Отже, першу частину сну вже не пригадаю. Наче, поїхав на електричці в село із заводом і озером. Назад електричок не було, тому полетів над залізницею, лісосмугою - через поля, ліси, села, облітаючи високовольтні ЛЕП або пролітаючи під ними. І так дістався до районного центру - дивного містечка з багатоповерхівками і стихійним базаром біля залізничної станції. Там ще з магнітофонів лунали похабні пісеньки. А базар зайняв навіть частину вулиці. За центром дорога йшла через віадук над прірвою, а потім пролягала через ворота старовинної фортеці. І по тій вулиці їздили маршрутки і автівки. А в доугій частині міста був приватний сектор у лісі. Дійшрв до величезної церкви. Потім пішов назад. По дорозі десь почув стареньку пісню.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая