"Спасибi, князю. Питаєте, чого я боролася з ворогом, котрий облягав наш
город? Бо вiн ворог, ворог, свiтлiйший князю".
Офiцери, почувши новий зворот у допитi, зацiкавилися. Дехто встав i
пiдiйшов ближче. Свiтлiйший дав рукою знак, щоб повернулися на мiсця.
"Ворог,- повторив, киваючи головою.А я гадав, що ми союзники у вiйнi
проти шведiв. Значиться, не знали ми, в якому характерi приходимо до вас".
"Союзник не вдирається насильно в мiсто i не здобуває його, знаючи, що
мiсто дiстало наказ вiд свого зверхника не впускати нiкого в свої мури".
"Але ж цей зверхник зрадив царя, i ваш город не обов'язаний був його
слухати".
"На це питання Батурин вiдповiв вам тричi. Я iнакше вiдповiсти не
можу".
"Не можете, жаль дуже! Та й за це вам спасибi. Знаємо, хто ми такi та
як ставитеся до вас. А то все ми дивилися на Україну, як на частину нашої
держави, а тут - ми вороги! От тобi що! А чому ж бо то ми, москвичi,
значиться, вороги вашої України?"
"Тому, що не приятелi, а чому не приятелi - це вже ваша рiч. Видно, не
хочете ними бути".
Офiцери штовхали себе лiктями. Розмова робилася цiкавою. По рухах князя
i по його голосi крiзь зуби знали, що в нiм накипає нова злiсть i що вiн
її довго не вдержить. Вибухне i тодi буде цiкаво.
"Якi ж то ворожi дiйствi я супроти вашої України помiтили ви за
москалями?"
"Ще питаєш, князю? Коли славної пам'ятi Богдан Хмельницький за Божою
помочею визволив Україну i з доброї волi, зважаючи на спiльну вiру
православну, пiддався пiд протекцiю московську, цар пiд присягою
зобов'язався у всiх правах i свободах заховати й обороняти вiйсько
запорозьке i весь народ козацький-український, землi нашої нi до своїх
володiнь не прилучаючи, анi не дозволяючи сусiдам нарушувати їх цiлостi".
"Знаємо це i у великiм поважаннi тримаємо iм'я великого гетьмана
Богдана Хмельницького".
"Iм'я, то так. Але, що сталося з його наслiддям? Хто спустошив землю
вiд рiки Случi до Днiпра, перегнав здавна там осiлий народ у слободи, а
землю передав у кормигу ворожу?"
"Зробили це iсторичнi конечностi, сильнiшi вiд наших бажань. Але невже
ж тi землi не заселилися наново?"
"Самусь i Палiй кращу вiдповiдь дали б вiд мене. А менi ви позвольте
спитати вас, що сталося з городами українськими? Ще за життя Богдана
Хмельницького ваше правительство виманило собi право...Меншиков
нетерпеливо порушився на крiслi; Мотря говорила далi: - ...право тримати
свою залогу в Києвi з тим, що її начальник не буде присвоювати собi нiяких
прав до мiста i до людностi його. А тепер у Києвi сидить воєвода, нiби
другий гетьман i нiби сильнiший ще вiд нього. В Переяславi, Нiжинi,
Чернiговi i по iнших мiстах теж стоять московськi залоги i не перестають
кривдити народ. А наше вiйсько, нашi козацькi полки, що мали обороняти
рiдну землю, ви кидаєте по далеких землях, виставляєте їх на походи
далекi, на бої важкi, на всiляку бiду, щоб вони вигинули i щоб країна наша
не мала своїх оборонцiв. Тодi вам легше буде прибрати її до своїх рук,
вольностi нашi покасувати, московськi порядки завести i саме iм'я України
загладити навiки. I ви ще питаєтеся, князю, чому Батурин не хотiв перед
вами вiдчинити своїх брам i чому я боролася разом з батуринцями проти
вас?"
Меншиков слухав i не перебивав довгої промови. На ньому помiтне було
здивування, що жiнка, i то молода й гарна жiнка, знає iсторiю й цiкавиться
полiтичними питаннями. У них таких жiнок нема. Вони могли вирости тiльки
серед лiберального устрою, там, де шанувалася особиста свобода, де iдея
незайманостi й недоторкальностi людини робилася життєвим, якщо не писаним
законом. Його бистрий i вiд природи багато вивiнований ум бачив величезну
рiзницю мiж Києвом i Москвою, розумiв, звiдки випливає ворожнеча мiж
москвичами й українцями. Два свiти, два iншi свiтогляди, двi культури,
котрi важко звести докупи, як важко помирити воду з вогнем. Мiж ними
мусить iти бiй, поки один iз противникiв не ляже переможений, знесилений i
надовго неспосiбний до дальшої боротьби. В душi признавав вищiсть такому
жiночому типовi, як Мотря, вважав його цiкавiшим i привабливiшим вiд
покiрної, слухняної i безвольної пiвнiчної жiнки, i коли б не отсе важке
батуринське дiло, не вiдповiдальнiсть, яка тяготiла на нiм, вiн радо
побалакав би з Мотрею, як любив балакати з культурними, високорозвитими
людьми. Але годi - треба закiнчити дiло.
Уривок з історичного роману Богдана Лепкого "Батурин".

28 лютого, об 11.00 год.

Для спілкування з Олегом Ляшком треба на стіні (внизу цієї події) написати своє запитання. Під запитаннями ви побачите відповіді нашого гостя.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

ОЛЕГ ЛЯШКО
1992-1995 рр.. - Редактор газети 'Комерційні вісті "Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України.
…1995-1996 рр.. - Редактор додатку "Політика" газети "Правда України".
З серпня 1996-го - головний редактор газети "Політика". У 1999 році видання було закрито рішенням Московського райсуду Києва 'за розголошення державної таємниці ".
2000-2006 рр.. - Головний редактор газети "Свобода" (ЗАТ 'Редакція газети "Політика").
2006-2007 рр.. - Народний депутат України V скликання від Блоку Юлії Тимошенко (№ 26 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради Комітету ВР з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР.
З листопада 2007 року - народний депутат України VI скликання від БЮТ (№ 29 у списку). Заступник голови Комітету ВР з питань бюджету.
З жовтня 2010 року - позафракційний.
Інформація взята з сайту: http://www.lyashko.com/uk/pages/2/
******************************************************
Сайт Олега Ляшка: http://www.lyashko.com/
Сторінка Олега Ляшка на Facebook: http://www.facebook.com/profile.php?id=100001758206922
******************************************************
Сторінка інтернет-конференції: http://www.facebook.com/event.php?eid=189326391101847
******************************************************
Організатор інтернет конференції: спільнота "Україна - Ukraine" на Facebook (http://www.facebook.com/UkraineUA)

Нарешті знайшлася людина, що чітко озвучила що таке те "все українське". Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція» і голова парламентського Комітету з питань нацбезпеки та оборони застерігає - "у влади загальна тенденція: загнати все українське – мову, історію, культуру, мистецтво - у межі 3-4 західних областей".    Якби народний обранець дійсно клопотався проблемами української мови, історії та культури, то мав би знати, що все, що він пишно назвав "всім українським" існувало і до нього, існуватиме і після. Якби. Але не дає покою дивний збіг активізації   клопотів таких захисників "всього українського" з вивільненням місця Головного Опозиціонера. А там гранти, мільйони від американців на розвиток демократії (така собі елегантна форма підкупу лобістів американських інтересів;) )  Ось як людина горить  на вогнищі  патріотизму (не звертайте увагу на той згаданий збіг, на те, що перебуваючи при владі, про  те "все українське" не дбали, просто  слухайте мелодіку полум"яного слова):   «Загальна тенденція: загнати все українське – мову, історію, культуру, мистецтво - у межі 3-4 західних областей», - зазначив Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція» і голова парламентського Комітету з питань нацбезпеки та оборони. Про це він заявив у прямому ефірі телекомпанії «Тоніс».

Гриценко згадав одеського даішника, а також донецького губернатора, який заявив: хочете українською – їздить у свій Івано-Франківськ.

«Це говорить державна людина, перша категорія державного службовця, - обурюється Гриценко. – І йому за це нічого не було!» На думку лідера «Громадянської позиції», такий губернатор мав би вилетіти зі своєї посади через 15 хвилин після того, як про інцидент дізнався президент. «Український уряд проводить засідання російською мовою. Скажіть, уряд Німеччини може проводити засідання французькою?» - питає Гриценко.

На його думку, влада демонструє всі ознаки совкової психології, у тому числі – у своєму ставленні до мови. «Цей совок треба зламати. Ідеологією держави мало б бути повернення до витоків України, шанування всього українського. І це мало би йти від першої особи», - переконаний Гриценко.

 Короче кажучи, пішли змагання за Головного Оберігателя Всього Українського.  А раптом Юля повернеться з Брюселя?.........  Едуард Джафаров. Той що теж за "все українське" http://joff.ucoz.ru/news/anatolij_gricenko_bude_golovnim_opozicionerom/2011-02-16-261

Слава Україні!!!

15 лютого було виведено з Афганістану радянські війська. Більше 14 тисяч радянських вояків своїм життям оплатили перебування цих військ там. Десять довгих років жорстоке сито життя і смерті перевіряло на мужність і українських пацанів. Я не маю права морального судити їх. Тому я їх славлю! Я не потрапив на то сито, бо трохи старший. Одне я знаю напевно, що українці були мужніми вояками. Діти старших класів гімназії і студенти в бою під Крутами, вояки УНР та Директорії, вояки Червоної Армії, вояки Радянської армії, вояки ОУН-УПА, вояки дивізії «Галичина», афганці, – всі вони успішно здали іспит на мужність і ніхто, ані з права, ні з ліва,  не мають морального права судити їх. Головне менше слухати провокаторів, які ділять Україну і частинки її намагаються зворохобити до бою між собою. Ні соціально, ні територіально, ні по віку ділення України допустити не можна. Героям слава!!!

В своєму роздумі про "афганське відлуння" я не хочу жодним чином образити чи тим більше - в чомусь звинувачувати ветеранів війни в Афганістані 1979 - 1989 років. То справа Всевишнього давати правдивий присуд нашим грішним душам...
В Афган пішло моє покоління, як міг бути там і я, але у воєнкоматі Будьонівського району м. Донецька мене в жовтні 1979 направили на піврічні курси для допризовників і до лав Радянської армії виконувати почесний обов*язок захищати "Родину-мать" я пішов у травні 1980, коли вже відбулась трагедія вторгнення в Афганістан радянських військ. Яка то виявилась "служба і захист Вітчизни" - то окрема розмова, але завдяки їй я чітко усвідомив, наскільки жахливо важко було моїм одноліткам у тому афганьскому пеклі в такій недолугій армії.
Єдине, що хочу додати: я служив у стратегічних військах і не раз казав потім, що якби хоч одна з наших ракет злетіла в бойовому спорядженні і вибухнула на цілі в Західній Європі, то навіть при всій моїй нікчемності рядового в цьому процесі, всеодно на мені було б крові більше, ніж на всіх наших воїнах-"афганцях" разом узятих за всі роки їх війни... І я до скону життя буду вдячний Богу, що цього не сталось.
Нікого я не збираюсь, не хочу і не маю права судити, проте маю право і навіть зобов*язаний пояснити тим, хто не розуміється на цій темі. Спершу розповім кілька життєвих епізодів.
Перша історія відбулась приблизно року 1998 року: їхав я в майже порожній маршутці по Львову і пиняють її два молоді хлопці, сідають і один платить за проїзд, а другий гонорово тиче водію посвідчення "учасника бойових дій". Водій пересвідчився, що посвідчення не фальшиве і здивовано запитав, деж цей хлопчина встиг повоювати, а той відповів, що в Югославії. Потім обидва хлопці сіли позаду мене і "миротворець" почав оповідати другу, як йому розкішно служилось включно аж до послуг повій, значній оплаті в доларах, що для нас в Україні тоді було захмарною величиною. Додам, що вбраний хлопчина був шикарно і з великою золотою печаткою на пальці та грубезним золотим ланцюгом на шиї, а в руках тримав рідкісний на той час мобільний телефон. І тут я пригадав про свого сусіда-"афганця", що так само мав посвідчення "учасника бойових дій", та чомусь не любив козиряти ним, тому і платив за проїзд, хоч жилось йому нелегко навіть з наданими пільгами, а що вже казати про справедливу оплату служби в Афгані і участь в боях такого пекельного гатунку, що югославські події в порівнянні з ними є хлопчачою забавкою... Але ось вони обидва однакові "учасники бойових дій", ветерани - чи це справедливо?
Другий випадок теж пов*язаний з подіями в маршутці: була введена норма не більше 4 пільговиків одночасно може перебувати в маршутці, а тут щось з шість сіло і ще хлоп років за 45 сідає і тиче посвідчення, а водій тоді визвірився і став вимагати, щоб цей хлоп вийшов, або він не зрушить їхати далі. Обидва затялись: один - не вийду, другий - не зрушу. Не витримавши, до суперечки втрутився і я: кажу хлопові, що він не правий, бо коли йому держава дала посвідчення за його героїзм, то всеодно лазити по чужих кишенях він не має права, а водіям за перевезення пільговіків і копійки ніхто не дає від держави... Нарешті один з інших пільговиків не витримав і вийшов з маршутки сам, а той хлоп всівся на його місце і авто рушило. Але цим все не закінчилось: хлоп пригрозив водієві, що поїде з ним до кінцевої і там з ним розбереться. Я вирішив теж їхати до кінцевої, щоб "в разі чого" підмогти водієві, але на кінцевій водій хутко зник, а тому хлопака кинувся до мене. Довколо хоч і білий день, але нікого поблизу нема - тільки ми вдвох. Хлопака швидко підійшов до мене в притул, різким рухом витягнув праву руку з кишені, в якій виявився невеличкий ніж, і підніс лезо мені до шиї та промовив: "А это ты видел?" В мому становищі вибір протидій був малий, тому я повільно розвів свої руки до гори і відповів:"Ну бачу". Далі ми постояли в такому положенні мовчки кілька хвилин, аж тоді хлопа прорвало сказати з притиском: "Я в Афгане советскую власть защищал!", а я у відповідь просто перепитав: "Ну і як? Защитил?" Далі була ще декілька хвилин німа сцена без руху, а тоді "афганець" різко сховав руку з ножем назад до кишені, розвернувся і пішов від мене, пригрозивши, що колись він мене ще перестріне... А я подумав, що всього-нічого розділяло лезо від артерії в мене на шиї - ось так у Львові через дванадцять років після війни в іншому кінці світу я мало не загинув через "афганське відлуння"...
Третій випадок короткий і підсумковий: знову аналогічна ситуація в усьому, але як тільки сварка між водієм і пільговиком-"учасником" почала набирати обертів - я дістав з кишені гроші і з словами "я плачу за нього" - передав їх водієві. Подяки за це не почув, тай й не дуже мені вона треба була. Просто відлуння затихає само-по-собі, а силою його не втишиш...
Всі ми тепер розуміємо, що афганська авантюра стала можливою виключно через моральну і фізичну деградацію правлячої верхівки СРСР - це була глобальна помилка. Помилка, яка коштувала великих і повністю непотрібних жертв, а результатом цієї помилки стала остаточна деструкція і руйнація економіки СРСР, що спричинило до його розвалу. Війна в Афганістані забирала величезні ресурси і водночас морально розкладала радянське суспільство включно з глобальним поширенням наркоманії, що масово постачався з Афганістану.
Далі - ще гірше: значна частина колишніх воїнів-афганців через життєву безвихідь пішли в кримінальні сфери діяльності. Сумнознаменнитий "братківський вбивця" Онопрієнко саме з таких. Наскільки мені відомо, Онопрієнко був спецназівцем з особливим ухилом спеціалізації - катом (палачом), тобто він розстрілював тих душманів, яких захопили в полон і вже використали-вичавили з них все, що було потрібно... А тепер скажіть, якщо хтось виховав звіра-людоїда, а потім вигнав його напризволяще і той з голоду почав жерти невинних людей, то чи тільки звіра вина в усьому?
Коли розпочались війни в Чечні, то я довго не міг зрозуміти, чому російські війська так бездарно гинуть - де їх досвідчені афганські ветерани. Мені пояснили знаючі люди: ветерани-афганці приймали участь в усіх можливих війнах і конфліктах на пост-радянському просторі і в Придністров'ї, і в Карабасі, і в Абхазії та Осетії, і в Чечні тощо - ось тільки вони там воювали як найманці за дуже грубі гроші, а як відомо - у регулярному війську платять ну дуже бідно. Таким чином найманці воювали проти військових РФ і то дуже ефективно! Свої вбивали своїх! От вам і класичне: "За державу обідно".
Добре, що "афганське відлуння" поволі зщезає і вже не чути про міфічних "воїнів-інтернаціоналістів" і вони не так демонстративно "качають заслужені права", яких ніколи не було. Всі ми розуміємо, що то було обманом, підступним навіюванням фантомів "визволителів" та "інтернаціоналістів" у випадках брутальної агресії та окупації. Тому ми повинні вшанувати ветеранів афганської війни, як жертв тоталітарного радянського режиму. А всі пільги і пошану, які надаються їм від держави України, то є подяка за величезний внесок у розвал СРСР і відповідно - за появу Незалежної Держави Україна.
Ну а різним "вічним інтернаціоналістам" типу генерала Червонописького і дотичних йому вимогачам незчисленних пільг "за заслуги" я б з великою охотою нагородив усіх почесним орденом "За зраду Наджибули" - нагороду за зраду найвищого ступеня. Як можна було не врятувати таку людину! Він через вас стільки крові пролив, а ви його киданули по-повній, шакали... Мудакі ви останні після такої зради. Все нею перекреслили - всі жертви і втрати, а що найобразливіше - і всі перемоги. Прислужники "Талібана"! Крапка.
І вічна шана тим, хто пройшов пекло Афганської війни і залишився людиною, живе і працює як нормальна людина, і робить все, щоб зберегти мир в Україні і світі.
Я все сказав, що давно хотів сказати про українське вдлуння війни в Афганістані.

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне   

    Коли все важливе стирається,народна свідомість думає не про ідеологію,а про набивання  шлунку,правляче коло так стисло обліпило бідне населення тяжкими податками і нотатками,де Нація під поштовхом ворожих сил перетворюється у сукупну масу,одного незадоволення.
   То як зрозуміти,що відбувається із волелюбних і  вічно прагнучих до ідеалів народом,шо його гноблять, так свідомість стирають,і він мовчить,чи спить він,і час.? Висновок програма деформації проводиться успішно і знищення проводиться так уміло.Потрібно розібратися,що зараз являється Українець і новий вид.
    Українець прагне Волі, веде боротьбу за неї дозагину,у минулому боротьба велася на полі бою, на сучасному етапі,просто йде винищення-нові технології-стиснути і не давати людям жити,у них одне виникає бажання вити-від умов,шо так уміло зробили ті,шо поставленні верховодити Народ!
   Спочатку ціни на все необхідне-зробити такими,шо бідний Українець,не має коштів,у нього одне питяння,де знайти гроші,шоб зробити життя стабільним.
   Чому прагнення до накопичення таке важливе-у підсвідомості Українця-залишається вічний спомин про Голодомор,шо все забрали,тепер мати своє вирощенне руками,важливе у будь-якому віці.Навіть,якшо людина вже вийшла з праце-продуктивного віку,тремтячими руками йде на свій городик і то більше має він земельного угіддя, і там проводить ритуали до якого звик,і так вимагає Пам"ять про минуле часи-говоре травма,котра у Нестійкі часи виходить і можливо виручає Українця. Своїми руками вирощенне то вже великий внесок,шоб перебути зиму,говоре Пам»ять.
    Українець він добряк,і щира душа,тому так багато часу витратив народ,шоб сформувати у собі сили до нав"язливого сусіда,і скинути його з своєї шиї.
Велична пам"ять народу,котрий має Спадщину Історичну і шанує,своє він Любить,і не дозволить,шоб інший чужорідний поливав брудом його історичні джерела…
  Тепер подивимся на новий вид: він мешкає всюди,говорит на мові окупанта- вороже ставиться до щирого Українця,квітчить,ти Бандерівець,сам це новий вид,любить москву,чи не любить ту сусідську державу,основне він сидить у Державі,жере хліб,не шанує традиції,глибоко і далеко йому історична Пам"ять народу,а мова українська йому немила,дивина із дивин,цей Нововид,важає себе Українцем!!!!!!!Який це українець?Якшо він все чуже ставить на перше місце,а основний ідентифікатор-мова він зневажає,йому тільки набити свій живіт,і репетувати «Я УКРАИНЕЦЬ»так і хочеться послати таких українців…у  бібліотеку!!!!!
  Вони злі,морал низька,і тормозять рух до світлого Майбутнього,їхні думки нововиду живуть у часи совізму, пам"ять наскільки профілактична перемита чужим впливом.
Не забути що у формуванні деяких міст,грали  і вихідці іншого етносу,котрий був завезений на вимерлі села і міста,звісно про Голодомор звідки їм це знати,хтозна через шо вони перейшли,можливо у ті часи 1932-33 р.р. лижали всюда тіла,і шоб забути про страхіття поширювався алкоголізм.
   Алкоголізм вимиває все людське,він стає допінгом і стимулятором до агресій і втеч віл реальності.
А чого дивуватися,а хоча і треба,але просто коли комунізм своїми бридовими ідеями нахлинув брудною хвилею і такою,як не одне цунамі,шо зараз потрошать землю,у свій час совізм потрошив Граніт сімейного християнського устрою,до чого завжди прагнув Українець. Плями червоноти знищували церкви,інтелігенцію,у більшості у тих місцях де зараз процвітає нововид,котрий слабий по своїй моральності,смардючо від нього тхне-чужою поведінкою-агресора,котрий щупальцями нахабства чіпляється до Чистого Сприйняття Українця.
  Як з тим бути,такі різні,це боротьбі Добра і зла.У свій час,коли комунізм був тільки у зародку,єдина сила,шо вела боротьбу протів потім вже  всесвітового зла- стала Одна Україна з Українцями,котрі Своїми Синами і Дочками зупиняла цю ідею хвору і трохи замахами дибилізму. Все таки комунізм був,але сама основна сила знищення була кинута на Націю,котра вже давно існувала .І далі є та зверхність,навіть у тих нововиду,а Вічне прагнення до зверхності-це прояви слабкої особи,котра своїм сичанням хоче перекричати трепотіння свого тіла від страху.
   Майбунтє за,ким?????????Ой Доле,не знаю,бо всі перемішалися,у більшості варіації,є одна деформації у деградацію. Коли Народ,шо Українці не перемекне ОДНУ передачу Деградації у своїй голові,шо там десь у тілі,чи то  у Києві,а якшо це частина(людина) шкодить,то потрібно його вирвати,і послати…..у бібліотеку суртувати книжки. Потрібно згуртувати сили,бо нововиди,перемішаються і буде не життя,а одна «малина».
То кого більше на Нашій Богом Даній Землі?

Новинна про закриття школи №136 м. Донецька мене зацікавила просто з тої причини, що я у ній вчився. Недовго - всього один рік, тому що ця школа була дуже-дуже перевантажена і навчання проводили щось аж в 4 зміни: молодші класи починали вчитись десь о піввосьмої ранку, а старші класи завершували навчання о дев*ятій вечора.
Школа вже тоді була не нова, тому я не дивуюсь, що за незалежності її дозволили перепрофілювати на українськомовну - не шкода було освітянському начальству Донецька, як зрозуміло, чому з неї починають "оптимізацію" мережі шкіл - не шкода, а звітувати треба. Також варто врахувати вигідне розташування школи для її бізнесового перепрофілювання включно з підлеглими земельними ресурсами.
Цікаво було мені дізнатись, що в цій школі вчився і теперішній багатолітній лідер комуністів України Петро Симоненко. Чомусь приємно усвідомлювати, що наші початкові шляхи пересікались - двох лідерів: один, як успішний гробівник ідей комунізму в Україні, і другий - зачинатель зародження-відроження українського руху анархістів...
З свого шкільного буття пригадую мало що цікавого і приємного, як і про всю свою науку в радянській системі освіти. Зараз вже розумію причину свого несприйняття тієї системи освіти - це була наука для рабів. І коли мені хтось починає вихваляти "який високий рівень" мала радянська освіта, то я тільки усміхаюсь з того, бо результати кажуть протилежне: і тоді, і зараз влада різних рівнів, депутати і всі інші не дуже шанують вчителів і школи своєю увагою, пошаною і продовжують погано фінансувати освіту, але всі вони до єдиного пройшли цю школу. Хіба це не показовий результат нікчемності радянської освіти? Що вже вказувати на розвал СРСР і сучасну суспільно-економічну деградацію - теж результати "прогресивної радянської системи освіти"...
З усього минулого хіба що пригадую, як з початком навчання 1971/1972навчального  року раптом виявилось, що в наших четвертих класах було в кожному до 40 чоловік і ми просто фізично не могли розташуватись в кабінетах через нестачу місця для всіх і тоді під час навчального року була проведена реорганізація і створено ще один четвертий клас "Ж", куди з інших класів перевели зайвих учнів. Ясно, що класні керівники позбавлялись найбільш проблемних дітей, тому неважко уявити, який був наш 4-"Ж" клас: суцільні малолітні головорізи! І я серед них був далеко не першим, хоча і не останнім. Бо пригадую ситуацію з певним національним колоритом: російську мову і літературу нам призначили викладати молоду вчительку, яка чомусь мене не те щоб незлюбила, а мала просто алергічну реакцію, через що після багатьох скандалів включно з викликом до школи мами, було прийнято унікальне вирішення конфлікту: коли в нас був урок з російської мови чи літератури, то з початком уроку вчителька заходила в клас, а я з нього виходиd і весь урок стояв в коридорі навпроти дверей коло вікна. Тільки зараз я розумію всю пікантнісь цієї ситуації, особливо якщо врахувати, що поряд з нашим класом знаходилась вчительська і майже кожен раз мені доводилось бути учасником сцени, коли вільні від занять вчителі або зауч проходили повз мене і запитували, чого я не в класі під час уроку, на що я поважно відповідав: "А у нас росіська мова" (або ж література), тоді вчителя розуміючи кивали головою і шли далі по своїх справах...
Щоправда в предметах української мови та літератури я також був далекий від успішності і ледве-ледве витягував на слабеньку трієчку (по 5-тибальній системі). А в старших класах почав отримувати дуже високі оцінки з російської літератури за твори...
Яке моє ставлення до закриття української школи в Донецьку? Звичайно, що мене це не тішить. Звичайно, що процес українізації втрачає в східних регіонах всяку динаміку за теперішньої влади, хоча і попередня влада мало що доброго зробила для цього. Вчителі-україністи і за часи незалежної України і далі знаходяться в принизливих умовах, як і українська мова загалом... І що найприкріше, так визнавати причину цього регресу українізації не так у спротиві різних там москаликів та російськомовних бусурманів з українців родом, як у тому, що найбільша вада процесу українізації у її провідниках, що є абсолютно "безпровідними"...
Провідні-непровідні наукові сили з україністики не спромоглись за всі ці роки провести навіть конче необхідну державну правописну кодифікацію української мови, що вказує на повну наукову недолугість як профільних установ Академії наук України, так і убогість кафедр української мови і літератури у наших незліченних вузах. Про якийсь науковий підйом в українському мовзнавстві взагалі не варто згадувати - він відсутній повністю. Жахливий стан демонструє і провідний прошарок в процесі українізації - наше письменництво України. Тут так само деградація відбулась повна і новинка літературного процесу у вигляді "Записок українського самашедшего" за авторством Ліни Костенко - яскраве тому свідчення нашої темряви.
Тему політичної діяльності наших науковців-україністів та письменників обговорювати зайве, тому що всі вони включно з Толочко, Яворівським, Мовчаном, Павличком і Драчем є просто повним сміттям, яке треба викинути на звалище і не згнадувати... По справах і пошана, а закриття українських шкіл і перед тим - українського ліцею в Донецьку є яскраве свідчення політично-патріотичного доробку наших "провладних писяк". Огидно! І сумно...
Особисто я не бачу виходу з ситуації інакше як просто руйнувати централізовану освітянську систему України через її деструктивність, аморальність і антиукраїнську спрямованість. Я проти того, щоб одна людина мала право калічити долі мільйонів українських дітей просто тому, що вона обмежена інтелектом і українофобіями...
Згідно моїй докрині анархізму, всі структури в державі мають формуватись, утримуватись та контролюватись виключно знизу до гори, а не як зараз, коли розум і можливості впливу людини визначає посада, яку вона обіймає, а не фактичні інтелектуальні здібності й соціальний та моральний авторитет особи. Геть "слуг народу", що зневажають свого пана, тобто - український народ!
Будемо сподіватись, що українську школу №136 в місті Донецьку буде збережено опінією громадськості України, але ясно також, що це не є вирішенням питання повної українізації цілої України. Тут потрібно багато розуму і послідовності дії, а з цим у нас і є проблема з проблем. Проте дорогу подолає тільки той, хто йде...

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
14 лютого 2011 р.

22 лютого о 15.00 годині

Для спілкування з Олесем Донієм треба на стіні (внизу цієї події) написати своє запитання. Під запитаннями ви побачите відповіді нашого гостя.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

ОЛЕСЬ ДОНІЙ
Народний депутат України 6 скликання від фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (з 11.2007), член Комітету з питань науки і освіти (з 12.2007), голова підкомітету з питань гуманітарної освіти, науки та інформатизації (з 01.2008);… президент Центру досліджень політичних цінностей, голова Мистецького об'єднання "Остання Барикада".

Народився 13 серпня 1969 (м.Київ); українець; батько Сергій Миколайович (1946—1996) — економіст; мати Ольга Опанасівна (1947) — економіст;.

Освіта. Київ. університет ім. Т.Шевченка, історичний факультет (1986-91), історик.

Студентський рух

Один з лідерів і організаторів студентського руху України (кінець 80-х — початок 90-х років). 1989 — один з ініціаторів створення УСС.

03.1990-91 — голова, Київ. орг. УСС. 1991-92 — співголова, УСС. 10.1990 — очолив широкомасштабну акцію студ. протесту (студентське голодування), що призвела до відставки уряду В.Масола.

Взимку 1991 — заарештований; через протести багатьох громадських орг. кримінальну справу було припинено. 1990-91 — член Центр. проводу Руху.

Середина 90-х-2000-ні
Депутат Київ. міськради (1994-98), заступник голови Комісії з гуман. питань (1995-98). 1997-98 — член правл. партії «Реформи і порядок», голова Київської міської організації.
Голова партії «Молода Україна» (з 04.1999); лідер «Молодої України (р)» (з 12.2000); голова об'єднання «Молода Україна» (з 1996); член правл. Міжнар. фонду «Відродження» (з 1997); голова ради директорів Міжнар. благодійного фонду «Смолоскип» (з 1997); член президії Нац. ради Конгресу укр. інтелігенції; член правл. Міжнар. фонду соц. адаптації (з 1999); член президії Громадського Комітету опору «За правду» (з 03.2001); голова редколеґії альманаху «Молода нація» (з 1996).

Шеф-редактор часопису «Молода Україна» (з 2003); голова Центру екстремальної політики (з 07.2000).


Мистецьке об'єднання "Остання барикада"

В 2000 році створив перший україномовний арт-клуб в Києві "Остання Барикада". В 2003 році створив аналогічний арт-клуб "Остання Барикада" в Харкові.
Автор літературно-мистецьких фестивалів: "Київська Барикада", "Харківська Барикада","День Незалежності з Махном", "Всеукраїнський фестиваль вертепів "Карпатія", "Луцька Барикада",фестиваль повстансько-патріотичної пісні "Покрова",фестиваль повстансько-патріотичної пісні "Гайдамака.UA", українсько-кримськотатарський фестиваль "Барикада на Тузлі","Житомирська Барикада","Запорізька Барикада".

Депутатство

Народний депутат України 6-го скликання з 11.2007 від блоку «Наша Україна - Народна самооборона», № 37 в списку. На час виборів: президент громадської організації «Центр досліджень політичних цінностей», б/п.
Інформація взята з сайту: http://president2010.info/ua/page/149
******************************************************
Сайт мистецького об'єднання "Остання барикада": http://ostbar.com.ua/
Сторінка Олеся Донія на Facebook: http://www.facebook.com/profile.php?id=100000550240481
******************************************************
Сторінка інтернет-конференції: http://www.facebook.com/event.php?eid=203015809712089
******************************************************
Організатор інтернет конференції: спільнота "Україна - Ukraine" на Facebook (http://www.facebook.com/UkraineUA)