Київ – Патріарх Грузинської православної церкви Ілія ІІ та Московський патріарх Кирило сьогодні розпочали свої візити до України. Ілія вже зустрівся із грузинської діаспорою і відслужив молебень у Свято-Іллінській церкві. Експерти та представники інших українських православних церков прогнозують, що Україна слугуватиме майданчиком для вирішення російсько-грузинського церковного конфлікту, а Кирило скористається нагодою, щоб агітувати за духовне та політичне зближення Києва з Москвою.

Предстоятель однієї із найстаріших православних церков – грузинської – Ілія ІІ зранку відвідав Києво-Печерську лавру, де з нагоди його візиту відкрилася виставка, присвячена історії українсько-грузинських стосунків.  В обід грузинський Патріарх прибув до Свято-Іллінського храму на Подолі, де взяв участь у богослужінні. Половина його велася грузинською мовою, а супроводжував його своїм співом грузинський патріарший хор.   Після цього Ілія ІІ зустрівся з українськими журналістами. «Передовсім ми маємо турбуватися про людину, бо це найбільша цінність на землі. Якщо людина втратить віру в Бога, і у свою батьківщину, то кінець буде поганим. І тому наша Церква не вступає у політичні дебати, ми бажаємо миру віруючим і невіруючим, і мусульманам, і представникам інших релігій. Я бажаю Україні миру і процвітання, і вам – доброго здоров’я і миру», – сказав Патріарх Ілія ІІ. Патріарх Кирило каже, що приїхав молитися зі своїм народом   Патріарх Московський Кирило прибув до Києва сьогодні ввечері. Як він сам заявив журналістам в аеропорту Бориспіль, – завітав до України винятково із пастирською метою. 

Патріарх московський Кирил

«Я радію особливо через те, що мій візит приурочений до свята тисячоліття хрещення Русі, коли ми згадуємо святого рівноапостольного князя Володимира. Я кажу, що головна мета мого візиту – помолитися разом з народом. Бо в патріарха, як у будь-якого священнослужителя, немає іншої мети, як проголошувати спасіння та навертати людей до Бога».   Між тим, представники інших православних церков в Україні, зокрема  архієпископ Полтавський та Харківський Української Автокефальної православної церкви Ігор Ісиченко, вважають цей та попередні візити російського патріарха  виконанням політичних замовлень Кремля в Україні.    «З кожним новим візитом патріарха Кирила до України інтерес до них втрачається, вони стають ординарними політичними подіями, мало пов’язаними з релігійним життям. Головною метою його приїзду є пропагування та зміцнення образу «русского мира», але ним дедалі менше цікавиться і влада, і самі віряни УПЦ Московського патріархату. Така пропаганда має ефект антиреклами», – говорить представник УАПЦ.   Кирило приїхав миритися з Грузією чи агітувати Україну?   Приїзд російського патріарха до української столиці вже викликав протести національно-патріотичних сил. Зокрема, сьогодні в обід біля посольства Російської федерації відбувся мітинг Конгресу українських націоналістів проти пропаганди ідей «русского мира».   Українські високопосадовці примушують ректорів українських вишів взяти участь у зустрічі з патріархом Кирилом, яка відбудеться завтра, – таку інформацію оприлюднив народний депутат від НУНС В’ячеслав Кириленко. А це, на думку нардепа, порушує 35-ту статтю Конституції, яка визначає, що церква в Україні відділена від держави, а школа – від церкви.   Загалом експерти стверджують, що візит патріарха Кирила спричинений тим, що підпорядкована йому Українська православна церква тяжіє до більшої автономії. На їхню думку, нині очільник РПЦ прагне з’ясувати, наскільки змінилася позиція влади та церкви в Україні. Між тим, релігієзнавці, серед яких і експерт релігійно-інформаційної служби Тарас Антошевський, називають іншу головну мету візиту.   «Ми бачимо проблеми відносин старих і молодих церков. Російська – молода, але потужна, із важелями впливу. Грузинська – одна з найстаріших. І зараз  обидва патріархи намагаються вирішити його в Києві, із мінімальними втратами, – зауважує експерт. – Грузинська церква хоче повернути у своє лоно Абхазію і Осетію, російська – шукає інші аргументи. Але, зрештою, Кирило погодиться, бо в іншому разі він не зможе звинувачувати в розколі українську Церкву, а Грузія, навпаки, активно підтримуватиме її». Глава РПЦ Кирило та Патріарх Ілія ІІ перебуватимуть в Україні до п’ятниці. За цей час вони візьмуть участь у спільних богослужіннях. А Кирило очолить засідання Синоду РПЦ у Києві. Євген Солонина http://www.radiosvoboda.org/content/article/24277686.html

Дуже необережно зв’язувати свою долю з долею всесвіту й втручатись у суперечки між добрими й лихими духами.

В.Домонтович. «Розмови Еккегартові з Карлом Ґоцці»

Саме так назвали Івана Дзюбу автори довідки, скерованої у січні 1972 року з КҐБ УРСР до ЦК Ком­партії України. Іван Дзюба був на прикметі у КҐБ давно, маючи в оперативних документах псевдо «Лі­те­ратор». Власне, літератором він і був. Молодий, але вже на той час популярний літературний критик-нонконформіст, не міг не потрапити «на облік», оскільки сповідував занадто вже незалежні погляди, вибивався своєю поведінкою зі стандартів, за якими будували життя та кар’єру його «брати по цеху».

Після створення в липні 1967 рокуспеціальних контррозвідувальних підрозділів «по боротьбі з ідеологічною

диверсією противника» (на місцях це були 5-ті управління/відділи/відділення) Дзюба закономірно став одним з їхніх найголовніших клієнтів. Використання аґентів, довірених осіб, служби зовнішнього спостереження, перлюстрація кореспонденції, так званих оперативно-технічних засобів — увесь цей набір засобів роботи каґебістсь­ких структур повною мірою торк­нувся Івана Дзюби. Тим більше загострився інтерес спецслужби до нього з появою у 1970 році в УРСР нового шефа місцевого КҐБ Віталія Федорчука, який почав спеціалізуватися на відстежуванні та погромних акціях проти «українських націоналістів».

У 1965 році Іван Дзюба напи­сав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?», в якому крити­кував те, що в СРСР називали «на­ціональною політикою». Ще під час роботи над рукописом Дзю­ба давав друзям і знайомим читати чорнові варіанти своєї праці, а після закінчення він надіслав памфлет водночас на адресу кількох владних партійно-державних інстанцій, пояснюючи, що не слід заарештовувати тих, хто виступав за інтереси укра­їнсь­кої культури. Наприкінці своєї розвідки Іван Дзюба доходив висновку про те, що «процес денаціоналізації й русифікації є колосальним мінусом для справи соціалістичного демократизму і має об’єктивно реакційне значення».

Отже, цілком у дусі сказаного одним з героїв оповідання В.Домонтовича, Іван Дзюба почав втручатися

у «суперечки між добрими й лихими духами». Почав, ще до кінця не розуміючи, що з того буде, які матиме наслідки.

[ Читати далі ]

Тіло Людмили Старицької-Черняхівської конвоїри викинули з арештантського вагона дорогою до Казахстану

"Ми були першими українськими дітьми, - писала Людмила Старицька-Черняхівська про своє дитинство в Києві. - Не тими дітьми, що виростають у селі, у рідній сфері стихійними українцями, - ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями зі сповитку". Дворянські родини Старицьких, Косачів, Лисенків удома спілкувалися українською. Фото 1882 року

"Виконавицею мого заповіту, - розпорядився наприкінці життя письменник Михайло Старицький (1840 - 1904), - я залишаю свою улюблену дочку Людмилу, яка була моїм ангелом-хоронителем за мого життя і яка любить своїх сестер і брата, й вона не образить їх". Людмила Черняхівська-Старицька казала, що по смерті батька в неї розпочалося "життя з половиною серця"

Олександр Черняхівський (у центрі) та його донька Вероніка (перша ліворуч) під час перебування в Німеччині. Приблизно 1925 рік

[ Читати далі ]

Аж до жорстокої поразки від турків у липні 1711 року на Пруті московський цар хотів бачити нову столицю на більш теплих водах. Саме з метою підкорення Азову він, за порадою Мазепи, створює флот...

Счастливая мысль обустроить  столицу своего царства-государства "на мшистых, топких берегах, где прежде финский рыболов, печальный пасынок природы, один у низких берегов бросал в неведомые воды свой ветхой невод", отнюдь не сразу озарила московского царя Петра I. Вплоть до жестокого поражения от турков в июле 1711 года на Пруте, где он спасся от неминуемого пленения-рабствам ("шкляфства") лишь благодаря незаурядным дипломатическим способностям и, главное, мужеству вице-канцлера ("подканцлера") Петра Шафирова, и, говорят также,  благодаря... драгоценностям своей верной боевой подруги Екатерины Алексеевны - Екатерины I (в миру Марты Ставронской), московский царь-государь мечтал видеть новую столицу у более теплых вод - на берегу Азовского моря.

Именно с этой целью после первого бесславного похода на Азов 1695 года он, по совету своего старшего наставника-учителя, украинского гетьмана Ивана Мазепы создает в Воронеже адмиралтейство, мобилизует около трех десятков тысяч судостроителей и к весне 1696 года строит на верфях Воронежа, села Преображенского (под Москвой), Брянска, Сокольска, Козлова Азовский морской флот.Уже 27 мая 1696 года царь вводит этот флот в Азовское море, блокирует судами турецкую крепость Азов близ устья Дона и вынуждает 18 июля 1696 ее капитулировать. 

Примечательно, что в  блокаде Азова принимали также активное участие 16 тысяч украинских казаков (10 тысяч пехоты и 6000 конных). Наказным гетьманом над ними Иван Мазепа назначил черниговского полковника Якова Кондратьевича Лизогуба, а атаманами: гадяцкого полковника Боруховича, прилуцкого полковника Горленко, лубенского полковника Свечку, компанейского Федорину, сердюцкого Кожуховского. Именно казаки "17 числа Iюля... отбивши турков (предпринявших последнюю вылазку - ИП) отъ стана своего, вогнались въ самый городъ и овладли однимъ городскимъ болверкомъ съ четырьмя в немъ большими пушками, въ которомъ укрпившись и прибавивъ к тому 9 пушекъ своихъ, произвели внутрь города сильную пальбу, продолжавшуюсь безпрерывно цлыя сутки.

А как въ ту пору и отъ стороны армии, на поднятых выше городскаго вала траншейныхъ батареяхъ, производилась по городу еще сильнйшая пальба, и была оная Туркамъ крайне раззорительна, то они 18 Iюля выставили на батаре белое знамя и просили мира который им и дарованъ, а городъ 19 числа, по указу царскому занятъ Бояриномъ Воеводою Алексемъ Шеином" ("История русовъ или Малой Россіи").       

Успешному взятию Азова в 1696 году способствовало в значительной степени и то, что в предыдущую летнюю военную компанию 1695 года,  в то время, когда недееспособное московское войско безуспешно пыталось овладеть Азовом, казаки "въ одно лто  овладли 14 каменными Турецкими городами  (Кази-Керман (сейчас Берислав в Херсонской области - ИП), Кинбурн, Эски-Таван (сейчас село Тягинка на Херсонщине - ИП), Аслан ( Каховка - ИП), Гордек, Шах-Кермен...), и войска тамошнія съ жителямии начальниками забрали въ плнъ и разослали по Малоросійськимъ городамъ подъ стражу".

Штурм Казикермана. Мазепа завоевывает для Украины Нижнее Поднепровье

В сентябре 1698 года на противоположном от грозного Азова берегу Таганрогского залива царь приступает к строительству военно-морской крепости - Таган-Рога. "...Въ 10 почти месяцвъ на рекахъ, впадающихъ в Донъ, а изъ нго въ Азовское море, сооружена была такая флотилія, какая и у старих приморскихъ держав вками только сооружается. Вдругъ покрыли Азовское море военные корабли, галеры, бригантины, галіоты и другія морскія суда, и ихъ считалось до 700, въ такой стран, которая о мореходстве прежде и понятія не имла... Мастера же были выписаны изъ иностранныхъ морскихъ державъ, а паче изъ Голландіи. Походъ къ Азову открытъ весною 1696 года. Въ число многочисленной Російской арміи вступило Малоросійскихъ войскъ 15000, а надъ ними Наказнимъ Гетманомъ опредленъ Мазепою Полковникъ Черниговскій Яковъ Лизогубъ...

А Гетманъ Мазепа, со всмъ Малоросійскимъ войскомъ, составлялъ обсерваціонный корпусъ на степяхъ Крымскихъ и наблюдалъ, чтобы Ханъ Крымскій, съ своими Ордами, не напалъ въ тылъ арміи подъ Азовомъ, и онъ многія такія покушенія Татарскія отвращалъ с успхомъ".("История русовъ или Малой Россіи")

Но окруженный на реке Прут летом 1711 года со всех сторон плотным кольцом войска Блистательной Порты, Петр вынужден был заключить с турками Прутский мир.

В соответствии с договором царь свой первенец-флот на Азове ликвидировал, войска из Украины, Молдавии, Приазовья вывел, несостоявшуюся столицу царства-государства на Азовском море - город Таганрог - срыл-сравнял с землей, а крепость Азов вернул туркам и дал клятвенный обет забыть на веки-вечные про свои территориальные виды на Приазовье, Молдавию и Украину.

Андриан Шхонебек, "Взятие Азова. 19 июля 1696 года", гравюра. На переднем плане на коне с саблей - царь Петр I, справа от него - первый московский генералиссимус - воевода  Алексей Семенович Шеин (1662-1700).

Войска крымского хана Девлет Гирея, шведского короля Карла ХІІ и гетмана Правобережной Украины Пылыпа Орлыка (король и гетман после неудачной Полтавской битвы 1709 года жили в молдавских Бендерах) вместе с польскими союзниками планировали кампанию на Левобережной Украине. В ответ на этот поход, состоявшийся зимой-весной 1711 года, Петр с советниками принимает решение о походе на Дунай, заключив договоры с господарями Молдавии и Валахии. Но главные силы московской армии успели дойти только до Днестра, сосредоточившись в районе Сороки (современная Молдавия).  В то же время турецкая армия (120 тысяч человек, 440 орудий) под командованием великого визиря Мехмеда Балтаджи переправилась через Дунай у Исакчи и соединилась на левом берегу Прута с крымской армией (70 тысяч человек) хана Девлета Гирея.

19 июля 1711 года, примерно в 75 километрах от Ясс 38-тысячная московская армия, которую вместе с официальным главнокомандующим Шереметьевым возглавлял сам царь, была прижата к правому берегу Прута.  Отрывок из записок Юста Юля, датского посланника при Петре І (1709-1711):     

"Как рассказывали мне очевидцы, царь, будучи окружен турецкою армией, пришел в такое отчаяние, что как полоумный бегал взад и вперед по лагерю, бил себя в грудь и не мог выговорить ни слова. Большинство окружавших его  думало, что с ним удар - припадок.

... Офицерские жены, которых было множество, выли и плакали без конца. И действительно казалось, что предстоит неизбежная гибель: если б Господь Бог чудесным образом не устроил так, что турецкого визиря удалось склонить к миру подкупом, из царской армии не могло бы спастись ни одного человека - ибо с одной стороны против нее стояли турки, более чем в три раза превышавшие ее численностью, с другой же, в тылу, протекал Прут, на противоположном берегу которого находилось около 20 000 казаков, татар, турок, поляков и шведов.  11/22 июля 1711 года. После полудня вице-канцлер Шафиров, прибыв обратно от верховного визиря, дал его царскому величеству отчет о своих переговорах и представил проект условий мира.

Насколько известно, условия эти сводятся в главных чертах к следующему: устанавливается вечный мир; русские должны возвратить туркам Азов в том виде, в каком он находится теперь; морская гавань Таганрог, равно как и некоторые другие городки, не представляющие особой важности, должны быть разрушены; далее, королю шведскому предоставляется свободный проход в Швецию; наконец  должен произойти размен всех пленных. В заложники верховный визирь потребовал самого вице-канцлера барона Шафирова и молодого графа Шереметева. Все эти условия  его царское величество принял. Молодого Шереметева он пожаловал в генерал-майоры и подарил ему свой портрет стоимостью приблизительно в две тысячи ригсдалеров. Обоих заложников снарядили и немедленно отправили в лагерь к верховному визирю. Они должны оставаться в плену - сначала у него, а затем в Константинополе - впредь до исполнения всего, что было договорено. После этого в обеих армиях объявлено о заключении мира".

Командующий турецкими войсками в Молдавии - великий визирь Балтаджи Мехмед-паша, самовольно согласившийся за взятку в 150 тысяч золотых рублей заключить спасительный для царя Петра Прутский мир, вскоре за свое малодушие понес очень суровое наказание - по приказу турецкого султана Ахмеда III он был удавлен в каземате тюрьмы на острове Родосе.

Потеряв в 1711 году после Прута всякую надежду обустроить себе столицу близ теплых вод Азовского моря, царь Петр торжественно провозгласил  в 1712 году столицей своего царства-государства не Таганрог на Азовском море, а город Санктпитербурх  - Санкт-Петербург на Неве.

Начиная с 1696 года и до 1711 года включительно, Петром снаряжались на Азов не только военные экспедиции, но и гидрографические.  И не стоит поэтому удивляться особо, что не шведский город Ниен с крепостью Ниеншанц на Заячьем острове в устье Невы, где в мае 1703 года была учреждена царем Петром Петропавловская крепость, а несколько позднее близ нее  "из тьмы лесов, из топи блат вознесся" Санкт-Петербург, не холодные берега Балтики оказались изображенными на первой московской карте, а подробные очертания... Азовского берега, знаменитых песчаных Азовских Кос, окрестности славного города Таганрога.

Интенсивные гидрографические  исследования Азовского берега по указанию Петра велись в 1697-1699 гг. Руководил этой работой c 1698 года опытный мореход, вице-адмирал Корнелий Крюйс - Kornelius Crys - датчанин по происхождению. В 1704 году по данным гидрографических измерений вице-адмирала Корнелия Крюйса был составлен и издан в амстердамской типографии "Дункер, Гендрик" самый первый московский географический атлас. Назывался он так: "Прилежное описание реки Дону или Танаиса, Азовского моря или Езера Меотскаго, Понта Эуксинского или Черного моря".

Вот что вице-адмирал Корнелий Крюйс писал о казаках:

"...Они сплошь белотелы, становиты и храбрые люди, болезни мало знают, но большая часть умирает против неприятеля или от древности, а женския персоны красавицы, благообразны, глаза темные большие; ногии руки маленькия, волосы черные, нос и рот пропорциональной, очень благоприятны, и вежливы к чужестранцам; платье носят как Турчанки чистотою и качеством по возможности, только с таким различием, что головной убор пониже, и лицо свое незакрывают, а одеяние мужское почти с Поляками равное.

..Нынешнее Козацкое войско в чистоте, в поворотливом правлении ружья уже близко Немцам, Нидерляндам и прочим народам подходит, и под своими Гетманами и Полковниками свое войско распределили на полки и сотни, как пеших так и конных драгун и рейтар; идучи же боевым порядком, и при осадах Азова, Нотебурга и прочих крепостей правильно свою храбрость довольно оказали".

"Москоскаа Страна - Muskowie" на карте "Моря Палес Meote от Азова до Керчи". 1702 год. Картограф - Питер Бергманд

Поначалу название "Азовское море" закрепилось за частью "Езера Меотского" - "Палус-Меотис", примыкающего к устью Дона - т.е. сначала так называли расположенный в северо-восточной части залив "моря Мотскаго", отделенный от моря песчаными Косами - Белосарайской (с севера) и Долгой (с юга), называемый ныне Таганрогским заливом "длиною более 70 миль, шириною по средине более 20 миль"... Именно эту часть "Езера Меотского" и имеет в виду адмирал Крюйс. Неоднозначность приведенного текста явно свидетельствует о том, что авторский текст вице-адмирала Корнелия Крюйса позднее правился - редактировался недостаточно компетентными в географии и истории Азовского моря специалистами.

Фрагмент атласа с Крымом и Приазовьем

Азовское море - Mare Azoviensis (ныне Таганрогский залив Азовского моря), Меотида - Palus Meotides - Mer de Zabache на фрагменте карты Николаса Виссхера 1700 года (Nicholas Visscher: Nouvelle Carte Georaphique De La Mer D'Asof ou de Zabache & Des Palus Meotides )

Имать то Азовское море около себя тысящу верст. Обаче того ради, яко неглубоко невозможно по нем ездить великими кораблями. Вода в нем непрестаннаго ради течения в него реки Дона, иже тамо впадает, и иных рек вельми сладка есть. И того ради зимою крепко померзает, летом же неисповедимаго ради множества рыб, иже ищущи сладких вод сходятся тамо, и жителем тамошным немалое творит утешение и прибыток. Недалеко устия Донскаго, идеже  той в море впадает, стоит град названный Тана (еже Азов имать быти; а Таною, мнится, того ради называет его Ботер, яко латинники реку Дон называют Танаисом), в нем же пристанища многия и купли, паче же на осетров и икру, чего много оттуда отвозят, и на иныя товары тамошных стран.

Фрагмент предыдущей карты. Реки Молочная, Берда и Бердянская Коса

Городы же в той Таврике славныя древния: Силдания, Кафа, Керкель, то есть Херсон, Крым; а новыя: Перекоп [стоящий насреди валу земляного, учиненнаго от моря до моря, а при конце стены тоя, из града идущи на левой стране, у самаго моря стоит башня, учиненная ради хранения проходу того], Бакшисарай, то есть царский двор, стоящий яко бы среди острова того в горах каменных ниско.  А на морских пристанищах городы: Керчь, Томань, Козлев, Карасев, Горваток, иже от приходу со Азовской стороны стоит. Весь тот остров разделяется надвое лесом великим, иже стоит среди него, такожде и горами высокими, в них же оный Бакшисарай.

Керчь и Керченский пролив

Хлебом, и скотом, и иными добрыми пожитками и доволством вся  та страна немерно жизнена. Приемлют же тамошние жители многую корысть от езера Меотскаго от множества рыб, их же тамо ловят. В Константинополь же оттуду отвозят много живностей, то есть хлебов, масла, осетров сухих, икры и всяких рыб соленых и сухих. Такожде и кож всяких делают тамо, и соли вельми много. В древних градех, яко в Салдании, Кафе, Херсоне, жили немцы-генуенсы и греков немало. И доныне яко тамо, так и во иных местех много родов знатных, иже идут от немец и от французов живших тамо".

Валерій Кравченко.

Вся увага України прикута до спектаклю, що розігрується у Печерському районному суді, де йде процес над колишнім прем’єр-міністром і одним з лідерів «помаранчевої революції» Юлією Тимошенко, пише The Independent.

Перший акт драми завершився у п'ятницю, коли Ю.Тимошенко нарешті було пред'явлено звинувачення. Вона відмовилася визнавати себе винною, назвавши всю справу «сфабрикованою за наказом президента». Український уряд наполягає, що «процес Тимошенко» — частина масштабного плану боротьби з корупцією, проте, як відзначає видання, «запропоновані їй звинувачення незвичайні, оскільки сконцентровані не на зловживаннях, спрямованих на особисте збагачення, а на газовій угоді з прем'єр-міністром Росії Володимиром Путіним від 2009 року, у результаті якої Україна втратила 118 млн фунтів». В ході процесу суд і звинувачення неодноразово порушували процедуру, за що отримали попередження від Єврокомісії і Держдепартаменту США. За твердженням команди Ю.Тимошенко, ця справа не окремий випадок, а «частина скоординованого наступу на опозицію напередодні майбутніх у наступному році парламентських виборів». Вісім членів колишнього уряду знаходяться під вартою, ще трьом заборонено залишати країну. Екс-міністр економіки отримав притулок у Чехії після того, як зазнав переслідувань на Україні. Юрій Луценко, колишній міністр внутрішніх справ, був заарештований напередодні Нового року озброєними людьми. «Як і у випадку з Тимошенко, звинувачення, що пред'являються йому, пов'язані в основному з політичним курсом, а не з особистими зловживаннями», — пише газета. На думку брата Луценка, справжньою причиною переслідувань стала порушена ним під час перебування головою МВС справа проти Бориса Колеснікова — близького соратника найбагатшої людини України Ріната Ахметова, а також проти колишнього губернатора Харкова Євгена Кушнарьова та інших представників оточення В.Януковича. «Але якщо метою нещодавньої кампанії було знищення політичних опонентів В.Януковича, то її наслідки, схоже, виявилися прямо протилежними, — відзначає автор статті Олівер Пул. - Українці проклинали нездатність лідерів „помаранчевої революції“ виконати свої обіцянки. Уряд Тимошенко було спаплюжено підозрами в політичних чварах і неналежному поводженні. Програвши В.Януковичу, Ю.Тимошенко не змогла згуртувати навколо себе опозицію. Однак сьогодні вона знову зображує жертву гонінь і повертає собі ореол лідера нації». «Ми в Україні мали досвід життя в Радянському Союзі, коли не було свободи взагалі», — сказала Ю.Тимошенко в інтерв'ю The Independent. «Ось чому я повинна тепер боротися за ці цінності: верховенство закону, свобода слова, справедливість». «Прохання про інтерв'ю у президента В.Януковича або члена його адміністрації не отримало відповіді до того моменту, як газету було відправлено у друк. Проте раніше у Страсбурзі голова держави чітко дав зрозуміти, що подання навколо Тимошенко закінчиться «швидко». Потім він додав, що люди зможуть побачити «хто правий, а хто винен, і ми зможемо робити висновки». Якщо Ю.Тимошенко буде визнано винною, то їй загрожує до 10 років позбавлення волі і відсторонення від участі у парламентських виборах наступного року і президентських виборах у 2015 році. Якщо ж її виправдають, то це означає, що В.Янукович зіштовхнеться з набагато більш небезпечним політичним противником, ніж якби драми, що розгортаються зараз в Печерському районному суді, не мали б місця», — резюмує автор статті.

http://www.independent.co.uk/news/world/europe/trial-puts-yulia-tymoshenko-back-in-the-spotlight-2319929.html

У залі Печерського районного суду Києва, де судять екс-прем’єр-міністра, лідера Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Юлію Тимошенко, у вівторок вдень знову почалася бійка.

Депутати піднялися зі своїх місць і почали скандувати «Ганьба!». Суддя Родіон Кірєєв постановив вилучити їх із зали суду за порушення порядку. Представники міліції силою виштовхують депутатів із зали суду. Зокрема, із зали виштовхали Сергія Підгорного, Андрія Кожем'якіна, Сергія Міщенка, Романа Забзалюка, Андрія Павловського. При цьому звучить нецензурна лайка, депутати б'ються з міліціонерами. Парламентарії намагаються повернутися до зали, проте міліція їх не пускає і продовжує виводити. Помічники нардепів фіксують бійку на відеокамери мобільних телефонів Інциденту з бійкою передувало те, що Ю.Тимошенко, яка залишилася одна без захисників у судовому засіданні у «газовій справі”, оголосила вимогу відводу головуючого судді Родіона Кірєєва. "Я хочу зробити заяву на дії судді. Я роблю заяву про відвід судді, який своїми діями діє заангажовано, упереджено, порушуючи закони і мої права на захист», — сказав Ю.Тимошенко. Вона попросила Р.Кірєєва відреагувати на її заяву невідкладно, на що суддя сказав, що Ю.Тимошенко порушує порядок судового розгляду, оскільки звертатися до суду потрібно стоячи. «Зараз Ви не робите заяву, а порушуєте порядок в суді», — звернувся Р.Кірєєв до Ю.Тимошенко. На це екс-прем'єр відповіла: «Я ніколи не встану перед Вами, тому що Ви не Ваша честь, а Ваше безчестя ... Ви не суд, Ви маріонетка мафії». Незважаючи на це, Р.Кірєєв заявив, що судове засідання триватиме і запросив до зали одного зі свідків у справі. У той же час, на знак протесту присутні в залі народні депутати піднялися зі своїх місць і почали скандувати «Ганьба!», Після чого Р.Кірєєв перервав засідання і доручив представникам міліції вивести порушників порядку із зали суду, після чого між депутатами та правоохоронцями зав'язалася бійка.

http://news.dt.ua/articles/85107

Вадим КАРАСЬОВ, політолог. Народився 1956-го в Харкові. До 14 років мріяв стати музикантом. Грав на ударних у кількох рок-групах, але в музичну школу так і не пішов. Закінчив Харківський державний університет за фахом "політична економія", згодом – аспірантуру в ньому. Протягом 10 років викладав в університеті. Із 1992-го надає політичні консультації. 1999 року став керівником креативно-аналітичної групи виборчого штабу кандидата в президенти Леоніда Кучми. Від 2003-го й донині – директор Інституту глобальних стратегій. 2006 року балотувався до парламенту за списками партії "Віче". Вона не подолала тривідсотковий бар'єр. Автор книжок "Думка зі швидкістю політики", "Думка зі швидкістю революції", "Думка зі швидкістю 2005. Свідчення політолога". Одружений, має доньку

Чи потрібен країні рух до якогось із політичних чи економічних блоків?

– Іншого шляху, ніж велике інтеграційне об'єднання, сьогодні не існує. Така ­країна, як наша, не має можливості модернізу­ватися за допомогою тільки внутрішніх ресурсів. У світі тепер взагалі немає ­таких країн – хіба що Китай. Але й він модернізується за рахунок експорту, відкритої економіки та залучення іноземних капіталів. При тому має гігантський внутрішній ринок і політичну систему авторитарного типу.

Перед нами два шляхи: або поступово інтегруватися до Європи, або нас інтегрують до Росії. А наша влада каже, що Україна приречена на модернізацію національного типу. Коли чую: "Україні треба повернути суверенітет і повну незалежність, бо в Америці – криза", хочеться запитати: "А в якій валюті ви тримаєте заощадження?" Навряд чи у гривнях. Цим усе сказано – ми орієнтуємося на суверенітет долара. Наш внутрішній ринок сприйняти продукцію вітчизняних компаній не може. З індустріального боку, ми вже не можемо розраховувати на роль високотехнологічної держави. Нам ідеться про те, щоб хоча б мати свій сегмент у світовій економіці. Він може бути комп'ютерний, машинобудівний. Але не металургія. Вона не має високої доданої вартості, псує довкілля. Та й що це за країна, яка постійно залежить від коливань попиту на метал на зовнішніх ринках?

Російська економіка теж залежить від коливань попиту на нафту й газ.

– Тому Росія й почала рух до створення єдиного економічного простору. Щоб за рахунок розширення на інші території – Казахстан, Білорусь, Україну – реіндустріалізуватися й позбутися залежності від сировини. Замість підвищувати продуктивність праці, розвивати новітні технології й покращувати людський капітал.

Що дасть Україні членство в Митному союзі?

– На деякий час – певні послаблення за рахунок зниження ціни на газ. Ми вирішимо поточні бюджетні проблеми, але законсервуємо економіку. Замість того, щоб змінювати політичну та економічну системи, робити ставку на креативні ресурси власного підприємницького прошарку.

Влада каже: у нас є космос, машинобудування, літаки. Але ж нам доведеться ­об'єднуватися в цих галузях із росіянами. Так, на світовому ринку атомної енергетики вони посідають третє місце. Але це – за рахунок контрактів із країнами третього світу. Продуктивність праці в цьому секторі в Росії в шість разів нижча за світову. Тому можемо надувати щоки, ставати монополістами в цій галузі разом із "великим сусідом", але маємо розуміти: це зовсім інша атомна енергетика, ніж у США чи Франції.

[ Читати далі ]

Більше, ніж конфлікт цих двох країн

Цей конфлікт розпочався із законної вимоги до Австрії з боку Литви видати їй колишнього полковника КДБ і командира групи «Альфа» Міхаїла Ґоловатова. Цю вимогу Австрія просто проігнорувала, випустивши його до Москви менше, ніж через двадцять чотири години після затримання.

Варто пригадати, що саме ця група «Альфа» під командуванням  Ґоловатова13 січня 1991 року вчинила криваве побоїще біля вільнюської телевізійної вежі. Михайло Головатов підозрюється в дії, котра класифікуються як злочин проти людяності та військовий злочин. Тому цілком можна зрозуміти різку реакцію Литви на австрійське відпущення по суті військового злочинця, який мав би постати перед литовським судом.

Однак, схоже, що у «старій» Європі існують дещо різні підходи до військових злочинів. Так Івана Дем'янюка, якого німецький суд засудив на основі «документів» надісланих ще радянським КДБ (котрі були свого часу визнані фальшивкою американським ФБР), можна визначати військовим злочинцем. А  Міхаїла Ґоловатова, який несе повну відповідальність за дії «Альфи», відпускають, ніби це зовсім не він виконував у Литві кремлівські злочинні накази.

Таким чином, можна сказати, що до неприкритого лобі інтересів Кремля в Європейському Союзі – Німеччини і Франції – приєдналася ще й Австрія. Можливо, через запізніле почуття вдячності СРСР, який після Другої світової за 10 років окупації вивів свої війська з Австрії, змусивши її перед тим прийняти статус нейтральної держави. Хоча також варто не забувати і про досить тісні зв’язки між Австрією і російськими енергетичними компаніями, які можуть опосередковано впливатьи на рішення австрійського уряду. [ Читати далі ]

Близько 4-5 мільйонів заробітчан, які зараз працюють у країнах Європи та світу абсолютно ігноруються нашими можновладцями. І це при тому, що кожен рік закордонні українці 4-ї хвилі еміграції надсилають в Україну біля 8 мільярдів доларів
22 червня 2011 року кабмін оприлюднив «Концепцію державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року». Цей документ розроблявся роками після того як 13 жовтня 2006 року указом Президента України була затверджена Національна концепція зі зв’язків із закордонними українцями.
Отже розробивши концепцію на основі концепції, зрештою влада видала «грандіозний» документ аж на три аркуши А4 із полуторним інтервалом 14 кеглем. Інакше кажучи весь документ має близько 4 тисяч знаків із пробілами. Невідомо як так довго два міністерства розробляли цей суто декларативний документ, але одне можна стверджувати точно – з міжнародною українською громадаю ніхто навіть і не думав радитися.
Реакцією на прийняття цього документу стала міжнародний круглий стіл, який скликала міжнародна організація «Українська Європейська Перспектива». Участь у конференції взяли представники українства із США, Італії, Греції, Чехії, а також представники міжнародних українських організацій. На жаль, жоден з представників влади туди не з’явився.
Модератором столу став громадський діяч Олексій Толкачов, який озвучив одну із головних тез – абсолютне ігнорування суспільної думки щодо цього документу, інакше кажучи держава вирішила займатися закордонними українцями навіть не порадившись із ними як це робити.
[ Читати далі ]