хочу сюда!
 

Александра

42 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «вокзал»

Куди йдемо? Невже до знищення?

Прощальні дні, похід на цвинтар, уклін святій язичницькій Вірі предків – перекрили мої доволі болісні життєві проблеми.

І тому відходячи від них, я хочу подати свій погляд на реалії ядучої української політики …


Не знаєте чому ми, українці, такі дурні? 
Чому ми, як останні дебіли терпимо наругу над нашими ідеалами і символами? 
Чому ми, як представники титульної української нації з давних-давен проживаючої на наших землях – навіть в Верховній Раді маємо представництво десь в 25-30%? Де ж елементарна справедливість? 
Хіба таке мізерне представництво корінної української нації в парламенті держави та інших органах влади, не є прямим доказом повзучого геноциду?

Бо як інакше, окрім геноциду українців можна оцінювати таку яскраву представницьку меншість титульної нації в органах верховної влади? 
Чому нема справедливого, на пропорційній основі, представництва національностей в органах влади всіх рівнів!?

До речі – я в ніякому разі не проти представництва в ВРаді тих же росіян, турків, поляків, угорців, румун, ромів чи жидів...… 
Вони повинні бути представлені, але тільки в межах пропорційного представництва.... і ніяк інакше!
Бо при порушення цього постулату, засилля чужинців-манкуртів в українських органах влади – веде до знищення нашої держави і нашого древнього народу...

Олігархам та різноплемінним манкуртам, не згодним з таким справедливим постулатом - чемодан, вокзал......

зі... адресу, куди посилати цих склизьких падлюк - вибирайте на свій смак... 
І посилайте, але бажано без матюків)))

23.04.18



Життя - як вокзал.


 
(авт. Ліна Костенко)

Хтось  приїжджає,
хтось  від'їжджає.
Поцілунки  і  рани,
клунки  і  чемодани,
слова  і  фрази  -
все  разом.

Хто  їде  в  м'якому.
Хто  -  у  плацкартному.
Хто  -  в  комбінованому.
Хто  -  в  загратованому.

Квадрати  -  грати,
залізні  рамки,  -
можна  зорями
грати  в  дамки.

А  дехто  -  зайцем.

Зупинки.
Аварії.
Перон.
Гучномовці.
Зали  чекання.
Карти.
Вагони  -  партії.
Вагони  -  службовці.
Вагони  -  аристократи.
Люстра  -  
електрична  сестра  орхідей.
Черга.  Буфет.  Каси.

А  не  можна  так, щоб  для  всіх  людей  -
вагони  першого  класу? 

Поїзд прибуває до перону...

Вокзал... Часто саме цим місцем часто закінчується мирне життя у різних містах України. Втім, хвалити Бога, для багатьох ним же за певний час воно починається знову.



І мова зараз піде про тих хлопців, хто повертається додому, за великим рахунком, у нікуди. Таких, на жаль, чимало. Їх ніхто не зустріне, ніхто не подарує їм квітів, не затисне в обіймах, не прошепоче на вушко "все гаразд, усе позаду, тепер ти вдома, з нами"... Сказати, що це відчуття жахливе, огидне, що воно спустошує тебе чи не більше за сотню-дві ночей без сну означає не сказати геть нічого.

Перон вокзалу "Київ-Пасажирський", зимовий ранок. Потяг прибуває до перону. Боєць у латаній-перелатаній формі виходить із вагону й роззирається, закурюючи цигарку відточеним до автоматизму рухом. Він геть не розуміє, що діється навколо! Там кудись побіг високий чорнявий чувак у дорогому пальті, супутньо лементуючи на когось у слухавку; десь із іншого боку двоє безтурботних хлопців років по двадцять примудряються грати на гітарі навіть у мороз (зігріваються, напевно, он тією пляшкою "Міцного" під ногами); щось гуде, улюлюкає, шипить, кряхтить, дзвенить - купа незрозумілих звуків одразу.

Хлопця ніхто не зустрічає. Він за звичкою ховає запалену цигарку в долоні ("Снайпер стріляє на третю затяжку, а хороший снайпер - на другу!", - любив повторювати нині покійний комбат) та простує до бетонного парапету трошки повіддаль, сідає на нього і сидить. Сидить годину, дві, три, тупо цмалячи цигарки одну за однією. Йому нікуди поспішати...

За логікою, тут мало б початися мирне життя: назустріч йому кинулася б кохана, розцілувала б, омила його брудну форму своїми теплими слізьми, одначе логіки тут немає, пане. Вона відсутня. Ось і лишається - курити, курити, курити.

Але він не просто так сидить. У ці миті в душі відбувається справжня війна, причому за жорстокістю вона нічим не поступається тій, із якої він нещодавно повернувся. 

Одна частина бійця над усе хоче купити квиток на Костянтинівку, звідки будь-яким прийнятним чином аж до "піду пішки, якщо нічого не знайду" повернутися на фронт і далі мочити дурноголову іноземну наволоч, котра зазіхнула на його землю та народ. 

Інша його частина рветься бити морди людей довкола тільки за те, що вони не пережили того, чого довелося сповна хапанути йому, за те, що ті дозволяють собі усміхатися, радіти, планувати котрісь свята, дорогі відпустки за кордоном, гучну пиятику в ресторанах-клубах і так далі. 

Врешті, третя частина зараз переживає найгірше з почуттів, які взагалі бувають у житті - самотність. Іще й таку, що хочеться завити вовком, розплакатися, бити кулаками цей довбаний бетонний парапет аж до крові, та йому ж не можна. Він боєць! Він звик ховати емоції!

Ви читали у новинах, як демобілізовані воїни, котрі демонстрували на передових позиціях справжній героїзм і жагу до життя, за кілька місяців після повернення додому підривали себе на гранаті або стріляли в скроню? В цьому, пані й панове, є величезна частина вини нашого суспільства. Можливо, якби до цього бійця, що триклятих п'ять годин поспіль сидів на вокзалі "Київ-Пасажирський" підійшла якась дівчина і просто подякувала йому, простягнувши яблуко, він ніколи б і нізащо так не вчинив! 

Однак уже пізно.

Потяг пішов.

Экскурсия в Киевском Музее железнодорожного транспорта

25 сентября 2016 года состоится выезд социально незащищенных детей Вышгородского района (Новые Петровцы, Старые Петровцы, Лютеж, Вышгород) на экскурсию в Музей железнодорожного транспорта в Киеве, которая станет уже 20-й юбилейной экскурсией социальной акции «Заглянуть в прошлое».


 


Музей железнодорожного транспорта входит в ТОП-10 необычных, но при этом малоизвестных музеев Киева. Его открытие состоялось еще в 2011 году на железнодорожном вокзале «Киев-Пассажирский», все это время в нем функционирует выставка подвижного состава исторических локомотивов и вагонов.

Музей показывает различные эпохи развития железнодорожного транспорта в Украине: дореволюционный, советский и современный периоды развития. В экспозиции представлены три паровоза (серии Л, Эр, СО17), четыре пассажирских и четыре грузовых вагона, водяная колонка и действующий семафор. Все экспонаты музея настоящие и в рабочем состоянии. Большой интерес переставляет вагон-салон для высоких чиновников: личный вагон первого секретаря ЦК КПУ В. Щербицкого (1957 г.) и вагон премьер-министра Российской империи П. Столыпина (1910 г.), на котором он прибыл в Киев в 1911 году.

Отсутствие запретов «руками не трогать» детям, несомненно, понравится, и они смогут чувствовать себя в музее свободно и непринужденно.

Организатор акции – общественная организация «ЭД Юнити» делает все возможное, чтобы дети из малообеспеченных семей имели возможность посещать интересные и знаковые места Украины, приобщаясь к истории и культуре своей страны.

 

Адрес проведения акции: железнодорожный вокзал «Киев-Пассажирский».

Черновицкое лицо (часть вступительная)

Наверное, многие из Вас думают, что Черновцы - это, прежде всего, здание Университета, он же - Резиденция митрополитов  Буковины и Далмации (базовые знания, хотя про то, что ещё и Далмации не уверена)

  

пешеходная улица им. О.Кобылянской (это уже слегка углублённые познания)

 

пара-тройка симпатичных домиков и храмов (это уже практически спец по Черновцам, может давать советы, водить экскурсии, но что там в тех Черновцах ему делать второй раз?)





А многие, скорее всего, вообще о Черновцах не думают, а есть и такие, которые даже и не знают о существовании такого городка. Я на полном серьёзе это говорю, лично и не единожды встречала людей, выросших в Украине, но не знающих её областных центров (географию в их школе забанили)


- Ты откуда?

- Черновцы

Их глаза дико округляются:

- Чернобыль???!!!

Как-то так...

Туристов у нас мало, как правило, приезжают утром, уезжают вечером, успевают «всё увидеть», отобедать и заскучать в ожидании отбытия

Чернівці були одним з перших українських міст із своєю залізницею. Перших пасажирів потягу Львів — Чернівці на той час вже столиця окремого коронного краю Герцогство Буковина зустрічала 1 вересня 1866 р.  
Урочисте відкриття нової будівлі залізничного вокзалу у стилі модерн відбулось 30 листопада 1909 р. 
панорама з 9 вертикальних кадрів / город, красота, вокзал, архитектура, чернівці, місто, архітектура, панорама, краса, черновцы, залізничний вокзал, богиня іриди

Если Вы из числа всех вышеперечисленных, то дальше Вам будет не интересно. Практически все красивые домики я уже показала. В следующей части речь пойдёт о других Черновцах... моих

Лице міста. Пі

Двірець shedevr Велична будівля applause
Площа. Шум-гам
Все, як має бути
Автобуси. Авто. car Всюди. І на затертих "зебрах" також.
Стоять. ФОПи. Чекають клієнтів-туристів. Голосно спілкуються:
 - Пі-пі-пі...
 - Пі-пі-пі
Один із пасажирів робить зауваження щодо перекриття підходів. (смайлик ай-яй-яй)
 - Дєд! Та я тебе шчас...пі-пі-пі !!!
 - Ану давай...пі-пі-пі ! 
Пасажир із купою дітлахів та валіз в свою чергу робить зауваження щодо того "пі"
Перемикається на нього:
 - А ти....пі-пі-пі !...

Втручаються колеги. Чи дружбани. Якось вгамовують.

Де пуліция? 
А де ж вона завше, коли мова заходить про виконання своїх обов'язків?
Мабуть Аваков в засаді трима look

На Правий Сектор ! umnik

71%, 5 голосов

0%, 0 голосов

14%, 1 голос

14%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Крокодиловы слезы по Крыму и Керчеченской переправе

Читаю, смотрю и рыдаю крокодиловыми слезами. Что же вы сделали, кремлевские сволочи с моим родным городом? У меня с этим вокзалом половина жизни связана или даже почти вся, та, что до аннексии. Гореть в аду, однозначно. Я так решил и в моем мозгу все вы сгорите навсегда и медленно. А я такой пророчный кощунник, что даже Бог побаивается. Вчера мне как раз говорил про то, что хватит кощунить и пророчить. А я не могу прекратить. Я еще и крупную катастрофу предсказал на керчеченской переправе. Все жду, содрагаясь. На Керчеченской.

По клику на фотке статья, пробившая слезу
Железнодорожный вокзал Симферополя
Map

Долгожданный законопроект (Promo)


Cкромно предлагаю: кожаные, из кожзама, маленькие и большие, узкие и широкие, с ручкой и без
ЧЕМОДАНЫ ДО ВОКЗАЛА.
Акция: георгиевская ленточка и доставка товара до вокзала - бесплатно! (На правах рекламы)

100%, 3 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая