ДВА СЕРЦЯ
У вечір, в обрії, у спів підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, зриває вітер зорі з неба.
І, відділившись від юрби, загорнемося в хутро ночі. Хай два серця - два голуби– співзвучно й тужно затріпочуть. ( Богдан Ігор-Антонич )
Для кого пахнути квіткам?
Як буде лебідь без лебідки
Малим радіти діточкам?
Ніч з днем, кохаючись, вальсують;
До суші лащиться прибій.
Сердечко в зернятку пульсує,
І розгортається сувій -
Новонароджена рослинка
До світла тягнеться, маля.
До мами горнеться дитинка;
На Сонце дивиться Земля…
Не можуть люди поодинці –
Любов породжує життя.
Єднатись з чоловіком жінці
В коханні – це закон буття.
14.07.2011
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110250042
Він
Повз мене ідеш ти, замріяна,
Вуста посміхаються… віями –
Раптово в мій бік… Час зупинено…
Завмерли думки …Пульс прискорений;
Віднині тобою підкорений!..
*****
Ти… Я… Море… бриз… хвилі спінені…
Вона
Море… бриз… ти… іду я, замріяна.
Не тобі ніби – посмішка… віями –
Знак відвертий, промовистий.
Спінені
Хвилі лащаться... Мить сингулярності…
Двоєдиність "плюс"-"мінус"-полярностей…
Неподільність…
Годинник зупинено…
27.05.2011
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270329
© Stepans’ka Marina (SMG)
Присвята київському туману 16 листопада 
Розбили
Склянку з молоком,
Напевне, янголята,
Розлили
Щедро черпаком
Дорослим і малятам.
На місто
- в око стрель – упав
Густий туман суцільний,
Геть чисто
Все навкруг всотав
Кисіль молочний щільний.
17.11.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних
За столом, де веселії друзі твої
П'ють-гуляють при покликах гучних.
Ти не йди в пишний дім, де музика бринить,
Де танцюють веселії пари, -
Там ще гірше серденько тобі заболить,
Чоло вкриють ще тяжчії хмари.
І в людську течію ти не важся іти,
Де юрба стоголова, як море,
Йде, хвилює, шумить, - в ній поринеш і ти,
Не розійдеться ж там твоє горе.
Краще йди в темний гай, у зелений розмай
Або в поле, де вітер гуляє,
На дозвіллі із лихом собі розмовляй,
Може, там його вітром розмає.
Або пісню утни голосну, не смутну,
Щоб, мовляв, засміялося лихо,
Проженеш тоді, певне, потвору страшну,
І на серденьку знов стане тихо...
Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.Не має щастя,
Є лише горе.
Не має радості,
Є лише болі.
В невзаємній любові.
Вірші читаєш
І квіти даруєш.
У відповідь лише
Грубощі чуєш.
В невзаємній любові.
Не маєш шани.
Поваги не має.
Ніхто тебе більше
Не зустрічає.
В не взаємній любові.
Так завжди було
На цьому світі.
Кому в полі бур’ян.
Кому в лузі квіти.
В невзаємній любові.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114520/
