хочу сюда!
 

Николь

31 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 32-49 лет

Заметки с меткой «поезія»

Річниця (роковини) референдуму і День працівників прокуратури

Сьогодні в Україні 17-та річниця (а за версією Сайтів-Близнюків злого Некрота - роковини) всенародного референдуму, на якому народ схвалив Акт проголошення незалежності України.

Все, що Злий Некрот думає про цей день, - у його блозі на сайті Юейпс: "Свідомі" самогубці чи жертви перших "підрахуїв"?

Про наслідки згаданого вибору народу України - просто величезна кількість сатиричних творів поета, які годі й перелічити.

Втім, 1 грудня в Україні - це ще й професійне свято працівників прокуратури.

У зв'язку з цим пригадуються зокрема твори ПРО КОЗЛІВ І ЗЛУ ЛЮБОВ & (російськомовний) ...А СТАТЬЯ ПОТЕРЯЕТСЯ.

Тож зі святами!

Пам'яті, товариша мого, Ігоря КРИВЧУНА!

         Це фото із книги за редакцією М.М.Сови "Місто над Сулою", мабуть чи не останнє у житті Ігоря. Він був ЛЮДИНОЮ! І це багато значить! Скупі слова, із тої ж таки книги - не відтворять того багатогранного життя нашого сучасника, ту повноту думки і грані творчості - Ігор Олександрович Кривчун народився в 1961 році в Червонозаводському. Музикою займається з 1972 року. Працював у кількох філармоніях Російської Федерації, в гурті "Фестиваль" Ігоря Саруханова, "Фристайл", а також у звукозаписних аудіостудіях "Мелодія", "Рекордс 1". Він учасник культурного обслуговування будівників БАМу, молодіжного фестивалю в м. Москві (1985 р.), міжнародного рок-фестивалю 1990 р. в м. Сопот (Польща). Нагороджений урядовими відзнаками. Нині займається власною творчістю  Нині він уже не займається нею - творчістю. Нині творчість говорить, волає тими звуками музики і рядками поезій. Він був гарним товаришем і Людиною! Сумно......

ПОЖЕЛАНЬЕ

Алине Борзенко

Слова і музика І. Кривчуна

 

Не надо верить в то, что не сбывается,

И уповать на милости Богов.

Не надо лгать себе, что полагается

За ложь и подлость верная любовь.

 

Не стоит слепо верить в оправдание,

Что сможет всё былое превозмочь :

Оно, быть может, будет и желанное,

На самом деле будет сердцу жёлчь.

 

Та жёлчь сладка сначала, но не далее.

Самообман, пока не видит глаз.

Да, трудно знать то самое печальное :

Кто предал раз, тот предаст много раз !

вірші

Коли ніч синім обрусом стіл твій застелить стиха,
І нікого не буде поруч і взагалі,
Не кричи, не зови, не шепчи, і, мабуть, не дихай,
І ногами двома водночас не торкай землі.
То є знак – синій обрус на темне посохле древо.
Захитаються тіні на мертво-блідій стіні.
В спорожнілому місті ожиють камінні леви,
Щоб побачити бога в прочиненому вікні.

А.Драбрезір "ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ" (Збірка сонетів)

Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні.

Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі оновитися, як ще один шанс зробити цей світ, в якому я живу, кращим, добрішим, ще більше наповнити його любов’ю, спраглістю до життя…

Певно, одному творцю відомо, що робиться зі мною і чому я переживаю ту чи іншу скруту, чи прекрасні, щасливі миті, але ж …. в дарунок я маю натхнення, коли із під пера виходять, дійсно, пережиті почуття, відчуття, що ти живеш не дарма і маєш, що сказати людям!

А на разі – на разі час сонетам, самій витончено-строгій, чарівно-прекрасній формі поетики в моєму доробку.

                                          Ваш Драбрезір!

P.S. Нехай бог береже всіх “Цариць» і «Богинь», що принесли в моє життя, як прикрощі так і радощі. В моєму серці і пам’яті вони завжди присутні, як невід’ємна частина мене самого, хоч і розвінчані з п’ядестала Голгофи мого буття…

Та без них, певно, не існував би і я!

 

читай на: http://stihi.ru/author.html?drabrezir

вірші

Ті розхристані вікна, що втретє мене не впізнали,
Прокричали протяжно надтріснутим голосом шибок –
Ви мене не чекали... мене не чекали... чекали...
І розкраяний місяць вже втратив три четверті скибок.
І в очах ваших подив, розбавлений місячним світлом.
Три четверті шляхів, так і бути, приводять до Риму.
І застуджені ночі сміялись і мчали на мітлах,
І розкаяні вікна стрічали своїх пілігримів...

Блогер Некрот відкрив Сайти-Близнюки злого поета :))



Запрошую весь прекрасний Народ I.UA, який я дуже шаную (інакше мене тут не було б!), на Сайти-Близнюки українського і російського поета-сатирика Олександра Некрота:

http://uaps.nekrot.net - Сайт злого Некрота українською мовою;

http://rups.nekrot.net - Сайт злого Некрота на русском языке.

Ласкаво просимо! Добро пожаловать!

вірші

Я сяду під зірку сусідню – аби недалечко,

Дивитимусь нишком як ти наливаєш у чашку

Холодне і біле, мов сніг, молоко із глечика,

А потім відкинеш на лавку сорочку клітчасту.

І я простягну тобі вечір із флоксами, наче

Для потиску руку. А ти засмієшся в жменю.

Розтулиш долоню – а сміх утече й заплаче

Густим зорепадом і згубиться між ячменю…

Думки в дощ. (Експериментик).

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках  блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.

вірші

Понад дорогою хрести, І ген мости, немов коти, Повигинали чорні спини над водою. А я іду хто зна куди, Ковтаю цигарковий дим, І вірна подруга гітара за спиною. Гуляє вітер в голові, Мої думки ледь-ледь живі Лягають римами на дно мутної склянки. Акорд зривається зі струн, В легенях вечір і тютюн, І не відомо, чи дотягнемо до ранку. Понад дорогами хрести, І більше нікуди іти, А за душею тільки осінь і мінори. І лиш мости, немов коти, Блищать очима з темноти, І облітаючі листки летять угору.

Хризантеми.

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути. Вітер віє, не мов промовляє: - Про минуле це і про майбутнє.

      Дмитро Дідківський.

             1999рік.