На православную пасху в прошлый понедельник заглянул в храм, и надо же – удача! Навстречу вышел владыка Ириней в праздничных ризах, благословил паству, спустился к Мерседесу и отбыл.
А сзади говорок вполголоса: «Да уж, священники наши… На Мерседесах ездят…»
Я в церковь зашел, свечи во здравие поставил. А вопросик застрял – что же это всем критикам Мерседес митрополита покоя не дает? Митрополит – это по церковному большой чин. Высокая должность. Ответственность опять же. Церковь, как и всякий иерархический институт о своих начальниках заботится.
Ну ж вот гомоном в уши и занозой в мозгу недобро поминают этот архиерейский Мерседес.
Чего ж именно архиерей такую нелюбовь заслужил?
Владыка он толковый. Честный. Слово свое всегда держит. Доступный к общению. Любой- всякий с ним пообщаться может. Лично я разговаривал четырежды. Никому в совете не отказывает. Рассудительный. Управленческий опыт, опять- таки громадный. 27 лет служил в чине епископа. Руководил Православной церковью в Японии, США, Канаде. 15 лет управляет Православной общиной в Днепропетровской области. По гражданскому рангу равен губернатору. Область большая. Пешком не находишься. Машина нужна. Церковь машину дает. И уж который раз слышу с усмешкой и открытым критицизмом от людей разных, завистливое:
«Вот же священники… На Мерседесах ездють».
Это зависть человеческая или принципиальный вопрос?
У египтян священным животным являлись кошки, об этом я как-то уже даже рассказывал. В индуизме - священное животное корова, да она производит много молока и навоза, но она такая вот почитаемая, а ещё мяско от неё можно получать. В древней Саккаре почитали вообще птичку - ибиса, в Фивах - поклонялись кому бы вы думали? Крокодилу, что вобщем-то не мешало жителям употреблять его мясо в пищу. Такие вот странные обычаи - кого любим, тех и уничтожаем. В жизни то реальной тоже почти так же, только не едим физически, но и иногда заедаем фигурально. Впрочем коровы, крокодилы, кошки и прочие зверки это ещё ерунда, в Малайзии, на острове Пинанг есть храм Змей, в котором естественно обожествляют этих вот ползучих, пресмыкающихся, шипящих и нагоняющих ужас - змей всех мастей. Для них построен самый настоящий храм, куда приходят поклониться верующие в силу змеи, кстати обитатели храма очень уютно там обосновались, они там буквально повсюду. Лично мне от одного вида становится жутко, а людям нормально, любят их, вот ведь нравы.
 |
В Україні є низка місць ритуальних історичних ридань, до яких люди не їздять зі звичайною туристичною метою. А шкода. Такі місця треба відвідувати хоча б для того, щоб скласти про них власне уявлення і знайти в позірно смутних меморіалах якісь життєствердні враження. Саме для цього варто побувати в околицях Берестечка, де у червні 1651 року військо Богдана Хмельницького зазнало фатальної поразки від армії Речі Посполитої.Дивовижне поєднання історичного ландшафту, сецесійного символізму архітектури та сучасних археологічних знахідок найвищої цінності викликає почуття певної позачасовості як подій, що тут відбувалися, так і власного існування в цьому предивно сконструйованому просторі. Насправді тут відчуваєш не тугу з приводу історичних негараздів своєї країни, а якусь розчинену в повітрі надзвичайну силу, таку, що чоловіки мимоволі тягнуться рукою до пояса, де їхні предки носили шаблю. Берестечко – місце сили. Битва під Берестечком насправді відбувалася не в околицях міста, а на величезній площі між кількома селами нинішнього Радивилівського району Рівненської області, серед боліт, дрібних річок, перелісків таозер. Більша частина цієї місцевості належить Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», який народ за звичкою називає Козацькими могилами. Блукаючи вогкими левадами, можна оглянути місця таборів запорожців і поляків, переправу, яку Іван Богун наказав вимостити возами й сідлами, щоб вивести військо з оточення, озеро Козакова Яма (тут, за переказами, відстрілювався з човна останній козак), острів Гайок, де полягли 300 козаків, що прикривали відхід основних сил... А також цвинтар із важкими хрестами, на якому люди з навколишніх сіл поховали полеглих – тих, чиї тіла вдалося знайти, для решти могилою стали ліси й болота.
Масштаб битви, що відбувалася на величезній площі, вражає. Але для того, щоб познаходити всі пам’ятні місця, потрібен гід, якого можна найняти в «штаб-квартирі» меморіалу – на острові Журавлиха неподаліксела Пляшева.[ Читати далі ]
