Собственно об этом и предупреждали "борцов" с "наследством советской оккупации" - ТОТ КТО СЕЕТ ВЕТЕР ТОТ ПОЖНЕТ БУРЮ но "борцы" почему то решили, что с ними шутят... и вот результат

Последние новости просто напоминают сводки боев...

ЕСЛИ ПЛОХО ВИДНО ЖМИТЕ CTRI И КОЛЕСИКОМ

    

а слова то какие "ПОИЗДЕВАЛИСЬ" сейчас мы начнем все дружно рыдать

Просто нужно уважать чужое мнение, если кому-то нравится Ленин, или даже Сталин, это их личное дело и их личное дело каким памятникам каким Лениным они будут поклоняться, а если вы влезли со своими порядками, так теперь и нечего обижаться

На жаль, не взяв з собою фотоапарат. Тому маємо те, на що здатна Nokia E51.

 

Вона не підозрювала, що йдеться про початок "комбинации по использованию втемную жены руководителя бюро Провода ОУН Шухевича Р.Й."   У досьє на Романа Шухевича, підготовленому чекістами в березні 1947 року, у розділі родинні зв'язки читаємо: "Батько Шухевича - Шухевич Йосип Володимирович, 65 років. За професією адвокат мешкає у Львові по вул. Косанерській 18-а, паралізований, інвалід - лежить у ліжку. Мати - Шухевич Євгенія Іванівна 1883 року народження, мешкала у Львові на вулиці Косанерській 18-а, заарештована УМГБ Львівської області 5 липня 1946 року, засуджена і етапована до місця відбуття вироку суду в місто Актюбінськ. Брат - Шухевич Юрій Йосипович, 1900 року народження, інженер, вбитий в 1941 році при відході частин Червоної армії. Сестра - Шухевич Наталія Йосипівна, 1923 року народження, заарештована і засуджена, знаходиться у віддалених місцях Радянського Союзу. Дружина Шухевича Р. Й. – Шухевич-Березинська Наталія Романівна, 1910 року народження, заарештована УМГБ Львівської області. Діти: син Юрій 13 років і донька Марія 6 років, утримуються в Рудгенківському дитприймальнику Сталінської області". До повної картини того, як розправилася "гуманна" радянська влада з родиною Шухевичів, слід ще додати арешт і засудження на п'ять років таборів його тещі, Осипи Березинської, якій на той час було 64 роки. Тож нерепресованим залишиться тільки паралізований батько. Якщо іншим членам родини влада просто мстилася, то Наталію Шухевич, яка мала контакт із чоловіком до арешту, чекісти розглядали як можливість піймати самого "Вовка" – таким псевдонімом в документах спецслужба назвала командира УПА. Але слідство, яке тривало півтора роки, не дало жодної корисної інформації. Його підсумком став обвинувальний висновок від 31 грудня 1946 року, де стверджувалося, що Наталія Шухевич "будучи дружиною визначного керівника ОУН - члена головного проводу і керівника ОУН-УПА в областях Західної України в даний час, мала з чоловіком тісний зв'язок до моменту арешту органами Радянської влади, а саме: проживаючи з дітьми і матір'ю знаходилася на утриманні чоловіка, отримувала від нього матеріальну допомогу, грошима, продуктами харчування через спеціальних зв'язкових-кур'єрів, що прибували до неї від Шухевича Романа". Виключно таких звинувачень було замало, тому слідчий додав Наталії ще й членство в ОУН і в результаті запропонував як покарання 10 років таборів. 4 січня 1947 року особлива нарада при МҐБ ухвалила вирок: "Шухевич-Березинську Наталію Романівну як соціально-небезпечний елемент вислати в Кокчетавську область терміном на 5 років".  

За життя автора, совіцького поета Давида Самойлова - (фронтовика, ветерана війни) - цей вірш не друкувався, хоча публічно був прочитаний ним на вечорі в МДУ в 1946-му.

ДАВИД САМОЙЛОВ

БАНДИТКА

Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
Смотрела гордо и сердито.
Платок от боли закусила.
Потом сказала: «Слушай, хлопец,
Я все равно от пули сгину.
Дай перед тем, как будешь хлопать,
Дай поглядеть на Украину.
На Украине кони скачут
Под стягом с именем Бандеры.
На Украине ружья прячут,
На Украине ищут веры.
Кипит зеленая горилка
В белёных хатах под Березно,
И пьяным москалям с ухмылкой
В затылки тычутся обрезы.
Пора пограбить печенегам!
Пора поплакать русским бабам!
Довольно украинским хлебом
Кормиться москалям и швабам!
Им не жиреть на нашем сале
И нашей водкой не обпиться!
Еще не начисто вписали
Хохлов в Россию летописцы!
Пускай уздечкой, как монистом,
Позвякает бульбаш по полю!
Нехай як хочут коммунисты
В своей Руси будуют волю…
Придуманы колхозы ими
Для ротозея и растяпы.
Нам все равно на Украине,
НКВД или гестапо».
И я сказал: «Пошли, гадюка,
Получишь то, что заслужила.
Не ты ль вчера ножом без звука
Дружка навеки уложила.
Таких, как ты, полно по свету,
Таких, как он, на свете мало.
Так помирать тебе в кювете,
Не ожидая трибунала».
Мы шли. А поле было дико.
В дубраве птица голосила.
Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.

сентябрь 1944-1946

А чи знаємо ми яка область України вважається колискою УПА ? Давайте перевіримо!

Ця область вважається колискою УПА з 1921 року, з хуторів цих працьовитих, гордих та вільних людей не змогли висилити навіть совєтські недолюдки. Згадаймо повстанські пісні, вони будуть підказкою.

Бульба-Боровець_Тарас, http://kmisto.info/articles/6498.html 

Історичний факт:

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона упокоїлась у мирі 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

Що ви скажете з цього приводу?

Науковці-історики дослідницького центру «Спадщина» зі Східної України об'єдналися для вивчення ОУН як історичного явища. Так, у Дніпропетровську презентували щойно видану книжку «Діяльність підпілля ОУН на Сході України». Над виданням працював колектив науковців із Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Харківської і Сумської областей. Книжку присвятили пам'яті одного з перших дослідників історії ОУН в краї Дмитра Куделі. За словами істориків, явище ОУН не було суто регіональним, «галичанським», а мало загальноукраїнський характер. Найактивнішу діяльність в часи Другої світової війни провадили оунівці Дніпропетровщини. «Були окремі випадки, коли розстрілювали не стільки німців, скільки своїх зрадників, поліцаїв. Чому окремі? Тому що на вбивства німці відповідали каральними акціями щодо мирного населення, розстрілювали мирних жителів», – укладач книжки, дніпропетровський дослідник Павло Хобот. Оунівський рух на Сході України постав не на порожньому місці. Історичне підґрунтя підпільництва вивчає директор Державного архіву Сумської області Геннадій Іванущенко. Іще за радянських часів, каже він, лісисту Сумщину називали «раєм партизанської слави», однак не уточнювали, якої саме. Наразі ж уже відомо, яким активним був селянський спротив радянізації Сумщини у 1920–30-ті роки. «Після закінчення війни боротьба не закінчилася, на Сумщині діяли окремі боївки УПА, остання з них – у Кролевецькому районі – діяла аж до березня 1948 року», – зазначає Іванущенко. За словами іншого науковця Юрія Щура, встановити точну кількість підпільників неможливо, це міф. Якщо ви десь бачите точну кількість підпільників – це профанація. Підпільники – це люди, які один одного не знають. Ми можемо вірити лише документу, де вказано, що в перестрілці загинула така-то кількість підпільників. «Вивчення оунівського спротиву в Східній Україні тільки починається: «білих плям» іще багато. Між тим науковці не виключають, що доступ до архівів СБУ скоро можуть знову обмежити», - заявив історик зі Слов'янська Донецької області Олександр Добровольський.

Наразі історики, які займаються вивченням східноукраїнської діяльності ОУН, об'єднали зусилля. У найближчих планах дослідників – друк великої збірки розсекречених архівних документів.

http://yark.hiblogger.net/710322.html

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/       http://forum.reactor.org.ua/showthread.php?p=94418

Завжди дивувало питання чому нічого не чути про боротьбу українців центральних та східних областей України з загарбниками, ті їх морили голодом, вивозили, грабували та убивали, невже українці як ягнята мирно йшли під ніж червоним катам, а козацтво, коліївщина, гайдамаччина не могли ж предки водночас згубити гордість козацького духу та стати вівцями, ну не могла тільки Західна Україна особняком боротись проти катів! Але правду вже не приховати червоним катам, вже не писати їм криваву історію, не нацьковувати онуків на прадідів рідних, не вирощувати людоїдів рідного роду, як паросток правда пробивається крізь асфальт комуністичного одурманення та заколисування "всйо карашо братья, нічєго нєбило, ми вам памагалі і паможем єщйо, бєз нас прападйоте".

Павлоградське повстання — повстання селян, що почалося 4 квітня 1930 року. Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда.

Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні села і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар'ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди. Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою. Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з'єднатися з основним загоном. Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору. Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін окупаційної комуністичної міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба комуністичних терористів з озброєними селянами тривала протягом 5—6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.

Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред'явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.

Ми померли ще юними зовсім бо Україну від зайд берегли... Ми не повинні забувати героїчну боротьбу нашого народу проти окупантів  бо не буде майбутнього у нас, зеки нами керуватимуть до скону!

1) За що так не люблять жидів та совєти українці ? 2)  Хто є бандою для українців на українській землі?

Вікіпедія - Павлоградське_повстання_1930

14 жовтня 1942-го на День Святої Покрови - покровительниці українських воїнів була створена Українська Повстанська Армія - збройні формування українців, що протягом десятиліть вели нерівну боротьбу із окупантами України - з поляками, фашистами та комуністами.На честь 68-ї річниці створення УПА - українські Інтернет-спільноти світу проводять флеш-моб "Пам'ятаємо героїв". Суть флешмобу - ставимо аватарки: Слава Україні!