Служба безпеки України допитує колишніх співробітників Комітету державної безпеки СРСР щодо обставин знищення головнокомандуючого Української повстанської армії у 1942–1950 роках Романа Шухевича.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив т.в.о. голови СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО сьогодні на брифінгу в Києві, відповідаючи на запитання журналістів.

«Вони допитуються з метою з’ясування обставин, в яких під час проведення військової операції 5 березня 1950 року у Львівській області загинув Р.Шухевич, і обставин таємного поховання його тіла», - сказав він.

При цьому В.НАЛИВАЙЧЕНКО зауважив, що колишні співробітники КДБ допитуються як свідки в рамках кримінальної справи, яку було порушено наприкінці осені 2008 року щодо знищення документів, які стосуються долі Р.Шухевича.

"Майдан".

Как говорится и смех и грех

Дисциплинарный комитет Украинской лиги каратэ расследует инцидент, произошедший в ходе одного из финальных поединков кубка Украины по карате, который состоялся во Львове 18-19 октября.

Как рассказал президент Лиги Александр Негатуров, во время поединка одесского спортсмена Игоря Негатурова и львовянина Станислава Гаруны в зале вспыхнула потасовка, которой пытались придать "национальный окрас".

По словам каратиста, драку спровоцировал львовский спортсмен, проигрывавший одесситу со счетом 0:7. Понимая, что проигрывает, он начал использовать неспортивные приемы: применил запрещенный удар в область головы. Негатуров ответил Гаруне сильным ударом.

И в этот момент все спортсмены львовского спортивного клуба, а также их родители и знакомые (всего, по словам очевидцев, около 100 человек) с криками "Бей москалей" бросились на трех одесских каратистов и начали их избивать.

"Три наших спортсмена, увидев, что Гаруна нарушает правила, вскочили на ноги, подбежали к кромке татами и стали возмущаться, что же это такое происходит, - рассказал Негатуров. - В это же время вся толпа бросилась на них, наших ребят тут же снесли, один пробовал отбиваться стулом, других повалили. Организаторы, судьи и мы, одесситы, бросились их отбивать, вернее просто вырывать своих из рук беснующейся толпы".

Хулиганы, избивая одесситов, ругались и подзадоривали друг дружку. "Выкрикивали, что мы еще не знаем, что такое УПА! К чему это было сказано, я так и не понял. Но, к счастью, все обошлось без серьезных последствий. Игорь Негатуров и Станислав Гаруна были дисквалифицированы за драку", - сказал Негатуров.

Опасаясь новых конфликтов, одесские спортсмены не участвовали в двух последних поединках. В результате львовская команда получила на две золотые медали больше и стала обладателем Кубка Украины.

Президент Лиги добавил, что провокации со стороны львовян имели место и во время женских поединков. Тем не менее, одесситки выиграли Кубок.

Как рассказал Негатуров, в ближайшее время дисциплинарный комитет Лиги каратэ вынесет решение по инциденту. "В мире каратэ подобные ситуации – большая редкость", - сказал Негатуров.

Как сообщалось, 28 октября Шевченковский районный суд Киева освободил под подписку о невыезде последних троих задержанных 18 октября во время Марша УПА.

Як повстанці забезпечували себе військовим обмундируванням

Однострій - невід’ємний атрибут, який дає змогу розрізняти вояків різних військових формувань. УПА не була регулярною армією, але її воїни намагалися мати свої однострої.

Спочатку для обмундирування повстанців використовували запаси трофейних одностроїв різних армій, накопичених мережею ОУН. Чимало повстанців ходили у цивільному одязі, здобуваючи у боях трофейні німецькі, радянські, польські однострої. Нерідко вони одягалися у комбінований однострій: німецький мундир і радянське галіфе. Це стосується і взуття. Здебільшого використовували радянські кирзові чоботи або німецькі ковані. Упівці не мали єдиного стандарту однострою, хоча і намагалися його розробити. Але кожен повстанець мусив мати відзнаки із зображенням українського герба – Тризуба. Наведемо уривок з роману-хроніки Василя Щеглюка “...Як роса на сонці”: “Волинь виглядала як один великий військовий обоз у русі. Була холодна зима. Військо було строкате: різне обмундирування (хто що зміг одягнути і взути), різне озброєння. Зате на головах стрій майже однаковий – або шапки-вушанки, або петлюрівки – всі з однаковими тризубцями. Це було оунівське військо”.

Чимало повстанців шили одяг самі, їм активно допомагало місцеве населення. На Закерзонні сотенний “Бродич” з власної ініціативи створив кравецьку майстерню. Тут шили для стрільців мундири з полотна, роздобутого у Словаччині. Стрільці сотні “Дідика” були вдягнені в однострої, пошиті з домотканого полотна. Не маючи спеціальної фарби, повстанці качалися по кущах чорних лісових ягід і так отримували своєрідний камуфляжний однострій, який нагадував німецькі маскувальні халати. Ось фрагмент ветерана Союзу українок Емілії Стефурак: “Місцеве населення, а головно жіноцтво із Союзу українок, дуже прихильно ставилися до свого рідного війська. Місцеві кравці і жінки пошили для всіх вояків нові уніформи – блузи, штани, шапки-мазепинки. Шевці шили чоботи. Ця велика праця була розложена на кілька сіл і вимагала багато посвяти. Не знаю, де люди діставали матерію, але уніформи шили з вовняного матеріалу, такого, як тонкі коци...”.

Однострої доповнювалися ременями з пряжками (на фото), на яких часом зображувався Тризуб, однією або двома портупеями, планшетною сумкою. Власні пряжки повстанці почали використовувати вже у перші місяці існування армії. Їх переробляли з німецьких, польських, радянських пряжок, вирізуючи з них ворожу символіку і накладаючи свою. Найпоширенішими були пряжки, виготовлені з використаних гарматних гільз.

За матеріалами книги “Українська Повстанська Армія. Історія нескорених”

6 травня 1947 р. СРСР, Польща та Чехословаччина підписали договір про спільну боротьбу з Українською Повстанською Армією. Не маючи змоги самостійно придушити опір українців, Радянський Союз, фактично, був змушений звернутися по допомогу до своїх сателітів.

Напередодні Дня Перемоги у календарі значилася ще одна важлива дата - 6 травня, на яку припадає 60-та річниця підписання договору між СРСР, Чехословаччиною та Польщею про спільну боротьбу з УПА. Тепер, коли свято Перемоги позаду, можна не ризикуючи наразитися на емоційну реакцію ідеологічних супротивників, розглянути цей епізод в українській історії, який став важливим кроком до того, щоб світова спільнота дізналася про визвольну боротьбу українського народу.

Перед тим, як говорити власне про договір, слід згадати причини його підписання саме цими державами і відповісти на питання, - чому так сталося, що СРСР визнав на міжнародному рівні ведення проти нього партизанської боротьби?

Велика Вітчизняна війна не скінчилася для радянської влади 9 травня 1945 р. На західноукраїнських землях, щойно приєднаних до УРСР, східних польських землях (так зване Закерзоння), продовжувався український Рух Опору під проводом ОУН.

«Якби у французької армії був такий дух, як в УПА,
то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію». Шарль де Голль, Президент Франції (1959-69)

Ось що пише про тогочасну ситуацію у Західній Україні автор «Криголама» Віктор Суворов («Давай подробности!», журнал «Посев», № 2’2005 р.): «Це була війна проти народу. Тільки органи НКВС(народний комісаріат внутрішніх справ – ред.) на землі Західної України в 1945 р. мали 175 резидентур. Отут мене відразу тягне до порівняння. У самий розпал холодної війни ГРУ мало в США 3 резидентури під дипломатичним прикриттям і кілька (не більше п’яти) нелегальних резидентур. Таку ж кількість резидентур на території США мали й «бойові товариші» з КДБ. Питання: хто ж був більш небезпечний комуністичному режиму, – «американський імперіалізм» чи власний народ однієї з «братніх республік» «нерушимого Союзу»?».

Окрім НКВС були й резидентури НКДБ (народний комісаріат державної безпеки – ред.), кількість яких була співрозмірна кількості резидентур НКВС по всій Західній Україні. Наприклад, в Івано-Франківській області в 1945 р. діяло 142 резидентури НКДБ, незалежно від агентурної мережі НКВС. Також діяли розвідувальні структури Радянської армії.

Це лише розвідка, а проти повстанців діяли також внутрішні війська НКВС, і навіть армійські підрозділи. ОУН також мала потужну Службу Безпеки та розвідку.

На Закерзонні тривало міжетнічне протистояння між польським та українським населенням, яке почалося ще в 1943 р на Волині. У 1944 р. було підписано радянсько-польський договір про взаємний обмін населенням у прикордонних районах, який згодом завершився операцією «Вісла» 28 квітня 1947 р.

Поняття «взаємний обмін населенням» означає, що обидві сторони депортували представників нацменшин з однієї країни в іншу. Звісно, був спротив. Збігнев Ковалевський, колишній співробітник Польської академії наук у 1995 р. в Gazeta Wyborcza опублікував статтю «Погляд на УПА свідомого поляка» (її пізніше передрукував ряд українських видань), в якій писав, що в серпні 1945 р. із Закерзоння виселено 220 тис., а впродовж наступного року – майже 500 тис. українців. На початку переселення в СРСР мали добровільний характер, виїжджали москвофільські і прокомуністично залаштовані люди. Однак незабаром українських селян почали змушувати до еміграції за допомогою страшного терору.

Його ідейним натхненником була радянська влада. Вона озброювали польських селян-шовіністів, і ті спустошували українські села. Причому діяли вони під охороною польської армії. У 1945 р. на цих землях ще не діяли регулярні частини УПА, лише кущові відділи самооборони (КВС). Один приклад: 18 квітня того року польські озброєні селяни напали на села Бахів і Березку, які не мали самооборони. Під час акції було вбито 465 українців, дві третини з яких становили жінки і діти. Тоді КВС об’єднали свої сили і відповіли акціями помсти, спрямованими проти польських сіл.

Після цього до боротьби з КВС у восени 1945 р. долучилося Військо Польське, натомість командування УПА кинуло проти поляків свої збройні частини, які з’єдналися з КВС і на польський терор відповідали терором українським.

Польська влада визнавала, що несе втрати у боротьбі з УПА. 1945 р. глава уряду оприлюднив наступні дані: «У боях з «бандами» органи МО (Міліції Обивательської) понесли в 1945 р. такі втрати: 1 411 міліціонерів убитих, 1 410 ранених і 940 полонених «бандитами»» (Петро Мірчук «Українська Повстанська Армія 1942-1952»). У 1946 і 47 рр. польські втрати збільшились, акції УПА стали більш організованими, у зв’язку з цим СРСР в березні 1946 р. кинув на Закерзоння війська НКВС на допомогу польським збройним частинам. Натомість УПА здебільшого переходить на диверсійну боротьбу (напр., 12 березня на залізничному шляху Олешичі–Нова Гребля повстанці пустили під укіс поїзд, яким їхало військо польське з Ярослава до Томашова переселяти українців).

Ситуація у Радянському Союзі ускладнювалася тим, що значна частина населення західних областей УРСР підтримувала повстанців, а тоталітарна система також була вимушена вести боротьбу ще з естонськими, литовськими, латиськими повстанцями.

«Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. «Зелені брати» у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою»

Че Гевара, команданте Кубинської революції 1959 р.

Мимоволі до боротьби УПА долучилася й Чехословаччина. На відміну від СРСР і Польщі, з чехословацькими військами УПА не вступала в бій аж до укладення згаданого договору.

Після поразки першої фази боротьби УПА (1942-45 рр.), керівництво ОУН поставило завдання проінформувати держави Західної Європи та США про збройну боротьбу українців, перейшовши, перш за все, в окуповану союзниками Західну Німеччину (Володимир В’ятрович «Рейди УПА теренами Чехословаччини», Юрій Борець «УПА у вирі боротьби», Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА). Для того, щоб дістатися німецької території, слід було перейти польський або чехословацький кордони.

Рейди УПА на Чехословаччину почалися влітку 1945 р. Перший, який тривав з літа до осені 1945 р., був більше розвідувальний. Командування УПА ставило своїми відділами чотири завдання: спростувати наклепи на український національно-визвольний рух, викрити імперську суть політики СРСР; змалювати небезпеку для чеського та словацького народів з боку російського імперіалізму; закласти основи спільної антирадянської боротьби народів Центральної i Східної Європи.

При цьому необхідно зазначити, що повстанцям наказувалося: «Зачіпних боїв абсолютно не вести. Коли на нас нападатимуть, тоді боронитися, маневрувати, прориватися, чи відв’язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тоді, старатися посланцем, окликами, білою хоругвою чи іншим способом дати їм зрозуміння i вияснити, що ми маємо супроти них зовсім приятельські наміри. Коли наступатиму більшовики – бити силою всієї зброї i скоро відв’язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тоді до чехів та словаків зайняти становище, як сказано вище, – роз’єднати з більшовиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати i відв’язуватися – але ніколи панічно не втікати».

Для пропаганди ця держава була вибрана не випадково. По-перше, в ній діяла на той момент багатопартійна система. По-друге, в історії України ХХ ст. Чехословаччина ставилася до українців найбільш ліберально (коли частина українських земель опинилася в складі цієї держави по завершенню Першої світової війни).

Перший рейд УПА був відзначений у місцевій пресі, яка, хоч і назвала повстанців бандитами, однак відзначала, що вони не чинять злочини і не воюють з армією. Крім того, повстанці почали налагоджувати контакти з місцевими антикомуністичними організаціями, зокрема словацькими націоналістами, які домагалися створення власної суверенної держави. Обговорювалася тактика спільної боротьби словаків і УПА проти СРСР (аналогічні переговори велися з польською армією ВіН – «Вольносць і Незавіслосьць» – на Закерзонні. Обидві армії навіть спільно виступили в кількох акціях проти НКВС, але потім ВіН відмовилася від співпраці).

Та про ці контакти дізналися в СРСР. Почалося співробітництво між Радянською та Чехословацькою армією, а пізніше і Військом Польським. 1 січня 1946 року підписано «Договір про взаємний перехід державних кордонів прикордонними військами СРСР та чехословацькими прикордонними військами з метою переслідування i лiквiдацiї переходячих банд i про взаємну співпрацю, пов’язану з цим».

Як наслідок, у квітні 1946 р. командування УПА надсилає лист Президенту Чехословаччини Бенешу, в якому викладає сутність своєї боротьби. У відповідь проти бійців УПА (їх відправилося в рейд за різними даними від 500 до 900 чол.) було кинуто 17 батальйонів чехословацької армії – 11 200 бійців з танками та авіацією.

Збройна сутичка між УПА і чехословацькою армією відбулася 16 квітня. УПА зазнала поразки, розсіялася і окремими групами почала переходити в ліси. Акції УПА на теренах Словаччини набули розголосу і завдали удару по міжнародному іміджу СРСР, потроху руйнуючи міф про непереможність Радянського Союзу. Виявлялося, що в межах СРСР існує потужний рух опору, що вже кілька років бореться з комуністичним режимом за право на незалежність для свого народу.

Українським повстанцям це вдалося тому, що у Чехословаччині на той момент виходили опозиційні газети, працювали представники зарубіжних ЗМІ. Продовженням спроб прориву інформаційної блокади слід вважати рейди «сотень» УПА із Закерзоння на територію Німеччини, окуповану американцями.

Зважаючи на таку ситуацію, 6 травня 1947 р. СРСР, Чехословаччина та Польща підписують договір про спільну боротьбу з УПА. Договір мав на меті вирішити три основні завдання.

1. Забезпечити успішне проведення операції «Вісла».

2. Зупинити рейди УПА на Чехословаччину (узимку 1946 р. планувався другий рейд повстанців) і перехід окремих «сотень» на Захід.

3. Придушити повстанський рух, який не лише завдавав клопоту СРСР і Польщі, але й намагався спонукати словацьку опозицію виступити проти федеративної комуністичної влади.

Перше завдання було виконане на відмінно. Радянське командування кинуло з Львівської воєнної округи одну панцерну дивізію та спеціальні антипартизанські загони й заблокувало прикордонними військами українсько-польський кордон, чехо-словаки вислали одну гірську бригаду, а поляки – моторизований корпус, складений з трьох дивізій та відділи КБП (Корпус Безпеченьства Публічнего – польський аналог НКВС). Всі три військові з’єднання держав соцтабору мали в своєму складі артилерію, танки, літаки. У той час як УПА була слабоозброєною і за чисельністю значно поступалася комуністам.

Як наслідок, за місяць акції все цивільне населення Лемківщини, Перемищини й Ярославщини було повністю виселене. УПА перейшла на терени Західної України, деякі частини продовжували намагатися прорватися на Захід.

Другий рейд УПА на Чехословаччину розпочався 25 травня 1947 р. Одночасно рушили шість «сотень», які буквально одразу потрапили в оточення польських військ. Повстанці зазнали значних втрат (їх чисельність зменшилась на половину), проте їм вдалося перейти на територію Чехословаччини, здебільшого завдяки тому, що «союзники» узгодили директиви спільної боротьби з УПА лише в кінці червня 1947 р.

На Чехословацькій території до 277 бійців УПА долучилися групи цивільної сітки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi «сотень», чисельність яких не визначена. Проти них виставили 6 000 солдатів, 5 600 бійців служби безпеки та понад 3,5 тис. колишніх партизан. Майже всі бійці УПА були знищені, лише близько 100 перебралися на Захід.

Третє завдання договору фактично теж було виконане. Після вбивства у 1950 р. Романа Шухевича повстання було фактично придушене: до середини 1950-х рр. лише іноді здійснювалися диверсії з боку залишків УПА.

Але закордонні рейди УПА і, власне, підписання Договору, мало й позитивні для повстанців наслідки. Полягають вони в прориві інформаційної блокади.

Наприклад, 20 серпня 1947 р. у шведській газеті «Дер Бунд» з’являється велика стаття, присвячена УПА. «Майже три місяці чеські i словацькі органи безпеки, підкріплені військовими силами, проводять на сільських теренах i в лісистих горах Словаччини регулярну малу війну проти українських повстанців, що продираються з Польщі в південному i південно-західному напрямі».

А от що писала французька «Ле Фігаро» 30 серпня того ж року (докладніше про це – http://lib.oun-upa.org.ua/rejdy/rozdil_8.html): «Останні повідомлення різних агенцій донесли, що українські партизани прибули у Словаччину та вели там бої з регулярним військом. Це є рештки Української Повстанської Армії, яка боролася проти Вермахту без жодних зв’язків з радянськими партизанами, та була переслідувана Червоною армією від 1944 р».

Фото з сайту www.oun-upa.org.ua

Василь КОЛОМІЄЦЬ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА

Може хтось не знає, не бачив, не чув.

Прошу.

 

За Самостоятельное Соборное Украинское Государство!

Свобода народам! Свобода человеку!

 

ТОВАРИЩИ РУССКИЕ КРАСНОАРМЕЙЦЫ И КОМАНДИРЫ!

 

Мы, украинские повстанцы, признаем Ваш героизм в борьбе с немецкими оккупантами. Украинская Повстанческая Армия в оккупированных частях Украины также вела жестокие бои с немецкими бандами, защищала народ от гитлеровского террора, отстаивала право Украины на свободную жизнь. Теперь на смену гитлеровского режима пришел на Украину большевистско-сталинский режим.

 

Украинский народ считает большевиков не освободителями, а обыкновенными захватчиками, которые только прикрываются лживыми фразами "дружбы", "Освобождения", "счастья". Что украинскому народу дали большевики, кроме жесточайших репрессий и террора? Весь мир знает, что миллионы украинцев большевики расстреляли, бросили в тюрьмы и концлагеря, выселили с родной земли на чужбину. Ведь фактически Украиной управляют не украинцы, а кремлевско-сталинские сатрапы Хрущовы и Ко. Всем известно, что богатства Украины поглощает всесоюзный большевизм, а украинский народ обречен на голодное прозябание. Всем известно, что большевики на Украине насильственно насаждали русификацию, а всякое проявление подлинной национальной культуры жестоко искореняли. Вот почему украинский народ решительно добивается полного отделения от большевистского Советского Союза.

 

Отделяясь, украинский народ призывает к искренней дружбе и всестороннему сотрудничеству все народы Советского Союза на принципах независимости Самостоятельных Национальных Держав. Мы также будем в дружественных отношениях с русским народом, если он, сбросив сталинское иго, построит свое государство только на своих этнографических землях. Но мы никогда не согласимся, чтобы русско-большевистские империалисты под плащиком "освобождения" оккупировали нашу Украину, политически и национально угнетали и грабили ее. Свою независимость украинский народ будет упорно защищать с оружием в руках и никакие жертвы не остановят его борьбы. Наше право священно и против него могут выступать только враги человечества, варвары, кремлевские палачи и их цепные собаки.

 

Товарищи красноармейцы и командиры! Мы обращаемся к Вам - поддержать нашу борьбу за Независимую Украину - без гитлеровского и большевистского порабощения. Не выступайте с оружием против нас. Довольно крови! Не слушайте комиссаров, которые натравливают Вас на украинских повстанцев.

 

Свободолюбивый украинский народ подымает знамя освободительной борьбы вместе со всеми народами, которых покорили большевистские палачи.

 

ДА ЗРАВСТВУЕТ САМОСТОЯТЕЛЬНАЯ УКРАИНА!

 

ДА ЗДРАВСТВУЕТ НЕЗАВИСИМАЯ РОССИЯ БЕЗ СТАЛИНСКО-БОЛЬШЕВИСТСКОГО РЕЖИМА!

 

Ноябрь 1943 г.

 

Украинские Повстанцы.

 

ТИПОГРАФИЯ УКРАИНСКОЙ ПОВСТАНЧЕСКОЙ АРМИИ

О чем шумим, люди? Кто такие "герои"??

«Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих.» Ин. 15:13
Так что были герои с обеих сторон. А были и НЕ герои С ОБЕИХ сторон.
.
Героизм -  действие, спасающее других \своих\ людей. При этом гибли другие \чужие\.
.
Другое дело, что "победителей не судят". Тогда да - победили представители\рабы\ коммунистического строя.... кого победили? тех кто не хотел быть ничьими рабами....
Допустимая точка зрения?
.
Вопрос не в том, КОМУ слава, а в том ЗА ЧТО.
То есть я думаю, что славят их за желание быть свободными \как от нацистов так и от коммунистов\,  а кто-то в то же самое время думает, что их славят за то, что воевали с РУССКИМИ.

И если это твои мысли - хорошо, а если тебе их подсыпали в телевизоре...
.
Все в сердце. Там ответы

Бі-Бі-Сі розмовляла з українським поетом і культурологом Мойсеєм Фішбейном.

Свого часу в інтерв"ю він сказав, що якби жив у той час і був молодиною людиною, то пішов би в УПА, але чому?

Мойсей Фішбейн: Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!

Бі-Бі-Сі: Навіщо взагалі УПА воювала, адже шанси тоді на створення української незалежної держави були майже нульові?

Мойсей Фішбейн: В такому разі я вас запитаю: навіщо була Українська Гельсінська група? Навіщо були українські політв’язні, які знали, що їх все одно, і Василь Стус знав, й Іван Світличний знав, й інші знали, що їх позаарештовують і вони сидітимуть в буцегарні. Воювали ті, а ці – боролися за незалежну Україну.

Бі-Бі-Сі: Навіщо взагалі УПА воювала, адже шанси тоді на створення української незалежної держави були майже нульові?

Мойсей Фішбейн: В такому разі я вас запитаю: навіщо була Українська Гельсінкська група? Навіщо були українські політв’язні, які знали, що їх все одно, і Василь Стус знав, і Іван Світличний знав, і інші знали, що їх позаарештовують і вони сидітимуть в буцегарні. Воювали ті, а ці – боролися за незалежну Україну.

Бі-Бі-Сі: Ви знаєте, що УПА інкримінують дуже серйозні речі – етнічне насильство, антипольські, антиєврейські дії. Чи це вас турбує?

Мойсей Фішбейн: Я вам скажу: те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА – то є провокації, які запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку.

Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями.

Бі-Бі-Сі: Таке враження, що це дуже складно виходить в Української держави. Поляки шанують свою Армію Крайову, яка воювала з нацистами, чому, на вашу думку, Україні так важко дається оцей історичний консенсус щодо ролі УПА. Можливо, тому, що такі епізоди, які ви зараз навели, невідомі?

Мойсей Фішбейн: Насамперед тому, що більша частина Польщі не була ніколи у складі Радянського Союзу. По-друге, Польща набагато далі від Росії, ніж Україна. Дезінформація іде сюди з Москви, люди є дезінформовані, а у нас, на жаль, наша інформаційна політика кульгає. Отак воно і є. А люди не винні, що вони не знають, що таке УПА. Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2008/10/printable/081014_fishbein_ie_ak.shtml

 

На Покрову українці завжди любили збиратися і весело святкувати.

Українофоби – це елітний плебс. Їм не подобається Покрова, вони ненавидять козацтво і УПА.

I. Елітний плебс являє собою сукупність „політичних українців”. Елітний плебс структуровано у „незалежну республіку СНД”. Офіційною ідеологією цієї республіки є українофобія.

Докази:
1. Скасування графи „національність” у паспорті з метою унеможливлення національної ідентифікації елітного плебсу.
2. Внаслідок економічної депортації кількість корінної нації щотижня зменшується, кількість нелегальних та легальних мігрантів щодня збільшується.
3. Інформаційний простір переповнений продукцією українофобського, дегенеративного, збоченого характеру.

II. Елітний плебс ненавидить українську націю та її історію. Українські національні герої для окупантів є кровними ворогами. Елітний плебс створює, реєструє, забезпечує режим найбільшого сприяння екстремістським окупаційним українофобським структурам.

Докази:
1. Досі поіменно не названі та не покарані організатори та виконавці найстрашнішого злочину в історії цивілізації, Голодомору. Чому елітний плебс так боїться поіменно назвати тих, хто вбивав мільйони українців за національною ознакою? Елітному плебсу є що приховувати?
2. В столиці Києві є пам’ятники окупаційним терористам Лєніну, Петровському, Косіору, немає пам’ятників національним героям Петлюрі, Болбочану, Скоропадському, Коновальцю, Бандері, Шухевичу.
3. 15 жовтня 2005 року центр Києва був відданий екстремістам –українофобам, які закликали до фізичного до морального знищення українського народу. Ніхто з екстремістів-українофобів до відповідальності не притягнутий.
4. В цій республіці легально діють екстремістські українофобські організації, які ненавидять українську націю. В Міністерстві юстиції зареєстровані Комуністична партія Симоненка, ПСПУ Вітренко-Дубінської, Прорыв Гельмана-Павловського відкрито проводить терористичні військові навчання у Криму.

III. Елітний плебс зацікавлений в підтриманні низького рівня життя трудящих та селян. Низький рівень життя є результатом обкрадання української нації елітним плебсом в особливо крупних розмірах. Припинення процесу розкрадання автоматично поповнить державний бюджет.

Докази:
1. При всіх природних багатствах рівень життя в Україні є катастрофічно низький.
2. Якщо при СРСР чиновники їздили на Волгах і відпочивали в Криму, то в умовах економічної кризи СНД «новые русские» їздять на Майбахах і відпочивають в Монако.
3. Національний склад олігархів, банкірів, власників ЗМІ старанно приховується. Яким є етнічне походження тих, хто заправляє економічним сектором нашої батьківщини? Що поганого в тому, що українці дізнаються про національність елітного плебсу?


Елітний плебс творить геноцид нашого народу.
Елітний плебс підштовхує нас до еміграції, щоб віддати наші домівки чужинцям.
Елітний плебс забороняє нам наше справжнє минуле, зомбуючи своїми тупорилими засобами масової інформації та шоу-бізнесом.

Шанувати закон, творити блага, називати речі своїми іменами. Бути господарем власного дому. Це наша країна, це наші міста, це наші вулиці.

14 жовтня 2008 року, Київ, Покрова.
Свято Козацької слави, Марш УПА, День Національної Єдності.
Україна понад усе!

16 вересня ц.р. у Харкові в приміщенні Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України відкрито фотовиставку «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених», яка є спільним проектом Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху за сприяння Українського інституту національної пам’яті.

Фотовиставку відкрили радник Голови СБУ Володимир В'ятрович, начальник Управління СБ України в Харківській області генерал-майор Олександр Полковниченко, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації Ярослав Ющенко, представники органів влади та управління, керівники громадських організацій, студенти.

Виставку розроблено на основі матеріалів Галузевого державного архіву СБУ та архіву Центру досліджень визвольного руху з метою подати цілісну картину зародження та функціонування УПА, її цілей та методів боротьби за українську державність.

Володимир В’ятрович, який провів першу екскурсію для відвідувачів виставки та журналістів, зазначив: «Ми дуже раді, що цього разу виставку презентовано у Харкові, місті, де навчається багато студентства. Адже наша виставка адресована перш за все молоді, яка відкриває для себе невідомі сторінки української історії».

Олександр Полковниченко звернув увагу присутніх на унікальність фотовиставки: в ній демонструються  фотокартки і документи, які протягом кількох десятиліть приховувались в архівах НКВД-КГБ, і які є переконливим джерелом об’єктивної інформації про УПА.

Один з відвідувачів виставки, місцевий мешканець В.Столярков, впізнав на одному із стендів фото своєї матері - Галини Коханської, яка брала участь у повстанському русі на Волині у 40-х роках минулого століття.

Ярослав Ющенко висловив впевненість, що «зазначену експозицію відвідає кожний з харків'ян, хто небайдужий серцем до історії власного народу».

При співпраці з Міністерством освіти України будуть організовані екскурсії для місцевих школярів.


Харків обрано першим з регіонів, де проводиться зазначена фотовиставка, після чого з її експозицією зможуть ознайомитися жителі усіх областей України.

Прес-центр СБ України

В Будинку спілки письменників відкрилася виставка про діяльність націоналістів у східній Україні

 Дражлива, соціально болюча тема. Але ще живі люди, які, без перебільшення, присвятили життя боротьбі за незалежність України, кредо яких звучало як «Бог, свобода і Україна». Вони можуть розповісти, як боролися з німцями та енкаведистами в Галичині, Полтавщині чи на Донбасі 65 років тому. Один з цих «останніх з могікан» — Євген Стахів, якому 15 вересня виповнилося 90 років. Саме до дня народження цього командира підрозділу ОУН у Донбасі в Будинку спілки письменників України відкрилася документальна виставка «Східна Україна у підпіллі ОУН і УПА». А з паном Стахівом нині можна спілкуватися виключно тому, що після закінчення війни з німцями, йому дивом вдалося втекти за кордон (хто не загинув, того розстріляли фашисти або енкаведисти).

Чи вдасться завдяки таким виставкам розвіяти нав’язаний Україні міф, що ОУН та УПА — це робота виключно «западенців», покаже час, бо люди так важко змінюють свої погляди на життя, але саме цю мету переслідують організатори виставки. А це молодіжна організація «Студентське братство» й, безпосередній власник документів, вірніше, їх копій, історик із Слов’янська Донецької області Олександр Добровольський. Копій, тому що, за словами історика, багато документів з архівів Донецького СБУ було знищено, в тому числі й в останні роки.

— В Донецькій області відбувається зачистка архіву — документи палять. Особливо — після помаранчевої революції. Тому що коли я потрапив в архів Донецького СБУ у 2007-му, а до того працював там у 2001—2002 роках (під час прем’єрства Януковича мене звідти вигнали), то справи були сильно «почищені». Зокрема, спалили фото членів ОУН, накази управ, оунівські розпорядження. Таким чином заведена на когось карна справа залишається «голою» — знищується серцевина. До речі, така ж ситуація — з документами про партизанський рух на Донеччині — тотальна фальсифікація, — розповів Олександр Добровольський. — Представлені ж на виставці документи я врятував в той спосіб, що скопіював їх. Звісно, це не можна робити, але там живуть «за понятіями». Крім того особисто купував в нашім СБУ документи, свого часу цим легко торгувалося. Таким чином я видав п’ять книг, а за одну — з куплених матеріалів СБУ — навіть отримав грамоту.

З тим, що документів про діяльність ОУН у 1941—1943 роках на Донеччині залишилося мало, погоджується доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький. Він нагадує, що події, які розгорталися у східній Україні в цей час довго були «білою плямою» і довгий час всі думали, що націоналістів там не було.

— Насправді діяльність ОУН поширювалося на всю Україну — таким був первинний задум: що спочатку у Львові, а потім у Києві проголошується відновлення української держави, а похідні групи, які готувалися ще до війни, в міру захоплення німцями України, створять місцеві владні структури. Таким чином з низу буде формуватися українська держава, — розповів Станіслав Кульчицький. — На жаль, все вийшло не так, як було задумано. Передусім через те, що саме в момент проголошення української держави у Львові 30 червня 1941 року гітлерівці сприйняли це як заколот проти рейху. Через певний час, коли вони пересвідчилися що це проголошення не відкликається Бандерою і Стецьком, у вересні 1941 року дали інструкцію винищувати бандерівців. Тим не менше діяльність похідних груп продовжувалася і вони досягли Донбасу... Нині ми маємо два джерела інформації: свідчення члени ОУН, які діяли на східних теренах України і потрапили до КДБ чи до СМЕРШу, на яких завели справи (таких матеріалів достатньо), друге джерело — свідчення тих, хто врятувався за кордоном і написав про це, як Євген Стахів.

Мемуари пана Стахіва «Крізь тюрми, підпілля і кордони. Повість мого життя» були опубліковані в Києві в 1995 році і , як стверджує Станіслав Кульчицький, є дуже об’єктивними та точними. Зокрема, в тій частині, яка стосується ставлення місцевих жителів до оунівців та кількості донбаських учасників підпілля ОУН.

— Кажуть, що то все були «западенці». Та таких, як я, зі Львова, який у вересні 1941 року відправився у Горлівку Донецької області формувати похідний загін, було п’ять—шість чоловік на весь Донбас. Решта — місцеве населення (за даними радянської розвідки, зокрема, у Маріуполі діяло 300 оунівців, в Краматорську 120. — Aвт.), — зі сльозами на очах згадує Євген Стахів. — В наші ряди пішла молодь — колишні комсомольці, які були добрими організаторами. Також були колишні петлюрівці. Ніхто з населення нам не відмовляв коли потрібно було десь переночувати, хоча як тільки я заходив до когось в хату, казав: «Якщо у вас мене спіймають, застрелять і мене, і вас...» Особливо добре нас сприймали в грецьких та татарських селах Донбасу: навіть краще, як львів’яни. Люди нам тоді казали, що вірять, що ми здобудемо Україну. У східній Україні я перебував два роки — в Горлівці, Кременчузі, Краматорську, Донецьку — і дуже вдячний людям за їхнє ставлення до нас...

Після Києва виставка «Східна Україна у підпіллі ОУН і УПА» поїде до Донецька та Луганська: там, ближче до чергової річниці створення УПА, 14 жовтня, її зможуть побачити студенти, викладачі й ті, хто зайде у Донецький національний та Луганський педагогічний університети. Всі, кому болить минуле, сподіваються, що так ми будемо по краплі видавлювати з себе раба — завдяки правді.

Служба безпеки України.