хочу сюда!
 

Галина

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «біографія»

Турчинов Олександр Валентинович - БІОГРАФІЯ

БІОГРАФІЯ
 


Турчинов Олександр Валентинович

Доктор економічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.

Народився 31 березня 1964 року в м. Дніпропетровську.

1981-1986 рік - навчання в Дніпропетровському металургійному інституті.

Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь», де працював вальцювальником та майстром виробництва.

У 1990–1991 роках — головний редактор Українського відділення інформаційного агентства «ІМА-прес».

У 1991 році очолює Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики і права

У 1992 р. працював Головою комітету Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

У 1993 р. призначений радником Прем’єр-міністра України з економічних питань. Працював над проблемами боротьби з тіньовою економікою та корупцією.

У 1994-1998 роках займався науковою та викладацькою роботою, захистив кандидатську та докторську дисертації. Очолював Інститут економічних реформ, працював завідувачем лабораторії дослідження тіньової економіки Національної академії наук України, професором Київського національного економічного університету. Одним із перших в Україні проводив фундаментальні дослідження тіньового сектору економіки.

1998 року був обраний народним депутатом України. Працював головою Комітету з питань бюджету Верховної Ради України та очолював парламентську фракцію «ВО «Батьківщина». Виступив автором кардинальної бюджетної реформи та Бюджетного кодексу України. Саме в цей час в Україні розпочинається стабільне зростання пенсій та заробітних плат.

У 2002 році вдруге обраний народним депутатом України. Олександр Турчинов, як один із лідерів демократичної опозиції до президента Леоніда Кучми, координує акції протесту «Повстань, Україна!». За вказівкою влади, ГПУ декілька разів вносить подання до парламенту щодо його арешту за опозиційну діяльність.

У 2004 році - один з лідерів Помаранчевої революції. Саме Олександр Турчинов очолив виконком Комітету національного порятунку, що забезпечував координацію акцій громадянського протесту.

У 2005 році очолив Службу безпеки України. Голова СБУ Олександр Турчинов вперше в Україні ініціював розслідування діяльності газової мафії та корупції вищих посадових осіб в Україні. Відмовившись виконати вимогу президента України щодо припинення розслідування Службою безпеки зловживань, пов’язаних з оточенням Глави держави, подав у відставку.

Влітку 2007 року Олександра Турчинова було призначено першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України. На цій посаді він координував роботу силових структур та забезпечив припинення ескалації конфлікту, не допустивши, громадянського протистояння в країні, сприяв організації та проведенню дострокових демократичних виборів до парламенту. В результаті цих виборів демократичні сили перемогли правлячу Партію регіонів на чолі із прем‘єр-міністром Віктором Януковичем та сформували демократичну коаліцію.

У вересні 2007 року на дострокових парламентських виборах Олександра Турчинова обрано народним депутатом України.

З грудня 2007 по березень 2010 року працював в Уряді на посаді Першого Віце-прем’єр-міністра України.

З березня 2010 - один із лідерів опозиції до режиму президента Віктора Януковича, який незаконно змінив Конституцію, узурпувавши владу в країні. Після ув'язнення Юлії Тимошенко - лідера ВО "Батьківщина", найбільшої опозиційної партії того часу, - взяв на себе керівництво партією та забезпечив об‘єднавчий процес опозиційних сил.

У жовтні 2012 року був знову обраний до Парламенту.

З листопада 2013 по лютий 2014 року один з лідерів Революції гідності, очолював Штаб національного спротиву, що координував протестні акції на Майдані та по всій країні.

22 лютого 2014 року після падіння режиму Януковича обраний на посаду Голови Верховної Ради України. У зв'язку із самоусуненням президента Віктора Януковича від виконання своїх обов'язків, парламент поклав на Олександра Турчинова виконання обов'язків президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. На цій посаді він забезпечив повернення до демократичної Конституції, відновив систему виконавчої влади в центрі та в регіонах, забезпечив відродження фактично знищеного попередниками потенціалу Збройних Сил України, створив Національну гвардію України, забезпечив створення дієвої оборони країни, яка дозволила протидіяти агресору. Забезпечив проведення чесних та прозорих президентських виборів.

У листопаді 2014 після позачергових виборів до Верховної Ради України обраний народним депутатом України.

У грудні 2014 року Указом Президента України призначений на посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

На посаді секретаря РНБО забезпечує зміцнення оборони та безпеки країни.  Почав відродження українського оборонного-промислового комплексу. Координує стратегічні оборонні програми, зокрема, програми відновлення ракетного потенціалу країни. 

Окрім того Олександр Турчинов забезпечує координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено нову Стратегію національної безпеки України, Воєнну доктрину України, Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України, Стратегію кібербезпеки України, затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України, Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період, Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні, Концепцію інформаційної безпеки України тощо. За його ініціативою було розроблено Закон “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях” за яким Антитерористичну операцію під керівництвом СБУ на Донбасі змінила Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу, а також було визнано Росію агресором і окупантом.  

Всупереч шаленому спротиву він сприяв поверненню в бюджет країни награбованих Януковичем мільярдів задля забезпечення потреб української армії.

Під його керівництвом був створений Головний Ситуаційний центр України при РНБО та мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони, а також центральних і місцевих органів виконавчої влади.

В умовах інформаційної та кібернетичної агресії очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який за короткий термін спромігся забезпечити безпеку державних інформаційних ресурсів та побудувати систему активної протидії кіберзагрозам.

Олександр Турчинов - один з найпослідовніших українських політиків, які займають позицію і витримують її, називаючи речі своїми іменами, критикуючи неефективних керівників силових структур та забезпечуючи підтримку молодих та перспективних офіцерів. 

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави, він часто буває на фронті, в тому числі в найгарячіших точках на сході України.

Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за видатний внесок у розвиток оборонно-промислового потенціалу України та створення сучасних зразків ракетного озброєння, медаллю «25 років незалежності України», Почесною грамотою Верховної Ради України, а також багатьма відзнаками Міністерства оборони України, МВС, СБУ, ГУР МО, СВР тощо.

Попри катастрофічний брак часу в перервах між зустрічами та у короткі хвилини відпочинку займається творчістю – пише публіцистичні статті та художні твори. Багато статей Олександра Турчинова публікуються як в Україні, так і за кордоном Найбільш відомі статті: «Аутодафе», «Libertas», «Апокаліпсис за бюджетний рахунок», «Тероризм. Гібридна війна. Росія». Останні статті: «Союз з Путіним проти Ісламської держави - це угода з дияволом», "Cучасні виклики України в умовах кризи світового порядку", «Повідомлення Києва Москві» друкуються в західних ЗМІ “The Washington Post”, “The American Interest”, “The New-York Times”. Серед художніх творів: «Ілюзія страху»,«Свідоцтво», «Таємна вечеря», "Пришестя". 

За мотивами трилеру «Ілюзія страху» у 2008 році знято однойменний фільм, який відзначений нагородами міжнародних кінофестивалів.

Одружений. Дружина - Турчинова Ганна Володимирівна - кандидат педагогічних наук, доцент, декан факультету природничо-географічної освіти та екології Київського педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Син Кирило - закінчив аспірантуру Інституту законодавства Верховної Ради України, кандидат юридичних наук,  в найбільш тяжкі часи для нашої країни - з липня 2014 року по грудень 2015 - добровольцем пішов служити до Національної гвардії України.

Комент БГ: Дякую пане Олександре за все! Хай вам щастить!

Fear Of Flying - Gary Brooker

(No More) Fear of Flying
             Досить боятися літати
 
(Gary Brooker; Keith Reid)

There was no more fear of flying
             Більше не було страху літати,
Once the final word were spoke
             коли остаточне рішення було ухвалено.
There was no more tears of crying
             Вже не було підстав лити сльози -
It had all become a joke
             все було зведено на жарт.
Though they took a vow of silence
             Хоча вони поклялися мовчати,
Still the rumours quickly spread
             та чутки швидко ширяться.
There was no more point in trying
             Вже не було сенсу у подальших спробах
for the great affair was dead
             заради великої справи, що померла.

There was no more fear of flying
             Досить було боятися злетіти,
There was no more fears and pain
             досить сум'яття та страждань,
There was no more need for spying
             варто було покласти край спекуляціям.
They had everything to gain
             Просто все найголовніше вони здобули.

There was no more fear of flying
             Вже можна було не боятися літати,
There was no more tortured brow
             не було причин далі супити брови.
They had dropped the safety curtain
             Вони скинули завісу безпеки,
They had killed the sacred cow
             вони вбили священну корову.
There was everything to live for
             Далі не було заради чого жити,
There was nothing to explain
             не було сенсу щось роз'яснювати.
They had left the scene, triumphant
             Вони пішли зі сцени, тріумфуючи.
They would live to fight again
             Вони хотіли б жити так, щоб знову боротися.

There was no more fear of flying
There was no more fears and pain
There was no more need for spying
They had everything to gain letsrock

                                                   27.04.2015

Не дзвін розбрату їх розвів. Це ж якими критеріями слід керуватися і яку треба було скласти собі ціну, щоб називати себе тріумфаторами, випускаючи один за одним відверто провальні в комерційному плані альбоми? Але не мали рації ті, хто повірив в смерть гурту. Він просто тимчасово відійшов подалі від усього, не дарма ж Procul Harun. Тож за якихось 11 років закономірно станеться "друге пришестя" гурту, а поки...

Варте уваги

Читайте: http://gidepark.ru/user/CHERNENKO/article/256975

93%, 13 голосов

7%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Тарас Григорович Шевченко. Біографія

                                                            
                                                                           

   Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
       
       Його батьки, які були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
       
       1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит, вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
       
       Після смерті у 1823р. матері й 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Уже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
       
       Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взяли до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільна. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.
       
       Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
       
       У Вільні Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільні, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
       
       1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом із його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викуплять його з кріпацтва.
       
       21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
       
       Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського та романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
       
       Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана в 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона перейнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.
       
       Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
       
       Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її в драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
       
       1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка.
       
       Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка містить поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).
       
       Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише твори “Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.
       
       Перша подорож Шевченка в Україну тривала приблизно вісім місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.
       
       В Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого в Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
       
       Навесні 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети та краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) й ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”("Відьма"). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали ввійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише в березні 1847р. передмову, у якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       
       Навесні 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем й іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.). Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.
       
       Твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
       
       8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером й ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом отримала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
       
       У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його внесли як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував із польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.
       
       23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою та розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчі в житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду та забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
       
       У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце посідають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями й значенням у літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Поглибленим психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).
       
       Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р.
       
       Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.
       
       У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., із діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”.
       
       Улітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
       
       У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравіювання). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том містив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).
       
       Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах в Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
       
       Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. містило більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя й творчість і переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті митця залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українства. Вона визначила на десятиліття подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
       
       Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

                                                                     

МОЛИТВА

    Отче наш, Тарасе всемогущий,
    Що створив нас генієм своїм,
    На моїй землі як правда сущий,
    Б’ющий у неправду, наче грім
    Ти, як небо, став широкоплечо
    Над літами, що упали в грузь;
    Віку двадцять першого предтечо,
    Я до тебе одного молюсь.
    Язики отруйні і брехливі
    Вогняним мечем пообтинай!
    Проколи серця, товсті й ліниві,
    І гноївки випусти в Дунай!
    Всіх вельмож — рабів німих
    і подлих —
    Скинь в геєну, а слова хули —
    Потурнацький, безголовий
    мотлох —
    На вогнях оновлення спали!
    Дай нам силу ідолів знімати
    З п’єдесталів чорної олжі,
    Бурити казарми й каземати,
    Де виймають душу із душі!
    Не введи в спокусу слави й месті,
    Вкинь в палющу, хижу ненасить
    Мудрості — і прапор правди й честі
    Дай нам, не соромлячись, носить!
    Поклади нам зорі на зіниці —
    Променем туди, де непроглядь!
    Хай підносять очі люди ниці,
    Хай в незрячих більма погорять!
    Мислям нашим дай ясне поліття,
    А поетам — спину, що не гнесь!
    Дай нам пам’ять на тисячоліття,
    Непокору і любов на днесь!
    І не одпусти нам ні на йоту
    Борг, забутий в клекотах забав;
    Сплатимо його із крові й поту,
    Тільки од лукавства нас позбав!
    Да святиться слова блискавиця,
    Що несе у вічну далечінь
    Нашу думу й пісню! Да святиться
    Між народами твоє ім’я! Амінь.

    Дмитро Павличко. 1964

http://www.poetruclub.com.ua/metrs.php?id=99&type=biogr   Джерело

 http://www.youtube.com/watch?v=3CuwCFip7NU

 http://www.youtube.com/watch?v=sY1A1cMf8Lc&feature=related[video

http://video.i.ua/user/11131/49549/260694/?V=3fa56.2b7b.a2.c55766.b0ce0b.kd7d24438]

 Звернення до народу України. (Рекомендую переглянути): http://video.i.ua/user/2905547/34668/162593/

rose 

Скажи, Тарасе, де твоя сокира,
Що ти нам радив «добре загострить»?
Спить міцно наша ненька Україна,
Так міцно, що не можна и розбудить.
Навіщо Віз поперед коней ставлять?
Щоб кони віз назад мерщій тягли.
Нас дуже мрії про минуле бавлять,
Тому ми коней так i запрягли.
В пустому возі у минуле летім,
В СРСР, до хліба й ковбаси...
Прокинемось, мабуть, у 33-ім,
В тоталiтарні сталінські часи.
РOKІB за 100 були всі люди роботящі,
В двобій з Антихристом іти могли….
А ми, Тарасе, стали всі ледачі:
Спимо собі, пустили все напризволяще,
А з хати вже й сокиру утягли!

(Вірш з інтернету)

rose rose rose rose rose rose rose rose rose

OsA

OsA

Музика, Cesaria Evora

Cesaria Evora. Біографія, відео, музика:
http://funnyosa.blogspot.com/2008/01/blog-post_14.html

100%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.