хочу сюда!
 

LINA

34 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 30-43 лет

Заметки с меткой «телебачення»

Телеканали замовчують у 10 разів більше новин, ніж торік

Кількість замовчуваних телеканалами суспільно важливих тем за рік зросла майже у 10 разів. Про це заявила шеф-редактор проекту «Телекритика» Наталія Лігачова під час прес-конференції представників медіа-організацій України в четвер

За її словами, результати моніторингу продемонстрували, що станом на липень 2010 року, в середньому кожен канал замовчував 56 суспільно важливих тем. У вересні 2011 року таких тем на кожен канал припадало вже 456. При цьому замовчуються теми не лише політичного характеру, а й економічного.

Вона зазначила, що телеканали системно порушують основні стандарти новин. «Експерти «Телекритики» зафіксували системні порушення стандартів балансу думок, відокремлення фактів від коментарів та повноти інформації», – повідомила Лігачова.

Також вона зауважила, що відсутність повноти подання фактів є основним методом маніпуляції в новинах.

«Зараз мова йде вже про те, що маніпуляції відбуваються не лише зі звуковим рядом, зі словесним, телеканали дозволяють собі цензурувати навіть відеоряд», – сказала шеф-редеатор «Телекритики».Також вона констатувала погіршення якості політичних ток-шоу.

«Глядач не отримує з наших телеканалів збалансованої та повної інформації про те, що відбувається у країні», – наголосила вона.

Нагадаємо, під час прес-конференції представники мас-медіа зійшлися на думці, що в Україні ситуація зі свободою слова в 2011 році погіршилася.

Мисля про телебачення (TV vs. Інтернет)

Приводом для написання цього … ееее…. опусу стала велика кількість негативних відгуків щодо телебачення. Відгуки ці вилітають із обурених ротів (а потім перебігають у обурені статті, написані обуреними руками) більшою мірою заядлих вконтактерів, фейсбуківців та твітеріанців, які, хлопаючи вухами по щоках, плюються отруйною слиною зі своїх захламлених краденими статусами та підозрілими ссилками аккаунтів, мовляв, телевізія — це повне УГ, його ніхто не дивиться, воно псує зір і виїдає отой самий орган, який блогери називають «моЦк». Це досить підозріло, адже якщо просто взяти в руки свого маленького друга (пульт, не треба хіхікати) і просто пройтись по телеканалам, то нам с першого погляду стає зрозуміло, що телебачення існує, при чому існує козирно, постійно поповнючи програмний арсенал шоу, фільмами і всілякою іншою лабудою, і ця лабуда не із дешевих. Як це так виходить — телебачення ніхто не дивиться, а воно цвіте і пахне?
Давайте розбиратися. Головним аргументом, яким понтуються більшість анти-телевізійно-налаштованих товаришів, це те, що тіві — застраліле явище, його давно обігнав Його Величність Комп’ютер (Білл Батькович зараз в ліжку перевертається) і Його Святість Інтернет. Аргументи — компи є майже у всіх, так? І це не друкарські машинки, а так-сяк прокачані персоналки, у яких у стандартному наборі є купа мульок, які дозволяють дивитись фільми, слухати музику, у будь-якій кількості, у будь-який час. А якщо додати наявність інтернету, який у більшості давно вимірюється не одним МБ, то поняття «кількість» зростає до галактичних розмірів. Коротше кажучи, приспічило людині зазирить хоча б «Володаря Перснів» чи там «Чебурашку» чи, прости Господи, «Астенічний Синдром», він повільно підходить до свого пісюка, зганяє з нього кота, вмикає його (ПК, не кота), і починає копошитись у своїй папках, шукаючи ту завітну папку «Відіо», знаходить її на диску С у папці Віндовс і щасливо поринає у магічні чари сінематографа. А якщо наш герой є щасливим власником інтернету, то він, зразу після процедури ввімкнення пісюка, набирає завітну фразу в гуглі, і теж поринає в оті самі чари. Те саме стосується музики, шоу, пізнавальних передач і приколів з Януковичем.
Все резонно, базару нема. В мене питання — нафіга телебачення поповнюється все новою і новою продукцією, раз все є в інтернеті? Шоу, хай навіть якесь захудале типу «Real Comedy» чи «Співай, якщо можеш», вимагає баблосів, причому баблосів немаленьких. Що ж казати про такі епічні проекти як «Ікс-фактор» чи «Майданс», де сезонний бюджет складає ВВП Тайваня чи яких-небудь Фарерських островів. Невже власники телеканалів отак просто беруть і хрясь! викидають у смітник черговий мільйон американських через незрозумілі звичайному смертному причини. Чи може бути таке? Звісно ні! Розширення і збагачення телеарсеналу свідчить про те, що оті викинуті, здавалось б на вітер, американські гривні окуповуються, причому окуповуються не слабо. Чому вся телевізійна аудиторія досі не ломонулась шукати свої улюблені шоу в інтернеті, досі залишається загадкою. Хоча є у мене мисля. Я думаю, люди досі дивляться телебачення, бо звикли споживати готовий корм без особливої заморочки. Ось тут ми виявляємо недолік інету в порівнянні із тіві: інтернет має настільки велику кількість продукції, що відстежити за всією просто неможливо. Телебачення ж має обмежені можливості, тому пропонує щось одне, яке можна просто ввімкнути і переглянути, замість того набивати криваві мозолі набиваючи на черговому форумі «А дє найті вот енто в харошом качіствє ? хаде, хаде», потім лавірувати з одного файлообмінника на інших, плюватись на залімітовану швидкість, нервово палити і битись головою об монітор. Результат на ліцо, як кажуть режисери порнофільмів.
Ще один аргумент проти телебачення — вони псує зір і призводить до залежності. Я думаю, це взагалі чьос сивої кобили. Адже по суті комп’ютер — це той же телевізор, і я зараз не намагаюсь закосити під блондинку, бо монітор компа, який би він тонкий і кристалічний не був, по любому псує зір, особливо, якщо сидіти за ним цілодобово, а якщо додати те, що ми читаємо, то ще й мізкам триндик. І залежність від комп’ютера більша, від різних ігрушок та Інтренту, бо дає таку омріяну ілюзія безкарної свободи, де можна завалити роту німців, загубивши при цьому лише годину вільного часу, можна нагнати пурги на своєму аккаунті, зафотошопити фоту і бути крутим чуваком. Це те саме, що і наркотики, але набагато страшніше, бо змусити наркомана кинути шприц можна, а змусити користувача видалити сторінку Вконтакті — ні.
От ми з вами і прийшли висновку, що не такий страшний Шустер, як його малюють. Втім, я ні в якому разі не агітую дивитись телебачення, бо продукція там, хоч і епічна, але розрахована на мавп із зоопарка. Втім, я не агітую більше сидіти в інтернеті, думаю, ви самі знаєте чим може закінчитись інтернет-залежність. А моя порада така — споживайте відповідально, і пишіть свої статуси, хоч якась робота для мозку буде. )))

0%, 0 голосов

100%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

«Секонд-хенд» з Росії.

Україна - це казкова країна Ельдорадо.Сюди їдуть потягами та летять літаками всі ті хто не зміг працевлаштуватися у себе в країні , а тут вони заробляють шалені гроші. Де ж це місце ? Це наше телебачення , яке вже давно перетворилося на філію московського і де себе вже давно певно почувають несчислені гастарбайтери з Росії.

Ведучі політичних ток–шоу Савік Шустер та Євген Кисельов — це лише видимий фасад. Поза телеекраном помітно активізував консультаційну роботу на проросійському «Інтері» політтехнолог Ігор Шувалов, до порад якого дослуховуються не лише голова СБУ Ігор Хорошковський, фактичний власник цієї медіа–групи, а й Сергій Льовочкін — голова президентської адміністрації Віктора Януковича. На СТБ інформаційно–аналітичний департамент нещодавно очолив Михайло Єрмолаєв, який працював на російському каналі Рен–ТВ спочатку головним редактором, потім заступником головного редактора служби інформації.

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні.

Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. Зате тепер він цілком комфортно влаштувався на одному з провідних українських каналів. Лексика його, щоправда, відтоді не покращилася, проте платять за це, здається, непогано.

Ще один «свій» — Дмитро Нагієв. Імовірно, його «Вікна» з їхніми копаннями у брудній білизні настільки набридли росіянам, що довелося йому збирати речі і вирушати в Україну, де його зустріли з розпростертими обіймами. А невдовзі, судячи з телевізійних анонсів, Нагієв взагалі перекваліфікується на сваху. А що? Теж справа — за прийнятний гонорар. Анфіса Чехова, яка вже давно займається цим в Україні, на життя не скаржиться.

А чого, скажімо, не сиділося на Рубльовці у фамільному особняку кулінарці Юлії Висоцькій? За «пекельну кухню» платять більше? А Філіп Кіркоров, сяючи радісною усмішкою, зовсім забув про те, як колись заявляв, що не приїде більше в Україну, бо йому лімузин до трапа літака не подали? І ті, хто його сюди покликав, теж про це забули?

Отже, останнім часом, немов мухи на мед, злітаються на українське телебачення ведучі, які вийшли в тираж, шоумени, що втратили популярність. Навіть світським левицям фінансовий клімат в Україні подобається більше, ніж московський. Не випадково  у новому телесезоні ведучою однієї з програм на українському телеканалі збирається стати Ксенія Собчак.

Перераховувати список іноземної поп-утильсировини можна довго. Вмикаєш будь-який канал  і бачиш обличчя пошарпаних життям і падінням популярності на історичній батьківщині щоуменів і шоугерл.

Телевізійні топ-менеджери, закуповуючи оптом і вроздріб медійний секонд хенд, привчають нас доношувати чуже ганчір’я. Мільйонні телевізійні бюджети витрачають на гастролерів, які давно вийшли в тираж у себе на батьківщині, замість того щоб виховувати, розкручувати, допомагати своїй талановитій молоді. А її у нас чимало. Шоу «Україна має талант» переконливо це доводить. Ось тільки їхній талант країні чомусь не потрібен.

Як завжди, призначивши варягів, управлінці та власники приватних українських каналів узагальнено обґрунтовують кадрові рішення важливістю досягнення поставленої мети і незамінністю своїх нових заїжджих ставлеників. Але, погодьтесь, працюючи в Україні начальником новинарів загальнонаціонального каналу, треба добре знати специфіку країни загалом та політики зокрема й орієнтуватися у підводних течіях сьогоденних подій. Більше того — просто знати українську мову. Звичайно, якщо перед новопризначеними не стоїть завдання пропаганди ідей проросійської влади та замовчування (або перекручування догори дригом) небажаних тем.

Ідеологічне промивання мізків через телеекрани в Україні наростає. І все частіше роблять його з допомогою людей, які не один рік жили і працювали у сусідній Росії, де закручування гайок демократії — уже пройдений етап.

За матеріалами газет "Урядовий кур'єр" та "Україна молода"

Черговий неПРофесіоналізм:телеінформполітика.

Рахункова палата заявляє про неефективність використання держкоштів Національною телекомпанією та Національною радіокомпанією у 2010 році та першій половині 2011.

Про це, як пише Українська правда, йдеться у повідомленні Рахункової палати. «Колегія Рахункової палати зробила висновок, що управлінські рішення НТКУ та НРКУ щодо реалізації державної інформаційної політики в галузі телерадіомовлення неефективні та не сприяють виконанню поставлених державою завдань в інформаційній сфері», — сказано в повідомленні.

«Як засвідчила перевірка, протягом 2010 та І півріччя 2011 років НРК неефективно і з порушеннями бюджетного та чинного законодавства витрачено близько 25 млн. грн., НТК — понад 24 млн. гривень», — сказано в документі. «Телерадіокомпанії використовують бюджетні кошти, спрямовані на виконання держзамовлення, практично лише на утримання, що не сприяє їхній зацікавленості у створенні якісного та конкурентоспроможного продукту на інформаційному ринку, пошуку можливостей для надходження доходів від телерадіовиробництва», — зазначається в повідомленні.

Також в документі зазначається, що «за відсутності належного контролю з боку Держкомтелерадіо… обидві державні компанії не привели свій організаційно-правовий статус у відповідність до вимог чинного законодавства».

«Відтак залишаються законодавчо неунормованими статути цих компаній, не розроблені та не затверджені нормативи їхнього фінансування», — додається в документі.

Президентом НТКУ є Єгор Бенкендорф. Заступником голови НТКУ є Валід Арфуш.

Теле-секонд хенд в Україні.

Засилля російських ведучих на вітчизняних телеканалах  унеможливлює внутрішню селекцію

Тут стрижуть купони і заробляють шалені гонорари. Сюди їдуть поїздами і летять літаками. Та де ж це легендарне Ельдорадо? Не повірите — в нас, в Україні. Ось тільки шлях більшості співвітчизників до цієї землі обітованої, що зветься вітчизняним телебаченням, закритий, адже майже всі дохідні місця окуповані російськими гастарбайтерами.

Час гастарбайтерів

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні.

Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. Зате тепер він цілком комфортно влаштувався на одному з провідних українських каналів. Лексика його, щоправда, відтоді не покращилася, проте платять за це, здається, непогано.

Ще один «свій» — Дмитро Нагієв. Імовірно, його «Вікна» з їхніми копаннями у брудній білизні настільки набридли росіянам, що довелося йому збирати речі і вирушати в Україну, де його зустріли з розпростертими обіймами. А невдовзі, судячи з телевізійних анонсів, Нагієв взагалі перекваліфікується на сваху. А що? Теж справа — за прийнятний гонорар. Анфіса Чехова, яка вже давно займається цим в Україні, на життя не скаржиться.

Отже, останнім часом, немов мухи на мед, злітаються на українське телебачення ведучі, які вийшли в тираж, шоумени, що втратили популярність. Навіть світським левицям фінансовий клімат в Україні подобається більше, ніж московський. Не випадково  у новому телесезоні ведучою однієї з програм на українському телеканалі збирається стати Ксенія Собчак. А чого, скажімо, не сиділося на Рубльовці у фамільному особняку кулінарці Юлії Висоцькій? За «пекельну кухню» платять більше? А Філіп Кіркоров, сяючи радісною усмішкою, зовсім забув про те, як колись заявляв, що не приїде більше в Україну, бо йому лімузин до трапа літака не подали? І ті, хто його сюди покликав, теж про це забули?

Інвестувати  в українське

Перераховувати список іноземної поп-утильсировини можна довго. Вмикаєш будь-який канал  і бачиш обличчя пошарпаних життям і падінням популярності на історичній батьківщині щоуменів і шоугерл.

Панове телевізійники, навіщо ж тягти їх всіх до нас? Ви вважаєте, що ці особи привернуть глядачів і піднімуть рейтинг каналів? А ви впевнені, що вони зможуть  сказати нам щось цікаве? Адже людина, яка приїжджає сюди лише заробити гроші, не знає країни та її мови (розмовляють вони, звісно, російською, а у деяких ведучих «великий і могутній» настільки неформальний, що його доводиться замінювати піпікалками). Що їм  наші проблеми і бажання?

Імовірно, телевізійні топ-менеджери вважають, що розкручені особи додадуть каналу популярності. Дозвольте в це не повірити. Більшість жителів України хочуть чути з екрана вишукану українську мову, бачити людей, для яких цінності, що про них говорять, є істинними — хоча б тому, що вони тут народилися і виросли,  збираються тут жити і виховувати дітей. У мене є знайомий, який більшу частину життя прожив у Росії й завжди розмовляв російською мовою. Коли в нього народився син, він принципово перейшов на українську — щоб перші слова його  дитина вимовила мовою своєї країни. Та що побачить цей малюк у численних програмах, які ведуть заїжджі гастарбайтери, котрі не спромоглися, попри свої колосальні гонорари, вивчити мову країни, в яку приїхали працювати?

Телевізійні топ-менеджери, закуповуючи оптом і вроздріб медійний секонд хенд, привчають нас доношувати чуже ганчір’я. Мільйонні телевізійні бюджети витрачають на гастролерів, які давно вийшли в тираж у себе на батьківщині, замість того щоб виховувати, розкручувати, допомагати своїй талановитій молоді. А її у нас чимало. Шоу «Україна має талант» переконливо це доводить. Ось тільки їхній талант країні чомусь не потрібен.

Мене турбує засилля російських ведучих. Така «пачка», яка з’явилася на наших екранах за останній рік, — це просто жах. Наші топ-менеджери вбивають внутрішню селекцію. Я на пальцях можу перерахувати нові обличчя, які прийшли на наші основні канали. Їх кількість поступається «варягам» принаймні удвічі. Ось що страшно, — вважає ведучий Нового каналу Сергій Притула.

Стурбований ситуацією, що склалася в українському кінотелепросторі, і видатний актор Богдан Ступка.

Мої знайомі, які займаються мистецтвом, кажуть, що більшість з тих акторів і ведучих, які приїхали з Росії, вже давно вийшли в тираж. На них ніхто не ходить, не дивиться, перемикають телевізор. А у нас — будь ласка,  — сказав він в одному з інтерв’ю.

На жаль, наше ТБ навіть не намагається шукати у себе вдома обдарованих людей. Але ж якщо такі гроші крутяться в телевиробництві, то, може, частину з них варто інвестувати в нові українські обличчя, а не в заїжджих гастролерів? Адже це проблема майбутнього — не тільки телебачення, а й країни загалом.

Наталія ДОЛИНА

“Анафема” Януковичу?

Подібно до того як у 1708 році російською церквою, підвладною цареві Петру І, було оголошено анафему Іванові Мазепі, нині у російських, а також підконтрольних Москві українських ЗМІ стартувала інформаційна війна проти ще недавно любого білокам'яній президента Януковича.

“Історія запам’ятовує імена, пов’язані, що б там не казали, з мужніми кроками”

Євген Сверстюк

Подібно до того як у 1708 році російською церквою, підвладною цареві Петру І, було оголошено анафему Іванові Мазепі, нині у російських, а також підконтрольних Москві українських ЗМІ стартувала інформаційна війна проти ще недавно любого білокам'яній президента Януковича.

Схоже на те, що харківські цукерки для Медведєва і Путіна у Віктора Федоровича вже закінчилися.

Жереб кинуто?

Стартовим пострілом кампанії стала відома речівка “Спасибо жителям Донбасса…”, котра м'яко влилась в український медійний простір, а тепер множиться з геометричною прогресією і покликана, як і відомі передвиборчі ролики 2004 року про поділ українців на три сорти, працювати на розкол України.

Показово, що з'явилася вона не після підписання капітуляційних Харківських угод та інших деструктивних дій президента.

Візит Януковича до Сочі, заяви про однозначно європейський вибір України, відмова вступати до Митного союзу, вимоги перегляду газових тимошенківських контрактів 2009 року та заява Азарова про необхідність скорочення споживання російського газу стали своєрідним Рубіконом українського президента.

“Ще до арешту Тимошенко російські телеканали (ГРТ і НТВ) отримали команду робити заготовки для багатосерійного документального фільму під умовною назвою “Газ, який об'єднав Януковича, Ющенка і Фірташа”, — зазначає директор Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук.

І от увечері 31 серпня Перший російський державний канал в сюжеті новин фактично звинуватив президента України в обмані виборців, лобіюванні інтересів олігархів і розвалі дружби з Росією.

Війна почалася.

Людина-тумба стирає комплекс меншовартості

“Ішов він собі, така непробивна людина-тумба, а його ловили єхидні російські журналісти, і єхидними голосками скоромовкою питали: “Чи об’єднається “Нафтогаз” із “Газпромом”?”. Питали, як про щось для України дуже неприємне, але вже вирішене, а Янукович непробивним тоном відповідав: “Нет”. Вони ще щось вякають, а він: “Це питання не розглядається”.

Вони йому щось про реорганізацію “Нафтогазу”, а він їм: “Це внутрішні українські справи”. Вони: “А як же міждержавні угоди?” — а він приблизно так: “Це угоди між суб’єктами господарської діяльності”. І далі монументально покрокував”.

Олена Білозерська

Саміт в Душанбе засвідчив, що позиція Януковича не змінилася.

Порівнюючи поведінку Кравчука, Кучми і Януковича на подібних самітах, варто зауважити, що порівняння на користь останнього. “Будь-який тиск в цих питаннях — він для нас принизливий. І ми не дозволимо, щоб так з нами говорили” — попередив президент.

На думку Євгена Сверстюка, кожен в кріслі президента України вчиться бути лідером незалежної держави. “Закон крісла”.

В опозиції до України

“Всі покою щиро прагнуть,

А не в один гуж тягнуть,

Той направо, той наліво,

А всі браття, тото диво!

Нема ж любови, нема ж згоди

Од Жовтої взявши Води;

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали…”        Іван Мазепа

Якою буде позиція українських опозиційних сил у цій війні? До цього часу опозиція в Україні завше домагалася лише влади.

У ХVIІ столітті “опозиціонери” Брюховецький, Многогрішний, Самойлович та інші претенденти платили за гетьманську булаву значною частиною державного суверенітету. А врешті, довелося заплатити свободою або головою.

На початку ХХ століття УНР впала переможена не стільки зовнішніми ворогами, скільки рідною “опозицією”, котра знаходила опору у тих чи інших ворогах.

Саме соціалістична опозиція у 1918 році доклала чимало зусиль для відсторонення від влади генерала Скоропадського, який соціалістом не був, проте зробив чи не найбільше для того, щоб українська державність набула реальних, а не суто декларативних рис.

У підсумку оті потуги опозиції, котра прийшла до влади під старофранцузьким брендом “Директорія”, призвели до падіння УНР.

Навіть в часи визвольних змагань ОУН-УПА, у 40-вих роках ХХ століття, не на жарт розгорталися бої між ОУН (М) та ОУН (Б), а Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця, звідки і бере свій початок назва УПА, була частково роззброєна, а частково знищена своїми ж “опозиціонерами”.

Чи збільшувало це шанси на успіх в умовах, коли Україна і так опинилася у вогні битви двох імперій?

Завжди виходило так, що владарювати вже не було де. Жертвою боротьби ставала сама Україна.

Позиція опозиції

 Основною відмінністю провідних світових держав від тих, котрі щезли або прозябають на задвірках історії є те, що у критичні для країни моменти і влада, і опозиція були єдиними в питаннях захисту національних інтересів.

Нині огульно критикувати Януковича стало модним. Правилом хорошого тону. Незалежно від того, що він зробив чи сказав — у всьому знаходиться прихований негатив.

Враховуючи гіркий історичний досвід, сьогодні, як ніколи, варто замислитись над тим якою має бути опозиція.

 Опозицією до конкретних, несимпатичних комусь, ЛЮДЕЙ  чи до певних ДІЙ посадових осіб? І чи повинна опозиція виступати й проти тих дій влади, котрі спрямовані на захист національних інтересів?

Сам Віктор Федорович, перебуваючи в опозиції, потроху розхитував підвалини української державності. Партія регіонів доклала чималих зусиль для протидії європейській та північноатлантичній інтеграції України. Чого вартує лише мобілізація кримських дідусів і бабусь для зриву військових навчань “Сі Бриз-2009”.

І от “Сі Бриз-2011” та курс “на Європу”!

“Тепер регіонали відчують, що таке, коли інформаційний простір країни жодним чином не захищений. Саме вони завжди лобіювали такий стан речей. Виборці сходу, де рейтинг російського ТБ вищий за українське, тепер матимуть можливість багато цікавого дізнатися про ПР, Віктора Федоровича Януковича та інше прямо з ГРТ".

Після подібної атаки російськими медійними “фаустпатронами”, демонстрації телеканалом НТВ п'ятисерійного документального фільму “Хрещений батько”, капітулював грізний перед Лавровим Лукашенко.

Отож, анафема Мазепі у 1708-му році виявилася напрочуд вдалим інструментом дискредитації глави держави в очах віруючих українців, а відтак поглинання України.

Чи вдасться повторити успіх і у 2011-му?

Роман РЕВЧУК

Банковая подбирается к «ящику».

Дмитрий Ярмоленко, для «Главкома»
<!--
1 5 3
-->

Ближе к осени активизировались не только разговоры о будущем политическом сезоне и зачистке властью оппозиционного поля, но и о зачистке информационного пространства. «Частотный скандал» с последовавшей недавно раздачей цифровых частот четко продемонстрировал, что на преференции на телерынке могут рассчитывать только «свои», и не за просто так . К явным «своим» можно отнести группу «Интер» дуумвирата Хорошковский – Фирташ, сладкоголосый Первый национальный плюс группы телеканалов Рината Ахметова, Игоря Коломойского и Виктора Пинчука. У каждого из перечисленных персонажей разный доступ «близости к телу» гаранта, но все они как минимум не давали поводов заподозрить их в нелояльности к нынешней власти. Пример перестраховавшегося Коломойского, избавившегося с приходом новой власти от нескольких «проблемных» во всех отношениях медиактивов, – весьма показателен.

На дружное воспевание или как минимум нейтральность по отношению к власти практически всех крупных каналов неоднократно обращали внимание «замерители» медиа-пространства.Островками оппозиционности (если не считать местных «локалок» вроде «Черноморки») вроде бы остаются ТВi и Пятый канал. По поводу последнего еще сразу после президентских выборов поговаривали, что Петру Порошенко намекнули о передаче Пятого (небезвозмездно, конечно) в другие руки. Все прекрасно понимают, что в отличие от 2004-го, когда Пятый был откровенным политическим рупором, Порошенко уже далеко не оппозиционер, более того – его даже активным политиком в нынешнем статусе не назовешь. И когда, например, Пятый попытался выпустить в эфир аполитичное ток-шоу, аргументируя это тем, что на выходных люди хотят отдохнуть от политики, в этом увидели «первую ласточку» осторожных изменений концепции канала в новых реалиях. Фактически нынешний его собственник оказался между двух огней – оппозиция кричит, что канал стал более лояльным власти, власть же всегда будет не в восторге от проявлений вольнодумства. Однако Пятому, в отличие от того же ТВі, на недавнем конкурсе выделили одну лицензию на вещание в цифровых сетях.

Сейчас, по нашей информации, c владельцами «пятерки» ведут переговоры представители Администрации Президента о возможном переходе канала в другие руки. Генеральный продюсер канала нардеп Юрий Стець уверяет, что на данный момент инвестгруппа на канале не сменилась:

«Я много слышал, что и канал продали и менеджмент в ближайшее время сменят – но это не больше, чем слухи. Разговоры о том, что на Пятый канал может зайти другой инвестор, были еще до выборов Президента. То есть привлечение инвестиций рассматривалось и несколько лет назад, но это исключительно бизнес и с политикой его связывать не стоит. Я, во всяком случае, находясь в середине процесса, не чувствовал и не видел никаких политических попыток. Если произойдут какие-то изменения, то это будет публичная история – никто на канале не будет это скрывать, потому что имиджевые потери от сокрытия этой информации будут очень большими».

Гораздо дальше, согласно нашим источникам, продвинулась сделка по продаже медиахолдинга Виктора Пинчука новому загадочному инвестору. Преследование Леонида Кучмы многие связывали как раз с попыткой надавить на его зятя, сделав более сговорчивым в продаже медиа и не только активов. Не стоит забывать, что StarlightMedia – это не преимущественно политическая площадка, коей является новостной Пятый, а весьма успешное коммерческое предприятие. «Все годы, что я здесь работаю, постоянно слышу, что что-то продается, – говорит президент телегруппы StarlightMedia Александр Богуцкий. – Так точно «Кока-кола» продается. Обговаривать это неправильно, нечестно и непорядочно, потому что ничего не продается».

Как бы то ни было, задачу фактически отрезать оппозицию от телеэфиров Банковая пока выполняет успешно, наверняка вооружившись конспектом со стареньким российским сценарием монополизации медмапространства в одних руках. В России Борис Березовский в свое время вынужден был продать акции телеканала ОРТ (вкупе с акциями некоторых других своих предприятий) лояльному Путину Роману Абрамовичу и избавиться от «Коммерсанта», медиаактивы Владимира Гусинского (НТВ, «Эхо Москвы») со скандалами, но оказались в собственности компании с говорящим названием «Газпром-медиа»…

Сам Березовский в 2001-м году достаточно сдержанно комментировал продажу ОРТ, заявив, что телеканал был для него не бизнес-, а политическим проектом, и, в целом, он доверяет Абрамовичу как бизнес-партнеру. А уже в 2005-м, после известной опалы, Березовский пригрозил подать на Абрамовича в суд, утверждая, что тот, бравируя своими связями в Кремле, оказывал на него давление, заставив расстаться с бизнес-активами по заниженной стоимости. «К этому был напрямую причастен Роман Абрамович, а среди организаторов был Путин, – заявил Березовский. – В любом случае, Абрамович говорил, что он действует по их приказам: либо я сдаю то, чем владею, по низкой цене, либо они мои активы отберут».

В общем-то, схемы давления на собственников не новы – сначала предлагается некоторая вроде бы неплохая сумма, а если от предложения отказываются, то у собственника, как правило, имеющего интересы в различных сферах, начинаются сложности. И даже если он уже соглашается на старые условия, «за несвоевременность» ему предлагают куда более низкую компенсацию. Есть, конечно, вариации, но «посланники власти», в любом случае, говорят с позиции силы.

По слухам, президентская семья уже обзавелась «пробником» – проблемным в последнее время в финансовом отношении небольшим телеканалом «Тонис». Но так как по традициям украинского бизнеса (а особенно в такой щепетильном деле как медиа) реальные собственники прячутся за паутиной из «оффшорок», их «засветки» придется некоторое время подождать либо выяснить их персоны по неким косвенным признакам. Касается это и грядущих новых покупок. Хотя, как мы уже отмечали, в Украине днем с огнем не найдешь олигарха с более-менее крупным медиаресурсом, позволяющего себе откровенно оппозиционную деятельность, чем в свое время баловались Березовский с Гусинским, перестраховка не помешает.

Редактор еженедельника «Зеркало недели. Украина» Юлия Мостовая уверена, что российский вариант медиацентрализации в Украине абсолютно реален: «Более того, думаю, по этому сценарию все и будет развиваться – скупка коммуникаций, оккупация информационной коммуникативной инфраструктуры, которая существует между властью и обществом. В цивилизованном мире могут меняться собственники – они привносят оттенки, но основное тело – информационное, аналитическое, расследовательское – создает журналист. Если журналисты верны своей профессии, объективны, то смогут отстоять свое профессиональное жизненное пространство. А если нет – то не о чем жалеть. Если журналист спокойно делает платные сюжеты, если его абсолютно не интересует объективность сообщаемой им информации, то какая разница, кто им будит руководить – Пинчук, Ахметов, Саша Янукович или Юра Енакиевский? Общество в случае этой централизации будет лишено информации еще в большей степени, чем это происходит сегодня.

Да, есть Интернет, где можно много всего найти, где есть думающие люди, а что касается телевидения, как самого массового «развлекатора», то его судьба только в руках коллективов. Иначе она предрешена». Конечно, формальные оазисы оппозиционности, вроде контролируемого «Газпромом» в России «Эха Москвы», никуда не денутся, как вряд ли власть решится контролировать Интернет-пространство по белорусско-китайским образцам. Но вот демонстрация стабильности в доступном большинству «ящике», судя по всему, будет принимать все более глобальные формы

Сын Януковича купил телеканал.

Телеканал "Тонис" сменил собственника. Об этом LB.ua стало известно от источника, близкого к бывшим владельцам канала.

По данным источника, новыми собственниками стали структуры, которые связывают с сыном президента Украины Александром Януковичем. Однако источник не смог назвать размер приобретенного пакета акций.

Ранее в числе потенциальных покупателей "Тониса" называли группу "Интер", а также Рината Ахметова.

О смене собственника также может свидетельствовать тот факт, что в среду телеканал вместе с каналами группы "Интер" и "Украина" оказался в числе выигравших конкурс на свободные места в цифровых мультиплексах с всеукраинским покрытием и получили право вещать в формате повышенного качества HD. Как сообщает "ТелеКритика", среди проигравших конкурс - телеканалы группы StarLight Media (холдинг Виктора Пинчука), НТКУ и телеканал Goldberry (принадлежит Эдуарду Прутнику).

Старейший частный телеканал на территории бывшего СССР "Тонис" в настоящее время является последним всеукраинским эфирным телеканалом, не входящим в телевизионные холдинги и не связанным с ключевыми политическими силами страны. Телеканал длительное время принадлежал бизнесмену и лидеру Партии зеленых Владимиру Костерину. Затем в СМИ появилась информация о том, что крупный пакет акций заложен в одном из банков. В этой связи год назад коллектив телеканала заявлял о попытке рейдерского захвата со стороны кредиторов.

Наталія Катеринчук: Програма Княжицького та інше ТВІ.

Наталія Данькова 18-08-2011

Заступник директора ТВі про новий сезон на каналі: проекти за участю Томенка, Найєма, Рахманіна.

Новий сезон на ТВі стартує 5 вересня. Осінь канал розпочне з запуску ранкового шоу, розширення новинного мовлення, з новою технікою та новими обличчями. На українському медійному ринку ТВі бачить себе альтернативою загальнонаціональним каналам, які посилюють розважальне мовлення. ТВі розважальних проектів не планує, натомість зніматиме документалістику, шукатиме журналістів для розслідувальних проектів і запустить лінійку тематичних програм у постпраймі.

 Про те, які проекти в новому сезоні вестимуть Сергій Рахманін, Марія Бурмака, Віталій Гайдукевич, Мустафа Найєм та Микола Томенко, «Телекритиці» розказала заступник генерального директора ТВі Наталія Катеринчук.Зауважимо: розмова відбулася до того, як Нацрада оголосила результати конкурсу на цифрові мультиплекси, за результатами якого ТВі позбавили ефіру.

 - Пані Наталіє, які зміни чекають на ТВі у новому сезоні? Чи оновляться новини: хронометраж, кількість випусків?

- 5 вересня ми стартуємо з новим сезоном. Зараз очікуємо прибуття нового обладнання. Це система Dalet. Нею користуються багато європейських каналів, в Україні - канал «Сіті». Вона дає можливість журналісту на своєму робочому місці не тільки писати текст, а й начитувати його і самостійно монтувати відео. З найсуттєвіших змін - запуск ранкової програми. Це буде інформаційний ранок. Його вестимуть Юлія Банкова та Андрій Сайчук. Вони мають змогу робити проект, виходячи з власного відчуття світу. Ми не ставимо їм жодних серйозних форматних обмежень. Єдине - зранку щопівгодини виходитимуть новини. Теми, які підніматимуться, будуть серйозними, суспільно важливими - економічні, політичні, про культурне життя. Тобто вони говоритимуть про реальність, яка нас оточує і яку ми інколи можемо розглядати з нестандартних точок зору.

 - Цей проект буде схожий на ваш інформацій ранковий проект на «1+1»?

- Не буде. «1+1» - великий канал з ширшою аудиторією. До того ж, кожен продукт роблять живі люди. Ведучі ранку на «1+1» і ведучі ранку на ТВі зовсім різні. Але я думаю, що цей проект буде більш упливовим. Ми орієнтуємось на те, що матимемо змогу давати більш ексклюзивну реальну інформацію, якої сьогодні, на жаль, не можуть давати в ефірі інші канали.

 - Гості у студії будуть?

- Так. Гості, експерти, будемо використовувати Skype, Facebook та інші соціальні мережі. Для того щоби зрозуміти, що цікаво людям і що б вони хотіли на цю тему почути.

 - Це буде не надто серйозний формат для ранкового проекту?

- Я думаю, ми знайдемо ту частину аудиторії, яка хоче вранці отримувати серйозну інформацію. Людей, які вважають, що вранці, вдень чи ввечері вони витрачають свій час на телевізор для отримання інформації. Ми не заперечуємо того, що є частина аудиторії, якій важливо вранці знати, як вивести пляму, де вигуляти собаку та де що дешевше купити. Кількість таких людей, напевно, більша за мислячу аудиторію. Але ми розраховуємо на останніх - активних людей, яким не байдуже, що відбувається у країні, яке її майбутнє.

 - Яку ви хочете частку для цього проекту?

- Не менше 2%.

 - Окрім цього проекту, які ще зміни відбудуться з новинами?

- У нас збільшиться кількість випусків. Зокрема, з'являться новини в 23:30. О 18-й буде годинний випуск : півгодини новин вестиме Ілона Довгань і півгодини - інтерв'ю на тему дня. Інтерв'ю проводитиме Мустафа Найєм. Тут ми орієнтуємось на те, що це буде не стільки авторський проект, скільки новини з авторським обличчям. Тобто щодня з понеділка по п'ятницю друга половина випуску - це гість на тему дня.

 - Розкажіть детальніше про відповідальність. Наскільки ведучого задіяно в підготовці та редагуванні випуску?

- На 100%. Випусковий редактор є, але робота ведучого та випускового редактора у тандемі завжди ефективніша. Ведучий бере участь у плануванні, сам пише тексти підводок, спілкується з журналістами і намагається зрозуміти, в чому суть кожної новини.

 - Чи зміниться основний випуск новин?

- Новини залишаться незмінними. Але ми хочемо ввести експертну думку в цьому випуску. Експертами ми запросили Віталія Портникова, який уже працює на каналі (він відомий публіцист, і до його думки прислухаються), і Сергія Рахманіна - журналіста, заступника головного редактора «Дзеркала тижня». Вони даватимуть аналіз подій, які вважатимуть важливими й такими, які необхідно прокоментувати. Це авторська історія, це їхній погляд на події, людей. Їхня оцінка і можливість висловитися.

 - Цей проект якось називатиметься?

- Наразі розглядається кілька варіантів назв. Незабаром одну з них буде затверджено.

 - Раніше Микола Княжицький розказував про наміри запустити в новинах блоки з елементами сатири та гумору. Це будуть окремі проекти?

- Так. Над цим ми працюємо. Але у вересні вони в ефір точно не вийдуть. Коли ми матимемо готові пілоти, тоді зможу розказати детальніше. Ми хочемо, щоб це був якісний гумор, можливо, сатира плюс авторське бачення. Тому це доволі складно. Ми з багатьма людьми спілкуємось, і я сподіваюся, матимемо результат. 

 - Чи плануєте збільшувати число корпунктів у регіонах?

- В традиційному розумінні цього слова корпунктів ми не створюємо. Ми працюємо з фрілансерами і збільшуємо їхню кількість. На сьогодні задіяно більшість регіонів України.

 - Чи зміняться ведучі новин? Нещодавно до вас прийшов Віталій Гайдукевич...

- Віталій Гайдукевич вестиме підсумковий недільний випуск новин. Якщо змінюється ведучий випуску, то випуск набуває нових рис. Ми ніколи не ставимо жорстких рамок.

 - У такому разі, Володимир Павлюк іде з каналу?

- Павлюк іде, він має альтернативні пропозиції. На цьому життєвому етапі це для нього важливо.

 - Але ж він хотів поєднувати роботу на ТВі та СТБ...

- В реальному житті це важко робити. Я не заперечувала проти такого поєднання під час літніх канікул, коли його програма не виходила. Але він сам розуміє, що поєднувати - це означає дві роботи виконувати не зовсім добре. І це його теж не влаштовує, в першу чергу.

 - Чи будуть інші зміни у складі ведучих?

- Можливо, будуть. Тоді ви їх побачите. Життя не стоїть на місці, приходять нові цікаві люди. Я останнім часом, дякуючи соціальним мережам, через Facebook знайомлюся з людьми, про існування яких навіть не мала уявлення. Вони самобутні, цікаві, перспективні, і ми, чесно кажучи, постійно думаємо над тим, щоби збільшувати їхню кількість у нас, запускати нові проекти. З вересня запускаємо музичну програму.

 - З Марією Бурмакою?

- Так. Вона нині трактується. Я думаю, це буде явище.

 - Колись Олександр Богуцький казав, що хотів би запустити програму про музику, але формат, який би викликав інтерес у глядача, знайти дуже складно...

- Через якийсь час ви зможете запитати в Богуцького, чи побачив він такий формат на ТВі. Це будуть музиканти з власним поглядом на майбутнє, на музику, на розвиток культурного середовища у країні. Також буде жива музика в ефірі, і вона складатиме суттєву частину програми, тому що розмови з музикантами без музики - це ніщо.

 - Тож для цієї програми вам потрібна нова студія?

- На цей момент ми працюємо в нашій студії, вона на 70% дозволяє це робити. Я думаю, коли настануть кращі часи і ми зможемо стати самоокупним каналом, і коли отримаємо свої частоти назад, то інвестуватимемо цей проект.

 - Якщо вам вдасться перемогти в суді, про який ви згадали, які плани в каналу щодо виходу на самоокупність, які ви ставите собі терміни?

- При фізичному збільшенні покриття канал автоматично буде самоокупним. Програми, які на сьогодні в нас виходять, (я не кажу, що всі і щодня) мають рейтинги і частку, співмірні, а інколи й більші у рази, ніж на Першому національному, який фактично має 100%-ве покриття. Програма Княжицького інколи має більшу частку, ніж програма Шустера на Першому. Ми вважаємо, що за умови розширення покриття ми матимемо дуже хороші показники, тому що фізично люди зможуть нас дивитись. Я нещодавно була в батьків на Івано-Франківщині, і там люди у горах купують тарілки, щоб налаштувати канал ТВі, бо вважають, що тільки там зможуть почути правду.

 - Минулого року за 18-54, «50 тис.+» ви мали частку 1,02%. Який показник хочете на цей рік?

- У нас наразі в середньому 1,5%, вона вже зросла.

 - Але за перше півріччя показник нижчий за 1%.

- Я маю на увазі не показник за півроку. Якщо зараз взяти історію минулого тижня, то наші показники зросли на 10%.

 - Це за рахунок ситуації у країні.

- Моя позиція така: якщо інформація буде потрібна людям, то частка і рейтинг зростатимуть до фізичної можливості, умовно кажучи, «до стелі», яка є при нашому покритті.

 - Окрім цих шоу, про які ви згадали, які власні проекти вийдуть в ефір?

- Ми хочемо запустити лінійку програм різного спрямування власного виробництва о 21.30. Наприклад, у понеділок у цьому слоті виходитиме «Знак оклику», у вівторок - «Альбертейнштейн», у середу програма Бурмаки, у четвер «Вечір із Княжицьким», щодо п'ятниці ми розглядаємо можливість запуску власної документалістики. Просто через появу нової технології нам потрібен час, щоб усе це увійшло в автоматичний режим. Після цього в нас звільняться монтажки для складного монтажу, ми використовуватимемо їх у виробництві документалістики.

 - Хто з команди займатиметься документалістикою і яка буде тематика?

- Думаю, займуться наші журналісти, які вже мають певний досвід у розслідуваннях. Тематика не виходитиме за межі загальної ціннісної ідеї, яку хоче втілювати в життя канал. Ми плануємо розпочати цей процес у жовтні, а в ефір проекти вийдуть у новому році.

 - Розкажіть про вашу співпрацю з Миколою Томенком та його проектом «7 чудес України». Раніше він співпрацював із телеканалом ICTV, де у новинах виходили серії сюжетів про пам'ятки України. Якою буде ваша програма?

- Знімальна група нині перебуває на зйомках. Томенко не тільки автор ідеї, він щороку реалізовує цю ідею на власному ентузіазмі. У нас це буде 21 програма про 7 чудес у кожній сфері. Ведучим програми буде Томенко. Він виступає в різних ролях. Думаю, це буде дуже цікаво. Принаймні, знімальна група, яка працює над проектом, роботою Томенка абсолютно задоволена.

 - Коли він стартує? І який формат програми?

- Поки що точно не можу сказати. Не раніше вересня. Це будуть документальні фільми про надзвичайно красиві з багатою історією пам'ятки України, подані через людський фактор. Міфи, легенди, історичні факти із залученням цікавих інтерв'юерів, які живуть цим і знають до дрібниць кожен із закутків палаців, фортець; із перевтіленням Миколи Томенка в історичних персонажів. Це не наукові фільми, де наголос робитиметься тільки на історичних фактах, це життя. І наше базове завдання - в тому, щоб через день після того, як ви подивитесь цей фільм, ви взяли рюкзак і туди поїхали. Бо це наша з вами історія: інколи славна, інколи не дуже. Ми хочемо допомогти українцям та іноземцям побачити більше і захотіти там бути.

 - Тобто у Миколи Томенка буде роль актора...

- Він не актор, він насправді цим живе. Тому він нікого не гратиме, крім себе. Всі знають Томенка-політика, а тут вони побачать цікаву і захоплену чимось людину. Займаються цим проектом дуже хороші, енергійні люди. Режисер Оля Крайнік, оператор Льоша Попов та інші.

 - Більшість телеканалів нині шукають кадри і наголошують на тому, що знайти професіоналів важко. Наприклад, на СТБ відкривають по 130 вакансій на місяць. Чи складно шукати кадри ТВі?

- Люди самі приходять. Вони відчувають, що ми робимо те, що їм імпонує. Такої проблеми немає. Може, інші канали роблять проекти, неспівзвучні з бажаннями тих людей.

 - Чи будуть на вашому каналі якісь розважальні проекти?

- Ні.

 - Тобто, ви хочете бути повною альтернативою каналам, які нині біжать у розважалівку?

- Так. А куди їм діватись?

 - Посилення конкуренції між однотипними розважальними проектами незабаром вичерпає себе...

- Все правильно. Ви думаєте, що люди, які змушені цим займатися, цього не розуміють? Але яку б сферу реального життя ти не зачепив, ти зіткнешся з «цього не показуй, цього не роби, а це припини». Щоб не мати зайвих проблем, або, точніше, щоб виконувати вимоги власників, люди змушені так чинити. Про що їм робити документальні проекти? Про якісь побутові речі, наприклад, - немає води? Але ти зробиш серію, дві - і що далі? Тільки копнеш глибше - натрапиш на губернатора, копнеш в іншому напрямку - наштовхнешся на якісь схеми. Корупція пронизує життя з низу до верху. Одні корупціонери заступаються за інших. Тому, я думаю, це важко робити, щоб не натрапити на якісь проблеми.

 - Хто на вас найбільше чинить зараз тиск?

- Мені, Портникову та Княжицькому відмовили у здобутті ліцензії...

 - Будете подавати заявку повторно?

- Ми хотіли зустрітися з членами Нацради публічно. Але наразі такої зустрічі немає. Ви ж розумієте, що поки Нацрадою керуватимуть з Банкової, іншого результату не буде.

 - Ви зверталися до них із офіційною пропозицією щодо такої зустрічі?

- Принаймні, мені ще ніхто не казав, що така зустріч відбудеться.

 - На якому етапі нині справа у суді?

- Після того, як Національна рада відмовила у видачі супутникової ліцензії «Інфо24», наша компанія подала три позови до Окружного адміністративного суду Києва. Зокрема, в першій із вказаних справ, де ми оскаржили відмову в розгляді нашої заяви на видачу ліцензій, відбулося вже перше засідання, і наступне призначено на 29 серпня. Показово, що в цій справі Національна рада поки не зуміла назвати суду хоча б якісь причини, чому вона вирішила вчинити з нашим каналом саме так - не розглядати заяву, повернути її телекомпанії без будь-якого обґрунтування. Ще одну справу призначено на 15 вересня - в ній ми просимо скасувати рішення Нацради, яким визначено перелік документів, що їх має надати компанія для отримання ліцензії. Звісно, ми сподіваємося на перемогу в цих справах, адже діяльність Національної ради не має розвиватися якось відірвано від закону: закон має бути однаковий для всіх, і Нацрада не повинна бути винятком.

  - Будете збільшувати кількість спецпроектів, телемарафонів, як-от щодо арешту Тимошенко?

- Так. Ми плануємо створити серйозний розслідувальний формат і запрошуємо до співпраці журналістів, які хочуть займатися розслідуваннями, хочуть це робити об'єктивно, неупереджено, але не мають змоги робити це на інших каналах.

 - Розкажіть, як виглядатиме ваш прайм у проміжку між новинами.

- Ми хочемо запустити показ фестивального документального авторського кіно, українських фільмів. Тобто це буде все те, що на сьогодні називається «неформат». Ми працюємо над тим, щоб пояснити глядачам, чому це цікаво, чому це обов'язково треба побачити. Прайм, як і весь канал загалом, буде проукраїнським, патріотичним і євроорієнтованим.

 - А вашим власникам вистачить ентузіазму на такі проекти?

- В тім-то й річ, що ТВі - це, як на мене, унікальне явище. Я працювала з багатьма медіавласниками у своєму житті. Цій людині альтруїзму вистачає, принаймні поки що.

Фото - Павла Довганя

 

Як російський орел з українським тризубом.

4 серпня, 2011    Юрій Луканов.

Навіть безкоштовний концерт групи «Океан Ельзи» не сподобався голові Координаційної ради російських організацій Таврії і Севастополя Володимиру Тюніну. Він заявив, що група Станіслава Вакарчука є «рупором українських націоналістів». Ось так. Не більше і не менше. На цю дурість не варто було б звертати увагу. Але біда в тому, що саме таким чином формується громадська думка не тільки в Криму, але і в Росії. Мовляв, тут скрізь нацики воюють з москалями

Одного разу я з чималим здивуванням прочитав у книжечці, яка випадково трапилася мені до рук, пропозиції для Росії заїхати в Україну на танках. Називався цей виданий кілька років тому в Москві опус «Держава чи революція?». А іронія полягала в тому, що автор згаданого творіння якась політолог Олена Афанасьєва не знаю як зараз, але тоді працювала в  Центрі сприяння стабільності. Уявляєте? Стабільності! Після прочитання мені подумалося: непорушну стабільність забезпечила б двом країнам така авантюра - з морями крові і ріками сліз.
 
Передмову до цього опусу написав  авторитетний у Москві
політолог Сергій Марков, нині депутат Державної думи Росії. Своїм ім'ям він ніби  підтверджував, що цей твір претендував на роль серйозного політологічного аналізу.
 
Але найбільш  приголомшливе: шановна авторка висловлювала переконаність в тому, що значна частина населення східної України зустріла б російські танки з квітами, як їх зустрічали в 1944 році. Я в черговий раз переконався, що у росіян є певні стереотипні уявлення про Україну, які з дійсністю схожі так само, як російський двоголовий орел з українським тризубом.
 
Якось по одному з російських телеканалів бачив репортаж, де згадувалося, що роботяги з західної України, що підробляли у Севастополі, побили офіцера російського флоту. Цей прикрий епізод подавався як розправа злісних націоналістів над російським патріотом. Ніяких доказів того, що це конфлікт міжнаціональний, а не побутовий наведено не було. Сама приналежність до Західної України вже давала автору підстави стверджувати, що ці люди ненавидять москалів і бажають попити їх крові. Версія про те, що роботяги могли побитися просто по п'яні або з інших «не ідейних» мотивів не розглядалася.
 
Моїм знайомим киянам, вихідцям з Росії, після чергового політичного катаклізму надзвонюють родичі з Батьківщини і наполегливо умовляють тікати  якомога швидше. Інформацію про Україну вони черпають, судячи з усього, з вищеописаних репортажів, які сформували в їхній уяві образ України, якою з налитими кров'ю очима ганяють бандерівці і полюють на нещасних москалів. Тут  нібито при владі перебувають націоналісти з Галичини, які проводять насильницьку українізацію і пригнічують нещасних етнічних росіян і російськомовних українців. А пригноблені тільки тим і зайняті, що сидять і мріють побачити політолога Олену Афанасьєву верхи на танку, що звільняє їх з-під гніту бандерівської орди і повертає назад  під крило Росії-матінки.

 
 Мабуть, така телевізійна картинка сприяє тому, що
Росіяни мало не всі події, що відбуваються там, вони сприймають або як анти-, або як проросійські. Думка про те, що Україна, хоч і пов'язана з Росією, але живе своїм власним життям, - не вкладається в багатьох їхніх  головах. Так само як не уявляють  вони, що російськомовні українці - це не якісь трохи ущербні брати росіяни, а все таки представники іншої нації.

 Під час війни в Грузії 2008 року я розговорився з російським офіцером на блок-посту. Дізнавшись, що я з України, повідомив, що відпочивав у Криму. І поскаржився на тамтешнього мешканця, який зігнав його з лавки біля власного будинку, де той офіцер присів відпочити. На питання “Чому?” офіцер відповів, що там не люблять росіян. Уявляєте? Це в проросійськи налаштованому Криму ніби не люблять. Просто надивився той офіцер російський телеканалів і навіть побутове хамство сприймає як неприязнь до нації.

 Певна річ, така картинка не просто так вкладається в голови. Десь в кінці 2007 року я побачив на якомусь російському телеканалі передачу про кавказьку злочинність у Росії. Тоді здивувався, що розповідали винятково про грузинів. А у серпні 2008 року, коли Росія напала на Грузію,  зрозумів чому. Саме для таких випадків і створюють стереотипи у головах власних співвітчизників російські ЗМІ.