По суті, Євромайдан за Конституцією України був однією з форм(представницька і пряма) народного волевиявлення, по-іншому, референдум чи плебисцит, але ініціатива проведення його відбулась саме знизу, а не організована владою зверху. Народ, який спочатку був обдурений, а потім вийшовши протестувати проти сваволі бандитів в високих кабінетах, і по-звірячому, як на полюванні, розстріляний, саме в ці трагічні дні два роки тому, врешті, не витерпів і повстав. Революція ще не скінчилася...
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Хронологія_та_географія_Євромайдану
http://www.unn.com.ua/ru/news/1276003-yevromaydan http://maydan18-20feb.com.ua/

Революцію  готують  генії,

здійснюють  фанатики,

а  плодами  її  користуються   пройдисвіти    (Бісмарк)

Виступ-звернення Олега Тягнибока у Верховній Раді. "Ситуація в парламенті, країні є катастрофічною, як у політичному так і економічному сенсі", - сказав Тягнибок. Тягнибок поклав на владу відповідальність, за те що держава наблизилась до хаосу. "Люди вийшли, бо ви народ дістали вже", - звернувся Тягнибок до представників фракції ПР.

 За його словами, регіонали і КПУ демонструють намір не голосувати за відставку уряду. У такому разі, лідер "Свободи" закликав українців до всезагального страйку - підніматися, створювати страйкові комітети і виходити на вулиці. "Відставка уряду, імпічмент президенту, повне перезавантаження влади". "Є два шляхи: еволюційний - парламентський, або революційний", - зазначив Тягнибок.

Коли купуєш в підприємця товари чи послуги не як приватна особа, а як
підприємство, тоді виникають адміністративні ускладнення. Оскільки
підприємець не дає фіскальний чек, то в нього треба на додаток до чеку
нефіскального або рахунку ще долучити копію свідоцтва про реєстрацію
підприємця та довідку про сплату податків. Якщо цих документів не буде
надано, тоді я. як покупець від імені підприємства, маю сплатити податок
на доходи фізичних осіб з витраченої суми як зі свого власного доходу.

Мені
часто доводиться подорожувати з групами іноземців, котрих треба десь
нагодувати дорогою, і ось тут і виникають складнощі. В багатьох
ресторанах за межами Києва (і навіть також у Києві, хоча не так часто)
документи просто відмовляються давати, при чому пояснюють, що не знають
про що йдеться. Після наїзду у стилі бульдозера більшість починає
«пригадувати», і навіть знаходяться необхідні копії, але бувають або
найбільш важкі випадки або на словах лагідні, котрі обіцяють все
надіслати факсом/імейлом, але згодом перестають відповідати на дзвінки
або годувати обіцянками. Загалом, співпраця з підприємцями коштує мені
десь між тисячею і двома тисячами гривень на рік. Залежить від обсягу та
частотності випадків.

При всьому тому я маю залишки
інтелігентського виховання у дусі «вєздє єсть парядачниє люді», тому я
протягом усіх одинадцяти років, що існує ця ідіотична система не
заборонив на підприємстві, котрим керую, співпрацю з підприємцями, як це
зробила абсолютна більшість моїх колег. Також я жодного разу не написав
скарги до податкової на підприємця, через котрого сплатив зайві гроші
податку.

Я ці матеріальні втрати якось можу пережити, в моєму
бюджеті вони фігурують як неминучі, і я власне на використання цих
грошей іншим чином і не розраховую, але мене дивує, чому підприємці не
протестували раніше проти регулювання, котре їх фактично дискримінує,
провокує суб’єктів господарювання інших форм власності та статусу
оподаткування уникати співпраці з ними? Держава ніколи не була дружньою
до підприємців. Пільговий статус, котрий тепер хочуть скасувати, дали
тільки під тиском двох обставин: кризи 1998-го і масового закриття
підприємств величезного на той час державного сектору, і великого
суспільного резонансу від проблем підприємництва, котрий
розповсюджувався завдяки активній позиції багатьох підприємців, котрі
відгукувалися на ініціативи об’єднань і спільних дій. Тоді ж і ділова
преса давала трибуну підприємцям, і їм було що казати. Що зараз газета
«Бізнес»? Сотня сторінок за чималі гроші і ні про що? А тоді був
фактично рупор підприємництва, їх захисник і лобіст? Хто така тепер
Ксенія Ляпіна? Маловідомий депутат з номінальним підприємницьким
об’єднанням, що існує тільки на папері і потрібне лише для того, щоб їй
особисто увійти до складу  до «Нашої України»? А тоді була лобістом і
захисником підприємців.

Чому так сталося? А тому, що підприємці,
не конкретні особи, а як клас, не використали одинадцять років для того,
щоб стати помітною силою у суспільстві. Прийняли пільги, котрі вибороли
старші покоління підприємців, як належніе і просто заборзіли. Якщо
важко копій двох папірців наксерити, щоб клієнти були задоволені, грошей
не втрачали і наступного разу завітали, то що казати про якусь
самоосвіту, ініціативи з самоорганізації? Ну а тепер все виходить
закономірно, як і має бути за законами життя. Не стали життєздатною
формою існування - ласкаво просимо до пащі хижака! І ніякі протести не
допоможуть. Запізно пити «Боржомі».
http://kerbasi.livejournal.com/81723.html

Також дуже раджу почитати серію його статей :
kerbasi.livejournal.com/tag/цьому не вчать у бізнес-школах

Сьогодні подій було не менше ніж вчора, чи будь-який інший день. Тимошенко вийшла з тюрми, Януковича визнали таким, що не може керувати країною, Кернес і Добкін втекли у Росію і т.д.

Та мені, здається, що окремої уваги заслуговує заява Тимошенко про те, що вона йде у президенти.

Особисто для мене, це хоч і не було несподіванкою, але я вважаю, що поки в Україні траур, від таких гучних заяв варто було утриматися.

Тепер, про тих осіб, хто від цього постраждає, це звісно Кличко, оскільки на революції він ризикував набагато більше ніж той самий Яценюк, чи Тягнибок, не боявся ходити до внутрішніх військ і з ними домовлятися про перемиря, а також відчув на собі всю лють мітингувальників, коли ті мало не напали на нього(про побиття не йдеться, оскільки, навіть 8 мітингувальників не впоралися б з чемпіоном світу з боксу в рукопашну).

Про фінансові зобов’язання, які були між Кличком, Яценюком і Тягнибоком, я не знаю, але мені здається, що вони були пропорційні.

Далі про те, що Кличко збирався в президенти знали всі, і численні опутування свідчили про те, що саме Кличко буде президентом, Яценюк міг вийти в другий тур, але не міг перемогти. Щодо Тягнибока, то у Симоненка і Порошенка, був більший рейтинг ніж у нього.

Далі коли писали проект нової Конституції, то там було вже чітко видно плани сторін, Яценюк хотів бути прем’єром при президентові Тимошенко у парламентсько-президентській республіці, а Кличко хтів навпаки розширити повноваження президента, і залишатися у президентсько-парламентській республіці.

Тепер же, з виходом Тимошенко, ситуація міняється, оскільки, навіть перебуваючи у тюрмі Тимошенко мала значний рейтинг, щоб вийти у другий тур, а якщо пішов Янукович, і вийшла вона, то значить що її рейтинг виросте напевне у двічі, а це поразка для Кличка. А отже, всі амбіції, можна знову перенести у спорт, в політиці йому тепер нічого не світить, максимум міністр фізичної культури і спорту.

Україну очікує Національна Революція, що зламає стару систему, або розкрадена Україна загине.
Духовний Поступ і творення стосується лише тих, хто є живим духом і діє як особистість, всі інші є напів-тваринами, натовпом, бездумним стадом, що ведеться за сильним пастухом. Тож майбутнє Нації творять лише найактивніші, найпалкіші духом, і їх завжди меншість! Не треба лякатися "диктату" та влади розвинутої й активної меншості, бо досі ми маємо лише справжню "диктатуру" більшості під виглядом "демократичних виборів", адже за цим лицедійством як за ширмою ховаються злодії олігархічних кланів.
Справжнє народовладдя аж ніяк не схоже на спаплюжену "демократію" більшості, яка в натовпі маріонеток завжди ведеться за брехнею впливових ляльководів!
Коли незабаром підуть геть старі вожді, котрі ніколи не здатні були стати на чолі великої нації, що відроджується на новому оберті буття, весь світ побачить справжнє народовладдя, лише як сувору, справедливу та ефективну владу найактивнішої та найдієвішої частини меншості серед народу та всього людства.

Момент істини

Сьогодні відбулося чергове «Народне Віче». Я вже збився, яке за ліком. Лунали палкі промови, сміливі заклики, чудові пропозиції. Створена нова організація-об`єднання «Майдан»…

Вже й склали т.зв. Керівний склад, до якого ввійшли всім знайомі люди. Що сказати? Буду відвертим: особисто мене це все задовбало. Гадаю, в глибині душі мене підтримає більшість навіть тих, хто зараз на Євромайдані, не кажучи вже про мільйони прихильників цього дійства по всій Україні.

Ви помітили, що Віче відбувалося виключно на Майдані. Вже немає несіння Державного прапора по київських вулицях, не видно емоційних вигуків та цілеспрямованих облич, ДУЖЕ помітно впав емоційних градус піднесення людей. Навіть телеканали транслюють Віче у вигляді онлайн-новин і тільки промови «лідерів». А ще 2-3 тижні тому все було по-іншому…

Якось швидко ми забули про те, що в пана Я-ка кидали яйцями у Львові, висловлюючи йому тим самим своє велике «фе»; щось різко затерлося та зникло повідомлення про розміри «хатинок» під Києвом, що невдовзі стануть гостинними домівками для пана Т-ка та його брата; ніхто не питався про те, а що власне, конкретно пропонує пан К-ко, що сплачує податки в Німеччині; різко підзабулося справжнє життя пана Т-ва, що в якості душ-пастира «проповідує» зовсім не християнські цінності… Перелік «достойних», насправді, можна продовжити, але там все буде однаковісіньким і дивно схожим між собою.

Наперед передуючи радісним вигукам противників України – я не беруся судити когось чи «виводити на чисту воду». Облишмо це. Нехай це лишиться на сумлінні тих,хто виступає від і мені та в ім.`я українського народу. Я про інше: а чого МИ досягли за цей період? Звільнення з-під варти побитих захисників Майдану та блокування трибуни у Верховній Раді – так, це важливо. Але де СПРАВЖНІ перемоги, де задекларовані відставки, голосування за дострокові вибори, імпічмент, створення врешті-решт хоч якоїсь «опозиційної» більшості? Чому «свята трійця» так і не спромоглася бодай на якісь помітні кроки чи зрушення в бік чого-небудь обіцяного народові привселюдно?

Невже ті, хто вже місяць мерзне на ЄвроМайдані, ті, хто стікав кров`ю, відстоюючи елементарне ПРАВО на свободу висловлення та прагнення європейських цінностей, ті, хто пожертвував вільним часом, відпусткою, а подекуди й роботою, ті, хто повірив і приїхав або вийшов на свій Майдан у своєму місті, незважаючи на репресії та залякування… невже ВСІ ВОНИ заслуговують лише на чергові обіцянки, щедрі посули та чарівні посмішки ситих, доглянутих, казково заможних і цинічно байдужих та брехливих «лідерів народного спротиву»??? І це все???...

Скільки ще потрібно Віче аби підійнялася ВСЯ Україна, ЩО потрібно пообіцяти-показати-зробити задля того, аби народ нарешті прокинувся і ВЕСЬ устав, підійнявся, змінив власноруч своє життя. Бо якщо не зараз, то коли? Знову жити від Майдану до Майдану!? Сподіваюсь, що ні в кого не виникає ілюзій, що в разі поразки, в нас вже не буде іншого ТАКОГО шансу. Влада і зараз почувається доволі впевнено, проводячи репресії та «зачистки», а що буде по зникненню Майдану, здогадуєтеся?..

Україні потрібен лідер. Справжній лідер, за яким, не вагаючись, підуть мільйони. Людина, що тільки своєю присутністю надихатиме народні маси на звершення та подвиги. Людина-оратор, людина-патріот, людина-вождь, що згуртує навколо себе розрізнені осередки спротиву, поодинокі вигуки та вже помітно гаснучий ЄвроМайдан.

Ви знаєте таких? Особисто я сподівався, що хвиля народного піднесення винесе на вершину якусь НОВУ креативну, незаангажовану особистість. Таку собі «свіжу кров», можливо, навіть із народу. Чомусь не сталося. Можливо варто звернути увагу на тих, кого ми вже знаємо, на тих, хто дійсно може ПІДНЯТИ Україну? Так, згоден, вони повинні будуть піти, бо революції роблять одні, а керують державою інші, але це потім, а зараз потрібні люди, що таки схилять шальки терезів на бік України та її подальшого європейського розвитку.

Зараз повсюди вже лунають провокативні заклики на кшталт: «Новий рік у колі родини», «Різдво вдома», «Розходьтеся по домівках», «Все одно нічого не зміниться», «все вирішимо на виборах»…

Настав переломний момент: АБО МИ, АБО НАС. У кожного в житті є свій МОМЕНТ ІСТИНИ, гадаю, для більшості та і для країни в цілому - зараз саме той момент. Або МИ вистоїмо і нарешті станемо цивілізованою європейською країною, де честь, гідність і самоповага буде лейтмотивом всієї зовнішньої та внутрішньої політики…або ми остаточно скотимося до первісно-феодального ладу і нас із головою накриє хвиля шаленої корупції, тотального зубожіння та знищення останніх залишків економіки, гідності та держави в кінцевому підсумку…

Фантазии на тему о "третьем Майдане".
 Он не будет похож на предыдущий "Майдан", но таковым всё равно будет, хотя название может и не совпадать.
      А что дальше?  А дальше представить легко - то же самое пассионарное меньшинство сражается и побеждает.  Следующий этап выборы.  Большинство, дружными колоннами идут  голосовать за "нового" оратора, который будет стоять не на тракторе, а на танке, возможно с вилами, а возможно пришлют с той же "крапленой колоды", но со Львова (который сидит в резерве).  А в итоге финал такой же - возвращают бывших (тех, кто дергает веревочки) во власть.
     Значит, после победы НЕЛЬЗЯ устраивать всеобщие выборы, не очистив страну от принципиальных и закулисных врагов Украины. . Нужна революционная диктатура пассионарного меньшинства над большинством  политически инфантильным (незрелым).
     В США начинали выборы через фильтры "выборщиков" и определённые цензы. О них и надо говорить ДО проведения новых выборов, если они нужны. Надо только помнить: пассивность сейчас не спасает - спасает разумная активность.
     Из горящего автобуса тренированные солдаты выскакивают быстрее, чем перепуганные пассажиры. Наше большинство и есть перепуганные пассажиры истории, которые впадают в панику или эйфорию через историческую незрелость и доверчивость к средствам массовой  информации, которые в руках власти.
     Станислав Овчаренко. (mix)