хочу сюди!
 

Марина

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-45 років

Замітки з міткою «добро»

майский мыш



В перепончатой черной коже,
С злыми бусинками глаз,
С выражением личика-рожи
Мыш-инферно гостил у нас.

Мыш-инферно брезгливо морщась,
Беспрестанно скребясь в ладонь,
Локотками своими топорщась -
Перепончатая гармонь

Этот мыш укусил за палец,
Этот мыш посмотрел хитро
И отправился мыш-страдалец
В сине-пластиковое ведро.

Не способен быть благодарен
Человеку, который спас,
Не улыбку, а злобную харю
Строит мне этот мыш-пид...

Что теперь с тобой делать, зверюга?
Что ты скалишься злобно мне?
Думал я обретаю друга,
На другой, на ночной стороне.

Ну а ты как исчадие ада
Неприветлив и зол как черт.
Мне теперь твоей дружбы не надо -
Просто фоткой сравняю счет.

Злобный маленький карлик в коже -
Политтроль сатанинской сети -
Уходи из приятелей лёжа,
Так же лёжа к черту лети!



ЗЫ
Тут ведущие орнитологи подсказали что мышь - девочка. И сразу все встало на места.

Ну яка різниця?

Хто в чому одягнеться і як буде в цьому одязі виглядати?
Чужі лосіни, труси, носки, кеди??? Навіщо Вам таке в голові?
Головне не те, що зверху, а те, що в середині! Головне те, яка душа у людини, яке її наповнення angel . Головне не лосіни, чи носки в босоніжках, а головне те, що людина в цих лосінах робить, Її вчинки! Живіть своїм життям і своїми лосінами umnik  smile 








Добра Вам люди! smile  heart

Про добрых людей

— А теперь скажи мне, что это ты все время употребляешь слова «добрые люди»? Ты всех, что ли, так называешь?

— Всех, — ответил арестант, — злых людей нет на свете.

— Впервые слышу об этом, — сказал Пилат, усмехнувшись, — но, может быть, я мало знаю жизнь!.. Можете дальнейшее не записывать, — обратился он к секретарю, хотя тот и так ничего не записывал, и продолжал говорить арестанту: — В какой-нибудь из греческих книг ты прочел об этом?

— Нет, я своим умом дошел до этого.

— И ты проповедуешь это?

—Да.

— А вот, например, кентурион Марк, его прозвали Крысобоем, — он — добрый?

— Да, — ответил арестант, — он, правда, несчастливый человек. С тех пор как добрые люди изуродовали его, он стал жесток и черств. (М.Булгаков. Мастер и Маргарита)


Разве люди бывают добрыми?

P.S. наверное все мы добрые, только после определенных жизненных моментов, считаем нужным эти самые светлые чувства прятать от окружающих. Иначе мы просто становимся беззащитными перед остальными.

.. немножко доброты вам в ленту))

від Татуси Бо

Киць-киць
Першого кота Алла знайшла біля під’їзду. Сірий брудний клубочок пищав і безнадійно дивився у цей світ одним оком. Сьогодні Аллі лікар-окуліст сказав, що падає зір на одному оці. І вона вирішила, що вже зовсім скоро осліпне геть на те око і увесь день ходила, примружувала хворе око, ніби звикала, жити з монобаченням. А тут це кошеня.
Алла вийшла заміж за Ігоря менше року тому. І тільки тут перед дверима, з цим кошеням в руках зрозуміла, що навіть не знає чи любить він котів. А може собак? А може рептилій? А може він і людей не дуже любить? Зайшла в квартиру, Ігор вийшов зустрічати. А вона стоїть в коридорі, і не може очі підняти. Їй здавалося, що в ту ж мить Ігор голосом Аллиної мами заверещить «убєрі етого блохастого ублюдка із моєго дома».
Ігор зазирнув їй в долоні.
- Де найближча ветклініка? Я за кермо, а ти шукай в інтернеті. Ось коробка…
На дно коробки він кинув шарф, його привезла Ігорова мама з Норвегії. Але кого це хвилювало цієї миті?!

Майже півроку вони боролися за Марка. Марк виріс статечним котом, здавалося, навіть нявчати не вмів, мудро роззирався у світі одним оком, мужньо зносив усі операції і процедури, і ніжно вмощувався на коліна, коли Алла сідала вечеряти.

Другого кота Адольфа приніс Ігор. Він знайшов його виснаженим і ледь живим під колесом машини на парковці. Вигодовував його з піпетки. І казав, що як тільки воно підросте, віддасть його в хороші руки. Не віддав. Не зміг. Адольф був справжнім нашестям, за кілька місяців встиг пошматувати і подерти все до чого міг добратися в цій квартирі. Ігор його сварив, навіть замахувався згортком газети, щоб хоч якось показати, хто в хаті господар.

Ігорева мама повернулася з Італії, там вона місяць гостювала у давньої подруги, прийшла в гості до сина, щоб як і завжди розказати йому який він лох, що не оженився на тій француженці, що не поїхав жити в Ліон, але з порогу побачила Адольфа і заверещала. На її вереск вийшов Марк і повернувши, мов курка, голову набік, роздивлявся Надію Георгіївну, професора філософії.
В той вечір вона пила заспокійливий чай, плакала і розказувала Аллі та Ігорю, що люди в їх віці дітей заводять, а вони тут котячу ферму. І «Алла, ну ти же женщіна, ти должна понімать». І «Животниє нє должни жить в домє». І «Ігорь, я етого нє пєрєживу, что б в мойом домє..». Ігор поправляв маму, нагадував, що «дом» цей він викупив у неї за ринковою ціною. Алла мила по третьому колу посуд і уявляла, як вона відкриває настіж двері і каже «Знаєте шо, тьотя Надя, валіть отсюда!» і слідом Адольф, кидається на її ніжно-блакитне пальто усіма своїми всюдисущими кигтями, а Марк сцить на її італійські чобітки.
Але цього всього не було. В кінці вечора, коли Надія Георгіївна почала говорити про політику Путіна, Ігор подав їй пальто. Вона тяжко сопіла, закутуючись в шаль, а Адольф рясно настяв їй на сумку. Це було у нього вперше, і Алла мала б гримнути на нього, але не могла.

Якоїсь миті Адолф змінився. Може тоді коли Аллу привезли додому після викидня і вона сиділа і боялась поворухнутися. Їй здавалося, що якщо вона поворухнеться, то це означатиме, що вона жива, а оживати їй не хотілося. Тому вона сиділа на ліжку годинами, гарячі сльози без схлипувань і без голосу текли за комір піжами. Адольф приліз вперше до неї на руки і вперше замурчав. Дуже голосно замурчав. І тоді Алла заплакала в голос. Тоді почала оживати.

Дуже уважний лікар переглядав їхні аналізи і результати обстеження і казав, що не бачить нічого, що могло б стати на заваді вагітності. Але вагітність не наступала. Алла слухала, кивала головою і думала, що вже давно змирилася з тим що в їхньому домі уже не буде дітей. Люди добре живуть і без дітей, і вона зможе.

На парковці, уже в машині, Ігор запитав, як вона. І Алла з подивом зрозуміла, що їй нормально, навіть добре. І почала Ігореві говорити, що їй і справді добре. Він увімкнув світло, почав їхати, і раптом вони обоє в один голос закричали. Ігор різко зупинив машину. Майже перед самим бампером у світлі фар сиділа кицька, біла, пухнаста і дуже гарна кицька. Ігор і Алла вийшли до неї, вона не тікала, видно було що кицька домашня, але без нашийника. Ще годину, Алла і Ігор з кицькою на руках шукали її господарів, заходили в усі офіси поблизу, щоб розказати, що ось, знайшли кицьку, шукають її господаря.
Цілий місяць Алла розклеювала в тому районі оголошення, писала в інтернеті і навіть в газету. Але Касю (Касандру) ніхто не шукав. Так вона і лишилася в них, смішна, вертлява кицька, яка передбачала зміну погоди, гріла капці, перед тим як Ігор і Алла прийдуть додому.

Алла дивилася на монітор і боялася дихати. Молоденька лікар водила пальчиком і казала, «ось ця крапочка – це плід, а ось ця дрібненька, яка моргає, це серце, зараз я порахую серцебиття».
Алла думала, як вона скаже Ігореві цю новину, як вона подарує йому цю надію, як вона зможе ще раз повірити в себе.
Ввечері, Ігоря в коридорі зустрічали усі коти і Алла.
- Ти знаєш, нас мабуть стане більше...
- Котик чи кішечка? Якої масті?

Все тече, все міняється.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось падає, а хтось піднімається,
хтось радіє, а хтось кається.
Хтось злом оскверняється,
а хтось любов’ю очищається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось навчає, а хтось навчається
навчившись - навчає, все поновляється.
Хтось в домі поселяється, а хтось виселяється,
хтось долею посилається, а хтось відсилається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Хтось воює, а хтось братається,
хтось сумує, а хтось кохається.
Все зле поволі втрачається,
а добре навіки залишається.



Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Важливе - стрімко наближається,
прожите - гірко віддаляється.
Хтось прощаючи, на вік прощається,
хтось при надії, до віку зустрічається.


Все тече, все міняється
ніщо на місці не зупиняється.
Все тече, все міняється
ніщо даром не минається.

Усім усе пригадається
посіяне, колись таки пожинається.
Хто на цих законах знається
дурницями не занімається.


про добро, зло і Вищу справедливість. Для Геварича

На заході криваво догорало сонце. Вітер розносив околицями попіл і сморід спаленої плоті. Вузькою польовою дорогою йшов, немолодий вже, чоловік, щось мугикав собі під ніс і був дуже задоволений собою.

«Добре, що я сьогодні, нарешті, позбавив село від зла. Ця сімейка ледь не зруйнувала наше життя – прийшли невідомо звідки, ще й почали нас вчити, як треба жити. Заманювали добрих людей в свою секту, годували всіх пиріжками й цукерками і так вже старались всім догодити, аж гидко. Вони точно якогось зілля домішували в свої пиріжки, бо чого ж інакше люди слухали їх і йшли до них, як дурні вівці. Ви тільки подумайте – дітей ми виховуємо неправильно, бо бити не можна і до тяжкої роботи змушувати. А хто роботи має? Я? Я вже своє в дитинстві відробив. І поля не тими хімікатами обробляємо, і рибу ловимо не тоді і полювати треба не так. Все не так! Я таки правильно «відкрив очі» громаді і вони правильно їх покарали, а головне – вчасно, бо люди майже повірили їм. Ще й амулети мої від вроків і болячок висміювали, поганці! Ледь, по світу не пустили. Не діють, вони бачте. Брехуни! Мені вони дуже допомагають, а решта їх або мало купує або не так використовує. Теж мені, праведники!»

Чоловік зі злістю плюнув собі під ноги і тільки тепер помітив, що його оточило кілька великих псів. Вони люто дивились на жертву,а з їх пащ рясно капала слина…

События.

0.4.2.2.6. «События».

1к. Сведения счётов, открытых буклетов,
Большие подсчёты и тёплое лето.
Застрявшие мысли остыли, оделись,
И вместе со мною они где-то делись.
Висевшее солнце блестало над нами
И ярко сияло своими лучами.
Куда-то уходят часы и минуты
И всё пролетает как будто, как будто…
Припев:
Вот так случилось, вот повезло,
Бонус открылся, может, на зло.
Зло и добро, они рядом идут.
Вот было зло, – добро тут как тут.

2к. Деревянная открытка и писательский режим,
Автономия ответов и бездонный лёгкий счёт;
Бесплатные игры нам могут присниться,
За всё заплатить всем придётся, и слиться.
Любовь наступает босыми ногами
И топчет, и топчет всё небо над нами.
Она заполняет несчастные души,
Кто выдержит это, тот – больше не нужен.

3к. Процессоры стонут, их стены гниют,
Их скоро покинут, оставят их тут.
Им не куда деться, – все входы закрыты,
А доступ кодов в лабиринте укрыты.
И все игроки всё равно попадают
Туда, где очки у них все отбирают.
И чтобы в игру они выиграть смогли, -
Им нужно всё время кричать: «Помоги!».

не все люди так могут

Эта история случилась в Закарпатье... 
Животные подчас лучше и добрее нас нынешних!.. Они просто любят... Они умеют быть преданными! Они умеют быть благодарными!...
Спасибо большое, Денис Малафеев!


Денис Малафеев · Вчера в 17:22

Ребята,хочу поделится!!!Очень трогательная история!сегодня в 12.00 поступил звонок от друзей,о том что два дня подряд в с.Цегловка на жд. путях лежат две собаки!  

по приезду оказалось что одна собака-сука травмирована поездом, и не в состоянии передвигаться самостоятельно! несколько попыток убрать животное с рельс,оказались тщетными, т.к кобель всячески защищал ее от нас!!! В моменте я увидел надвигающийся поезд и мне стало не по себе! Услышав сигнал машиниста, кобель подошел к суке,прижался и лег рядом с ней! Оба животных опустили головы прижав их к земле и поезд проехал!! !Ребята,кабель это делал 2 сутки подряд! Вдумайтесь только!!!Он грел ее две сутки,чтоб она не замерзла и подвергал себя опасности каждый раз!!!

Я не знаю как это  назвать;инстинкт, любовь, дружба,преданность. Знаю одно;не все люди так могут!!!!! Это поучительно для нас!

Да-Да!
Спасибо Вере,Хачатуру,Христиану и тем кто позвонил и не остался равнодушен!  
Если кто нибудь узнает этих животных своими,дайте знать!Они находятся в приюте!

Извините за знаки восклицания,эмоции!
Есть два дня когда вы не сможете ничего сделать:один называется (вчера)  другой (завтра)Так что СЕГОДНЯ прекрасный день что бы помочь кому нибудь!

P.S ребята это не хвастовство,мы всегда делаем это молча!!!Это поучительная история для всех нас!

---------------------------------------------------------------------

 

ПС  от меня:  там есть  видео с поездом.... лично я рыдала...."не все люди так могут"... в коментариях было сказано, что хозяева нашлись

Фото Дениса Малафеева.

Фото Дениса Малафеева.


здесь ссылка на  ТСН   с видео


к тебе же и вернется

Почему сделанное тобой к тебе же и вернется.

В начале 20-го века один шотландский фермер возвращался домой. Проходя мимо болота, он вдруг услышал крик о помощи. Фермер побежал на голос и увидел мальчика, пытавшегося выкарабкаться из трясины. Фермер быстро срубил толстый сук, осторожно приблизился и протянул ветку утопающему. Когда мальчик выбрался, он долго не мог унять слезы, он весь дрожал.

- Пойдем ко мне в дом, – сказал фермер. – Тебе надо успокоиться и согреться.
- Нет-нет, – мальчик покачал головой, – меня ждет отец. Он, наверное, очень волнуется.
Поблагодарив своего спасителя, мальчик убежал… А утром фермер увидел, что к его дому подъехала карета, запряженная породистыми скакунами. Из кареты вышел хорошо одетый джентльмен и спросил
- Это вы вчера спасли жизнь моему сыну?
- Да, я, – ответил фермер.
- Сколько я вам должен?
- Не обижайте меня, господин. Вы мне ничего не должны. Я поступил так, как должен был поступить нормальный человек.
- Нет, я не могу оставить это просто так, потому что мой сын мне очень дорог. Назовите любую сумму, – настаивал посетитель.
- Я больше не хочу говорить на эту тему. До свидания. – Фермер повернулся, чтобы уйти. И тут на крыльцо выскочил его сынишка.
- Это ваш сын – спросил гость.
- Да, – с гордостью ответил фермер, поглаживая мальчика по голове.
- Давайте сделаем так. Я возьму вашего сына с собой в Лондон и оплачу его образование. Если он так же благороден, как и его отец, то ни вы, ни я не будем жалеть об этом решении.

Прошло несколько лет. Сын фермера закончил школу, потом медицинский университет, и вскоре его имя стало всемирно известно, как имя человека, открывшего пенициллин. Его звали Александр Флемминг.

Перед самой войной в одну из лондонских клиник поступил с тяжелейшей формой воспаления легких сын того самого джентльмена. Как вы думаете, что спасло его жизнь в этот раз – Да, пенициллин, открытый Александром Флемингом.

Имя джентльмена, давшего образование Флемингу, было Рандольф Черчилль. А его сына звали Уинстон Черчилль, который впоследствии стал премьер-министром Англии. Возможно, именно эти события вспоминал Уинстон Черчилль, говоря:

«Сделанное тобой к тебе же и вернется».