.. немножко доброты вам в ленту))

від Татуси Бо

Киць-киць
Першого кота Алла знайшла біля під’їзду. Сірий брудний клубочок пищав і безнадійно дивився у цей світ одним оком. Сьогодні Аллі лікар-окуліст сказав, що падає зір на одному оці. І вона вирішила, що вже зовсім скоро осліпне геть на те око і увесь день ходила, примружувала хворе око, ніби звикала, жити з монобаченням. А тут це кошеня.
Алла вийшла заміж за Ігоря менше року тому. І тільки тут перед дверима, з цим кошеням в руках зрозуміла, що навіть не знає чи любить він котів. А може собак? А може рептилій? А може він і людей не дуже любить? Зайшла в квартиру, Ігор вийшов зустрічати. А вона стоїть в коридорі, і не може очі підняти. Їй здавалося, що в ту ж мить Ігор голосом Аллиної мами заверещить «убєрі етого блохастого ублюдка із моєго дома».
Ігор зазирнув їй в долоні.
- Де найближча ветклініка? Я за кермо, а ти шукай в інтернеті. Ось коробка…
На дно коробки він кинув шарф, його привезла Ігорова мама з Норвегії. Але кого це хвилювало цієї миті?!

Майже півроку вони боролися за Марка. Марк виріс статечним котом, здавалося, навіть нявчати не вмів, мудро роззирався у світі одним оком, мужньо зносив усі операції і процедури, і ніжно вмощувався на коліна, коли Алла сідала вечеряти.

Другого кота Адольфа приніс Ігор. Він знайшов його виснаженим і ледь живим під колесом машини на парковці. Вигодовував його з піпетки. І казав, що як тільки воно підросте, віддасть його в хороші руки. Не віддав. Не зміг. Адольф був справжнім нашестям, за кілька місяців встиг пошматувати і подерти все до чого міг добратися в цій квартирі. Ігор його сварив, навіть замахувався згортком газети, щоб хоч якось показати, хто в хаті господар.

Ігорева мама повернулася з Італії, там вона місяць гостювала у давньої подруги, прийшла в гості до сина, щоб як і завжди розказати йому який він лох, що не оженився на тій француженці, що не поїхав жити в Ліон, але з порогу побачила Адольфа і заверещала. На її вереск вийшов Марк і повернувши, мов курка, голову набік, роздивлявся Надію Георгіївну, професора філософії.
В той вечір вона пила заспокійливий чай, плакала і розказувала Аллі та Ігорю, що люди в їх віці дітей заводять, а вони тут котячу ферму. І «Алла, ну ти же женщіна, ти должна понімать». І «Животниє нє должни жить в домє». І «Ігорь, я етого нє пєрєживу, что б в мойом домє..». Ігор поправляв маму, нагадував, що «дом» цей він викупив у неї за ринковою ціною. Алла мила по третьому колу посуд і уявляла, як вона відкриває настіж двері і каже «Знаєте шо, тьотя Надя, валіть отсюда!» і слідом Адольф, кидається на її ніжно-блакитне пальто усіма своїми всюдисущими кигтями, а Марк сцить на її італійські чобітки.
Але цього всього не було. В кінці вечора, коли Надія Георгіївна почала говорити про політику Путіна, Ігор подав їй пальто. Вона тяжко сопіла, закутуючись в шаль, а Адольф рясно настяв їй на сумку. Це було у нього вперше, і Алла мала б гримнути на нього, але не могла.

Якоїсь миті Адолф змінився. Може тоді коли Аллу привезли додому після викидня і вона сиділа і боялась поворухнутися. Їй здавалося, що якщо вона поворухнеться, то це означатиме, що вона жива, а оживати їй не хотілося. Тому вона сиділа на ліжку годинами, гарячі сльози без схлипувань і без голосу текли за комір піжами. Адольф приліз вперше до неї на руки і вперше замурчав. Дуже голосно замурчав. І тоді Алла заплакала в голос. Тоді почала оживати.

Дуже уважний лікар переглядав їхні аналізи і результати обстеження і казав, що не бачить нічого, що могло б стати на заваді вагітності. Але вагітність не наступала. Алла слухала, кивала головою і думала, що вже давно змирилася з тим що в їхньому домі уже не буде дітей. Люди добре живуть і без дітей, і вона зможе.

На парковці, уже в машині, Ігор запитав, як вона. І Алла з подивом зрозуміла, що їй нормально, навіть добре. І почала Ігореві говорити, що їй і справді добре. Він увімкнув світло, почав їхати, і раптом вони обоє в один голос закричали. Ігор різко зупинив машину. Майже перед самим бампером у світлі фар сиділа кицька, біла, пухнаста і дуже гарна кицька. Ігор і Алла вийшли до неї, вона не тікала, видно було що кицька домашня, але без нашийника. Ще годину, Алла і Ігор з кицькою на руках шукали її господарів, заходили в усі офіси поблизу, щоб розказати, що ось, знайшли кицьку, шукають її господаря.
Цілий місяць Алла розклеювала в тому районі оголошення, писала в інтернеті і навіть в газету. Але Касю (Касандру) ніхто не шукав. Так вона і лишилася в них, смішна, вертлява кицька, яка передбачала зміну погоди, гріла капці, перед тим як Ігор і Алла прийдуть додому.

Алла дивилася на монітор і боялася дихати. Молоденька лікар водила пальчиком і казала, «ось ця крапочка – це плід, а ось ця дрібненька, яка моргає, це серце, зараз я порахую серцебиття».
Алла думала, як вона скаже Ігореві цю новину, як вона подарує йому цю надію, як вона зможе ще раз повірити в себе.
Ввечері, Ігоря в коридорі зустрічали усі коти і Алла.
- Ти знаєш, нас мабуть стане більше...
- Котик чи кішечка? Якої масті?