Хто цікавиться функціонуванням інтернету, його розвитком та майбутнім, мовою та статистиками - ця стаття буде цікавою.

Це мої власні розуміння та інтерпретації двох попередніх текстів: Українська мова. Глобальний вимір та Реноме української мови в мережі Інтернет.

Перед прочитанням варто задати собі питання: яке враження мала б створювати українська мова в мережі Інтернет? Перш за все - враження на самих носіїв. Як на на мене - зараз українська мова створює враження говірки, якою на світі розмовляють не більше 10 мільйонів людей. Про це добре свідчить інтернет та його тренди. От наприклад пошукова система Google та її український підрозділ google.com.ua. Згаданий у двох поданих вище статтях рейтинг Alexa Rank (він хоч і не настільки популярний, але найбільший у своєму класі) визначає український google.com.ua на 205 місце на світі (дані за 1 грудня 2014 року). Порівняймо з польським google.pl  - тут вже 80 місце на світі (дані на 1 грудня 2014 року). Виходить, поляків майже у три рази більше, ніж українців? Та ні, просто українцям навіть лінь натискати на свої сторінки, не кажучи вже про процес мислення. І знову ж таки - я не хочу принижувати мільйони російськомовних, які живуть в Україні - будь-ласка - вам тут раді, просто ми (і я в тому числі) творимо свій контент і так би мовити Славу української мови в мережі :)

Тепер до справи. Чому я так прилип до цієї Alexa Rank? А покажіть мені тоді кращий світовий лічильний в цьому роді і класі!

Так ось, може слово Слава й асоціюється з чимсь героїчно-піднесеним, з чимсь епічним і не повсякденним, але у випадку "славності" мови в Інтернеті тут мова дещо про інше (ну люблю я мови - тому й люблю писати про них - мені ніхто за це не платить і я не хочу нікого образити, як це стало в тренді останнім часом - пишеш про українську мову - автоматично ображаєш російськомовних, але сподіваюся цей тренд вже пройшов). Славність мови в Інтернеті визначається наскільки якісно та кількісно вона наповнює контентом веб-сторінки, а також як часто цим контентом користуються. Візьмемо це тверднення за вихідне розумування цієї статті - хай це буде гіпотеза :) Тож українська мова в Інтернеті сказати відверто представлена СЛАБО. І не через те, що вона не виконує першої умови - тобто не "заповнює якісно і кількісно своїм контентом веб-сторінки", а саме через невиконання другої умови - нею не користуються! Аргументи, що українською мовою відсутній контент - неправда. Сайтів більше, ніж достатньо і на різноманітну тематику (перелік нижче).

І тут входить в гру Alexa Rank. Якщо подивитися в цьому рейтингу на Україну, то в іноземного спостерігача (та й в самого українця, як в мене) складеться враження, що Україна - це російськомовна країна. Тут не питання - добре це чи ні? Це нейтрально. Але на мою думку, цей образ потрібно виправляти і почати виконувати другу умову вищенаведеного твердження чи гіпотези - потрібно почати користуватися УКРАЇНСЬКИМ КОНТЕНТОМ. Більше того, потрібно ділитися цікавими сторінками з іншими учасниками мережі, з якими ми не зустрінемося вживу ніколи, але у віртуальному світі - будь-ласка. Ось тут дуже допоможе рейтинг Alexa. 

Alexa Rank надає певний показник відвідуваності різних веб-сторінок, якими користуються у глобальному вимірі. Перші позиції в рейтингу ТОП-500 займають американські, англійські, російські, німецькі, французькі, китайські, арабські та японські сайти (і саме ці мови є світовими лідерами). З українських сайтів у глобальному рейтингу (станом на 1 грудня 2014 року) є тільки Yandex.ua (423 місце) та Google.com.ua (205 місце), які мають лише українські домени, а за своєю суттю є дочірніми сайтами іноземних компаній. Наприклад Польща представлена у глобальному рейтингу ТОП-500 наступними сторінками: google.pl (80 місце), onet.pl (204 місце), allegro.pl (197 місце) та wp.pl (277 місце). Не дотягує gazeta.pl (532 місце). Для порівняння можна взяти й менші держави, такі як Чехія, яка також представлена у  глобальному рейтингу власними порталами (наприклад чеський seznam.cz (332 місце)), який в Чехії займає перші місця за відвідуваністю разом з гігантами Google, Youtube та Facebook. Це викликає повагу. І це унікальне явище, яке стає причиною питання - чи в Україні гірші сайти чи контент? Зовсім ні. Тоді чому наші сайти плазують лише у другій двадцятці, у світовому рейтингу немає ЖОДНОГО українського сайту? Відповідь - бо не виконується друга умова гіпотези про про славу мови в інтернеті.

Найближче до світового рейтингу ТОП-500 (на 1 грудня 2014 року) наблизилися такі українські портали як ukr.net (Україна – 10 місце, світ – 1252), ex.ua (Україна – 16 місце, світ – 2127), pravda.com.ua (Україна – 22 місце, світ – 1654), rozetka.com.ua (Україна – 15 місце, світ – 2058), i.ua (Україна – 17 місце, світ - 1947), censor.net.ua (Україна – 21 місце, світ – 1343), korrespondent.net (Україна – 33 місце, світ – 2157), bigmir.net (Україна – 39 місце, світ – 3018), tsn.ua (Україна – 49 місце, світ – 3505). Переважно це українські, але російськомовні сайти, в яких є лише одна версія сторінки - російською мовою. І навіть з російськомовними інтерфейсами ці сайти не увійшли у ТОП-1000 світового рейтингу. Для заявлених у світі носіїв української мови приблизно у 50 мільйонів вищенаведені позиції підходять для народу, чисельність якого не перевищує 10 мільйонів. Але чомусь чеські, польські і навіть словацькі сайти представлені в рейтингу Alexa краще, ніж українські. Причина - та ж лінь користувачів. Їх потрібно лише розбудити, щоб вони почали користуватися українським контентом і ділитися ним з іншими, тим самим поширюючи Славу української мови в мережі інтернет.

Якщо поглянути на Україну в рейтингу Alexa, то виникають не найкращі почуття і не найпозитивніші думки. Лідерами тут виступають російські та американські портали. Українські сайти з’являються лише в ТОП-20. Єдиний ukr.net ледве посів 10 сходинку, та й то інколи опускається на 11 або 12 сходинки, при цьому ніколи не займаючи 9 або вищої. Якщо цей рейтинг візуалізувати, то Україна опиняється в російському інформаційному тілі і вже ніяк нікому в світі не докажеш що ми не Russians. Alexa також показує географію відвідуваності сайту. Так от російські сайти завжди поповнюються українськими користувачами, поширюючи при цьому Славу російської мови, при цьому український контент припадає порохом. 

Причина повільного росту Слави української мови в мережі інтернет - це, як не парадоксально, - її носії, їхні смаки та налаштування їхніх браузерів. Рейтинг Alexa рахує відвідуваність лише в тому випадку, коли в браузері є встановлене розширення Alexa Sparky. Якщо Ти не бажаєш далі залишатися користувачем, а стати Творцем і поширювати Славу української мови, український контент та українські веб-сторінки, то встанови до свого браузера розширення Alexa Sparky, яке працює у фоновому режимі. Кажу з власного досвіду - після інсталяції цього розширення – всі мої улюблені сайти (як вже казав - перелік нижче), які я регулярно відвідую, почали рости в українському та світовому рейтингах Алекси. Не вагайтеся - встановлюйте додаток! Просто наберіть в пошуку Alexa Sparky.

Коли додаток Alexa Sparky вже активний, то при відвідувані будь-якого сайту відсилається інформація до Alexa Rank і його рейтинг росте. Наприклад, якщо у Тебе встановлено цей додаток і Ти відвідуєш щодня i.ua, то приноситимеш цьому сайту невидиму користь в якості рейтингу, що може потенційно зацікавити інших україномовних користувачів відвідувати цей сайт.

Alexa Rank популярний на Заході і користуються ним в переважній більшості західні користувачі, хоча наприклад Росія, Іран, Індія, Бразилія та Китай теж досить часто представлені у цьому рейтингу. Так США, Західна Европа, Японія та Китай масово користуються цим рейтингом, бо їм залежить на маркетинговій складовій. Українські ж користувачі, які раніше й зараз перебувають в активній орбіті російського інтернету, практично майже не користуються цією системою. Виходить, навіть російськомовні користувачі України більш активні - цим самим вони формують образ України як ПОВНІСТЮ російськомовної країни. І не потрібно українцям плакатися (особисто в мене до таких одразу прокидається люта зневага), що "в нас немає преси, книжок, фільмів та музики". Просто вам шановні, не те, щоби лінь щось купити (або купувати - бо зараз ситуація значно змінилася - цьому потрібно віддати належне), - вам лінь навіть натискати клавіші. Українці, які проживають за кордоном, відвідують українські сайти, тому можна спостерігати їхню популярність в Польщі, Німеччині та США.  Тож щоб не бути лінивим і далі не плакатися, варто вже зараз поставити додаток Alexa Sparky і світ почине потрохи дізнаватися про Україну та про українську мову. Ми зможемо доказати, що й в інтернеті на щось здатні і що наша мова теж Славна! Це відбудеться не відразу, але підняти той самий google.com.ua до світового ТОП-100 разом буде не важко.

Не одразу стає зрозуміло - навіщо цей додаток? Ще раз роз'ясню – це один з багатьох інструментів популяризації української мови та сайтів з українським контентом. Поки що цей рейтинг чітко свідчить про те, що в Україні домінують російські та американські сайти. Але на прикладі тих же Польщі та Чехії ми знаємо, що можемо щось змінити ВЖЕ ЗАРАЗ! Мета статті моєї статті – донести до свідомих користувачів (а напевно на сайті i.ua збираються найкращі зі свідомих), що цей рейтинг варто поправити і внести до нього саме українські сайти.

Але чи дійсно справа полягає в самому рейтингу? Реального впливу на сайт (наприклад підвищення його відвідуваності, поведінковий фактор, заробіток тощо) не відбудеться. Наприклад, що приносить порталу i.ua те, що він буде знаходитись в Alexa Rank? Чи це вплине на його світову та українську відвідуваність та залучення нових користувачів?

Інтерес лежить трохи в іншій площині, аніж у заробітку та інвестиціях. Явище рейтингу пов’язане з популярністю сайтів. Політичні партії теж намагаються бути лідерами у багатьох рейтингах, якщо не у всіх. Alexa Rank може й не передовий генератор світових рейтингів, але згідно з нею домінують в Україні саме російські та американські сайти. Тут першочергове цивілізаційно-культурологічне питання, а потім вже інвестиційне. Перегляньте ще раз Alexa Rank Ukraine і поставте собі питанням – чому згідно з ним в Україні не домінують українські сайти, а українська мова тим більше? Може тому що російськомовні користувачі України встановлюють собі додаток Alexa sparky і користуються російськими сайтами, створюючи враження, що Україна повністю російськомовна держава? Невже вони це роблять свідомо і цілеспрямовано? Ні, вони просто це роблять і не потрібно їх за це звинувачувати. Звинувачувати потрібно себе і виправляти цю маленьку провину тут, вже і зараз шляхом вищезгаданого додатку! Alexa Rank нічого не рекламує, тому популяризація українських сайтів не відбувається автоматично. Будь-хто зі світу, поглянувши у цьому рейтингу на Україну зрозуміє, що це “just a part of Russia or somewhere in Russia”. Тому якщо Ти і Твої друзі користуються українськими сайтами, то варто встановити цей додаток і поправити Alexa Rank, а потім братися й за інші. Так, це виглядає як волонтерство. І що дає цей рейтинг поталу i.ua? Те, що він в рейтингу Alexa постійно наближатиметься до сторінок, які мають великий вплив на думку Українців в Україні та світі. Повторюсь - це питання в першу чергу цивілізаційно-культурологічного характеру.

Відбувається загальнодержавний вплив – для іміджу України та для Слави української мови, а не лише для окремого сайту. Впевнений, що є багато сайтів саме українською мовою, про які ми навіть не здогадуємося, але які будуть для нас цікавими і дізнатися про них можна або по посиланню від друга або з рейтингів.

Українські інтернет-портали існують та справно функціонують, ними лише потрібно активніше користуватися, так би мовити "обживати" їх і тоді світ дізнається про нас – про нашу мову, про наш сектор IT, про наші можливості тощо. Не гайте часу – встановлюйте простий додаток Alexa Sparky і піднімайте рейтинг своїх улюблених сайтів як в Україні, так і в світі. Користуючись Alexa Rank Ви підтягнете деякі україномовні сторінки, яким не вистачає зовсім трохи, щоб увійти в ТОП-500 та деякі, які чекають на ТОП-10. Спільними діями нам вдасться внести українські сторінки в глобальний рейтинг ТОП-500.

Тож яка Твоя думка з приводу написаного? Встановлюй додаток Alexa Sparky і через декілька днів побачиш, як ростуть в рейтингу Твої улюблені сторінки, які Ти відвідуєш щодня :)

Для інсталяції набери в Google – Alexa Sparky і встанови цей add-on в залежності від браузера. Функціонує у фоновому режимі.

А ось перелік моїх улюблених сайтів (в алфавітному порядку):

ar25.org - Народний Оглядач
aratta-ukraine.com - Національний портал АРАТТА. Вікно в Україну
artvertep.com - Найбільший on-line центр сучасної Української культури
brodiahy.org.ua - Невгамовні бродяги. Подорожі Україною та Світом
chtyvo.org.ua - Чтиво. Електронна бібліотека
chytanka.com.ua - Книги для дітей
chytomo.com - Культурно-видавничий проект
cultprostir.com.ua - Culprostir. Мистецтво бути сучасним
day.kiev.ua - Газета День
ecotown.com.ua - Альтернативна енергетика в Україні
espreso.tv - Еспресо TV - Завжди новини!
etno-net.com - Інститут Світової Української Формації
finance.ua - Фінанси України
google.com.ua - Пошукова Система Українською Мовою
h.ua - Портал Громадянської Журналістики
hromadske.tv - Громадське Телебачення України
hurtom.com - Сайт підтримки всього українського!
i.ua - Твоя Пошта. Блоги. Відео
inspired.com.ua - Джерело Натхнення
kinostrichka.com - Національний кіно-портал
knyhobachennia.com - Український видавничий портал
korysne.co.ua - Енциклопедія Корисного
litopys.org.ua - Ізборник. Історія України
maidanua.org - За вільну Людину у вільній Країні!
mesoeurasia.org - Портал етноантропології, геокультури та політфілософії
mil.gov.ua - Міністерство Оборони України
mova.ga - Чиста мова. Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя
myslovo.com - Словник, який пишеш Ти!
nakachka.org.ua - Простими словами про складні речі в бодібілдингу
nashformat.ua - Інтернет-магазин "Наш формат"
navsi100.com - Інформаційно-розважальний музичний портал
neprote.com - Неформально Гуртом про техніку
novi-slova.blogspot.com - Нові Слова та Українська Латиниця
online.ua - Всеукраїнський веб-портал
osvita.mediasapiens.ua - Медіаграмотність
ridna.ua - Рідна Країна. Світоглядний Портал
rozum.org.ua - Словники он-лайн: орфографічний, тлумачний, синонімів
rukotvory.com.ua - Українське народне мистецтво/Рукотвори
svit.in.ua - Руське Православне Коло
telekritika.ua - Телекритика. Вся правда про медіа
tereveni.org - Теревені форум
terytoriya.com.ua - Територія Твого Розвитку
texty.org.ua - Тексти для думаючих людей
torrents.net.ua - Національний Біт Торрент Трекер України
turystam.in.ua - Туристична Україна
ua-ekonomist.com - Український Журнал Економіст
ukr.net - Всі Новини України (відкрийте свою поштову скриньку тут!)
ukrinform.ua - Новини України та світу. УКРІНФОРМ
uz.gov.ua - Офіційний веб-сайт Укрзалізниці
veselyk.com - Гуртом Форум
vidia.org - Медіа-портал української діаспори
vinsee.com.ua - Про ґаджети українською!
vnebi.com - Новини авіації і світу. Український авіацентр 
watcher.com.ua - Про маркетинг, піар та комунікації в інтернеті
webdigest.com.ua - Українські мотиви в блогосфері
world-geographic.com - Світова Географія. World Geographic
zbroya.info - Українська Асоціація Власників Зброї
      
Post Scriptum. Ось так еволюціонували мої думки:
1. Alexa Rank. Український вимір
2. Українська мова. Глобальний вимір
3. Реноме української мови в мережі Інтернет
4. Слава Української мови в Інтернеті
5. Далі буде...

9 листопада В`ячеслав Кириленко візьме участь у Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності до Дня української писемності та мови   9 листопада на Українському радіо реалізується  спецпроект Національної радіокомпанії України - Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, приурочений до відзначення  Дня української писемності та мови. Вперше місцем проведення написання диктанту стане найбільша аудиторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До участі у  Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності  запрошені відомі українські митці, науковці,  державні та громадські  діячі, політики  і всі бажаючі, хто прагне зберігати і розвивати рідну мову. Також до написання радіодиктанту національної єдності долучиться Віце-прем’єр-міністр – Міністр культури України В’ячеслав Кириленко. Цьогорічний радіодиктант має на меті, окрім традиційного його написання, встановити у цей день радіомости із українцями у Австралії, Китаї, Польщі, Росії та Португалії. Пряма трансляція спецпроекту розпочнеться о 10:10  і  здійснюватиметься на Першому Національному телеканалі України («UA: Перший») з сурдоперекладом для людей з вадами слуху, на Першому каналі (УР-1) та на каналі «Культура» (УР-3) Українського радіо. Написання радіодиктанту розпочнеться об 11:00. Довідково Всеукраїнський радіодиктант національної єдності уже п’ятнадцятий рік поспіль збирає тисячі українців, як в Україні, так і за кордоном, демонструючи солідарність тих, хто любить і шанує рідне слово і мову. Це не лише перевірка знань української мови, а й заохочення до вживання, популяризації, захисту і сприяння розвитку державної мови. Архів організаторів нараховує безліч диктантів, написаних як пересічними українцями, так і відомими культурними і державними діячами, науковцями, політиками та простими громадянами нашої держави.       « повернутись Постійна www-адреса статті: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248613890

Ти падлюка, вражий сину,
псяча кров, страшна личина,
шмарогузе нецнотливий,
ланець, лайдак шолудивий
Щоб тебе злидні обсіли
Гайдамаки щоб згубили
Хай тебе загребуть кури
І у жони щоб взяв дуру!
Жаба най тобі дасть цицьку
Вмити тобі юшкої писка!
Дурний піп тебе хрестив
Дурна баба сповивала
Мати розум дать забула
Ну а може сам згубив!
 (ліричний авторський відступ )

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.

У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко.

Нові причинки до історії української мови -2

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ:

- Хто є автором гасла «Единая страна»?

- Це почалось під час анексії Криму 2014 року. Нібито це була ініціатива телеканалів. А хто власне автор, я вам не скажу, не знаю.

- У Німеччині я надибав на цікавий рукописний словник поморського діалекту російської мови (по мові це така народність, яка живе на території сучасної Архангельської області) і я звернув увагу на те, що чимало слів є українізмами або просто схожі на українські слова. Тож, перше питання: як би ви прокоментували цей факт? І друге: англійське слово «Russian» має таку цікаву внутрішню форму, яка недвозначно вказує на етимон «Русь». Таким чином, саме слово сприяє підміні понять, чим власне користується російська пропаганда, ототожнюючи «руський», як той, що походить з Русі, і «російський», як той, що належить Росії. Чи вважаєте Ви доцільним в цьому плані застосувати інший підхід, який застосовується для власних назв, які засвоюються іншою мовою за принципом орфографічної трансплантації. Якщо це інший алфавіт – то і транслітерації. Тобто, ці слова, які відображають виразні національні особливості, транслітерувати, але не перекладати.

- Щодо цих рукописних матеріалів, про які Ви згадали, я не можу сказати нічого, оскільки я їх досі не бачив. А просто асоціація така, якщо це насправді словник, який стосується російської мови, що не обов’язково має так бути. Але якщо це справді російська діалектна мова, то ми ніколи не повинні забувати, що російська мова досі не побутує лише в формі «великого и могучего русского языка литературного». Тобто є діалекти, які майже не збережені, але це не стосується лише російської мови, однак її це стосується більшою мірою. Але, звісно в діалектах є багато того, що суттєво відрізняється від літературної мови. А інколи це може бути щось дуже близьке до української. Це саме стосується й інших слов’янських мов і їхніх діалектів. Насправді картина дуже строката. Іноді ви знайдете деякі слова, що нагадують українські в словенських діалектах.

Щодо другого запитання, то англійською мовою набагато краще, ніж німецькою мовою можна вирішити ту термінологічну проблему, що її ви згадали. Якщо я не помиляюся, колеги з Гарвардського університету не говорять про «russian [рашн] things» стосовно Середньовіччя, і коли це стосується Русі, говорять про «rusian [рузіен] things». І це набагато краще. Німецькою мовою це не дуже добре працює, оскільки німецькою треба було би сказати «rusisch» (рузіш), і це дуже дивно.

- Значну частину Вашої лекції зайняла розповідь про трактування і сприйняття древньоруської, давньої української, московської, української. Мені здається, що тут елементарні поняття термінології. Для мене особисто жодного цього питання немає давно. Тому що для мене Україна – це Русь, Русія, Україна – це Рось, Росія. І українська мова хоч давня, хоч нова – це руська мова, вона ж і російська мова. А все те, що зараз неправильно сприймається, це є московська мова, московський язик. Це свідчення стандартності нашого життя. Це архаїчне завжди сучасне. І сьогодні в політиці якби ми на державному застосували поняття «Московська Федерація», «Московська держава», то знімається левова частка проблематики.

- На щастя, це все ж таки не так просто. Саме про назву Русь і що вона означала, можна говорити дуже довго. І для тих, котрі неуважно досліджували це питання, тут є багато несподіванок. В новгородських літописах є люди, які з Новгорода ідуть на Русь. А як це може бути? Тільки тоді, коли Новгород не є Руссю. Як встановили дослідники (не я особисто), є різні значення слова «Русь». З іншого боку, Новгород може бути частиною Русі, але тільки Русі в ширшому значенні. Бо у вузькому значенні «Русь» цих джерел це тільки Києво-Переяславська земля. І Русь спочатку – це лише варяги, «Руська Правда» це нам показує. Там йдеться про те, як карається з одного боку русич, а з іншого боку – слов’янин. Тобто русич не може бути слов’янином.

- Хочу запитати про новгородські грамоти. Чи Ви звернули увагу, що вони не всі були писані чистою церковнослов’янською мовою? І саме грамоти, які писав один керівник Новгородської республіки, містять дуже багато українізмів, саме цих слів, які цілком вкладаються в українську мову.

- Новгородські берестяні грамоти найцінніші для нас зі славістичної перспективи. Вони відзначаються саме тим, що написані народною новгородською, тобто російською мовою цих часів. Є в них церковнослов’янські фрагменти, адже церковнослов’янська мова побутує в Новгороді цих часів, але це також доволі складні питання.

- Я хотів би спитати про спільні риси руської, російської та української мов? Як вони зараз пояснюються? Бо колись казали, що це була спільна мова-предок, необов’язково вона була в часи Русі, в цей час вона вже розпалася, був окремий діалект. Але вона була раніше.

- Ніхто не заперечуватиме, що білоруські, українські, російські діалекти та мови мають багато спільного. Але також українські, білоруські та польські діалекти мають багато спільного. Щодо генетичних питань, то на спорідненість цих мов по-різному можна подивитися. Але славісти давно знають, що єдиної давньоруської мови не було. Бо нам розповідали, що є такий «единый древнерусский язык». Але це мова, яка має різні діалектні явища. Якщо ми дивимося в ранні століття, то так не може бути. Або це одна єдина мова, або є діалектні явища. Але фактично діалектні прикмети створюють різні мовні одиниці. Так що, що таке мова і що таке діалект завжди важко сказати. І про це говорить Залізняк, так ми говоримо фактично про діалекти, але про діалекти передусім слов’янської мови. І поза цим контекстом російсько-українським і т. д. багато славістів погоджується з тим, що аж до розвитку так званих «єрів», аж до початку II століття нашої ери, можна говорити тільки про спільнослов’янську мову та діалекти, ареали цієї спільнослов’янської мови. Тому йдеться про анахронізми.

- До прикладу повноголосся, воно властиве лише білоруській, російській, українській.

- Так, як не дивно, повноголосся властиве всім східнослов’янським мовам, але все ж таки можна знайти саме на території Новгорода винятки, що нам показують, що навіть повноголосся не таке просте явище, як дехто думає. Щодо цих давніх явищ, завжди йдеться про питання, які з цих явищ найстаріші. Наприклад, повноголосся, напевно, не старіше, ніж так звана друга палаталізація велярних (співголосних), тобто розвиток «к-ц» у таких випадках, як «рука-руці». А в Новгороді не було такої другої палаталізації. Там є «рука-руке». Про це можна прочитати у моїй статті та у статті Шевельова та Залізняка. Ця стаття, як на мене, єднає погляди Шевельова та Залізняка, оскільки саме час пошанувати те, що роблять росіяністи для нас, коли йдеться про доказ того, що єдиної давньоруської мови не було.

- Моє питання не стосується напряму Вашої лекції, а стосується Вашої функції президента Міжнародної асоціації україністів. Що Ви плануєте, коли буде наступний з’їзд (якщо відомо) та, може, трохи розповісте про роботу?

- Міжнародна асоціація україністів – це асоціація, яка фактично має одну головну мету: це організація конгресу україністів, що відбувається щотри роки, щочотири роки, щоп’ять років. Але щоби зорганізувати такі конгреси, потрібні гроші. Отже, саме під враженнями цих останніх подій, того, що ми усвідомлюємо, наскільки тяжкі обставини в Україні саме тепер, наступний конгрес відбудеться 2018 року, це через 5 років після останнього конгресу. Ми також робимо те, що можемо робити на підставі бюджету «нуль». Тобто ми хочемо бути присутніми на різних заходах, ми хочемо, щоби зв’язки між україністами світу залишалися живими. Ми беремо участь у конференціях, коли є можливість і виступаємо там також як функціонери Міжнародної асоціації україністів. Бо це не тільки я, це і колеги з Національної організації україністів у Києві. Вони дуже активні – пані Леся Мушкетик, ми дуже добре співпрацюємо. І на цій підставі ми дбаємо про те, щоб україністів було видно. І не тільки серед україністів, але й поза цими колами. І нам допомагають й інші люди, наприклад такі, що ставлять подібні питання на науковому заході. Міжнародна асоціація україністів є, ми далі співпрацюємо. Конгрес відбудеться, буде новий президент, кращий, сподіваюся. Але ми україністи надалі будемо активно працювати.

- Моє питання стосується того, що останнім часом в Інтернеті поширюються псевдонаукові, антинаукові концепції про те, що українська мова чи не найдавніша мова світу, про те, що вона має спільні корені, що її певні слова відповідають словам у санскриті. На мій погляд, така ідея робить дуже погану послугу як українській мові, так і людям, які хочуть її поширювати. Які є, на ваш погляд, шляхи протидії таким псевдонауковим концепціям і як можна з цим зараз боротися?

- Антинаукові погляди можуть бути різного характеру: можуть бути дуже впливовими і дуже шкідливими. Але такі, що про них Ви говорили, є настільки смішними, що можна махнути рукою. Не тільки Україна визначається такими «досягненнями», що стосуються таких міфів. Інтернет особливо до такого терплячий, але до цього частково долучаються і книжки, які видаються і містять такі дурниці.

- А як Ви відрізняєте наукове від антинаукового?

- Я би не сказав, що я науковець №1, але я вже давно працюю в галузі науки. Хороший столяр теж трохи орієнтується: він знає, що таке добра робота, а що ні. І на таке питання теж можна відповісти, але навряд чи одним реченням.

- Чим викликана Ваша зацікавленість саме українською мовою? По-друге, Вам як професору було би цікаво знати, що на Новгородщині в наш час діти, дошкільнята, говорять дуже вже по-українськи, наприклад, «пішоу, с’єв, пошов». І третє, коли Ваша книжка українською мовою вийде?

- Я цікавлюся різними мовами, та традиційно, вже кілька років мене цікавить саме українська. Просто українська мова найбільш приваблива, тому досі я є славістом. Про всілякі спостереження щодо мовного життя Києва та України я часто намагаюсь знайти інформацію. Це дуже цікаво. І я переконаний, що це цікаво і вам. Адже мовознавство – це не те, що цікавить усіх, однак мова – це те, що якраз цікавить усіх. І тому мовознавство має бути таким, щоби якомога більшою мірою бути цікавим людям. І над цим ми теж працюємо. У цьому випадку, я повторюся, ми вирішили, що найкраще буде видати збірку англійською мовою, оскільки світ повинен пам’ятати, мати на увазі, що українська лінгвістика, українське мовознавство живе. Таких грубих книжок, понад 650 сторінок, які присвячені проблемам української мови, не дуже багато. Так що, навіть якщо не все, що я там написав, є дуже мудрим, це все ж є якесь досягнення для українського мовознавства та для України. А коли буде українська версія, я не знаю. Думаю, що тих людей, з якими я плідно співпрацював, коли ми видали «Причинки…», не треба перенавантажувати. Ці «Причинки…» мають також понад 800 сторінок. І це багато праці. Може, колись вийдуть українською мовою. Декілька статей вийшли вже українською мовою.

- Чи могли б Ви коротко окреслити науковий метод, яким користуєтесь у своїх дослідженнях? І що б Ви могли сказати стосовно зв’язку української мови з санскритом?
 
- Якщо йдеться про методику, то я філолог у традиційному розумінні. Тож я не цураюся різних методів, які є у філологічному контексті. Я мовознавець, який дуже уважно слідкує за історичними науками та їх досягненнями, адже мова побутує в історичному та соціальному контексті, як в сьогоденні, так і в минулому. Тож я не проти комбінації різних методів. Вони описуються в різних підручниках. Якщо ми говоримо про різні звукові зміни, то це методи історичної фонології. Якщо я досліджую як споріднені польська та русько-українська версії цього розмовника, то потрібні цілком інші методи.
Щодо санскриту та української мови, то той, що каже, що санскрит і українська мова зовсім не мають нічого спільного, грішать. Оскільки українська мова та санскрит є просто індоєвропейські мови. Це спільна спадщина, але це не означає, що українська мова тут дуже відзначається на фоні інших індоєвропейських мов.
 
- Чи могли би Ви дати якісь практичні рекомендації, як присутня тут людина могла би перевірити певний факт, чи він є справжнім чи ні?

- Я намагаюся бути прозорим. Тобто намагаюся відрізняти аксіоми, тези від інтерпретації висновків. Методи науки фактично і зводяться до того, як сказав мій земляк, що науковість в тому і полягає, що тези можна фальсифікувати. Саме це окреслює науковість. Але, звісно, коли йдеться про якусь наукову дисципліну, то щось треба знати, щоби перевірити і мене. Таку можливість даю, але ніхто не може в кожній публікації пояснити світ заново. Бо тоді буде дуже нудно всім. І мета така, щоб було не нудно.
Мені не було нудно, дуже дякую всім!

Лекцію було прочитано у Книгарні «Є» у Києві 19 лютого 2016 року.
Відеозапис лекції (відеоматеріал Ігора та Ірини Міняйлів, MiraStudia "Модерна Україна")
Міхаель Мозер – коротко про українську мову (“Мова [за лаштунками]“)
http://zbruc.eu/node/50478

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає : «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів      

виправлено 15:16 22.09.2016