хочу сюди!
 

Ирина

48 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 36-50 років

Замітки з міткою «гонтарева»

Искусство переговоров

ИСКУССТВО ПЕРЕГОВОРОВ


Врагом Игоря Валерьевича Коломойского всегда было быть опасно. Об этом много мог бы рассказать адвокат Сергей Карпенко, который представлял интересы Константина Григоришина и Виктора Пинчука в споре с "приватовцами" за "Днепроспецсталь" в 2003 году.

«Карпенко был вызван в офис Коломойского, где тот потребовал от юриста переиграть ситуацию с собранием акционеров на "Днепроспецстали", на что получил отказ. Через несколько недель было совершено покушение сперва на партнера Карпенко, а затем на самого юриста. Сергей Карпенко чудом выжил после нападения на него с молотками, железными прутами и ножами. Оказалось, что покушение организовал охранник Коломойского по фамилии Никитин, который не дожил до этого разоблачения – его нашли мертвым якобы в результате суицида, однако после эксгумации могилы на его теле нашли следы насилия – множество ножевых ранений», - вот как описывал ту ситуацию Сергей Лещенко в 2015 году, не предполагая, что всего через четыре года ведущий с телеканала Коломойского станет президентом, Лещенко будет проситься в его партию, но его не возьмут, и он будет отрабатывать темники адвоката Коломойского, назначенного главой АП.

Многое о том, как опасно быть врагом Коломойского мог рассказать и его заклятый партнер Виктор Пинчук, адвокаты которого в Лондоне говорили о серии заказных убийств.
Ну а поскольку Игорь Валерьевич пришел к власти, то к методам неформального взаимодействия с врагами добавились формальные. Об этом многое могла бы рассказать экс-глава НБУ Гонтарева. Что, в общем, она и делает, вызывая дополнительное повышение интенсивности и градуса методов взаимодействия от Коломойского.

Гонтарева получила подозрение от Генпрокуратуры, и совсем недавно – решение суда о принудительном приводе на допрос от ГБР, а точнее от Портнова. Это – в формальной плоскости. И это – пар в потолок, потому что Великобритания не выдаст Гонтареву Украине Коломойскому, что он прекрасно понимает.


И поэтому включается неформальная сфера – угрозы «вывезти» в Украину, использование Саши Дубинского для медийных атак и писем счастья в Лондонскую школу экономики (Саша, пеши исчо!) и юридического спама от Портнова. Ну и акции прямого действия: наезд авто на переходе и сожжённое авто невестки. Как пишут бенеботы и сам Портнов – она же и кинулась под машину, чтобы не идти на допрос, а невестка сама же машину и подожгла.

И эта активность ботов и Портнова с тезисом «она сама» - очень красноречива. И, немного оффтоп, но само наличие таких людей, как Портнов или Богдан, в пуле Зеленского снимает вопрос, заданный недавно Сергеем Лямцем – каким диктатором будет Зеленский (в чем уже никто не сомневается) – таким, как Путин или таким, как Ли Куан Ю.

Так вот, глядя на происходящее, сложно не согласиться с Гонтаревой, что автомобиль в Лондоне и автомобиль в Киеве – это звенья одной цепи. «Вывезти» Гонтареву не удалось. Пасквили в Школу экономики от Дубинского не сработали. В Украину она не приедет. А решать вопрос как-то надо.

Потому что тут сугубо личное. Для Коломойского Порошенко был врагом №2, Гонтарева - №1. И все это знают. И поэтому «догнать» Гонтареву – это не бизнес, это часть души Игоря Валерьевича. И это – сигнал устрашения и требование подчинения всем элитам. Который Коломойский сможет или не сможет подать.

Разумеется, все из-за Приватбанка. Поскольку Гонтарева – это единственный в жизни Коломойского чиновник, с которым не получилось порешать. И который отобрал любимую копилку, из которой все время можно было брать и брать на миллиарды, а государство все время пополняло недостачу.

«Мы же двадцать пять лет как-то работали, чего вы от нас хотите?», - говорил Коломойский зампреду НБУ Рожковой.

Коломойский в партнёрстве с несколькими другими олигархами вложил очень солидные деньги в кампанию против Гонтаревой.

Фронтменом которой стал Саша Дубинский. «Банкопад, пускала банки под нож» и вот это все. На деле все гораздо проще. Просто НБУ перестал компенсировать рефинансированием банкам-пылесосам деньги, украденные у вкладчиков.

И точно такая же ситуация была в Приватбанке. Который под самые высокие на рынке проценты засасывал деньги у населения через депозиты и выдавал под меньший процент компаниям Коломойского. В Украине и на Кипре, где у банка был филиал. То есть, Приватбанк при Коломойском был тем же, чем был, например, банк «Михайловский» - пылесосом и пирамидой. Только не простой пирамидой, а национального значения. Падение которой могло иметь непрогнозируемые последствия для всей банковской системы. Что Коломойский хорошо понимал и чем успешно шантажировал всех руководителей НБУ. Кроме Гонтаревой.

Эта глава НБУ отказалась финансировать пирамиду Коломойского за счет государства. И как любая пирамида при отсутствии необходимого объема внешних вливаний, банк начал ложиться.

Сейчас как-то забылось, что накануне объявления о национализации Приватбанк уже работал со сбоями. В декабре 2016 банк уже ввел лимиты на выдачу наличных, банкоматы выдавали по 100 грн на руки. В день, когда была объявлена национализация, на корсчете Привата в НБУ было менее 350 млн гривен.

Сумма невыполненных платежей клиентов достигла 1,1 млрд гривен. Дешевле было банк Коломойского ликвидировать, однако это наверняка бы спровоцировало панику и вызвало эффект домино в банковской системе. Люди просто бы кинулись снимать наличность не только в Привате, но и во всех других банках. Национализация обошлась дороже, но финансовая система страны, как ни пафосно это звучит, была спасена.

И поэтому речи Коломойского о том, что у него забрали и ему должны – это, безусловно, высший пилотаж цинизма. Особенно с учетом того, что аффилированные с Коломойским компании, закредитованные в Приватбанке за несколько месяцев до национализации, по-прежнему должны ПриватБанку около 240 миллиардов гривен. И сигналы, которые сегодня отправляет Коломойский о том, что ему отдают контроль над банком, говорят о том, что возвращать он их явно не собирается. А, возможно, собирается получать новое кредитование. Так что очень вероятно, что нас ждет повторение истории с банкротством «Привата», только с менее счастливым концом.

Врагом Игоря Валерьевича Коломойского всегда было быть опасно. Об этом много мог бы рассказать адвокат Сергей Карпенко, который представлял интересы Константина Григоришина и Виктора Пинчука в споре с "приватовцами" за "Днепроспецсталь" в 2003 году.

«Карпенко был вызван в офис Коломойского, где тот потребовал от юриста переиграть ситуацию с собранием акционеров на "Днепроспецстали", на что получил отказ. Через несколько недель было совершено покушение сперва на партнера Карпенко, а затем на самого юриста. Сергей Карпенко чудом выжил после нападения на него с молотками, железными прутами и ножами. Оказалось, что покушение организовал охранник Коломойского по фамилии Никитин, который не дожил до этого разоблачения – его нашли мертвым якобы в результате суицида, однако после эксгумации могилы на его теле нашли следы насилия – множество ножевых ранений», - вот как описывал ту ситуацию Сергей Лещенко в 2015 году, не предполагая, что всего через четыре года ведущий с телеканала Коломойского станет президентом, Лещенко будет проситься в его партию, но его не возьмут, и он будет отрабатывать темники адвоката Коломойского, назначенного главой АП.

Многое о том, как опасно быть врагом Коломойского мог рассказать и его заклятый партнер Виктор Пинчук, адвокаты которого в Лондоне говорили о серии заказных убийств.
Ну а поскольку Игорь Валерьевич пришел к власти, то к методам неформального взаимодействия с врагами добавились формальные. Об этом многое могла бы рассказать экс-глава НБУ Гонтарева. Что, в общем, она и делает, вызывая дополнительное повышение интенсивности и градуса методов взаимодействия от Коломойского.

Гонтарева получила подозрение от Генпрокуратуры, и совсем недавно – решение суда о принудительном приводе на допрос от ГБР, а точнее от Портнова. Это – в формальной плоскости. И это – пар в потолок, потому что Великобритания не выдаст Гонтареву Украине Коломойскому, что он прекрасно понимает.


И поэтому включается неформальная сфера – угрозы «вывезти» в Украину, использование Саши Дубинского для медийных атак и писем счастья в Лондонскую школу экономики (Саша, пеши исчо!) и юридического спама от Портнова. Ну и акции прямого действия: наезд авто на переходе и сожжённое авто невестки. Как пишут бенеботы и сам Портнов – она же и кинулась под машину, чтобы не идти на допрос, а невестка сама же машину и подожгла.

И эта активность ботов и Портнова с тезисом «она сама» - очень красноречива. И, немного оффтоп, но само наличие таких людей, как Портнов или Богдан, в пуле Зеленского снимает вопрос, заданный недавно Сергеем Лямцем – каким диктатором будет Зеленский (в чем уже никто не сомневается) – таким, как Путин или таким, как Ли Куан Ю.

Так вот, глядя на происходящее, сложно не согласиться с Гонтаревой, что автомобиль в Лондоне и автомобиль в Киеве – это звенья одной цепи. «Вывезти» Гонтареву не удалось. Пасквили в Школу экономики от Дубинского не сработали. В Украину она не приедет. А решать вопрос как-то надо.

Потому что тут сугубо личное. Для Коломойского Порошенко был врагом №2, Гонтарева - №1. И все это знают. И поэтому «догнать» Гонтареву – это не бизнес, это часть души Игоря Валерьевича. И это – сигнал устрашения и требование подчинения всем элитам. Который Коломойский сможет или не сможет подать.

Разумеется, все из-за Приватбанка. Поскольку Гонтарева – это единственный в жизни Коломойского чиновник, с которым не получилось порешать. И который отобрал любимую копилку, из которой все время можно было брать и брать на миллиарды, а государство все время пополняло недостачу.

«Мы же двадцать пять лет как-то работали, чего вы от нас хотите?», - говорил Коломойский зампреду НБУ Рожковой.

Коломойский в партнёрстве с несколькими другими олигархами вложил очень солидные деньги в кампанию против Гонтаревой.

Фронтменом которой стал Саша Дубинский. «Банкопад, пускала банки под нож» и вот это все. На деле все гораздо проще. Просто НБУ перестал компенсировать рефинансированием банкам-пылесосам деньги, украденные у вкладчиков.

И точно такая же ситуация была в Приватбанке. Который под самые высокие на рынке проценты засасывал деньги у населения через депозиты и выдавал под меньший процент компаниям Коломойского. В Украине и на Кипре, где у банка был филиал. То есть, Приватбанк при Коломойском был тем же, чем был, например, банк «Михайловский» - пылесосом и пирамидой. Только не простой пирамидой, а национального значения. Падение которой могло иметь непрогнозируемые последствия для всей банковской системы. Что Коломойский хорошо понимал и чем успешно шантажировал всех руководителей НБУ. Кроме Гонтаревой.

Эта глава НБУ отказалась финансировать пирамиду Коломойского за счет государства. И как любая пирамида при отсутствии необходимого объема внешних вливаний, банк начал ложиться.

Сейчас как-то забылось, что накануне объявления о национализации Приватбанк уже работал со сбоями. В декабре 2016 банк уже ввел лимиты на выдачу наличных, банкоматы выдавали по 100 грн на руки. В день, когда была объявлена национализация, на корсчете Привата в НБУ было менее 350 млн гривен.

Сумма невыполненных платежей клиентов достигла 1,1 млрд гривен. Дешевле было банк Коломойского ликвидировать, однако это наверняка бы спровоцировало панику и вызвало эффект домино в банковской системе. Люди просто бы кинулись снимать наличность не только в Привате, но и во всех других банках. Национализация обошлась дороже, но финансовая система страны, как ни пафосно это звучит, была спасена.

И поэтому речи Коломойского о том, что у него забрали и ему должны – это, безусловно, высший пилотаж цинизма. Особенно с учетом того, что аффилированные с Коломойским компании, закредитованные в Приватбанке за несколько месяцев до национализации, по-прежнему должны ПриватБанку около 240 миллиардов гривен. И сигналы, которые сегодня отправляет Коломойский о том, что ему отдают контроль над банком, говорят о том, что возвращать он их явно не собирается. А, возможно, собирается получать новое кредитование. Так что очень вероятно, что нас ждет повторение истории с банкротством «Привата», только с менее счастливым концом.







Як Нацбанк обвалив гривню



 

 

Дії керівництва Нацбанку України протягом останніх місяців – на жаль, занадто популярна тема. Складається враження, що дитина отримала сучасну електронну  іграшку, але не знає, як із нею впоратися: тисне на всі кнопки, а бажаного результату немає. Звісно, більшою мірою йдеться про курс національної валюти, надважливий, хоча й зовсім не єдиний напрямок діяльності головного банку країни.

 

Влітку керівники НБУ заспокоювали населення: мовляв, введені наприкінці лютого обмеження стосовно отримання коштів з валютних депозитів громадян можуть бути скасовані, принаймні – значно пом’якшені. Проте, в останній робочий день серпня термін дії обмежень був пролонгований, до нього ще й додали обмеження на отримання коштів з вкладних рахунків у гривні. Не зрозуміло, для чого це треба було робити, якщо в серпні спостерігалося збільшення залишків на депозитних рахунках населення в нацвалюті. Наслідок прогнозований – у вересні активізувався процес зняття громадянами коштів з депозитних банківських рахунків. З психологічної точки зору це легко пояснити: налякані продовженням старих обмежень та введенням нових, банківські вклади почали забирати навіть ті, хто цього не планував робити. Суто через наявність обмежень.

 

До цього додалась заборона на зняття іноземної валюти з пластикових карток, емітованих в валюті. Примусова заміна валюти зобов’язання навряд чи є легітимним кроком. Однак, не менш цікаво наступне: в підпункті 9 пункту 1 постанови НБУ №530 йдеться про обмеження видачі валюти через банківські каси та банкомати еквівалентом 15 тис. гривень. Тобто, у встановлених межах з валютної картки начебто не забороняється отримувати кошти в інвалюті. Проте підпункт 13 пункту 1 в тій самій Постанові геть забороняє  отримання коштів в валюті з валютних пластикових карток. Складно утриматись від питання – це банальні недоліки виконавців Нацбанку, професіональні якості яких публічно критикує керівник НБУ? Або протиріччя в документі допущені навмисно, щоб окремі дружні банки мали підстави видавати іноземну валюту клієнтам з карток, а інші не мали (або, щоб їх можна було покарати)?

 

Стрибки на міжбанківському ринку, коли курс сягав позначки в 15 гривень за долар, пояснювалися, в тому числі, низьким рівнем міжнародних резервів України. Дійсно, якщо б колишні очільники уряду та НБУ зрозуміли, що плаваючий курс треба було вводити пару років тому, золотовалютні резерви були б суттєво більшими. Проте, маємо те, що маємо. З одного боку, економність Нацбанку в питанні збереження валютних резервів можна зрозуміти. В тому числі, через майбутні потреби в інвалюті взимку, наприклад, на критичний імпорт, в першу чергу на купівлю природного газу.

 

Але з іншого боку, виявляється, зайва валюта є. Про це свідчить проведення Нацбанком кількох валютних аукціонів. Звідки долари для продажу на аукціонах? Варіантів два: або з резервів, або НБУ купує їх у Мінфіну. Якщо з резервів, то навряд чи доцільно проводити валютні аукціони, свідомо уникаючи валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку. Зрозуміло, що доцільність тут може бути не лише з точки зору інтересів держави, бо на аукціоні нескладно продати валюту дружнім банкам, заздалегідь домовившись про це (правда, трохи дмухає корупцією?). Якщо долари купуються у Мінфіну, то для цього Нацбанк банально надрукував гривню. З відповідними наслідками у вигляді стимулювання інфляції й девальвації, саме проти якої «героїчно бореться» НБУ – однією рукою створює передумови для падіння гривні, іншою намагається стримати його.

 

Окремої уваги заслуговує ситуація, що склалася 19 вересня. Тоді курс долара внаслідок самоусунення НБУ від інтервенцій сягав на міжбанківському ринку 14,9 гривень. В той самий день Нацбанк провів аукціон, на якому продав майже 45 мільйонів доларів по курсу 13,55 гривень за 1 долар. Яку кількість з цих коштів потім було перепродано із непоганим «наваром» на міжбанку?

 

Дивує й те, що для проведення аукціонів НБУ обрав «голландську» систему – коли торги йдуть в напрямку зниження ціни. В умовах, коли долар в дефіциті, нелогічно проводити торги «на пониження».

 

Вразило й несподіване рішення Нацбанку, яким була скасована заборона на кредитування в іноземній валюті юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Особливої пікантності надає той факт, що спочатку НБУ забороняє це робити постановою від 28 серпня, а потім дозволяє постановою від 9 вересня. Згадується рекламний слоган попереднього президента часів його невдалого балотування в 2004 році: «Тому, що послідовний». Безперечно, попит на кредитування у валюті створить попит й власне на валюту. Гадаю, не має сенсу пояснювати – як це відобразиться на курсі української валюти. То ж чи дійсно Нацбанк прагне стабільності гривні?

 

Аналогічну безсистемність та непослідовність продемонстрував НБУ у питанні продажу валютної виручки експортерів. Спочатку збільшується частка, що підлягає обов’язковому продажу, до 100%. Спливає декілька тижнів і цей норматив знижується до 75%. Даних про те, що експортери почали повертати в Україну валютну виручку від зовнішньоекономічної діяльності не має. Навіщо тоді зменшувати частку виручку, яку треба продавати?

 

В успішній країні громадяни майже не обговорюють дії центрального банку. В Україні ж політика НБУ є однією з топових тем для всіх верств населення. Звичайно, добре, що внаслідок наради, яку провели з банкірами президент та прем’єр-міністр, гривня суттєво посилилась. Але ж підтримання стабільності національної валюту є конституційним обов’язком саме Національного банку.

Богдан ДАНИЛИШИН

http://nvua.net/opinion/danylyshyn/Kak-Nacbank-obvalil-grivnu-13677.html

Правильно, бо це і є головні валютні спекулянти!

Гонтарева планує скоротити половину персоналуГонтарева планує скоротити половину персоналу 

Національний банк планує скоротити на 50% кількість співробітників до кінця 2015 року.

Про це сьогодні журналістам повідомила глава відомства Валерія Гонтарєва, передає кореспондент "УНН".

"Ми вже скоротили персонал на 20%, і скоротимо ще на 50% до кінця року", - сказала глава НБУ.

Згідно з річним звітом Нацбанку, за 2014 регулятор скоротив штат співробітників на 963 особи.

За попередньою інформацією, НБУ мав намір скоротити персонал з 11 тис. до 5 тис. працівників до вересня 2015р. і до 1,5 тис. в середньостроковій перспективі.

Нагадаємо, днями міністр фінансів Наталія Яресько повідомляла, що Кабмін планує до кінця року скоротити 20% державних службовців.

Чи є у Гонтаревої страховка?



          А шо? А нічо. І нема шо заперечити. Вона права.
          Ії зад надійно прикритий. Віддати Гонтареву під суд, для Порошенка це означає тюрма. У неї всі ходи записані. Хоча ми і знаємо, які в нас суди і прокуратура. Там нічого робити не будуть.
          Але ж тут вже і Штати можуть підключитися. І якщо вона потрапить в їхні руки, то всі ходи вона здасть. Тут і Пеці кришка. Хоча, йому і так кришка. Просто він з усих сил поки впирається. Але. нічого, втомиться.
          Хоча, в таких випадках приходять на думку польоти з 17 поверху деяких занадто обізнаних персон.
          Ну, а поки. якщо він і погодиться її звільнити, то знов, як і у випадку з Генпрокурорами, поставить Гонтареву-2. Ну і тут засада, чим більше людей будуть знати про схеми крадіжок Пеці, тим для нього все більше і більше зростає ризик загреміти під фанфари. То ж цуцванг все ближче і ближче.
         Тому, треба підтримати Юлію Тимошенко. Вона все вірно робить, коли вимагає відставки Гонтаревої та суду над нею.

Гонтарева: Не можешь платить за кредит – отдавай квартиру


Людей, которые сегодня имеют единственное жилье, будут  выгонять на улицу
Людей, которые сегодня имеют единственное жилье, будут выгонять на улицу


Верховная Рада не смогла преодолеть вето президента Петра Порошенко на законопроект о моратории на отчуждение имущества, которое является залогом по кредиту в иностранной валюте. Это решение поддержали лишь 139 депутатов при необходимом минимуме в 226 голосов. Многие депутаты просто отсутствовали в сессионном зале. (ВИДЕО)

Руйнація фінансової системи України.

Ось яскравий приклад, як олігархічна пропаганда через ЗМІ промила мізки електорату, збурила паніку, пішла хвиля спустошення банкоматів і комори ПриватБанку, що призвело до вимушеної передачі банка державі.
Типовий приклад другої масової маніпуляції населенням з часів останніх президентських виборів.
   Це ще один крок по руйнації банківської системи. Гонтарева зруйнавала вже 84 банки поховавши під уламками 400 мпрд грн, обібравши мільйон вкладників. Крок за кроком Україна опускається все нижче у болото. Злочинне угрупування на самому верху за два роки збільшило частку російських банків в Україні
з 12% до 41%, а українські банки знищують.

Олег Гороховский:
--- ПриватБанк работал бесперебойно и прибыльно. Хотя, после начала военных действий и на фоне падающей экономики мы пережили семь информационных атак на банк. Каждая атака приводила к оттокам средств физических лиц и корпоративных клиентов, а всего их у нас около 18 млн.
Каждая из этих атак оказалась бы смертельной для любого другого банка.
Самой мощной была последняя атака. Каждый день мы обновляли рекорды по количеству средств, выданных испуганным клиентам в банкоматах и отделениях. Наша банкоматная сеть последние дни выдавала более 2 миллиардов гривен в день. При том, что предыдущие рекорды едва дотягивали до 1,5 миллиардов в самые пиковые дни. Наши героические инкассаторы и кассиры касс пересчета работали круглосуточно, невзирая на усталость и погодные условия.
Нам так не хотелось никого подводить. На этот раз СМИ раскрутили панические настроения по максимальному баллу и запугали население.

Дмитрий Дубилет

Дорогие друзья, сегодня ПриватБанк становится государственным банком.
Это неожиданная новость (в том числе для меня, поверьте), но волноваться не нужно. Попробую собрать ответы на все вопросы, которые могут вас сейчас волновать.
1. Нужно ли переживать Клиентам за свои деньги?
Нет, переживать не нужно. Все средства на текущих и депозитных счетах всех физических и юридических лиц будут в целостности и сохранности. Это гарантирует государство.

2. Почему это произошло?
С тех пор, как началась война, наш банк пережил семь информационных атак. Любой другой банк не пережил бы любую из них. Но последняя атака, которая началась неделю назад, была самой тяжелой. Каждый день мы обновляли рекорды по количеству средств, выданных паникующим клиентам в банкоматах и отделениях. Кстати, в субботу, когда паника начала понемногу спадать, контрольный выстрел сделал Интер в вечернем выпуске новостей: “В понедельник ПриватБанк приостановит все платежи! Впрочем, мы не получили ни подтверждения, ни опровержения этой информации от пресс-службы банка”. Думаю, для журналистов Интера уготовано отдельное место в аду (от пресс-службы ада я опровержения не получил).

Собственно, решение о добровольной и мирной передаче банка во владение государству было принято ровно в тот момент, когда мы поняли, что эту информационную атаку мы можем не пережить, и что под угрозой могут оказаться наши Клиенты.

3. Что будет с ПриватБанком дальше?
Главное, банк будет работать дальше в стандартном режиме. Новым председателем правления банка становится Александр Шлапак, который должен вскоре сформировать новую команду топ-менеджеров. Формально, переходный период, в течение которого мы будем вводить в курс дела новую команду, будет длиться несколько месяцев. Страшно признаться, но я не думаю, что Клиенты или сотрудники почувствуют особую разницу в работе банка. У нас всё работает, как часы. В головном офисе и в отделениях остаются те же профессионалы. В банке создана уникальная корпоративная культура. Всё это никуда не денется с нашим уходом. И я не верю, что государство отберет айпады у наших сотрудников в отделениях и вместо них вручит им счёты.

4. Можно ли нас назвать обманщиками за то, что раньше мы исключали вариант национализации ранее?
На самом деле, нас никто не думал национализировать. Да, были показатели, которые у нас ухудшились в результате войны и падающей экономики (как у всех банков), и мы спокойно двигались по трехлетнему плану, утвержденному с Нацбанком. Мы продолжали быть прибыльными и исправно возвращали кредиты НБУ.  Но, к сожалению, произошло то, что социологи называют “самоисполняющееся пророчество”. С тех пор, как наш любимец Онищенко зарегистрировал два года назад законопроект о национализации ПриватБанка, эту тему начали регулярно разгонять вражеские СМИ. Так национализация превратилась в страшилку, которая распугивала наших вкладчиков, что в итоге и привело нас к этой ситуации.

5. Чем буду заниматься дальше я?
Во-первых, я (как и все мои коллеги) сделаю все, чтобы переходный период прошел как можно более гладко - и для Клиентов, и для наших сотрудников. Буду помогать новому руководству банка столько, сколько надо. С другой стороны, у меня нет достаточной финансовой подушки, чтобы надолго посвятить себя волонтерской работе…  Мы с вами стали свидетелями достаточно циничной истории рейдерства и перспективы для нашего банка не вселяют оптимизма. 


Відставки Гонтарєвої вже недостатньо

Нинішня епоха, крім війни, запам’ятається чи не найбільшим економічним злочином – грабунком вкладників. За злочин цей рано чи пізно треба буде відповісти.

Трасти 90-х – це кишенькові злодії порівняно з тим, як лютує зараз наша фінансова влада у особі НБУ та фонд гарантування вкладів (ФГВ), своїми діями та бездіяльністю роблячи постраждалими мільйони.

Що характерно, у судах вину НБУ доводять досить легко. Уся надія нинішніх “кращих банкірів Європи” – на юридичні перешкоди, котрі влаштовують вкладникам для того, щоб перешкодити їм судитися.

За підрахунками самих вкладників, сума активів збанкрутілих банків перевищує 400 мільярдів гривень. Якість управління цими активами є надзвичайно низькою. Як приклад наводять випадок з нерухомістю на Хрещатику (називали фантастичну суму в понад 700 млн). Вона була в заставі у одного з великих банків, потім потрапила у розпорядження ФГВ. Заставу було знято судовим рішенням через те, що Фонд елементарно не брав участь у судовому процесі – представники ФГВ пояснили потім, що елементарно не отримали сповіщення поштою (готую звернення з цього приводу до правоохоронців).

Найбільше ображає вкладників факт колосальних затрат Фонду на представництво у судах у процесах проти самих вкладників. Фактично, гроші постраждалих громадян використовуються для того, щоб судитися з ними ж – називають цифру більше 4 млрд грн!

Мільйони вкладників – це, звісно, дуже багато. Але проблема ще ширше – настільки широка, наскільки може бути. Банківська система – це довіра, без довіри банки не існують. Без банків не може розвиватися економіка. Звідки взятися у нас економічному зростанню, якщо кожен банк може впасти, навіть той, котрий носить штамп системного?

В таких умовах джерелом кредитів в країні стає у доларах – МВФ, у гривні – віртуальний друкарський станок НБУ.

Хтось за це має відповісти.

***

Рада НБУ на сьогодні все ще не сформована повністю, відтак – нелегітимна. Правління НБУ сформоване з порушеннями. Є численні звинувачення у кримінальних правопорушеннях, минулих і сучасних, щодо керівницвта НБУ та ФГВ. На жаль, ГПУ відверто відмовляється реєструвати відповідні провадження. НАБУ наразі не володіє професійними навиками, щоб ефективно розслідувати злочини банкірів – будемо сподіватися, що це тимчасово.

У будь-якому разі, питання відставки перших осіб фінансових регуляторів уже перезріло. Верховна Рада, мабуть, давно б відправила Гонтарєву у відставку, але, за Конституцією, це неможливо зробити без Президента. Котрий зволікає.

Звісно, відхід Гонтарєвої на певний час загасить хвилю невдоволення у ЗМІ. Питання, насправді, у іншому: чи понесуть винні кримінальну відповідальність, чи це буде колективна відповідальність нинішньої української влади.

Ігор Луценко

Мадам Гонтарева

          Мадам Гонтарева вразнос пішла. Щосекунди новина від неї. Ліпить, що в голову взбреде.
          Власне, має право.Ця мочалка має дах від Порошенка та Верховної Ради.
          Якщо хтось думає, що Верховна Рада якось ії прижучить, то скоріше позбудьтеся цієї надії. Щоб зайвий раз не плюватися та не хапатися за серце.
          Ну, пецін Бак та сенін Фронт нічого не будуть робити, поки не буде команди. А ії не буде, вчора Порошенко перевів стрілки на паніку.
          А для створення фону незалежності Ради та справедливості, існує пан Ляшко. Це для нас, для народу. 
          І багато хто радіє, - ось Ляшко їй дасть!, який Ляшко молодець!...
          В кримінальних колах є свої касти та статуси. Ну це всі знають. Коні, шестірки там...шлепери, про що нам колись повідомив один з наших Президентів...)))
          А ще є "танкіст". Це той, хто кидається на жертву та кричить "дай я його порежу...дай я йому горло перегризу!". "Дай", це власне звернення до пахана, щоб він дозволив.
          В фільмах є такі типажі. Промакашка з "Места встречи...", Баклан з "Холодного лета 53-го"
          А в Раді це Ляшко. 
          Як тільки він не ізгалявся над Гонтаревою. Голосно, в мікрофон, на всю Раду вимагав привести ії на екзекуцію, паскудою ії називав. 
          І все нуль на масу. У Гонтаревої навіть брова не смикнулася.
          Але "танкіст" Ляшко в тренді, Рада поза підозрою.
          Так що, буде Пеця, буде і Гонтарева. Або Гонтарева-2, це не суттєво. Ну, і Ляшко біля них. Димова завіса.
          "Залиш надію, всяк сюди входящій" 
          Це про сьогоднішню Верховну Раду. Як і очікувалося, вона виявилася ще гірше, ніж попередня.
          Так, є Тимошенко та Батьківщина. Але ж 19 бійців. Самі розумієте. Проти 431 ляшків, порошенків, яценюків, гопків, шуфрічив, бойків....

           Хотів про Гонтареву, а вийшло про Верховну Раду.)))) Ну, як вийшло, так і вийшло...

Засранці у вишиванці - продовження дискусії

«Апогей цинізму й національного нігілізму. Ви це зробили разом – «95-й квартал» і Хор імені Верьовки»
22 жовтня 2019, 23:57
Актор «Студії Квартал-95» Євген Кошовий і учасники Хору імені Григорія Верьовки під час концерту-запису «Вечірнього кварталу». Київ, 15 жовтня 2019 року
Актор «Студії Квартал-95» Євген Кошовий і учасники Хору імені Григорія Верьовки під час концерту-запису «Вечірнього кварталу». Київ, 15 жовтня 2019 року

Середина осені – пора специфічна. Перехідний період, коли відбуваються загострення, в тому числі психічні. Схоже, осіннє загострення не оминуло кураторів та керівників «95-го кварталу». Бо те, що вони днями зробили разом із Національним заслуженим академічним українським народним хором України імені Григорія Верьовки, інакше не поясниш. Хоча… Як на мене, нічого дивного немає. Хіба раніше жарти «95-го кварталу» не відзначалися цинізмом, політичним зомбуванням і насмішкою над національними цінностями українців? Про останнє, до речі, я писав понад шість років тому в статті «95-й квартал»: модель України без українців?».

Певно, зараз лише лінивий не прокоментував те, що зробили «95-й квартал» і Народний хор імені Верьовки. Навіть нинішні міністри економіки й культури, яким серйозно посприяв прийти до влади «95-й квартал», відзначилися зі своїми коментарями. Перший дав зрозуміти, що квартальні жарти над колишнім очільником Національного банку України Валерією Гонтаревою можуть погано вплинути на ситуацію з інвесторами в Україні. Отакої! Другий написав, що йому соромно за Народний хор імені Верьовки. Хоча чому соромно лише за хор? Адже той був лише, звиняйте, «на підтанцюльках» у «95-го кварталу», отримавши свої 30 срібників.

Актор «Студії Квартал-95» Євген Кошовий і учасники Хору імені Григорія Верьовки під час концерту-запису «Вечірнього кварталу». Київ, 15 жовтня 2019 року
Актор «Студії Квартал-95» Євген Кошовий і учасники Хору імені Григорія Верьовки під час концерту-запису «Вечірнього кварталу». Київ, 15 жовтня 2019 року
Хор не винен?

Генеральний директор Народного хору імені Верьовки Зеновій Корінець зізнався, що співпрацює з «95-м кварталом». Звісно, не просто так – а за матеріальну винагороду. Часи такі нині.

Грошей для Народного хору (та ще й заслуженого, академічного, національного) не вистачає…

Два роки тому я познайомився з одним чоловіком. Хлопець вразив мене своїм голосом. Потім він розповів, що раніше співав у Народному хорі імені Верьовки. Але платили йому мало. Прожити на ці гроші в Києві, винаймаючи житло, було нереально. Щось він ще підзаробляв, аби звести кінці з кінцями. Та зрештою йому це набридло. Хлопець покинув Київ, хор, перебрався в своє рідне містечко на теренах Хмельницької області, де зараз торгує на базарі. А «для душі» співає в хорі місцевого храму… Московського патріархату. До речі, пан Корінець (таке я прочитав у його біографії) теж певний час був регентом церковного хору Мукачівського православного кафедрального собору. До якого патріархату належав сей храм, думаю, ви здогадуєтесь.

На жаль, це багато в чому типова історія наших талантів. Тут і небажання держави фінансувати мистецьки обдарованих людей, і часто низький рівень їхньої національної свідомості.

Розумію, Народний хор імені Верьовки – творіння радянських часів. Виник він у 1943 році. Зауважте – під час Другої світової війни, коли треба було витрачати шалені гроші на армію. Проте, виявляється, радянська влада навіть тоді знаходила необхідні кошти на культуру. Звісно, цей хор створювався не просто так. Батькові Сталіну і їже з ним ходило про те, щоб показати: мовляв, радянська влада дбає про Україну та її культуру. Адже в перебігу війни треба було закріпити за Радянським Союзом землі Західної Волині, Галичини, Закарпаття, Буковини й Бессарабії, де жили нерадянізовані українці. Зрештою, хор призначався не лише для «внутрішнього використання». Потрібен він був і для того, аби продемонструвати за кордоном «розквіт радянської української культури». Зрештою, культури без політики практично не буває – що зараз блискуче демонструє «95-й квартал».

«95-й квартал» – передусім політичний проект, який перебуває на службі в олігархів. Це – не культура. Це, радше, безкультурність чи навіть антикультура

Але це одна сторона медалі. Є інша. Попри цей політичний контекст, Народний хор імені Верьовки сприяв збереженню української народної культури (хай навіть у специфічній інтерпретації), а також української ідентичності. У певному сенсі, цей творчий колектив став знаковим для українців. Не даремно ж він виконує Гімн у Верховній Раді!

І ось «95-й квартал», запросивши (скажемо так!) його до себе на сцену, аби виконати цинічну пісеньку про підпал дому Валерії Гонтаревої, не лише образив цю жінку, але фактично знищив символізм цього творчого колективу. У нас, коли говорять про той виступ, звертають, як правило, увагу на перший момент – не на другий. Хоча, як на мене, другий момент не менш важливий: адже «95-й квартал» виставив на посміховисько те, що сприймалося як один з наших національних символів. Зроблено це було свідомо чи несвідомо – яка різниця. Результат є!


Звісно, винен тут не лише «95-й квартал» (хоча його вина основна). Винен і сам Народний хор, передусім його керівництво, персонально – гендиректор Корінець. Останній майже покаявся, сказав, що йому соромно. Людина честі в такій ситуації мала б хоча написати заяву на звільнення. Проте, звісно, пан Корінець не збирається цього робити. Зате й далі не проти… співпрацювати з «95-м кварталом». Отаке покаяння!

Цинічно про позитив

Мені направду шкода...

Шкода, що цинізм став нормою в Україні.

Шкода, що цинічно насміхаються над жінкою (хто б як до неї не ставився!).

Шкода, що цей цинізм намагаються виправдати особи, від яких залежить багато що в Україні.

Шкода, що цинічні дії чиняться з допомогою талановитих українців, які не мають належного матеріального забезпечення і ладні легко продати свою гідність.

Шкода…

Але оскільки ми живемо в такому цинічному просторі, то аз, грішний, також дозволю собі лепту цинізму.

Я не шкодую за те дійство, яке зробили разом «95-й квартал» і Народний хор імені Верьовки. Воно продемонструвало бездонний цинізм кварталівців та їхніх кураторів. Це дійство також показало, що «95-й квартал» – передусім політичний проект, який перебуває на службі в олігархів. Це – не культура. Це, радше, безкультурність чи навіть антикультура.

Можливо, хоч зараз українці, які ще не втратили совісті й гідності, зрозуміють, чого варті такі «митці» і дадуть їм належну оцінку. Хочеться вірити…

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Сторінки:
1
2
попередня
наступна