23 серпня - день пам'яті жертв сталінізму та нацизму.

В цей день українські емігранти в США пригощали всіх безкоштовним борщем.

Понеділок, 29 грудня 2014, 22:16
фото Версія для друку Коментарі13

У Севастополі з'явилися новорічні бігборди, на яких зображений радянський диктатор Йосип Сталін.

Про це повідомив московський кінодокументаліст Віталій Манський.

Він оприлюднив фотографію бігборда, на якому, окрім Сталіна, розміщене привітання "С Новым годом" та емблема Компартії Росії.

За то, шо Путлер обосрался, при этом, гордо не примерив на себя памперсы, не говорили уже только ленивые и телеканал «Life-News». С ароматом решились бороться даже  европейцы, небрезгливые к деньгам, к тем самым, которые, как известно, не пахнут, а воняют.

 Феерические ватники ликуют - Крыса опять перехитрила всех. То, что она  загнала сама себя в угол - настолько очевидно, что вопрос не стоит об том, будет ли она кусаться или нет. Вопрос стоит: кого?

 И тут весьма кстати на повестку дня выходят Уроки Истории в редакции И.В. Джугашвили.

Вряд ли Путлер их хорошо выучил в своё время, ибо по его рефлекторным геополитическим судорогам явно видно, что в его тяжёлом детстве глобус пропили географ в компании с историком. А вот зря. Сокровищницу сталинского кризис-менеджмента нужно знать на зубок.

 Это вам не унылый лубок михалковского преклонения перед царями-самодержцами.

Сталин был глыбой в вопросе перевода стрелок и сбрасывания балласта. На любой, внепланово возникающий в Совдепии шухер, Отец народов всегда имел в рукаве чёткий план. Вернее, план он имел в своей знаменитой курительной трубке, а в голове он имел изящную комбинацию- как бы самому снять пенки, пожалеть виноватых и репрессировать непричастных.

Застой в кинопроизводстве? Литераторы оборзели и не способны дотянуться уровнем до Льва Николаича?

Стройка Беломорканала исправит ситуацию. Смотришь, десяток деятелей культуры уже машут кувалдами…

 Германия совершила технологический прорыв? За пять лет перевооружила армию тысячами танков и самолётов? Рецепт выздоровления гениален- десяток маршалов Революции нужно срочно вкатать в лагерную пыль, а случайно выживших- дострелить в затылок без права переписки...

 Тупая Америка выбралась из кризиса и каждые пару часов патентует новое изобретение? Нет проблем.

Всех учёных закрыть в «шарашках», посадить на хлеб, воду и овсянку по праздникам- пусть из топора сварят какого-нибудь механического Стаханова. Шоб 29 норм угля добывал без предварительной смазки горла литром водки…

 Сердечко кольнуло? Ручки задрожали после еженощных кровавых мальчиков во сне и наяву?

Правильно! Дело врачей давно в столе запылилось. Точно, эти  жиды-гиппократманы по ночам кровь для своей мацы стетоскопами из мозга высасывают.

Одним словом, дедушка Сталин на любой эпический фэйл легко мог развести на потеху всей стране группу ответственных за это лохов. И чем суровей была его мстя, тем бодрее народ набивал на левой груди его усатые профили.

 Прямо сейчас вы прекратили жевать свою котлету и промямлили вслух: «А при чём здесь таки Вовочка?».

А при том, что он слишком громко замолчал. И он явно ищет виновников торжества.

 Об том, что Путлер облажался в оценках Украины и, самое главное, украинцев, уже с гордостью пропел весь мир матерным полуямбом во всех возможных аранжировках. Осталось назначить врагов народа, которые подставили Нанофюрера с этой войной.

 То, что из эфира надолго, возможно навсегда, пропал его енакиевский друг, Борец с наколотыми апельсинами, временно доживающий в Ростове, точно означает один неоспоримый факт - Янукович попал. Попал на всё, что он так потливо паковал три февральских дня в свои вертолёты и «КаМАЗы». И абонплатой за право укрыть свою бренную тушку от украинцев подмосковном дворце Витя уже не отделается.

 У Вовы есть вопросы.

Разве за это гониво об отсутствии в Украине боеспособной армии он посадил завгара на президентство? Разве так нужно было дважды несудимому со всей своей кровавой шоблой в руководстве СБУ, МО и МВД разваливать эти структуры, что теперь украинская контрразведка каждый день пакует в браслеты российских диверсантов?

 Как этот урка-шапошник мог развести его!? Самого Государя Ампиратора!? А ведь какие, фраерок ссученный, телеграммы влюблённые присылал- «Верю. Люблю. Жду. Жаждущий тебя, Дамбас».

 Как этот его сопливый ублюдок, стоматолог-ветеринар, смог обмануть все Володькины ФээСБы с эСВээРами об том, шо «Ладимладимырычь, не волнуйтесь, мы с поцонами всё порешаем! Биомасса запищит от ваших портретов в полный рост и от «колорадских ленточек» цвета детской неожиданности.  И в Одэссе, и в Харькаве, и в прочих херсонах»!?

 Володя замолчал. Свои вопросы он явно уже задал. Задал так, что вся эта шелупонь-пшонки, клименки и курченки бросились делать пластические операции, исправлять прищур на казахский, а выражение морды на аборигенов Никарагуа. Не от традиционного запойного русского гостеприимства ребятушки побежали искать гражданства в иных чёрных дырах мировой цивилизации.

 Исключительно от того, что в Кремле судорожно ищут козлов. Двуногих. И по-упитаннее.

Вряд ли кого-то удивят в ближайшее время случайно выпавшие из окна 24-го этажа парочка генералов из какой-нибудь смешной «конторы», отвечавших за разработку «темы».

 Не будем заламывать руки, если из официальных кремлёвских фоторепортажей прошлого выпилят нескольких ближайших советников Путлера, толкавших его 10 лет в крымско-украинскую авантюру, а теперь тихо ушедших в мир иной из-за неизлечимого и скоропостижного двойного выстрела в висок.

 Крыса так долго плела сети, что сама в них запуталась. Чтобы из них вырваться, придётся рвать и метать.

Если она не хочет, чтобы её обессиленную тушку обгрызли до костей околокремлёвские каннибалы, недовольные глобальным попадаловом после санкций.

 Крыса будет искать козлов отпущения за свой провал. Тени новых врагов российского народа уже замаячили на горизонте. Быдло потребует предателей.

 Кто там недосмотрел за температурой «Русского мира» в Калининграде? Кто проспал проплаченную пиндосами манифестацию об федерализации Сибири? Кто, в конце-концов, отвинтил на запасном пути контрагайки, из-за чего продажные гейропейцы  восстали против нашего священного права пострелять в оборзевших от свободы хохлов?

 Не позавидуешь сейчас кремлядям. День прожил - и то хорошо. А вдруг завтра вызовут на закрытое заседание Совета безопасности РФ и таким тихим голоском незаметного фсб-шного тихаря-топтуна с хронометром на правой руке скажут: «В очередь, козлы! В очередь»…

© ЦЗ

 Московчани, місцеві комуністи і різні антиукраїнські організації відкрили бетонну брилу чи не найбільшому терористу за всю історію світу.

У Луцьку відкрили пам’ятник Йосипу Сталіну: його місцеві комуністи встановили у коридорі приміщення обкому КПУ.

Про це повідомили у Волинському обласному комітеті КПУ.

Як повідомив завідувач відділу по роботі з молоддю Волинського обкому КПУ Олександр Кононович, гроші на пам’ятник стали збирати ще в 2011 році у центрі міста.

«Этот процесс завершился недавно, и мы открытие приурочили ко Дню освобождения Луцка», - пояснив Кононович.

Від відмовився називати суму грошей, в яку обійшовся пам’ятник, а також його автора. Сказав лише, що погруддя виготовили у Луцьку.

Луцький Сталін виготовлений з бетону і важить трохи більше 100 кілограм.

«Сделали из бетона, потому что если какие-то радикалы попробуют его разбить, то форма все-равно останется и мы сможем наклепать хоть 100 штук новых», – пояснив Олександр Кононович.

«Это все согласовано с руководством партии. Петр Симоненко лично нас поздравил во время селектора. Потому что это знаменательно, что на Западной Украине отважились и нашли средства, чтобы открыть такой памятник», сказав Кононович.

Як ідеться в офіційному повідомленні комуністів, погруддя відкрили «к 70-ю освобождения г. Луцка и прорыва блокады Ленинграда».

У відкритті пам’ятника взяли участь «Антифашистский комитет, Комсомол Волыни, КПУ, представители Русской, Белорусской общин, представители города Москвы в Луцке и другие общественные организации», йдеться у повідомленні.



http://www.volynpost.com/news/26772-u-lucku-vidkryly-pamiatnyk-stalinu-foto

12 жовтня 1947. У західних областях України розпочалася найбільш масова за повоєнний період депортація українців.
Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану. Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено. Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік. Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках. Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни). На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня 1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р. У 1943—1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму                                          

Про пропаганду радянського культу в совкових головах й як насправді працювали над культом, комуністам та ПРостим пацанам можна розслабитись, відкинутись на спинку й зайнятись звичною справою.

Льонін жив ! Займається фізкультурою, качає прес ..., щоб виглядати суперськи, пацани "Нє всьо ісчьо прапала! Каждому достанітся!".

От ніяк не розумію навіщо тримають ці тіла, а головне для кого й для чого ? Якщо судити з виховання дуже великої любові до цього тіла то явно в срусру було дуже багато тих хто палко любив це тіло, а як говорить радянське прислів'я "У кого посада вище той до тіла і ближче" тож, те що не могли втілити мільйони прости радянських громадян, було доступно комуністичній еліті, тобто вони реально доказували свою любов вождю. Згадаймо, що саме за "прєданностю партіі та вождю мірового пхарєталіата" формувалась еліта комуністичного суспільства, отож обряд любові до тєла не даремно виник в тоталітарних режимах, без цього обряду не можливо сформувати ні тоталітарну партію ні будь яку іншу секту. Раз тіла тримають досі значить в них є ще потреба у високопосадовців, а значить далі  практикується вчення комуністів. Тільки елітні секти з хорошими фінансовими можливостями можуть дозволити собі реально практикувати любов до тєла впродовж десятиліть, поставити цей акт собі за ідеал й масово його культивувати. Почитайте в Вікіпедії як формується "ця хвороба" у особин й абстрагуйте поняття "особина" на тоталітарне суспільство, ви побачите вражаючу схожість в формуванні масової (геноцидної) свідомості тоталітарним режимом й цією хворобою. Як бачимо нашому суспільству досить важко відійти від пост-геноцидної свідомості, особливо коли на це захворювання вітчизняна психіатрія закриває очі, хоча кожній думаючій людині зрозуміло, що ця масова культивація тоталітарним режимом важкого психічного захворювання отруїла життя мільйонам простих людей. Так само чітко простежується наявність тіл та бажання їх мати і низький рівень розвитку країни.

Сподіваюсь українці швидко зможуть подолати цю тоталітарну чуму й позбутись пост-геноцидної свідомості.

***

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG   НАРКОМ ВНУТРІШНІХ СПРАВ СРСР МИКОЛА ЄЖОВ, НА СОВІСТІ ЯКОГО — КРОВ СОТЕНЬ ТИСЯЧ ЖЕРТВ. СТАЛІНСЬКА М’ЯСОРУБКА ЗНИЩИЛА І ЙОГО

Нинішнього року виповнюється 75 літ від початку Великого терору 1937—1938-го — другої після Голодомору 1932—1933 рр. більшовицької акції в Україні, спрямованої на винищення уцілілого від Голодомору селянства, а також інтелігенції й усіх національно-патріотичних сил. Цю публікацію про Великий терор підготовлено за книжкою «Через трупи ворога на благо народу». «Куркульська операція» в Українській РСР 1937—1941 рр.», яку видали у 2010 році Німецький історичний інститут у Москві та Німецьке науково-дослідницьке товариство. До книги увійшло 243 документи про репресії, що надані Галузевим архівом Служби безпеки України в той час, коли її очолював до 2010 року Валентин Наливайченко, а також коментарі істориків.

ПОЧАТОК

2 липня 1937 року Йосип Сталін телеграмою повідомив народного комісара внутрішніх справ Миколу Єжова і регіональних керівників Комуністичної партії про початок великої кампанії зі знищення і ув’язнення 270 тисяч радянських громадян, переважно в Українській РСР. Розпочався Великий терор 1937 року. Сталін вимагав у п’ятиденний термін подати до Центрального комітету Комуністичної партії число осіб, які будуть розстріляні в регіонах, а також склад «трійок», які здійснюватимуть репресії.

4 липня 1937 року народний комісар внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський наказав начальникам обласних управлінь НКВС до 6 липня скласти списки осіб, які будуть розстріляні, а 7 липня доповісти йому про число осіб, визначених до страти. 10 липня І. Леплевський доповів М. Єжову, що в УРСР виявлено 23 936 осіб, до яких будуть застосовані репресії. Також він просив вказати дату, коли слід розпочати розстріли. 13 липня було визначено 45 оперативних груп НКВС, яким доручалося проведення репресій в областях (Українська РСР мала в 1937 році сім областей і Молдавську автономну республіку).

21—23 липня до Києва надійшли телеграми з областей про визначення осіб, яких потрібно розстріляти: Харківська область — 2 000, Вінницька — 479, Одеська — 653, Дніпропетровська — 1 500.... У відповідь Москва визначила, що мусить бути розстріляно 10 тисяч осіб, але ця кількість (ліміт) на прохання місцевих каральних органів було збільшено до квітня 1938 року, коли ліміт на розстріл сягнув майже 120 тисяч осіб. 28 липня на нараді в НКВС УРСР було визначено, що на виконання акції буде мобілізовано 5 000 активістів НКВС в середньому на 10 днів з платою щодня по 7 рублів на кожного. Начальник відділу Матвій Герзон затвердив цей план, а відповідальний за місця ув’язнення Абрам Вольфсон повідомив, що в’язниці спроможні розмістити «за умов черговості при вилученні» 40 тисяч осіб.

30 липня М. Єжов наказав розпочати репресії 5 серпня 1937 року і закінчити за чотири місяці. У наказі йдеться мова про те, що всі «ворожі елементи підлягають негайному арешту, і після розгляду їхніх справ на трійках — розстрілові». Було категорично застережене «повне збереження у таємниці часу і місця виконання вироків». За статистикою НКВС в УРСР розстріляно в 1937 році 72 683 особи. Ще більша кількість арештованих потрапила до виправно-трудових таборів Сибіру і Крайньої Півночі.

Таємниця Великого терору ретельно охоронялася в СРСР. Але «імперії зла» не стало, і Німецький історичний інститут у Москві і Російська політична енциклопедія видали у 2010 році російською мовою двотомник «Через трупи ворога на благо народу». «Куркульська операція» в Українській РСР 1937—1941 рр.».

У назві наведено цитату з промови Микити Хрущова на пленумі Московського міського комітету Комуністичної партії 14 серпня 1937 року. Двотомник відкривається подякою колишньому (до березня 2010 року) керівникові Служби безпеки України Валентину Наливайченку за всебічну підтримку проекту дослідження масових репресій в Україні та надання документів з Галузевого архіву СБУ. В упорядкуванні книги, крім німецьких істориків, брали участь українські дослідники Ольга Довбня, Сергій Кокін, Ірина Смирнова і Олексій Тепляков з Росії.

У двотомнику повністю наведено 450 документів, вказано біографічні дані згаданих осіб, а також прокоментовані етапи акції.

Варто зауважити, що на сьогодні двотомник є найновішою публікацією документів і статистичних матеріалів каральних органів, що стосуються Великого терору в Українській РСР.

ЯК МОСКВА ГОТУВАЛА ТЕРОР

На місцях спочатку не збагнули масштабу Великого терору. І. Леплевський 10 липня 1937 року писав М. Єжову: «Дані про Донбас і Дніпропетровськ очевидно применшені. Відповідні вказівки цим областям зроблені». Наляканий цим попередженням, перший секретар Донецького обласного комітету Комуністичної партії Едуард Прамнієкс того ж дня телеграфував до Й. Сталіна: «Числа повідомимо через кілька днів».

Перший секретар Дніпропетровського обласного комітету партії Натан Марголін повідомив, що число призначених до «першої категорії» (так були закодовані розстріли) збільшилося в 10 разів — 2 500 осіб проти 234-х у першому списку. Після цього з місць надійшли прохання про збільшення числа осіб, яких дозволялося розстріляти, зокрема додати служителів Церкви. Остання вимога була викликана ще й тим, що всесоюзний перепис населення 1937 року засвідчив велике число віруючих — 56,7 відсотка. НКВС Української РСР наказав «розпочати рішучі дії з ліквідації церковників і прихильників сект».

10 липня 1937 року з Києва був розісланий дозвіл трійкам «розпочати працю». Це стривожило Москву. Ініціативу Києва було скасовано, Москва повинна була навчити виконавців певним правилам терору, щоб їхню діяльність не розголосили за кордоном, як це сталося у випадках під час Голодомору 1932—1933 рр. в Україні.

16 липня 1937 року в Москві відбулася конференція, де М. Єжов і його перший заступник Михайло Фріновський докладно проінструктували її учасників про ліміти розстрілів, проведення арештів, дотримання таємниці, порядок звітності. З Харкова і Вінниці надійшли прохання додати до числа репресованих ще й «учасників повстанського опору радянській владі». Москва погодилася, бо в Україні колишні повстанці складали значний відсоток населення.

Усі деталі каральної кампанії були враховані у наказі М. Єжова № 00447, спрямованому на «остаточне вирішення проблеми внутрішніх ворогів Радянського Союзу». Там зазначалися прізвища членів 64-х «трійок», які мали стати головними виконавцями репресій. «Трійки» збиралися вночі і розглядали лише списки арештованих. Жодного в’язня на засідання «трійок» не викликали, вирок не оскаржувався і виконувався негайно. Зазвичай вирок приреченим не оголошувався. Для збереження таємниці було впроваджено визначення: «10 років виправних робіт без права листування». Насправді — розстріл. Лише після 1945 року сім’ям страчених стали повідомляти, що їхній родич помер в ув’язненні від вигаданої для нього хвороби. Ця брехня стала відомою лише у 1989 році.

30 липня 1937 року наказом № 00447 М. Єжов доручив з 5 серпня розпочати акцію «з репресування колишніх куркулів, активних антирадянських елементів і кримінальників». Чорна хмара Великого терору накрила Україну.

ДРУГИЙ ЕТАП ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ: 1938 РІК

Розпочинаючи в серпні 1937 року Великий терор, так звану «куркульську операцію», Москва наказала закінчити її за чотири місяці. Але на місцях вал репресій розгорнувся з такою силою, що його не можна було зупинити у зазначений термін. Москва і не хотіла обмежувати ініціативу областей у цій кривавій гонитві, тому 31 січня 1938 року дала вказівку про продовження репресій і визначила новий ліміт: щонайменше 48 тис. осіб, засуджених до розстрілу. Термін виконання — до 15 березня.

В Україні перша половина 1938 року стала найбільш кривавим періодом Великого терору. До розстрілу було засуджено лише органами НКВС 122 274 особи і понад 73 200 осіб — до ув’язнення. Для керівництва акцією в лютому 1938 року до Києва особисто прибув народний комісар внутрішніх справ Микола Єжов. Він наказав поширити репресії з села на міське населення, а також розпочати переслідування «інших контрреволюційних елементів», тобто інтелігенції. Приводом для репресій було визначено зв’язки з закордоном, колишнє «повстанчество» і громадські міжлюдські контакти.

Першим секретарем Центрального комітету Комуністичної партії України став Микита Хрущов, народним комісаром внутрішніх справ — Олександр Успенський. Вже 17 лютого 1938 року ліміт на розстріли в Україні було збільшено на 30 тис. осіб. Розпочалося масове знищення активної частини населення. Наприклад, у Вінницькій області від 26 березня до 10 травня 1938 року було розстріляно 3 200 осіб з 3 427-х арештованих за цей час. Особливу увагу НКВС приділяв стратам колишніх вояків петлюрівської і гетьманської армій, учасників націоналістичних організацій. Вони становили дві третини репресованих у цей період.

Загалом другий етап акції терору закінчився на два місяці пізніше, ніж передбачалося, але з областей усе ще надходили прохання дозволити подальші розстріли. М. Єжов своїм наказом підсумував акцію і різко розкритикував НКВС Української РСР, насамперед за розстріли другорядних «ворогів», тоді як «куркульсько-націоналістичні» керівники не були знищені у першу чергу. По-друге, репресії проводилися в центральних районах, а віддалені терени були охоплені менше. По третє, багатьох куркулів і націоналістів було страчено без визнання ними провини і дослідження особистих зв’язків.

У березні 1938 року репресії охопили також представників національних меншин: поляків, німців, естонців, латвійців, греків, фінів, румун, китайців, болгар, іранців, македонців, громадян СРСР та інших держав. «До 15 квітня зберегти визначений моїм наказом № 00485 позасудовий порядок розгляду справ арештованих незалежно від їхнього громадянства», — писав М. Єжов до начальників обласних управлінь НКВС УРСР.

17 квітня 1938 року М. Єжов своїм наказом полегшив дії виказувачів: «В усіх УНКВС областях організувати спеціальні приймальні, куди дозволити вхід без спеціальних перепусток усім охочим повідомити ті чи інші відомості». На виконання наказу на місцях було розроблені додаткові заходи. Начальник УНКВС у Житомирській області Лаврентій Якушев, наприклад, наказав «переглянути архівні і особові справи агентури і освідомлення, раніше відсіяні з різних причин, для визначення їхньої цінності і доцільності відновлення зв’язків з ними». НКВС шукав нових «стукачів». У книзі наведено ряд документів НКВС, які починаються зі слів: «На підставі агентурних даних...». «Стукачі» діяли скрізь. Ось кілька доносів із Житомирської області: «Дружина репресованого в селі Несолонь Ковальчук Параскевія заявляє, що усім треба їхати вглиб Росії, де жити спокійніше, бо тут усіх арештують і майно заберуть».

Учениця 4-го класу сільської школи в селі Рясне, дочка репресованого Павлова, написала гасло: «Фашистський терор, злидні та безробіття — ось доля трудящих в країні соціалізму».

«Проживаючи в селі Мала Пиля, дружина репресованого Марія Шпинь групує в своїй хаті колгоспниць і проводить серед них антирадянську агітацію».

В архіві збереглися доноси Віктора Деряжного з Макіївки на Івана Дем’яновського, який з приводу смерті Георгія Орджонікідзе сказав: «Хоча б швидше вони, сукині діти, усі поздихали». 28 січня 1938 року І. Дем’яновський був розстріляний, його майно конфісковане. У 1965 році вдова страченого Ганна Дем’яновська почала розшук свого арештованого чоловіка і отримала повідомлення з КДБ про те, що він помер в місцях позбавлення волі 14 грудня 1945 року від виразки шлунку.

17 листопада 1938 року масовий терор був загалом завершений. Уряд СРСР і Центрального комітету Комуністичної партії своєю постановою визначили, що чинним залишається лише один позасудовий орган — Особлива нарада при НКВС СРСР, що діяв до 1 вересня 1953 року. У 1939 році цей орган засудив 13 021 особу, в 1940 році — 42 912 осіб. У 1941 році Особливій нараді було дозволено засуджувати до страти і на 20 років позбавляти волі. У період 1934—1953 років Особлива нарада винесла 10 101 смертний вирок і 442 531 вирок про ув’язнення.

Щоб уникнути відповідальності за масові репресії, московські провідники провели в органах НКВС УРСР чотири закритих наради, спрямованих нібито на «відновлення соціалістичної законності». Новий нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія 26 листопада 1938 року наказав: «Забезпечити усіх оперативних працівників НКВС примірниками кримінальних кодексів». Нарешті вони почули про деяку законність...

У КАТІВНЯХ НКВС

У двотомнику документів «Через трупи ворога на благо народу». «Куркульська операція» в Українській РСР 1937—1941 рр.» є чимало свідчень про знущання над арештованими в катівнях НКВС. Зрозуміло, що безпосередньо про це ніяких документів не складали, але такі знущання дозволяли численні накази Москви, а після того, як новопризначені кати розпочали знищення своїх попередників, злочини останніх були включені до висунутих проти них звинувачень.

У серпні 1937 року, коли розпочався Великий терор, у 39 в’язницях Української РСР, що розраховані на 24 755 в’язнів, опинилося понад 43 тис. осіб. Народний комісар внутрішніх справ Ізраїль Леплевський докоряв своїм підлеглим, що до розстрілу засуджується лише половина арештованих, а решта йде до таборів. Йому заперечували, що для каральної акції не вдалося мобілізувати 5 000 працівників, як це передбачалося.

3 серпня 1937 року Республіканський оперативний штаб, який очолював в Києві Матвій Герзон, наказав залучати до розстрілів випускників шкіл державної безпеки і міліції, а також оголосити «партійну мобілізацію». У свою чергу, Москва наказала провести масові розстріли в місцях позбавлення волі, щоб «розвантажити» табори. До кінця 1937 року на виконання цього наказу було розстріляно 30 178 в’язнів.

Карателі забирали гроші у приречених на розстріл людей і «купували спиртні напої, які вживали під час і після проведення розстрілів», — зазначено в архівних документах.

До збільшення числа розстріляних був причетний особисто Йосип Сталін. Збереглися його власноручні резолюції на телеграмах про потребу в додаткових «лімітах» засуджених до страти. Ось лише одна — від 15 серпня 1937 року: «Т. Єжову, за збільшення ліміту до 8 тисяч. Й. Сталін».

Коли начальник управління НКВС у Чернігівській області Корнєв (насправді — Марко Капелюс) на нараді в Києві поскаржився народному комісарові внутрішніх справ СРСР М. Єжову на перевантаження в’язниць хворими і старими людьми, той відповів: «Ех, ви, чекіст! Вивезіть усіх до лісу і розстріляйте!».

Архівні документи свідчать, що слідчі НКВС «працювали» цілодобово, спали по кілька годин в кабінетах, місяцями не виходячи з них. До арештованих застосовували «засоби фізичного впливу». Слідчі мали «штатних» свідків, котрі засвідчували усі «злочини», що вигадані при допитах.

У протоколах оперативних нарад зазначено, що у Київській області «молодих людей, які прийшли в органи, вчили бити арештованих, вимагаючи визнання своєї вини». Ось ще цитати: «Приїздив з Москви заступник народного комісара Бєльський. Він усім дав чітку установку на оперативній нараді: шпигун або учасник організації — все одно буде розстріляний, так щоб узяти від нього усе — дайте йому в морду. Чому не можна?».

На станції Волноваха Південно-Донецької залізниці начальник відділу НКВС Микола Вронський «задавав тон для допитування по-звірячому і записування до протоколу те, що потрібно, а не те, що говорив звинувачений».

У Вінниці: «Вся праця йшла швидким темпом. Увечері начальнику управління НКВС доповідали про число арештованих, які зізналися. Між відділами існувало змагання. У кожному відділі з районів дзвонили і повідомляли: сьогодні 15, 20, 25 зізналися. За невелику кількість начальникам перепадало».

Наприкінці 1938 року у терорі сталася перерва. У постанові Ради народних комісарів СРСР від 17 листопада 1938 року зазначалося: «Очищення країни від диверсійних повстанських і шпигунських кадрів відіграло свою позитивну роль у забезпеченні дальших успіхів соціалістичного будівництва. Однак, не слід думати, що на цьому справу очищення СРСР від шпигунів, шкідників, терористів і диверсантів закінчено. Завдання тепер полягає в тому, щоб, продовжуючи нещадну боротьбу з усіма ворогами СРСР, вести її досконалішими і надійнішими методами».

На той час попередніх карателів змінили нові, і постанова відкривала їм шлях до подальшого винищення народу.

АРХІВИ ЗБЕРЕГЛИ ІМЕНА КАРАТЕЛІВ

У двотомнику німецьких істориків наведено 243 архівних документи, у яких зазначені посади і прізвища безпосередніх виконавців в УРСР наказів Москви про масове знищення селян, інтелігенції, представників інших верств населення. Варто назвати бодай деяких з них, щоб громадськість знала, хто скоїв цей страшний злочин. Якщо коли-небудь відбудеться суд над комуністичним режимом, ці прізвища стануть частиною конкретного звинувачення.

Після закінчення каральної акції в Україні влада арештувала за перше півріччя 1938 року 677 працівників НКВС, більшість з яких було розстріляно. На це було кілька вагомих причин. По-перше, Й. Сталін не хотів мати живих свідків злочину. На місцях теж намагалися перекласти власні провини на інших. По-друге, до влади рвалися в структурі НКВС Лаврентій Берія, в прокуратурі СРСР — Андрій Вишинський. Обидва шукали привід для знищення своїх конкурентів на владні посади.

Масові репресії в УРСР очолювали почергово народні комісари внутрішніх справ Всеволод Балицький, Ізраїль Леплевський, Олександр Успенський (усі троє розстріляні). З ними на різних посадах в УНКВС співпрацювали Микола Бачинський, Іван Бей-Беспалько, Михайло Бриль, Матвій Герзон, Емануїл Інсаров-Поляк, Андрій Ключков, Лазар Мунвез, Андрій Назаренко, Ізраїль Радзивіловський, Олександр Севульський, Михайло Степанов, Михайло Тушев, Федір Фокін, Юліан Бржезовський, Соломон Брук, Ісак Купчик, Яків Письменний.

Управління НКВС в областях очолювали Іван Корабльов (Вінниця), Григорій Коркунов (Ворошиловград, теперішній Луганськ), Соломон Мазо (Харків), Адріян Петерс, Олександр Вояков у 1938 році (Полтава), Абрам Розенбардт (Одеса), Павло Чистов (Сталіно, теперішній Донецьк), Лаврентій Якушев (Житомир), Марко Корнєв-Капелюс (Чернігів), Микола Приходько (Кам’янець-Подільський, теперішня Хмельницька область), Петро Карамишев (Миколаїв), Юхим Кривець (Дніпропетровськ), Олексій Долгушев (Київ). Прізвища катів в окремих областях теж є в двотомнику.

Окремо варто згадати безпосередніх виконавців розстрілів. Зрозуміло, що їх кількість була значною. У збірнику наведено згадки про начальника в’язниці НКВС в Києві Івана Нагорного, який брав участь у масових розстрілах, а сам загинув у 1941 році під час Другої світової війни. Олександр Шашков був комендантом НКВС Української РСР і безпосередньо виконував вироки. У 1942 році він був начальником Особливого відділу 2-ої ударної армії Андрія Власова і застрелився, аби не потрапити в полон до німців.

Яким Поясов відповідав за розстріли за вироками міжрайонної слідчої групи в Білій Церкві, за що його нагородили орденом Червоної зірки. Пізніше він працював заступником начальника управління НКВС у Миколаївській області. Подальша доля його невідома.

Упорядники збірника у передмові написали: «На сьогодні це найповніша публікація документів і статистичних матеріалів каральних органів, які висвітлюють проведення операції в Українській РСР за наказом № 00447. Більшість документів введено у науковий обіг вперше». Вони зазначили, що «саме читачеві надається право зробити висновки на підставі опублікованих документів і наведених дискусійних точок зору».

Висновок може бути лише такий: у 1937—1938 роках московські більшовики за участі своїх поплічників в Україні скоїли ще один, другий після Голодомору 1932—1933 років, геноцид українського населення, і особливо болючий саме тому, що була знищена найактивніша частина народу — його еліта.

http://www.day.kiev.ua/227765