Отрывок из публикации Олега Шамы "Партійні дрова сталінської топки 1932--33 років".
Історик Юрій Шаповал стверджує, що в ті роки по всіх українських селах було 112 тис. активістів. Як правило, вони числилися бідняками. Таких на початок 1930-х було 10-15%. Образу на своє безталання вони і зганяли на сусідах, у яких життя склалося успішніше. До того ж нова влада постійно твердила про щасливе майбутнє, коли все стане загальним, кожен буде вкладати в це загальне по можливості, а отримувати - за потребою. Чого ще бажати?
Працювали активісти не безкоштовно. Після вилучення захованого зерна вони отримували певний пайок з конфіскованого. Він допоміг декому пережити пік голоду. Але доля Параски Чорної з Леб'яжого показує, що далеко не всім.
За підсумками хлібозаготівель член Політбюро компартії України Хатаєвич, відповідальний за вилучення зерна на Харківщині, проголосив: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витримки. Голод довів, хто тут господар. Ми виграли війну!»
Безпосередні організатори голодомору пожили трохи довше за Параску Чорну. Через чотири роки Хатаєвич в катівнях ГПУ зізнався, що є членом неіснуючої терористичної Польської військової організації. Розстріляний в 1937-му.
Чому вигадана організація була Польською? Мабуть тому, що головний український комуніст під час голодомору Станіслав Косіор був етнічним поляком. Сталін з підозрою ставився до нього ще в початку 1932-го. Не влаштувало вождя і глобальне вилучення хліба, організоване Косіором. У 1939-му він зізнався в польському тероризмі після того, як у підвалах ГПУ на його очах під час допиту зґвалтували 16-річну дочку.
Так само посміялася доля і з керівників силового блоку під час голоду - товаришів Балицького, головного чекіста України, і Якіра, командувача Українським військовим округом. Їх розстріляли восени 1937-го.
Павла Постишева, другого секретаря ЦК КП (б) У, московські чекісти катували рік, поки не розстріляли в кінці 1939-го. Він зізнався в тому, що майже 20 років працював на розвідку Японії.
Півроку протримався на допитах ГПУ Влас Чубар, очільник українського уряду в 1932-33 роках. Його старанність у хлібозаготівлях було оцінено смертним вироком за антирадянську діяльність, тероризм і шкідництво.
Цей список організаторів голоду досить довгий. Варто лише згадати, що 80% керівництва областей і районів України теж знайшли чекістські кулі або кайло і лопата в ГУЛАГу.
Вкотре це доводить, що виконавців беззаконня воно незабаром теж знищить. Може не в першу, але точно в другу чергу вони йдуть в топку тих, хто береться вершити долі цілих народів. Але чомусь, коли подібні беззаконня замислюються, охочих до їх виконання довго шукати не доводиться.
http://nv.ua/ukr/opinion/shama_2/partijni-drova-stalinskoji-topki-1932-33-rokiv-291377.html
Станислав Косиор. Родился в 1889 г. в польском Венгруве. Член РСДРП(б) с 1907 г.; 1907--1918 -- участник большевистского движения в Донбассе и на Дону; один из организаторов КП(б)У; в 1928--1938 гг. -- генеральный (с 1934 -- первый) секретарь ЦК КП(б)У. Расстрелян в 1939 г.
Всеволод Балицкий. Родился в 1892 г. в Верхнеднепровске Екатериславской губ. (ныне Днепропетровская обл.). Член РСДРП с 1913 г., с 1915 -- большевик. С 1918 г. - на нелегальной работе в Грузии. В октябре 1919 г. -- глава Украинской организационной комиссии, потом политинспектор ВЧК. В 1919 г. - глава Волынской, затем Киевской ЧК. 1924--1930 -- нарком внутренних дел УССР; в конце 1932 назначен зам. председалеля ОГПУ СССР. Расстрелян в 1937 г.
Иона Якир. Родился в 1896 г. в Кишиневе Бессарабской губ. Член РСДРП(б) с апреля 1917 г. В 1918 г. командовал красными отрядами в боях с румынскими войсками. В 1930--1934 -- член Реввоенсовета СССР. С 1934 г. -- член ЦК ВКП(б). Расстрелян в 1937 г.
Павел Постышев. Родился в Иваново-Вознесенске в семье ткача. Член РСДРП(б) с 1904 г. С 1918 -- председатель Ревтрибунала. С ноября 1926 -- секретарь ЦК КП(б)У, с 1927 -- член ЦК ВКП(б). В 1938 снят со всех постов и арестован. Расстрелян в 1939. В последние годы наблюдалось расстройство психики на почве поиска врагов советской власти и репрессий. В 1938 г. были расстреляны также жена и сын, еще два сына получили длительные сроки заключения.
Влас Чубарь. Родился в с.Федоровка Екатерининской губ. (сейчас Запорожская обл.) в многодетной крестьянской семье. Участник революции 1905 г. Вступил в РСДРП(б) в 1907 г. В 1919--1922 -- председатель Оргбюро по восстановлению промышленности Украины, член Всеукр. ревкома. В 1920--1937 - член ЦК КП(б)У; в1920--22, 1923--34 -- член Политбюро ЦК КП(б)У. В 1921--23 председатель ВСНХ УкрССР. В 1923--1934 -- председатель СНК УССР. В 1938 -- арестован, расстрелян в 1939 г.
Лазарь Каганович. Родился в 1893 г. в деревне Кабаны Радомысльского уезда Киевской губ. (впоследствии с.Диброва Полесского р-на Киевской обл., ныне входит в Чернобыльскую зону). Отец был зажиточным крестьянином, в начале Первой Мировой войны разорился. С 14 лет Лазарь работал в Киеве на заводах, фабриках, в мастерских. Член РСДРП(б) с 1911 г. С 1918 работал в Петрограде, затем Москве, Нижнем Новгороде. В 1920 направлен партией в Туркестан. В 1925 избран генеральным секретарем ЦК РКП(б)У по рекомендации Сталина. В 1957 снят со всех постов, в 1961 исключен из КПСС, однако получил статус персонального пенсионера союзного значения. Умер 25 июля 1991г. в 97-летнем возрасте.
В 1237 г. орда Батыя (внука Чингиз-хана) напала на Русь. Начав с разгрома Рязанского княжества, татары разгромили основные силы Владимиро-Суздальской земли, разграбили четырнадцать городов Северо-Восточной Руси, включая Москву и Владимiр. Повсюду они сеяли смерть и разорение. Легкой победы добиться нигде не удалось – все русские города приходилось брать штурмом и превосходящей живой силой.
