хочу сюда!
 

Катюша

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-85 лет

Заметки с меткой «монах»

Ми надзвичайно багато втрачаємо

Тому що не наслідуємо віри своїх предків. Адже забуваючи завіти предків, ми відмовляємося від власного коріння — Олег Володарський


Молитви за живих

Пом’яни‚ Господи Ісусе Христе‚ Боже наш‚ милості й щедроти Твої від віку сущі‚ заради яких Ти став людиною і розп’яття і смерть‚ заради спасіння православно в Тебе віруючих‚ перетерпіти зволив єси; і воскрес із мертвих‚ і вознісся на небеса‚ і сидиш праворуч Бога Отця‚ і милостиво споглядаєш на моління тих‚ хто смиренно всім серцем призиває Тебе: прихили вухо Твоє і почуй моє смиренне моління нікчемного раба Твого‚ серед пахощів духовних‚ що приношу Тобі за всіх людей Твоїх. І найперше пом’яни, Господи Ісусе Христе‚ Боже наш, Церкву Твою Святу, Соборну й Апостольську, що чесну Свою Кров за неї пролив єси, і утверди, і зміцни, і пошир, збагати, замири, і непереможною від ворогів пекельних повік збережи; розбрат Церков втихомир, думки поганські вгаси, єресі знищи і скорени, безбожництво вигуби і на ніщо силою Святого Твого Духа перетвори (поклін).

Владу нашу миром оточи і від усякого ворога й супротивника охорони. Вклади в серце їм усяку добру і спокійну думку про Церкву Твою Святу і про всіх людей Твоїх, щоб і ми в спокої тихе й безтурботне життя провадили в істинній вірі, у всякій побожності та чесності (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй Святійших Вселенських Патріархів православних, Святійшого отця нашого (ім’я)‚ Патріарха Московського і всієї Руси‚ Блаженнішого (ім’я) Митрополита Київського і всієї України, Преосвященнішого (ім’я) єпископа (титул), преосвященнійших митрополитів, архиєпископів, єпископів, пресвітерів, дияконів, весь чернечий чин і ввесь причет церковний, що поставив єси їх пасти Твоє словесне стадо, і молитвами їх помилуй і спаси мене грішного (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй отця мого духовного (ім’я) і святими його молитвами прости гріхи мої (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй батьків моїх, братів, сестер і рідних моїх, і всіх родичів моїх та друзів і даруй їм мир Твій та все добре (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй старих і молодих, бідних, сиріт, вдовиць, хворих, засмучених, тих, що в біді, в скорботі, у злиднях, в неволі, у в’язницях, на засланні; особливо ж тих, що за Тебе і віру православну безбожниками, відступниками та єретиками переслідувані, – пом’яни їх, відвідай, укріпи, заспокой і скоро силою Твоєю полегшення, волю і визволення їм подай (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй доброчинців наших, що допомагають нам, жаліють і доглядають нас, дають нам милостиню і просять за нас, недостойних, молитися за спасіння і вічних благ Твоїх отримання (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй посланих на службу, тих‚ що подорожують‚ отців, братів і сестер наших і всіх православних християн (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй тих, кого безумством своїм я спокусив і з правдивої дороги звів, а на погані й негідні діла напровадив їх; Божим Твоїм промислом на істинну путь знову їх настанови (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй тих, що ненавидять і кривдять нас і роблять нам напасть; не допусти їх до загибелі через мене грішного (поклін).

Тих, що від православної віри відступили, погибельними єресями засліплені‚ і від Церкви нашої відкололися, – світлом Твого пізнання просвіти й до Святої Твоєї Соборної і Апостольської Церкви знову приєднай (поклін).

Мерзенну безбожну богохульну владу скорени, а правовірну утверди, силу християнську піднеси і милості Твої багаті нам пошли (поклін).


Митрополит Чернівецький і Буковинський ПЦУ ДАНИЛО (Ковальчук):

«Наша позиція є позицією Української Церкви, яку, як на сході, так і на заході, визнають такою, що нічим себе не заплямувала. Наша Церква є виваженою. Ми не можемо йти війною. Наш протест полягає у тому, щоб донести до буковинців слово правди. Бо у російській Церкві лише стільки правди, скільки там читають Євангеліє, а у діях правди ніколи не було й не буде. Як Українська Церква, мирно заявляємо, що ми є на цій землі, тому російському Патріарху тут немає що шукати. Це канонічна територія українського Патріарха, який служить всім співвітчизникам, а в крайньому випадку, якщо вже комусь так хочеться, Вселенського. Але аж ніяк не Московського. Поневолювачам давно пора сказати годі! Ми також повинні оцінити ситуацію після завершення візиту Московського Патріарха і сказати післяслово до наших вірян, а також тих, які ще вважають себе «московськими». Інших методів боротьби у нас немає. Наша єдина зброя — це слово! Така позиція нашої Церкви. Інша річ, українські політичні та громадські організації, які, чомусь, завжди запізнюються. Поки українці «розпрягають коней», а білоруси — «ой, я лягу-прилягу», росіяни не мають часу ні розпрягати, ні лежати. Одного коня загнали, а нового вже ведуть запрягати. Якби українські політики працювали, а не «лягайте спочивать», то стан справ в Україні сьогодні був би значно кращим. Хотілося б, щоб українські політики зараз хоч заявили свою позицію так, як це відверто робить Українська Церква»

ДЖЕРЕЛО

Місто сяяло довгоочікуваною білосніжною ковдрою, котра несподівано вкрила його наприкінці зими. Домашній затишок та сяюча краса за вікном навіювали сум за Буковиною — барвистою квіткою української землі. За неймовірними краєвидами цього краю, але в першу чергу за героями Буковинського циклу «Сповіді». За їх небайдужими, теплими посмішками, за їх привітністю та гостинністю, за їх неймовірною любов’ю до України.


Згадав, як зачарований тоді ще невідомою для мене Буковиною в очікуванні на диво їхав назустріч новим пригодам та новим знайомствам. Та перш за все, приїхавши на цю землю, я прагнув отримати благословення на зйомки «Сповіді». Знаючі люди розповіли мені про етнарха нашої нації, котрий все життя віддав нашій рідній українській церкві — про владику Данила.

Господь благоволів до нас і митрополит Данило дав свою згоду зустрітися з нами і зняти програму. Для мене це стало знамінням того, що Буковина по-материнськи тепло та ніжно розкриває перед нами свої обійми.

39 капеланів, численні монастирі та храми. І благодать Божа, що разом зі словами молитви розливається над квіткою-Буковиною.

Владика Данило — по суті своїй монах. Його помисли та душа постійно з Богом. Йому обтяжливі мирські клопоти. За 30 років він провів величезну роботу по відродженню та розбудові Української церкви. Та, попри зовнішню стриманість, його серце сповнено Божою любов’ю, котрою він щедро ділиться з усіма. Я із захопленням дивився, на цю неймовірну турботу та любов, котру йому далеко не завжди вдається ховати за батьківською суворістю.

Священики та капелани його єпархії вже давно стали для нього сім’єю. Заради них він відмовився від монашества, до якого так прагне його душа. «...Коли митрополит Данило вперше проводжав нас на війну, а це була спекотна літня ніч біля храму прп. Параскеви в місті, яке жило своїм мирним і спокійним життям. Ми бачили його переживання, він був зовсім іншим, як ми звикли його бачити. Ми вдавали, що не помічаємо його стурбованості і переживання, бо розуміли, що в його серці відбувається пошук слів-благословення, з якими мав до нас звернутися, хоча і ми самі не розуміли і не знали, що нас чекає і намагалися виглядати безтурботно. Він ходив туди-сюди на подвір’ї храму весь в роздумах, ніби змагаючись в собі, де на одному боці батьківські почуття, а на другому християнський обов’язок. Після тривалої паузи він тоді сказав слова, котрі запам’ятаються на все життя: «У кожного з нас є за кого і за що йти на війну. Отці, не бійтеся смерті, якщо вона має бути то вона буде там або тут. Але пам’ятайте , що є смерть ганебна, і є смерть з честю», згадує капелан Віталій Мензак.


Владика Данило неймовірно простий у спілкуванні та відкритий до діалогу. Він говорить і уважно спостерігає за співрозмовником, щоб зрозуміти чи зумів той почути суть сказаного, чи все сказане ним так і залишилося порожніми словами. Він вчитель! А ще я відчув, що він вже створив нову книгу. Він подумки наче гортає сторінки поки ще ненаписаних томів і розповідає нам про зміст усвідомлених ним рядків.

Я не знаю, чи вдасться мені колись на власні очі побачити цю його працю, та я знаю напевне, що величезна любов до Бога та своєї землі, свого народу завжди палає в серці цієї людини. В свої поважні роки він залишається такою ж дитиною, як і всі, хто по-справжньому любить Бога-Отця.


Надзвичайно приємно було спостерігати, з яким теплом та синівською повагою ставляться до нього духовні отці нашої рідної церкви. Це читається в їх словах, поглядах, жестах. Він власним прикладом навчає їх любити Бога та ближнього. Любити щиро та самовіддано. І навіть стримані та мовчазні священики погоджувалися на зйомки «Сповіді» дізнавшись про благословення Владики Данила. Адже вони занурені в молитву та служіння Богу. Їм не потрібен пафос та зайва увага. Їм потрібен Бог.

Для священика звична справа — розмовляти про Бога. Він розуміє важливість та необхідність цього. Але ця людина настільки далека від мирського, що пропозиція поговорити на камеру не викликала у нього жодного ентузіазму, тому нам вдалося вмовити на інтерв’ю лише пояснивши, наскільки важливо вести такі бесіди на очах у Нації.


Владика навчив священників своєї єпархії любові та повазі до тієї служби, котру вони обрали. Навчив чистоті помислів та повазі до вірян. Я відчував це усюди де бував. Ця людина — приклад сталевої волі. Він пожертвував своїм монаршим служінням Богу заради майбутнього нашої країни. Та в ньому немає ані сумнівів, ані жалю. Є лише любов до Бога і України. Це безумовне торжество віри та молитви. Тієї віри, котра так і не дала нашому одвічному ворогу винищити українство.


Я і зараз часто подумки повертаюся до церкви святої Параскеви Сербської. Самою душею, самою вірою я відчув під час «Сповіді» з Владикою Данилом принципово важливе для мене — мовчазну любов і вірне служіння тому, у що ти так свято і безумовно віриш. Він виховав величезну, сильну, потужну родину священнослужителів, для яких Бог і Україна понад усе.

…На мене дивилися суворі та турботливі очі Вчителя… Він не закликав, він просто прагнув бути почутим. Монах. Патріот. Вчитель. Українець.

Ми надзвичайно багато втрачаємо тому, що не наслідуємо віри своїх предків, адже забуваючи завіти предків ми відмовляємося від власного коріння.

Митрополит Данило. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/Eaygjs19zq0


Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати

Схиієромонах Сергій замкнений, надскладний для розуміння. Його можливо лише почути – Олег Володарський

  

Молитва до преподобних і богоносних отців наших Іова і Феодосія Манявських

О преподобні і всеблаженні отці і вчителі наші Іове і Феодосію, земні ангели, ближні друзі Христові і угодники Божі, обителі вашої славо і окрасо, всієї Галицької землі і всієї православної Вітчизни нашої незборима стіно, наставники чистоти і цнотливості, невтомні подвижники, віри православної поборники, що збагатили і примножили преподобних старців землі Української, святої обителі Манявської непереможні охоронителі.

О всеблаженні і преподобні Іове і Феодосію, православної віри великі ревнителі, малого цього моління від убогих сердець наших не відкиньте, але будьте нам у вірі і покаянні наставниками. Отці святі, Іове і Феодосію, не забувайте нас, дітей своїх, і з соборами преподобних отців і мучеників до Владики Христа моліться за нас. Збережіть Церкву нашу святу Православну і нас, вірних дітей її, від ворогів видимих і невидимих, додайте нам, немічним, сили уподібнитися вам у цьому житті.

Вознесіть молитву, преподобні отці, і хворих зціліть, малодушних підтримайте, скорботних утіште і випросіть предстоятельством вашим Україні нашій мир, тишу і спокій, а обителі вашій Манявській благочестя і процвітання.

Молимо вас, пастирі наші, охороніть нас молитвами вашими і допоможіть нам дотримуватися заповідей Божих зі смиренням і терпінням, у лагідності та любові, у послуху та праці, приборкувати волю та похіть і утримуватися від усякого зла. Прославляємо і ублажаємо життя ваше не тільки словами, але й життям своїм намагаємося за допомогою Божою уподібнюватися подвигам вашим, щоб і нам після відходу зі світу цього з вами нерозлучно сподобитися праворуч Бога стати, бо Йому Єдиному належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь!

 

Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські «науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православної віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців, подібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.

До преподобного Іова в 1608 р. прийшов ієродиякон Феодосій, якого отець відразу виокремив серед інших, бачачи в ньому велику ревність і смирення. З молодих років преподобний Феодосій намагався благодогодити Господу незлобливістю і доброчесним життям, виконанням заповідей Христових через відмову від мирської суєти й тимчасових насолод.

За благословенням Божим і допомогою христолюбців в усамітненому місці, подібного на острів, було збудовано монастир і до свята Воздвиження Чесного Хреста в 1612 р. було освячено монастирський храм. У всіх монастирських трудах і потребах ієродиякон Феодосій був невтомним помічником преподобного Іова, а коли той, бажаючи поклонитися преподобним і богоносним отцям Антонію і Феодосію та іншим Києво-Печерським преподобним, пішов на якийсь час у Київ, то залишив отця Феодосія ігуменом зі словами: «Будь пастирем і духівником нашим, тобі належить бути ігуменом, а я буду тобі допомагати, доки буду жити».

Будучи суворим подвижником, преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу — гоніння на православних від єзуїтів, які не послабили його благочестя, а навпаки, піднесли його. Він мудро керував обителлю, збільшуючи число її братій та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом у скиту була побудована велика соборна Воздвиженська церква, а скит від Константинопольського патріарха Тимофія отримав ставропігію.

 

Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у при творі соборного храму.

Преподобний ігумен Феодосій продовжував благочестиво керувати життям братії, а в 1628 р. взяв участь у скликаному Першому соборі Київської митрополії після унії православним митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким у Золотоверхому Михайлівському монастирі в Києві.

Преподобний Феодосій жив, як ангел Божий, серед братії, подаючи приклад благочестя. Чутки про його суворе і доброчесне життя поширилися по Карпатах, Галичині, Волині й Буковині, Молдавії та Румунії. Духовний авторитет і благочестиве життя ігумена Феодосія з братією викликали до них велику повагу з боку інших православних монастирів у воєводствах Руському, Белзькому та Подільському. Вони всі визнали над собою зверхність Скита Манявського, а преподобного Феодосія, за зразком Афону, нарекли своїм протом. Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: «Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу».

Облаштувавши так не тільки життя своєї обителі, а й багатьох монастирів Київської митрополії, преподобний Феодосій в 1629 р. із миром відійшов до Господа, а тіло його було покладене поруч із чесними останками його наставника преподобного Іова.

Схиієромонах Сергій замкнений. Надскладний для розуміння. Його можливо лише почути. Усвідомити. Отець Сергій родом з Донецької області. Та він вдячний Богу за те, що йому на долю випало служити Господу в Манявському монастирі.


Коли ми тільки планували зйомки цієї програми, мене одразу попередили, що цей монах прямо протистоїть нечистому.

Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати. Виснажлива, безжальна війна, в якій приречений на віру може тільки любити та вірувати.

«Проте багато залежить від нас. Всередину Нації проник вірус сатани, спасіння від якого – молитва та віра»

Неймовірно складний діалог. Ми сиділи біля усипальниці засновників Манявського монастиря. Монах, котрого треба почути душею. Тіло його балансує на межі життя та смерті. Мужність – це зізнаватися собі, що диявол, використовує слабкість наших тіл, аби понівечити душу, знищити дух. А голос Божий кличе нас жити та радіти кожному дню.

В тій бесіді я побачив молитву. Молитву у темряву. Молитву без початку та кінця. Віра – це не про традиції і канони. Вони лише приклад, котрий надихає нас. Віра – це смиренність та погляд в піднебесся. А він не завжди буває світлим. Віра сліпа. І чим більше ти заплющиш очі на мирське, тим більше Божого тобі відкриється. Це наджорстка аскеза. Це не випробування. Назавжди відректися від мирського – це вибір.

Мовчазна молитва. Священна. Вчитуючись в рядки псалмів та молитов, ми починаємо втрачати просторове усвідомлення. Перестаємо бути слабкою тілесною оболонкою, усвідомлюємо себе духом безсмертним. Відрікаючись від зла, недолугих емоцій, брехні. Ми поряд з Богом. І Він, як мудрий батько, милує, любить і дарує віру.

«Допоможи йому, Господи!», – благала моя християнська суть… а тиша храму і відлуння голосів підсвічувалися яскравим вогнем церковних свічок. Це мужність – жити в Господі. Зазирнути всередину себе і не злякатися свого такого недосконалого єства. Дієве каяття. Ми не тут. Не сьогодні і не вчора. Ми у вічності. В молитві, котра не боїться ані безодні, ані темряви. Кара за несвідомість – скорочення життєвих сил. Благодать Божа, високий дух, що живе в невпинному діалозі з Ним.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Сергій

https://youtu.be/lSKR85aWMro

А чё? Ничё...

Идет себе буддистский монах при всем параде:
В еврейской шляпе с пейсами, на груди крестик католический, да образок православный...
Видит - косятся на него люди по-странному:
- Ой, да кришны ради! Вы что, атеистов не видели!?
© Philosopher


0%, 0 голосов

33%, 1 голос

33%, 1 голос

33%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Двадцать лет одиночества. Кацхийский Столп


       Грузинский монах Максим (Кавтарадзе) уже 20 лет живет на сорокаметровом известняковом монолите в Имеретии. Кацхийский Столп еще с дохристианских времен почитался местными жителями, как место, где человек может приблизиться к Богу. Церковь на вершине горного образования была построена между VI и VIII столетиями. Выяснили это в 1944 году, когда от храма остался только фундамент.

 Двадцать лет одиночества. Кацхийский Столп

1. «Царящая здесь тишина позволяет почувствовать Бога», — говорит Максим.

 Двадцать лет одиночества. Кацхийский Столп

2.

[ Читать дальше ]

Каленые мадридские желудки (трансцедентное)

- Не хотите ли излить душу прямо в этот тазик? - участливо спросила дона Сабастина сеньора Розиди - Всю душу вы, конечно, там не поместите, а вот излишний балласт таки войдет. Вам ведь не привыкать, вы служили в королевском флоте. Хотя и за не совсем презентабельные деньги.

На такое явное вибрационное неравнодушие, сеньор Розиди не ответил ничего. Во время этой знаменательной речи он совершал полет мыслью в такую глубину познания физиологических процессов, что там дона Сабастина просто не умещалась. Ввиду того, что организм бывшего офицера королевского флота и бортового артиллериста выделывал исключительно выпихивательные движения.

Известно, что все стремящееся вверх имеет целью совершенную пустоту. Именно ее буддисты признают единственной и окончательной реальностью. И хотя сеньор Розиди буддистом никогда не был, а скорее всего о данной трате усилий на самоусовершенствование и вовсе не знал, все таки имеет смысл допустить, что он таковым был в прошлой жизни, просидев монахом где-нибудь в Гималаях, тряся колокольчиком и мечтая о том, что в будущей жизни непременно оторвется на морях-океанах. Да не просто так, а в славных сражениях с чопорными англичанами. Чтобы потом заслуженно вспоминать о былом с помощью всего, что так чудно горит в непритязательных мадридских желудках...

Агапит Печерский - Врач Безмезный

Агапит Врач Безмездный - монах Киево-Печерской Лавры, первый лекарь Киевской Руси. Он жил в XI веке в Киеве прославился далеко за пределами Печерского монастыря своей дивной силой, с помощью которой он лечил больных людей. Его называли «Лечец от Бога». Сейчас  его нетленные мощи покоятся в ближних пещерах Лавры, в подземной церкви Введения во храм Пресвятой Богородицы и почитаются  в народе, как целебные и чудотворные. Вот уже тысячу лет  к ним идут и идут люди, и этот людской поток не прекращается. К Агапиту приходят люди не только православной веры, но и других религиозных конфессий, и даже те, которые считают себя атеистами. К нему идут люди различных национальностей. Ведь Агапит Печерский всегда был преисполнен любовью ко всем нуждающимся. И даже его мощи по сей день продолжают излучать неимоверную целительную силу. Её действие ощущают многие, пребывая рядом с мощами. Так в чём же заключается секрет такого притяжения Святого, такого удивительного воздействия на людей? В чём заключается сила Агапита Печерского?

Глубоко почитаемая  личность Агапита Печерского, овеяна большим количеством тайн. Много ценной информации о необыкновенной Личности Агапита Печерского и тайне его великой духовной силы, об удивительной неделе, начинающейся  25 февраля и проявления уникальных свойств мощей Агапита Печерского, раскрывается во II томе книги «Сэнсэй», популярной современной писательницы Анастасии Новых. Эти знания не только потрясают своей глубиной и силой подачи, но и заставляют задуматься над тем, сколько ещё неизведанных тайн хранит в себе окружающий Мир. Давайте совершим небольшой экскурс по Киево-Печерской Лавре. Благодаря сведениям, почерпнутым из II тома книги Анастасии Новых, происходит своеобразное озарение, рождается новое осознание. Начинаешь замечать и понимать то, что ранее, будучи рядом, не замечаешь. Эти знания позволяют увидеть Киево-Печерскую Лавру в новом свете, стать на ступеньку ближе к разгадкам её многочисленных духовных тайн. Главные Святые врата Верхней Лавры. Над ними находится древнейшая из сохранившихся величественная церковь во имя Святой Живоначальной Троицы (её также называют Троицкая надвратня церковь). Эту церковь построил в XII веке преподобный Никола Святоша. Между прочим, правнук Ярослава Мудрого, ставший первым русским князем, принявшим монашество. Имя Ярослава Мудрого говорит о многом для тех, кто читал 2 том книги Анастасии Новых. Пройдя эти врата, точно через туннель собственного сознания, выходишь к яркому свету, словно к совершенно иному мировосприятию. Посреди центральной площади Верхней Лавры находится главный храм Киево-Печерской Лавры – Собор Успения Пресвятой Богородицы. Вообще, в 4 томе книги Анастасии Новых много интересных сведений, касательно созидательного женского начала в религиях мира, а также одной из главенствующих ролей женщины в истинной истории зарождения христианства. В этой книге также обращается внимание читателя на то, что на Руси больше всего строилось церквей именно в честь Богородицы (Рождественские, Введенские, Успенские и другие), что указывает на сохранение исконных знаний в славянской традиции. Если вы посмотрите на карту Киево-Печерской Лавры, этой древней колыбели Киевской Руси, то увидите, сколько церквей посвящены Богоматери. Для тех кто знает, это говорит о многом. Помимо явных знаков, есть в Лавре и особые отметки.  Пройдя через врата и повернув направо можно попасть в тихий дворик. Его окаймляют бывшие кельи соборных старцев, Великая лаврская колокольня, и старинный Дом наместника Лавры XVIII-XIX вв. Я и ранее часто бывала в этом благодатном месте. Здесь имеется чудесный яблоневый сад. Это место популярно среди завсегдатаев Лавры, как место, куда можно прийти за умиротворением. Вечность и спокойствие словно наложило здесь свою печать. Своеобразным символом этого дворика является грациозный монумент девушки, держащей в руках крест и чашу. Прочитав книги Анастасии Новых, и пользуясь их подсказками, понимаешь, что это не просто образ женщины. На ум приходит образ Марии Магдалины, держащей кубок Грааля – символ великой тайны и проявления божественной силы, символ Любви Иисуса, символ Агапе, что с греческого переводится, как Божественная Любовь. А сопоставив те уникальные сведения об Агапите, Марие Магдалине, Иисусе, Граале, которые даны в книгах Анастасии Новых, учитывая то, что имя Агапит носит чудесный целитель - тебе открывается гораздо большее. Скрытая и явная жизни Агапита словно переплелись между собой. Как будто каждое когда-то особенное для него место нынешние люди, даже не ведая о том, отмечают особенными знаками. Что это - подсознательное восприятие людьми зафиксированной здесь неведомой огромной силы или же действительно случайные совпадения?  Если от Святых врат Троицкой надвратной церкви повернуть направо, то через арочный вход можно попасть на территорию бывшего Никольского больничного монастыря. На фасаде церкви, основанной преподобным Николой Святошей в XII в., висит барельеф Агапита Печерского, на котором написано «Древнерусскому Лекарю Агапиту (11-12 век нашей эры)». Духовный и врачебный подвиг лекаря безмездного Агапита Печерского послужил примером для целых поколений людей, которые решили посвятить свою жизнь помощи больным людям. Если же от Святых врат пройти прямо к Собору Успения Пресвятой Богородицы, то практически напротив колокольни, в одной из бывших келий соборных старцев  сейчас находятся галереи Исторического музея Киево-Печерской Лавры. Там можно увидеть уникальную экспозицию. В ней представлены бюсты, запечатлевшие истинный облик святых, чьи мощи покоятся в пещерах. Среди них Нестор-летописец, чьи труды стали основой для составления "Киево-Печерского Патерика" - житий преподобных печерских иноков; Варлаам, игумен Печерский, первый настоятель Печерской обители, начавший  строительство первого деревянного наземного монастыря с церковью во имя Успения Богородицы; Поликарп, архимандрит Печерский. К сожалению, в связи с историческими событиями, разделившими людей и страны, нет среди них бюста  Ильи из града Мурома, легендарного воина, малоизвестного в монашестве.  Венцом же этой композиции является бюст преподобного АГАПИТА Печерского, врача безмездного, по молитвам которого и сегодня многие получают исцеления и веру в великую милость Божию. Автором этих работ является современный учёный, эксперт-криминалист из Москвы, Сергей Алексеевич Никитин. С помощью научного метода  антропологической реконструкции, разработанного Михаилом Герасимовым, он сумел воссоздать истинный облик святых спустя почти тысячу лет после их смерти. И теперь мы можем видеть этих Святых такими, какими они были при жизни. Кроме работ по восстановлению облика  святых, проводился ряд других исследований учёных. Результаты просто потрясающие, особенно касательно мощей преподоюбного Агапита Печерского. Исследования показали, что мощи Агапита оказывают сильное бактерицидное воздействие на состояние воздуха возле мощей Святого. Рядом с ними понижен радиоактивный фон. Живые растения ускоряют свой рост, становятся сильными и здоровыми. Вода приобретает лечебные свойства. Считается, что причиной этих необъяснимых наукой явлений, является присутствие некого поля вокруг мощей, некой ещё не изученной энергии, природу которой пока ещё не удалось объяснить учёным. Необъяснима и её загадочная цикличность, поскольку в определённые дни это таинственное поле возле Агапита Печерского многократно усиливается.  Образ и духовный подвиг Агапита Печерского вот уже тысячу лет продолжает вдохновлять новые поколения людей. В древности образ Агапита Печерского рисовали православные монахи, исходя из канонических правил. Они имели своё представление об облике Святого, творили иконы, неустанно постившись и читая молитвы, вкладывая в них всё своё усердие, Веру и Любовь к Богу. И главным в этом деле было мастерство одухотворения данной иконы. В наши дни, когда  стал известен истинный облик Святого Лекаря Киевской Руси, появилась уникальная картина украинской художницы Анастасии Новых – «Агапит Печерский». Несмотря на то, что данная картина является всего лишь произведением искусства, однако многие люди уже отметили на себе её необычное влияние и буквально живой взгляд самого Агапита. Молва об уникальном шедевре стремительно разнеслась далеко за пределы Украины. Удивительно, но даже копии этой картины, в виде фотографий, открыток, календарей, не теряют этой необыкновенной силы воздействия  даже при многократном тиражировании. Очевидно, вместе с изображением передаётся и «нечто», сокрытое в картине, что необъяснимым образом проявляет удивительные феномены. Многие люди отмечают, что выражение лица Агапита на фотографиях картины Анастасии Новых непостижимым образом меняется, словно предопределяет события, подсказывает нрав неизвестного тебе человека, помогает в решении сложного жизненного вопроса. Взгляд Агапита точно проникает в самые потаённые уголки души. Одни говорят, что он пронзительный, строгий. Другие утверждают, что взгляд Агапита тёплый, добрый, ласковый. Но все сходятся во мнении, что взгляд Святого действительно живой! Многие люди, у которых  появилась фотография картины Агапита Печерского, отмечают, что их жизнь начала меняться по внутреннему содержанию. Живой портрет Агапита Печерского удивительным образом помогает им сориентироваться в жизненных ситуациях, справиться с трудностями, получить ответы на свои сокровенные вопросы. Даже таким необычным образом Агапит бескорыстно оказывает духовную помощь людям, вдохновляет их, исцеляет, поддерживает в трудную минуту, даёт редкую возможность прислушаться к самому себе.  Очевидно, всё, что связано с таким необыкновенным Святым как Агапит Печерский, обладает огромной духовной силой, преисполненной великой тайны творения.

 

 

 

Блудный монах.

 

 Мне недавно рассказали историю,которая меня поразила.Я всегда считала,что этого быть не может и не должно.Но тем не менее...Оказывается,что бывают случаи,когда монахи и монашки позволяют себе плотские утехи и,как мне поведали,они очень и очень темпераментны.У них из-за воздержания очень сильно развита фантазия и утонченное ощущение.Насколько я понимаю,им это строго запрещено,так как они добровольно отказываются от этих сногсшибательных,мирских  утех.Многие занимаются мастурбацией. А ведь рукоблудие-это грех.Хотя,они наверное исповедавшись находят успокоение на некоторое время,да и прощение.А потом,получается,что снова можно нарушать,ведь будет возможность исповедаться и грехи будут прощены.Мне говорили,что одну из монахинь изгнали,потому,что она забеременела.Слышала от подружки случай о похождениях священника к любовнице(а ведь у него дома жена и дети).Оказывается их тоже что-то толкает на грех.А вообще,мне очень интересно,почему молодые люди добровольно уходят в монастыри в полном расцвете сил и энергии.По Львову ходят такие красивые,молоденькие  монахини,им бы в пору быть моделями,а они в черных одеждах,с жадно смотрящими глазами на мужчин,проходящих мимо.Это видно не вооруженным взглядом.И это понятно,они живые люди, а значит,чувствуют  тяготение к противоположному полу.Неужели им не нужен секс,сладость и счастье,которое не возможно променять ни на что??? Как вы считаете,что толкает их на это??? Я бы не смогла добровольно от этого отказаться,уверена в этом.
                                                           А вы могли бы???

64%, 51 голос

10%, 8 голосов

20%, 16 голосов

1%, 1 голос

5%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Он нарушил обет?

Притча:
Шли два буддистских монаха, а у ручья девушка не могла на тот берег переправиться, и один монах ее перенес. Потом, после часа молчаливой ходьбы, ему другой предъявляет, что он нарушил обет, к женщине прикоснулся, а тот отвечает: “Я оставил девушку у ручья, а ты несешь ее до сих пор”.
Зачем тот второй монах еще целый час эту девушку нес?;)

50%, 6 голосов

50%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.