хочу сюди!
 

Татьяна

46 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 37-52 років

Замітки з міткою «дім»

Дім, Сімя ,Мотиватор

Про  Злагоду  в Сімї

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

9. Філософські сни

Попереднє - http://blog.i.ua/user/2222714/2382607/

Перше - http://blog.i.ua/user/2222714/2382601/



9. Філософські сни

 

Серія снів з голосом з сяючої хмари або одним коментатором

 

Дім

Я з подругою подорожувала поїздом і ми раптово вирішили вийти на гарній станції. Зрештою, це ж подорож. Ми піднялись на гору живописною стежкою оточеною багатьма гарними квітами. Стежка привела до здоровенного дому. Виглядав як старовинний розкішний замок виготовлений з білого каменю. Замок не був покинутим, але пустував. Кімнати готові до життя, прибрані, але пусті і скрізь, по всіх кутках і всюди де можна було стояли букети червоних троянд. Було гарно. Проте нічого не відбувалось і нічого цікавого там не було. Кімната за кімнатою, кабінет за кабінетом. Хіба може стільки місця пустувати?

І голос сказав:

- Стіни – це шкіра, квіти – це кров. Зайди і подивись, що всередині.

Я все хотіла роздивитись хто це зі мною розмовляє, вже не перший сон. Голос десь з гори. Мені весь час хотілося відвернутись від джерела звуку, але бажання дивитись співрозмовнику в лице сильніше. Проте бачила я тільки неясне щось в небі, воно не мало форми і світилось, як сонце за хмарами. Не цікаве видовище, тож я більше й не оберталась.

Я вийшла з кімнат і з балкону глянула на внутрішній дворик.  Там серед декоративних полотен і під прапорами працювали люди над картинами, скульптурами, десь проводили урок, хтось відлучився на обід, інші весело базікали, всі не сиділи чітко за свої місцем, але робота кипіла.




Глек

Приїхала я в якесь дивне місто. Його вулиці і будинки мають вигляд, як з картин Мауріца Ешера. Я там побродила, було цікаво, але пусто. Випадково натрапила на будинок, де живе мій друг, тож вирішила зайти, але вдома нікого не було. Тож просто вийшла до зупинки, щоб вернутись до дому. А на зупинці вже стояли мої друзі, включно з тим, куди хотіла зайти. Вони були з здоровенними рюкзаками та туристичним спорядженням. Один з них запросив мене поїхати з ними займатись археологією і решта одразу підхопили. Поїздка обіцяла були захоплюючою. На своїй проміжній базі вони мене спорядили всім необхідним і нарешті ми дістались до місця розкопок.

Площадка вже давно була розчищена, поділена на квадрати і покопана, як на фундамент для будинку. Нас зустрів головний археолог біля деяких знайдених реліквій і ямою з цілою купою черепків. Пузатенький, бородатенький, рудуватий дядько – типовий архетип археологів. Мене він ввів в курс справи:

- Тут ми частіше за все знаходимо черепки. Вони теж мають наукову цінність і по ним можна щось визначити, і можливо колись до них доберуться, тож ми їх просто скидаємо всі в одну яму. Але ми тут знаходили і справді цікаві речі, - показує на стіл з старовинними сережками, браслетами, - а комусь навіть пощастило знайти справжній шедевр.

Археолог з гордістю показав на статую якоїсь богині, поруч стояли викопані великі глеки та статуетки поменше. Явно не кожен день таке знаходять. Тоді продовжив:

- Скоріш за все ви тут познаходите черепки, але це ваше хоббі. Розважайтесь. Якщо пощастить відкопати щось більше, кличте мене – витягнемо разом. З стародавніми реліквіями треба бути дуже обережним.

Ми прийнялись до пошуків. Година за годиною змітали пензлями верхній шар глинистої сухої землі, як справжні науковці. Час ішов, уже й полудень, і сонце в зеніті, всі старші пішли на обід, а ми ще лишились під палючим сонцем. Раптом хтось наткнувся на глиняну ручку, всі кинулись розгрібати і скоро дістали не черепок, не півглека, а цілий великий глек складного методу виготовлення ще й з печаткою на горлі. Горло будо закупорено воском на якому було відтиснено виноград, тож всі згодились, що там стародавнє вино. Всі так зраділи. Це вам не простий гончарний виріб. За таку роботу стародавні майстри брали великі суми і просту річ там би не запечатали. Один струсонув і почув всередині не сплески рідини, а якесь постукування від багатьох дрібних речей. Це було дивно. Хтось звернувся до мене:

- Та ти в перший день знайшла таку велику цінність. Люди тут дуже довго працюють і не завжди таке знаходять. Бачила скільки було на стенді? Це все, що є за всю історію цих розкопок, а тут багато таких груп як наша і іще професійні археологи, які тут постійно.

Інші продовжили:

- Цікаво, що там? Так хочеться відкрити.

- Ми не можемо цього зробити самі, ти знаєш. Сам глек – вже витвір мистецтва, і печатка потрібна історикам цілою, щоб вони могли її дослідити.

- Він запечатаний герметично. Отже там зберігається повітря тих часів. Наші науковці зможуть дослідити його і зробити свій висновок про тодішній склад атмосфери.

Ми відклали знахідку і прийнялись до подальших розкопок. Але далі робота пішла сумніше. Піт став заливати очі, з’явилась втома, час ішов, а глек лежав. Старші ще не вийшли з обіду, але й ми вирішили перепочити і сіли в коло з своїм похідним обідом. Скінчивши трапезу розмови знову повернусь до глека і один виніс його на очі всіх знову. Потрусивши знову, було дуже складно визначити на звук що ж там можуть зберігати.

- Може там скарб? Золоті монети і прикраси?

- Це може бути. За тодішніх часів це місце захопили вороги і монахи складали золото в невластиві для них ємності, щоб ніхто не здогадався там шукати.

- Такого ще на цій копальні не було, якщо це правда - наша знахідка буде справжнім відкриттям.

- Скоріше б пан археолог вже вийшов.

- Знаєте, я не можу більше чекати. Я відкрию печатку.

Ніхто не хотів втрачати склад тодішньої атмосфери, але й відмовитись дивитись що там – теж не міг. Якби там був скарб, то це б компенсувало з надлишком втрату стародавнього повітря.

- Я акуратно виріжу печатку для історії. У мене є ножик.

Всі оточили того хлопа з глеком, чекаючи що буде. Печатка була дуже твердою і треба було докласти зусиль. Хлоп додав трохи сил і несподівано з печаткою відколовся здоровенний шматок глека. Було дуже шкода. Але що ж всередині? Розгрібши уламки глека ми з’ясували, що цей глек був сховищем для уламків такого ж глека. Тільки дуже старого і вже з стертими гранями на місцях сколів, майже пил. Непорозуміння і розчарування на обличчях усіх:

- Це хто до такого додумався? Кому треба зберігати та ще й запечатувати таке сміття?

Ні скарбу, ні печатки, ні глечика складної роботи, ні стародавньої атмосфери. Тепер ці уламки підуть в яму з рештою черепків. Нічого.

Раптом з’являється за спинами археолог і стало ясно, що провину вже не приховаєш. Це загрожує виключенням з археологічної спілки і забороною доступу до розкопок. Той підняв глек і чомусь звернувся до мене:

- Отже ти їм дозволила його розбити!

Всім було дуже дивно це чути, адже я тут була перший день і тільки спостерігала. Я не заохочувала нікого і не навіть не торкалась тієї речі. Звісно сумно мати таку втрату - сам глек був шедевром, але ж я… І от археолог пояснив починаючи перетворюватись на світло:

- Твої друзі – це твої емоції. Не дозволяй їм брати над собою гору. Допитливість, нетерпіння… вони самі по собі не погані. Але хай ти володієш ними, а не вони тобою. – Потім продовжив. - В лабораторії можна було зняти відтиск з печатки, теплом зі свічки розтопити твердий віск і спокійно дістати все, що було всередині. Можна було не ламати.

 

 ***

Я їхала по своїм справам в тролейбусі, проїжджала звичайні міські пейзажі поки не почула суперечку в салоні. Вона набирала все більше і більше учасників і велась про природу людини. Якийсь хлоп доводив песіонерам і іншим:

- Людина за своєю натурою є доброю і тільки її подальші гріхи роблять її злою. Коли мала дитина тільки народжується, вона нікому не бажає зла.

Він був явно в меншості. Ніяких особливих прикмет у нього не було, цілком посередні риси, ну волосся чорне – от і все. Зрештою і мені треба було втрутитись:

- Людина від природи є егоїстичною. Подивіться, навіть маленькі діти ще нічого не розуміють, а вже тягнуть все до себе.

Таким чином тема зачепила і мене аж поки не настала моя зупинка. Я вийшла з тролейбусу глибоко переконана в своїй позиції і все-таки хлоп стоячи в дверях прокричав мені в слід:

- Ти думаєш, що люди не здатні задарма робити щось хороше тільки тому, що сама ніколи цього не робила! Ти спробуй хоч раз в житті зробити щось хороше просто так! Хоч раз!

Ага-ага, я зрозуміла, побазікай мені.

Я доїхала до свого робочого місця, схопила свій чай, послухала плітки колег і ще раз переконалась, що все має свою ціну. Якщо хочеш щось отримати – маєш щось витратити, якщо щось витрачаєш – явно на щось розраховуєш і не інакше. Раптом весь хмарочос струсонуло, потім ще раз, а потім він посипався. Все провалилось в глибоку яму.

Сталась природня катастрофа. Велика частина міста провалилась під землю десь на 1 км. Ті, хто вижили, потроху приходили до тями, намагались відшукати знайомих серед розвалин висоток. Рятівники витягали і забирали на «швидкій» особливо постраждалих. Мене не зачепило, тільки протрусило добре, тож побачивши шалену нестачу медичної допомоги вирішила її залишити тим, хто більше такої потребує. Я змогла сама підвестись і сама побродити довкола шукаючи вихід.

Раптом я згадала ранкову розмову і подумала, що якби тут я могла комусь допомогти, то потім я змогла б кинути ранковому співбесіднику, що щось хороше я правда робила. І от я помічаю маленького хлопчика, просто одягненого, що ходив між розвалин, та кликав свою маму. «Те, що треба» - вирішила я.  Підходжу і питаю:

- Ти загубився?

- Так. Я хочу назад до батьків.

- А ти знаєш, де ти живеш?

- Можу назвати вулицю.

- Добре. Давай виберемось звідси і я відведу тебе до дому.

Як мені ще раз трапиться подібний співбесідник як з тролейбусу, то тоді я зможу кинути в розмову цей приклад. Я така скажу: «І робила я це абсолютно безкорисно. Мене дуже хвалили, пропонували гроші, та я бачила наскільки бідно вони живуть і відмовилась». Класно, хіба ні?

Ми з малим пробирались по розвалинам, пролазили під різними балками, перелазили через недоруйновані стіни. Зрештою дійшли до краю, де провалля закінчувалось, далі треба було лізти вгору чіпляючись за виступи, обривки проводів та коріння. Разом  з тим я помітила, що хлопчик надто малий, щоб міг дотягтися від одного виступу до іншого, тож сказала:

- Чіпляйся за мою спину. Будемо підніматись.

Буде важко, але в розповіді я додам ще яка я героїня.

Зрештою, навіть з живим баластом і на непевних схилах, ми все-таки вибрались на гору. Точніше малий просто вибрався з провалля і зістрибнув з моєї спини, а я виповзла взагалі без сил. Виявилось, що тут вже стояли батьки хлопчика.

Щаслива картина возз'єднання сім'ї. Я кажу:

- Оу, будь ласка. Мені нічого не треба.

Проте ці слова були зайвими. Мені і так нічого не пропонували. Батьки були надто зайняті своїм чадом, щоб звертати на мене увагу. Так вони і пішли до додому.

Обуренню моєму не було меж. Навіть якщо у них нема грошей, вони могли хоча б просто подякувати! Як я в тролейбусі казала: всі думають тільки про себе.

Тут я помітила свого співбесідника. От так зустріч! Кажу:

- Ти бачив?..

Раптом замість похвали я чую:

- А я думав, ти це все робила безкорисно, - перебиває мене.

Ну це вже занадто! Це було безкорисно, але не отримати навіть словесної винагороди після такої праці…

- Я думав, ти це робила, щоб сім’я була в зборі, а не за «дякую».

Як…?!! У мене нема слів! Я цього не буду слухати. Елементарні речі можна було зробити. Хіба можна так начисто ігнорувати такі очевидні речі. Розлючена я розвернулась і пішла до дому.

Зрештою я змогла добратись до свого мешкання. Темно вже. Вечеря. Чищення зубів. Я дісталась до свого ліжка, але не лягала, бо світив місць і було б погано спати. Я помітила у себе в руках якусь табличку. Я навіть не здивувалась, як вона в руках у мене матеріалізувалась. Тут же біля вікна я помітила того хлопа, що з докором дивився в мій бік. Теж ніякого подиву. Той підійшов і однією рукою взявся за табличку і звернувся як завжди стабільним спокійним, сумним, але виразним голосом:

- Послухай, подаруй їм це «дякую».

- Ні, я його заслужила.

- Це не гарно.

- Це чесно зароблене.

- Якщо ти віддаси, це буде дійсно безкорисливий вчинок

- …

- Просто віддай.

Я розчепила руки і той витяг табличку:

- Молодець. Ти зробила правильний вибір.

У мене в руках більше нічого не було і я лягла в своє ліжко. Той мене накрив ковдрою і пішов у місячне світло. Я подумала скептично, що це не велика плата за те, що я зробила. Йдучи пообіцяв:

- Тепер ти спокійно заснеш, а я тебе більше не турбуватиму. – це був той самий голос.

На цьому серія снів з цим персонажем скінчилась.

 

 

***

Пройшло досить багато часу.

Сни, що мене діставали, обурювали, хоча, зрештою, були цікавими, вже давно мені не снились. Стало навіть цікаво, побачити щось подібне ще раз. Проте вони більше не повертались. Зрештою, мій запит був схвалений таким коротким сном.

 

Серед зелених дерев і яскравих квіток – типово фентезійно-геймерський пейзаж – ходив мій знайомий. Він щось шукав безуспішно і спитав про це у інших таких же. Інші йому показали на модель якогось ландшафту. Там, на ній, була намальована закручена доріжка пунктирною лінією, а станції на ній поначались діодами. Деякі з них світились, проте більшість були вимкненими – десь 10% проти 90%. Тоді знайомий сідає поруч і каже:

- Схоже вона зараз грає. Не треба відволікати. Там, де горить вогник – завдання вже виконано, миготить – зараз робить, проте їй ще треба довго грати. Нічого, я почекаю тут. =)

 

(ПС: оце думаю, яка ймовірність, що сон матиме зав’язку, середину і таку складну розв’язку, нічого зайвого тут не було? І що я зможу запам’ятати так багато деталей?)

Кінець

Покинуті Будівлі...


Вам немає де жити ? 
А ось в США трапляються ось такі покинуті будівлі...

Магнітні трекові сістеми — новинка у дизайні освітлення

Сучасний ринок світлотехніки регулярно поповнюється новинками, які зайвий раз доводять, що немає межі досконалості. Буквально 1-2 роки тому світ познайомився з інноваційним винаходом – магнітною трековою системою. Це своєрідний iPhone, але серед електротехнічного обладнання. Експерти інтернет-магазину освітлення "E27.UA" детально розповіли про особливості вибору та їх функціональні можливості.

І з естетичного, і з технічного боку – це досягнення техніки відповідають духу сучасної епохи. Чому? Про все по порядку.

Особливості конструкції магнітних шинних систем

Магнітні трекові системи освітлення складаються з:

  • Струмоведучого шинопровода — він може бути накладним, врізним, підвісним. За формою шина нагадує швелер, але може мати і іншу конфігурацію, все залежить від моделі треку і виробника. В основі треків — метал.
  • Комплектуючих — це всілякі коннектори, кріплення, заглушки, підвіси. Все, як і у звичайних трекових систем.
  • Магнітних світильників на шинопровід.

Напруга по магнітній освітлювальній системі передається по струмопровідній платі, яка прокладена всередині треку. Максимальна напруга на платі не перевищує 24В, що робить її експлуатацію і установку абсолютно безпечними для людини. Всі елементи конструкції легко збираються, головне – слідувати проектній документації. Підключення до загальнобудинкової електромережі здійснюється через блок живлення, який повинен відповідати загальній потужності всіх споживачів.

Світильники на трекову систему встановлюються одним рухом руки. Основа приладу заводиться всередину треку і все. Як таке можливо? Всі магнітні споти оснащені потужними магнітами, а в корпусі треку прокладений магнітний сердечник, який розташовується під контактною платою. При контакті треку зі світлодіодним трековим світильником магніти притягуються, забезпечуючи надійну фіксацію приладів і якісну передачу живлення до всіх елементів ланцюга. Що примітно, положення прожектора на треку можна змінити в будь-який момент, не вдаючись до будь-яких електромонтажних робіт.

Магнітне трекове освітлення — функціональність і стиль

Багато людей прагнуть купити магнітну трекову систему, оскільки вона стильно виглядає в інтер'єрі. Як правило, шинопровід разом зі світильниками використовуються при оформленні приміщень в сучасних стилях, наприклад, hi-tech, мінімалізм, лофт. Але, вмілі і креативні дизайнери примудряються органічно вписати магнітні трекові світильники практично в будь-який інтер'єр. Новомодні освітлювальні прилади, та й система в цілому, відмінно виглядають в поєднанні з штучними і натуральними оздоблювальними матеріалами, головне – правильно вибрати, куди буде встановлений шинопровід, а також підібрати світлодіоди з відповідною колірною температурою.

Не варто забувати і про інші принади інноваційної системи освітлення, а саме:

  • простоті монтажу та експлуатації;
  • безпека;
  • невибагливості в обслуговуванні.

Крім того, світильники по шинопроводу легко переміщаються, їх можна швидко витягнути з треку і встановити на нове місце. Власник освітлювальної конструкції може в будь-який момент змінити конфігурацію системи, додати/видалити окремі її елементи без допомоги фахівців.

Джерело:інтернет-магазин сучасного освітлення E27.UA.

Магнітна трекова система LTX

Домашня творчість

Домашня творчість після свят...
Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна