Трагедія в Азовському морі зі зумисним вбивством українських рибалок російськими прикордонниками вжахнула кожну нормальну людину. Як можна так по-звірячому повестися з простими рибалками? Ми що з Росією в стані перманентної війни в стилі Індії та Пакістану? Такі брати, що готові повбивати за найменшу провину? Аби хоч найменший повід, якась зачіпка і вже: розстрільна команда до роботи...
Одразу допускаю, що наші рибалки могли щось там порушити і займатись промислом не там і не так. Ну то що? Як порушили - нехай відповідають. Є  чітка процедура боротьби з нелегальним промислом: судно зупиняють, доглядають, відбуксирують до певного порту і там виясняють всі обставини порушень та стягнень включно до конфіскації плавзасобу. Нормальна мирна процедура. Але ж тут зовсім інше! Це все виглядало наче по законам воєнного стану, коли за мародерство розстрілювали на місці без суду і слідства. І це жахає! Жахає!
Якщо рибалки вчинили порушення і навіть намагалися втекти - все одно за таке не вбивають! А якби й утекли? Що? Непоправна втрата для Росії? Країна б цього не витримала? Або російських прикордонників за цей недогляд всіх репресували?
Моя думка така: азовські рибалки звикли вважати все довкола своїм, що відповідає дійсності. І чхати їм на якісь там кордони, а рибу ловлять там, де вона ловиться! Зрозуміло, що робили вони це не разі і не два. Можливо і втікали успішно, що дратувало російських прикордонників. Однак щоб так підло вчиняти таку жорстоку розправу - приводу немає. Не наркоту переправляли, не зброю чи нелегалів - рибу ловили, що вижити якось. Вижити! Не забавлятись рибалки припливли - невже це тяжка провина?
Чітко і ясно видно, що російські прикордонники свідомо вирішили провчити "этих наглых хохлов, чтоб другим неповадно было". Тому, коли вони наздогнали баркас азовських рибалок і примусили зупинитись погрозами застосувати бойову зброю "на враження" - то росіяни роблять легко, особливо проти безбройних. Українське судно зупинилось, а російский військовий катер - ні, не зупинився! Я на сто відсотків певен, що цей надшвидкісний катер на повному бойовому ходу пройшов впритул до баркасу рибалок і легко його перекинув потужною хвилею, яку підіймав. Хоча по кількості жертв виглядає, що катер просто протаранив баркас, бо всі рибалки добрі плавці, якщо при свідомості...  Зрозуміло, що рибалки до цього були абсолютно не готові: вони й близько не йняли віри, що по них справді будуть стріляти або топити! Рибалки були захоплені зненацька, тому і наслідки такі трагічні.
Висловлюю щире співчуття всім рідним, односельцям і побратимам по рибальському промислу. Скільки небезпек у цієї професії, але щоб так загинути... - дуже вражає трагізмом ця подія. І більше нічого додати, окрім одного: дивіться і думайте, люди українські, яких "щирих братів" ми маємо поряд: такі "брати-слов'яни" страшніші за всякого ворога.

Богдан Гордасевич
м. Львів

В селе Безыменном (Новоазовский район, Донецкая область) рыбным промыслом занимается, считай, каждый второй житель. Вот только рыбы у берегов Азовского моря на украинской территории почти не осталось - только тюлька да бычок. А у российских берегов косяками ходит тарань и пеленгас. Вот и повадились наши баркасы заходить на территорию сопредельного государства. Российские пограничники на тихоходных катерах не могли угнаться за легкими, оснащенными мощными "Ямахами" лодками рыбаков. Все изменилось лет пять назад, когда береговая служба РФ получила на вооружение катера "Мустанг", которые развивают скорость до 75 км в час и запросто могут догнать рыбацкие лодки, пишет Комсомольская правда в Украине.
"В последнее время наши стали чаще попадаться, - признается на условиях анонимности житель села Безыменное. - Но все равно мы у них под Ейском сети ставим. Вариантов нет. Уйти от "Мустангов" можно одним способом - хитрым маневром. Катера теряют скорость на поворотах, а наши пластиковые лодки нет. Есть такие лихачи, которые идут на катер в лобовую, в последний момент уворачиваясь в сторону. Пока "погранец" развернется, лодки уже и след простыл.
Не исключено, что случившаяся трагедия проходила по подобному сценарию, вот только закончилась роковым столкновением. По информации, поступившей от дежурного центра мониторинга рыбопромысловых судов, в районе косы Должанская пограничный катер РФ преследовал украинскую лодку, произошло столкновение и рыболовецкое судно перевернулось. По предварительной информации, одного из членов экипажа удалось спасти. Он находится в реанимации Ейской районной больницы, пишет Сегодня. В ходе поисково-спасательных мероприятий были найдены тела двух затонувших рыбаков - Дмитрия Дорогана и Юрия Бойко, поиск еще двух находившихся на баркасе человек продолжается.
Один из рыбаков, погибших при столкновении с катером российских пограничников, Дмитрий Дороган сам ставил на ноги 15-летнюю дочь Настю. "У них очень хорошая, дружная семья. Девочка на отлично учится в школе. У Дмитрия осталась также пожилая мать. Мы очень переживаем за нее, не знаем, как она переживет эту трагедию", - рассказала  жительница села Безыменное Елена. По ее словам, Дороган был очень опытным рыбаком, а другой возможности заработать денег не было. "Работы у нас нет, а семью кормить надо", - рассказывает Елена.
Тем временем украинские и российские пограничники разбираются вместе, кто прав, кто виноват. "Пока мы установили, что у рыбаков было разрешение на выход в море. Моряки обязаны согласовать свои действия с нами, если планируют выход дальше, чем за две мили от границы", - объяснил пресс-офицер Донецкого погранотряда Эдуард Никитенко.
http://smi.liga.net/actual/2013-07-19/10170224-kak_rossiyskie_pogranichniki_razdavili_lodku_s_ukraintsami.htm

У новоазовских рыбаков, лодку которых протаранил пограничный катер, дома остались жены и дети
18.07.2013 16:29
Как стало известно «Родному Приазовью», у жителей села Новоазовского района, лодку которых в территориальных водах России протаранил пограничный катер, на побережье остались жены и дети.
Так у 25-летнего Сергея Ерохина и 23 летнего Евгения Дудника – молодые жены. Сыновьям-близнецам Сергея – по два года, а дочери Евгения – чуть более года.
У 45-летнего безыменца Юрия Бойко в этом году в первый класс местной школы пойдет его дочь, а 37-летний Дмитрий Дараган сам воспитывает дочь-десятиклассницу. У 49-летнего Александра Федоровича – двое взрослых детей.
Как мы уже сообщали, согласно сообщению Государственной пограничной службы, трагедия случилась 17 июля  около 18.00 в Азовском море в районе российского поселка Воронцовка. По информации, поступившей от дежурного центра мониторинга рыбопромысловых судов, в районе косы Должанская во время преследования и маневрирования произошло столкновение пограничного катера Российской Федерации с украинским маломерным судном. В результате инцидента рыболовецкое судно перевернулось. По предварительной информации, одного из членов экипажа удалось спасти.18 июля, около 5.30 утра, в ходе поисково-спасательных мероприятий были найдены тела двух затонувших рыбаков, поиск еще двух человек, которые находились на баркасе, продолжается.
Спасенным мужчиной является житель Безыменного Новоазовского района Александр Федорович.
Российские пограничники подтвердили факт происшествия. К поиску рыбаков кроме пограничного катера дополнительно были задействованы 2 катера МЧС России.
Государственная пограничная служба Украины предложила российской стороне провести специальную встречу в районе происшествия для выяснения всех обстоятельств инцидента и в дальнейшем провести совместное расследование ситуации, при которой затонул украинский б

Янукович поручил Кабмину разобраться с трагедией в Азовском море
18.07.2013 15:29
Президент Украины Виктор Янукович поручил Правительству обеспечить поиск украинцев, пострадавших в этом происшествии, произошедшем в Азовском море вчера вечером, сообщает пресс-служба главы государства.
«Кабинет Министров Украины должен принять комплексные меры для предотвращения подобных трагедий в будущем, а компетентные органы — провести всестороннее, полное и объективное расследование указанного события», — отмечается в поручении В. Януковича.
Напоминаем, что согласно  сообщению Государственной пограничной службы, трагедия случилась 17 июля  около 18.00 в Азовском море в районе российского поселка Воронцовка. По информации, поступившей от дежурного центра мониторинга рыбопромысловых судов, в районе косы Должанская во время преследования и маневрирования произошло столкновение пограничного катера Российской Федерации с украинским маломерным судном. В результате инцидента рыболовецкое судно перевернулось. По предварительной информации, одного из членов экипажа удалось спасти.18 июля, около 5.30 утра, в ходе поисково-спасательных мероприятий были найдены тела двух затонувших рыбаков, поиск еще двух человек, которые находились на баркасе, продолжается.
Спасенным мужчиной является житель Безыменного Новоазовского района Александр Федорович.
Российские пограничники подтвердили факт происшествия. К поиску рыбаков кроме пограничного катера дополнительно были задействованы 2 катера МЧС России.
Государственная пограничная служба Украины предложила российской стороне провести специальную встречу в районе происшествия для выяснения всех обстоятельств инцидента и в дальнейшем провести совместное расследование ситуации, при которой затонул украинский баркас с рыбаками.
В тот же день и.о. министра иностранных дел Украины Руслан Демченко вручил временному поверенному РФ в Украине Андрею Воробьеву ноту по поводу столкновения российского патрульного катера с украинским баркасом, из-за которого двое украинских рыбаков погибли, и еще двое пропали. Украинская сторона выразила обеспокоенность непропорциональностью примененных пограничниками РФ мер и потребовала провести полное и объективное расследование трагедии, сообщает пресс-служба Министерства иностранных дел Украины.
Украинская сторона потребовала у представителей Российской Федерации провести полное и объективное расследование происшествия. В МИДе предложили российской стороне привлечь к расследованию компетентные органы обеих стран. Также российскому государству предложили принять меры, чтобы не допустить повторения таких трагедий в будущем.
В свою очередь, представитель России выразил соболезнования по поводу инцидента, в котором погибли граждане Украины, и заверил, что российская сторона примет все меры для объективного расследования происшествия.
Он также пообещал, что Россия возьмет на себя лечение пострадавшего в столкновении рыбака, поиск двух людей, которые пропали во время столкновения и обеспечит возвращение в Украину тел двух утонувших рыбаков.
А в пресс-службе прокуратуры Донецкой области сообщили, что открыто уголовное производство по факту нарушения действующих правил на транспорте
Мариупольской прокуратурой по надзору за соблюдением законов в транспортной сфере сведения по данному факту  были внесены в Единый реестр досудебных расследований с предварительной квалификацией по ст. 291 (нарушение действующих на транспорте правил) УК Украины.
Расследование поручено проводить следственному отделу линейного отдела на станции Мариуполь УМВД Украины на Донецкой железной дороге. Цель пересечения границы и другие обстоятельства происшествия будут установлены в ходе досудебного расследования.
Ход расследования находится на контроле прокуратуры области.
 В свою очередь, российская сторона имеет свою точку зрения на происшествие. Как сообщает пресс-служба Черноморско-Азовского пограничного управления береговой охраны ФСБ России, российские пограничники, неся службу на пограничном сторожевом катере "Мангуст", обнаружили лодку в закрытом для плавания районе накануне вечером.
"После безрезультатных попыток связаться с нарушителями командир пограничного катера принял решения сблизиться на допустимое расстояние и осмотреть судно. Однако лодка дала ход и направилась в сторону побережья Украины", - говорится в сообщении.
Пограничники с целью остановки беглецов начали преследование, продолжая подавать звуковые и пиротехнические сигналы. "Пытаясь оторваться от российских силовиков, судно-нарушитель произвело опасный маневр - резко изменило курс в сторону преследователей, нарушив международные правила предупреждения столкновения судов в море. В результате чего лодка навалилась на борт пограничного катера и перевернулась", - сообщает пресс-служба погрануправления.
http://www.rp-ua.com/news_novo.php?id=6661

http://www.serduk.com.ua/index2.html

Каже про «Волинський злочин, який має ознаки геноциду» вчинений українськими націоналістами.

Польський уряд намагався пом’якшити ухвалу, щоб не ставити злочини українських націоналістів понад злочинами тоталітарних анти людських режимів – нацистського і більшовицького. Але українські політики вважають ухвалу втручанням у внутрішні справи України. Поляки як брехали в часи Івана Підкови, Петра Сагайдачного, та Івана Франка, так і сьогодні брешуть. Наприклад в залежності від національності жертв їх кількість перебріхується в рази від 3 до 17, при тому польські жертви збільшуються у 3 рази, а українські зменшуються у 17 разів: Програма "Особливий погляд" про події на Волині http://www.youtube.com/watch?v=7uhPg9wB2oY

 Запорожці не одну тисячу життів своїх легінів поклали прикриваючи поляків від десятків військових загроз, наприклад Кінний полк Чорних запорожців прикривав їх від більшовиків у двадцяті, саме токмачанин Марко Безручко порятував поляків від рейду армії Будьонного, що йшла з Півдня до Варшави. Це він створив 6-ту стрілецьку дивізію, і так організував оборону Замостя, що обломив на роки апетити Червоної Москви, і дав час полякам прийти до тями. Не взираючи на свинське відношення до українців по війні з більшовиками, на політику полонізації, українці захищають Польщу від німців у 1939, зокрема випускник Олександрівського військового училища Павло Шадрук. http://blog.i.ua/user/2858550/601513/

«… сьогоднішні уряди як України, так і Польщі не мають ні юридичного, ні морального права розглядати питання взаємної відповідальности, оскільки на той час Україна не мала своєї державности, а лише виборювала незалежність, тимчасом як Польща була її колонізатором. Це питання має дискутуватися лише в наукових колах, а державні органи України і Польщі мали б забезпечити рівнозначне вшанування пам’яти жертв тих подій. http://www.ukrslovo.org/arkhiv/2013/12-14-3625-3-9-kvitnia-2013-roku/36-zaiava-z-pryvodu-vidznachennia-70-i-richnytsi-volynskoi-trahedii

Українцям треба знати, що сила наших сусідів, особливо москалів і ляхів завжди росла на брехні. Сила українців тримається виключно на правді. Усі намагання українців перебрехати сусідів приводять лише до збільшення штату чиновників, які так звикають брехати, що вже корінне населення за лохів мають. Тому вже час про сусідів правду знати і власну правду затвердити. Збереження радянської дурної системи, коли на одного раба три прораба нам не потрібно. ЧАС вже перестати українцям бути рабами, гвинтиками, а вчасної вимагати зарплати і чинушам, що втратили людське обличчя слід вказувати на їх місце. ЦЕ робити українці зобов’язані за конституцією, особливо, коли бачать, що їх ігнорують, або знущаються, як у Врадіївці.  

Ляхи мені до вподоби тим, що вони мають добре поставлений власний національний гонор. Змусити поляка провести експертизу між двома будь-якими продуктами, один з яких завідомо кращий, а другий польський навіть теоретично неможливо :)

Не завадило б українцям мати хоч крапельку того гонору, лише українського. Тоді, я певен, у Верховній Раді України не сиділо б 148 голів сарани. Хотілося їх свинями назвати, бо на українськи гроши жирують, та українців же і принижують. Але підривати авторитет славної тваринки шкода.

Сьогодні 22 червня 2012 року рівно о 10 годині по всій Україні пройшло відзначення Хвилини пам’яті по всіх загиблих у Другій світовій війні, зокрема від часу ворожого зудару двох нещодавних союзників -  тоталітарних систем Німеччини та СРСР, який розпочався в цей день рівно 71 рік тому.
Моя молитва під час цієї хвилини пам’яті була такою: "Вічная пам’ять і вічний спокій всім тим, хто загинув у цій кривавій світовій бійні. І вічне прокляття й ганьба всім тим, хто розпочав усе це, як і всім тим, хто пишається цією війною. Амінь"
Кому стане часу і снаги, то рекомендую закачані мною на файлообмінник документальні фільми про ту війну з нашого боку http://www.ex.ua/user/rjasne, а особливо рекомендую почати з 5 серії "Документальний фільм про війну 1941 - 1945 років. Страшна правда окопів." http://www.ex.ua/view/1142067

Богдан Гордасевич


Війна триває: «Велика Вітчизняна» проти української Вітчизни

Цього року 8 травня вкотре вже ініціативні групи молоді у кількох українських містах вшановуватимуть пам’ять загиблих у Другій світовій війні та вестимуть мову про загальнонаціональне примирення і єднання. Йтиметься про те, що для українців війна де-факто розпочалася у березні 1939 року з окупації угорськими військами – союзниками нацистів – незалежної Карпатської України та тривала до середини 1950-х років, допоки УПА воювала проти радянського режиму. Тому ані трактування війни як «Великої Вітчизняної» (до речі, запроваджене Сталіним), ані ототожнення солдатського подвигу вояків Червоної армії з тоталітарним режимом, ані відзначення «Дня перемоги СРСР над Німеччиною» (де, цікаво, та держава-переможець?) для України неприйнятні. Ба більше: Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний 8 травня 1945 року о 23:43 за київським часом (й о 22:43 за середньоєвропейським), відтак 9 травня в Україні відзначається тільки тому, що цей день назвав той-таки Сталін, а зробив святковим і вихідним «бровеносний» сталінець Брежнєв…
Утім, можна заздалегідь упевнено прогнозувати, що ця ініціатива, як і попередні – скажімо, щось подібне проводили 2005 року у Львові під гаслом «За примирення всіх фронтовиків Другої світової війни» – залишиться практично непоміченою у вирі червоних прапорів із радянською символікою та ревищі «патріотичних» пісень з гучномовців. А ще її прокоментують міцні сивочолі дідугани у військових кітелях з численними орденами на грудях та вгодовані депутати з провладної більшості з георгіївськими бантами на грудях – мовляв, ніхто не відбере у нас нашу Велику Перемогу, і крапка!
А тим часом ще в радянський час у популярній пісні (яку, до речі, заборонила було цензура, але відстояли справжні фронтовики, котрих тоді було ще чимало) Дев’яте травня звалося «святом зі сльозами на очах», а ветеран війни і знаний культуролог Григорій Померанц назвав ту перемогу «пірровою».
І справді: що ж продовжує відзначати вслід за покійним СРСР, який начебто самотужки виграв війну з Німеччиною, незалежна Україна? І про що згадує у ці травневі дні Європа – як та, яку Червона армія начебто «визволила», так і та, на землі якої вона так і не ступила?
Хто і як насправді переміг у Другій світовій війні
Найперше, що слід відзначити – ніяку «велику перемогу» Червона армія у війні не здобула, ба більше – здобути не могла. Перемогу над нацистами та їхніми союзниками у Європі здобули спільними зусиллями Об’єднані Нації. При цьому Радянський Союз приєднався до антигітлерівської коаліції майже через два роки після початку війни, а до цього де-факто виступав союзником нацистів, демонстративно підписавши з Німеччиною угоду про дружбу і кордон 28 вересня 1939 року, поділивши перед тим з нею польську державу і домовившись про «сфери інтересів» у Центрально-Східній Європі. Майже рік – із літа 1940-го по літо 1941 року – Велика Британія за військової допомоги своїх домініонів та економічної, політичної та військово-технічної підтримки США самотужки вела війну проти Німеччини з Італією, яким економічно та політично допомагав СРСР – і вистояла. А далі Гітлер перехитрував Сталіна, вдаривши по Червоній армії дещо раніше, ніж вона встигла розгорнутися для «визвольного походу» до Європи, й Радянський Союз перетворився за один момент на союзника демократичних держав. Це насправді і був той самий «другий фронт», відкриття якого Сталін лицемірно вимагав від західних держав, які воювали з нацизмом ще тоді, коли радянський прем’єр Молотов виголошував із офіційної трибуни на адресу Британії та Франції: «Не тільки не має сенсу, але і злочинно вести таку війну, як війна за «знищення гітлеризму», прикриту фальшивим стягом боротьби за «демократію».
У 1941-45 роках більша частина сухопутних частин Німеччини була задіяна на Східному фронті, відповідно й найбільших втрат Вермахт зазнав там. Але чи означає це, що саме Червона армія «зламала хребет гітлерівській воєнній машині», як донині твердять неорадянські пропагандисти? Зовсім ні. Якщо на європейському театрі воєнних дій втрати Вермахту на Східному фронті становили 2/3 від його загальних втрат, то втрати Люфтваффе – 1/3 від загальних, а втрати Кріґсмаріне там були майже ніякими (тоді як броньової сталі, потоплених британцями найсучасніших німецьких лінкорів «Бісмарк» і «Тірпіц» вистачило б на спорядження бойовими машинами щонайменше двох танкових армій), а наприкінці 1942 року небо Німеччини від союзної авіації захищали 10 тисяч 88-міліметрових зеніток, які можна було використовувати і як протитанкові гармати і які легко прошивали наскрізь будь-який радянський танк; уявімо їх під Сталінградом – хіба міг би тоді бути успішним наступ Червоної армії?
І взагалі – цей наступ був би неможливим, якби не союзники. 1963 року голова КҐБ Володимир Семичасний подав тодішньому керівникові КПРС Микиті Хрущову донесення, в якому містилися розшифровки зафіксованих «спецзасобами» (простіше сказати, підслуханих) розмов маршала Георгія Жукова за чаркою зі своїми фронтовими друзями. Найзнаменитіший сталінський полководець, поміж іншого, сказав те, що докорінно суперечило його офіційним «спогадам» (насправді написаним великим авторським колективом під контролем ЦК партії): «Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви и не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі. Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю».
Ці слова сповна підтверджені документами, які в «буремних 90-х» Кремль і Луб’янка мали необережність розсекретити. Західна допомога включала приблизно половину використаного під час війни радянською промисловістю алюмінію (виробництво літаків і танкових двигунів), майже всі легуючі добавки, без яких не виробиш якісну броню, майже весь високооктановий авіабензин, більшу частину автопарку Червоної армії (у 1945 році аж 70% цього парку становили американські автомобілі, а ще ж були англійські та канадські), основну частину паровозів, вагонів, рейок, засобів зв’язку тощо. Зрештою, постачання продовольства західними союзниками не тільки порятувало СРСР від страшного голоду і дозволило нагодувати армію – воно дало змогу додатково мобілізувати 6-7 мільйонів чоловіків і жінок, без яких у Червоній армії просто б нікому було воювати…
А ще сама постановка питання про «велику перемогу у Вітчизняній війні» автоматично ділить українців на два ґатунки. Вищий ґатунок у цій системі координат – це ті, хто вважав і вважає СРСР своєю вітчизною, хто воював виключно у Червоній армії та інших радянських формуваннях (скажімо, військах НКВД та НКҐБ). Другий ґатунок, якого свято наче й не стосується – це не тільки ті, хто був в УПА чи інших національних формуваннях; це й ті українці, котрі вступили у бій з нацистами 1 вересня 1939 року у складі Війська Польського (тоді, коли Червона армія була союзницею Вермахту і між ними виникла, за словами Сталіна, «дружба, скріплена кров’ю») та пізніше воювали у польській армії на території Італії та Франції, а також у загонах Руху Опору в Європі. Загалом ідеться про сотні тисяч людей; ба, серед розстріляних у Катині польських офіцерів були десятки етнічних українців, котрі не спокусилися принадами сталінізму і до кінця залишилися вірними бойовому братерству. Виходить, що й вони – «другий ґатунок», а от ті, хто їх розстрілював, а пізніше тим чи іншим чином виявився причетним до війни з Німеччиною – то «справжні герої-переможці».
Що ж стосується взяття Берліна, то він опинився (ціною страшних втрат) у руках Червоної армії тільки тому, що Верховний головнокомандувач експедиційними силами союзників генерал Ейзенхауер заборонив генералу Паттону, який командував 3-ю армією США, штурмувати німецьку столицю.
«Ветерани» для параду чи вшанування ветеранів, живих і мертвих?
Та попри ці факти (і чимало інших), що відомі сьогодні всім, хто цікавиться справжньою історією Другої світової війни, щороку перед Дев’ятим травня в Україні (не в останню чергу завдяки впливу російських ЗМІ та заявам лідерів Росії) наростає прорадянська «патріотична» істерика. Прапори, телефільми, пісенні марафони, виступи державних діячів з осанною на честь «дружби радянських народів» (особливо, очевидно, під час депортацій десятка із цих народів…) тощо – враження таке, що ти потрапив якщо й не у сталінські, то у брежнєвські часи. А на додачу – традиційні вже провокації у Львові та грізні інвективи на адресу «поплічників фашистів» (тобто всіх тих українців, хто не бажає ставати під червоні прапори, хоча яка в цьому крамола – адже нацисти так само, як і більшовики, марширували під червоними стягами). І так далі, і таке інше. А тим часом реальний подвиг реальних фронтовиків залишається «за кадром» – у телекадрі ж останнє десятиліття перебувають здебільшого ті, хто свої ордени та військові звання здобув не на війні з Гітлером, а на війні з українським народом – адже законодавство України зараховує до «учасників війни» й тих, хто по 1954 рік включно у лавах внутрішніх військ чи підрозділів МҐБ воював із «українськими буржуазними націоналістами» і, ясна річ, сьогодні має і значно молодший вік, і значно краще здоров’я, ніж ветерани Другої світової, котрим у більшості вже за 85 та котрі не лікувалися у чекістських спецсанаторіях.
Ба більше – ті ветерани (значна частина яких не дотримується комуністичних поглядів, ба більше – ніколи не належала до сталіністів) ані схильній до тоталітарних цінностей нинішній владі, ані «захисникам Великої Перемоги», ані фахівцям з шоу-бізнесу, які щороку вправно «рубають бабло» у ці дні, не потрібні – від них у кращому разі відкупляться черговою подачкою. А от міфологеми, побудовані навколо 9 травня, конче потрібні. Бо ж нехай зараз погано, нехай народ у злиднях, нехай політичні та соціальні права утиснені – але ж «ми звільнили Європу», «ми порятували світ», «ми перемогли у найстрашнішій війні». Тому всі інші – це щось другорядне, а от «великий багатонаціональний радянський народ» – це унікальне явище, найвище досягнення людської цивілізації, і ним можна до скону пишатися…
За цих обставин ініціатива молоді вшановувати 8 травня (одночасно з усією Європою, крім Білорусі та Росії) пам’ять загиблих у Другій світовій війні та вести мову про загальнонаціональне примирення і єднання заслуговує на глибоку повагу і підтримку. Людське і людяне зрештою має здолати, хай не сьогодні, тоталітарну помпезність та неорадянську істерію. А без подолання досі живої сталінської міфології про «Велику Вітчизняну» Україна не стане вільною державою вільних людей.
Джерело: www.radiosvoboda.org
Сергій Грабовський

Як мені житиСеред людей?Бога гнівити,Тішити себе...Думкою – отрутою,Земною спокусою,Силою неправедною,Душею пустою...Знати, що ніхто не чуєЙ не розуміє,І ніколи того стануНе збагне...Приспів:Я давно не видів щастя,Коло мене люди плачуть,Їм нічого не порушує безумства думок...Я живу як усі, світа білого не бачу,Мене б’ють по лиці й пізнають на вулиці!Іноді мені здається, що невдовзі минеться,І я пробуджуся в іншому світі,Щасливий,Заспокоєний,Вродливий, закоханий,Ясний усім, впевнений в собі. Рибу в річках,Кохання в очах дівчатВижу я, сучкар від сучкаІз древа Чорнобиля...Ховаюся в натовпіУ великих містах,Лишаюся сам-на-самВ ефірному просторі...

Ось посилання на архів відеофайлів жахливої події в мінському метро
http://www.ex.ua/view/6362753?r=1987,23775

І продовжую співчувати згідно вчорашній заяві від 13 квітня самого Лукашенка, що злочинці вже знайдені і що то вони також організували попередні теракти в Вітебську та Мінську, в чому зізналися, за що подякував "чекістам" та міліції.
Особисто я маю величезний сумнів, що заарештовано дійсно винуватих у теракті, тому що бачу традиційну схему вирішення проблеми силовиками: схопити когось і примусити мордобоєм зізнатись в усьому, що і не робив ніколи - от діло закрито. А що справжні злодії залишаються на волі й далі є потенційною загрозою для людей - то вже якось-какось...
Якраз прозвучало класичне "чекісти"...
Дай то Бог, щоб то була дійсно правда, бо як ні - нові теракти це покажуть.

Ти зрікся мови рідної. Тобі 
Твоя земля родити перестане, 
Зелена гілка в лузі на вербі 
Від доторку твого зів'яне! 

Ти зрікся мови рідної. Ганьба 
Тебе зустріне на шляху вузькому... 
Впаде на тебе, наче сніг, журба — 
Її не понесеш нікому! 

Ти зрікся мови рідної. Нема 
Тепер у тебе роду, ні народу. 
Чужинця шани ждатимеш дарма — 
В твій слід він кине сміх-погорду! 

Ти зрікся мови рідної... 

В таких ситуаціях слід шукати як завжди того кому це вигідно і питання всі відпадають самі по собі. Ану я спробую логічно подумати, а ви скажіть де я помилився.

Так на літак чи на людей полював терорист ціль яка? Якщо на літак то шрапнель (металева начинка вибухівки для збільшення вражаючого ефекту) навіщо? Літак і в десять раз меншою кількістю вибухівки смертник би знищив в польоті та й сканери і перевірку не пройшов би з начинкою та таким зарядом, шансів 0, навіщо так необдумано лізти їм, адже терористи все добре розплановують наперед. Як вони не здогадались, що сканери з шрапнеллю їх не пропустять до літака, щось на них таких хитрих та підступних не схоже?

Якщо на людей полював терорист то в кінотеатрі чи на базарі, чи в метро в час пік в десять раз більше повбивав би, в метро й шрапнелі не потрібно, ударна хвиля (за рахунок перепаду тиску в закритому приміщенні) всіх покладе і вибухівки знову ж таки менше потрібно, і просто пакет залишити можна щоб вижити самому, знову щось не сходиться.

От коли потрібен міжнародний показовий інцидент з участю іноземців (яких в аеропорту багато) ось, що потрібно, щоб Обама міг гнівно кричати тероризм! І всі дружно списувати гроші і увагу людей на боротьбу з ним. В той же час фінансуючи діяльність яка підтримує владу краще чим полум'яні лозунги.

ФСБ знову прокололось як при навчальних підривах житлових будинків. Чому всі раптово та дружно про це забули? Подивіться фільм ФСБ підриває РФ, нічого це вам не нагадує?

Далеко ходити не потрібно та велосипед заново винаходити, відповідь як завжди на поверхні, слід тільки головою тверезо мислити, чого всім і бажаю, бо судячи з ситуації в Україні, бачу все важче і важче нам стає. Діють ті кому це потрібно, а ордени потім роздадуть. 

http://photo.i.ua/user/323465/217815/6054861/

Кишеньковий якийсь тероризм, вам так не здається?

Зрозуміло що (технічно) в катастрофі під Смоленськом винні Московити, не готові вони були приймати той літак та використати його обладнання для виживання в подібних випадках тому що техніка у них відстала на десятки років, атим аеродромом вже напевно не користувались років 5, його відновлювати треба рік було для безпечного прийому літаків, а тут заявили їм літак президента сідатиме через пів години. Ну поговорили по засобах зв'язку як в анекдоті "давай давай ще трохи, а тепер вийди подивись що ти наробив", а потім упс... пі.. пі.. пі... А людський фактор як на поляках так і на московитах лежить "Не знали броду полізли в воду", це ж не аеродроми розвинених країн де літак автоматика і з мертвими пілотами посадить не те, що в тумані.Бардак теж повинен бути покараний, біда наших країн, що бардак безкарно залишається бардаком. Поляки вже покарані, а той хто давав дозвіл на посадку літака в такому тумані (ой високі ж чини), на такий аеродром повинні бути покарані, привчили людей тупому виконанню наказів з Москви, а статтю про "не виконання злочинного наказу" ще ніхто не відміняв.

Ні московитські чиновники, що давали добро на посадку не знали реального технічного стану аеродрому, ні видимості в тумані реальної що там стояв, однак по добрій традиції комуністичній наказ з верху спустили керівництву аеродрому. Там такий ж тепер уже злочинець (суд мав би доказати в нормальній країні) тремтячими руками дав команду вбивці диспетчеру (після суду звичайно) садити літак, той замість того щоб послати того на ... далеко почав розказувати анекдоти по засобах зв'язку щоб самописці передсмертно зафіксували його розумні зауваження що-до посадки, не там розказував, полякам не полегшало. От і результат " злетівши туди (в системний бардак) поляки шансів на виживання не мали і не придумали ще такої техніки здатної вижити в системному бардаку.

1. Жертви є?

2. Усі винні повинні бути покарані?

3. Хто віддав наказ про посадку, чи поляки проявили агресію і підступно напали на аеродром, де нота МЗС РФ ?

Ремарка на слушні зауваження коментаторів:

(а) Що вирішували поляки ? Якщо вони захотіли б сісти на червоній площі то сіли б? Зрозумійте багато чого могли поляки вирішувати в себе в літаку, вони були в чужій державі і ОСТАТОЧНЕ рішення само собою приймало керівництво РФ, хіба не так?

(б) Літак перевірений часом, і один з найбільш надійних, впала не модель літака, він не розвалився, трагедія сталась через ряд технічних нестиковок при посадці повітряного судна. Нестиковки були з боку московитів тому що просто у них не було технічних можливостей посадити літак в тій ситуації, технічні можливості сісти та обладнання було у польського президентського літака (не плутайте модель літака і обладнання на борту літака), але окрім ліхтарів та радіозв'язку аеродром не міг їм нічого запропонувати.1. Тому питання в тому чи могли поляки знати реальний стан справ на аеродромі?2. Хто дав добро з керівників країни на завідома трагічну посадку на такому аеродромі з сторони РФ?3. Чому ті фахівці які знали ситуацію на аеродромі знехтували життям людей?

Коментарі "cactus" http://www.focus.ua/foreign/165216/?r=2&s=date&p=1#comments&r=8&bs=rating&bp=1&c=comments

... полная подборка документов по катастрофе echo_msk_ru/blog/echomsk/741162-echo/Замечания поляков - по-польскиПри просмотре видео-реконструкции обратите внимание на голос диспетчера "идете по глиссаде", хотя траектория не была на глиссаде. Диспетчер вел самолет к катастрофе. А записи наземных навигационных радаров россиянами "утеряны". Какая досада...

Ось відповідь  http://glavred.info/archive/2011/06/29/180716-9.html

     Літа 7441 - го від Сотворення світу ( літа 1933 - го від

Різдва Христового) був в Україні Великий Голод.

     Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці.

А була тільки зла воля одних людей проти інших.

      І ніхто не знав скільки  невинного люду зійшло в

могилу - старих, молодих, і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів...

27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась  інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи  тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності  України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, отож при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на  бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.[ далі ]