Долар в Україні. Згадка.

 

Літом 1998-го долар був по 2 гривні…

- Хочеш «донорів» – давай в два рази більше гривень…)

.

Я пам’ятаю це…перша цифра, яку я п0бачив, п0павши у міст0 Київ, була – 1.89…)))

.

Восени вже 3 грн…

Восени через рік – вже 4 грн.

.

Потім стабільність -  2000-2008 рр. – по 5.40

.

Потім стабільність 2008-2013 рр. – по 8 грн.

.

Потім прийшли дві росіянки – Гонтарева і Рожкова….

.

- Одну еле вигнали недавно, друга досі! працюе…))

.

.

Ось така історія долара в Україні. Яку Ви не знали…

.

.

бонус) -

УКРАЇНСЬКА МОВА – одна з 30–40 найбільш поширених мов світу, державна мова в Україні, мова українських меншин у багатьох країнах світу. Загальна кількість носіїв української мови дорівнює приблизно 40–45 млн, відповідно ця мова посідає 2-ге або 3-тє місце серед слов’янських мов щодо кількості мовців (на першому місці російська мова, на другому – українська або польська.). Як слов’янська мова, українська належить до сім’ї індоєвропейських, поряд з романськими, германськими, кельтськими, грецькою, албанською, вірменською та (найближче спорідненими зі слов’янськими) балтійськими мовами. На підставі деяких спільних генетичних рис українська мова з початків наукової славістики в 19 ст. класифікується як член групи східнослов’янських мов (разом з білоруською й російською), яка протиставляється групам західнослов’янських (польська, верхньо- та нижньолужицькі, словацька, чеська) та південнослов’янських (словенська, боснійсько-сербсько-хорватсько-чорногорська; македонська й болгарська) мов (тут не наводимо вимерлі індоєвропейські та слов’янські мови). Але це протиставлення сьогодні вже є радше даниною традиції. Хоча класифікація української мови як «східнослов’янської» прийнятна й досі, сучасне мовознавство інтерпретує її вже інакше, ніж у рамках більш ранньої теорії генеалогічного дерева. Тоді українська мова описувалася як відгалуження праіндоєвропейського дерева й праслов’янської (можливо, через прабалтослов’янську) та прасхіднослов’янських гілок. Але на сьогодні остаточно спростовані теорії про «давньоруську мовну єдність». Уже за часів середньовічної Русі протоукраїнські діалекти відрізнялися від проторосійських.

 

Звернув увагу на цей месидж: "Скандальное интервью Порошенко,которое удалили со всех укр сайтов"
Патриот Великого Отечества ще від 18 листопада 2015 року
де журналіст дуже упереджений щодо Порошенка, але правда на боці Правди. Можете пересвідчитись.

Шаховий Львів
(продовження)

Міцний горішок для Рубінштейна

Довершені архітектурні споруди Львова сьогодні тішать нас вкарбованими в свої мури промовистими картинками з минувшини містян. Будинок Львівської наукової бібліотеки, що на проспекті Шевченка, збудований у 1876 році для міського казино. Це був популярний розважальний заклад, де, зокрема, відбувалися й традиційні сезонні бали. Артисти, літератори, митці мали тут своє коло прихильників. Окрім гри в шахи і карти, влаштовували різні забави. У будні інтелігентної зовнішності львів’яни могли зайти з вулиці та почитати газети й журнали. Цікаво, що до читальні та до кабінету для гри в шахи чи карти мали доступ лише чоловіки — члени клубу казино. Натомість лекції, літературні вечори, концерти чи вистави театрів були відкриті для широкої публіки. 1880 року саме тут приймали у Львові цісаря Франца Йосифа. У нинішньому читальному залі, де проходив знаменитий сеанс шахової гри зі всесвітньо відомим Акібою Рубінштейном, збереглося фото, яке показав директор бібліотеки Іван Сварник.

— Переглядаючи львівські газети, — розповів Іван Яремко, — я багато довідався про перебування навесні 1931 року у Львові двох світової слави персон на одне прізвище: піаніст Артур Рубінштейн і шахіст Акіба Рубін­штейн. Преса писала про Акібу Рубін­штейна, що він був одним із найсильніших шахістів початку ХХ століття, претендував на звання чемпіона світу, перемагав у найбільших турнірах. Був лідером збірної Польщі, що стала переможцем першої Всесвітньої шахової олімпіади 1930 року та здобула срібло на наступній олімпіаді 1931 року. Але стан його здоров’я погіршувався і не дозволяв гросмейстерові й далі виступати успішно. Він походив із великої бідної єврейської сім’ї і провів життя шахового професіонала, тож Федерація шахів Польщі оголосила своєрідну акцію «СОС» і запропонувала спосіб збирання коштів для Рубінштейна. Гросмейстер об’їхав 15 міст, у тому числі Львів і Тернопіль, де виступав із сеансами одночасної гри проти місцевих шахістів. Ажіотаж був неабиякий, шахісти пхалися один поперед другого, щоб зустрітися з легендою світових шахів і, звісно, не шкодували коштів. Організаторам було непросто відібрати учасників сеансу, а такими у Львові назвали 31 шахіста, й з-поміж них були і кращі українці — Стефан Попель, Ярослав Шевчик, Слободян, Федюк, з Дрогобича приїхав чемпіон міста Кашуба.

Сеанс одночасної гри у Львові відвідали місцеві достойники — воєвода і староста, які разом із гостем довго перебували посередині кола учасників сеансу, що не був для маестро вдалим: здобувши вісім перемог, він стільки ж програв і зробив 15 нічиїх. Зокрема, у нього виграв Шевчик, поступився Кашуба, а Попель, Слободян і Федюк досягли нічиєї.

Після зустрічі, що тривала майже вісім годин (з 19.30 до третьої ночі) й упродовж якої гросмейстер постійно курив, Рубінштейн відверто зазначив, що рівень гри львівських шахістів його приємно здивував і він так багато партій у сеансі ще не програвав. Газета «Хвіля» написала, що Львів, як завжди гостинний, дуже неґречно поставився до людини, перед якою навіть королі падають на коліна…

Акіба Рубінштейн прожив довге життя (1882–1961), але останні двадцять років провів у Брюсселі в лікарні для психічно хворих. Він був дуже спокійний і маломовний пацієнт. Постійно носив із собою комплект шахів і аналізував цікаві для нього позиції. Шахам віддавав усю свою енергію.

Попереду планети всієї

З приходом «совєтів-визволителів» у Львові закінчилась епоха шахових кав’ярень. Шахи стали інструментом маніпуляцій радянської агітації. Шляхетних коників з королевами і королями запрягли в ідеологічний віз совєтської пропаганди: ми попереду планети всєї. Іван Яремко стисло переповів історію львівських шахів радянського періоду:

«Першим гросмейстером у Львові в 1962 році став Леонід Штейн (1934–1973), триразовий чемпіон СРСР, не­одноразовий учасник претендентських турнірів. У 60-ті роки плідно працював із дітьми Віктор Карт, з-під крила якого згодом вилетіла ціла плеяда майбутніх гросмейстерів: Марта Літинська (Шуль) стала чемпіонкою СРСР 1972 року й багато років брала участь у змаганнях претендентів за світову корону, Олег Романишин став чемпіоном Європи серед юніорів і переміг у Кубку СРСР, переможець командних першостей світу серед молоді (як і О.Бєлявський, Й.Дорфман, А.Михальчишин), триразовий чемпіон Європи, призер Всесвітніх шахових олімпіад (1978, 1996, 1998, 2000), чемпіон світу у складі команди України (2001), Олександр Бєлявський 1973 року став чемпіоном світу серед тих, кому до 20 років, кількаразовим чемпіоном СРСР, переможцем Всесвітніх шахових олімпіад, командного чемпіонату світу (1985), Адріан Михальчишин — переможець Всесоюзного турніру молодих майстрів (1977), низки міжнародних турнірів.

У 1970-ті роки у Львівському державному університеті фізичної культури відкрилася шахова спеціалізація, звідки вийшло чимало майбутніх майстрів і тренерів, один перелік яких викликає повагу. Зокрема, випускником спеціалізації є «шаховий гетьман» України Василь Іванчук, один із найсильніших шахістів світу майже тридцяти останніх років, лідер збірної України, з якою перемагав і на командному чемпіонаті світу, і на всесвітніх шахових олімпіадах, чемпіон Європи (2004) та багатьох міжнародних турнірів. Одними з найкращих у світі нині є сестри з міста Стрий Аня і Марічка Музичук. Володимир Грабінський став видатним тренером, який виховав останніми роками 10 міжнародних гросмейстерів, з яких Андрій Волокітін і Юрій Криворучко ставали чемпіонами України, призерами чемпіонатів світу серед молоді, учасниками розіграшів Кубка світу.

Крім Карта та Грабінського, тренерами плідно працювали і працюють Віктор Желяндинов, Ярослав Сроковський. Кілька років тому відкрилася шахова школа Василя Іванчука, в ДЮСШ «Дебют» (нині директор  — В.Щербаков) постійно займаються сотні дітей, з яких виростають майбутні шахові зірочки. Зокрема, чемпіоном світу серед юнаків віком до 20 років у 2012-му став Олександр Іпатов, який розпочинав у «Дебюті». На жаль, він нині представляє шахову федерацію Туреччини, де щойно став чемпіоном цієї країни.

З різних причин Львів втратив не одного гросмейстера й знаного тренера. Нині працюють за кордоном Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин (обидва — Словенія), Віталій Голод і Олександр Хузман (Ізраїль), Катерина Боруля, Зоя Лельчук (Шлейнінг), Аркадій Ротштейн, Фелікс Левін (усі — Німеччина), Михайло Гуревич (Туреччина), Андрій Максименко (Польща), Йосиф Дорфман (Франція), Ірина Чолушкіна (Сербія) та інші. Олександр Сулипа — нині головний тренер чоловічої збірної України, тренерами збірних команд інших країн постійно працюють інші львівські шахісти. Зате нині до Львова переїхав один із провідних гросмейстерів України Олександр Арещенко, який разом із дружиною, теж гросмейстером Катею Мацейко, покинув неспокійний Луганськ.

У Львові відбувається чимало сильних змагань — чемпіонатів країни, міжнародних турнірів: вища і перша ліга чемпіонату СРСР серед чоловіків, фінали жіночих першостей СРСР та України. Відбулися турніри-меморіали Леоніда Штейна, Олександра Котова, Сало Флора, Бориса Когана, Володимира Білинського, Стефана Попеля, Богдана Воробця, з 2004 року регулярно проводиться турнір пам’яті багаторічного керівника львівського спорту Михайла Василишина. 20 липня, у Міжнародний день шахів і День шахів України, постійно проводяться цікаві шахові дійства.

Автор «Великої шахівниці» — почесний громадянин Львова

Коли в середині 1990-х років відкрили доступ в історичні архіви Львова до документів, з яких зняли гриф «таємно», до цих установ почалося паломництво іноземців. Вони розшукували свої загублені родоводи, маєтки, могили тощо. Саме тоді до Львова з приватним візитом прибув відомий політик Збігнєв Бжезинський. Він мав конкретні наміри відшукати могилу свого діда. З цією метою 1998 року побував у Державному історичному архіві у Львові.

«Ми двоє з тодішнім (уже покійним) директором архіву Орестом Мацюком супроводжували поважного гостя, — пригадує історик Іван Сварник. — Збігнєв Бжезинський запам’ятався своїми манерами аристократа. Приємний і легкий у спілкуванні. Він дуже прихильно, із симпатією ставився до українців, відвідав Жовкву, побував на могилі свого діда».

Щойно вийшла в світ його знаменита «Велика шахівниця». Вона наробила в Росії найбільшого розголосу й спричинила скандал. Вже тоді, 15 років тому, Бжезинський заявив всьому світові, що Росія можлива як імперія лише разом із Україною, без України Росія ставатиме все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава. Це було пророче попередження нам, українцям, щоб відкинути ілюзію того, що Росія випустила нас зі своїх лещат. Але у Львові тоді панувало національне піднесення, місцеву пресу заполонили матеріали про наше історичне минуле, що діяли на свідомість галичан, як джерельна вода для спраглого. Тоді приватний візит до Львова Збігнєва Бжезинського, найбільшого ворога Росії, національно свідомі депутати Львівської міської ради радо вітали й прийняли рішення присвоїти визнач­ному політику з українським корінням звання «Почесний громадянин Львова». Ймовірно, без об’єднавчого чинника магії простору львівських шахів тут не обійшлося.

Гра без фальші

Не так давно у Львові відбувся світовий чемпіонат з шахів, який набув великого розголосу й сприяв формуванню нового іміджу міста. Та попри позитив чемпіонату місцеві чиновники замислили шляхетну гру поставити на службу своїм корупційним амбіціям. Адже у Львові вже є модель пропаганди шахів, створена тією самою «совєтською ідеологічною машиною». Варто тільки гасло змінити, головне — побільше нот патріотизму. Але не врахували того, що ми живемо нині в особ­ливий час, де все таємне швидко стає явним. І молекула простору напрацьованого шахового інтелекту Львова, як лакмусовий папірець, миттю проявила маски лицемірства і брехні. Був скандал із невиплатою коштів учасникам шахового турніру. Відтак матч залишив в історії львівських шахів, як кажуть галичани, несмак (із наголосом на першому складі).

Роздумуючи над цим випадком, Іван Яремко пригадав розмову з композитором Мирославом Скориком, котрий, як і багато всесвітньо відомих музикантив, обожнює гру в шахи.

«Яке спільне кредо музики і шахів?» — запитав мій колега в композитора.

«Думаю, що то — чистота задумів. Аби вийшов цікавий твір, тут і там фальшивити не можна», — відповів львів’янин Мирослав Скорик.

І це була істинна правда, бо Дух Творчості, що живить і музичні композиції, які торкаються серця людей, і шахові партії, що відкривають креативність інтелекту, мають спільний чинник — чистоту намірів і відсутність фальші!

http://www.viche.info/journal/5270/

ЗАХІДНА УКРАЇНА В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ (кінець XVIII — XIX століття)
Революція 1848-1849 pp. та її вплив на розвиток краюГоловна Руська Рада

p.s. написане можу підтвердити фотографіями

...Пробыв у князя эту ночь и еще следующие день и ночь, мы отправились дальше по Славии в гости к одному могущественному человеку, имя которого было Тешемир, ибо он приглашал нас к себе. И случилось, что по дороге пришли мы в рощу, единственную в этом краю, которая целиком расположена на равнине. Здесь среди очень старых деревьев мы увидали священные дубы, посвященные богу этой земли, Прове. Их окружал дворик, обнесенный деревянной, искусно сделанной оградой, имевшей двое ворот. Все города изобиловали пенатами и идолами, но это место было святыней всей земли. Здесь был и жрец, и свои празднества, и разные обряды жертвоприношений. Сюда каждый второй день недели имел обыкновение собираться весь народ с князем и с жрецом на суд. Вход во дворик разрешался только жрецу и желающим принести жертву или тем, кому [186] угрожала смертельная опасность, ибо таким здесь никогда не отказывалось в приюте.

Славяне питают к своим святыням такое уважение, что место, где расположен храм, не позволяют осквернять кровью даже во время войны.

Клятву они с большой неохотой приносят, боясь навлечь на себя гнев богов, ибо клятва у славян равносильна ее нарушению.

У славян имеется много разных видов идолопоклонства. Ибо не все они придерживаются одних и тех же языческих обычаев. Одни прикрывают невообразимые изваяния своих идолов храмами, как, например, идол в Плуне, имя которому Подага; у других божества населяют леса и рощи, как Прове, бог альденбургской земли, - они не имеют никаких идолов. Многих богов они вырезают с двумя, тремя и больше головами. Среди многообразных божеств, которым они посвящают поля, леса, горести и радости, они признают и единого бога, господствующего над другими в небесах, признают, что он, всемогущий, заботится лишь о делах небесных, они [другие боги], повинуясь ему, выполняют возложенные на них обязанности, и что они от крови его происходят и каждый из них тем важнее, чем ближе он стоит к этому богу богов.

Когда мы пришли в эту рощу и в это место безбожия, епископ стал увещевать нас, чтобы мы смело приступали к уничтожению рощи. Сам же, сойдя с коня, сбил шестом лицевые украшения с ворот. И, войдя во дворик, мы разрушили всю его ограду и свалили ее в одну кучу вокруг священных деревьев, и, подкинув огонь, устроили костер из множества бревен, однако не без страха, как бы на нас не обрушилось возмущение жителей. Но господь покровительствовал нам...

Серед джерел по історії Київської Русі виділяються своєю відносною численністю й повнотою свідчення арабських та перських географів, істориків а також мандрівників, виступаючих в ролі таких собі «середньовічних журналістів». Вони написані сучасниками – тобто людьми, що жили в ІХ і Х століттях і нерідко були очевидцями подій і явищ, що їх вони описували. А об’єктом їхніх спостережень і нотаток були здебільшого «народні маси», тобто пересічні тогочасні мешканці нинішніх теренів України, Білорусі й Росії.

Свідчення давніх арабів укладав: Сергій КОНЧА

Це вигідно відрізняє записи східних авторів від славнозвісної «Повісті времінних літ» та інших давньоруських літописів, які, будучи написані вже у ХІІ - ХІІІ століттях, часто-густо побудовані на уривчастих спогадах, родинних переказах та легендах й, до того ж, присвячені, здебільшого, діянням великих князів.

Для тих, хто справді цікавиться історією свого народу і хоче знати якою була насправді Київська Русь доби її становлення, знання Східних джерел є просто необхідним.

В нашому короткому огляді, ми, звичайно, також не можемо претендувати на повноту, ставлячи мету ознайомити читача з найбільш цікавими, на наш погляд, моментами.

СЛОВ’ЯНИ І РУСИ

Перше, що падає в очі при ознайомлені з повідомленнями іноземних джерел ІХ – Х століть про Східну Європу: послідовне й наполегливе протиставлення слов’ян і русів.

[ читати далі ]

Тестування із всесвітньої історії відбудеться 14 травня 2008 року. Для участі в ньому зареєструвалися 7 739 осіб, серед них 5642 виявили бажання складати тест українською, 2036 - російською, 52 - угорською та 9 - румунською.
Учасники ЗНО із всесвітньої історії проходитимуть тестування в 34 пунктах, утворених в обласних центрах. Розпочнеться тестування об 11.00 в 549 аудиторіях.