хочу сюди!
 

Трям

44 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-45 років

Шаховий Львів - 2

Шаховий Львів
(продовження)

Міцний горішок для Рубінштейна

Довершені архітектурні споруди Львова сьогодні тішать нас вкарбованими в свої мури промовистими картинками з минувшини містян. Будинок Львівської наукової бібліотеки, що на проспекті Шевченка, збудований у 1876 році для міського казино. Це був популярний розважальний заклад, де, зокрема, відбувалися й традиційні сезонні бали. Артисти, літератори, митці мали тут своє коло прихильників. Окрім гри в шахи і карти, влаштовували різні забави. У будні інтелігентної зовнішності львів’яни могли зайти з вулиці та почитати газети й журнали. Цікаво, що до читальні та до кабінету для гри в шахи чи карти мали доступ лише чоловіки — члени клубу казино. Натомість лекції, літературні вечори, концерти чи вистави театрів були відкриті для широкої публіки. 1880 року саме тут приймали у Львові цісаря Франца Йосифа. У нинішньому читальному залі, де проходив знаменитий сеанс шахової гри зі всесвітньо відомим Акібою Рубінштейном, збереглося фото, яке показав директор бібліотеки Іван Сварник.

— Переглядаючи львівські газети, — розповів Іван Яремко, — я багато довідався про перебування навесні 1931 року у Львові двох світової слави персон на одне прізвище: піаніст Артур Рубінштейн і шахіст Акіба Рубін­штейн. Преса писала про Акібу Рубін­штейна, що він був одним із найсильніших шахістів початку ХХ століття, претендував на звання чемпіона світу, перемагав у найбільших турнірах. Був лідером збірної Польщі, що стала переможцем першої Всесвітньої шахової олімпіади 1930 року та здобула срібло на наступній олімпіаді 1931 року. Але стан його здоров’я погіршувався і не дозволяв гросмейстерові й далі виступати успішно. Він походив із великої бідної єврейської сім’ї і провів життя шахового професіонала, тож Федерація шахів Польщі оголосила своєрідну акцію «СОС» і запропонувала спосіб збирання коштів для Рубінштейна. Гросмейстер об’їхав 15 міст, у тому числі Львів і Тернопіль, де виступав із сеансами одночасної гри проти місцевих шахістів. Ажіотаж був неабиякий, шахісти пхалися один поперед другого, щоб зустрітися з легендою світових шахів і, звісно, не шкодували коштів. Організаторам було непросто відібрати учасників сеансу, а такими у Львові назвали 31 шахіста, й з-поміж них були і кращі українці — Стефан Попель, Ярослав Шевчик, Слободян, Федюк, з Дрогобича приїхав чемпіон міста Кашуба.

Сеанс одночасної гри у Львові відвідали місцеві достойники — воєвода і староста, які разом із гостем довго перебували посередині кола учасників сеансу, що не був для маестро вдалим: здобувши вісім перемог, він стільки ж програв і зробив 15 нічиїх. Зокрема, у нього виграв Шевчик, поступився Кашуба, а Попель, Слободян і Федюк досягли нічиєї.

Після зустрічі, що тривала майже вісім годин (з 19.30 до третьої ночі) й упродовж якої гросмейстер постійно курив, Рубінштейн відверто зазначив, що рівень гри львівських шахістів його приємно здивував і він так багато партій у сеансі ще не програвав. Газета «Хвіля» написала, що Львів, як завжди гостинний, дуже неґречно поставився до людини, перед якою навіть королі падають на коліна…

Акіба Рубінштейн прожив довге життя (1882–1961), але останні двадцять років провів у Брюсселі в лікарні для психічно хворих. Він був дуже спокійний і маломовний пацієнт. Постійно носив із собою комплект шахів і аналізував цікаві для нього позиції. Шахам віддавав усю свою енергію.

Попереду планети всієї

З приходом «совєтів-визволителів» у Львові закінчилась епоха шахових кав’ярень. Шахи стали інструментом маніпуляцій радянської агітації. Шляхетних коників з королевами і королями запрягли в ідеологічний віз совєтської пропаганди: ми попереду планети всєї. Іван Яремко стисло переповів історію львівських шахів радянського періоду:

«Першим гросмейстером у Львові в 1962 році став Леонід Штейн (1934–1973), триразовий чемпіон СРСР, не­одноразовий учасник претендентських турнірів. У 60-ті роки плідно працював із дітьми Віктор Карт, з-під крила якого згодом вилетіла ціла плеяда майбутніх гросмейстерів: Марта Літинська (Шуль) стала чемпіонкою СРСР 1972 року й багато років брала участь у змаганнях претендентів за світову корону, Олег Романишин став чемпіоном Європи серед юніорів і переміг у Кубку СРСР, переможець командних першостей світу серед молоді (як і О.Бєлявський, Й.Дорфман, А.Михальчишин), триразовий чемпіон Європи, призер Всесвітніх шахових олімпіад (1978, 1996, 1998, 2000), чемпіон світу у складі команди України (2001), Олександр Бєлявський 1973 року став чемпіоном світу серед тих, кому до 20 років, кількаразовим чемпіоном СРСР, переможцем Всесвітніх шахових олімпіад, командного чемпіонату світу (1985), Адріан Михальчишин — переможець Всесоюзного турніру молодих майстрів (1977), низки міжнародних турнірів.

У 1970-ті роки у Львівському державному університеті фізичної культури відкрилася шахова спеціалізація, звідки вийшло чимало майбутніх майстрів і тренерів, один перелік яких викликає повагу. Зокрема, випускником спеціалізації є «шаховий гетьман» України Василь Іванчук, один із найсильніших шахістів світу майже тридцяти останніх років, лідер збірної України, з якою перемагав і на командному чемпіонаті світу, і на всесвітніх шахових олімпіадах, чемпіон Європи (2004) та багатьох міжнародних турнірів. Одними з найкращих у світі нині є сестри з міста Стрий Аня і Марічка Музичук. Володимир Грабінський став видатним тренером, який виховав останніми роками 10 міжнародних гросмейстерів, з яких Андрій Волокітін і Юрій Криворучко ставали чемпіонами України, призерами чемпіонатів світу серед молоді, учасниками розіграшів Кубка світу.

Крім Карта та Грабінського, тренерами плідно працювали і працюють Віктор Желяндинов, Ярослав Сроковський. Кілька років тому відкрилася шахова школа Василя Іванчука, в ДЮСШ «Дебют» (нині директор  — В.Щербаков) постійно займаються сотні дітей, з яких виростають майбутні шахові зірочки. Зокрема, чемпіоном світу серед юнаків віком до 20 років у 2012-му став Олександр Іпатов, який розпочинав у «Дебюті». На жаль, він нині представляє шахову федерацію Туреччини, де щойно став чемпіоном цієї країни.

З різних причин Львів втратив не одного гросмейстера й знаного тренера. Нині працюють за кордоном Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин (обидва — Словенія), Віталій Голод і Олександр Хузман (Ізраїль), Катерина Боруля, Зоя Лельчук (Шлейнінг), Аркадій Ротштейн, Фелікс Левін (усі — Німеччина), Михайло Гуревич (Туреччина), Андрій Максименко (Польща), Йосиф Дорфман (Франція), Ірина Чолушкіна (Сербія) та інші. Олександр Сулипа — нині головний тренер чоловічої збірної України, тренерами збірних команд інших країн постійно працюють інші львівські шахісти. Зате нині до Львова переїхав один із провідних гросмейстерів України Олександр Арещенко, який разом із дружиною, теж гросмейстером Катею Мацейко, покинув неспокійний Луганськ.

У Львові відбувається чимало сильних змагань — чемпіонатів країни, міжнародних турнірів: вища і перша ліга чемпіонату СРСР серед чоловіків, фінали жіночих першостей СРСР та України. Відбулися турніри-меморіали Леоніда Штейна, Олександра Котова, Сало Флора, Бориса Когана, Володимира Білинського, Стефана Попеля, Богдана Воробця, з 2004 року регулярно проводиться турнір пам’яті багаторічного керівника львівського спорту Михайла Василишина. 20 липня, у Міжнародний день шахів і День шахів України, постійно проводяться цікаві шахові дійства.

Автор «Великої шахівниці» — почесний громадянин Львова

Коли в середині 1990-х років відкрили доступ в історичні архіви Львова до документів, з яких зняли гриф «таємно», до цих установ почалося паломництво іноземців. Вони розшукували свої загублені родоводи, маєтки, могили тощо. Саме тоді до Львова з приватним візитом прибув відомий політик Збігнєв Бжезинський. Він мав конкретні наміри відшукати могилу свого діда. З цією метою 1998 року побував у Державному історичному архіві у Львові.

«Ми двоє з тодішнім (уже покійним) директором архіву Орестом Мацюком супроводжували поважного гостя, — пригадує історик Іван Сварник. — Збігнєв Бжезинський запам’ятався своїми манерами аристократа. Приємний і легкий у спілкуванні. Він дуже прихильно, із симпатією ставився до українців, відвідав Жовкву, побував на могилі свого діда».

Щойно вийшла в світ його знаменита «Велика шахівниця». Вона наробила в Росії найбільшого розголосу й спричинила скандал. Вже тоді, 15 років тому, Бжезинський заявив всьому світові, що Росія можлива як імперія лише разом із Україною, без України Росія ставатиме все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава. Це було пророче попередження нам, українцям, щоб відкинути ілюзію того, що Росія випустила нас зі своїх лещат. Але у Львові тоді панувало національне піднесення, місцеву пресу заполонили матеріали про наше історичне минуле, що діяли на свідомість галичан, як джерельна вода для спраглого. Тоді приватний візит до Львова Збігнєва Бжезинського, найбільшого ворога Росії, національно свідомі депутати Львівської міської ради радо вітали й прийняли рішення присвоїти визнач­ному політику з українським корінням звання «Почесний громадянин Львова». Ймовірно, без об’єднавчого чинника магії простору львівських шахів тут не обійшлося.

Гра без фальші

Не так давно у Львові відбувся світовий чемпіонат з шахів, який набув великого розголосу й сприяв формуванню нового іміджу міста. Та попри позитив чемпіонату місцеві чиновники замислили шляхетну гру поставити на службу своїм корупційним амбіціям. Адже у Львові вже є модель пропаганди шахів, створена тією самою «совєтською ідеологічною машиною». Варто тільки гасло змінити, головне — побільше нот патріотизму. Але не врахували того, що ми живемо нині в особ­ливий час, де все таємне швидко стає явним. І молекула простору напрацьованого шахового інтелекту Львова, як лакмусовий папірець, миттю проявила маски лицемірства і брехні. Був скандал із невиплатою коштів учасникам шахового турніру. Відтак матч залишив в історії львівських шахів, як кажуть галичани, несмак (із наголосом на першому складі).

Роздумуючи над цим випадком, Іван Яремко пригадав розмову з композитором Мирославом Скориком, котрий, як і багато всесвітньо відомих музикантив, обожнює гру в шахи.

«Яке спільне кредо музики і шахів?» — запитав мій колега в композитора.

«Думаю, що то — чистота задумів. Аби вийшов цікавий твір, тут і там фальшивити не можна», — відповів львів’янин Мирослав Скорик.

І це була істинна правда, бо Дух Творчості, що живить і музичні композиції, які торкаються серця людей, і шахові партії, що відкривають креативність інтелекту, мають спільний чинник — чистоту намірів і відсутність фальші!

http://www.viche.info/journal/5270/
1

Коментарі