хочу сюда!
 

Ирина

49 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 50-59 лет

Заметки с меткой «історія»

Розіграш від Книжкового супермаркету "Буквиця". Долучайтесь

#РОЗІГРАШ Книга від "Буквиці"




Книга Михайла Відейка "Україна: від Трипілля до Антів".

 Різні імена в давні часи носила наша земля, її ліси, ріки й рівнини: Кіммерія, Скіфія, Сарматія, Замор'я, Леведія, Дорі, Архейм, Русь, Борисфен, Істр, Тірас, Гіппаніс. Що стояло цими назвами, як жили люди, котрі придумали та промовляли ці слова? Десятки тисяч років давньої історії землі, що її сьогодні називають Україною, були відкриті завдяки польовим археологічним дослідженням
впродовж останніх 150\ти років.
У книзі представлено окремі сторінки давньої історії, епізоди, які охоплюють період від трипільської археологічної культури (5400 – 2650 рр. до н.е.) до початку історії антів.


www.facebook.com/mistonache/photos/a.685876578169414.1073741828.683159801774425/1596256637131399/?type=3&theater&ifg=1

Сколоти

Сколоти (грец. ) — самоназва (принаймні на середину VI ст. до н. е.) групи кочових племен, яких значно частіше називають більш архаїчним (відомим з початку VII ст. до н. е.) варіантом цього ж етноніму, а саме — скіфи європейські, чи скіфи. На відміну від останнього, який згодом було розповсюджено на безліч кочових племен незважаючи на їхню етнічну належність, етнонім сколоти застосовується лише до тих іранців-кочовиків, які близько межі VII—VI ст.ст. до н. е. вдерлися до Північного Причорномор'я, підкорили тубільну людність Степу та Лісостепу й утворили державне об'єднання, яке ввійшло в історію під назвою Скіфія Європейська.

Протягом XIX—XX століть щодо етнічної належності сколотів та походження цього етноніму неодноразово висувалося багато різноманітних теорій та гіпотез, більшість з яких вже втратила свою актуальність. Наразі, зі збільшенням доказової бази, доведено, що етнонім сколоти не має жодного стосунку ані до тогочасних слов'ян (чи балто-слов'ян), ані до жодних інших етносів, окрім, власне, скіфів європейських, і має, наразі майже загальновизнану, етимологію (у двох дуже близьких варіантах):

Джерело

З.Клиновецька. Страви і напої в Україні


Страви й напитки на Україні
1. Борщі та юшки
2. До борщів та юшок
3. Смаженина
4. Риба
5. Підлеви
6. Городина
7. Страви з борошна, сиру, тощо
8. Каші та бабки
9. Солодкі страви
10. Запаси
11. Закуски
12. Напитки
13. Хліб, булки, пиріжки
14. Паски
15. Солодке тісто
16. Повидла, варення, цукерки

Порівняльна таблиця мір ваги ти виміру

Перелік страв української кухні

"Страви й напитки на Україні" це оригінальна назва книжки яка вийшла друком 1913 року у Львові

http://ua.all.biz/stravi-j-napitki-na-ukran-klinovecka-z-g8631109

Понт Евксинський

ПОНТ ЕВКСИНСЬКИЙ (давньогрец. , лат. Pontus Euxinus, Евксинський Понт – Гостинне море) – назва Чорного моря в Стародавній Греції, Римі Стародавньому, Візантії. Із 8 ст. до н. е. море було відоме давнім грекам, які спочатку називали його "Понт Аксинський" ( – Негостинне море). Десь у 6 ст. до н. е. відбулася зміна назви на П.Е. Найдавніше джерело, де вжито топонім П.Е., – твір давньогрец. поета Піндара "Четверті Немейські епінікії" (бл. 473 до н. е.). Як данина антич. традиції назва П.Е. вживалася на західноєвроп. картах у середньовіччі та ранньомодерному часі (у 8–18 ст.). У деяких джерелах (напр., у "Космографії" Юлія Гонорія, 4–5 ст.) П.Е. – це лише зх. частина Чорного моря, тоді як його сх. частина виокремлюється під назвою "Кіммерійське море". Уже в антич. час (принаймні з 1 ст. до н. е.) відома скорочена назва "Понт", "Понтійське море" (середньогрец. , лат. Mare Ponticum), яку з праць Клавдія Птолемея перейняли середньовічні араб. географи (у формі "Бахр Бунтус" і похідної від неї спотвореної "Бахр Нітас"), а з візант. джерел – давньорус. літописці (у формі "Понетьское море").

Таблиці монет Боспорського царства

Боспорська держава, Боспор (Боспорське царство, Кіммерійський Боспор— одна з античних держав Північного Причорномор'я з центром на берегах Керченської протоки.

Таблиця I. Монети боспорских міст і синдов. Кінець VI ст. -конец IV ст. до н.е
Таблиця II. Монети міського і царського карбування. - вв. до н.е.
Таблиця III. Монети періоду Митридата Евпатора і Асандра. I ст. до н.е.
Таблиця IV. Монети періоду від Динамии до Нерона. I ст. н.е.
Таблиця V. Монети періоду від Рискупорида II до Римиталка. Кінець I ст. - середина II ст. н.е.
Таблиця VI. Монети періоду від Евпатора до Рискупорида VI. 2-а половина II ст. I- я третина IV ст. н.е.
http://www.sno.pro1.ru/lib/gaidukevich_bosporskoe_tsarstvo/18.htm



Конрад Геснер



Конрад Геснер (Conrad Gessner, Conrad Gener, Conrad von Gesner, Conradus Gesnerus, Conrad Gesner; 26 березня 1516 — 13 грудня 1565) — швейцарський лікар, природознавець, філолог, бібліограф, автор першої зоологічної енциклопедії «Історія тварин» у 22-х томах і першого універсального бібліографічного довідника «Загальна бібліотека» у трьох томах з описом 15 тисяч книг латинських, грецьких і єврейських авторів. Він також склав опис 130 мов, які були відомі на той час в Європі.

Біографія

Син кушніра; батько був убитий під час Другої каппельскої війни (1531 рік). Конрада виховував дядько, який прищепив йому любов до словесності та ботаніки.

Друзі-протестанти, передовсім Генріх Буллінгер, допомогли юнакові вчитися в Цюриху, Базелі, Страсбурзі, Бурже, Парижі та Монпельє.

У 1537 році його обрали професором грецької мови в Лозанні.

У 1541 році йому присудили ступінь доктора медицини з можливістю займатися лікарською практикою.

У 1557 році його призначили професором натуральної філософії в Цюриху, де одночасно з викладанням займався як лікар медичною практикою.

Геснер заклав Ботанічний сад, а також заснував перший природно-історичний музей.

Геснер помер у Цюриху 13 грудня 1565 року під час епідемії чуми, на яку заразився, надаючи лікарську допомогу хворим.



Віталій Полупуднєв "У Понта Евксинського"




1955 - "Велика Скіфія" присвячена подіям в Тавриді і Причорномор'ї II ст. до н. э. (скіфська держава царя Палака, Херсонес Таврійський, Боспорское царство та ін.). У романі розглядаються переважно спроби царя Палака відвоювати втрачені території Великої Скіфії у еллінських рабовласницьких держав Тавриди і Причорномор'я. Кінець кінцем цар Палак був розгромлений полководцем Мітридату Діофантом.

1956 - В історичному романі "Повстання у Боспорі" описуються події кінця II ст. до н.е. у Припонтийскому Боспорському царстві Перисада V з наступним повстанням і захопленням там влади рабами під проводом сколота Савмака, проголошеного царем. Царство рабів проіснувало недовго: розгромлено і знищено полководцем Мітридата Діофантом.

1973 - У романі "Мітридат" зображені події далекого минулого, коли Таврида виявилася під владою понтійського царя Мітридата VI і сталася Третя Мітридатіва війна (приблизно в той же час відбувалося повстання Спартака).
Час подій - з 80 по 63 рік до нашої ери
http://www.litmir.me/bd/?b=22177

Усі три книги трилогії сюжетно самостійні, але пов'язані єдністю місця, яким виступають Кримський півострів і прилегла Тамань, та часу - події  які описані у книгах відбувалися в основному між 114 і 107 рр. до н.е.





Хрущев не дарил Крым Украине

ГПУ развенчали еще один миф российской пропаганды



На заседании Президиума ЦК КПСС, на котором Крым был включен в состав УССР, главенствовал не тогдашний советский лидер Никита Хрущев. 

Внимание на это в Facebook обратил пресс-секретарь ГПУ Андрей Лысенко.

Стоит отметить, что данное заседание состоялось 25 января в 1954году.

 “Внимание! На нем председательствовал не Хрущев, а совсем другой человек - председатель Совета Министров СССР Георгий Маленков. Именно он и завизировал это решение, которое было оформлено в виде указа. А подписал его тогдашний председатель Президиума Верховного Совета СССР Климент Ворошилов и секретарь Николай Пегов”, - рассказал представитель ГПУ, уточнив, что Хрущев присутствовал на этом заседании и голосовал за вхождение Крыма в состав УССР, как и остальные присутствующие.



“Очередной фейк о "хрущевском подарочном Крыме" развенчан. Привет российским бестолковым историкам-лжецам!” - постебался Лысенко.