На заголовок дают мало букв - на самом деле 

Джеймс Кэмерон совершил одиночное погружение на дно Марианского желоба

о как!

Обладатель Оскара и один из наиболее коммерчески успешных режиссеров Джеймс Кэмерон (Терминаторы, Титаник, Аватар) успешно завершил миссию по погружению на дно глубочайшего океанского желоба на Земле. Бездны Челленджера, которая является самой нижней точкой Марианской впадины, Кэмерон достиг 26 марта в 7:52 утра по времени Гуама (0:52 ночи по Киеву).

Глубина Марианского желоба составляет более 10 900 метров. Последний раз сюда спускались 52 года назад – лейтенант ВМФ США Дон Уолш и швейцарский исследователь Жак Пикар на батискафе «Триест».  Кэмерон совершил погружение на высокотехнологичном аппарате Deepsea Challenger, который он и группа австралийских ученых проектировали последние 8 лет. Снабженный специальными видеокамерами и роботическими руками, глубоководный аппарат может развивать скорость в вертикальном направлении до 500-700 футов (150-210 метров) в минуту и выдерживает огромное давление – более тонны на квадратный сантиметр, или 16 тысяч фунтов на квадратный дюйм.  На спуск потребовалось 2 часа и 36 минут. О действиях режиссера команда сообщала в социальной сети Twitter. В Бездне Челленджера Кэмерон провел несколько часов, собирая образцы для исследования, благодаря которым ученые смогут больше узнать о жизни в глубочайшей точке на планете. Исследователи надеются, что миссия Кэмерона позволит пролить свет на доселе неизвестные виды, обитающие на максимальных глубинах. По приблизительным подсчетам, неописанными остаются около 750 тысяч видов морских животных и растений без учета микробов, которых может быть более миллиарда видов. Незадолго до полудня (около 7 утра по Москве) Deepsea Challenger поднялся на поверхность. На всплытие ушло чуть более часа и десяти минут.  Кэмерон стал первым человеком, совершившим одиночное погружение на дно Марианского желоба. Он отказался от приза некоммерческого фонда X-Prize Foundation, пообещавшего 10 миллионов доллару тому, кто первым достигнет самой глубокой известной точки нашей планеты в одиночку. По словам режиссера, миссия было совершена исключительно с научной целью, и подобные призы его не интересуют.

Скоммуниздил тут, а вам предлагаю вот почему. Не ну казалось бы - голливудскй супер режиссер, мультимиллионер - че те надо то? А вот надо! Если вдруг кто не понял - вот этот спуск на 11 км. под воду В РАЗЫ круче и опасней полета в космос. Че б там не писалось в заметке, а техника "полевых" испытаний не проходила. Да и вообще - ну страшно это очень, по-любому. Да еще и в одиночку - вобще капец! Просто задумайтесь - 11 км. воды над головой!  И все равно, Джеймса ничего не остановило. МО-ЛО-ДЕЦ! Мужик! Единственное что - бабки у фонда надо было забрать (понятно, что его деньги не особо интересуют , кто б сомневался! Тем более, такие, не побоюсь этого слова, подвиги, за деньги не делаются) и отдать каким-нибудь нуждающимся...

Но главное - браво Джеймс! 

дереворит повстанського художника Ніла Хасевича

Зовсім непомітно цього року відзначено трагічну дату 5 березня - день загибелі 64 роки тому в селі Білогорщі під Львовом в бою під час підступної спецоперації  московських окупантів відомого політичного, військового та громадського діяча України генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Це і не дивно, тому що дотепер ми ховаємо і оплакуємо новітніх героїв України з славної Небесної сотні. Прекрасні люди пішли від нас наглою смертю тільки тому, що якийсь недоумок вирішив за український народ, як йому жити і яким бути. І як 70-т років тому ми не скорилися і повстали! І перемогли! Хоча новий окупант вже заступив ногою за наші кордони, але і його чекає ганебна поразка не дивлячись на всю його безмежну військову потугу. Чому? Тому що ми, українці, - нація героїв!
І тільки є один жаль: якими гарними людьми були ті всі чоловіки та жінки, якби їм не довелося стати героям...
Про Романа Шухевича багато говорять як видатного політика та військового, але зовсім обминають тему, що він був прекрасним піаністом, успішно закінчив  перед війною Львівську консерваторію і мав всі можливості прожити життя музикантом, доносячи людям радість цього мистецтва, але... Весь час в світі знаходяться такі огидні падлюки, як Сталін та Гітлер, а наразі маємо Путіна і вже скинутого Януковича, що не дають людям жити за покликом душі, а змушують їх братися до зброї і йти хресною дорогою боротьби, мук і страждань в ім'я людей, творячи з них Героїв Чину. Те саме зараз бачимо ми в Україні - повстає нова плеяда героїв. Люди не дбають про себе, а дбають про свій народ і свою державу! Дякуємо їм за це! Роман Шухевич з небес бачить це і з почуттям гордості може промовити: - Моя жертовність і моїх підлеглих вояків не була марною, бо є та Україна, за яку ми боролось! Є Українська Самостійна Соборна Держава! Є український могутній народ!
 Слава України! Героям Слава!   

http://gartua.io.ua/s211497/roman_shuhevich_z_minulogo_v_suchasne
    Роман Шухевич: з минулого в сучасне
http://gartua.io.ua/s698857/roman_shuhevich_-_navichno_z_nami

Богдан Гордасевич

...Згідно матеріалів Комісії з розслідування бою під Крутами 1918 р. хроніка подій того дня виглядає таким чином:

а) 2 г. ночі -- 5 г. ранку -- радянські війська розклали багаття та намагалися налагодити тор, їх атакували на залізничній платформі та розстріляли з гармати. До 5 ранку тривала артилерійська дуель. Після цього Муравйов почав зосереджувати всі сили для наступу. б) близько 12 українські частини надіслали розвідку наперед, яка повернулася лише о 14-00 та доповіла, що більшовики готуються до наступу великими силами. в) о 16-00 повернулася щ одна розвідка, яка доповіла про наступ рад. військ великими силами та широким фронтом -- загинаючи края наступу (згодом зупинилися). г) о 17-00 убік ст. Пліски виїхала платформа з гарматою та почала обстрілювати радянські сили. Цікаво, що саме це їх підхлеснуло до атаки. д) властиво наступ радянських військ. Бій тривав біля години. Потому укр. війська відступили до своїх ешелонів. Як бачите, якщо відраховувати з 2 години ночі до 17-00, то можна встигнути перекинути резерви не тільки з Конотопу, а навіть з Курська!

Між іншим, той факт, що Замоскворецька червона гвардія вистрибувала з ешелону саме на початку бою (тобто -- тільки-тільки прибула) --підтверджує те, що Муравйов не хотів наступати, доки в його розпорядження не прибули всі сили (і чекав до 16-00) ...у бою під Крутами брали участь замоскворецька червона гвардія та загін балтийських моряків (спогади комісарів Моісєєва, Ховрина та ін). Ховрин побіжно згадує про те, що один з батийських загонів брав участь у бою під Крутами. Але про безпосередню участь у бою під Крутами є згадка матроса з Києва -- колишнього арсенальця (прізвища не пригадаю). з побіжних згадок, тіла були привезені до Києва та по закінченні боїв були поховані у спільній могилі разом з іншими червоногвардійцями у Маріїнському парку. Тобто, під Крутами нікого не ховали. Також відомо, що тіла деяких московських червоногвардійців були поховані у Москві       За участю та науковим керівництвом автора книги “Правда про бій під Крутами” В. Улянича на військовому цвинтарі села Крути з дозволу відповідних адміністративних органів було виявлено, розкопано (частково) і зафотографовано 300 поховань красногвардійців з “революційної армії” М. Муравйова (див. Звіт вищеназваної “Державної Міжвідомчої Комісії у справах увічнення жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України). Розкопки підтвердили, що в могилах поховані тільки красногвардійці, бо захисників Крут нападники категорично заборонили ховати, залишивши їх спотворені катуванням тіла (перед тим по-мародерськи роздягнені нападниками) для залякування населення.

   До розміщення цього матеріалу спонукала не лише річниця подвигу української молоді. А й численні інтерпретації з використанням неправдивих фактів стосовно тих далеких подій. Подібне властиве як для відомих політиків, так і для багатьох, хто бере участь в заходах, присвячених Крутам.    Отже, до вашої уваги деякі документи та їх обговорення фахівцями з військової історії, що вивчають період Українських визвольних змагань 1917 - 1921рр. Подається частково і у вигляді обговорення на різних профільних форумах останніх років, з 2007 по 2011 роки. http://photo.i.ua/user/3871267/297556/8576951/         Кілька фото з планом бою під Крутами і документами Спогади Гончаренка А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: \"Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю\". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

\"ДОНЕСЕНИЕ М. А. МУРАВЬЕВА В СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ И В. А. АНТОНОВУ-ОВСЕЕНКО О РАЗГРОМЕ ВОЙСК ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ ПОД ст. КРУТЫ 17 января 1918 г. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова при поддержке 2 армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах.Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев\"

Продовження в частині 2.

Всем друзьям, родственникам и просто случайно зашедшим троллям-поклонникам. Извините - несколько дней не мог подойти к компу физически. Ни почту, ни вообще ничего. Отжеж зараза, эта блядская болячка, высосавшая из меня все (практически) соки. Что называется, достиг потолка возможностей. Орденоносец, блин, преднизолоновый. Вставание с кровати - уже почти подвиг. А не заорать при этом - орден первозванной полуповязки 3-й степени.  

Преднизолон либо ни хера не помогает, либо помогает, но таки херово. Впрочем, какая нахер разница, если за последних полгода все дни равны ночам и мысли как правило негативные и зачастую весьма суицидильного направления. Со слезами, соплями, истериками. Даже в присутсвии посторонних.

Кстати, неожиданно вспомнил. Я ведь уже лежал в психушке принудительно с подозрением на суицид. Давно это было. Год где-то 95-96-й. Точнее не помню. Тогда у меня был кассетный магнитофон и куча классики - Бах, Шопен, Штраус, Бетховен. Когда у меня отбирали в приемном покое личные вещи, было так обидн, что даже плакал. И магнитофон с кассетами тоже отобрали и личную одежду. А я все приговаривал - " А как же без Бетховена"...

Через пару дней     нахождения в палате на двенадцать человек за мной пришел папа и выпросил отпустить меня на поруки, типа не такой уж я и самойбийца.

Потом еще много чего было.

Но суицидальные наклонности сохраняются. Особенно после полугода адского кошмара. Смерть таки очень заманчивая штука, ибо сулит избавление от жизни.

А тут еще и Чуха жутко и непонятно заболела. Уже четверо суток не ест вообще ничего. Ничего-ничего. Только вчера начала по чуть-чуть пить. Отсиживается в недоступных местах. Всего два-три раза выходит ненадолго пописать (очень-очень мало) и потом ложится в миску с водой вместе с одной передней лапой, грудью и подбородком. Типа впитывает воду.

Тревожно за неё. Я-то ко всему готов. Кстати, вот буквально сегодня ночью во время очередного кризиса пытался себя отвлечь мыслями про "Меланхолию" Фон Триера. Даже не знаю, что бы стал делать я, если бы четко стало известно, что конец уже скоро и всем. А проблема лишь в том, кто и как будет его встречать (избегать).

Соглашусь, что Триеровская концовка мне близка. Пожалуй, лучшее, что есть - это обняться с близкими людьми перед уходом в небытие.

И фоточки яиц и кексов христовых (лучше поздно, чем никогда)

...Володимир Миколайович НАУМОВИЧ (1894-1918, вбитий під Крутами), тричі георгіївський кавалер, учасник битви під Крутами. Його батько Микола Іванович - проф. Віденського університету. Його брат Олександр - перший міністр закордонних справ УНР, сестра надія Янівна Іщук - проф. математики в Празі. Його вітчим Олександр Федорович Іванов забрав його тіло і поховав на Аскольдовій могилі поруч з дідом, перепохований в 1934 р. на Лук"янівське кладовище. З ним в одній труні В.Я.Шульгін. Там же поховано організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р., що загинув під Крутами. Проценко Л., Косенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище. Путівник. – К.: Інтерграфік, 2001 :

Отже, стверджується, що: -в могилі поховано троє учасників бою під Крутами (а не двоє, як подається майже в усіх джерелах) -анонімний прах є прахом "організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р."  "Володимир Шульгин (*1894 —†1918), студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві, заснованої 1913 року. Член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини в 1917 році."- з Вікі.Аналогічні дані і в Енциклопедії українознавства. Отже, фраза, виділена в цитаті курсивом, стосується,скоріше за все, Шульгіна В.Я. Таким чином, гіпотеза про поховання сот. Омельченка в одній могилі з Шульгіним і Наумовичем поки що підтвердження не знайшла.

Це  студенти  Народного  унiверситету

Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник), Володимир Наумович; студенти  унiверситету   Св. Володимира 

Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб,  Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти  2-ї  Кирило – Мефодiївської  гiмназiї

Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу),  Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). І ще 17-19 загиблих юнаків, імена яких невідомі

І ще до 20 чол. загиблих козаків з куреня "Смерті".

...чи перебували у складі 1-ї сотні доп. студ. куреня січових стрільців, що брала участь в бою , студенти КПІ ? Серед загиблих студентів/гімназистів, з КПІ я нікого не знайшов (маю на увазі ті 20 прізвищ, що вміщені у праці Я. Тинченко "Українські збройні сили березень 1917 р. - листопад 1918 р.".)

- В тій же книзі було написано що брали, і їхня кількість. тільки не памятаю скільки. Напевно вони всі залишились живі (після Крут).

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. Павло Тичина

Вічна пам'ять мужнім юнакам, що полягли в бою за Україну...

Сегодня бегу дистанцию

В 1959 году Леонид Рогозов окончил институт и сразу же был зачислен в
клиническую ординатуру по хирургии. Однако обучение в ординатуре было
на время прервано в связи с тем, что 5 ноября 1960 года Леонид отбыл на
дизель-электроходе «Обь» в Антарктиду в качестве врача 6-й Советской
антарктической экспедиции. [ Читать дальше ]

«Здравствуйте, мои милые, горячо любимые Валечка, Леночка и Галочка!

Решил вот вам написать несколько строк, чтобы поделиться с вами и разделить вместе ту радость и счастье, которые мне выпали сегодня. Сегодня правительственная комиссия решила послать меня в космос первым. Знаешь, дорогая Валюша, как я рад, хочу, чтобы и вы были рады вместе со мной. Простому человеку доверили такую большую государственную задачу — проложить первую дорогу в космос!

Можно ли мечтать о большем? Ведь это — история, это — новая эра! Через день я должен стартовать. Вы в это время будете заниматься своими делами. Очень большая задача легла на мои плечи. Хотелось бы перед этим немного побыть с вами, поговорить с тобой. Но, увы, вы далеко. Тем не менее я всегда чувствую вас рядом с собой.

В технику я верю полностью. Она подвести не должна. Но бывает ведь, что на ровном месте человек падает и ломает себе шею. Здесь тоже может что-нибудь случиться. Но сам я пока в это не верю. Ну а если что случится, то прошу вас и в первую очередь тебя, Валюша, не убиваться с горя. Ведь жизнь есть жизнь, и никто не гарантирован, что его завтра не задавит машина. Береги, пожалуйста, наших девочек, люби их, как люблю я. Вырасти из них, пожалуйста, не белоручек, не маменькиных дочек, а настоящих людей, которым ухабы жизни были бы не страшны. Вырасти людей, достойных нового общества — коммунизма. В этом тебе поможет государство. Ну а свою личную жизнь устраивай, как подскажет тебе совесть, как посчитаешь нужным. Никаких обязательств я на тебя не накладываю, да и не вправе это делать. Что-то слишком траурное письмо получается. Сам я в это не верю. Надеюсь, что это письмо ты никогда не увидишь, и мне будет стыдно перед самим собой за эту мимолетную слабость. Но если что-то случится, ты должна знать все до конца.

Я пока жил честно, правдиво, с пользой для людей, хотя она была и небольшая. Когда-то еще в детстве прочитал слова В. П. Чкалова: «Если быть, то быть первым». Вот я и стараюсь им быть и буду до конца. Хочу, Валечка, посвятить этот полет людям нового общества, коммунизма, в которое мы уже вступаем, нашей великой Родине, нашей науке.

Надеюсь, что через несколько дней мы опять будем вместе, будем счастливы.

Валечка, ты, пожалуйста, не забывай моих родителей, если будет возможность, то помоги в чем-нибудь. Передай им от меня большой привет, и пусть простят меня за то, что они об этом ничего не знали, да им не положено было знать. Ну вот, кажется, и все. До свидания, мои родные. Крепко-накрепко вас обнимаю и целую, с приветом ваш папа и Юра. 10.04.61 г.

Гагарин"

http://www.svarogday.com/byt-pervym-yurij-gagarin/