хочу сюди!
 

Ирина

48 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 36-50 років

Замітки з міткою «археологія»

Сенсаційні археологічні знахідки...

Щороку археологи проводять сотні розвідок та розкопок, щоб наблизитися до розгадки головних таємниць людства. Щастить не завжди. Часто здобиччю вчених стає керамічний посуд, кістки, монети, якими і так під зав’язку забиті всі музеї. Але трапляються й щасливі дні, коли таки вдається знайти щось справді особливе і особисто торкнутися незвіданого.

Сарматське золото

Башкирським вченим пощастило знайти цілих дві незаймані схованки із золотом, що належало сарматам – могутньому кочовому племені, що проживало на нашій території в VI-IV століттях до н. е. У них були виявлені безцінні прикраси та вироби, які не мають аналогів у світі. Золото сарматів є світовим, культурним надбанням.

Кораблі Візантійської та Османської імперій...

Про європейську минувшину

Вважається, що люди сучасного анатомічного типу прийшли в Європу 45 тис. років тому. Останні знахідки археологів у печері Мандрен (Франція) внесли зміни у систему датування доісторичних періодів.
         До розчарування шукачів особливої "арійської раси", ось такий вигляд мали організми наших далеких предків.


Людина розумна зі стоянки, одноіменної з сучасним Джебель-Ірхуд, Марокко, 160 тис. років тому

Такими їх зробив палкий клімат їхньої попередньої батьківщини. З якогось моменту тамтешні світочі думки зрозуміли, що хоч в Африці і багато сонця, та місця під сонцем все ж більше в Європі. Досі у своїх піснях вони не радять своїм дітям йти туди гуляти. Не дарма ж ще в Африці вони стали "гомо сап'єнс".


Людина розумна з околиці міста Пшедмость, Чехія, 24-27 тис. років тому

Змінилася не одна сотня поколінь, поки в організмах "панаєхавших" розумників  припинив вироблятися меланін у тих скаженних африканських кількостях. Завдяки чому за кучерявістю і кольором волосся, шкіри, пластикою облич вони стали наближатися до "корінних" мешканців Європи неандертальців. Це, у свою чергу, були ось такі файні хлопці-дівчата.


Чому корінні в лапках? Бо корінні вони були тільки щодо недавно прибулих. Але і їх самих теж винесло якоюсь ранішою хвилею з тої ж таки Африки, і багато сот тисяч років вони жили собі в Європі, не знаючи лиха.   



Вважалося, що з приходом "зайд" "корінні" були піддані витісненню, винищенню і у досить короткому часі (до 3 тис. років) щезли з арени дослідів матері-природи. Це пояснювалося культурними, технологічними, соціальними і комунікативними перевагами представників Homo sapiens.
          Проте розкопки у печері Мандрен виявили в одному й тому ж археологічно-культурному шарі зуби, що належали як неандертальцям, так і людині сучасного типу. У цьому ж шарі знайшли і чимало однотипних кам'яних знарядь праці, не характерних для неандертальської школи. Методами радіовуглецевого датування був встановлений вік цього шару - 56,8-51,7 тис. років. До цього найдавнішими слідами сучасної людини вважалися рештки, виявлені у Болгарії та Італії, яким щонайбільше 45 тис. років. Отже, хронологічна межа появи в Європі предків сучасної людини відсунута на 7-12 тис. років углиб історії. Але і такої ж тривалості слід тепер вважати період тісного співіснування у досить компактному ареалі двох згаданих популяцій людей, коли вони по черзі заселяли одні і ті самі печери. Причини і раптовість зникнення неандертальців, можливо, і не скасовуються, але тепер воно (зникнення) розглядається складнішим за характером і ширше розмазане у часі. Що служить зайвим поясненням наявності неандертальського матеріалу у генотипі сучасної людини. Якщо раніше значний генний обмін приписували популяціям лише у Південній Азії, то тепер погодилися, що і в Західній Європі для цього було цілком достатньо часу.
          

Як немає печер, треба штучна "печера",

або чому люди почали будувати собі житла.

(С) Каталіна Маркуш

Український історик описав найдавніше в степовій зоні Східної Європи наземне житло з верхнього палеоліту, вік якого оцінюють приблизно в 30 тисяч років. Рештки знайденої неподалік Запоріжжя древньої будівлі вказують, що вона мала округлу форму, розділялася на спальну й робочу зони, та могла слугувати осінньо-зимовим прихистком для групи мисливців на місцевих коней. Результатами свого дослідження автор поділився у журналі L’Anthropology.

Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України
Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України


Чому це цікаво?

              Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.

Де знайшли древній будинок?

               Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.

                Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).

Як виглядало саме житло?

               За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.

Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.

Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.

Місту... 11 тисяч років.

            У Туреччині поблизу Гебеклі Тепе знайшли поселення, яке побудували на 6 тисяч років раніше за Стоунхендж. І звели його, можливо, ще до закінчення льодовикового періоду. Про це нещодавно повідомило серед інших і ВВС. Вік споруд, понад 11 тисяч років, робить їх найдавнішими монументальними спорудами людства, побудованими не для проживання /укриття, а з іншими, поки точно невідомими, цілями.


Реконструкція (макет) храмового комплексу

Що відомо про розкопки

           Дослідницькі роботи на вершині вапнякового плато поблизу Урфи тривають вже досить давно - 25 років. Але до цього часу не було чіткої ясності про значущість знайдених споруд.

Слід відзначити близькість розташування відкритих споруд до ареалу натуфійської культури (Ліван)

          Вчені знайшли там понад 20 круглих кам’яних огорож. Найбільша з них має 20 метрів у діаметрі, кам’яне коло з двома вирізаними стовпами заввишки 5,5 метра у центрі. Різьблені кам'яні стовпи важать 10-50 тон і, можливо, стилізовані під людські фігури. Хоча частіше їх визначають просто як Т-подібні колони.


Загальний вигляд місця розкопок

          Такі колони були технічним викликом того часу, оскільки комплекс з’явився ще до неолітичної революції. Походження у даному регіоні землеробства та скотарства слід, імовірно, віднести до епохи після 9 тис. років до н. е. У той же час побудова такої грандіозної споруди вимагала зусиль великої кількості людей і певної соціальної організації. Згідно із сучасним знанням це вважається нехарактерним для мезоліта. За приблизними оцінками, для виготовлення та доставки колон від каменоломні до будівлі, між якими до 500 м, за відсутності тяглових тварин були потрібні узгоджені зусилля не менше ніж 500 чоловік. Припускають навіть, що на таких роботах використовували рабську працю, що, знову ж таки, нехарактерно для спільнот мисливців і збирачів. Такі роботи вимагали планування і наявності соціальної ієрархії, у якій багато людей були підпорядковані одному релігійному чи військовому лідеру. У такому разі, саме існування храмового комплексу в таку далеку історичну епоху свідчить про соціальне розшарування на дуже ранньому етапі розвитку неолітичної культури.


Різьблення по каменю

            Колони храмів прикрашені вирізьбленими по каменю барельєфами у вигляді тварин і абстрактних піктограм. Вони не можуть бути писемністю, але відображають загальновживані сакральні символи своєї культури, відомі і для інших неолітичних культур. Серед відомих зображень - леви, бики, кабани, лисиці, газелі, змії й інші рептилії, комахи, павукоподібні, птахи, найчастіше грифи і водоплавні. Зображення грифів пов’язують з особливістю місцевого культу; є гіпотези, що мертвих не ховали, а залишали на поживу грифам (пізніше це було прийнято у зороастрійців), а їхні голови відокремлювали від тулуба і зберігали у якості предмету культу предків (як у попередній натуфійській культурі).



           Крім того, у храмі встановлювали скульптури кабанів і лисиць.



           Також у зоні проведення робіт знайшли десятки тисяч кісток диких тварин. Правда, доказів щодо одомашненого зерна чи інших рослин - поки ні. Кам’яні знаряддя, датовані радіовуглецевим методом, з'явилися  в епоху до неоліту. Таке відкриття повністю перевертає уявлення про діяльність тогочасної людини.
          На початку VIII тисячоліття до н. е. храмовий комплекс Гебеклі-Тепе втратив колишнє значення. Але він не був просто покинутий і забутий, щоб поступово руйнуватися у результаті природного вивітрювання. Він був навмисно засипаний під 300...500 кубометрами землі. Ким і чому це було зроблено, невідомо.
         Всі висновки щодо храмового комплексу Гебеклі-Тепе поки носять попередній характер, оскільки розкопки ведуться лише на 5 % його території. Археологи прогнозують, що дослідження триватимуть ще близько 50 років.

Про спадок невідомого печерного Прометея


Поширення культурного знання розпочалося щонайменше 400 000 років тому

            Нідерландські дослідники запропонували гіпотезу, згідно з якою популяції древніх людей могли навчатися одне від одного ще до поширення сучасної людини, що спростовує ідею про культурну трансмісію як особливу рису Homo sapiens. Доводом на користь цього вони називають стрімке поширення використання вогню приблизно 400 тисяч років тому у різних віддалених одне від одного угрупуваннях людей, яке можна пояснити тісною взаємодією та перейняттям знань через складні соціальні мережі у давніх Homo. Своїми думками вчені поділилися в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

Що вивчали науковці?

              Набуття контролю над вогнем приблизно 400-350 тисяч років тому вважають одним із найважливіших процесів, які сталися за час еволюції людства. Вогонь забезпечив древніх людей до того недоступними вигодами, як-от додатковим захистом від хижаків, можливістю споживання нової їжі, нові способи оброблення матеріалів, подовженням світлового дня та іншими. Проте розведення й підтримання вогнища вимагало пошуку палива та доставлення його до визначеного місця, для чого люди могли кооперуватися в групи. Це могло дати їм додатковий поштовх до соціальної взаємодії та культурного розвитку. Культурна трансмісія, яка полягає у передачі знань, ідей, вірувань та поведінкових ознак між групами та популяціями, є невід'ємною складовою соціального життя сучасних людей.

              Деякі вчені вбачають у цьому причину еволюційної успішності виду Homo sapiens і вважають, що поширення культурних знань почалося приблизно 70 тис. років тому, коли сучасні люди почали ширитися світом. Однак поки що невідомо, чи не з'явилася ця риса ще раніше в інших людей. Вивченням цього питання і зайнялися науковці Лейденського університету та Технічного університету Ейндговена.

Яке дослідження вони провели.

              Вчені провели огляд археологічних даних про використання вогню серед наявної наукової літератури за останні десятиліття. Вони переглядали інформацію, що стосується розкопок у різних локаціях по всьому світі: Європі, Ізраїлі, Азії, північній Африці. Особливу увагу вони звертали на відмінності в кількості свідчень, що датуються до та після відмітки 400 тис. років тому. Ними можна вважати залишки вугілля, обвуглені кістки, які могли залишитися після приготування їжі, або ж каміння та інші об'єкти зі слідами впливу високої температури.

              Докази використання вогню людьми, старші за 400 тис. років, виявилися дуже рідкісними. Однак велика кількість археологічних знахідок вказують на "вибухове" поширення використання вогню серед різних віддалених популяцій після цієї точки на часовій шкалі. Причому це відбувалося протягом відносно короткого періоду, приблизно в 50 тис. років.

Що це означає.

              Можливим поясненням дивного спостереження є те, що різні людські угрупування незалежно одне від одного зрозуміли, як розводити вогонь. Проте коротке часове вікно, під час якого навичка поширилася, вказує радше на те, що угрупування людей навчалися користуватися вогнем одне від одного. Ймовірно, люди різних популяцій та видів взаємодіяли достатньо тісно, щоб уможливити обмін ідеями та технологіями.

              Іншим прикладом ранньої передачі культурних знань автори називають поширення серед людських популяцій леваллуазької техніки оброблення каменю для отримання пласких кам'яних знарядь. Техніка швидко стала набувати популярності приблизно через 100 тис. років після освоєння вогню, і її використовували різні угрупування людей, зокрема поміж ранніх неандертальців та Hоmo sapiens, навіть у віддалених локаціях, як-от у Європі, західній Азії та Африці. Вона забезпечувала кращий контроль над формою кінцевого виробу, тому мала велике значення в культурній еволюції древніх людей. Водночас такий спосіб оброблення каменю помітно складніший за попередні варіанти, тому вчені припускають, що освоїти її можна було лише протягом тривалої та близької взаємодії з носієм знань через активні його інструкції.

              Таким чином, науковці допускають думку про те, що не 70, а вже 400 тис. років тому різні людські популяції могли демонструвати достатню толерантність одне до одного для тісної взаємодії. На їхню думку, використання вогню є найдавнішим свідченням про поширення культурного знання. Це означає, що складні соціальні мережі, передача технологій та поведінки, які ми звикли вважати винятковою рисою Hоmo sapiens, могли існувати ще до появи сучасної людини.

              Водночас автори не виключають, що їхній висновок може бути передчасним, і сподіваються, що їхня робота спонукатиме інших вчених також досліджувати це питання.

В той час, як гуси рятували Рим від кельтського вторгнення,

один "датчанин" упорався зі своєю останньою у житті трапезою...


           Данські науковці реконструювали останню їжу Людини з Толлунда, яка жила приблизно 2400 років тому: незадовго до смерті чоловік міг їсти кашу з ячменю, насіння льону та інших диких рослин із невеликою кількістю риби. На це вказує дослідження скам'янілостей та молекулярних слідів у вмісті кишківника болотяної людини. Відповідна стаття про це доступна в журналі Antiquity.

Що за болотяна людина?

          Кисле середовище торф'яних боліт сприяє доброму збереженню органічних решток. Через це при добуванні з них торфу неодноразово випадково знаходили природно муміфіковані тіла людей. У деяких випадках вони настільки добре збережені, що в них майже цілими наявні шкіра, волосся, нігті, а іноді й внутрішні органи, як-от кишківник. Такі останки, що їх називають болотяними людьми, або болотяними тілами, дають унікальну можливість дізнатися нові деталі про побут древніх людей, включно з їхнім одягом, дієтою, здоров'ям та навіть ритуалами.

            У період залізної доби життя тисяч людей закінчувалося в болотах північно-західної Європи. Як показує вивчення тіл, деякі з них опинялися у в'язкій пастці випадково, однак інших закидували до боліт навмисно. Оскільки у той час болота використовувалися і для ритуальних заховань, то певна частина болотяних людей могли бути жертвами ритуальних дій. Дослідники з Музею Сількеборга припускають, що це ж могло статися із Людиною з Толлунда.

Хто така Людина з Толлунда?

              Людиною з Толлунда називають муміфіковані рештки чоловіка, які знайшли у болоті біля Сількеборга, Данія, ще в 50-х роках минулого століття.


              Дослідження тіла показало, що він жив у 405-380 роках до нашої ери, на початку ранньої данської залізної доби, а помер у віці 30-40 років. Ймовірно, він був повішеним, а через деякий час похований у болоті у позі людини, що спить. Людина з Толлунда відома за свою чудову збереженість: на голові чоловіка й тепер помітні дрібні зморшки та щетина, а в тілі залишилися відносно цілі внутрішні органи, зокрема легені, печінка та травна система.


У новій роботі вчені провели детальне вивчення вмісту травної системи болотяного чоловіка. Вони звернули увагу як на рештки рослин та паразитів, які вивчалися і десятиліття тому, так і на сліди білків та інших молекул, що раніше не ставали предметом досліджень через брак технологій.

Якою була остання їжа болотяної людини з Толлунда.

             Майже весь матеріал містився у товстому кишківнику чоловіка, зокрема рештки злаків, пилку та трохи тваринних залишків. Скоріше за все, останньою його їжею, за 12-24 години до смерті, була каша. Приблизно на 85 % вона складалася з зерен ячменю (Hordeum vulgare), на 5 відсотків — із насіння льону (Linum usitatissimum), а ще 9 відсотків припадали на насіння гірчака шорсткого (Persicaria lapathifolia). Ще приблизно один відсоток припадав на залишки приблизно 20 інших видів рослин. Науковці також знайшли у вмісті кишківника рештки тваринних білків, радше костистої риби, можливо, вугра. Калорійність такої страви оцінили приблизно в 5380 кДж, що становить десь половину добової потреби чоловіка, тому не можна сказати, що він голодував.

            Окрім залишків їжі, у кишківнику болотяної людини були присутні білки та яйця різних паразитів — волосоголовця (Trichuris), ціп'яка (Taenia) та аскариди (Ascaris). Їх чоловік міг підхопити, поїдаючи недостатньо термічно оброблене м'ясо та випиваючи забруднену воду незадовго до смерті.

             Вчені підсумовують, що загалом остання страва людини із Толлунда досить типова. Однак увагу привертає відносно велика частка в ній диких насінин, яких також знаходили у деяких інших болотяних тілах. Це наводить на думку, що подібна добавка могла застосовуватися лише в окремих випадках, можливо, при жертвоприношеннях. Утім, не виключено, що насінини додавалися з метою збагачення поживності або покращення смаку страви.

Балкано-дунайська версія неолітизації України

Джерело. стор. 5

           Сучасний стан археологічних джерел з неоліту України суперечить досить популярному наприкінці ХХ ст. твердженню про місцеву доместикацію найдавніших домашніх тварин (вівця, коза, бик) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, горох). Численні факти переконливо свідчать на користь їх одомашнення на Близькому Сході з наступним поширенням через Балкани і Подунав’я у центрально-Східну Європу, у тому числі і на Правобережну Україну.
            Не підтвердилася південно-східна версія неолітизації України, що була популярною серед радянських дослідників у другій половині ХХ ст. під назвою «східного скотарського імпульсу». Натомість маємо численні археологічні, антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні свідчення на користь південно-західного варіанту неолітизації регіону.
            Неоліт України не є винятком із загальноєвропейського контексту. Як уся центрально-Східна Європа Україна, передусім Правобережна, перейшла до неоліту у VІ—V тис. до н. е., запозичивши його новації з Балкан через Подунав’я. Це сталося в режимі «балканізації» завдяки п’яти послідовним хвилям неолітичних землеробів-колоністів з Балкан та Подунав’я — морська, гребениківська, кришська, лінійно-стрічкової кераміки, кукутені-трипільська. Принципові зміни в концепції неолітизації України, що сталися на початку ХХІ ст., по суті, є відходом від старого бачення «неолітичної революції» в регіоні. Останнє формувалося у повоєнні часи в умовах ідеологічного протистояння Заходу, значною мірою, під впливом відомих радянських ідеологем. Зокрема неписаним принципом радянської археології був патріотичний автохтонізм, що протиставлявся буржуазним ідеям безрідних космополітів міграціоністів. Сформована у повоєнний час концепція «східного скотарського імпульсу» теж несе певний наліт радянського патріотичного автохтонізму. За В. М. Даниленком, скотарство було привнесено на південь України з поза її меж, але... з радянської Туркменії та Передкавказзя, а не з країн ворожого НАТО — Туреччини та Греції.
            Відхід від ідеологічного протистояння Заходу зняв зазначені ідеологічні обмеження в науці, а розвиток археології показав, що неоліт України, перш за все Правобережної, є органічною частиною неоліту центральної Європи. Неолітичні культури Правобережжя є локальними проявами культурних спільнот центральної Європи, а послідовні фази неолітизації останньої (морська, кришсько-керешська, лінійно-стрічкова, лендьельська та ін.) прямо корелюються зі згаданими хвилями неолітичних колоністів з Балкан через Подунав’я на південний захід України.
            Таким чином, Правобережна Україна перейшла до неоліту синхронно з центральною Європою внаслідок колонізації найдавнішими неолітичними землеробами з Подунав’я у VІ—V тис. до н. е. А у V—ІV тис. до н. е. неолітичні новації з Правобережжя поширилися на північ у Полісся, на схід та південний схід України.
            Фактично, на початку ХХІ ст. в археології України сталася принципова зміна концепції неолітизації регіону.
            На зміну старій південно-східній версії приходить південно-західна, що відповідає загальноєвропейському баченню неолітичної революції в центральній Європі шляхом її колонізації неолітичними землеробами з Балкан через Подунав’я.




На правах припущення...
Як можна бачити, початкове положення (звідки все пішло) перебуває у безпосередній близькості від Леванту - місця зародження найранішої в історії осідлої землеробської Натуфійської культури (~ 9500-ті роки до н. е.). Скоріш за все, Трипільці-Кукутень і були нащадками Натуфійської культури, що у своєму поході здибалася із такими собі ПРАіндоєвропейськими носіями чистої R1a, які сиділи на схід від Дніпра. Багатогранний обмін (генами, технологіями, тп) і призвів до появи тієї людності, що нагадує сучасну, і почала розселятися трохи пізніше вже під маркою "індоєвропейців".
Геном скіфів приблизно наполовину складається з гаплогруп натуфійців і аріїв. Третім компонентом скіфського геному є гаплогрупи, характерні для алтайських народів, і їх тим більше, чим далі на схід знаходять рештки. Зовсім відсутній алтайський компонент був лише у дунайських (чи "угорських") скіфів. Натуфійський геном розповсюдився і далеко по Зах. доіндоєвропейській Європі. Його, наприклад, знайшли навіть ось в неї
цитую: we look at her ancestry 10% of her genes were local Mesolithic hunter gathers but 90% of her genes were from Anatolia [modern day Turkey]



Занепад Хеттії. Борсання між двох столиць

Знайдено гіпотетичну другу столицю зниклих хеттів
22.12.2020

На основі короткого викладу відомостей звідси

Вчені США, Туреччини та Великобританії виявили, імовірно, загадкове місто Тархунтасса, що згадується в документах Хеттської імперії, яка загадково зникла. Якщо гіпотеза підтвердиться, це стане істотним археологічним відкриттям, яке допоможе зрозуміти долю зниклого народу.


Хто такі хетти?

Це народ індоєвропейської мовної сім'ї , що у кінці бронзової на початку залізної доби мешкав у Малій Азії, де заснував Хеттське царство (Хатті). Воно на рівних змагалася з Єгиптом, Вавилоном та Ассирією. 

Ще одна особливість - їхня мова. Коли знайшли і розшифрували архіви, то виявилося, що мова там була абсолютно новою для тих місць. Хеттська зараз вважається першою письмовою індоєвропейською мовою. А самі хетти - перші відомі представники цієї родини народів. У Сирії та Малій Азії вони виявилися чужинцями. 

Найбільшої могутності вони досягли саме в Малій Азії. У XVIII ст. до н. е. виникає перша єдина держава, заснована царем Аніттою. З того часу починається історія однієї з найсильніших імперій давнини. Розрізняють три періоди: стародавній, середній та новий.

Чому існує така увага до зниклих народів царства Хатті? Тому що дослідження  істориків, археологів та мовознавців 19-20 століть показують, що хетти можуть мати причетність до етногенезу окремих народів або й всього конгломерату народів індо-європейської мовної сім'ї, що з'явилися на широких теренах Європи на початку залізної доби (12-9 ст. до н. е.), а саме - бути предками кімерійців, скіфів, кельтів, латинів, германців, такого племені, як... гети (!!! letsrock ), даки... Та й загалом для всіх венедів-слов'ян, ну а серед них звісно українців.

Звідки з'явилися хетти, точно не відомо. 

На даний момент побутують дві гіпотези:

  • з Балканського півострова, на заході;
  • з Вірменського нагір'я, на сході.

Дуже цікаві деякі особливості їх суспільного устрою. Ніде в стародавньому світі жінки не мали такої свободи та рівноправності із чоловіками, як у Хеттському царстві, де цариці правили нарівні з царями. Були значні елементи демократії у державному устрої, які пізніше підхопили і розвинули греки.

В останні століття свого існування хетти створили могутні Новохеттські держави, за царя Суппілуліума I та ін., що мали також істотний вплив на Близькому Сході.

Що відомо про місто Тархунтасса?

У бронзовому віці центральну частину сучасної Туреччини займало Хеттське царство - велика імперія, яку можна порівнювати з Давнім Єгиптом та Ассирією. Її столицю Хаттусу, розташовану в серці країни, захищало з півночі Чорне море. Звідти царі вершили долі підлеглих народів, визначали внутрішню і зовнішню політику.

Вперше Тархунтасса згадується в хеттських документах періоду правління Муваталлі II (1295-1272 рр. до н. е.), який переніс туди царський двір з колишньої столиці, міста Хаттуси. Можливо, це переміщення було пов'язано з тактичними міркуваннями, оскільки в той час Хаттусі навалою з півночі погрожували каски, а також з тим, що Тархунтасса була віддалена від Сирії, де в той час велися основні бойові дії. Можливо, зіграли роль і міркування релігійного характеру, оскільки особистим божеством Муваталлі був бог грому і блискавки Тархунт, який одночасно був покровителем Тархунтасси.


На початку XIII століття до нашої ери царство хетів було на вершині могутності, активно розширювалося на південь, схід і захід. Як стало відомо з документів, що дійшли до нас, приблизно в 1280 р. до н. е. імператор Муваталлі II переніс столицю з Хаттуси в Тархунтассу, в недавно приєднані "нижні землі". Причини раптового і дивного переїзду столиці досі невідомі. У текстах є натяк на релігійне підґрунтя: Хаттусу вважали проклятим місцем. Можливо, зіграли роль політичні та стратегічні міркування, тобто все в комплексі. Рішення царя було піддано критиці, і через три десятка років двір, керований старшим сином Муваталлі ІІ  Мурсілі III, повернувся назад.

Що знайшли на гаданому місці розташування міста?


Location of Antalya and Konya City in Turkey map | Download Scientific  Diagram

На рівнині Конья - зараз там однойменна провінція сучасної Туреччини - виявили більше 100 перспективних для розкопок місць, серед яких - величезний курган Туркмен-Карагуюк.

Його площа становить 125 га, що можна порівняти з площею Хаттуси. Навколо - родюча рівнина, здатна прогодувати багато людей. Під час археологічної розвідки там знайшли кераміку у хеттській манері. Вчені вважають, що це і є Тархунтасса.

Неподалік від кургану, в іригаційному каналі, за сприяння місцевих жителів архелоги виявили кам'яну стелу. Напис на ній, накреслений лувійськими ієрогліфами, розповідає про Великого царя Хартапу, що завоював країну Мушка (Фригія) і підкорив ще 13 царств. Його ім'я згадується в декількох лувійських текстах, вибитих в скелях гірських масивів Кизилдага і Карадага поблизу від Туркмен-Карагуюка. Можливо, це ритуальні комплекси, які нерідко влаштовували неподалік від древніх столиць Сходу.

Хартапу - загадковий персонаж для істориків. Судячи з написів, він міг правити на початку XII ст. до н. е., коли централізоване Хеттське царство котилося до занепаду. Тронне ім'я Мурсілі говорить про приналежність до хеттської царської династії. Однак на барельєфі він зображений в образі Новоассирійского царя, що вказує на VIII ст.  до н. е. Осборн з колегами схиляються до цієї дати, з огляду на особливості письма на знайденій стелі. Назва країни, якою правив Хартапу, ніде не згадано. Але в одному з наскельних текстів є ієрогліф, що позначає бога грози Тархунта - покровителя Тархунтасси.

Чому зникли хетти.

На початку залізної ери Хеттська імперія буквально випарувалася. Цей час називають бронзовим колапсом. Криза почалася на всьому Близькому Сході, народи знімалися з насиджених місць у пошуках кращої долі. Правителі з почтом залишили Хаттусу, забравши найцінніше. Незабаром з'явилися народи моря, розграбували і підпалили порожнє місто.

Вчені вважають, що централізоване Хеттське царство в останні десятиліття свого існування потерпало від голоду. Ми знаємо, що єгипетський фараон Мернептах (1213-1203 рр. до н. е.) спрямував хеттському царю зерно, "аби підтримати землю Хат". Сам Тудхалія відправив терміновий лист царю міста-держави Угарит із проханням послати зерна, кількість якого еквівалентна сучасним 450 тоннам. При цьому лист закінчується наголосом Тудхалія, що це питання життя та смерті. 

Справа в тому, що перманентні військові походи хеттів забирали всіх працездатних молодих людей з домашньої робочої сили і фермерських господарств. Через це працювати на полях стало просто нікому. Все частіше хетти стали залежати від зовнішніх джерел зерна, що поставлялися васальними державами на півночі Сирії та в інших місцях. Коли імпорт був стабільним, зерна вистачало, щоб компенсувати дефіцит, проте ситуація різко погіршувалася, коли торгові маршрути виявлялися під загрозою. Море в той час практично повністю контролювався піратами, які наносили істотні удари і по суші.

"Швидш за все, хетти пішли на північ Сирії. У всякому разі, через три "темних століття" після зникнення централізованої імперії там утворилися царства, чиє населення називало себе хетами і писало лувійськими ієрогліфами. З цієї точки зору розкопки Тархунтасси - як видно, столиці якоїсь лувійської внутрішньої держави - дуже цікаві", - пояснює Марія Моліна, фахівець з хеттської мови, співробітник Інституту мовознавства РАН

У наступні сезони археологи планують провести геофізичне сканування та буріння кургану Туркмен-Карагуюк з метою точнішої оцінки розмірів міста та його структури, а також намітити місце майбутніх розкопок.

Скіфська золота пектораль із Товстої Могили

Скіфська пектораль - найбільш сенсаційна, найбільш сакральна знахідка 20 ст. Скіфи як, наприклад, і кельти - є одні з найлегендарніших народів минулого, про яких складено сила-силенно книжок, досліджень. У всьому світі знають хто такі скіфи, а їх батьківщиною світова наука вже давно визнала - Причорномор'я. Так, саме в Причорномор'ї - від Дніпра до Дону проживали царські скіфи, скіфи-кочівники і скіфи-орії землероби. Це унікальна розповідь про золоту пектораль допоможе Вам відкрити браму безсмертя української культури. Бо археологія корисна тим, що дає підтвердження усім нашим здогадкам, археологія - це факти. Сьогодні ми поговоримо про один із таких фактів. Як Мозолевський її розкопав? Чи знаєте ВИ що курган Товста могила був ритий-переритий, і його не раз грабували чорні археологи, а за кілька годин до того як Борис знайшов її - мали остаточно підписати про знищення кургану - тодішлня влада всі такі поля розробляла тракторами, йшли різні пятилітки, хто більше посії і пожне- тому, сотні інших курганів, на жаль не вдалося врятувати, а разом з ним й інші сенсаційні знахідки. Отож, читайте. Стаття дійсно цікава і набита фактами + фільм про Мозолевського:

http://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly




Сторінки:
1
2
попередня
наступна