Балкано-дунайська версія неолітизації України
- 17.06.21, 16:07
- Наукова реальність
Джерело. стор. 5
Сучасний стан археологічних джерел з неоліту України суперечить досить популярному наприкінці ХХ ст. твердженню про місцеву доместикацію найдавніших домашніх тварин (вівця, коза, бик) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, горох). Численні факти переконливо свідчать на користь їх одомашнення на Близькому Сході з наступним поширенням через Балкани і Подунав’я у центрально-Східну Європу, у тому числі і на Правобережну Україну.
Не підтвердилася південно-східна версія неолітизації України, що була популярною серед радянських дослідників у другій половині ХХ ст. під назвою «східного скотарського імпульсу». Натомість маємо численні археологічні, антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні свідчення на користь південно-західного варіанту неолітизації регіону.
Неоліт України не є винятком із загальноєвропейського контексту. Як уся центрально-Східна Європа Україна, передусім Правобережна, перейшла до неоліту у VІ—V тис. до н. е., запозичивши його новації з Балкан через Подунав’я. Це сталося в режимі «балканізації» завдяки п’яти послідовним хвилям неолітичних землеробів-колоністів з Балкан та Подунав’я — морська, гребениківська, кришська, лінійно-стрічкової кераміки, кукутені-трипільська. Принципові зміни в концепції неолітизації України, що сталися на початку ХХІ ст., по суті, є відходом від старого бачення «неолітичної революції» в регіоні. Останнє формувалося у повоєнні часи в умовах ідеологічного протистояння Заходу, значною мірою, під впливом відомих радянських ідеологем. Зокрема неписаним принципом радянської археології був патріотичний автохтонізм, що протиставлявся буржуазним ідеям безрідних космополітів міграціоністів. Сформована у повоєнний час концепція «східного скотарського імпульсу» теж несе певний наліт радянського патріотичного автохтонізму. За В. М. Даниленком, скотарство було привнесено на південь України з поза її меж, але... з радянської Туркменії та Передкавказзя, а не з країн ворожого НАТО — Туреччини та Греції.
Відхід від ідеологічного протистояння Заходу зняв зазначені ідеологічні обмеження в науці, а розвиток археології показав, що неоліт України, перш за все Правобережної, є органічною частиною неоліту центральної Європи. Неолітичні культури Правобережжя є локальними проявами культурних спільнот центральної Європи, а послідовні фази неолітизації останньої (морська, кришсько-керешська, лінійно-стрічкова, лендьельська та ін.) прямо корелюються зі згаданими хвилями неолітичних колоністів з Балкан через Подунав’я на південний захід України.
Таким чином, Правобережна Україна перейшла до неоліту синхронно з центральною Європою внаслідок колонізації найдавнішими неолітичними землеробами з Подунав’я у VІ—V тис. до н. е. А у V—ІV тис. до н. е. неолітичні новації з Правобережжя поширилися на північ у Полісся, на схід та південний схід України.
Фактично, на початку ХХІ ст. в археології України сталася принципова зміна концепції неолітизації регіону.
На зміну старій південно-східній версії приходить південно-західна, що відповідає загальноєвропейському баченню неолітичної революції в центральній Європі шляхом її колонізації неолітичними землеробами з Балкан через Подунав’я.
Сучасний стан археологічних джерел з неоліту України суперечить досить популярному наприкінці ХХ ст. твердженню про місцеву доместикацію найдавніших домашніх тварин (вівця, коза, бик) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, горох). Численні факти переконливо свідчать на користь їх одомашнення на Близькому Сході з наступним поширенням через Балкани і Подунав’я у центрально-Східну Європу, у тому числі і на Правобережну Україну.
Не підтвердилася південно-східна версія неолітизації України, що була популярною серед радянських дослідників у другій половині ХХ ст. під назвою «східного скотарського імпульсу». Натомість маємо численні археологічні, антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні свідчення на користь південно-західного варіанту неолітизації регіону.
Неоліт України не є винятком із загальноєвропейського контексту. Як уся центрально-Східна Європа Україна, передусім Правобережна, перейшла до неоліту у VІ—V тис. до н. е., запозичивши його новації з Балкан через Подунав’я. Це сталося в режимі «балканізації» завдяки п’яти послідовним хвилям неолітичних землеробів-колоністів з Балкан та Подунав’я — морська, гребениківська, кришська, лінійно-стрічкової кераміки, кукутені-трипільська. Принципові зміни в концепції неолітизації України, що сталися на початку ХХІ ст., по суті, є відходом від старого бачення «неолітичної революції» в регіоні. Останнє формувалося у повоєнні часи в умовах ідеологічного протистояння Заходу, значною мірою, під впливом відомих радянських ідеологем. Зокрема неписаним принципом радянської археології був патріотичний автохтонізм, що протиставлявся буржуазним ідеям безрідних космополітів міграціоністів. Сформована у повоєнний час концепція «східного скотарського імпульсу» теж несе певний наліт радянського патріотичного автохтонізму. За В. М. Даниленком, скотарство було привнесено на південь України з поза її меж, але... з радянської Туркменії та Передкавказзя, а не з країн ворожого НАТО — Туреччини та Греції.
Відхід від ідеологічного протистояння Заходу зняв зазначені ідеологічні обмеження в науці, а розвиток археології показав, що неоліт України, перш за все Правобережної, є органічною частиною неоліту центральної Європи. Неолітичні культури Правобережжя є локальними проявами культурних спільнот центральної Європи, а послідовні фази неолітизації останньої (морська, кришсько-керешська, лінійно-стрічкова, лендьельська та ін.) прямо корелюються зі згаданими хвилями неолітичних колоністів з Балкан через Подунав’я на південний захід України.
Таким чином, Правобережна Україна перейшла до неоліту синхронно з центральною Європою внаслідок колонізації найдавнішими неолітичними землеробами з Подунав’я у VІ—V тис. до н. е. А у V—ІV тис. до н. е. неолітичні новації з Правобережжя поширилися на північ у Полісся, на схід та південний схід України.
Фактично, на початку ХХІ ст. в археології України сталася принципова зміна концепції неолітизації регіону.
На зміну старій південно-східній версії приходить південно-західна, що відповідає загальноєвропейському баченню неолітичної революції в центральній Європі шляхом її колонізації неолітичними землеробами з Балкан через Подунав’я.
На правах припущення...
Як можна бачити, початкове положення (звідки все пішло) перебуває у безпосередній близькості від Леванту - місця зародження найранішої в історії осідлої землеробської Натуфійської культури (~ 9500-ті роки до н. е.). Скоріш за все, Трипільці-Кукутень і були нащадками Натуфійської культури, що у своєму поході здибалася із такими собі ПРАіндоєвропейськими носіями чистої R1a, які сиділи на схід від Дніпра. Багатогранний обмін (генами, технологіями, тп) і призвів до появи тієї людності, що нагадує сучасну, і почала розселятися трохи пізніше вже під маркою "індоєвропейців".
Геном скіфів приблизно наполовину складається з гаплогруп натуфійців і аріїв. Третім компонентом скіфського геному є гаплогрупи, характерні для алтайських народів, і їх тим більше, чим далі на схід знаходять рештки. Зовсім відсутній алтайський компонент був лише у дунайських (чи "угорських") скіфів. Натуфійський геном розповсюдився і далеко по Зах. доіндоєвропейській Європі. Його, наприклад, знайшли навіть ось в неї
цитую: we look at her ancestry 10% of her genes were local Mesolithic hunter gathers but 90% of her genes were from Anatolia [modern day Turkey]
Геном скіфів приблизно наполовину складається з гаплогруп натуфійців і аріїв. Третім компонентом скіфського геному є гаплогрупи, характерні для алтайських народів, і їх тим більше, чим далі на схід знаходять рештки. Зовсім відсутній алтайський компонент був лише у дунайських (чи "угорських") скіфів. Натуфійський геном розповсюдився і далеко по Зах. доіндоєвропейській Європі. Його, наприклад, знайшли навіть ось в неї
цитую: we look at her ancestry 10% of her genes were local Mesolithic hunter gathers but 90% of her genes were from Anatolia [modern day Turkey]
7
Коментарі
Осман
117.06.21, 19:33
За таку версію монгольське правління вже написало заяву до європейського суду і бажає виграти а не програти свою святу справу.
NoTaRь
218.06.21, 11:28
Сумнівно
Lulu
318.06.21, 12:52Відповідь на 2 від NoTaRь
Все разом чи щось частково?Начебто генетична картина "іраномовних кочових" народів з'ясована (якщо ніхто спеціально нас не дурить). А буття трипільської культури гладкої мальованої кераміки припинила культура грубої шнурової кераміки, яку ще називали культурою "бойових сокир", і яка локалізувалася східніше.
Також непогано вкладається у послідовність вік культур найраніша - анатолійська Чатал-Гююк, далі балкано-дунайська Вінча, нарешті Трипілля...
NoTaRь
418.06.21, 14:35Відповідь на 3 від Lulu
Між вказаними культурами часові лакуни у 1,5 -2 тис років
Lulu
518.06.21, 16:15Відповідь на 4 від NoTaRь
Хіба?
Так, розрив є між Натуфійською і Чатал-Гююк. Але останню копають недавно, тож рання межа може ще змінитися. Якщо вже не змінена (в мережу це вноситься із запізненням). Крім того, не можна бути впевненим, що в Анатолії знайшли всі культури. Може, якусь проміжну якраз і не знайшли поки.
Між ЧГ і Вінча теж певно має бути якась проміжна. Наприклад, Сескло на Грецькому півострові. Ну, а Вінча і Трипілля існують довгий час паралельно.
Lulu
630.08.21, 10:56Відповідь на 4 від NoTaRь
не виключено, що покриває всі лакуниhttp://blog.i.ua/community/7170/2377523/
Гість: alt-code
730.08.21, 12:01
Які ж цікаві люди тоді жили...
Lulu
830.08.21, 13:03Відповідь на 7 від Гість: alt-code
Ото таке