хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «палеоліт»

Як немає печер, треба штучна "печера",

або чому люди почали будувати собі житла.

(С) Каталіна Маркуш

Український історик описав найдавніше в степовій зоні Східної Європи наземне житло з верхнього палеоліту, вік якого оцінюють приблизно в 30 тисяч років. Рештки знайденої неподалік Запоріжжя древньої будівлі вказують, що вона мала округлу форму, розділялася на спальну й робочу зони, та могла слугувати осінньо-зимовим прихистком для групи мисливців на місцевих коней. Результатами свого дослідження автор поділився у журналі L’Anthropology.

Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України
Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України


Чому це цікаво?

              Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.

Де знайшли древній будинок?

               Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.

                Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).

Як виглядало саме житло?

               За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.

Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.

Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.

Мізинські браслети - унікальний спадок тисячоліть (20 000 B.C.)

Цьому прадавньому браслету з бивня мамонта приблизно 20 тисяч років і особливо він цікавий своїм орнаментом. Мізинська палеолітична стоянка дала назву цілій археологічній культурі. Знайдена вона була біля села Мізин на Чернігівщині в Україні. У ті далекі часи тут жили мисливці на мамонтів і північних оленів. Меандровий орнамент складається з прямих кутів, що складаються в безперервну лінію. Отримав свою назву від звивистої річки Меандр (зараз Великий Мендерес) в Малій Азії. Не менш, а то й більш цікавий другий браслет, який деякі вчені зараховують до музичних інструментів - це шумовий браслет з 5 незамкнутих кілець з бивня мамонта, можливий прообраз кастаньєт.

Призначення Мізинського браслету, він давав змогу: 

ВЕСТИ ОБЛІК ЧАСУ, БРАСЛЕТ ЯВЛЯВ СОБОЮ ПРОМИСЛОВИЙ, СІЛЬСЬКО-ГОСПОДАРСЬКИЙ КАЛЕНДАР - вираховували фази місяця (молодик, старик, повня і т.д) та сонячні цикли також, а на їх основі визначати коли: нерест риби, прилітають гуси, олениха телиться, прокидається ведмідь (Комоєдиця), розрахувати періоди полювання на мамонта, лося, лисицю і так далі. Крім того, цей календар був і своєрідним регулятором. Наприклад: календар нагадував мисливцям на кого не можна полювати в конкретний момент часу. Так, якщо мисливець вийшов на промисел на початку квітня, то йому суворо заборонялося вбивати «господаря місяця» - горностая, адже саме в цей час самки горностая народжують і починають вигодовувати своїх дитинчат. Ось так календар не тільки вказував на конкретний день року, а й підтримував популяцію тварин і баланс між людиною і природою. Це був справжній промисловий календар і носили його на руці, щоби не забути, вести облік часу. Цей браслет як годинник на палеолітичній руці! Люди могли структурувати свій час - коли їм відпочивати, а коли полювати, працювати, займатись збиральництвом, рибальством, мисливством. Власне про це писав ще відомий французький археолог і геолог Едуард Ларте (1801-1871): усі ці геометричні "малюнки" утворені рівчачками, крапками та іншими правильними символами могли використовуватися первісними людьми для обліку часу, особливо між періодичними природними процесами. 

ВИЗНАЧАТИ СТАТЕВІ ЦИКЛИ - власне, вираховуючи місячні фази, давні люди також визначали і дні, коли можна зачинати дітей, коли у жінок місячні, коли буде народжувати. Важливо зауважити, що основа цих можливих палеоастрономічних календарів (14 зигзагів на широкому браслеті) збігається зі середнім періодом вагітності жінки. Місяць, до слова, був такою собі лічилкою, за якою можна було поспостерігати і вибудувати для себе певну схему. За Сонцем так не поспостерігаєш. Тому усі ці вигадки, на кшталт: "у нас місячного календаря не було, тільки сонячний, бо місячний - темний культ, культ семітів" - абсолютна дурня. 

ВИЗНАЧАТИ ПОРИ РОКУ І ПОГОДУ - тоді ще не було ні радіо, ні прогнозів погоди по ТВ, тому такий календар дозволяв спрогнозувати дощі, бурі та засухи, які, зазвичай, періодично повторювалися в той чи інший сезон року. Можливо також, що браслет був якоюсь маленькою копією справжнього календаря (складеного із костей), але не факт. Маючи на своїй руці такий оберіг - палеолітична людина не забувала про важливі дати, бо фактично усе її життя - господарський цикл.   

ВИКОНУВАВ РОЛЬ ОБЕРЕГА - відганяв злих духів і демонів, в яких так вірили наші пращури, а також прикликав удачу і перемогу. На браслеті помітно декілька груп 7-елементних зигзагів, які мають, попри все і сакральне значення. Це палеолітичне число 7 фігурує й на Шигірському ідолі (7 личин), якого сотворила рука мізинця через кілька тисячоліть по тому, коли пішла міграційна хвиля на Урал, Кавказ, Іран (культура калашів), Індію, Китай (культура Ян-Шао). 

Продовження: http://spadok.org.ua/starozhytnosti/mizynski-braslety