Привыкла я бороться за успех....Выступление на чемпионате мира 2012 года

                                                             


                                                                        Привыкла  я  бороться  за  ЛЮБОВЬ,
                                                               Небесной ласточкой  порхать,стремится,
                                                               Друзья, мне  удалось  влюбиться
                                                               Да так,что просто сердце в кровь...
                                                               Привыкла  я  бороться  за  МЕЧТУ,
                                                               Такую,что  наполнит  жизнь  дыханьем,
                                                               Она  прекрасна,и  свои  созданием,
                                                               В  душе  моей  заполнит  пустоту...
                                                               Привыкла  я бороться  за  ДОБРО,
                                                               Не брать,а  отдавать с лихвою,
                                                               Но  видно так  начертано  судьбою
                                                               Принять,что  Богом  мне  дано...
                                                               Привыкла  я  бороться  за  УСПЕХ,
                                                               Блистать...и  на  глазах  у  всех
                                                               Споткнувшись встать, и с блеском откататься,
                                                               С  улыбкою за первенство сражаться...

                                  С  Любовью к  Вам                кАмарик222*
       
           P.S. Я эту заметку посвятила Каролине Костнер.Эта прекрасная итальянская  фигуристка   первый раз стала чемпионкой мира в 2012 году...К этому успеху она шла долгих 10 лет

Зашел сегодня банк- карточку VISA надо было пополнить. А кассир куда-то запропастилась. Ну ладно, в отделении банка всё равно никого не было, зато были удобные кресла. Я присел и стал писать письмо E-mail с телефона. Едва успел набрать, кассир появилась. Успел нажать "Отправить". Но потом припомнилась статейка из Интернета, в которой рассказывалось, что в мире операторы мобильной связи в связи с распространением Андроид-смартфонов стали бить тревогу: с помощью программного обеспечения пользователи стали отправлять SMS через сайты операторов, не заходя на сам сайт. У моего напарника есть Андроид-смартфон, он подтвердил - есть там такая утилита, во всяком случае, с сайта Киевстар отправлять SMS получается. Якобы, говорилось в упомянутой статье, операторы мобильной связи в мире теряют из-за этого десятки миллиардов долларов. Но почему их не беспокоит E-mail в таком случае? Почтовый клиент имеется даже в моей старой Нокии 6021, с неё я это письмо и писал. E-mail удобнее, чем SMS, еще и потому что длина сообщения практически не ограничена. И даже если с телефона писать, то значительно дешевле выходит. Почтовый клиент есть не только у смартфонов, но и у обычных телефонов. А адреса E-mail тоже есть практически у каждого. Тогда почему это мало беспокоит мировых операторов мобильной связи? Или может быть тут дело не в Андроиде, а еще в чём-то?
P. S. 1. Сегодня (02.01.2013), отправил около 10 SMS с сайта Киевстар, подключившись через Киевстар же по GPRS (тариф "Інтернет без меж") и примерно столько же сообщений по электронной почте.
2. Всех, кто прочитал, с наступившим Новым годом!

Скарбничка душі

 

Є в кожного в душі скарбничка

І в кожного – вона своя,

Лежать в тій скриньці таємничій

Якесь число, чиєсь ім’я,

 

Напівзабуті сни і мрії,

Колючі реп’яшки образ,

Далекі вогники надії,

Уривки голосів і фраз,

 

Близьких людей ясні усмішки,

Розчарувань найперших біль,

Красива пісня, гарна книжка,

Улюблений з дитинства фільм...

 

І скільки б ми скарбів не мали –

Коштовних, срібних, золотих –

Та скринька, що в душі сховалась,

Є найціннішою із них.

                                                    Інклюд  Валентина

Що значить бути людиною

Що значить "бути людиною"?

Це іншим в біді помагати,

Завжди берегти Батьківщину

І матір свою шанувати;

 Це лиш правду мати за кредо,

Серце щире і совість мати,

Прожити життя не ледарем -

Для правди й добра працювати;

Буть другом у щастя годину

І в горі людей не забути.

Щоб справжньою бути людиною,

Треба просто людяним бути. 

                                                           Інклюд  Валентина

Як не ти, то хто?

Дуже часто за буднями власної реальності

Не бачим трагедій земного суспільства,

Де з почестями ховають залишки моральності

І проводять коронацію насильства,

Де міста вже давно нагадують сміттєзвалище, 

Екосистема старанно ламається – 

Ми стоїм за крок від безодні, та чомусь досі ше

Мріємо: „Все саме якось владнається”

 

Приспів:

На мить зупинись, схаменись, озирнись:

Що навколо тебе відбувається?

Активний процес – не прогрес, а регрес

В спільноті людській спостерігається:

Продажність,підлість, втрачається гідність,

Втрачається щирість людських взаємин.

Зупини цей потоп! Як не ти, то хто

Кине краплю світла в суцільну темінь?

 

Не обмежуйся лише констатацією факту,

Що, мовляв,ти один нічого не зміниш:

Такою позицією не де-юре – де-факто

Ти теж губиш цей світ і сам в ньому гинеш;

Помилково вважати, що життя посеред зграї –

Це присуд довічно по-вовчому вити.

Коли шкіряться інші, хай в тебе посмішка сяє:

Настане день – й посміхнуться у відповідь.

Приспів. 

                                                                Інклюд  Валентина

Шануймо

 Шануймо,  поважаймо рідну  мову,

І мами  ніжну пісню  колискову.

Дзвінкі  шануймо співи  солов’їні,

Вклоняймося  тополі і  калині.

Шануймо  землю цю,  її  природу,

Шануймо   звичаї свого  народу,

Шануймо,  поки  є що  шанувати.

Культуру  дуже легко  занедбати.

Та  важко її  буде  відродити,

Ще  важче, друзі,  новую  створити.

                                                                Інклюд  Валентина

Розмова з осінню

Ну, привіт, моя давня подруго:

Рік минув – ми знову зустрілися.

Прожити цей рік було подвигом...

Я змогла. Але я стомилася

 

І прийшла до тебе здорожена,

Щоб надихатись твого спокою,

Щоб наслухатись заворожено

Пісні мудрої і глибокої;

 

Сестро-Осене, я прошу одне:

У своєму багрянці-золоті

Розчини мене, обігрій мене,

Перед тим, як віддати холоду.

                                                            Інклюд  Валентина

Вот так неожиданно узнаю новости: Луценко в СИЗО прочел мою книгу! Из 200 прочитанных моя оказалась 113-й.  http://www.nso.org.ua/ua/news/10458 

Юрий Витальевич Луценко: "Дійсно,  час в тюрмі (а якщо вдуматися – то і в житті вцілому) є єдиним належним людині ресурсом. Можна втрачати його на спогади, на мрії, на плекання помсти, на нічогонероблення. Але найрозумніше використати його на самоосвіту. Так, щоб кожний прожитий місяць означав не просто втримання позицій розуму й духу, а підняття на щабель вгору по драбині розвитку.

На 565-й день у Лук’янівському СІЗО я закінчив читати 200-ту книжку. Це була колосальна внутрішня дискусія і самоосвіта. Можливо, мої оцінки прочитаного допоможуть тим, хто не має так багато часу як я :)

Звичайно, оцінки – чисто суб’єктивні.

! означає вищий клас, ++ і + позначають дуже гарні і просто добрі книжки. * позначає речі, які не викликали у мене задоволення.

Буду вдячний за аналогічні рекомендації.

P.S. Принагідно висловлюю респект книгарні «Є», яка стала для моєї дружини неоціненним джерелом більшості із цих книжок."

Вот выборочно некоторые оценки, которые Юрий Витальевич аккуратно вносил в таблицу по мере прочтения:

Интересно мне больше всего, где он взял мою книгу? Юля могла дать почитать (я ей подарил когда-то). Жена его брала книги в "книгарні «Є»", кто-нибудь знает эту книгарню? Книгарня - это книжный магазин, но ни в одном магазине этой книги никогда не было. В Парламентской библиотеке есть два экземпляра. Но библиотека не книгарня. Может быть так он назвал личные библиотеки знакомых? Но что означает "Є"?

Меня просто потряс вывод, который он сделал оказавшись в заключении: "час в тюрмі (а якщо вдуматися – то і в житті вцілому) є єдиним належним людині ресурсом".

Вдумайтесь в эти слова политика.

 

В танце осеннем кружатся листья,

Время мчится так быстро, быстро.

За горизонтом исчез белый парус,

Складки Зимы уже распластались.

 

Странно звучит, но последняя Осень

Все изменила, мир этот стал тесен

Столько ненужных запретов, цепей

Зашторена жизнь, лишь царство теней.

 

Нарушены смыслы всех отражений,

Разорваны связи и нет притяжений.

Слишком далекими стали дистанции,

И растворяются жизни субстанции.

Вчера в метро наткнулась на вопиющую, с моей стороны, ситуацию. Как Вы знаете, существуют пересадки с одной ветки на другую  и они, к сожалению, не всегда оборудованы эскалаторами. Плохо это для людей с хроническими болезнями суставов и лени, и конечно же для бабушек и дедушек, которые усердно тащут по крутым ступенькам свои нескончаемые тележки. Мне и моим соратникам не однократно приходилось помогать таким "вечным труженикам" подымать эти тачечки, тележечки и пр. ересь на верх, в итоге мы наталкивались на такие фразы как: "дай Бог тебе здоровья и твоим детям", "ой, спасибо,что бы все такие были"  и многое другое. 

Вот уже третий раз она вытирала и вновь начинала набирать текст. Погода на улице дразнила осенним солнцем и разноцветными всплесками красок. Вот бы сейчас в парк, побродить по узким дорожкам, поразбрасывать разноцветные листья, а потом закутаться в плед… Мысли отказывались формироваться в слова, первый раз хотелось, чтобы он понял ее без слов: ее грусть, ее тоску, ее желания… А может просто прочитал мысли.. Но увы телефон молчал, а мысли не хотели переключаться на что-то другое...

«Я не могу запретить себе думать о тебе. Эти мысли приходят сами, расталкивая локтями все остальные. Хотя зачем я себе вру, мне уже давно мало одних мыслей,хочется материализации.

Так хочется банального чаю, который ты мне сделаешь, чтоб я согрелась. Нет, чай – это уже пожалуй много, просто возьми меня за руку. Я люблю это ощущение, когда ты ведешь меня за руку. У меня появляется какое-то чувство защищенности,уверенности.

Хотя нет лучше обними меня, просто обними – так, как умеешь лишь ты…

Неужели так тяжело понять то, что я уже в который раз хочу сказать, но не могу. Ведь у меня есть гордость, хотя какая к черту гордость, когда ком в горле и грусть в глазах.. Тогда почему я молчу? Наверное, потому что молчишь ты. Я вижу в твоих глазах слова, но не уверена, что правильно читаю текст. А переводчика на этот случай еще никто не изобрел.

Хотя ты в свою очередь тоже не замечаешь очевидного. Неужели на моем лбу еще проявились те два слова, которые я так старательно пытаюсь объяснить другими словами: «Я СОСКУЧИЛАСЬ»?»

И снова «скомканный лист», и вытертый текст. «Нет, - подумала она – Я тебе этого не напишу, наверное ты не скучаешь, так как я. Иначе, бы ты уже давно все понял...»

Всегда ли мы правы делая выводы, так ничего и не сказав, может да, а может... 

Вирішила написати цю замітку, спровокувати вас на роздуми. Адже інколи так важко зрозуміти здавалось би прості речі, які водночас і дуже складні. Адже коли рушійною силою до пошуків пари стає не потреба у вирішенні якихось проблем , не вигода, не прагнення покращити щось в своєму житті за рахунок партнера, не забаганка мати в своєму житті ніби фетиш картинку з журналу де зображена усміхнена пара з дітьми, або красиві заручини. То якось так зупиняєшся, дивишся на все те без захвату, і думаєш: а навіщо?

Тим більш, в жодній з відвертих розмов з друзями і подругами так і не знайшла впевненої відповіді навіщо саме воно було потрібно. Чоловіки здебільшого починають жалітися, що їх мало не силоміць затовкали у те заміжжя, чи то серйозні стосунки. Жінки здебільшого відверто зізнаються, що думали про забезпечення майбутніх дітей, і про народження тих самих дітей, як запрограмовані. А потім майже не бачаться зі своїми обранцями, які зраджують десь у відрядженнях, або з секретарками. Або ж навіть не наважуються на такі радощі і обов'язково тікають від своїх обраниць в компанії де обов'язково жаліються на жінок, плачуться і нарікають. Або ж і просто втомлено зітхаючи говорять "ні-ні, все дуже добре, я щасливий, але щось таки змінилося". Зазвичай останні просто надто виховані, аби сваритися на ту, яку самі обрали.

То навіщо воно потрібно тоді? Якщо дівчина/жінка завжди хороша тільки тоді, коли тримається десь подалі, і з'являється тільки тоді коли потрібна.

В мене питання до тих пар, що впевнено кажуть "Ми разом бо кохаємо одне одного". Що для вас кохання?
І питання до всіх інших: "Що для вас щастя?".

Виявилося, що в реальному житті неможливо бути ідеальною жінкою. Бо таки завжди знайдеться те, до чого обов'язково, вибачте, доє*уться.
Якщо бути порядною - надто порядна, хочуть більже вогню, більше жару, нудна.
Якщо бути гарячою - надто розпусна, бля*ь, хвойда і т.д.
Якщо хочеш зробити когось радіснішим і щасливішим - ти тряпка.
Не хочеш - стерва.
Правильна - ботан.
Не правильна - розбишака.
Якщо хочеш дітей - ти стрьомна.
Якщо не хочеш дітей - ти стерво і феміністка.
Якщо ти любиш готувати - дістала вже своїми кастрюлями
Якщо припиняєш готувати - ти ледащо і не турботлива.
Коли думаєш і намагаєшся підтримати цікаві розмови - надто розумна і стрьомна.
Коли не думаєш і намагаєшся триматися на другому плані - ти тупоголова блонді.

А ще чомусь старомодно пропонувати бути дівчиною, але дуже не старомодно ображатися, коли окрім тебе є ще й інші. А чого ти чекав? Ми ж нічого не обіцяли одне одному... Чи як? Дуже весело іноді дізнатися, що в тебе є виявляється громадянський чоловік, про якого ти і не підозрювала, але він так вирішив, а ти тепер зрадлива хвойда, бо шукала далі.
Чоловіки! Ви завжди думаєте що все стається саме по собі мовчки? Чи я чогось не розумію?
А женитеся тільки тоді, коли свати швабрами й віниками в спину женуть до раксу? Або коли вона залетіла?
Коротше, я щось торможу, чи як? Все справді так смішно?
Нічого не домовлено, не розібрано на словах, а потім сидите з чарочкою і нарікаєте, що всі такі-сякі. А ви щось пояснюєте? Про щось домовляєтеся, коли в вас стосунки?

Тоді з якого моменту вважати що ти чиясь дівчина? Коли вдруге сходили на побачення? Чи з того моменту як поцілувалися? Чи з якого моменту?

Що для вас кохання-любов?
Коли будь-яка більш-менш симпатична жінка десь там вдома є?
Чи це щось таке, що відбувається якийсь короткий час на перших порах побачень з новою дівчиною?
Чи це платонічна дружба (завжди прийти на допомогу, підставити плече, врятувати, тощо)?

Адже зараз мені здається, що усі стосунки приречені перетворитися на безглузде протистояння, і ненависть з охолодженням одне до одного.
А ще мені починає здаватися, що чоловіки принципово не можуть любити і поважати людину, яка побувала нижче поясу: "Одні жінки ніколи не піднімуться вище поясу, а другі - ніколи не опустяться нижче серця". То що, ідеальний варіант - фригідність? Чи як? Чи де інде, тільки не зі своїм?

І ще. Чому ви, чоловіки, так любите повторювати, що вам ніхто не потрібен? Це справді так? Чому? Чому від сучасного чоловіка все частіше чуєш, що він хоче дітей але тільки не жінку поруч. ? Це якась принципова неприязнь до протилежної статі? Чи незмога знайти спільну мову і порозумітися?

Прошу до роздумів, критики, вираження власної думки!