Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року
Якось вже досить
давно мені випало побувати на зібранні вчених мужів під егідою ще існуючої на
той час формації під назвою «Конгрес української інтелігенції» і там один
мудрагель мене просто шокував заявою, що нам потрібні потужні державні програми
для агітації в Росії на підтримку України. Це було сказано десь у той час, коли
у Львові розпочали свою ефем-трансляцію «Русское радио» і «Радио-шансон», а по
всіх львівських кав’ярнях саме шансон і звучав. І тоді я прореагував на це за класичним
анекдотом про Штірліца: Коли Штірліц засунув руку до кишені і на виявив там
пістолета, то подумав: Це точно кінець. І справді в кишені була дірка і то був
саме він.
Після такого
прояву «елітного мислення» я вже нічому не дивувався. Тут Львів деградує, а
вони Рефію перевиховують, мундаки. Хочу сказати те, що давно накипіло: коли я
чую вислови, що «Ах, вам у Львові добре! Там усі націоналісти! Усі патріоти і
свідомі українці!» - то я тільки знизую плечима, бо ж то далеко не є так, але ж
не будеш про своїх погане говорити, бо нащо? Що то змінить? Ще в часи ОУН були
величезні проблеми з так званими «хрунями», тобто українцями-пристосуванцями.
Взагалі нащо довго пояснювати, коли беремо підсумки виборів і ось вже маємо
чітку картину: так, 64 % на Львівщині проголосували за Порошенка, але ж аж 34 %
– були за Зеленського, а це фактично 1/3 населення. І за Януковича було чимало
голосів з відси… Тобто не все є просто.
Єдине, що мене
завжди не те, щоб веселило, але був цікавий парадокс, що на Сході і Півдні України
обирали суто депутатів з комуняк і їм подібних, які били себе в груди з
обіцянками стати твердо на захист трудового народу, а на Заході обирали суто
націоналістів, які обіцяли за Україну життя віддати, але у підсумку при владі
опинялися в обох випадках злодії-казнокради. Не даремно кажуть, що криміналітет
найбільш інтернаціональний і безпартійний. Інакше кажучи не було чіткого
розмежування, що в Західній Україні все чесно і порядно, а на Сході злочинна
банда і біда чорна. Та ні! – у тому і справа, що скрізь по-Україні ситуація
була однакова: тотальна корупція і злочинна «прихватизація», коли еліта
радянської генези військово-партійно-кедебіська номенклатура з
комуно-комсомолії нарешті змогла вільно виконувати як заповіт гасло Бухаріна :
- Збагачуйтесь! І Сталіна на них не знайшлося цього разу.
У тому, на мою
думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму
буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він
національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є
переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє:
українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це
вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали
в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб
жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича,
Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.
Я думаю, що мене
зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента
вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще
далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан
Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де
ж тепер нам тих слуг народу набрати?
Отож.
(Щоденні записи
анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в
Україні)
Європейці вибрали своїх представників до Європарламенту
БУХАРЕСТ-КИЇВ. 28 травня. УНН. З 23 по 26 травня в країнах-членах ЄС проходили вибори до Європарламенту. Громадяни ЄС, включаючи Велику Британію, вибрали 751 представника. Незважаючи, на побоювання щодо зростання популярності правих популістів, традиційні партії - Європейська народна партія (ЄНП), Прогресивний альянс соціал-демократів (СД), а також Альянс лібералів і демократів (АЛДЄ) зберегли свій визначальний вплив. У Європарламенті чекають, що в червні політичні сили сформують фракції, після чого в липні пройдуть засідання нового складу, а до осені почнеться обговорення бюджету ЄС і призначення на пост нового глави Єврокомісії. Подробиці за підсумками євровиборів - в огляді УНН.
Більшість проєвропейських сил
На виборах до Європарламенту 2019 року відзначається рекордна за 20 років явка виборців - понад 51%. Результати євровиборів показали, що голоси в новому складі парламенту ЄС розподілилися наступним чином: Європейська народна партія отримає 180 мандатів, соціал-демократи - 145, АЛДЄ - 109, Зелені "Європейський вільний альянс", - 69, "Європейські об'єднанні ліві - ліво-зелені півночі" - 39; На правому фланзі: "Європейські реформатори і реформісти", крайні праві "Європа за свободу і демократію" - 54 отримали 59 місць, "Європа націй і свобод" - 58.
Таким чином, побоювання з приводу ймовірного посилення вкрай правого крила і зростання впливу євроскептиків в новому Європарламенті не підтвердилися. При цьому, свої позиції посилили ліберали і "зелені". Зокрема, успіху "зелених" передували масові акції школярів та молоді по всій Європі, метою яких було привернути увагу до кліматичних проблем. У той же час ідеї євроскептиків не отримали очікуваної підтримки, проте в деяких країнах крайні праві залишаються популярними політичними силами.
Доведеться домовлятися
Таким чином, розподіл сил у новому Європарламенті показує, що проєвропейські сили все-таки переважають, але традиційним політичним групам, які формували раніше більшість, - ЄНП і СД не вистачить тільки їх голосів для коаліції, як це було раніше. У порівнянні з 2014 роком, коли ЄНП і СД мали більшість в 401 голос, в новому складі дві політичні групи мають 325 мандатів. Потенційними партнерами для коаліції є ліберали з АЛДЄ, число яких в цьому скликанні збільшилася на 48 мандатів вище, в порівнянні з 2014 роком. Ще одним потенційним партнером по коаліції можуть стати "зелені".
Разом з тим, за будь-якої конфігурації більшості, політичним групам доведеться шукати точки дотику для прийняття ключових рішень, одним з яких найближчим часом є дискусія про призначення глави Єврокомісії, єврокомісарів і високого представника із зовнішніх зв'язків і політики безпеки.
Варто відзначити, що праворадикальна група "Європа націй і свобод", в яку входить, зокрема, французький "Національний фронт" Марін Ле Пен і італійська "Ліга" Маттео Сальвини на національному рівні отримав відчутну підтримку. Крім того, в правому крилі сил, які пройшли до Європарламенту польська партія "Право і справедливість", Шведські демократи і так далі. При цьому, євроскептики і крайні праві сили отримали менше підтримки, ніж очікувалося, і поки залишаються роз'єднаними представниками в ЄП. Однак, якщо євроскептикам вдасться сформувати групу, вони стануть відчутною політичною групою ЄП, яка буде здатна впливати на порядок денний.
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
Сьогодні мені спало на думку обговорити літочислення, бо я завжди до загальновживаної дати доставляю ще рік за старовинним літочислення, яке називають «від Створення Світу», що я не дуже сприймаю як істину, але воно і таке мене влаштовує і поясню чому. Коли мені починають історики й археологи розповідати, що то далека давнина десь 1-2 тисячі років до Христа, то я перевожу це на літописне літочислення, а то, виявляється, вже сталося після 3-4 тисячоліття і ніяка не давнина, але сповна новизна, бо давнє було до того. Всі ті прадавні держави Сходу, як Хети, Шумери, Вавілон, Єгипет були надбудовами над іншими не менш могутніми державами, про яких ми нічого не знаємо, бо мало що збереглося. І це нормально! Аби могло з'явитися нове – має бути знищено старе. І не інакше.
Взагалі, як ми знаємо, літочислення в Індії збереглося з дуже давніх часів, що значно більше за 7-м тисячоліть, але то далека цивілізаційна епоха, а тому нашій цивілізації значно ближче ця літописна хронологія, коли ми визнаємо, що народження Ісуса Христа припадає на 5 508-рік від Створення Світу, що є час Старого Звіту, а відтепер бере початок час Нового Завіту.
Дехто шукає в датах літочислення космологічні моменти типу «кінця Світу» або ще щось, але я до того ставлюся іронічно, бо ми вже маємо християн, що відзначають свої абсолютно тотожні релігійні свята у різний час – і нічого, жодного катаклізму з того не відбувається. Саме тому я за перенесення святкування Різдва в Україні на 24 грудня з 7 січня, бо це суто хронологічна проблема, а не релігійна. Облік часу дав похибку і хтось її виправив, а хтось не хоче – і вся проблема. Для мене це смішно. Річ у тому, що ніхто не знає насправді, коли народився Ісус Христос, а є тільки легенди, як і відзначати Різдво почали через кілька віків після виникнення християнства. Приурочена ця подія була від самого початку до астрономічного моменту, коли в так званій Північній півкулі Землі настає сама довга ніч і самий короткий день, після чого день починає збільшуватися, а ніч за часом навпаки – зменшуватись. Тобто маємо просту і зрозумілу символіку перемоги Світла над темрявою, Добра над злом тощо. Християнство пристосувала цей момент до свого релігійного буття і не варто від того відриватися.
Ще зауважу на поширену традицію в давніх державах розпочинати щораз нове літочислення при появі нового владики і це ще дотепер існує в Японії на офіційному рівні, але поза публічного використання. Власне більшість людей самі ведуть облік того, скільки років вони живуть, але є й такі, що тим не переймаються і не знають скільки їм років насправді. І нічого – живуть. Вимірювання часу є фантазією людей, але не Матінки-Природи, тому якщо вам вдається жити не зважаючи на Час-Хронос – значить у вас все добре! Саме тому існує прислів’я: щасливі часу не помічають. І навпаки найбільше рахують час у в’язниці чи в інших негативних моментах. По-собі знаю, що релятивність психічна відчуття часу є дуже значна, коли погане здається безкінечним, хоча насправді то в часі є не таким великим, або дивуєшся куди подівся час майже миттєво, коли зайнятий чимсь приємним і цікавим. В один і той самий час цей Час для кожного з нас є дуже і дуже різним і саме це я хотів сказати на закінчення. Будьмо! Унікальне цікаве українське гасло, варте окремої розмови, бо в ньому означено зміст часу для тих, хто його каже.
Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка
КИЇВ. 30 травня. УНН. Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей. Про це під час брифінгу повідомив представник прес-центру Міністерства оборони України полковник Дмитро Гуцуляк, передає УНН.
"За повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, керівництво ЗС РФ продовжує використовувати тимчасово окуповану територію у Донецькій та Луганській областях для випробування нових (модернізованих) зразків озброєння та утилізації застарілих боєприпасів", - зазначив Гуцуляк.
Зокрема, протягом травня 2019 через неконтрольовану українською владою ділянку кордону до з’єднань частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ приховано завозились нові партії зброї, боєприпасів, мін та вибухових речовини.
При цьому для транспортування вибухонебезпечних вантажів використовувались цивільні автомобілі без відповідних знаків попередження.
Крім того, за даними розвідки, до підрозділів окупаційних військ прибувають групи російських інструкторів (кадрових військовослужбовців ЗС РФ) для проведення інструкторсько-методичних занять і навчальних зборів з розвідниками, саперами, снайперами та особовим складом інших військово-облікових спеціальностей.
Раніше розвідка повідомляла, що в ОРДЛО на полігонах триває активна підготовка артилерійських підрозділів.
22.05.19 13:16 Як "25% Порошенка" оновлюють перед парламентським виборами партію БПП. ВIДЕО
Відразу після поразки Петра Порошенка на виборах президента України його прихильники почали говорить про об'єднання перед парламентськими виборами, щоб у Верховній Раді ІХ скликання партія "Блок Петра Порошенка - Солідарність" отримала 25% депутатських мандатів. На який результат може розраховувати оновлена партія БПП, і кого прихильники Порошенка бачать в першій партійній десятці?
Одразу після виборів прихильники Петра Порошенка ці "елітні" 25% почали говорити про необхідність об’єднання в рух або партію "25%". Щоб уже на наступних парламентських виборах партія Порошенка отримала чверть депутатських мандатів. Наступного після виборів дня на Банкові зібралася акція "Дякую". Під оплески Петро Порошенко оголосив плани: за рік повернутися на Банкову, а ще раніше перемогти на виборах до Верховної Ради.
Петро Порошенко: Ми об’єднуємося для того, щоб забезпечити наші спільні перемоги уже в найближчому майбутньому. Спільно ми йдемо перемагати на парламентських виборах.
Нині у команді Порошенка визнають: плану Б на випадок програшу на президентських він не мав. І згадують його відверту відповідь журналістам на прес-конференції 28 лютого 2018 року.
Петро Порошенко: Я не розумію, про який варіант Б ви говорите. Я не програв у своєму житті жодної виборчої кампанії
У підсумку після президентських Порошенко визнав помилки у кадрах. А його найближчі соратники оголосили роботу над помилками у партійних лавах. Далі цитата Ігоря Кононенка з його інтерв’ю газеті "Сегодня".
Ігор Кононенко: Зараз наша команда проводить роботу над помилками, результат виборів показав, де у нас слабкі місця. Ми готуємося до з'їзду. Можу проанонсувати повне перезавантаження нашої партійної вертикалі.
Насправді, вибори показали: партії БПП по суті не існує. Є окремі осередки, припартійна молодіжна та різні групи порохоботів. І нині це виглядає як плюс для Порошенка. Йому потрібно не перебудовувати партійну структуру, а створювати її. Що значно легше.
Після виборів Порошенко зустрівся зі своєю фракцією. Ось, що про неї розповідали нардепи БПП.
Олександр Бригинець: Говорили про створення нової політичної сили чи на основі БПП, чи як ще це буде.
І щось нове під 25% Порошенка вже створюється.
8 травня відбулася презентація руху 25%. 25% - це назва. Ініціатор – відомий порохобот Мирослав Олешко. Ось, що він розповів про свій рух.
Мирослав Олешко: Об'єднання людей зі спільними інтересами, поглядами і цілями в елітну політичну спільноту.
Іншим лідером руху став Роман Реведжук. Його представляють журналістом. Він ходить на телеефіри за квотою БПП.
Роман Реведжук: Наш рух відкритий для кожного, хто має проукраїнську позицію і готовий працювати на благо України.
Журналіст Реведжук став відомим у 2014-му, коли влітку поїхав до Донецька та отримав акредитацію так званої ДНР. Згадаймо деякі погляди цього журналіста зразка 2014-го.
Роман Реведжук (15 липня 2014 року в Запоріжжі): Щоб ви розуміли: Донбас – це не Росія. Донбас – це не Україна як така. Донбас – це щось окреме. Під чиїм крилом буде Донбас – залежить від наших політиків… Нам в країні потрібно розвивати нейтралітет. На Донбасі живе 90 національностей. Нав’язувати людям ідеологію героїзму і патріотизму, вибачте, у них свої герої… Майдан був проти олігархії, проти корупції. У результаті що маємо? Олігарх при владі, корупція у 3-4 рази збільшена.
Ось так. У 2014-му для цього журналіста Порошенко був олігархом, а тепер – надія нації.
Насправді, багато хто з команди Порошенка здивувався появі руху 25% від Олешка-Реведжука. Є інформація, що цей рух не погоджений на самому верху.
Деякі прихильники Порошенка відверто глузують з цього руху.
Андрій Полтава: Олешко мені вже більше не дружбан. – Шо ви бабки не поділили? – Олешко привіз про Полтаву говна тєлєжку.
Це був стрім ведучого телеканалу Прямий, відомого блогера Андрія Полтави. Стрім з першої акції громадської організації "Справа громад". Це така організація, створення якої нібито ініціювали знизу ось ті 25%. Насправді, це чергова спроба відомих порохоботів створити структуру, яка б реально конкурувала з іншими акціонерами партійного проекту Порошенка. Лідером цієї групи є радник Порошенка Юрій Бірюков.
Юрій Бірюков: Зараз готується з'їзд партії на початок липня. Готуються питання реформування партії.
Під реформою партії Порошенка мається на увазі зміна кадрів. Лідер має відмежуватися від дискредитованих соратників. Так, до виборчого списку точно не потраплять найвпливовіші депутати БПП. Ігор Кононенко, Сергій Березенко, Олександр Грановський підуть на мажоритарку. Вони вже давно годують округи під себе.
Натомість як про доконаний факт говорять про залучення до політичної команди та виборчого списку Порошенка нардепа Ганни Гопко та віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе. Також новий список ряснітиме новими обличчями, зокрема, і тими ж блогерами та іншими лідерами суспільної думки. Хоча вони поки що прямо про це не говорять.
Андрій Полтава: Те, що я підтримую Порошенка не значить, що я підтримую всю партію БПП у тому вигляді, якою вона є зараз. +5.22 Якщо вони зараз переформатують, додадуть не те, що свіжої крові, а 80% увілють свідого подиху, то ця партія і підтримка на президентських 25%, цю підтримку Порошенка. Це може бути потужна партія.
На організаційну зустріч ГО "Сильні громади" завітала Марина Порошенко. А назва на світлинах дещо відрізнялася від анонсованої. Замість "Сильні громади" можна побачити "Солідарність сильних громад". Солідарність – назва партії Порошенка.
Нещодавно у Фейсбуці представники цієї ГО провели голосування, хто має увійти до виборчого списку Порошенка на парламентських виборах. Правда ж цікаво, кого ФБ-еліта бачить у новій команді Порошенка.
Перша десятка за кількістю набраних голосів така: сам Порошенко, Ірина Геращенко, Олександр Турчинов, далі - Супрун, Клімкін, Парубій, Полторак, Джемільов, Полтава, Кривонос.
А далі – найцікавіше. Лідер Вар’яти-шоу Сергій Притула. Тут головне не переплутати. Це Зеленський – клоун для еліти з 25%, а Сергій Притула – їхній представник у парламенті. Щоправда у команді Порошенка запевняють, що гуморист Притула до Ради не йде.
У другій десятці лідерів голосування: Яніна Соколова, Тарас Чорновіл, Юрій Бірюков, Володимир Ар’єв та кілька блогерів. Усі заслужені та авторитетні. В особливих колах.
Головна проблема ж Порошенка буде – як впихнути у прохідну частину усіх охочих. Бо насправді ні про які 25% на парламентських виборах у його штабі не мріють. Реальний робочий варіант – 10 відсотків і 30 місць у парламенті за списком. Плюс якась кількість мажоритарників. У результаті фракція Порошенка може зменшитися десь так у 5 разів.
І все через те, що на елітні 25% буде забагато претендентів на парламентських. Ось що мені в інтерв’ю розповіла нардеп та політтехнолог Вікторія Сюмар.
Вікторія Сюмар: На цьому полі буде топтатися така кількість людей, що це буде схоже на ординську навалу… Ми бачимо 6-7 гравців дуже потужних на одних 25%. Те що вони порвуть між собою голоси… можуть так порватися голоси, що представників майже не буде. Там буде питання з проходженням бар’єру. Кожен буде за свої 5% битися на смерть між собою.
Хто саме відбере у партії Порошенка левову частину з 25% поговоримо вже у наступному блозі. Не забувайте підписуватися на наш канал. Буде багато цікавого.
Нагадаємо, 20 травня, в ході інавгураційної промови Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради. За його словами, позачергові парламентські вибори будуть через два місяці. Протягом цього часу президент закликав депутатів ухвалити закон про скасування депутатської недоторканності та внести зміни до виборчого законодавства.
Зеленський також закликав членів Кабінету Міністрів подати у відставку.
21 травня, Президент України Володимир Зеленський офіційно розпустив Раду і призначив вибори на 21 липня. Забезпечити фінансування виборів доручено Кабінету міністрів.
Спікер Верховної Ради Андрій Парубій видав розпорядження, згідно з яким позачергове засідання Ради призначено на 22 травня 2019 о 12:00.
Радник Зеленського, а нині глава Адміністрації Президента Андрій Богдан у вівторок увечері повідомив, що узгоджений текст законопроекту про внесення змін до закону про вибори народних депутатів України буде підготовлений до 7 години ранку 22 травня. За його словами, зміни до виборчого законодавства стосуватимуться скасування мажоритарної складової і зниження прохідного бар'єру до парламенту до 3%. Зараз цей бар'єр становить 5%.
Кабінет міністрів 22 травня ухвалив рішення про вихід України ще з трьох угод, укладених у межах Співдружності Незалежних Держав.
Відповідне рішення було ухвалено на засіданні уряду у середу.
У пояснювальній записці зазначається, що метою цього рішення є припинення для України дії Протоколу про уніфікацію підходу та укладення Угод про запобігання подвійного оподаткування доходів і майна, вчиненого у травні 1992 року у Ташкенті (Узбекистан); Угоди між державами-учасницями СНД про співробітництво і взаємну допомогу з питань дотримання податкового законодавства і боротьби з порушеннями у цій сфері, укладеної у червні 1999 року у Мінську (Білорусь); Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з податковими злочинами, вчиненої у червня 2005 року у Тбілісі (Грузія).
Зазначається, що ці міжнародні договори втратили своє практичне значення та не застосовуються у звязку з тим, що у сфері дотримання податкового законодавства діють міжнародні міжурядові договори про уникнення подвійного оподаткування з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Молдовою, Росією, Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном.
Нагадаємо, 24 квітня Кабінет міністрів України припинив дію ще двох угод в рамках Співдружності незалежних держав про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у галузі правової охорони винаходів та Угоди про методологічне співставлення і створення загальної статистичної бази Економічного союзу в рамках СНД.
Президент України Петро Порошенко подякував українському народові
19 травня 2019 року - 19:00
Президент України Петро Порошенко в останній день своєї президентської каденції звернувся до української нації зі зверненням та подякував українцям.
«Перш за все, хотів би подякувати великому українському народу за велику честь працювати протягом п’яти років на чолі великої країни. Країни, яка вразила увесь світ силою національного духу, вразила гідністю, вразила стійкістю та свободолюбством. Особливо хотів би вклонитися захисникам України за право, можливість і честь бути Верховним Головнокомандувачем», - сказав Петро Порошенко.
Глава держави наголосив, що «зміна влади – ознака нашої приналежності до європейської цивілізації».
«Демократію ми зберегли навіть в умовах російської агресії. Завтра влада переходить до нового Президента, якого ви обрали на чесних і вільних виборах», - зазначив Петро Порошенко.
Міжнародні експерти розкрили секрет успіху розвинених країн світу
КИЇВ. 14 травня. УНН. Експерти міжнародної консалтингової компанії The McKinsey Global Institute розкрили секрет успіху розвинених країн світу, передає УНН з посиланням на звіт компанії.
Темп зростання економіки країни задає, серед іншого, великий бізнес, вважають в The McKinsey Global Institute.
"Багато країн з переважаючими темпами розвитку ВВП визнали важливість конкурентоспроможних компаній приватного сектора і створення сприятливих умов, в яких вони могли б інвестувати і конкурувати, навіть якщо вони створювали стимули для підвищення продуктивності", - говорить звіт.
Сьогодні помітно швидше ростуть ті сектори економіки, де великі компанії займають велику частку. Держава, в свою чергу, йде назустріч великим компаніям, надаючи останнім доступ до дешевих кредитів, пільговим курсом обміну, низькими ставками оподаткування.
Зі свого боку, великий бізнес сприяє зростанню ринків, що розвиваються, вкладаючи в експортно-орієнтовані галузі, в наукоємні галузі, пишуть аналітики. Більш того, великий бізнес, в середньому, виплачує своїм співробітникам вищі заробітні плати. Це дозволяє нарощувати внутрішні споживання і заощадження для інвестицій, переконані експерти.
Але існує і зворотна сторона медалі, кажуть аналітики. Йдеться про найжорстокішу конкуренцію, яка існує серед великого бізнесу в країнах, що розвиваються, а також про безперервну необхідність великих капіталовкладень. Їх, як показує практика, найкраще робити в інноваційні технології та створення нових товарів і послуг, йдеться в звіті.
Нагадаємо, в минулому році українські виробники і експортери курятини забезпечили Україну 500 млн доларів валютної виручки, з них 450 млн доларів – частка агрохолдингу Юрія Косюка "Миронівський хлібопродукт" (МХП), який є головним експортером у країні. Компанія здійснює 88,2% всіх зовнішніх поставок м'яса птиці на міжнародні ринки.
Валютна виручка, за словами експертів, гостро необхідна Україні для балансу валютного курсу, а також розрахунків за зовнішніми боргами.
«День победи» – це передусім міф воєнно-партійного керівництва, енкаведистів і тиловиків» – Ярослав Грицак
08 Травень 2019, 22:00
Історик Ярослав Грицак
Роман Тищенко
Чому вважати 9 травня Днем перемоги – помилка? Чому в Україні по-різному сприймають Другу світову війну, як залікувати історичні травми та як із цим можуть допомогти економічні реформи. Про це – у розмові Радіо Свобода із професором Українського католицького університету Ярославом Грицаком.
– Чи варто називати 9 травня «Днем перемоги»?
– «День победи» – це передусім міф воєнно-партійного керівництва, енкаведистів і тиловиків. Для них це була війна, за якою вони спостерігали з окопів, на безпечній відстані від передової. Їхня версія війни далека від фронтових реалій – «окопної правди». Цю окопну тримали за сімома замками. Зрештою, про неї не було нікому розказувати.
Радянське керівництво вибрало тактику «закидати ворога трупами»
Німецькі солдати у перші роки війни були ефективніші за радянських у 5–6 разів. Тому радянське керівництво вибрало тактику «закидати ворога трупами». Німецькі ветерани згадували, що їхні кулеметники часом сходили з розуму – радянських солдатів сотнями відправляли прямо на їхній вогонь. Чесні офіцери гинули разом із солдатами. Встановився якби природній відбір навпаки: гинули ідейні, а у живих залишалися аморальні офіцери й тиловики. Вони потім й розповідали про героїчну війну.
Радянські військові працюють у Бабиному Яру під наглядом німецьких солдатів
Про це зокрема згадує мистецтвознавець Ніколай Нікулін, який пішов на війну молодим хлопцем, а тридцять років по тому відвідав одне з полів бою під Ленінградом. Він знайшов там сотні не похованих людських решток, які лежали штабелями. Під впливом пережитого він написав книжку про щоденні реалії фронту. За його словами, війна – найбільше свинство, яке придумало людство.
Два роки тому в Росії оприлюднили реальну статистику втрат – йдеться про 20 мільйонів бійців і стільки ж цивільних. Це настільки велика цифра, що вона просто не вкладається в голові
Реальна війна кардинально відрізняється від тріумфального радянського образу. У ній не було переможців, а лише одна суцільна жертва, страждання та величезна несправедливість. Проте через те, що «окопна правда» зникла, лунають слова «Ми победили и можем повторить».
Сталін говорив про сім мільйонів загиблих, Брежнєв – про 20 мільйонів. Два роки тому в Росії оприлюднили реальну статистику втрат – йдеться про 20 мільйонів бійців і стільки ж цивільних
Це настільки велика цифра, що вона просто не вкладається в голові. У мого знайомого у Львові батько був ветераном-фронтовиком. Він казав, що за таку перемогу треба судити. 9 травня потрібно не святкувати, а вшановувати загиблих та їх замовчені спогади.
Президент України Петро Порошенко під час акції «Перша хвилина миру» у День пам’яті та примирення. Київ, 8 травня 2016 року
– Розкажіть про Другу світову на Галичині – Львів постраждав більше під час радянської, чи нацистської окупації?
– Міська структура Львова майже не постраждала від світових війн, натомість населення суттєво змінилося. Про його долю найвлучніше сказала моя колега Ірина Старовойт: «Після війни Львів виглядав, якби на нього скинули нейтронну бомбу – люди зникли, будинки залишилися».
До війни половину населення складали поляки, третину – євреї, українців було 10–15%. Під час війни Львів втратив до 80% населення. Гітлер винищив євреїв, Сталін вивіз поляків. Місто стало українським, але без передвоєнної української еліти – абсолютна більшість української інтелігенції зі страху перед радянськими репресіями втекли на Захід.
Жінка єврейської національності втікає від юрби у Львові, місті, що в міжвоєнний час було польським, потім окуповане СРСР і врешті нацистами, фото червня чи липня 1941 року. За активного заохочення нацистів євреї радянської України й інших окупованих територій зазнавали справжніх жахіть. Тисячі їх були замучені і вбиті в перебігу погромів, влаштованих у Центральній і Східній Європі
У 1939–1941 роках у радянській зоні окупації колишньої Польщі – Західній Білорусії й Західній Україні – число жертв репресій було у 3–4 рази більше за німецьку! Тому влітку 1941 року німців зустрічали як визволителів. Вони розглядали Галичину як німецьку територію, і шанси на виживання пересічного українця були доволі високими.
Проте на Наддніпрянщині влада німців була безжальною. Радянська армія стала визволителями для жителів тих територій, оскільки врятувала їх від фізичного знищення й перетворення в расу рабів.
Нацистський вартовий у Києві, 19 вересня 1941 року
Для росіян Сталін є творцем перемоги, який підняв Росію з колін і зробив її світовою державою. Для українців він є творцем Голодомору
Тому населення Галичини й решти України по-різному пам’ятає війну. Ці дві правди важко примирити між собою, але потрібно намагатися. Для цього треба, зокрема, перестати порівнювати, хто із диктаторів був кращим – Гітлер чи Сталін. Обоє були злочинцями, хоча кожен у свій спосіб.
Треба зауважити, що більшість українців це розуміє. Одна з різниць між колективною пам’яттю українців і росіян полягає у протилежному ставленні до Сталіна. Для росіян він є творцем перемоги, який підняв Росію з колін і зробив її світовою державою. Для українців він є творцем Голодомору.
Окупований Крим. Акція комуністів у Криму, 17 березня 2015 року
– Як можна примирити різні історичні пам’яті?
– Таких способів є чимало – конфронтації двох історичних пам’ятей не нова річ. В Іспанії пам’ять жителів про їхню Громадянську війну теж поділена між тими, хто був за Франко і проти нього. Тому після смерті Франко про війну було заборонено говорити на публіці. Свідома амнезія стала шляхом до реформування і відбудови країни.
Найуспішнішою моделлю примирення історичних пам’ятей є німецька – засудити й нацизм, і комунізм
Проте ми не маємо настільки свідомого політичного класу, як тодішній іспанський, не маємо короля, який би був третейським суддею. Натомість поруч є Росія, яка намагається нав’язати свою модель пам’яті. Французи ніколи не говорили іспанцям, що вони мають думати про Франко. Росія ж буде завше нам казати, як ми маємо думати про свої події та про своїх героїв.
Найуспішнішою моделлю примирення історичних пам’ятей є німецька – засудити й нацизм, і комунізм. Проте у випадку України це б означало засудити також і злочини українського націоналізму. Це не станеться, оскільки в Україні є й буде безліч людей, які на це ніколи не погодяться. Зрештою, німецька модель не спрацювала в жодній країні, крім Німеччини.
Особисто я надаю перевагу британській моделі: герої різних сторін приймаються як частина спільної історії, їх сильні сторони зауважують, а злочини засуджують. Проте для такої моделі треба мати цілком іншу політичну культуру.
Потрібно розуміти, що жодна із цих моделей не є панацеєю, проте є універсальне правило: щоби примирити суспільство – потрібно говорити про долі простих людей, а не героїв та ідеології. Герої розділяють, а жертви об’єднують. Змалювання щоденних випробувань дозволяє інакше поглянути на війну та зрозуміти, що вона є злом у своїй сутності. Навіть справедлива та захисна війна нівечить і ранить людей.
Місце групового самогубства у Відні в 1945 році. Радянська армія увійшла до столиці Австрії в середині квітня 1945 року
– Поясніть вашу тезу про те, що економічні реформи лікують історичні травми?
– Я колись спитав свого шведського колегу про те, хто є найбільшими героями Швеції. Він надовго задумався, а потім сказав: «Може, «АББА»?»
Щасливі народи не потребують воєнних героїв. На жаль, ми не можемо дозволити собі такої розкоші. Крім того, що нам постійно загрожує Росія, ми хронічно є багатою країною бідних людей.
Пам’ять про минулі трагедії зупиняють розвиток і не дають зробити ривок. Лікувати історичні травми найкраще економічними та політичними реформами
У 1990 році аналітики Deutsche Bank зробили прогнози про перспективи розвитку різних союзних республік, якщо СРСР розвалиться. Експерти підрахували кількість населення, рівень освіти й індустріалізації, ресурси – за всіма показниками Україна мала найкращі шанси на економічний успіх.
Проте за 29 років Україна стала першою з кінця. Навіть серед колишніх республік Радянського Союзу вона має чи не найгірші економічні показники. Німецькі економісти у прогнозах не врахували історію. Українська нація народилася у війнах і революціях, тому має родові травми. Пам’ять про минулі трагедії зупиняють розвиток і не дають зробити ривок. Лікувати історичні травми найкраще економічними та політичними реформами. Чим заможніше суспільство, тим менше воно переймається минулим.
Тому спершу потрібно збудувати сильну економіку та створити армію, яка б запобігла воєнним драмам. Необхідна також й історія, яка б об’єднувала державу – успішні реформи важко впроваджувати в країні з протиріччями. Проте країна стає все більш згуртованою – розбіжності не переростають у вуличні сутички. Єдність нації зможе закріпити мережа громадських організацій, ефективна система державного управління і активне громадянське суспільство. Ідеальної солідарності ніколи не буде, однак завжди можливо нормально існувати.
Медалі та квітка червоного маку на грудях військовослужбовця, Івано-Франківськ (архівне фото)
