Это о людях, претендующих на роль героев нашего времени. Они любят рассказывать о своих достоинствах и успехах -- как они это понимают. Другой вопрос -- насколько они честны. Каковы их истинные мотивации, интересы и цели?
Лицо украинского политика-бизнесмена, "птенца гнезда Бакая" Андрея Артеменко -- как он сам себя подает. Смотрите-слушайте (видео информативнее, чем распечатка) и думайте. Привожу несколько цитат из интервью (подчеркивания мои).
 
"В 1995 году я жил в США, по грин-карте, и работал помощником юриста в одной адвокатской компании (двумя годами раньше он окончил КПИ и получил диплом инженера-системотехника. -- Spectatrix). Только приобрел дом, заработав на него за три года. Тогда я был, наверное, первый национальный футбольный агент, дал "зеленый свет" не просто многим спортсменам, а личностям. Это были взаимоотношения с Лобановским, Суркисом и целой плеядой киевского "Динамо" второго пришествия... Тогда меня заметил Бакай. Он принял решение, что он сопровождает, финансирует некоторые футбольные клубы, и пригласил меня, чтобы, когда человек достигал определенного роста, сопровождать его по юридическим вопросам, искать для него футбольный клуб, договариваться о его футбольных трансферах, о его личных условиях, сопровождать его семью и т.д... Это была та работа, которую еще никто тогда в нашей молодой республике не делал. Я был первым. Когда Шевченко был продан в "Милан", мне хотелось стоять рядом с этим трансфером, потому что размер комиссионных был достаточно велик, но я привозил президента "Пармы" к Григорию Михайловичу Суркису, в 1997 году, по вопросам продажи Шевченко за 28 миллионов долларов.  Благодаря моим скромным усилиям были проданы  такие футболисты, как Максимов, Скрыпник".

"Два с половиной года, до 1 декабря 2013 года, я прожил и проработал в Катаре. У меня был контракт, я туда перевез семью. Бизнес там был связан с обслуживанием военных баз, которые находятся на территории Катара – грузовая логистика... Это была моя основная работа в Америке, 7 лет. Мне помогли устроиться американцы, которые и сегодня помогают нашей стране промоутировать Украину, защищать  ее интересы".

"О "Правом секторе" узнали фактически в конце января, на Майдане. До этого организации как таковой не существовало. Был "Тризуб", "Белый молот", другие патриотические организации, которые сформировались как "Правый сектор" непосредственно с моим  финансовым участием. 1 декабря 2013 года мы на Майдане встретились с Николаем Карпюком (они познакомились в СИЗО, не то Лукьяновском, не то СБУ.-- Spectatrix)... он меня познакомил с Ярошем, со Стемпицким, Тарасенко, с другими. Это был костяк, 20-30 человек, которые стали тем легендарным "Правым сектором".

"Бюджет "Правого сектора", все, что прошло через счета, финансы, которые прошли через финансовые платежи, колоссальные пожертвования –  это свыше 3 миллионов".

"У Януковича было машин 17, а вот у его окружения машин было больше. Большое количество не чистых на руку "патриотов" декларировали, что они представляют "Правый сектор", и просто занимались откровенным грабежом. Грабили все, что плохо лежит, решали свои коммерческие проекты, выясняли свои отношения, прикрываясь флагом "Правого сектора". За это время фактически было украдено больше 100 автомобилей (Ай-ай-ай! Как же это СБУ, Валентин Наливайченко, приятель Яроша, который был его помощником ещё до Майдана, допустили такое? И куда смотрел всесильный Аваков?   -- Spectatrix), и нам стоило больших усилий возвращать все обратно. Нам тогда не удалось перевести "Правый сектор" в партию – сделать нормальным политическим проектом. Собственно, ради чего я туда и приходил".

- Вас в свое время выпустил Кузьмин, и за вас поручительствовал Добкин. Поддерживаете ли с ним сегодня отношения?

- Да, здороваюсь. С Добкиным я познакомился после того, как я вышел. Тогда ходатайствовала Тимошенко за мое освобождение, и подписались пять народных депутатов,  в том числе и Добкин. Это было первое мое освобождение. Когда я вышел, я нашел каждого из этих депутатов и поблагодарил.

- Почему вы вошли в Радикальную партию?

- У нас в стране практически нет идеологических партий. С Ляшко меня связывает то, что в то время, когда я занимался "Правым сектором", я решал в том числе и силовые вопросы, вопросы обеспечения безопасности. Я во фракции отвечаю за безопасность, за некоторые экономические вопросы, я отвечаю за некоторые проекты по привлечению иностранных инвестиций для Украины.

Источник:

http://112.ua/interview/cherez-scheta-pravogo-sektora-proshli-kolossalnye-pozhertvovaniya-320235.html

Интересно сравнить с тем, что пишут о нем другие:

http://ru.slovoidilo.ua/person/3471-Mosijchuk-Igor-Vladimirovich.html
http://antikor.com.ua/articles/9487-andrej_artemenko_-_finansovyj_rulevoj_pravogo_sektora
http://www.cheap-trip.eu/ru/2015/12/18/pochemu-velykobrytanyja-otkazala-v-vyze-ukraynskomu-deputatu-myllyoneru/

Гуляв сьогодні - звичайно, ж з фотокамерою - по Хрещатику та Майдану незалежності. І зробив отаке фото. Цікавлюся історією Другої Світової війни. Тільки в "розширеному", так би мовити, плані - від її початку де-факто 18 вересня 1931 року - так званий "мукденський інцідент" та вторгнення японськиї військ до Маньчжурії до капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. Але про деякі міста, зазначені на цьому фото, я раніше не чув. Соромно мені за це. Але вчитися ніколи не пізно. Але автор цієї інфографіки забув про принаймні 2 міста, які теж стали трагічними символами Другої Світової війни. Додав їх. Може хтось підкаже іще?

Добро пожаловать, друзья, в наш блог Maidan.in.ua

Майдан.in.ua — первый проект осознанного выбора гражданского общества Украины. Впервые мы сами формируем власть на основании народных рейтингов и доверия будущим политикам и общественным деятелям, которым мы сможем передать власть в Украине.

Подробнее вы можете ознакомиться на одноимённом сайте www.maidan.in.ua или задать вопросы в этой группе. Поделитесь своим мнением.

Спасибо.

Україна
Дніпропетровська Громадська організація
«Євромайдан-Дніпро»
ЄДРПОУ:39147163, свідоцтво про реєстрацію №1417294 від 21.03.2014р
Україна 49000, м. Дніпропетровськ, площа Героїв Майдану 1, оф. 356
адреса для листування : 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 52-А/23.
www.maidan-dnepr.org e-mail: [email protected] конт.тел. +38 067 277 4 555.


















Голові Дніпропетровської ОДА
Голові обласної ради
Прокурору області
Начальнику поліції Дніпропетровської області
Начальнику обласного управління СБУ
Дніпропетровському міському Голові
Для підтримки та допомоги: Президенту України Петру Порошенко
Голові Верховної ради України
Прем’єр міністру України


ЗВЕРНЕННЯ
«що до проведення зустрічі з громадськістю»


На жаль, добра практика Ваших зустрічей з громадськістю, останнім часом припинена. Але ж необхідність в спілкуванні активної частини громади з Вами, як з керівників влади та правоохоронних органів не зникла, виникають багато питань, які ми хотіли би доносити до Вас особисто, до того ж є факти саботажу Ваших підлеглих по виконанню діючого законодавства, та навіть Ваших порад та наказів.
Виходячи з цього, просимо Вас призначити день та час зустрічі з громадськістю, про це пропонуємо повідомити нас будь яким зручним для Вас засобом .
Для того, що б спілкування пройшло коректно, дієво, в короткий час, повідомляємо Вам про питання, що турбують громадськість на сьогодні:
1. Наш активіст повідомив нам факт відмови воякам з АТО, в працевлаштуванні в міському відділенні поліції Дніпропетровська. Є конкретні призвища тих, кому відмовили.
2. Нещодавно стався прикрий факт незрозумілої зміни керівника місцевого військового шпиталю, який викликав обурення волонтерів та вояків АТО.
3. Припинені зустрічі з громадою Прокурора області, ці зустрічі стали випадковими, спонтанними, та на рівні його заступників.
4. Таємно від більшості громадських організацій складена громадська рада при СБУ, що не може не турбувати спільноту. Окремі співробітники відомства налагоджують співпрацю з тими «активістами», які не мали відношення до участі в революції гідності, та мають маргінальне минуле, що мабуть зручно для маніпуляцій і провокацій середи активної нормальної громадськості. Є випадки участі співробітників СБУ в замовних провокаціях, які потім стають приводом для очорнення в ЗМІ РФ громадських активістів, та нашого вищого керівництва ,
5. Органи місцевої влади нажаль байдуже ставляться до незаконних захоплень берегів річок Дніпра, Оріль, Самара та інших. Нових рішень по цьому немає, кримінальне переслідування також відсутнє. Наприклад «президент новоросії» Олег Царьов, продовжує зберігати за собою 10,5 га берега Дніпра.
6. Також Ваші інстанції чомусь замовчують факт про викрадення у громади міста Дніпропетровська 96 об’єктів .
7. Загубився факт привласнення історичної будівлі, що належала Жовтневому відділу освіти, яку вкрав разом з тещею колишній ПРівець і екснардеп Ступак.
8. Закон про очищення влади невиконан, в більшості виконкомів райрад, райдержадміністрацій всі ті ж заступники, начальники управлінь і відділів.
9. Незмінними залишаються держпосадовці лісових господарств області, заповідників, хоча там вони ж сприяють знищенню лісів, річок, заповідних зон.
10. Учасники революції гідності, навіть ті, що мають гідну освіту і досвід роботи, ігноруються при вирішенні кадрових питань.
11. Імітується робота по захисту прав дітей, та збереження майна дітей сиріт. В минулі роки низка держслужблвців була помічена прокуратурою в крадіжці квартир дітей сиріт, коштів з їх соціальних гарантій, але ж кількість тих хто притягнутий до відповідальності збігається до нуля. Навіть кадрові зміни в Державі, не привели в нашому регіоні до зміні тих посадовців, що відзначилися у обкраданні дітей.
12. Якість харчування у школах і дитячих садочках міста завжди була на межі незадовільної, при цьому в низці районів обласного центру 23 роки поспіль, послуги харчування надавалися одними ж тими ж комерційними структурами.
13. Прихований злочин по незаконному видобутку з під ґрунту металобрухту, та знищення зелених насаджень, про якій повідомив поліції наш активіст Єрошкин, під час злочину, якій стався біля міської лікарні № 4, на ж/м Західний, ще 07.03.2015р.. Черговий наряд затримав злочинців, встановив їх особи, але ж керівник районного відділення поліції відпустив злочинців, кримінальне провадження не порушене.
14. В 2014 році, наш активіст Кашик, зробив заяву про злочин – незаконне захоплення лісової земельної ділянки в Кіровському лісництві, гр. Лісічним. На сьогодні діє рішення суду про звільнення земельної ділянки, але ж Дніпропетровській відділ поліції не вбачає злочину, в якому до речі замішані посадові особи з управління лісового господарства.
15. Наш активіст Жих, в червні минулого року зафіксував злочин в АНД районі по незаконному видобутку піску відомим злочинцями (гр.Жирко), при цьому був жорстоко побитий. Кримінальне провадження стосовно незаконного видобутку піску відсутнє, а справа по побиттю журналіста і нашого активіста не розслідується під різними надуманими приводами.
16. Наш активіст Кожушко, в минулому році надав заяву про злочин, стосовно незаконних земельних оборудок головами комісій міськради Дніпропетровська Царьовим і Лупандіним, які по оцінкам народного депутата Денисенка, завдали шкоду Державі в розмірі 300 000 доларів США. Слідство імітується, реального розслідування не має.
17. Наш активіст Руденко викрив злочин, що до розкрадання Державного майна на заводі ДП «ДЕВЗ», приблизна шкода Державі більше 40 000 000 гривень. Лише з березня, при новій слідчій Ухваткіної, почалися хоч якийсь дії по розслідуванню резонансного злочину, але слідча станом на вчора немає супроводу та допомоги від оперативників, за нею та вказаною справою ніхто не закріплений, доручення слідчої виконуються мляво, це є неприпустимим.
18. 04.03.2016р. біля інформагенції «Дніпро пост» та телеканалу 34, була спроба нападу на наше керівництво, перед прес конференцією, де ми виступали в законний засіб проти тарифів. Особи в кількості до 20 чоловік, з холодною зброєю, зірвали наш мирний та законний захід. Вони представилися «Правий сектор», але ж ми знаємо і товаріщюємо з «Правим сектором», це були самозванці. Їх особи частково встановили поліцейські, але ж нас ніхто не викликає, не опитує, взагалі невідомо про наявність кримінального провадження, хоча заяву про злочин, ми надали до міської поліції того ж дня.
19. 08.05.2013 року, в Ленінському районі відбувся захід Партії регіонів «Проти фашизму», де колишній голова райради Коваленко, його заступник Стрельніков, начальниця служби у справах дітей Гулідова, поливали брудом Петра Порошенко, Арсенія Яценюка, Віталія Клічко, при цьому зловживая владою, в учбовий час та спеку в 30 градусів, зігнали на захід, що вібувся на Набережній у Молодіжного парку, біля 200 дітей молодшого і середнього віку. Наші заяви 2014-2015 років, залишилися без відповідного законного реагування. Знущання над дітьми прощати не можна.
20. Немає жодних відомостей про розгляд справи побиття Євромайдану в Дніпропетровську, що стався на Європейській площі 23.11.2013 року. В лавах нашої організації є декілька потерпілих, хоча цього статусу їм не надано, слідство свідками та доказами не цікавилося.
21. Бажаємо дізнатися, чи розслідуються зараз справа стосовно розгону мирного мітингу 26.01.2014р., з ким контактувати, що до надання свідчень і доказів, надання статусу потерпілого де яким нашим активістам.
22. З 2004 року йде нахабне знищення Кіровського лісництва. Та Орільского заповідника. Під виглядом санітарних та прохідних порубок, наймити разом з лісниками гектарами знищують здоровий дорослий ліс. Справи порушувалися, та вірогідно за хабар відразу закривалися. Жодного разу ніхто не перевірив на відповідність технічним, біологічним, законним нормам, так звані «поруб очні паспорти», ніхто не долучив до справ фахівців, експертів, не запитав висновків стосовно правил норм порубки, та не порівняв їх з фактичною порубкою, ніхто не встановлював що насправді рубають наші дуремари та дроворуби, тому і справи глохнуть не почавшись, а ліса все менше.
23. Продовжується нахабна незаконна забудівля на вул. Південна, що в істричній частині обласного центру. Всі служби заявили, що це незаконне будівництво, є заява про злочин від нашого активіста Котихова, але слідство не ведеться, а поліція як зачарована не може припинити незаконні дії злочинців забудовників.
24. Майже рік розслідується справа замаху на вбивство нашого активіста Руденко, в Дніпропетровському відділенню поліції. СМЄ, яке можна було отримати слідству ще наприкінці червня 2015 року, під тиском активістів і прокуратури, отримане слідством на днях. Злочинець відомий, ми займалися розслідуванням де кількох його злочинів, в тому числі і причетності до побиття майданівців (він один з керівників і фінансових донорів СК «Тайфу»), він неодноразово погрожував Руденко та іншим нашим активістам вбивством. А після того, як за нашою ініціативою через суд, в нього відібрали земельну ділянку, він організував під виглядом хуліганських дій, напад на Руденко, який вижив завдяки випадковим свідкам, які не дали банді довести свій намір вбивства до кінця. Вважаємо, що районне слідство наврядче розкриє тяжкий, але при цьому простий злочин.
25. Тільки з ЗМІ ми дізнаємося, що існують атестаційні комісії для поліції, з участю громадськості. Хотілось би знати, які вимоги до учасників з боку громадськості, як на практиці увійти в них, хто безпосередньо цим у Вас займається, хто з громадськості вже входить до їх складу та на яких підставах, і головне коли буде відбуватися ця атестація.




Голова ГО «Євромайдан – Дніпро» В.В.Таратушка

Фільм про події Революції Гідності в Україні у листопаді-лютому 2013-2014 років “Зима у вогні” (Winter on fire: Ukraine’s fight for freedom) може виграти “Оскар” у номінації “Кращий документальний фільм”.

Журналистка и культурный критик Евгения Олейник о фильме В.Тихого "Бранці" (завтра, 25 февраля, выходит в прокат).

«Пленники» Владимира Тихого – довольно своеобразная попытка реконструировать события утра 20 февраля 2014-го. В поиске правды режиссер последовал за своим героем - 20-летним харьковчанином Сашей Клочко. Вместе они разыскивают солдата Внутренних войск, которого Саша на несколько минут «взял в плен» в Октябрьском дворце во время финальных стычек на Майдане.

Если верить Владимиру Тихому, пресс-служба Нацгвардии всеми силами пыталась помешать расследованию. А потому повествование «Пленников» блуждает от свидетеля к свидетелю, перемежаясь с флэшбеками революции, и, в общем, напоминает некий коллаж: тут и анимация, и кадры расстрелов, и новостные сюжеты, и акции семей Небесной сотни, и зарисовки из личной жизни главного героя. Все это складывается в несколько хаотичный рассказ, к месту и не к месту озвученный треками «Океана Эльзы».

По ходу действия в «Пленниках» появляются и другие персонажи, за которыми тянутся истории, заслуживающие отдельных фильмов. Один из них – 46-летний львовянин Иван Бубенчик, командир батальона «Запад 2». В мирной жизни он учит детей рыбалке и сетует, что мэрия никак не отдаст в распоряжение пруд для тренировок. В фильме же Бубенчик рассказывает, как утром 20 февраля убил из автомата Калашникова двух командиров «Беркута», а после спустился на Майдан и двинулся в сторону Дома профсоюзов, раня милиционеров, чтобы создать впечатление, что у активистов много оружия. Остановился, когда закончились патроны – их было 75. После этого «Беркут» бежал, а в протестующих начали стрелять из огнестрельного оружия.

«Эта история много расставляет на свои места, – начинает дискуссию в киевском «Жовтне» правозащитник Константин Реуцкий. – Фильм очеловечил «Беркут». До этого я не мог объяснить их действия ничем, кроме патологической жестокости. Стрельба с балкона консерватории продолжалась около часа, можно представить, что сообщали своему начальству срочники Внутренних войск. Спецрота «Беркута» ехала, думая, что начался вооруженный штурм правительственного квартала. Я специально пересмотрел съемку журналистов с той стороны баррикад, с угла Институтской и Банковой. Я не увидел кровожадных упырей в этих «беркутовцах», я увидел растерянных людей, которые выполняли приказ. Да, они совершили преступление. Их не оправдывает, что они думали, что за щитами скрывается стрелок. Но осознают ли свою ответственность Бубенчик и Парасюк? Понимают ли они, что если бы утром не началась стрельба, такого кровавого исхода могло бы не быть?»

«Вы случайно не СБУ представляете?» – перебивают Реуцкого из зала.

«Скорее, ФСБ!», – с энтузиазмом поддакивает кто-то с задних рядов.

Достоверность истории Ивана Бубенчика под вопросом. Многие задаются вопросом, почему он объявился лишь спустя два года. Сам Бубенчик говорит, что много раз пытался рассказать о своем поступке, но ему не верили. Но материалы об анонимном стрелке из консерватории появились в некоторых изданиях еще год назад. Так или иначе, реакция на опубликованную историю куда лучше иллюстрирует не наше прошлое, а наше нынешнее состояние.

«Я человек совестный. Вы же видели – у меня закончились патроны, – тихо обращается к публике Иван Бубенчик. – Все лидеры Майдана обещали, что патроны будут. Я бы не остановился. Я хотел бы, чтобы вы поняли: я всего-навсего солдат, который берет на себя ответственность убить или оставить в живых. Такие люди тоже имеют право на существование. Есть пекари, есть хирурги, а есть солдаты, которые обязаны защищать государство».

Сразу после киевской премьеры «Пленников» вспыхнул скандал. Издание Bird In Flight опубликовало интервью с Иваном Бубенчиком, которое дистрибьютор фильма 86PROKAT счел крайне необъективным – мол, с точки зрения журналиста Иван предстал кровожадным головорезом. Интервью и вправду сильно не хватает контекста событий на Майдане, но изложенное в нем практически не отличается от того, что Бубенчик рассказывает в «Пленниках». Учитывая, что Bird In Flight – русскоязычный сайт, многие забеспокоились, что историю Ивана может использовать российская пропаганда. Один из участников дискуссии, основатель сайта StopFake Евгений Федченко обращает внимание на то, что с точки зрения большинства россиян, украинцы нарушили закон, уже выступив против власти – пусть и преступной. Но, как подчеркивает Константин Реуцкий, ответственность за последующие утраты – с обеих сторон – несет не только «Беркут».

Тем не менее, такое заявление правовед Владимир Василенко называет «тяжелым обвинением». «Утверждать так – значит перевернуть все с ног на голову, – говорит он, и зал аплодирует. – Конечно, люди были вынуждены обороняться. Но у них не было боевого оружия…»

«А это доказано?» – интересуется модератор Андрей Куликов.

Вопрос повисает в воздухе.

«Я видел оружие на Майдане 18 февраля, – говорит директор Института национальной памяти Владимир Вятрович. Это были смешные «воздушки», травматическое оружие, какие-то обрезы. Стадия мирного протеста закончилась 16 января, после принятия диктаторских законов. Я считаю, что Иван – человек, который и вправду переломил ход истории».

Объясняя, а порой даже превознося действия Бубенчика, большинство участников дискуссии не видят оправдания солдатам и бойцам «Беркута». Саша Клочко считает: ими руководил, прежде всего, страх перед властью. Евгений Роженюк, подполковник ЗСУ, а во время Майдана – начальник группы связей с общественностью Внутренних войск, утверждает: у солдат срочной службы выбора не было. Разве что дезертировать и предстать перед трибуналом.

«В фильме Саша говорит, что пытался понять солдат и «Беркут», но они никогда не пытались понять активистов!» – девушка с первого ряда пытается перекричать возмущенный зал.

Режиссер «Пленников» Владимир Тихий уверен: в те дни на Майдане царила психология войны, и действия участников противостояния следует оценивать именно с этой точки зрения. Все были истощены до предела. Мир разделился на «наших» и «врагов». И по объективным причинам два года спустя мы все еще руководствуемся этой психологией – даже в мирной жизни. Стремление к правосудию граничит с жаждой возмездия, – которая, как известно, не избавляет от травмы, а лишь усугубляет ее. Героизация Майдана происходит одновременно с героизацией войны и тотальным осуждением «беркутовцев» (безусловно, заслуженным), хотя многие с «той» стороны баррикад первыми отправились воевать на Донбасс, да и среди других военных нет однозначного отношения к революции.

Практически любая попытка не оправдать, но вернуть в поле зрения другие человеческие позиции зачастую наталкивается на острое неприятие.

В «Пленниках», которые мотивируют рассматривать Майдан с обеих сторон, пока каждый видит только то, что хочет. Фильм мог бы начать процесс демифологизации революции. Однако для этого одних усилий кинематографистов мало. Для осознания и примирения нужно тщательное и справедливое расследование, которого в ближайшее время, похоже, не предвидится.

http://culture.lb.ua/news/2016/02/24/328661_uzniki_poryadka.html

               Рівно опівночі, казати б, уже 21 лютого ц.р., у готелі «Козацький», що на Майдані Незалежності, розпочалася прес-конференція тих, хто начебто його захопив у суботу Були такі провокативні повідомлення. За столом зібралися четверо людей у камуфляжах і двоє в цивільному. Один із них, кого я добре знаю – колишній народний депутат України ряду скликань Юрій Кармазін.

                Тривала вона рівно годину. Те що там говорилося, думаю, стовідсотково відповідає реаліям дня. Те, що наболіло в мільйонів українців після Революції гідності. Що владу в Україні захопили олігархи і їх безпардонні й нахабні служки, що так званими «реформами Порошенка-Яценюка», які перетворилися в банальний грабунок народу, людей доведено до повного розорення і відчаю. І кінця краю цій брутальній татьбі немає. Що так звані Мінські угоди це повна і неприкрита зрада України. Що глава держави практично усунувся від виконання своїх обов’язків, не бажаючи міняти ЦВК. Що на головні державні пости він висовує своїх кумів, загалом бездарних, сірих людей, для яких інтереси держави на якомусь там 47-му місці. Всі вони безбожно обкрадають державний бюджет і кричать про боротьбу з корупцією. Глава уряду з своєю бригадою злодіїв також розкрадає державу.

                Усього навіть не передаси про що говорили люди, відчуваючи свою відповідальність за долю держави, інтереси якої  практично неприкрито здають московітам Порошенко, Яценюк і їхній верткий підручний Гройсман.

                Юрій Кармазін зачитав до двох десятків категоричних вимог людей, які зібралися за столом, а там, як я зрозумів, були командири підрозділів, які пройшли АТО, і як можна було зрозуміти, представляють новоутворену організацію за дотримання вимог Конституції. Усе це робилося на фоні розгорнутого за спиною учасників зібрання прапора зі словами РПС. Вони оголосили, що їхня мета 21 лютого ц.р., о 17:00 провести на Майдані всенародне віче з вимогами до влади прозвітувати перед українським народом про зроблене за два роки. Кармазін декілька разів підкреслював важливість того, що це не третій Майдан, це продовження другого, вимогами якого влада підло знехтувала. 

                Серед найперших вимог до влади – негайно звільнити з ув’язнення всіх патріотів, яких «запакували» під різноманітними приводами до в’язниць. Притягнути до кримінальної відповідальності поплічників Януковича, які допомагали йому розкрадати Україну, а тепер втираються у владу, знову дориваються до командних висот в економіці і управлінні. Звільнення прокурорів і судів, які заплямували себе переслідуваннями майданців, служінням владі злодіїв. Арешту корупціонерів, казнокрадів, які зажили по-новому. Звільнення уряду крадіїв Яценюка. Притягнення їх до відповідальності за повний розвал економіки. Розпуск Верховної Ради, оголошення імпічменту президенту держави за зраду інтересів України. 

Новостворена організація бажає на віче пояснити тим, хто дорвався до влади, став служками олігархів, що жодне з завдань, за яке віддали життя тисячі патріотів України, починаючи з героїв Небесної сотні в лютому 2014 року, нинішніми керівниками держави не виконано. Жодне!  Глава держави, прем’єр-міністр, нинішній секретар РНБО безславно здали ворогам Крим і частину Донбасу, вперлися рогом у якісь дикунські Мінські угоди, які є насправді смертельним зашморгом на шиї України, котрі передбачають, зокрема, амністію убивцям українців, зміну Конституції на догоду Медведчуку і Путіну. А відтак і устрою держави. Усе це разом узяте засвідчує, що українська дипломатія, за яку відповідає перед народом України персонально глава держави, разом з контрольованим ним зовнішньополітичним відомством, програли в міжнародній політиці все, що лише можна було програти. Ізганьбилися навіки разом зі своїм маленьким міжнародником Клімкіним. Отримали повне фіаско. Що від зрадницьких Мінських угод потрібно негайно відмовитися, як і від Норманського формату переговорів, де пан Порошенко проявив себе повним профаном. Учасники нічної прес-конференції  закликали українську владу якнайшвидше переходити до вирішення проблем на основі Будапештської угоди від 5 грудня 1994 року з додаванням за столом переговорів окрім США, Великобританії, Росії, Китаю й Франції, як основних учасників гарантії безпеки України за здану ядерну зброю,  ще й Польщі та Туреччини, як наших найближчих і впливових сусідів.

Цікава деталь. На прес-конференції були присутні представники ряду телевізійних каналів, але жоден з них цю розмову не транслював наживо. За винятком якогось телеканалу з поміткою 17-ть, сигнал якого розповсюджувався в Інтернеті. При чому здійснювався репортаж через Інтернет видання Житомир.інфо.

Зрозуміло, що нині в Україні вся телепродукція належить олігархам. Вони вирішують, що нам можна знати, а на що накласти табу. Суворіше, ніж у часи комуністичного режиму. Люди, які зібралися в готелі «Козацький» одразу виступили проти олігархізації держави й привласнення багатіями медійного простору. Думаю, що телеканали навряд чи покажуть цю прес-конференцію, позаяк це означатиме Ахметовим, Коломойським, Пінчукам вихльостати самих себе.

Але через 10-12 хвилин після закінчення прес-конференції, (себто, на початку другої ночі), на тих, хто транслював події з публічними заявами РПС і залишався в прямому ефірі, стали нападати якісь люди. Вихопивши мікрофон, один із них став вигукувати, що 17-ий канал мовбито фінансується колишніми оплічниками Януковича – Арбузовим та Захарченком, а тому, мовляв, йому зовсім не потрібно вірити. Це, мовляв, вороже кіно. Зчинилася страшенна штовханина в прямому ефірі. Подібне продовжувалося, напевне, з хвилин двадцять – не менше. Але трансляція телеканалу з Майдану, де ночує група активістів, які в неділю, 21 лютого, планують провести всенародне віче, продовжується. Його в Інтернеті ви можете отримувати тут.

Надзвичайно складно зрозуміти все що відбувається. Але люди, яких мені вдалося вислухати на прес-конференції, казали правильні й розумні речі. А потім я особисто вірю патріоту України, юристу Юрію Кармазіну, який серед них вів головну скрибку.

У мене склалося чітке враження, що нападки на 17-ий телеканал організовано нинішньою нечесною, ще більш брехливою, цинічною владою, ніж були попередники донецькі, з тим, щоб відрізати тих, хто прагне запитати владу про виконання завдань Майдану 2013-2014 років, Революції гідності від медійного простору. Від інформування народу. Зранку ми вже почуємо, мабуть, і про руку Москви, яка з’явилася буцімто в готелі «Козацький». Невже це вона, та міфічна Москва, а не персонально Порошенко, Яценюк, Турчинов, Гройсман довели все в Україні до повного розвалу? Народ до зубожіння? Думаю, що це абсолютна брехня…

Тому закликаю: думайте, друзі, кого підтримувати. Добре думайте...

По суті, Євромайдан за Конституцією України був однією з форм(представницька і пряма) народного волевиявлення, по-іншому, референдум чи плебисцит, але ініціатива проведення його відбулась саме знизу, а не організована владою зверху. Народ, який спочатку був обдурений, а потім вийшовши протестувати проти сваволі бандитів в високих кабінетах, і по-звірячому, як на полюванні, розстріляний, саме в ці трагічні дні два роки тому, врешті, не витерпів і повстав. Революція ще не скінчилася...
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Хронологія_та_географія_Євромайдану
http://www.unn.com.ua/ru/news/1276003-yevromaydan http://maydan18-20feb.com.ua/