хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «вибори»

Антиукраїнська меншість святкує перемогу

Відбулося чергове політичне реаліті-шоу „вибори без вибору”.

Політикани та шумовиння всіх мастей і калібрів досхочу напіарилися в ЗМІ, вилили один на одного заздалегідь визначену кількість лайна (якісного креативу та нового компромату не спостерігалося – переважно заяложені штампи), для годиться почубившись, зайнялися перерозподілом посад, сфер та важелів впливу. Електорат рахує зароблені тяжкою агітацією та голосуванням копійки. Працівники штабів кандидатів зводять дебет з кредитом, готують звіти про успіхи, пояснення поразок і витрат готівки та тихцем підраховують поцуплені тисячі у.о. Одні кандидати обґрунтовують перемогу, інші шукають (і знаходять) причини та винних у поразці.

У кожного з учасників перегонів, залежно від статусу та орієнтації, своє бачення подій, їх причин та наслідків. Ми, націоналісти, маємо свій погляд як на події, так і на їх учасників. Перш за все варто зазначити, що „обраний більшістю народу” новий прізідєнт реально обраний лише 33,8% виборців, або 26,8% населення України (що відповідає кількості росіян – 17,3%, згідно перепису 2001 р. плюс певна кількість зросійщених співгромадян та яничар-запроданців з червоних бандугрупувань). Таким чином, прізідєнта Януковича обрали виключно залишки окупантів та зрадники-покручі. А допомогли їм у цьому безвідповідальність і бездіяльність помаранчевої команди та зневіра і пасивність української громади. Якщо Тимошенко і Ющенко цілеспрямовано й наполегливо йшли до такого фіналу всі п’ять років свого кермування, то пасивність громади викликана не тільки їх „діяльністю на благо нації”, а, насамперед, браком націоналізму в свідомості мас.

Вражає ставлення до свого програшу людини, яку на минулих виборах підтримала переважна більшість українців, людини, яку саме народ зробив Президентом і яка, не зробивши жодного кроку назустріч людям з обіцяних десяти, геніально розтринькала весь кредит довіри своїх виборців та посилила ворогів. Заява Ющенка, що цей народ ще не доріс до демократії – не тільки плювок у душу всім тим, хто захищав Україну і демократію на Майдані – це визнання своєї нікчемності, дріб’язковості, нездатності до адекватної оцінки ситуації та ефективної діяльності. Звичайно, лише народ винен у тому, що не покараний жоден із фальсифікаторів виборів-2004, лише народ винен, що бандити сидять не в тюрмах, а в парламенті, уряді, відтепер – і в креслі президента, народ винен у гризні за владу серед „любих друзів”, у неповноті та непослідовності реформ, в угодах з ПР, в економічних та політичних помилках, у корумпованості і службовій невідповідності посадових осіб та службовців, у знищенні армії, медицини, освіти, вітчизняного виробника тощо. Подібне вже було. Свого часу керманичі УНР так само кляли: народ – за несвідомість, забувши, що лише під його тиском замість культурної автономії проголосили незалежність; отаманів – за отаманщину, забувши, хто розпустив армію і хто захищав державність ціною життя. Ні, пане екс-Президент, народ лише належним чином оцінив Вашу діяльність, а перемога антиукраїнської меншості стала можливою лише завдяки нікчемності переможця виборів-2004.

Тимошенко, діючи за радянськими принципами „створюємо проблему, а потім її героїчно долаємо” та „головне – вчасно і красиво відзвітувати”, напоролась на те, за що боролась. Виявилося, що Україна – це не тільки Вона, а оцінюють її не лише за зовнішній вигляд після макіяжу чи фотошопу. Результати її діяльності, м’яко кажучи, залишають бажати кращого, за вмінням брехати не відстає від Янука, а в інтриганстві – перевершує. Але – обдурила сама себе. Намагаючись смоктати дві цицьки (західну і московську) одночасно, всіляко уникала визначення своєї позиції щодо національно важливих питань та загравала з ворогами України, внаслідок чого втратила голосів більше, ніж придбала. Звинувачуючи (і небезпідставно) ПР у фальсифікаціях, нічого не зробила для їх недопущення (фальсифікатори виборів-2004 не тільки на свободі, а при владі та посадах; технічні та організаційні можливості фальсифікацій не усунені – „мертві душі” у списках як були, так і залишилися, списки неповні, проблеми з внесенням до списків та голосуванням вдома тощо). Напевно тому, що і сама не проти скористатися цими технологіями. Але ж не врахувала, що прибуток від фальсифікацій лише в Донецькій області значно більший, ніж від тих же дій у декількох західних областях. Її авантюрний розрахунок на сліпу всенародну любов і підтримку реальними справами аж ніяк не підкріплений, а за блудливі оченята та солодкі обіцянки плюс трохи грошенят на Майдан людей не виведеш.

Результат виборчого шоу цілком закономірний: влада за час свого правління зробила все можливе і навіть неможливе для втрати довіри нації, чим і скористався їх основний опонент. Практично вся діяльність „помаранчевої” команди (Президент, прем’єр, уряд, депутати, урядовці середньої ланки тощо) була спрямована на самознищення та збереження ворогів України. Причина цього одна: відсутність націоналістичної складової та ідейного стрижня в діяльності НУНС та БЮТ і, відповідно, домінування особистих, шкурних інтересів над державними, національними. Настанова на особу, а не на ідею, на дерьмократію, а не на націократію, на ліберастію, а не на здоровий націоналізм завжди програшна як для окремого політичного гравця, так і для нації та держави в цілому.

Ще в 2003 році Провідник ВО „Тризуб” ім. С.Бандери В.Іванишин у праці „На розпутті велелюднім” писав, що без якісних змін політичної системи будь-який наступний президент буде гіршим за попереднього, оскільки він приречений діяти в інтересах свого клану і зовнішніх сил, а не в інтересах народу, нації, держави.

У черговий раз відіграла свою ганебну роль і злочинна тактика дерьмо-ліберастів щодо переорієнтації національно-визвольної боротьби на боротьбу за соціально-економічні питання, з боротьби за права нації на боротьбу за права людини. Лише підміна основних пріоритетів, понять, цінностей з національних на так звані загальнолюдські дозволила прийти до влади антиукраїнській меншості. Ми закликали і закликаємо до єднання навколо національної ідеї, а не навколо безідейних партій та блоків і чергових месій-шахраїв. Ніхто з них не ощасливить народ з своєї панської ласки і не поділиться вкраденим у народу статком. Лише Орден Української Нації, створений для реалізації української національної ідеї та захисту прав і свобод українців, здатен забезпечити гідне життя народу і розквіт України. Лише у звершенні національної революції можливе вирішення всіх проблем нації (також і обрання гідного президента від більшості народу). Тож єднаймося навколо національної ідеї та наближуємо національну революцію! Боротьба триває, нація переможе!

Слава Україні! Воля або смерть!

Хворе суспільство або Ми самі гідні тих, кого вибираємо

Хворе суспільство
або
 Ми самі гідні тих, кого вибираємо

En tout cas le diable n'y perd rien 
 (при усіх обставинахбіс нічого не втрачає)




Строго кажучи, усе у цьому світі повторюється. І наші проблеми далеко не нові. Щоб зовсім глибоко в історію не занурюватися, можна провести порівняння з історією Візантії, держави близьке по духу, яке безпосередньо вплинуло на формування історичної основи сучасної України. 

 Політичні сили Імперії - партії, які також розрізнялися суспільством за кольором власних атрибутів, не мали скільки-небудь істотних відмінностей в ідеологічному плані. Крім того, більш вражаючу схожість мають і методи брудної політичної боротьби, і глибина бюрократизму (у поганому розумінні цього слова) влади, і її ж корумпованість на тлі повного небажання еліти вирішувати життєво важливі питання устрою держави не оглядаючись на особистий інтерес.
Проте, цікавіше провести аналогію з державою яка примудрилася збудувати нормальне демократичне суспільство. Тому, у продовження історичного екскурсу, з метою провести аналогії партійного будівництва в інший історичний період, так і згадуються мудрі слова Отто фон Бісмарка. ("Думки і спогади", МОСКВА - 1940)

"Озираючись назад на ці події, я бачу в них сумний доказ того, до яких меж нечесності і повної втрати патріотизму доводить у нас партійна ненависть політичні партії. Нехай щось подібне мало місце і ще де-небудь, але я не знаю іншої країни, в якій єдине національне почуття і любов до спільної батьківщини створювали б розгулу партійних пристрастей такі слабкі перешкоди, як у нас. Слова, що вважаються апокрифічними, вкладені Плутархом у вуста Цезаря про те що краще бути першим в жалюгідному гірському селі, ніж другим у Римі, завжди справляли на мене враження чисто німецької ідеї. Занадто багато хто серед нас діє в громадському житті саме так, і шукають село, а якщо не можуть знайти його географічно, то фракцію, або ж підфракцію і кліку, де вони могли б бути першими".
 
Саме тому усі наші партії не мають ідеологічної основи, а якщо бути точними, членів партії об'єднують суто меркантильні інтереси, а звідси і масові переходи з однієї партії в іншу (чи метушня по фракціях) в залежності від політичної кон'юнктури, і часті зміні партійної точки зору на одні і ті ж питання.
 
"Партії відрізняються один від одного не стільки своїми програмами і принципами, скільки тими особами, які стоять, подібно кондот’єрам, на чолі кожної з них і прагнуть завербувати собі за можливості більшу свиту з депутатів і кар'єристів-журналістів, що розраховують прийти до влади разом зі своїм вождем або вождями. Принципові програмні відмінності, які змушували б фракції до взаємної боротьби і ворожнечі, не настільки сильні, щоб пояснити ту пристрасну боротьбу, яку ці фракції вважають потрібними вести один проти одного". 

Те, з яким розлюченням партійні глашатаї ведуть боротьбу, викликає у думаючих людей у кращому разі, посмішку, а в гіршому… При цьому ми ж прекрасно розуміємо, що за формулюваннями і фразами, які потім нескінченно цитують як політичні анекдоти, стоять "ідеологи" партійних лідерів, що "вибудовують" картинку - вигляд вождя і його партії в сприятливому ракурсі. І про це писав Бісмарк:

"Партії групуються не лише в залежності від тих або інших економічних інтересів, вони борються на користь вождів фракцій, які змагаються один з одним, у відповідності до їх особистої волі і їх видів на кар'єру. Питання зводиться не до відмінності в принципах, а до того, Кифин ти або Павлів"?

І вже як наслідок та боротьба, яку ми нині спостерігаємо, а головне її результати, нічого спільного з нормальним розвитком країни не має. Той бруд, який виливається з екранів телевізора, динаміків приймачів і сторінок газет, для тих, хто виливає, логічний і виправданий. Адже переможців не судять, і для досягнення мети виправдані усі засоби.

"У політиці, як і в області релігії, вірянин - невіруючому іншого аргументу окрім одного повторюваного на тисячі ладів : мої політичні переконання правильні, а твої - помилкові; моя віра угодна богові, твоя невіра веде до прокляття. 
Хто в якій-небудь іншій області, окрім партійної боротьби, охоче узяв би на себе роль безсовісного наклепника? Але як тільки людина може виправдатися перед власною совістю і своєю фракцією тим, що виступає в партійних інтересах, так будь-яка підлість вважається дозволеною або хоч би простимою".



Чим не сучасна Україна! Правда з однією поправкою: події, що коментуються Бісмарком, відбувалися близько 150 - 130 років тому. А що у нас. Чи ми вчимося демократії? Говорять, що розумний вчиться на своїх помилках, а мудрий - на чужих. Сучасна Україна (правильніше сказати соціум) не вчиться взагалі: ні на своїх помилках, ні на чужих. 
Те, що відбувається в політикумі України - взаємна недоброзичливість партій і їх вождів, готовність жертвувати інтересами країни заради партійних і особистих інтересів, є вірною ознакою політичного кар'єризму, а точніше - злочином по відношенню до суспільства, яке їх обирає. 
А оскільки самі вибираємо, то самі і винні. А якщо не розуміємо, що робимо, то хто нам лікар.

Дмитро Новицький, 
20 лютого 2010 р.




Чим закінчиться "великий" суд Тимошенко-Янукович?

Пропоную робити прогнози. Подивимося всі разом, чий прогноз буде найвдалішим.

Юлія Тимошенко братиме участь у засіданні ВАСУ



Кандидат в Президенти Юлія Тимошенко завтра візьме участь у першому засіданні Вищого адміністративного суду, який в п’ятницю об 11:00 розпочне розгляд справи за її позовною заявою про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії про встановлення офіційних результатів президентських виборів.

"Я думаю, що обов’язково Юлія Володимирівна буде на першому засіданні з розгляду цієї справи", - сказав керівник Центрального виборчого штабу Олександр Турчинов.

Передбачається, що підтримати свого кандидата Юлію Тимошенко під час судового розгляду до будівлі Вищого адміністративного суду (вул. Московська, 8) прийдуть її прихильники.

Як відомо, 16 лютого, кандидат на посаду Президента Юлія Тимошенко подала до Вищого адміністративного суду України позовну заяву щодо незаконності протоколу Центральної виборчої комісії про встановлення офіційних результатів виборів глави держави.

17 лютого ВАСУ відкрив провадження в адміністративній справі за позовом Юлії Тимошенко до Центральної виборчої комісії. Ухвалою суду визначено, що позовну заяву було подано у встановлений законом строк, і вона відповідає вимогам ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Того ж дня Вищий адміністративний суд частково задовольнив клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову Юлії Тимошенко та зупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента та обрання Віктора Януковича Президентом України до закінчення розгляду даної адміністративної справи.

ВАСУ визначив, що судове засідання для розгляду справи за позовом кандидата на пост Президента України Юлії Тимошенко до Центральної виборчої комісії відбудеться 19 лютого 2010 року об 11:00.

Згідно з ухвалою суду, справа розглядатиметься колегією суддів у складі всіх суддів Вищого адміністративного суду, крім суддів, які відсутні з поважних причин. Суддя-доповідач у справі – Олександр Нечитайло.

Повний текст позовної заяви Юлії Тимошенко читайте тут

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/o7xcwoua

Медведєв хоче на "коронацію" Януковича, але боїться

Президент Росії Дмитро Медведєв планує приїхати на інавгурацію новообраного президента України Віктора Януковича.

Про це УНІАН повідомило поінформоване джерело.

"Дмитро Анатолійович Медведєв виявляє бажання приїхати на інавгурацію Віктора Януковича до Києва", - сказав співрозмовник.

Він підкреслив, що візит готується, але у російської сторони залишаються великі побоювання, що сторона, яка програла на виборах президента спробує в парламенті зірвати саму церемонію інавгурації.

"Якщо буде загроза, що церемонія інавгурації буде зірвана, візит може не відбутися", - сказав він.

Співрозмовник також повідомив, що попередньо по дипломатичних каналах обговорюється можливість організації візиту Януковича як президента України до РФ.

Як відомо, 16 лютого Верховна Рада прийняла постанову про проведення 25 лютого інавгурації новообраного президента.

Того ж дня Юлія Тимошенко оскаржила у Вищому адміністративному суді рішення Центральної виборчої комісії, яким Янукович визнаний переможцем президентських виборів.

17 лютого ВАС призупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів виборів і обрання Януковича президентом.

Українська правда.

Громадяни притягують Верховну Раду до суду за скасування виборів

Сьогодні п'ять громадян – учасників спільноти "Майдану" звернулися до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Верховної Ради України, Голови ВРУ, Президента України, оскаржуючи скасування Радою місцевих виборів, раніше призначених на 30-те травня цього року (16.02.10 ВРУ 250-ма голосами на пропозицію нардепа Ю.Кармазіна прийняла Постанову "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у 2010 році". Результати пойменного голосування – тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=10693&krit=66 ).

У позовній заяві Віктор Гарбар, Наталка Зубар, Михайло Свистович, Олександр Северин та Катерина Чепура доводять, що ВРУ за Конституцією України та Законом "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" не має повноважень скасовувати (відміняти тощо) вже призначені вибори (що підтверджено раніше і рішенням Конституційного Суду України від 10 червня 2009 року N 14-рп/2009), та вимагають:

- визнати постанову ВРУ від 16.02.10 протиправною,

- визнати відсутність у ВРУ компетенції скасовувати (відміняти тощо) призначені вибори,

- зобов'язати ВРУ утримуватися надалі від прийняття таких рішень,

- визнати протиправним підписання Головою ВРУ зазначеної постанови від 16.02.10,

- зобов'язати Президента України як гаранта Конституції України, прав і свобод громадян звертатися до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними всіх актів Верховної Ради України (як прийнятих на момент ухвалення судом рішення у справі, так і у разі прийняття таких актів у подальшому) про скасування (відміну, перенесення тощо) вже призначених виборів.

У якости забезпечення позовних вимог позивачі вимагають призупинення судом дії постанови від 16.02.10.

Звертаючись до суду, ми підкреслюємо, що нас не цікавлять мотиви скасування виборів Верховною Радою, не цікавлять політичні домовлености депутатів чи то недосягнення ними таких домовленостей тощо. Нас цікавить захист права українців обирати і бути обраними та дотримання владою Конституції і законів.

Вихід Верховної Ради за межі своїх конституційних повноважень є не чим іншим як узурпацією влади і місія громадян у такому випадку – поставити "оскаженілий парламент" на його конституційне місце.

"Майдан".

Користь поразки

До щойно призначеного голови дільничної виборчої комісії, Дмитра, підійшло кілька сердитих спортивної статури молодих чоловіків і міцної статури жіночка. Поки він підписував їм одкріпні талони, щоби проголосувати у Хмельницькому, вони якось трохи здивовано кидали погляди на його памаранчевого шарфа.
 По виборах, знайомі переповідали Дмитру, що тоді у поїздах, що везли членів комісій від Яна на Захід було так тихо, ніби всі їхали на похорон. Вони їхали назустріч посіяній ще за Сталіна, жахливій брехні, яку щедро полили людською кров’ю переодягнені під бандерівців московські кати. Вони сміливо їхали назустріч таємничим бандерам аби захистити свою правду, а побачили там себе. Таких самих сміливих, затятих і спортивних, переконаних у своїй Правді.
 Що було далі? Багато що було. Тоді Ян програв, але Україна виграла. Її сини і доньки з різних полюсів зустрілися і зрозуміли що вони однакові. Вони виконали свій обов’язок до кінця. Вони скуштували гіркий полин поразки. Потяги везли їх на Схід. В них лунали пісні.

Кого б ви хотіли бачити на посаді міського голови Полтави?

"Відкрита Полтава" проводить інтернет-опитування на своїй головній сторінці, пропонуючи прізвища відомих у Полтаві діячів: Андрія Матковського, Андрія Баранова і Олександра Мамая.

Якщо учасникам опитування не вдалося обрати серед трьох, запропонованих "ВП", то вони можуть проголосувати у графах: "іншого полтавця", або "не знаю".

Проголосувати можна тут: http://vidkrytapoltava.blogspot.com/