ТАMPAX.Доставка.Установка 

(восточноафриканская, бразильского происхождения,

 ставшая английской, воспроизведённая на многих языках,

 та самая цыганочка…)

 

(I часть)

 

 

 

Наша Жизнь так непредсказуема… так неожиданна на своих поворотах… Сделав шаг, ты не знаешь, что там: яма, мост, сено или твёрдая дорога… Завтра – это всегда неизвестность, даже, если твой день заранее распланирован…

Но те, кто хочет попасть в своё будущее, шаг за шагом, те кто не боятся своего прошлого, они идут только вперёд, а то, что было: то прошло… то ушло.

Жизнь – это настоящее, с непредсказуемым будущим… Это, как цыганочка с выходом, который мы видим сейчас, но не знаем, что будет потом… Вот именно в этом и есть вся наша Жизнь!!!

 

 

 

 

Вся ваша,

SexyLove или просто Наташа  

 

(откровение)

 

Родился стих,

В душе моей затих,

Когда он в этот мир излился,

Весь мир остановился,-

Моим сомненьям удивился…

И секс в движенье усмирился, -

ОРГАЗМ во мне родился!!!

 

 

(SexyLove стихотворение «СТРАСТЬ»)

 

 

 

 

Мне холодно так,

Что в Душе моей мрак…

Я сейчас замерзаю

И душой замираю,

Потому что уже понимаю:

Что тебя я теряю, -

Ты уходишь в себя,

Закрываешься ты почему от меня?!

Я кричу тебе вслед, что люблю я тебя,

Я стучусь к тебе сильно, чтоб услышал меня!

Но в ответ лишь одно: «Не готов я сказать,

Те слова, что идут от тебя всё опять и опять…»

Вот, что я постоянно ему говорю

И себя я всецело лишь ему отдаю:

«Я люблю тебя так, как никто никогда,

Я даю тебе то, что ты помнишь всегда…»

Но молчанье в ответ,

Что для меня означает «нет»!..

 

 

Холодное тело, в душе моей лёд,

Что будет: я знаю всегда наперёд…

Как колит в душе этот лёд,

Как режет мне сердце и кровью мне льёт,

Как больно любить и знать,

Что любимый своё сердце в ответ не даёт…

 

 

Я знаю, я вижу,

И всё же желаю ему я сказать:

«Возьми меня на руки,

Согрей своим теплом,

Твои большие руки

Любимые во всём…

Тебя я обожаю за душу добрую твою!

Тебя я понимаю, поэтому люблю!

В твоих глазах - готова утонуть

Не важно, что тогда спасательный ремень мне нужно расстегнуть…»

 

 

Вот так живу, вот так я знаю,

Что в этом мире от любви я погибаю…

Зачем ищу любовь, когда я понимаю,

Что я своей любовью лишь мужчин пугаю…

 

 

 

 

SexyLove

K-ATRIN  Цитата: "Відпустити себе, означає відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії".
- подумалось-- и как скоро после этого наша Земля вместе с нами превратилась бы в пыль????

Наверное, стоит помнить, что сдерживаем мы не только любовь, не только
светлое. что живёт в нас. Но и очень тёмное и низкое. Мы и пришли сюда
затем , чтобы превраить это тёмное , изжить его и стать светом.

Відповідь: Так що у нас всередині - світле, чи темне?
А якщо, не міркувати теоретично, а спробувати відчути себе - яке воно там у нас самих?

Знаєте. що ми там відчуємо? - те, що передали нам наші вчителі. А вони передали нам те, що самі колись прийняли від своїх вчителів.
Так, з покоління у покоління, відтворюється у нас визначене ставлення до себе, до своєї людської природи. Таке ставлення називається позицією.
 
Так от, людина є такою пластичною істотою, що, сприйнявши певну позицію, вона починає відчувати її, як внутрішню реальність.
Як тільки це сталося, переконати людину у помилковості її позиції вже неможливо. Тепер наші слова будуть суперечити її внутрішній реальності.

Нас усіх привчали відчувати всередині "темне та низьке". Як це відбувалося?

Передача позиції не була легким та безболісним процесом. Для того, щоб нав'язати дитині позицію, яка сковує та обмежує її природу, необхідно відокремити дитину від переживання життя, як внутрішньої радості, примусити робити те, чого вона не хоче. Ми так чинимо для блага дитини, оскільки самі впевнені: для того, щоб вижити, необхідно багато та тяжко працювати.

Дитина сприймає світ, як духовна істота - живим та цілісним, їй радісно. Вона внутрішньо відчуває неприродність позиції, яку ми нав'язуємо.
І тут відбувається найважливіше: ми, або самі, або дозволяємо це зробити іншим дорослим:

 - утискуємо, задавлюємо, або ламаємо внутрішню природу дитини.

З цього моменту, дитина повноцінно включається у процес соціалізації - засвоєння соціального досвіду: вирощує у собі штучний інтелект, приймає соціальні цінності, стає повноцінним соціальним гвинтиком. Правда, за рахунок спотворення своєї внутрішньої природи.

А тепер, оскільки ми відчуваємо внутрішню спотвореність, ми впевнені:

ми точно знаємо, що у нас всередині темне та низьке.

А значить, вирішуємо ми, такою визначально і є наша людська природа.

А тепер, давайте, від теорії перейдемо до практики. Ви звертали увагу, які задавлені очі у підлітків чи старшокласників?
У дітей, та у дорослих задавлені тонко-енергетичні центри. Зокрема про Серце (Як нам, та нашим дітям закривають Серце), та Аджну (як перемагати стрес) та (як захищатися від енергетичної атаки) я писав у 2,9 та10-й Бесідах.
Вказані тонкі центри є органами бачення та глибокого розуміння навколишнього світу, людей, себе самих.

Саме тому ми живемо з закритими тонкими органами бачення, упевнені у визначальній темності та низькості свої людської природи.
  
Приймаючи себе такими, ми впевнені у необхідності існування законів та моралі, як норм, які призвані тримати у рамках нашу "людську" природу.
Одночасно, ми самі тримаємо свою людську природу під контролем: соромимося своїх бажань, та стримуємо їх.

Саме з цієї причини людині важко відпустити себе відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії. Вона думає, ні, вона  упевнена, що відпустивши себе, вона скоїть щось дуже-дуже непристойне.

K-ATRIN  Цитата: Даже в самом сильном приступе
мизантропии мне не хотелось бы открыться миру--моя боль и мука--это
только моя боль и мука и мне самой с ней справляться --именно за этим я
и пришла. И тогда --"из этой пытки многократной рождается клинок
булатный"--я рождаюсь и моя сила рождается и я восстаю из пепла.

Відповідь: Біль та мука всередині нас не є частиною людської природи, вони нав'язані нам соціумом. Одночасно соціум пропонує нам ліки. Щоб позбавитися болі, ми маємо досягти вершини соціальної ієрархії, та якомога більше споживати.
Саме споживання: великого маєтку, престижного авто, рахунку у банку - повинні позбавити нас від внутрішньої болі.

Якщо ми не віримо у споживання, культура пропонує нам більш витонченні інтелектуальні засоби позбавлення від болі, але:

ні в культурі, ні в науці, ви не знайдете теоретичних та практичних знань про справжню, містичну природу людини.

Правда дивно?

Mariva Запитання: Олеже! Мені здається, що Ви добре володієте гіпнозом, чи я помиляюся?

ВІдповідь: Колись давно я експериментував з гіпнозом, але дуже небагато. Саме тоді я побачив, що гіпноз є некорисним явищем, він придушує людину.

 Всередині кожної людини є справжня неспотворена основа, яка називається людська самость. Колись у дитинстві ми були цією самостю, а потім наше тонке тіло розрізали на дві частинки. Сердечну дитячу частинку закрили у льох, а голову наповнили інтелектом, та на її основі створили штучну істоту, яка називається особистістю.
.
Так от, ми живемо під керуванням особистості, яка є тираном нашої справжньої природи - самості. Саме тому цей тиран іноді заганяє наше тіло та психіку у глухий кут. Виникає проблема із здоров'ям. Щоб її вирішити необхідно зменшити владу особистості над людиною, та трохи вивільнити самість.

Тут виникає проблема вибору метода. Гіпноз придушує та паралізує особистість, дозволяючи самості вийти на поверхню. Але, після сеансу, особистість повністю опановує себе, та залишається таким само тираном.

Тому я використовую процес. У контексті нашого прикладу, процес - це енергія самості, яка пробивається назовні.
Це нагадує собою струмінь води у джерелі, який пробивається нагору, та виносить з собою усе сміття, що заважало рухатися воді.

Так от, процес допомагає проявитися енергії самості.
В той момент, коли самость виходить назовні, людина  згадує, що завжди знала та відчувала її присутність. Вона переживає радість внутрішнього оновлення, та реально змінюється.

Залишається ще одне запитання: якщо людина себе стримує, то як запустити процес?
Засобів є декілька. С.Грофф пропонує холотропне дихання, А Мінделл пропонує посилювати переживання хворобливої, чи нав'язливої симптоматики, це розганяє процес та дає результат.
Я допомагаю людині увійти у процес тим, що знаходжуся в особливому стані внутрішньої чистоти та відкритості, який ми з моїм другом назвали чистою позицією.
У такому випадку немає необхідності розганяти, чи підштовхувати процес - він починається, протікає та зупиняється сам. .Так відбувається тому, що процесом керує та частина енергії самості, яку наважилася "відпустити" людина, 

Але: найголовніше те, що ми самі можемо спробувати увійти в процес та  згадати відчуття самості.
Це нагадує процес повернення у дитинство, тільки вже дорослими.

 Для цього необхідно пробувати "відпускати себе": не соромитися проявляти близькість, реалізовувати свої справжні (не нав'язані соціумом) бажання, не відкладаючи на потім, НА-СО-ЛОД-ЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ !.

Бажаю вам цього.

Исполнение самых сильных наших желаний часто бывает источником величайших наших скорбей. Сенека

- Какой, по-вашему, самый важный религиозный вопрос? - спросил Мастер.

Тотчас посыпалось:

- Существует ли Бог?

- Кто такой Бог?

- Что такое путь к Богу?

- Есть ли жизнь после смерти?

- Все это не то, - отмахнулся Учитель. - Самый важный вопрос - "кто я?".

Ученики поняли, на что он намекал, когда нечаянно услышали, как он спрашивает
проповедника:

- Значит, вы говорите, что после смерти ваша душа будет в раю?

-Да.

- А тело будет в могиле?

- Да.

- А где же, позвольте спросить, будете вы?

А вы бы как ответили?

Вот подумала, что как много и как часто мы оставляем что-то на потом, на завтра... Живем в погоне за завтра, забывая о сегодня. Нет ничего плохого в том, чтобы мечтать о будущем, или включать здравый смысл тогда, когда у тебя какие-то обязательства сегодня и то, что ты хочешь делать сегодня на самом деле, ты сможешь сделать не иначе как в далеком завтра... Те обязательства, что и есть оправдание. Только всегда ли это необходимые нам обязательства? И это "завтра" часто становится таким далеким, если наступает вообще... Вот это "когда-нибудь потом...", "так хотелось бы... но...". Хотя может человек на самом деле не так сильно этого и хочет? Но часто действительно хочет, только, как десерт, оставляет на потом. А ведь завтра уже давно наступило. Оно сегодня. Оно сейчас...

Цель жизни - поиск совершенства, а задача каждого из нас - максимально приблизить его проявление в самом себе, в собственном состоянии и образе действия. /Р. Бах/

Инструменты дьявола

Много лет назад Дьявол решил продать все инструменты своего ремесла. Он аккуратно выставил их в стеклянной витрине на всеобщее обозрение. Что это была за коллекция!

Здесь был блестящий кинжал Зависти, а рядом с ним красовался молот Гнева. На другой полке лежали лук Жадности и Желания, а рядом с ним живописно разместились отравленные стрелы Вожделения и Ревности. Еще там были орудия Страха, Гордыни и Ненависти. И все они были прекрасно представлены и снабжены ярлыками с названием и ценой.

А на самой красивой полке, отдельно ото всех остальных инструментов, лежал маленький, неказистый и довольно потрепанный на вид деревянный клинышек, на котором висел ярлык "Уныние". На удивление, цена этого инструмента была выше, чем всех остальных вместе взятых.

Один прохожий спросил Дьявола, почему он так дорого ценит этот странный клинышек, и он ответил:

— Я действительно ценю его выше всех, потому что это единственный инструмент в моем арсенале, на который я могу положиться, если все остальные окажутся бессильными.
И он с нежностью погладил деревянный клинышек.

— Если мне удается вбить этот клинышек в голову человека, — продолжал Дьявол, — он открывает двери и для всех остальных инструментов.
Он улыбнулся и добавил:

— Нет ничего смертоноснее уныния.

Приснился сегодня сон
Помню смутно - сон беспокойства.
Убегаю от кого-то.
Правильно нас тренер по рукопашному бою,
когда-то учил
- Выиграть любой ценой, если для этого
понадобиться убежать - бегите.
Я теперь во сне почти всегда этому правилу следую.
Не всегда помогает.
От себя не убежишь?

Ну вот и в процессе убегания
плыву через океан кролем, зная, что где то
на дне скорпион. И я вглядываюсь в воду,
что бы его увидеть и обогнуть.

Это-же надо такой бред - скорпион на дне!
Но это все, что я помню из сна.

Проснулся.
Пошел я значит купаться на океан, после того,
как послал Штирлицу исламистское приветствие.

И когда выходил из воды, глупый краб напал на меня
и укусил клешней за палец.
Жаль не смог его поймать - сварил бы негодника.

Вот после этого и не верь снам.