Джигитивська сила вийшла з м"язів геть:

старість -гірка неміч, чорна, братоньки!

Не поможуть тілу ліки, хіьба Смерть:

старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Хорий здужає- нездужає старий:

ліки допоможуть зранку до пори;

серце порхне і полине догори.

Старість - неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Пожувати хочеться- зубів нема.

Щось попрошу в сина- не чува.

Слабі очі мла вечірня укрива.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Як до сотні лИшилося менше тридцяти,

вже не здатен стати просто, бідний ти;

хлібу- ні, сьорбаєш кашу з самих крихт.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Мови лЮдської не чуєш, бо- глухий;

СИдиш - руки бо не втримають гирлиг.

Станеш- в кожномі суглобі жар горить.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Ясна голі- зуба цілого нема;

на ліжанці вдень куняєш як сова;

ніби льод у грудях: холодно маслам.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Родичі замісять трохи борошна,

кинуть горщик :"Діду, попоїсти на",

рота затискають:"помовчи" луна.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Зорьки не побачу:весь би день лежав;

палиця поможе встати нежива;

шлунок ся страхає кожного ковтка.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

МахтумкУлі, друзі, кажу, постарів:

вже до сотки"му лишилось сорок зим,

хай з нього сміються юні та дурні.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

Ген, Лугар за горой тече,

є непролазним вельми, о.

Зимовий день ось-ось спочне,

а я пішов до Нені, о.

.

З-над моря вітер аж гуде,

ганяє хмари темні, о.

Он хтось під коцем ген іде

за перевал до Нені, о.

.

Солодка любонько моя

не знає як пручатись,о.

Най в роті висохне змія

щоб з лайкою не знатись, о.

.

Як чічка рано у росі

чистЕнька та свіжЕнька, о.

Я твоє серденько посів,

дорогоцінна Нені ,о.

.

Я сам з села, такий мій чин:

підлеглих геть не вельми,о.

По місту прОйдусь- нічичирк.

Вітає мЕне Нені,о.

.

Хоча щоденний маю кошт

не більше ніж  у пенні, о,

тримаю в думках справжній кош:

на гадці маю Нені,о.

.

Худоби дуже є в газдІв,

а ще і й лани без мЕжи, о.

А ось- кишень геть пусті:

бентежить мене Нені, о.

.

Налине щастя чи біда

чатьує десь на мене, о.

Любов"ю гріється злидар

і думкою про Нені, о.

Я не поверю в ти’ши звуки,

И в серебристый звон небес;

Я простираю к солнцу руки,

Ловлю невидимый навес.

         И ни одна слезинка света

         Не озарит хрустальный свод,

         И не овеет ласка ветра

         Судьбы неведомый проход.

И, не поверив, жду печали.

Печаль приходит под дождем.

Надежды ждать меня устали;

Не веря, я горю огнем.

Т.Е.С.  14.01.02

Тривожать загадки століть,

Гризе мовчанням вищій розум,

Дитинство – римою бринить,

Життя доросле – любить прозу.

Чому доросле як сліпе,

Не бачить вигоду в чеснотах?

Чому на радощі скупе

Та вдачу міряє в банкнотах?

Чому хвилини як пісок,

Якого й годі упіймати?

Чому дитинство – не зразок,

З якого варто приклад брати?

28.11.2015

Дивлюсь в телевізор:

Verweibliche Mutter!

чому я не "боїнг",

чому не комп"ютер?!

       Глитав пасажирів,

       команди ковтав-

       і землю б покинув,

       зірки рахував...

Не крил, ані розуму

Боже не дав:

в болоті я виріс,

віршів наскладав.

Боже, не стерплю, погано: я ж просив вказівку!

Ти прислав, мабуть догану, чорношкіру дівку...

.

Хоч би громів, чи блискАвку, най би світла цівку!

Хай би мавку, або мавпу, а то -просто дівку...

.

Йшов, мишей давив в пустелі, каменюкой сів би!

Я- Меджнун дурний, субтельний, не здолаю дівки...

.

Зголоднів, не до кохання, конюшни ів би!

Крішки, цьомочки, потроху...а Ти- просто дівку...

.

Не ростуть в пустелі пальми, а знайду- не влізу!

Я ж просив як в рідной мами, пучечку, вказівку...

.

Ти не дав мені поради, Ти післав до біса!

Сонце дівкою затьмарив, розполохав зірки...

.

Розірвав менгі печінку- відбивай і нирки!

Снився янгол ясноокий: зранку- чорна дівка...

.

Пелехата ,підманула, зачепила чілкой!

З отакенними ногами рудоброва дівка...

.

Маєш, муже, від Алаха чорну дівку- мітку!

Сохни, листячко пропаще, забувай про гілку...

                                Й. Бродський

Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.

Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.

Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.

Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
                                                        переклад Б. Щавурського