Взято из ЖЖ у allin777
в О голоде в Коростеньском районе. 1933 г. Украина.


20 июля, 5:43

В том же блоге имеются и другие архивные документы о голодоморе -   Заградотряды против клубники. 1931 г.

"...Сбил куском хлеба, висевший на стене портрет одного из руководителей Советского Государства..."(1953 г.)

http://pekelnyi-bulba.livejournal.com/643885.html

Раша вовсю напрягается , пытаясь закабалить нас .

                                                                                                                                                       (продовження 1)

                                                            СМЕРТІЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ

  Та чорна пані, назва якій смерть, ще заставляла виходити людей з хати та ритися у примерзлому полі, саду, у пошуках хоч би якої їжі…

   Чого  тільки Мотря не видумувала аби хоч якось нагодувати своє сімейство. Та на одних чаях з гілячок вишні та малини, та бевки з жолудів і кори, довго не  протягнеш,  до весни ще потрібно було  дожити.

   Отож, одного дня вдосвіта, Мотря спакувала Уласові клунок  з кількома вишитими сорочками, рушниками, домотканим килимом  та дідовим  кожухом. Випровадила чоловіка аж у Гомель, аби все оте обміняв на хліб…

  Назад, виглядали  його, як Христа Спасителя…   Молились…   Улас  повернувся…   Та дещиця зерна, торбинка сухарів, яку він зумів виміняти на речі, продовжила життя сімейства ще на пару тижнів...    Тим часом кількість проводжаючих в останню путь значно поріділа. Хоронити було нікому, та й ні у чім. Замість домовини, покійника замотають у білий сувій полотна, якщо ще залишився, якщо не виміняли, та й у могилу. Хоча, могила вже й не могила  -  яма (нікому копати, та й сили у людей не залишилось). А згодом у ніщо й не

замотували, загрібали як тварину, ставили такий-сякий хрест, приречено хрестились, та йшли геть.   Ні, не йшли, чвалали, бо хоронителі мало чим  відрізнялися від покійників, хіба тільки тим, що хоронили вони, а не їх…

      Через те, що Улас жив побіля місця переходу в інший світ, йому не раз доводилося  допомагати односельчанам, бо не усі могли не те, що хоронити своїх близьких, а й дійти до кладовища. Якось само собою Улас

став гробокопом  - завідуючим цього царства померлих. І хоча у тому приємного було мало, та за цю не хитру службу чи допомогу, йому припадали, чи крихта хліба, чи картоплина, чи жменя зерна, які він, як найдорожчий у світі скарб, ніс голодній сім'ї...

  Тим часом, Мотря з односельцями, вже вкотре на животах, повзали по замерзлому  полі в надії знайти бодай зернятко, бодай кукурудзяний початок чи картоплину …

  Після тих пошуків, жінка добиралася додому ні жива ні мертва  - нічого не хотіла, лише під пічкою, дзвінко цокотіла зубами й натужно кашляла, споглядаючи на голодних дітей, що сиділи над баняком у якому булькала якась з її знахідок.

   Проте, коли більших дітей ще можна було якось задурити, то маленьку Любасю -  нічим. Чаї з цурпалків рослин, без солоду, бодай бурячного, без цукру, були просто водою.  Материнського молока, від мізера навіть тої

нужденної  їжі, уже давно не було, пересохло у зів’ялих грудях, як джерело посеред пустелі...

  Одного дня  Любові не стало. Вона пішла слідом за своїми дідом та бабою, слідом за своїми односельцями, земляками по всій Великій Радянській Україні…

  Пішла  тихо, так начебто її й не було…

  Пішла, бо  таки не було…   Пішла, бо любов, «яка понад усе», вже давно покинула цю багатостраждальну землю…

  Улас,  ледве відібрав від жінки маленьке висохле тільце…

  Мотря злягла… 
  Чоловік сам заніс дитя на кладовище…     Хоронив…   Поруч  стояли старші діти…   Хоронячи сестру,  не плакали  -  просили  батька, аби залишив поряд місце й для них…   Він і  залишив: для себе, Мотрі, й для дітей…   Коли повернулися з кладовища, не витримав, вховпив якісь торби, та й подався у далеку дорогу, за Збруч, у ту частину України, де не було «народної»,  радянської влади…  Подався,  та й не повернувся…

  Мотря  думала, що вже ніколи не підведеться, та голодні дитячі очі з печі змусили її через день встати…

  Після  того, як Улас пішов на пошуки хліба, пройшло багато часу. Жінка   зрозуміла,  відчула серцем, що тепер чоловік залишив їх  назавжди… Він покинув сімю не з власної волі. За заради їхнього спасіння чоловік  вирушив у незвідану дорогу, кволий та хворий, бо любив їх понад життя… Та не судилося… Дорогою Улас загинув чи від холоду, чи від голоду, чи від хвороби, а чи від червоноармійської, а може польської кулі, на тому, чи на іншому березі Збруча…  Сім”я мусила виживати сама…   Настала  весна…   Раптом  одного дня  зник старший синочок  -  Петрусь. Менший – Миколка, не міг пояснити, куди подівся його брат: чи пішов тата  шукати, чи шматок хліба…  Згодом, за ним пішов і Миколка, але той не зник - помер увісні, з усмішкою.   «Мабуть, ангела побачив, а може й наших: діда, бабу, тата, сестричку,  -  

подумала Мотря згорьовано, дивлячись на синочка. – Про Петруся в  минулому часі не думалося. Вірилося, що він живий».

  Хоронила  сама…   Їй помагати було нікому. Після того, як не стало Уласа, померлих вже ніхто не хоронив і хрестів не ставив. Їх просто скидали у рів під дубом, та й забиралися з того моторошного місця…

   З часом  мерців набралася цілий кагат…

  «Добре, що діти ще раніше встигли вигребти з-під нього усі жолуді»,  -  

споглядаючи на цю страшну картину,   -  мляво подумала Мотря. – Добре,  що Улас подбав про нас. Тепер не потрібно довбати весняну, ще не розмерзлу  землю», -  думала далі жінка, розгрібаючи  ще свіжу могилку Любаші…

  Розгребла…Примостила поруч Миколку…   «Тут усі свої,  -  

ледве ворушилася у голові думка. - Ось дід з бабою, сестричка поряд, а там колись і я вмощуся».

     Про найменшеньку Надійку мовчала, навіть  боялася глянути на неї, аби не подумати так само…    Так-сяк  засипала могилку… 

Пересохлими губами прошепотіла «Отче наш»…

   Тричі перехрестилась…   Вхопила худеньку ручечку Надійки, повела її додому…   Вся  живність, яка колись була на господарстві, давно з’їдена. Все, що можна було  знайти,  викулупати з землі, зібрати на полі, у лісі  -  зібрали, давно зїли...   Ні. Неправда. Кілька жолудів, колись за кращих часів, подарованих їй дітьми, Мотря сховала  під подушку…   Ще були чоботи… 

  Ото ж бо  й  воно  -  були…

  Тепер ось, від перевареної води з чобіт, у животах так бурчало, що хоч вуха затуляй. А ще їх розпирало, від голоду… У тілі була така слабкість, що вже не всилі навіть думати…

   Тепер  мати з донечкою цілими днями лежали у хаті і лише хлебтали з відра притухлу воду, що завбачливо поставила Мотря…

  Над їхньою хатою, та й над усім селом стояла німа тиша…  У рові, під дубом, мовчали й розбухлі трупи….

  Тепер  жінка часто падала у забуття…

  Їй ввижалися  страшні картини пекла: то здавалося, що могили на кладовищі раптом зарухалися, з них почали виповзати мерці. Всі вони, страшні, геть чисто голі кістяки, а хто ще у тілі, то зі здутими животами, розпухлими обличчями і страшними очима, з яких текла кров. Мерці йшли, виставивши поперед себе кістляві руки, й волали:

«Хлі-і-ба! Хлі-і-ба! Хлі-і-ба!» Потім наче нажахані кимось тікали назад, кидалися у могили з криком: «Червона мітла! Чорношкірі! Шпигуни! Чорна мітла!» Ховалися там. Гребли на себе землю. Затихали…

   Тепер тільки тремтіння хрестів на могилах видавали їх страх…    Згодом серед могил появився старий священник. Він йшов з кадильницею, поміж хрестами від гробу до гробу, й співав:   «Господи помилуй!!!»

Николас Купенский, профессор Йельского университета (США), рассказывает, как американские журналисты открывали для западного мира республики Советского Союза. Как некоторые из них теряли объективность, открыто симпатизируя советскому строю и умалчивая о его преступлениях.

Ми запрошуємо всіх людей доброї волі в Україні, Росії та інших країнах
світу допомогти нам розширити знання про Голодомор 1932-1933 рр. в
Україні.
Ми вже давно б’ємось головою у геополітичну стіну. Час знайти більш конструктивний шлях.
Тому ми написали це звернення до Міністерства закордонних справ Російської Федерації.
Мова
не йде про висунення звинувачень до нинішнього уряду РФ чи про зведення
рахунків. Але ми підкреслюємо, що, коли мова заходить про Голодомор,
світ не повинен керуватись геополітичними, економічними, енергетичними
чи політичними стратегіями.
Ми говоримо лише про справедливість, про
готовність осмислити наше минуле і зробити все, що у наших силах, щоб
такий злочин проти людства ніколи більше не повторився.
Будь-ласка, приєднайте свій голос до нашого звернення.
Прочитати звернення можна тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/petit/1195264476
Додати підпис можна тут:
http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_petit&key=1195264476&site=maidan&trs=-1
Мы
приглашаем всех людей доброй воли в Украине, России и других стран
помочь нам расширить знания о Голодоморе 1932-1933 гг. в Украине.
Мы уже давно бьёмся головой о геополитическую стену. Пора найти более конструктивный путь.
Поэтому мы написали данное обращение в Министерство иностранных дел Российской Федерации.
Речь
не идёт о предъявлении каких-либо претензий к нынешнему правительству
РФ или сведении счётов. Но мы подчёркиваем, что, когда речь идет о
Голодоморе, мир не должен руководствоваться геополитическими,
экономическими, энергетическими или политическими стратегиями.
Мы
говорим исключительно о справедливости, о готовности осмыслить наше
прошлое и сделать всё, что в наших силах, чтобы такое преступление
против человечества никогда не повторилось.
Пожалуйста, присоедините свой голос к нашему обращению.
Прочитать обращение можно тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/petit/1195264476
Добавить подпись можно тут:
http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_petit&key=1195264476&site=maidan&trs=-1
We
are asking people in Ukraine, Russia and all countries of the world to
help us raise awareness about Holodomor 1932-1933 in Ukraine.
We keep hitting our heads against a geopolitical wall, and believe it is time to seek a more constructive way forward.
We are therefore writing the following letter – petition to the Russian Federation Ministry of Foreign Affairs. .
There
is no question of presenting grievances against today’s Russia, nor of
settling scores. However we would stress that when speaking of
Holodomor the world must not be governed by geopolitical, economic,
energy-related, or political considerations.
It is a question of
justice, of willingness to try to understand the past and to do all in
our power to ensure that such a crime never happens again.
Please help us by adding your voice to ours.
You can read our appeal here:
http://www2.maidan.org.ua/n/petit/1195264476
You can sign our appeal here:
http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_petit&key=1195264476&site=maidan&trs=-1
Джерело: "Майдан".

"Голодомор" 1930-х: мифы и факты

 

О «голодоморе» сейчас такое нагромождение публикаций, что надо бы всё же разделять, где мифы и где факты.

Напомню, «правда истории не  в речах политиков, а в цифрах демографии».

Вот с опорой на «цифры демографии» и разделим мифы и факты о «голодоморе» 1930-х.

Где истоки мифа «голодомора» Украины

Откуда «ноги растут» у мифа «голодомора»?..

В качестве зацепки к «голодомору» взят голод 1933гг., который в СССР действительно был. Но про него 50 лет мало кто помнил. Так же редко вспоминают про голод 1921 года.

Нечасто вспоминают и про голодуху 1946-1948 годов. А вот автор этого исследования до сих пор помнит, как застревал хлеб, испеченный моей матерью, в котором половина муки и половина опилок молодой липы.

Откуда  вдруг всплыла тема «голодомора»?..

13 декабря 1985 года в США была создана комиссия с целью «изучения голодомора» на Украине в 1932-1933гг. (В этой комиссии работала жена Виктора Ющенко, будущего президента Украины). Эта комиссия пришла к выводу, что голод в Украине в 1932 - 1933 гг. был создан искусственно.

За 1990-е годы в Украине была подготовлена целая плеяда пропагандистов «голодомора» из числа вчерашней «властной элиты» Украины 1970-1980-х. Они вывод комиссии США свели к тому, что голод на Украине организован по национальному признаку.

Вот они и разыгрывают мотив формулы «Клятi москалi зморили голодом рiдну неньку Украну!»

Один из активных пропагандистов «голодомора»  - сотрудник идеологического аппарата ЦК Компартии Украины 1970-1980-х, доктор наук Станислав Кульчицкий. С 1990 года он «просвещает» докладами о «голодоморе» - чуть ли не весь мир.

Суть мифа «голодомора»

Главное в докладах Кульчицкого.

Первое. Москва осуществляла массовые репрессии украинцев по национальному признаку.

Второе. В Украине 1932-33 годов людей погибло на порядок больше, чем в регионах РСФСР.

Читатели могут ознакомиться с «исследованиями»  Кульчицкого в интернете. Например, в статье «Сколько нас погибло от голодомора 1933 года?»

http://www.zn.ua/3000/3150/36833/

 

Кульчицкий утверждает, что его расчет сделан на анализе данных демографической статистики.

Среди аргументов «голодомора» у Кульчицкого есть и такой: «смертей в Украине 1933 года было в несколько раз больше, чем в регионе Поволжья, который по площади такой же, как Украина».

 «Доктору наук» надо бы знать, что число смертей в первую очередь зависит от численности населения, а от площади территории - в самую последнюю очередь. Любая бабушка знает: большое село и кладбище большое, маленькое село и кладбище маленькое. Численность областей Поволжья в 1930-х, которые Кульчицкий взял для сравнения, в ТРИ раза меньше (10,2 млн. чел.), чем – Украины (31 млн. чел.) 

Поэтому и число смертей в Поволжье меньше, чем в Украине. В общем, то, что знает любая бабушка, того, похоже, не знает «доктор наук» Кульчицкий!..

В качестве ещё одного аргументоа пропагандист «голодомора»  приводит то, что переписи в 1930-х показали малый прирост численности украинцев в Украине, по сравнению с переписью 1926 года.

Действительно, украинцев в Украине по переписи 1926 года было 23,22 млн., а по переписи 1939 года – всего лишь 23,67 млн.

А если исследовать внимательно

При переписях от людей требовали, что бы они  «точно определяли, к какой именно народности: украинской, великорусской (русской) или белорусской они себя причисляют; записи «русский» и «великоросс» считаются тождественными» (Циркуляр № 14).

Т. IX. РСФСР. М.: 1928. С.201-209.

Т.XVII СССР. М.: 1929. С. 97-105»

 

Но вот достичь этой «точности определения» при переписи было совершенно невозможно. Потому как на вопрос переписчика многие отвечали, по житейски просто: «Да все мы - русские!»

В результате доля русских на Украине увеличилась 4,3%, в смежном с Украиной регионе, охватывающем три русские области: Курская, Белгородская и Воронежская  - доля великороссов (русских) УВЕЛИЧИЛАСЬ на 18%, а доля малороссов (украинцев) – УМЕНЬШИЛАСЬ на те же 18%. Причём доля украинцев в СССР сократилась почти на 1%, а доля русских на Украине увеличилась на 4,3%.

Так что если исследовать корректно, то становится ясно, уменьшение прироста украинцев в переписях 1926 и 1939 годов – это не результат какой-то национальной политики, а следствие некорректности переписей. Если бы переписчики ставили вопрос корректно, кто вы: великоросс или малоросс, то такого искажения пропорций – не было бы.

Все аргументы пропагандистов «голодомора» основаны на сравнении «пары цифр».

Но так можно обосновать что угодно.

Например, показать, что осенью погода идет к теплу: вчера было  «плюс 6», а сегодня «плюс 8».

Для опровержения мифа «голодомора»

Для понимания «катаклизма» надо смотреть не «пару цифр», а непрерывный ряд - хотя бы за 10 лет.

Маленькие дети наиболее чувствительны - хоть к голоду, хоть к любым «катаклизмам». Ведь не может быть, чтобы от «голодомора»  маленькие дети страдали меньше взрослых!!!.. Так что детские потери – это наиболее чуткий индикатор влияния «катаклизма». Это, своего рода, демографический «градусник».

Как  по такому «градуснику» видны детские потери – это показано выше, в главах 10 и 12.

Влияние «катаклизма» 1930-х надо сравнивать в тех регионах, в которых численности детей, рожденных во второй половине 1920-х – примерно равны.

Для сопоставления потерь в 1930-х в Украине и Поволжье, возьмем те области Поволжья (которые Кульчицкий взял для сравнения) и сопоставимые с ними, по численности детей рожденных в 1920-х, конкретные области Украины. Численность растущих детей каждого конкретного возраста в конкретной области можно определить по переписи 1939 года. А для максимальной корректности возьмем только сельских детей.

http://demoscope.ru/weekly/pril.php

 

 «Привязав» эту численность к году их рождения, получим динамику численности детей в 1939 году по их годам рождения. Для простоты обозначим её как динамику «родников».

Сравним Саратовскую область Поволжья с Днепропетровской, Харьковской и Запорожской областями Украины, диаграмма 1.

На ежегодные флюктуации обращать внимание не следует – это свойство динамического процесса.

Как видите, в этих областях разницы в динамике «сельских родников» 1930-х нет.

Сравним Оренбургскую область Поволжья с Каменец-Подольской, Черниговской и Кировоградской областями Украины, диаграмма 2.

И в этих областях разницы в динамике «сельских родников» 1930-х – тоже нет.

Сравним Волгоградскую область Поволжья с Житомирской и Сумской областями Украины, диаграмма 3.

И в этих областях разницы в динамике «сельских родников» 1930-х – тоже нет.

Из этих диаграмм 1-3 вполне очевидно: крутой спад в динамике «сельских родников» в областях РСФСР и Украины начинается с 1930 года и продолжается до 1934 года. А с 1935 года «сельские родники» и в областях РСФСР, и в областях Украины – за два года восстановилась.

Если отобразить на диаграммах «сельские родники» других области Поволжья, Центра РСФСР и Украины, то увидим аналогичную  картину.

Так что утверждение, что Украина пострадала на порядок больше, нежели Поволжье – неверно.

Ведь не может быть, чтобы от голода дети страдали меньше взрослых!..

Вся эта шумиха о «голодоморе» Украины - это бессовестная политическая пропаганда. Конечно, голод в 1932-33гг. был, но делать акцент, исключительно на «голодоморе» Украины – не следует.

Заклинания: «Клятi москалi зморили голодом рiдну неньку Украну!» – несерьезны. Шумиха о «голодоморе» - это бессовестная политическая акция.

Главный катаклизм 1930-х – не «голод», а «раскулачивание, которое производилось в рамках «Комиссии ЦК ВКП(б) по переустройству деревни». Проект выселения семей «кулаков» с Украины, Белоруссии, Центрального Черноземья, Поволжья, Северного Кавказа был разработан в конце декабря 1929 года. А 30 января 1930 года Политбюро ЦК ВКП(б) одобрило проект переселения «кулаков» в отдаленные районы РСФСР.

Сравним процентные доли проекта выселения «кулаков» и доли Русского мира, то есть великороссов, малороссов и белорусов – всех вместе, таблица 1.

Как видите, в проекте крестьян РСФСР надлежало «раскулачить» существенно больше, чем из Украины. Так что доля потерь русских регионов РСФСР в первой половине 1930-х должна быть не менее 79% всех потерь.

Этот факт проекта опровергает утверждение, что репрессии были направлены исключительно на жителей Украины. Сейчас в начале XXI века во всю разжигают вражду между малороссами и великороссами. В качестве «уголька» для разжигания  и подбрасывают в массы миф «голодомора» на Украине 1930-х.

Пора понять миф «голодомора», который сейчас распространяет «пятая колонна», никакого отношения к истине не имеет, а нацелен на разжигания вражды между малороссами и великороссами.