А хочеш, я сьогодні буду тихим?

А хочеш, я слова свої сховаю?

Усі, які я мав і досі маю,

Що заплітають зорі в білий вихор.

А хочеш, я помовчу як ніколи?

Мене такого ти іще не знала,

За супокоєм тільки сумувала,

І тим мене вбивала мимоволі.

А хочеш, і замовкнуть інші звуки?

Я їх умовлю. Як? Моя проблема.

І жовтувата місячна емблема

Твій візьме сон на добрі-добрі руки.

Із радості зірву печалі пути,

Дорогу перейду, нарешті, лиху.

А хочеш, я сьогодні буду тихим,

Аби тебе хоч раз іще почути?

12.02.2016

Квітки пелюстки в долоні -
невагомим шовком казки.
Ніч зі смаком сліз солоних -
це від щастя. Твої ласки
як тихенький теплий вітер
огортають обережно...
В іншому існую світі,
де кохають так безмежно.

Душа вимагає спокою
тільки я не дозволю.
Вистачить сили з кокону
вибратися на волю.
Доля - постійно діяти,
права нема мовчати.
Поки без крил і мрії ти
гине країна-мати.
Чорно-червоний битви знак
справжніх до бою кличе
в пеклі палаючих цих атак
відвага тобі так личить.

Сховалась в обіймах ніжних
від привідів чорнокнижних.
Хай погляди, сміх, долоні
тримають мене в полоні.
Легенько торкнулась тіла -
подякувати хотіла.
Мій захист, моя відрада,
осяє зірок плеяда
твій образ безмежно милий.
Натхнення дарує сили.

Місто – хижак.

Я бачу у його жовтих очах голод,

Хоча шукав емоції

На сірому обличчі.

Місто ковтає людей

Та випльовує лише

Ходячі оболонки.

І я з жахом чекаю

Тієї миті,

Коли воно зверне свою увагу

На мене.

09.02.2016

Я удачі проїхав зупинку,

А життя другий раз не верта,

І надії збираю торбинку,

Хай іде, вже померла мета.

Я дотлію якось, без азарту,

У лещатах цупких самоти,

Прощавай і не згадуй, не варто…

Та надія не хоче іти.

09.02.2016

Чарівно - дзвіночки конвалій
почую в мелодії ночі,
«Подалі від сірих реалій!», -
дівчинка-мрія шепоче.

Доводячи розум до сказу,
сміливо іде за лаштунки -
страхи поховались відразу
від сміху малятки пустунки.

Свій танець довершує співом -