[ Читати далі ]

17:00 — На станції Метро “Ботанічний
Сад” почали збиратися перші учасники маршу. В цей час там знаходиться більше сотні ментів.

 

18:00 — На місці збору вже до півтисячі
людей. Починаються перші сутички (молодь нетолерантно обходиться з
мігрантами, що намагаються просковзувати повз).

18:30 — Перші зіткнення з міліцією, зриваємо спробу забрати одного з соратників за підпалені фаєри.

19:00 — Прибуває останній підрозділ
“Патріоту України”. Починається шикування. Барабанщики відпрацьовують
дріб, колона швидко розбирає прапори, банери, нарукавні пов’язки,
роздаються листівки. Вражає кількість учасників — нас більше тисячі.

19:30 — Лунає команда на вихід колони,
барабанний дріб і перші заряди: “Пам’ятай чужинець — тут господар
Українець!”, “Мігранти — геть додому!”, “Одна раса! Одна нація! Одна
батьківщина! Це — Україна!”, “Чайка Максим — не забудем і помстим!”,
“Один за всіх! І всі за одного!”, “Революція!”. Настрій у всіх
припіднято-урочистий і в той же час веселий і бойовий.

20:00 — Опиняємося біля “макДональдса”.
В “символ процвітаючого капіталізму” летять десятки димів та фаєрів.
Купки арабів, відвічних завсягдатаїів “макДональдсу”, тікають від
колони з усіх ніг. Починаємо співати “Жовто-блакитні” та “Ліс шумить,
яри гудуть!”

20:30 — Крокуємо площею Свободи. Біля
міліцейської дільниці, прямо на площі відбувається жорстка сутичка між
колоною та основною масою АСАВів. Причина сутички — здоровий п’яний
дегенерат зі своїми друзями, що бурхливо виражав нелюбов до “фашистів”
і любов до мігрантів. Отримавши від Провідника в голову, дегенерат
зникає, замість нього у Провідника вчіпляються з десяток ментів.
Соратники кидаються на допомогу. За секунду вся колона приходить у рух,
збиваємо ментів з асфальту, відбиваємо всіх наших. Старшина з трудом
заспокоює соратників, але з дільничного пункту міліції вже починає
валити дим, чергові ППС-ники тікають зі своєї “будки”. Захоплена
маленькою перемогою колона починає скажено танцювати, скандуючи
“А.С.А.В” та “Гопота в погонах”.

21:00 — Рухаємося Сумською,
перекриваємо Римарську, виходимо на площу Конституції. Тут проходить
фінальна частина акції. При загальному піднесенні, в фаєрах і димах,
колона слухає короткі промови Ідеологічного референта та Провідника,
присвячені чужинській окупації країни та ментівському “бєспрєдєлу”, що
покриває мігрантів і саджає патріотів. Так як менти ще вранці
відправили на штраф-площадку нашу вантажівку, що повинна була слугувати
помостом, то трибуною стає величезний танк-пам’ятник часів Першої
Світової війни, що стоїть посеред площі. Останнє — хвилина мовчання в
пам’ять побратима Макса Чайки та національний гімн, що виконується з
величезним піднесенням.

17 квітня вперше у ХХІ столітті
у Харкові та й на всій Східній Україні більше тисячі правих зібралися
разом на спільну акцію. Вороже налаштованих перехожих були одиниці, а
більшість, причому як молодь, так і люди похилого віку, радо вітали
марш. Наші ідеї ширяться в масах і підтримуються Українським народом.
Наші ряди стають щільнішими і чисельнішими. Наші кроки скоро відчує вся
Україна. Джерело правдивої інформації: http://sna.in.ua/archives/8573?nggpage=3 .

Юзеф Брандт “Варта над Дніпром”

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми - українці?                                                                              (Віктор Баранов)

В 1991-му році через об'єктивні причини відбувся розпад СРСР і з'явилася нова держава - Україна. Причини три - економічна, культурна, політична:

- вся економічна міць трималася на продажу нафти і газу, більшість підприємств насправді були дотаційними, а ті що працювали на оборонку тим паче - оскільки на них виділялися величезні ресурси;

- культурні обмеження через пропаганду комуністичного ідеалу та заборону іноземних фільмів, музики, літератури плекали ріст протестних настроїв та ненависті до режиму;

- етнічно в складі СРСР існувало багато різноплемінних народів, що належать до Азії і Європи, що викликало великі протиріччя і врешті-решт викликало вибух;

Українці мають радіти за розпад режимної держави - оскільки завдяки цьому в руках нації опинилася власна доля, ми стали паном на своїй землі. Але нажаль з реалізацією в нас пішло не дуже - не те що не дуже, а ще гірше за інших.

Можна багато розмовляти ЧОМУ - але тим не менш винні МИ - кожен із нас, а не кацапи, жиди, "загниваючий Захід" чи Усама бен Ладен. МИ допустили до влади нічого не тямлячих в економіці, дисидентів та колишніх комуністів. У перших проблема - в економіці не "бум-бум", а у других відсутність ініціативи і звичка "прогинатися" - хоч під Москву, хоч під Вашингтон, а тепер і під Брюсель.

Колишні "рухівці" показали себе як хрєнові економісти - мабуть все-ж таки громадський діяч і економіст це зовсім інші речі й не треба їх змішувати. Країні потрібні і ті і інші, але кожен має займатися своєю справою. Колишня совдепія показала себе як хитрого хамелеона - що міняє колір моментально, а головне втихаря 3,14здить те, що погано лежить.

Давайте подивимося на сьогоднішню економіку України - ринкових умов як таких немає, вся гра ведеться непрозоро, іноземний капітал тікає від нас. Українські підприємства вміють виробляти лише низькотехнологічний, сировинний товар - як в Африці, але в більших об'ємах. Зарплати нижчі від китайських! Можете зі мною посперечатися?

Корупція проникла в кожен куточок нашого життя - починаючи від депутатів і закінчуючи лікарями, міліціонерами й простими громадянами. Кожен із нас знає як "приватизуються" українські підприємства, кожен знає, що для того аби лікували в лікарні треба заплатити в "фонд лікарні", кожен знає про те що мєнти садять невинних людей на замовлення третіх осіб, судді в вільний час катаються на спортивних авто... можна багато чого написати ще, але думаю кожен із вас може написати щось своє.

КОЖЕН наш Президент був або комсомольцем, або комуністом! КОЖЕН - тобто ми вибирали тих хто в радянські часи боявся й пискнути без згоди свого начальства - що "безхребетне" нам може запропонувати? Ми можемо знову посперечатися, але ЖОДНИЙ з чотирьох не зробив щось на краще - вони лише ділили неподілене набиваючи свої кишені і розказували нам казки.

Незнаю як ВИ, але я вважаю що у всьому винні МИ з ВАМИ - винні у тому, що дозволили комуністам влаштувати "дерибан", дозволили неукам йти у владу, дозволили продажність і химерство. МИ можемо це виправити, але для початку давайте визнаємо - НАС ОБ'ЄДНУЄ ТЕ, ЩО ЖИВЕМО МИ ХРЄНОВО І ТРЕБА ЩОСЬ ЗМІНЮВАТИ. Давайте визнаємо і те, що нас хочуть роз'єднати - по різним питанням - політичним, культурним... І поки МИ не об'єднаємось - нічого не зміниться.



P.S. В 90-ті роки Захід досить неоднозначно сприйняв незалежність України - економісти прогнозували неймовірний економічний рост, а значить конкуренцію для ЄС і США, за прогнозами наша економіка мала за десять років увійти у вісімку найбільших в світі... Але вони дійсно недооцінили нас з вами і наші можливості...

І вдарив бій, преславний бій, - Бій зла з добром, зими з весною. Бій тьми із сонцем золотим, Неволі з волею святою... В квітні місяці Україна святкує 65 – ту річницю героїчного бою загонів УПА з військами НКВД. Цей найбільший в історії УПА бій, відомий як Гурбенський, відбувся у квітні 1944 року на терені сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей. У цей час радянсько-німецький фронт вже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які до цього вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами. Радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів – для того, щоб її повністю ліквідувати. З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Півден (під командуванням Василя Кука – “Леміша”). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними – від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили 4 бригади, частини Червоної Армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу. Наступ військ НКВД розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів-Острог-Шумськ-Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів. Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости-Будки-Хінівка-Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито. Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців. Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу – майора Миколи Свистуна (“Ясеня”): “Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. Андрія з півн.-зах. сторони на південь, на Гурб. Гору (год. 11), які геройські держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р Довбенко, Бува¬лий, Балабан. В цей час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати кур. Доксу, але на зайняте к-ром Доксом становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...”. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору. Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. В запеклому бою кільце оточення вдалося прорвати. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.

І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.

Гурбенський бій – яскрава сторінка історії нашої державності, свідчення звитяги і духу Української народної армії проти загарбників. Слава Україні, слава героям Гурб!

Бій під гурбами  зсилка з Вікіпедії.

На виконання Указу Президента України від 23.02.99 № 202/99 “Про День захисника Вітчизни” та з метою військово-патріотичного виховання військовослужбовців Збройних Сил України, вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни 1945-1945 років, військової служби та учасників бойових дій на території інших держав Головним управлінням виховної та соціально-психологічної роботи  Збройних Сил України пропонується провести в органах військового управління, вищих військових навчальних закладах, військових частинах, установах та організаціях Збройних Сил України День інформування на тему: “День захисника Вітчизни – свято ратних бойових традицій, мужності та героїзму воїнів, непорушний зв’язок поколінь”.
У бібліотеках будинків офіцерів, військових частин, військових навчальних закладів організувати тематичні виставки періодичних видань (історичної, мемуарної літератури) присвячені  подвигам та героїзму воїнів, бойовим традиціям всіх поколінь захисників Вітчизни.