Десять шоків України. Частина перша Юрій Полунєєв, член Ради НБУ 

Незважаючи на відносно невелике значення АРК для української економіки, її анексія негативно впливатиме через кооперативні відносини з іншими регіонами країни. Втрата Криму оцінюється експертами 4% ВВП.

В Україні у 2014 році внаслідок форс-мажорного розвитку подій та в результаті переплетіння низки вкрай негативних шоків та ризиків почала формуватися "нова економічна парадигма" - НЕП.

Можна умовно визначити десять шоків, комбінація та стрімке розгортання яких протягом року призвели до виникнення в Україні НЕПу.

Це шоки "втрачених можливостей" і неконкурентоспроможності, "27-4", експорту і втрати ринків, бюджетний та енергетичний шоки, девальваційний шок і шок падіння доходів, шок платіжного балансу, банківської кризи і борговий шок.

1. Шок "втрачених можливостей" та неконкурентоспроможності

Одним з головних чинників виникнення у 2014 році "нової економічної парадигми" можна вважати втрачені Україною з моменту отримання незалежності шанси реформувати економіку на реальних засадах ринкової економіки та забезпечити стале зростання доходів населення вище рівня 1990 року.

Україна - ледь не єдина пострадянська країна, якій не вдалося досягнути рівня розвитку 1990 року. У 2014 році ВВП країни становитиме, за оцінками, лише 64% від ВВП 1990 року. Середні темпи зростання світової економіки у 2012-2014 роках в рази вищі за економічну динаміку в Україні.

Країна втрачає і, очевидно, втрачатиме свої позиції у світовий економіці. В цілому за 2010-2014 роки частка України у світовому ВВП скоротилася з 0,41% до 0,38%. Внаслідок дії цього шоку існує реальна загроза економічної маргіналізації України до рівня найбідніших країн, що розвиваються.

Про наслідки "ринкової" трансформації упродовж 1991-2014 років свідчать наступні параметри.

1. Частка сировинної складової у структурі економіки становить 70%.

2. Протягом 1990-2012 років частка наукоємних галузей - машинобудування, легка промисловість, верстатобудування, приладобудування, радіоелектроніка, виробництво турбін, авіабудування, автомобілебудування - знизилася у структурі промисловості з 31% до 12%.

3. У той же період частка чорної металургії виросла з 11% до 22%.

4. Зношеність основних фондів зросла з 43,7% у 2000 році до 77,3% у 2013 році.

Крім металургії, на яку припадає майже 40% експортної виручки, інші конкурентоспроможні галузі української економіки також сировинні і є переважно орієнтованими на експорт: АПК, хімічна та видобувна промисловість.

Шок "втрачених можливостей" загострюється у 2014 році тим, що в економіці розгортається масштабна ресурсна криза. Виробництво електроенергії у січні-жовтні 2014 року скоротилося порівняно з аналогічним періодом 2013 року на 5,2%, вугілля - на 24%, коксу - на 19%, хімічної продукції - на 14%.

Результатом "втрачених можливостей" і неконкурентоспроможності стало формування в країні периферійної рентно-олігархічної сировинної економіки.

Хронічно накопичувалися структурні та макроекономічні дисбаланси, суттєво слабшали успадковані фактори міжнародної конкурентоспроможності, що спричинило один з найнижчих у Європі рівнів ВВП на душу населення.

Фото УП

Цій моделі не потрібні інновації, оскільки вона паразитує на таких "стовпах": високій залежності ВВП від сировинного експорту, вузькому і нерозвинутому внутрішньому ринку, високому ступені диференціації доходів, рентно-корупційному перерозподілі бюджетних ресурсів.

При відсутності масштабного припливу інвестицій і зовнішньої фінансової допомоги подальша "еволюція" цієї моделі на фоні шоків, що мають, як мінімум, середньострокову перспективу, скоріш за все, призведе до затяжної депресії навіть у разі суттєвого покращення загальносвітової економічної кон'юнктури.

2. Шок "27-4"

Цей шок виник внаслідок фізичного випадіння з економічного обороту значної частини території країни та розташованих на ній великих промислових підприємств, які формували основу цілих галузей та експорту.

Оскільки перспективи припинення конфлікту та швидкого повернення втрачених територій є невизначеними, повний ефект цього шоку для економіки достатньо важно спрогнозувати, навіть у середньостроковій перспективі.

Незважаючи на відносно невелике значення АРК для української економіки, її анексія негативно впливатиме через кооперативні відносини з іншими регіонами країни. Втрата Криму оцінюється деякими експертами 3,9-4,2% ВВП.

Набагато більший вплив має ситуація у східних областях.

По суті, українська тяжка та обробна промисловість базувалися на двох регіональних вузлах: Донбасі і ланцюгу Дніпропетровськ - Запоріжжя. Упродовж 2014 року один з цих регіональних промислових вузлів випав з економічного обороту країни.

На східний регіон - Донецька та Луганська області - припадає до 16% ВВП країни, у тому числі 25% промисловості і 7% продукції сільського господарства.

Ключовими галузями регіону є видобувна промисловість - 77% вугілля і 23% залізної руди, видобутих в країні, металургія - 27% сталі і 57% напівфабрикатів, хімічна промисловість - 29%, машинобудування - 23%, енергетика - 21%, харчова промисловість - 10%. Частка товарного експорту двох областей - 23,2%.

Руйнування найбільшого промислового району матиме системний і, очевидно, тривалий вплив на українську економіку, особливо на економіку суміжних областей. У тій чи іншій мірі це зачіпає майже усі галузі виробництва, у тому числі гранично далекі від областей, охоплених конфліктом.

Шок "27-4" ставить у "проблемну зону" 16-20% ВВП вартістю 240-300 млрд грн. Вплив війни на сході країни на зниження темпів зростання оцінюється у 2014 році 0,5-1%, коли падіння реального ВВП на кінець року сягне 7-9% у річному вимірі.

Фото УП

3. Шок експорту та втрати ринків

Конфлікт на сході України, "закриття" ринку Росії та поглиблення економічної кризи можуть призвести до суттєвого зменшення частки експорту - до 10-20% - і, відповідно, значної втрати валютних надходжень - 6-12 млрд дол.

Звуження або закриття ринку РФ матиме вкрай негативний вплив на торговельний, поточний та платіжний баланс країни. Частка Росії та країн СНД в експорті України перевищувала 40%. Україна експортувала до Росії продукцію машинобудування, хімічної промисловості та продукти харчування.

На думку експертів, товарообіг з Росією може впасти у 2014 році ще на 20-30%, тобто з 25 млрд дол у 2013 році до 18-20 млрд дол.

За оцінками, експортний шок разом із зростанням конкуренції з боку китайських виробників призведе до падіння річної виплавки сталі в Україні з 32,7 млн тонн у 2013 році до 26-28 млн тонн у період після 2015 року.

Найбільших втрат від закриття ринку РФ може зазнати металургійна галузь - більше 1,6 млрд дол на рік, виробництво залізничної продукції - 0,9 млрд дол, труб - 0,5 млрд дол, електронного приладобудування - 0,33 млрд дол.

Втрати АПК оцінені 0,62 млрд на рік. Найбільшими вони були від припинення експорту м'яса, молока та овочів. Однак збільшення обсягів експорту продукції до країн ЄС у 2014 році дозволило частково перекрити втрати на російському напрямку. За дев'ять місяців у Європу було поставлено продуктів на 150 млн дол.

Додатковим каналом впливу для економіки України стане припинення співпраці із РФ у військово-оборонній галузі. За даними SIPRI, у 2013 році Україна посідала десяте місце в списку найбільших експортерів озброєнь і військової техніки. Військовий експорт країни становив 589 млн дол.

Очолює рейтинг Росія - 8,3 млрд дол, на другому місці - США з 6,2 млрд дол, на третьому - Китай з 1,8 млрд дол. Згортання програм українсько-російського військового та космічного будівництва призвело до симетричної деградації ВПК і космічної галузі в обох країнах.

Крім критичної залежності від російського газу і ядерного палива, Україна "сіла" ще й на вугільну "голку". Запаси антрациту у зв'язку із "шоком 27-4" обвалилися на чверть. Саме на такому вугіллі працює половина з 14 великих українських ТЕС.

Вже укладено договори на поставку більш ніж 1 млн тонн енергетичного вугілля, половина з якого є де-факто реекспортом українського вугілля через РФ.

Україна є значним експортером робочої сили. Перекази трудових мігрантів не один рік залишаються головним джерелом притоку валюти в країну. У 2013 році, за даними НБУ, обсяг грошових переказів зріс на 13,4% до 8,5 млрд дол і знову перебільшив рівень іноземних інвестицій - 5,7 млрд дол.

Фото УП

За прогнозами Світового банку, обсяг переказів заробітчан у 2014 році може досягти 9 млрд дол. Експортують працю, в основному, західні області.

Росія ж є значним імпортером робочої сили з України.

Наразі невідомо, як вплине ускладнення стосунків з Москвою на обсяги валютних надходжень від трудової міграції. Проте вже зараз зрозуміло, що через банківську кризу та адміністративні валютні обмеження значна частка цих надходжень омине банківську систему і поповнить тіньовий грошовий обіг.

Постійно падає частка товарів вітчизняного виробництва, які виштовхуються з внутрішнього ринку більш конкурентним імпортом. Протягом останніх п'яти років імпорт хронічно випереджає експорт, а різниця між ними часом досягає 8% ВВП.

Крім того, у структурі внутрішнього товарообігу, починаючи з 2012 року, частка українських товарів скоротилася до 59-55% порівняно з 70% у 2005 році. Отже, внутрішніх доходів у країні стає все менше, а значення зовнішніх кредитів зростає.

Чи компенсує створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС втрати української економіки від експортного шоку?

За розрахунками Oxford Economics, довгостроковий ефект від реалізації "глибокої та всебічної" ЗВТ - при припущенні, що цьому буде активно протидіяти РФ, - може дати збільшення ВВП лише на 3,3% до 2025 року.

Заходжу вчора у Спорт- мастер подивитися що там продається і бачу там ось такі чоботи

Купив я їх в літку за 800 гривень у Мегаспорті, але зараз у Спорт - Мастері їхня ціна 1999 гривень. Я в шоці.

Той Спорт - Мастер належить до російського бізнесу , це ж які надприбутки він отримує в Україні .
Зараз у супермаркетах на цінниках почали вказувати країну - виробника товарів ( Росія)
, те ж саме потрібно зробити і з такими магазинами як Спорт - мастер , щоб люди знали у кого вони купують
і кого спонсують.

Не годуй окупантів !

Когда Путин нажмет ядерную кнопку - Альфред Кох Через санкции, которые против России ввел практически весь цивилизованный мир, упадок придет в РФ уже совсем скоро.

Такое мнение на своей странице в Facebook высказал бывший заместитель председателя правительства России Альфред Кох.

"Короче. Что мы имеем. Санкции против нас не отменили. Донбасс мы не забрали. И, как оказалось, и не собирались. Люди (много) погибли. В том числе и россияне.
Нефть падает. Бюджет едет к чертям собачьим. Экономический рост равен нулю. Промышленного роста нет. Валютные поступления - сокращаются. Платежный баланс страны ухудшается день ото дня.

Скоро скоро наступят времена, когда и критический импорт станет проблематичным (лекарства, запчасти к электронике, к контрольно-измерительной аппаратуре в медицине, энергетике и т.д.) поскольку тупо будет дефицит СКВ.

читати далі

Влада, суспільство та народне господарство.

Провести люстрацію влади. Усунути від влади аґентуру КҐБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в КПСС.

 Встановити обов'язкову перевірку держслужбовців та кандидатів на виборні посади з допомогою поліграфа ("детектора брехні") на причетність до корупційних дій, співпраці з іноземними спецслужбами та на наявність подвійного громадянства.

 Заборонити платну політичну рекламу у ЗМІ за три місяці до початку та впродовж усієї виборчої кампанії.

 Забезпечити рівну участь у виборчих комісіях представників усіх політичних сил, що беруть участь у виборах.

 Скасувати депутатську недоторканність щодо кримінальних та економічних злочинів.

 Запровадити дактилоскопічне голосування (за відбитком пальця) з метою забезпечення винятково особистої участі народних депутатів у роботі парламенту.

 Здійснювати відшкодування моральних або матеріальних збитків, яких зазнає особа через неправомірні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування та дії посадовців, у повному розмірі коштом винуватців. Відшкодовувати збитки за неправомірне судове рішення коштом судді, що його ухвалив.

 Запровадити практику якнайширшого прямого народовладдя у територіальних громадах – референдуми, плебісцити, загальні збори тощо. Проводити місцеві референдуми з життєво важливих питань. Запровадити механізм вета громади щодо рішень органів місцевого самоврядування.

 Поглибити вплив місцевого самоврядування на життєдіяльність громади шляхом створення будинкових, вуличних, квартальних комітетів та інших органів самоорганізації населення. Дозволяти наділяння землі та нове будівництво у населених пунктах тільки за згодою цих органів, крім випадків загальнодержавної потреби. Вирішувати спірні земельні та будівельні питання шляхом проведення місцевих референдумів.

 Дозволити усім психічно здоровим та несудимим громадянам України вільно набувати і володіти вогнепальною і холодною зброєю.

 Ухвалити державну програму розробки родовищ енергоносіїв. Збільшити видобуток власного газу та нафти, зокрема розробляючи морські шельфи, у тому числі родовища за кордоном. Розвивати вугільну промисловість як пріоритетну галузь.

 Ухвалити державну програму розвитку та впровадження альтернативної енергетики: дизпаливо з вугілля, біопаливо, вітрова, сонячна та гідроелектроенергія (зокрема, відновлення мережі малих ГЕС) тощо.

 Розробити та впровадити державну програму стимулювання енергоощадних технологій. Перейти на контрольно-теплові прилади обліку спожитих енергоносіїв кінцевими споживачами. Інвестувати у технології теплопостачання. Зменшити, в результаті, енергетичні потреби держави та знизити ціни на комунальні послуги.

 Ухвалити Закон про стратегічні підприємства та стратегічні галузі виробництва. Заборонити приватизацію стратегічних підприємств і повернути у державну власність раніше приватизовані. Гарантувати державний контроль над природними монополіями.

 Перевірити законність приватизації усіх великих підприємств (у яких середньооблікова кількість працівників перевищує тисячу осіб у рік або обсяг валового доходу від реалізації продукту в рік перевищує п’ятдесят мільйонів гривень). Повернути незаконно приватизовані об'єкти у державну власність та власність трудових колективів.

 Забезпечити можливість найманим працівникам набути право власності на підприємства державної та комунальної форм власності, брати участь у їхньому управлінні та в справедливому розподілі прибутків. Дозволити працівникам продавати свою частку в підприємстві виключно відповідному підприємству. Зобов’язати працівників, які припинили трудові відносини з підприємством, продати свою частку цьому підприємству.

 Зменшити фіскальний тиск держави на всі верстви, які виробляють національний продукт, зокрема дрібне та середнє підприємництво. Запровадити прогресивну шкалу оподаткування за принципом: "малий бізнес – малі податки, великий бізнес – великі податки".

 Скасувати криміналізований податок на додану вартість. Запровадити єдиний соціальний податок з доходів громадян з прогресивною шкалою оподаткування та базовою ставкою у розмірі 20%. Не оподатковувати доходи громадян у розмірі мінімальної заробітної плати. Встановити прогресивні податки на розкіш (на нерухомість, предмети розкоші). Направляти як мінімум 30% надходжень від податків на розкіш на зниження споживчих цін на товари першої необхідності.

 Забезпечити абсолютну прозорість НБУ та доступність для правоохоронних органів. Обмежувати незалежність НБУ при надзвичайних економічних ситуаціях, наприклад, економічній кризі, війні. Ввести кримінальну відповідальність за антисоціальну монетарну та іншу політику НБУ, яка призводить до зубожіння широких верств населення. Ухвалити закон про золотовалютні резерви держави.

 Заборонити видачу кредитів в іноземній валюті (виняток – суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність). Перевести заборгованість за кредитами, виданими фізичним особам в іноземній валюті, у національну валюту за курсом, який був на момент видачі кредиту. Компенсувати різницю коштом валових витрат банків та валютних резервів Національного банку України.

 Ліквідувати соціальну прірву між багатими та бідними шляхом стимулювання розвитку середнього класу, який становитиме не менше ніж 60% від працездатного населення. Забезпечити безвідсоткові цільові державні кредити на відкриття власної справи (малого бізнесу) та максимально спростити дозвільну систему. Запровадити державну програму економічної просвіти громадян.

 

 

У разі відмови Росії від проекту Ан-70 держпідприємство "Антонов" готове дати старт спорудженню цієї моделі в іншій країні, заявив генеральний конструктор компанії Дмитро Ківа ,"У мене є чотири західних країни, які хочуть з нами співпрацювати. Нехай Росія відмовляється від Ан-70, я завтра ж запущу літак у серійне виробництво в іншій країні. У мене вже стоять і просять. Правда, при цьому постраждає російська авіаційна промисловість, яка задіяна в кооперації з виробництва Ан-70 ", - повідомив глава компанії.
За його інформацією, в Росії, по суті, призупинили програму Ан-70.
(Ну і навіщо йому переживати за кацапську промисловість ?)
"Я чув інтерв'ю Рогозіна , який назвав його віртуальним літаком і конкурентом Іл-76. Який же віртуальний? Ось він, реально літає на МАКСі. Ми спеціально його привезли ", - підкреслив Ківа.
Ви спитаєте до чого тут їжачок у назві блоґа ? Дуже просто , знаєте такий вислів "налякати їжачка голою сракою" , ось саме це і робить Росія. :)

Клаус Бринкбоймер | Der Spiegel
Безумие Америки

Америка больна, пишет в своем комментарии, опубликованном в немецком издании Der Spiegel, Клаус Бринкбоймер. "Да, 11 сентября 2001 года ранило ее, это очевидно уже на протяжении 12 лет, однако насколько серьезно она больна, мы понимаем только сегодня, - считает журналист. - (...) Тотальная слежка за всем миром наглядно показывает, что США стали одержимы манией, что в их действиях имеются перегибы, да и вообще они носят патологический характер". То, что делают американцы, не стоит ни в каком сравнении с опасностью, с которой они борются.

Так, каждый год от рук террористов - причем преимущественно за пределами США - гибнет порядка 23 американцев. "Куда больше жителей США гибнет в результате падений телевизоров, - отмечает в The New York Times Николас Кристоф. - А от падений с лестницы в Штатах вообще умирает в 15 раз больше людей". И при этом, констатирует немец, с 2001 года власти США выделили 8 трлн долларов на оборонную отрасль и безопасность государства.

Американские власти, говорится далее, не борются с другими, куда более реальными угрозами. Так, в стране жертвами огнестрельного оружия ежегодно становятся 30 тысяч человек. Американский Конгресс и президент Обама практически ничего не делают для борьбы с этим явлением. Не делается ничего или делается слишком мало и для борьбы с другими угрозами вроде глобального потепления.

Конечно, подытоживает автор, террор существует, однако слежка за гражданами, посольствами, компаниями и партнерами нарушает международное право. Она так же противоправна и чудовищна, добавляет Der Spiegel, как американские беспилотники, убивающие людей по приказу Обамы, и Гуантанамо, где уже 11 с половиной лет держат людей, виновность которых не доказана. 

Автор:Валерій Зацепін, економічний оглядач, спеціально для Inpress.ua
30 травня 2013, 09:00 380 0
(переклад Гугла, тому десь чому)

Любити Батьківщину по-справжньому - це значить не тільки починати день з її співу гімну (нехай навіть і державною мовою), а в День Незалежності гуляти виключно у вишиванці...
На жаль - для справжнього патріота сьогодні цього далеко не достатньо. Любити Батьківщину в сучасних нам капіталістичних реаліях - значить вчасно і, по можливості, чесно платити податки.

Гроші замість почуттів
Подібне визначення істинного патріотизму виглядає парадоксальним тільки на перший погляд, бо є найбільш прагматичним поясненням його суті, на відміну від інших, які на дев'ять десятих складаються з ідеологічних догм і емоційних абстракцій.
Отже - громадянин любить, щоб його життя, власність і інтереси були захищені - як всередині країни, так і за її межами. Найбільш ефективним захисником усіх цих безумовних цінностей (ще з часів Великої Французької революції прикриваються гаслом захисту "прав і свобод") є сильна держава.
Але для того, щоб держава була сильною і могло допомогти своїм громадянам, йому необхідні... гроші, гроші і ще раз гроші, левова частина яких надходить саме в вигляді податків з кишень свідомих громадян.
Таким чином, платник податків розплачується не тільки за порівняно безпечне (хоча і не завжди безбідне) сьогоднішнє існування, але і за деяку тінь впевненості в завтрашньому дні (яка, погодимося, в Україні досить примарна).
Все разом і становить комплекс соціальних гарантій, які товариство отримує від держави в обмін на кошти, що надаються на утримання його представників - від письмоводителя у селищній раді до Президента.
Саме такі меркантильні - суто грошові - взаємини пов'язують суспільство з державою набагато більш міцно, ніж голі почуття (які не можуть бути особливо теплими за визначенням з обох сторін).
Зауважимо також, що ніщо так не сприяє об'єднанню нації і держави в цілому, як фіскальний патріотизм, відкидаючи можливість подвійного (потрійної і більше) громадянства за самою своєю економічною суттю. Адже серед власників двох (і більше) паспортів сьогодні навряд чи знайдуться бажаючі в повному обсязі сплачувати податки на утримання відразу двох (і більше) держапаратів...
Українці ж в цьому питанні пішли ще далі. Кажучи просто - наші співвітчизники (у тому числі - і проживають за кордоном) дуже бажають отримувати від держави ефективний захист і допомогу, однак при цьому не хочуть за це платити!
Результати такого "особливого" ставлення до настільки інтимного питання як сплата податків ми і бачимо сьогодні. Це - відсутність належних соціальних гарантій для населення всередині країни і вельми невисокий авторитет України як держави на міжнародній арені.
При цьому громадяни (від підробляють пенсіонерів до непрацюючих мільйонерів) посилено роблять вигляд, що чесно сплачують податки, а держава - настільки ж сумлінно прикидається, що може їх захистити - від зубожіння, хвороб, фінансових пірамід, міжнародних терористів тощо.
Причому, якщо великі українські буржуї "оптимізують" податки, відводячи мільярди в офшори, середній і малий бізнес намагається "домовитися" з фіскальними органами на місцях, а пересічні громадяни просто намагаються заробити один на одному пару сотень гривень (не сплачуючи ні копійки рідній державі) і при цьому - ще залізти в кишеню державі через велику дірку пільг.
Після цього всі без винятку скаржаться на низький рівень життя (малі можливості для бізнесу, відсутність якісної безкоштовної медицини/освіти та ін.) в "цій країні", але при цьому фактично продовжують... красти у "цієї країни" (точніше - у себе самих) щодо світле майбутнє, намагаючись прожрать його в сьогоденні. Щоб потім знову - скаржитися і ...красти: хто по-крупному, хто - за дрібниці.
Підсумок: в особистому плані середньостатистичний українець живе все краще. Не вірите? Порахуйте наскільки збільшилася кількість авто на дорогах та у дворах. І це - на тлі постійного подорожчання палива. Зауважимо, що значну частину серед цих авто становлять легковика бізнес-, а то і преміум-класу, офіційно належать "тимчасово безробітним"...
Додайте до цього число квадратних метрів (в окремих будинках і квартирах), реально припадає на середнього українця. А також - скільки у нього так званої "інвестиційної нерухомості, яка очікує чергового зльоту цін на ринку і скільки квартир під здачу (без сплати податків, зрозуміло).
Цілком природно, що на тлі безперервного зростання "чорних" і "сірих" доходів практично всіх груп населення України, офіційні зарплати (особливо в бюджетній сфері) збільшуються куди як більш скромними темпами.
Настільки ж смішними (навіть у порівнянні з нашими найближчими сусідами) виглядають і зарплати українських силовиків (армія, МВС, СБУ), покликаних захищати суспільство, яке може, але не хоче за це платити.
Ну, а порівняно невисокі офіційні доходи чиновників з певного рівня все ж непогано компенсуються можливістю брати хабарі. Однак це аж ніяк не сприяє підвищенню ефективності роботи держапарату в цілому та підвищенню авторитету держави як всередині держави, так і за її межами.
До речі, це спостерігається вже на третьому десятку років української "незалежності", тобто в той час, коли більшість не тільки пост-соціалістичних, але і пост-радянських держав вже успішно перехворіли цією дитячою хворобою.
Платники податків (всіх масштабів) більшості молодих демократій просто змушені були зрозуміти, що без вкладення своїх кревних у зміцнення держави, розраховувати на отримання якого-небудь задоволення від спілкування з ним, щонайменше, наївно.
Однак настільки ж наївно припускати, ніби до цієї простої думки суспільство (в будь-якій країні) приходить самостійно, виключно в силу своєї вродженої свідомості. Щоб по-справжньому (гаманцем) полюбити свою капіталістичну Батьківщину, народу деколи необхідна допомога - яких зовнішніх обставин (фінансові кризи, стихійні лиха, війни та інші катаклізми), або рідної держави, яке може переконати його в необхідності такого сильного почуття. Причому самими різними методами.
Якщо в'їхати у владу на протестних настроях ще можна, то втриматися у владі на них не можна. Для цього потрібно вже використані протестні настрої погасити і перетворити "революційну" натовп настільки ж слухняну масу податних одиниць, які (при грамотному до них ставлення) будуть плодитися, розмножуватися і справно платити податки, підтримуючи тим самим владу.
Ця проста істина справедлива для керівництва будь країни, причому поза залежно від його політичного забарвлення і сповідується ідеології. Секрет успіху простий - держава має створити умови, при яких великі власники не захотіли б занадто вже сильно ухилятися від сплати податків, а основна маса пересічних платників податків просто не змогла б цього зробити.

Для будь-якої політичної сили, яка б хотіла втримати владу в Україні, це означає:
1. Створення основних бюджетоутворюючих галузях та контролює їх великому капіталу комфортних умов роботи всередині країни та ефективний захист їх інтересів за кордоном (на світових ринках).
2. Формування порівняно чесних умов ігри держави з середнім та малим бізнесом, які б стимулювали їх зростання.
3. Поступальний розширення бази оподаткування на основну масу населення, в т.ч. на її додаткові, "неофіційні" доходи, які за своїм обсягом часом значно перевищують офіційні.
4. Ведення ефективного інформаційного супроводу проведених реформ, для отримання підтримки основної частини електорату і запобігання інформаційних диверсій політичних опонентів.
До речі, останній пункт особливо важливий, хоч і стоїть дещо осторонь від традиційних сфер інтересів "міцних господарників", які надмірно захоплюються "чистої" економікою. Адже в умовах нестійкого положення керівництва країни проведення будь-яких, навіть самих благодатних реформ без надійного інформаційного забезпечення приречене на безумовний провал.

Любов з криком та інші задоволення
Що ж стосується інших пунктів, то поки їх виконання супроводжує тільки власний успіх. Так, спроби стимулювати національний капітал поступово згорнути офшорні операції, що починалися керівництвом країни в 2010 - початку 2011 року, поки виявилися не дуже вдалими. Зокрема, потік реінвестицій з офшорів (наприклад, з Кіпру), помітно знизився після зміни влади в 2010 році, потім знову набрав силу і в даний час продовжує зростати випереджаючими темпами.
Сумнівною по своїй ефективності представляється і спроба ввести в дію в Україні так званий "податок на розкіш" - тобто фактично переконати великих власників піти на самооподаткування додатковим податком. Економічна складова подібного кроку (додаткові доходи в бюджет) поки виглядає вельми примарно, а PR-складова (яка могла б сприяти деякому зниженню соціальної напруги в країні) за три роки так і не отримала розвитку.
Несподівано більш ефективними виявилися дії нової влади по відношенню до "дрібним крамарям" - представникам середнього і малого бізнесу, на яких українська опозиція розраховувала й як на потенційних фінансових донорів, і як на справних постачальників гарматного м'яса для чергової "революції".
Незважаючи на всю запеклу критику і прогнози чергового апокаліпсису влади, запровадження норм нового Податкового Кодексу сприяло не тільки зростанню збору податків, але і помітного збільшення кількості дрібних підприємців. Замість того, щоб втрачати час (а значить - гроші) в якості масовки на "Податковому Майдані", вони вважали за краще зіграти з державою за новими правилами (і заробити при цьому). Судячи з усього, задоволеними залишилися обидві сторони.
Наприклад, згідно з офіційною інформацією Міністерства податків і зборів, тільки в січні-лютому 2013 року, бізнесмени самостійно нарахували і виплатили державі 995,1 млн. грн. єдиного податку, що майже в три рази (!) більше, ніж отримав від них бюджет за аналогічний період минулого року (346,2 млн. грн.). А за підсумками перших чотирьох місяців ця сума перевалила за мільярд (1,7 млрд. грн.)
Кількість офіційно зареєстрованих індивідуальних підприємців за підсумками минулого, 2012 року, збільшилася на 130 тис. чоловік (до 1 млн. 200 тис.)
Таким чином, при трохи більш ніж 10%-м зростання лав "дрібних крамарів", добровільні податкові надходження від них зросли на 300% - цілком достатньо для того, щоб говорити якщо не про повну фіскальної відданості середнього і малого бізнесу, то, принаймні, про його відносної лояльності до діючої влади.
Що ж стосується посилення податкового уваги до доходів широких мас "маленьких" українців, то в цій галузі держава поки діє з наполегливістю асфальтоукладача: тихо, повільно, невідворотно і... з майже такою ж грацією.
Одним з перших сигналів цього тихого настання стало формування єдиного реєстру нерухомостіз внесенням в нього докладної інформації про її власників і введення настільки ж єдиної системи її оцінки (ближче до ринкової). Таким чином готується атака на найбільш прибутковий (масовий) сектор тіньових доходів наших співгромадян - торгівля і оренда нерухомістю, на якій сьогодні так чи інакше заробляють мільйони українців, вважаючи за краще нічого не платити державі.
Ефектним (і ефективним) продовженням такого курсу може стати складання єдиного реєстру громадян пільгових категорій (з перевіркою кожного з пільговиків), яке намічено керівництвом країни на найближчий час. Хоча тема оптимізації кількості пільг в Україні (з їх поступовою заміною на адресну грошову допомогу) і виходить за рамки даної публікації, цей процес самим безпосереднім чином пов'язаний зі здійсненням фіскальної політики.
Справа в тому, що після "чистки рядів" пільговиків, багато бізнесменів-індивідуали та цілі підприємства позбудуться можливості недоплачувати податки державі. Це навряд чи викличе у "скривджених" особливий ентузіазм - навіть якщо з'ясується, що протягом довгих років вони користувалися податковими пільгами незаконно, тобто по суті залазили в кишеню своїм більш законослухняним співвітчизникам...
Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни. За попередніми даними, "всенародне" обговорення такого законопроекту почнеться вже в цьому, 2013 році, а практична реалізація - вже в 2014-му (після того, як буде зібрана вся відсутня інформація про неофіційних джерелах доходу громадян).
У тому, що подібна податкова революція (вже без лапок) в Україні рано чи пізно станеться - сумніватися не доводиться. Адже декларують свої доходи громадяни більшості розвинених капіталістичних демократій, суспільство яких ми так прагнемо потрапити. Ось тільки заявлені керівництвом країни строки (за рік до президентських виборів) викликають деякі сумніви.
Вже зараз можна уявити, який вой піднімуть з цього приводу найбільш "незалежні" мас-медіа України, які перебувають на повному утриманні різних опозиційних сил та їхніх зарубіжних спонсорів. Дивуватися цьому не доводиться - втім, як і того, що чинна влада вже звикла давати своїм опонентам козирі в самий незручний для себе момент.
Що ж - тим виразніше буде видна роль ефективної інформаційної підтримки перетворень, без якої боротьба за уми і гаманці платників податків загрожує виплеснутися з інформаційного простору в простір реальне - тобто просто на вулиці...
http://inpress.ua/ru/economics/10953-nalogi-i-my-kak-nauchit-ukraintsev-lyubit-rodinu

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:55
Бажаю автору усамітнитись у такій державі, де "Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни." Не перетворюйте життя у зону, а робіть так, щоб податки ставало вигідно платити добровільно - це дуже складно, але можливо, якщо таким розумноподібним базіканням буде не місце в головах справді розумних людей.

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:49
Автор статті нагадує мені нашу сучасну освіту в Україні: знання дає начебто розумні, але толку від них мало для легкого працевлаштування і життя реального.
Також не треба підміняти поняття: "сплати податків" там, де реально йде примусове "здирання податі"
Державі податки активно сплачують тоді, коли держава підконтрольна платнику і він реально відчуває це. Коли ж бюджет в наглу розкрадають - тільки дурень буде сплачувати податки добровільно і за тими принципами, що задекларовано тут. Сучасна держава скоріше є насосом викачування статків з населення, чим гарант його добробуту, тому: "наша песня хороша - начинай сначала"

Україна колись вважалася потужною аграрною державою. Колись. А її серце – Полтавщина – аграрною областю. Після того, як я дізнався про ганебну новину, можу впевнено написати, що і Полтавщина КОЛИСЬ була аграрною областю.

Полтава, центральний ринок, 30 квітня 2013 року. Серед різноманітної сільськогосподарської продукції довелося побачити часник – не з "аграрної" Полтавщини, не з "аграрної" України. А з... Китаю.

Фасований по три часничини. З яскравою обгорткою на якій написано не тільки країну виробництва, а й, навіть, розмір головок.

До "аграрної" України завозять автомобілі, іграшки, аудіо-, відеотехніку, будівельні матеріали, канцелярські товари і, тепер ще й часник. Всі ми знаємо, що часник в Україні добре росте. Його врожайність може бути більшою, може бути меншою, але не може бути так, щоб він зовсім не ріс, якщо його посадити.

Тож, виникає запитання: В Україні зовсім перестали садити часник? Невже, може бути вигідніше вести його з самого Китаю?

Якщо такими темпами Україна переростає з виробничої держави на споживацьку, то вже незабаром економіка країни буде повністю паралізованою. А враховуючи те, що наша держава має купу зовнішніх боргів, кредитори можуть оголосити їй дефолт і "попросити" її громадян звільнити територію. Тут немає жодних жартів.

Якщо найближчим часом нічого не змінювати, не запускати різні виробництва, то вже нинішні покоління громадян України застануть те, що я написав абзацом вище.

Тут по сайтах новин підхоплено твердження що в Україні дефляція й це, типу погано.