29.10.2011 11:35 Владимир Литвин имеет льготы как участник боевых действий - Кужель

Вице-премьер и лидер "Сильной Украины" Сергей Тигипко - амбициозный политик и хочет большего, чем имеет сейчас. Сначала он желает стать премьером, потом - президентом. Об этом в интервью "Газете по-украински" сказала его бывшая заместительница в партии Александра Кужель.

"У  "Регионов" очень упал рейтинг, а "Сильная Украина" топчется на их поле. Они убирают конкурента путем вливания в Партию регионов", - отметила она.

На вопрос, что вливание "Сильной Украины" в Партию регионов Тигипко будет легче проводить реформы, Кужель ответила:

"Вопрос - какие реформы? Хорошо, если проведут судебную реформу и сделают суды прозрачными. Тигипко хочет реализовать реформу льгот. Например, в Швеции раз в пять лет проверяют право на льготы. А у нас, бывает, заходишь в огромное здание - все в коврах, хрустале, а хозяин пишется инвалидом. Это постыдно. Председатель Верховной Рады Владимир Литвин имеет льготы как участник боевых действий ".

Депутаты тоже не чураются получать льготы как чернобыльцы.

"Многие народные депутаты получают 50 тысяч как чернобыльцы. Однажды за помощью ко мне обратилась женщина. Говорит: "Я родила от мужа-чернобыльца ребенка. Он нас бросил и ушел к другой женщине, у которой уже был ребенок. И льготы с мужем перешли к чужому ребенку". Таких ситуаций множество. Мы давали Тигипко предложения, как провести подготовительный этап реформирования льгот. Предлагаем разумные шаги, а они делают по-своему. Так какой смысл к ним идти, что это даст стране, людям? ".

Полностью интервью читайте здесь

Отметим, что Литвин даже не проходил срочную службу в Советской Армии, не говоря об участии в боевых действиях.

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_vladimir-litvin-imeet-lgoty-kak-uchastnik-boevyh-dejstvij-kuzhel/407220">Gazeta.ua</a>

Виявляється, що нинішній голова Верховної Ради України та майбутній кандидат у Президенти Володимир Литвин дуже "бідна" людина. Читайте про це статтю в "Українській правді".

І все це відбулося щойно. "За" Литвина проголосувало 244 народних депутатів. Давайте поговоримо про те, що буде далі? Ваші прогнози.

Ще один Київський мрійник: всім по лопаті - і на городи!

Голові Верховної Ради України
Володимиру Литвину

Шановний пане Литвин!

Крайові Управи Ліги Українців Канади і Ліги Українок Канади як і вся українська громада в Канаді дуже стурбовані вашими висловами під час інтерв`ю російському телеканалу «Вєсті», де ви висловилися як противник того, що відбулося знищення української нації (етноцид) в період Голодомору в Україні 1932-33 років. ( Что касается других вопросов, например, темы голодомора, то я категорический противник, когда мы переводим эту тему в плоскость этноцида...)

Складається враження, що діючий Голова Верховної Ради України, заперечує статтю 1 Закону про Голодомор в Україні 1932-33 років, який був прийнятий Верховною Радою 28 листопада 2006 року. Стаття дослівно звучить: «Голодомор 1932-33 років в Україні є геноцидом Українського народу». Як Голова Верховної Ради України ви повинні хоча б дотримуватися чинного законодавства України у своїх публічних висловлюваннях.

Хочемо вам також пригадати, що найвидатніші історики світу Роберт Конквест, Джеймс Мейс, Андреа Ґраціозі, Богдан Кульчицький, Роман Сербин, Володимир Сергійчук та інші і зокрема Рафаель Лемкін, котрий у 1943 році вперше визначив і вжив термін «геноцид», однозначно визнали Голодомор 32-33років геноцидом і етноцидом української нації. Рафаель Лемкін це зробив ще у 1953 році. То яких «вчених» треба ще послухати?

Українська громада в Канаді глибоко обурена тим, що активне висвітлення правдивих подій Голодомору 1932-33 років ви називаєте «фарсом».

League of Ukrainian Canadians
in partnership with the
League of Ukrainian Canadian Women
83 Christie Street, Toronto, Ontario, Canada M6G 3B1
Tel: 416-516-8223 Fax: 416-516-4033

З вільного форуму Майдану

«Нетиповий» депутат від Блоку Тимошенко, відомий принциповістю у відстоюванні законності, розповів «УМ» про перипетії на останньому засіданні ПАРЄ та вибір Росії на майбутніх виборах Президента України

Ярослав ТРАКАЛО   

У суботу Григорій Омельченко повернувся з Франції, де у Страсбурзі відбулася чергова сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи. Європейські парламентарії приділили особливу увагу справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, закликавши українську владу покарати не лише виконавців злочину, а й замовників та підбурювачів. Рушієм цього процесу в Україні може стати саме БЮТівець Омельченко, який пообіцяв уже днями запропонувати нардепам створити тимчасову слідчу комісію, завданням якої буде довести, що чинний спікер Володимир Литвин підбурював викрасти Гонгадзе, що призвело до смерті журналіста, а екс–Президент Леонід Кучма і є саме тим замовником цього злочину, який шукають слідчі. Наскільки це реально, «УМ» розпитала в пана Омельченка одразу по його прибутті в Україну.

 
«Росія хоче захистити Литвина від криміналу, щоб маніпулювати»

— Григорію Омеляновичу, чому ПАРЄ знову приділила стільки часу справі про вбивство українського журналіста?

— Парламентська Асамблея Ради Європи розглядала питання про злочини, які могли бути скоєні в Україні високопосадовцями під час правління екс–Президента Леоніда Кучми. А деталі розслідування справи Гонгадзе слухали тому, що на лаві підсудних досі не опинилися організатори, замовники і підбурювачі вбивства журналіста. Як колишній голова слідчої комісії з розcлідування обставин вбивства Георгія, я поінформував, що на основі зібраних доказів слідчій комісії вдалося встановити всіх співучасників злочину. Зокрема, що підбурювачем викрадення і вбивства Гонгадзе був колишній голова адміністрації Кучми, а нині — спікер Верховної Ради Володимир Литвин. А замовником викрадення є Леонід Кучма і вже покійний Юрій Кравченко — організатор.

— Тобто журналіста не лише викрали, а й убили за вказівкою екс–Президента? І чому ви так наполягаєте на ролі в цьому чинного Голови Верховної Ради?

— Дії Кучми, Литвина і Кравченка депутатська комісія кваліфікувала як співучасть в організації викрадення Гонгадзе, що призвело до тяжких наслідків, тобто — до його смерті. Хто саме — Кучма чи Литвин — віддав наказ про вбивство, має з’ясувати Генеральна прокуратура. Окрім того, тимчасова слідча комісія встановила, що Кучма, Кравченко і генерал Олексій Пукач є співучасниками злочину, вчиненого проти політичного активіста Олексія Подольського. Останнього викрали за схожим сценарієм, вивезли в ліс, де піддавали тортурам, погрожували тощо. Тобто слідча комісія встановила, що на державному рівні під керівництвом Кучми та його найближчого оточення — Володимира Литвина, Юрія Кравченка та екс–голови СБУ Леоніда Деркача — була створена організована злочинна організація, яка мала на меті розправу з політичними опонентами. Усі ці матеріали були направлені до Генеральної прокуратури України, а згодом — до Київського апеляційного суду.

15 жовтня 2002 року суддя Київського апеляційного суду Юрій Василенко в судовій постанові зазначив (цитую): «Наявних доказів достатньо, щоб вважати Президента Кучму, Голову Верховної Ради Литвина та міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка співучасниками злочину в організації викрадення журналіста Гонгадзе, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, що призвело до тяжких наслідків». А 29 серпня 2007 року Генпрокуратура порушила кримінальну справу — щоправда, за фактом, а не проти Кучми і Литвина, за перевищення влади, повноважень і зловживання службовим становищем особами, які займають особливо відповідальне становище, а також за фактом підбурювання і організації умисного вбивства групою осіб. Тобто Генпрокуратура, порушивши справу нехай і не проти Кучми, Литвина чи Кравченка, а за фактом, визнала висновки слідчої комісії.

— Аргументом на користь висновків слідчої комісії могли б стати «плівки майора Мельниченка»...

— Довгий час, незважаючи на клопотання слідчої комісії, приміром, Міністерство юстиції США відмовлялося проводити експертизу плівок Мельниченка на автентичність. Бо всі прекрасно розуміли, що підтвердження їх автентичності стане прямим квитком Кучмі, Литвину і Деркачу на лаву підсудних. А свого часу Леонід Кучма підтримав агресію США проти Іраку, заручившись підтримкою Америки в непритягненні його та соратників до кримінальної відповідальності.

Окрім того, минулого року Генпрокуратура звернулася з клопотанням до колег із Росії і просила допитати у справі Гонгадзе як свідків двох громадян України — Ігоря Бакая та Володимира Сацюка — і трьох громадян Російської Федерації, два з яких — високопосадовці Федеральної служби безпеки. Прокуратура Росії відмовила, мотивуючи тим, що це може зашкодити її національним інтересам. Якби ті люди були допитані, нині всі дізналися б про спроби, в тому числі й співробітників ФСБ, викупити в майора Мельниченка його записи. Знищивши їх, росіяни убезпечили б Кучму, Литвина і Деркача від лави підсудних. Ось і вся загроза нацбезпеці Росії!

— Для чого Росії так підста­влятися?

— Я маю інформацію, що у Кремлі нині розглядають кандидатури, які можна підтримати під час наступних президентських виборів в Україні. І Володимир Литвин теж серед прийнятних варіантів, тому допустити кримінальної справи проти нього Москва не може. Обрання нинішього спікера президентом унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності організаторів загибелі Гонгадзе, а сам Литвин стане слухняним інструментом у руках Кремля. Ідеться про багатоетапний план, розроблений у Росії. За моїми даними, тамтешня політична еліта підтримуватиме одночасно кількох імовірних кандидатів на посаду президента України. Але щодо кожного вона має свій сценарій і план.

— Чому ставлять на кількох? Перестраховка?

— У 2004 році керівництво Росії, зробивши ставку і завчасно привітавши Віктора Януковича, потрапило в таку багнюку, що тепер намагатиметься усіма способами не допустити повторення тієї ситуації. Тому РФ підтримуватиме як фінансово, так і інформаційно кількох претендентів на пост глави Української держави, щоб потім маніпулювати ними. Сьогодні можна сказати однозначно, що Віктор Ющенко політично чи в інший спосіб не залежний від Росії. Інакше він би не зміг проводити таку явно українську патріотичну політику.

Мені навіть відомо, хто бере участь як посередник у втіленні в життя російського плану...
Росіяни добре підготувалися до обговорення справи Гонгадзе

— Ви можете назвати цих людей?

— Прийде час — інформація про це буде. Наразі Генпрокуратурі вдалося досягти домовленості, в тому числі й завдяки ПАРЄ, про призначення незалежних і висококваліфікованих експертів із Німеччини і Румунії для дослідження записів Мельниченка. Однак є інформація, що проти цих експертів уже розроблений цілий комплекс заходів впливу на них, щоб поставити під сумнів їхні висновки. Ці заходи роблять люди з оточення екс–Президента Кучми.

— А у вас, як у людини, котра не перший рік займається цією справою, є сумніви, що «плівки» справжні?

— Окрім висновків експертів, які вже провели експертизу, є зафіксовані допити людей — відомих політиків, які розповіли слідчій комісії, про що спілкувалися з Кучмою в той день, коли він говорив і про Гонгадзе. Іван Драч, Борис Олійник, Тарас Чорновіл та багато інших, коли їм давали слухати плівки, підтвердили: записано дійсно те, про що вони балакали з Кучмою. Більше того, випереджаючи аудіозапис, розповідали, про що йтиметься далі! Тому в мене немає жодних сумнівів щодо автентичності «плівок Мельниченка».

— Наскільки серйозно в Європі реагують на можливу причетність нинішнього Голови Верховної Ради України до вбивства?

— У січні минулого року членом делегації на засіданні ПАРЄ мав бути Володимир Литвин. За дивним збігом обставин, він не поїхав на сесію, але подав заяву про свій вступ до політичної групи ПАРЄ — Європейської народної партії, куди входять члени Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України». У зв’язку з поданою Литвином заявою про вступ до ЄНП була створена комісія, яка мала рекомендувати прийняти нового члена або відмовити. Провівши перевірку, комісія запропонувала не приймати Литвина через його причетність до справи Гонгадзе. Рішення про відмову йому ухвалили одностайно!

— Але днями на сесії багато хто з вашим виступом не погоджувався, зокрема й деякі делегати від України…

— Мене здивувало, як ґрунтовно до обговорення справи Гонгадзе підготувалися російські колеги, у чиїх виступах добре відчувався спланований сценарій: вони говорили не про злочини, вчинені в період режиму Кучми, а всіляко поливали брудом Віктора Ющенка, вживаючи інколи зовсім не парламентські вислови. При цьому не забували відбілювати Кучму та його оточення. Але Ющенко не є прокурором чи суддею, і саме завдяки його перемозі у 2004 році стало можливим покарання безпосередніх виконавців. Якби тоді переміг Віктор Янукович, переконаний, нині б цього поступу не було. А тепер все йде до того, що на лаву підсудних сядуть й інші співучасники.

— Ви в це вірите?

— Нині важко про це говорити. Закінчення проведення незалежної експертизи заплановане на травень поточного року, проте вже зараз цьому чинять перешкоди. Тому на поточному тижні я внесу на розгляд Верховної Ради проект постанови про створення нової тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин та встановлення замовників, підбурювачів та організаторів викрадення Георгія Гонгадзе. І ми побачимо, як парламент під керівництвом Володимира Литвина підтримає мою ініціативу. Бо ніхто ще не забув, як пан Литвин, будучи спікером ВР попереднього разу, не давав мені виступити з парламентської трибуни й озвучити висновки слідчої комісії.
«Ющенка можуть спробувати усунути»

— Тобто ви допускаєте, що ситуація може повторитися, і вас проситимуть не реєструвати таку постанову?

— Ви не уявляєте, що відбувалося в ПАРЄ у зв’язку з моїм виступом. Окремі члени української делегації в різній формі просили не реєструвати пропозиції про створення тимчасової слідчої комісії, не вживати, в першу чергу, прізвища Литвина і максимально пом’якшити резолюцію у справі Гонгадзе. Всі ці прохання, без сумніву, пов’язані лише з одним: планом, розробленим політичною елітою Росії, спрямованим на те, щоб наступним очільником нашої держави був хто завгодно, тільки не Ющенко. І було дуже показовим, як поправки, внесені представниками Партії регіонів — приміром, виключити з проекту резолюції слова «режим Кучми» — гаряче підтримували російські колеги.

— До яких методів можуть удатися ті, хто не бажає, аби Ющенко був переобраний на ще один термін?

— Фізичного впливу, швидше за все, цього разу не буде. Але може розігруватися інший сценарій. Приміром, спроба розпочати процедуру імпічменту або дискредитувати Віктора Ющенка. Такий варіант нині справді розробляють російські політичні аналітики.

— Але ваша політична сила теж працює над таким документом спільно з Партією регіонів...

— У всіх без винятку фракціях парламенту є й справжні українські патріоти, які розуміють реальну небезпеку для основ української державності в подібних політичних сценаріях.

— Якщо вам не вдасться завадити колегам, ви вийдете з фракції?

— А чому я повинен виходити? Я створював цю фракцію, тому нехай ідуть ті, хто вдається до таких одіозних дій, хто раніше був під Кучмою, а потім прибіг у БЮТ. Чи ті, хто має кримінальне минуле (а є й такі).

Щодо імпічменту, то можу лише додати, що чинному главі держави можна закинути чимало прорахунків, але стільки, скільки зробив для української державності Віктор Ющенко — не зробив жоден Президент. Проблеми з газом і теплом ми переживемо. Але якщо не відновимо українську націю, історію й культуру — української нації не буде. І в цьому напрямі Ющенко дав Україні величезний поступ.

"Україна молода".

На выходных, переключая каналы, попал на вот такую картинку:




Литвин организовал трансляцию из своего дома где-то там в мелком населенном пункте и около часа рассказывал о том, как его воспитывали, как он тут в школу ходил и вообще о своей простой и неказистой жизни честного чиновника.
В кадре есть все нужные глазу простого выборца атрибуты - старенькая мама в платочке, красивый голубой рыночный свитер, от умиления над которым хочется плакать, ковер на стене, чай и пирожки на переднем плане. Добрый и такой свой Литвин столь умело создал картинку, что ее хочется поставить в музей народного искусства Украины.

Попробуйте ответить на следующие вопросы:
- является ли свитер Литвина обычной формой его одежды или же карнавальным костюмом, который одевается раз в четыре года для агитации на выборах в Верховную раду / президента?
- является ли рассказ импровизацией или же вопросы-ответы идут по четкому плану, а за кадром тусуется целая команда визажистов, сценаристов, охранников и другой свиты, а сама запись снимается в сотню дублей?
- всегда ли на стене висел этот ковер или же его привезли час назад на дорогом мерседесе, а еще десяток машин стоимостью не менее 200 000 евро стоит под домом?
- скуховарена ли вся еда на столе или же пирожки намазаны клеем для красивого блеска, в чайнике пусто, а торт куплен в рядом находящемся "Сильпо"?
- как часто сам Литвин приезжает в этот дом?
- является ли его рассказ о своей жизни правдой?

Режиссерским постановки на ТВ всегда дарили мне массу положительных эмоций и радость от того, насколько политики любят развлекать людей смешными вещами. Особенно часто - в преддверии выборов.

 Раскажу историю из моей жизни (РЕАЛЬНУЮ!!!)

Случилось с моей семьей несчастье. Возращаясь с моря в 2009 году   попали (не по моей вине) в страшную аварию. МАШИНА В ДРОВА, у моего, тогда 4-х летнего сына перелом плеча, у жены черепномозговая травма, у меня перелом бедра. Но слава  богу остались ЖИВЫ. В процессе оформления ДТП Милиция *Обчистила* машину.(и это в то время, когда перед ними лежали окровавленый ребёнок, молодая женщина, с размождённой головой, а я сам себе накладывал шину на сломаную ногу) потом нас завезли в местную больницу - где абсолютно ничего не было для оказания помощи!!!  На следующий день я дороворился и нас перевезли в Киевскую БСП. Попал я в палату где лежал мужчина по фамилии ЮЩЕНКО (с переломом плечевого сустава). Мне оказали нормальную помощь за *НОРМАЛЬНЫЕ* деньги. Но суть не в этом. Через один день в 2 часа ночи к нам в палату привезли мужчину с переломом бедра. И ВОТ С ЭТОГО МЕСТА - ГЛАВНОЕ. Мужчина оказался однофамильцем нашего спикера - ЛИТВИН. Представте себе КАРТИНУ. КИЕВСКАЯ  *РЯДОВАЯ* больница - Я ПРОСТОЙ ГРАЖДАНИН УКРАИНЫ а рядом со мной *ЮЩЕНКО* с другой стороны пенсионер, сталевар, но ЛИТВИН. мне оказывают помощь, *ЮЩЕНКО* тоже лечат. А ВОТ *ЛИТВИНА* просто насильно ВЫНОСЯТ ИЗ ПАЛАТЫ (домой на больничной скорой помощи), так как денег на лечение у того нет!!!! Вот так ГОСПОДИН *Литвин* когда уйдёте на пенсию и не дай бог попадёте в УКРАИНСКУЮ БОЛЬНИЦУ. Подумайте о моей истории. 

Если кто подумал, что я придумал эту историю - ОШИБАЕТЕСЬ. В жизни всякое бывает!!!

 

 

 

 

 

 

,

Убийство Гонгадзе: бытовой "треугольник" в большой политике

Филипп Острожский

24.03.2005

Истину не скрыть. В эти дни украинский истеблишмент вовсю обсуждает  обстоятельства убийства в Киеве в сентябре 2000-го года Георгия Гонгадзе, оппозиционного журналиста. Вскрывшиеся обстоятельства трагедии, приведшей четыре года спустя к "оранжевой революции", поистине взрывоопасны для соратников нового президента Украины Виктора Ющенко. Как ни кощунственно это звучит, на фоне грязной подноготной "дела Гонгадзе" даже сам факт его убийства выглядит едва ли не самым светлым пятном в этой истории, обретшей мировую известность. Вопиющие подробности в деле убийства оппозиционного журналиста стали достоянием украинского политбомонда, как только к руководству силовыми ведомствами пришли вчерашние вожди революционного Майдана. Возможно, непрофессионалы не сумели сохранить тайну следствия (МВД возглавил социалист Юрий Луценко, по образованию - инженер электронной техники; Службу безопасности Украины - Александр Турчинов, в прошлом -металлург и комсомольский работник). Но, скорее всего, информацию попросту "слили" непосредственно из украинской Генеральной прокуратуры, ведущей "дело Гонгадзе" и обладающей всей полнотой материалов следствия. О вероятных причинах "слива" - ниже. Именно появление "новой версии" в "деле Гонгадзе", по утверждению киевских источников автора, явилось причиной загадочной гибели экс-министра МВД Юрия Кравченко. "Новая версия" уже разделила команду Виктора Ющенко на два лагеря: причастных к убийству журналиста и последовавшему "кассетному скандалу" и лиц, избежавших этой причастности. И главное - в основных фигурантах дела оказался Председатель Верховной Рады Владимир Литвин, горячий сторонник В.Ющенко в дни "оранжевого" противостояния. Он

Карьера Владимира Литвина, выпускника исторического факультета Киевского госуниверситета, типична для честолюбивого выпускника этого ВУЗа. Научную карьеру Литвина в советское время (преподаватель, старший преподаватель, доцент исторического факультета) сменила административная (1986-1989гг. - начальник управления Министерства высшего и среднего специального образования УССР), затем - партийная (с 1989 по 1991 год работал лектором, консультантом в ЦК КПУ). Характерная деталь: карьерные прыжки Владимира Михайловича приходились на тот период его жизни, когда он становился... помощником. Помощником ректора КГУ (1978-й), помощником секретаря ЦК КПУ (1991-й). Взлет Литвина к вершинам государственной власти в Украине также состоялся с должности помощника - но уже президента Леонида Кучмы. В администрацию которого исполнительный историк с тихим голосом был зачислен в 1994 году по настоянию первого главы этой самой администрации - Дмитрия Табачника. Административные таланты В.Литвина, его внешняя бесконфликтность в сочетании с редчайшим для украинских реалий качеством - он не брал взятки (что отмечала даже оппозиционная пресса) - позволили ему в кратчайший срок стать незаменимым человеком для неуживчивого и крайне недоверчивого к своему окружению Л.Кучмы. Уволен прежний любимец Кучмы Д.Табачник — Литвин становится первым помощником украинского президента, замыкающим на себя руководство всеми помощниками и референтами главы державы (сентябрь 1996 года). По сути, Литвин замкнул и пропускал через себя большую часть информационных потоков, идущих к президенту. Именно мнение Литвина по тому или иному вопросу было решающим при принятии президентом каких-либо решений. И вот уволен очередной глава президентской администрации - и ее возглавил В.Литвин (с ноября 1999 по май 2002-го). Именно в 2000-м году державшийся прежде в тени Владимир Михайлович, всячески избегавший паблисити, с заметным удовольствием заявил о себе, как о политике публичном.

Она

Журналист Алена Притула, приехавшая из Крыма покорять Киев, до событий, связанных с кассетным скандалом, среди коллег не пользовалась известностью. Ее профессиональная деятельность не была яркой и запоминающейся. В своем творчестве она не специализировалась на какой-то определенной тематике. Ее журналистская карьера, скорее, свидетельствует о спонтанности жизненных поступков. Судите сами: выпускница факультета автоматики и вычислительной техники Одесского политехнического института (1989 год), Алена Юрьевна радикально меняет профессию - в 1991 году она уже работает корреспондентом информационного агентства УНІАР в Крыму. В 1993-м переходит в "Интерфакс-Украина", где официально трудится в должности корреспондента до весны 2000-го года. Параллельно, с 1993-го по 1996-й год - стрингер (внештатный, пишущий от случая к случаю автор) украинского корпункта информационного агентства "Reuters". Сотрудничество с " Reuters " и знание английского языка позволили ей со временем заручиться поддержкой одного из западных грантодателей и пройти стажировку в Университете Дюк (Северная Каролина, США, 1996-й год). В своих автобиографических данных А.Притула не любит упоминать об одном своем карьерном достижении - в конце 90-х, официально числясь в "Интерфаксе-Украина", она фактически перешла на работу в пресс-службу администрации президента Украины Л.Кучмы. Именно переход в президентскую администрацию и обслуживание журналистов так называемого президентского пула, похоже, стал роковой чертой для этой коммуникабельной, увлекающейся бонсай и конными прогулками женщины. К тому же - одинокой. Когда в июле 1999 года Алена Притула получила звание Заслуженного журналиста Украины, коллег это не удивило: как, и за что даются звания сотрудникам президентской администрации, было широко известно. Увы, профессиональные достижения тут были ни при чем. Остается добавить: к обретенному ею званию Заслуженного журналиста Украины за эти годы добавлены еще два титула: член Комиссии по журналистской этике (с сентября 2001-го); лауреат премии Стэнфордского университета за "рыцарство в журналистике". Немногие посвященные в администрации президента знали: "у Алены и Володи - роман". Сохранить в тайне адюльтер с участием главы президентской администрации Владимира Литвина и подчиненной не удалось. Он постоянно оказывал Алене знаки внимания, отставив свойственную ему осторожность и скрытность в поступках. Что дало повод близкому окружению говорить: Притула для Литвина нечто большее, чем просто мимолетное увлечение. О своих отношениях с Литвиным Алена в конце 1999-го рассказывала многим. Возможно, таким приемом пытаясь "засветить" свои отношения со всемогущим Владимиром Михайловичем. Возможно, с умыслом - чтобы охладить пыл и чаяния обремененного высокой государственной должностью этого немолодого женатого человека. К тому времени у Алены Притулы начался новый и роковой роман.

Третий

Каково же было удивление киевских журналистов, когда в декабре все того же 1999 года Притула вместе с двумя коллегами прибыла в Вашингтон. Одним из них был Сергей Шолох, директор независимой радиостанции "Континент" (сегодня - политический беженец). Другой - киевский эпатирующий журналист Георгий Гонгадзе. Цель их поездки состояла в том, чтобы привлечь внимание властей США к притеснению свободы слова в Украине. Давление на средства массовой информации, запугивание журналистов, цензура со стороны государства... Во время этого визита Гонгадзе заявил, что на Украине не осталось ни одного печатного издания или средства массовой информации, которое согласилось бы публиковать его информацию. В Киеве на слова Гонгадзе лишь пожали плечами. Во-первых, оппозиционные СМИ, пусть и притесняемые властью, публиковали любые расследования, компрометирующие режим Кучмы и его окружение. Во-вторых, Георгий Гонгадзе никогда не относился к когорте журналистов, пребывающих в системной оппозиции к Л.Кучме. Как не относился и к той части украинских журналистов, мнение которых чего-либо стоило, и к которым прислушивались. К тому времени его творческое наследие насчитывало неполный десяток сумбурных публикаций. Да и телевизионная практика (основная специализация Г.Гонгадзе) также не изобиловала системностью. Правда, выигрышно смотревшийся на экране телевизора Георгий обратил на себя внимание зрителей, когда во время первого в украинской истории прямого эфира с участием украинского президента экспрессивно задал Леониду Кучме два вопроса. Вопреки распространенному СМИ мнению, что эти два вопроса озлобили Л.Кучму в отношении Георгия - есть мнение, что это всего лишь один из множества мифов "дела Гонгадзе". Ибо присутствовавшие на этой "встрече в эфире" (октябрь 1999-го, канал "1+1", передача "Эпицентр") очевидцы свидетельствуют: Л.Кучму взбесили не выпады Гонгадзе, а вопросы Ольги Мусафировой, собственного корреспондента в Украине российской "Комсомольской правды". Более того: организатор этого прямого эфира - президентский помощник, а ныне народный депутат Александр Волков даже громко матерился по этому поводу за кулисами студии в присутствии женщин. А Кучма с Мусафировой продолжил выяснять отношения даже после эфира. О Гонгадзе тогда никто и не вспомнил! Именно в Георгии Гонгадзе Алена Притула, неожиданно для многих, нашла себе друга и соратника. Именно в паре с ним и без гроша в кармане она начала диковинный для Украины того времени информационный Интернет-проект под названием "Украинская правда", решившись на кардинальный шаг - уход из президентской администрации и радикальную смену окружения. Гонгадзе стал главным редактором "Украинской правды", а Притула - его заместителем. В то время ни для кого уже не являлось секретом, что отношения между Гонгадзе и Аленой давно вышли за рамки "начальник-заместитель". Что было дальше - уже знают все. Георгий был похищен поздним вечером в сентябре 2000-го от дома, в котором находилась квартира А.Притулы. И убит. О том, что с близким ей человеком случилось несчастье, Алена (и это задокументированный следствием факт) знала уже два часа спустя. В ту же ночь в телефонном разговоре с Кобой Аланией, другом Георгия, Алена заявила, что с Гонгадзе что-то произошло, его надо срочно искать и надо обзванивать больницы, морги и прочие подобающие такому случаю заведения. Притуле уже было известно нечто, о чем не могла даже догадываться, например, жена Гонгадзе - Мирослава, которую отсутствие мужа не сильно взволновало: и раньше бывало, что он не ночевал дома. А через 12 часов (утром следующего дня) Притула уже разместила информацию о пропаже Георгия на "Украинской правде". Источник своих знаний Алена не назвала никому, позже поясняя это предчувствием. Но вопрос остается: кто информировал ее о несчастье, постигшем Г.Гонгадзе? Кто мог обладать столь конфиденциальной информацией, известной узкому кругу лиц, в ночь трагедии - с 16 на 17 сентября 2000-го года? Исполнители? Исключено. Остаются заказчики. Или заказчик. И кто мог достоверно знать, что обнаруженный крестьянами двумя месяцами позже обезглавленный, полуистлевший труп под деревней Тараща (что в Киевской области) - тело Гонгадзе? Именно в Таращу - наверняка -поехала А.Притула со своими знакомыми, не поставив в известность даже жену Гонгадзе - Мирославу. Это была первая и последняя поездка А.Притулы, разыскивающей Георгия. И до сей поры лукавит Притула, не называя источник своих знаний. Вопросы остаются... Почему А.Притула, искренне горевавшая по Георгию, до сих пор не назвала имени этого человека - ведь сегодня у власти в Украине совсем другие люди? И, казалось бы, Алене уже нечего бояться? Если предположить, что "доброжелатель" А.Притулы и отвергнутый ею предшественник Гонгадзе - одно и то же лицо, то молчание женщины вполне объяснимо. Между тем, признание А.Притулы могло - на годы! - приблизить развязку "дела Гонгадзе". Она не решилась? Узкие круги украинского политбомонда сегодня горячо обсуждает именно эту версию развития событий в "деле Гонгадзе". Версию, связанную с непосредственным участием в деле Владимира Михайловича Литвина. Экс-главы администрации президента Кучмы, председателя Верховной Рады Украины, и просто глубоко оскорбленного изменой мужчины.

Тайна пленок

В деле Гонгадзе врали практически все. Сначала - власть. Потом -следствие. Позже - фигуранты дела: свидетели и подследственные. Теперь во лжи украинские СМИ обвиняют представителей команды нового президента. Под шквалом ежедневной критики пребывает Генеральный прокурор Святослав Пискун. Чьи заявления, касающиеся обстоятельств "дела Гонгадзе", кощунственно противоречивы и часто - до безобразия абсурдны. Похоже, врет даже знаменитый майор госохраны Николай Мельниченко, чей "якобы диктофон" писал разговоры Л.Кучмы. Уже неопровержимо доказано, что Гонгадзе убивали сотрудники милиции. Что в предшествующей этому слежке за журналистом принимал личное участие генерал милиции А.Пукач. А этот факт - косвенное доказательство: приказ об устранении Георгия поступил с "самого верха". Кто именно отдал приказ (или попросил о дружеской услуге), пока установить не представляется возможным. Потому что генерал А.Пукач в бегах. А ближайший друг Владимира Литвина экс-министр МВД Юрий Кравченко - в могиле. Месяц назад он якобы покончил жизнь самоубийством, произведя два выстрела в собственную голову: первый — в подбородок, второй - в висок. Самоубийство это случилось за два часа до официального допроса Ю.Кравченко по "делу Гонгадзе". Правда, в столь экзотичный "самострел" на Украине верит только Генеральный прокурор. Как бы там ни было, для следствия безвозвратно утеряно единственное связующее звено - между непосредственными исполнителями и возможными заказчиками (заказчиком). У жаждущих правды в этом грязном деле, похоже, осталась одна надежда прояснить ситуацию: заслушать все записи, вывезенные в свое время предприимчивым майором Мельниченко из Украины. В последнюю неделю кто только в Украине не требовал вернуть в страну и самого майора, и его архивы: от депутатов до бизнесменов. Ведь он "писал" патрона свыше двух лет! Именно эти записи разговоров в президентских апартаментах (и не только) могут дать полную картину творившегося все эти годы в стране беззакония. И рассказать о роли каждого персонажа, зафиксированного на этих пленках. Но вдруг оказалось, что Родина майора не ждет. Ему никто в Украине не желает гарантировать безопасность на официальном уровне! Более того: пришедшие к власти патриоты не горят желанием получить в свое распоряжение аудиоархив Мельниченко. Попади архив, в Украину, ему придется давать правовые статус и оценку. А если вдруг выяснится, что эти записи, претендующие на статус улики, получены майором незаконным способом?.. А если и законным, то и тут неувязочка: фигурантами злополучных откровений в компании Л.Кучмы перебывал едва ли не весь украинский политбомонд! Например, бизнесмен Цвиль, помогавший Мельниченко эвакуироваться за границу вместе с архивами, утверждает, что на пленках в неприглядном свете представлены и президент Ющенко, и премьер Тимошенко, и спикер Литвин... Вся сегодняшняя возня вокруг "дела Гонгадзе" - прекрасное доказательство обоснованности последней версии, дающей разъяснение истинных причин убийства Гонгадзе. Версии, правдивость которой представители украинского истеблишмента сегодня практически не ставят под сомнение.

"Версия Литвина"

Роман Владимира Литвина с журналистом Аленой Притулой со стороны главы президентской администрации перерос в нечто большее. Знаки внимания, оказываемые подчиненной со стороны могущественного покровителя, отразились и на карьере корреспондента "Интерфакса". Неожиданная и бурная любовная связь Притулы с ярким, но пустым в понимании Литвина человеком - Георгием Гонгадзе, больно ранили душу главы президентской "канцелярии". Неожиданный уход А.Притулы из администрации, участие в авантюрном проекте, первые полгода не имевшего никакого успеха, ощутимо ударили по самолюбию В.Литвина. Человек слова, по характеристикам знающих его людей, муж с высочайшим чувством ответственности и столь же требовательный к другим, он был поражен новым выбором А.Притулы. Тем временем проект "Украинская правда" лишился спонсора (уж не Литвина ли заслуга?) и пребывал на мели. Без средств находился и Георгий Гонгадзе, перебивавшийся одалживанием денег у знакомых. В это же время по Киеву распространились слухи, что "президента слушают" и записи можно свободно купить! Стоит отметить, что уже после гибели Георгия многие политики подтверждали, что в той или иной компании весело слушали "нарезку" записей разговоров Кучмы с различными собеседниками. А еще весной 2000-го, помимо Гонгадзе, выход на продавцов пленок нашел, как минимум, еще один киевский журналист. Но весь вопрос уперся в цену товара. Чтобы добыть заветные пленки, многие киевские журналисты в поисках средств обратились за зарубежными грандами под планируемые Интернет-проекты (конечно же, демократические). Четко зная, что посольства ряда государств весьма заинтересованы в получении если не оригиналов, то копий записей президентских откровений. А на грантодателей "посольские" имеют влияние... Многие в киевской журналистской тусовке даже знали "цену вопроса" таинственных пленок - $ 50 000. Но соискатели грандов просили сразу $ 100 000 - "за риск" и "на жизнь". Слухи о таинственных торговцах пленок дошли до администрации президента. Сигнал стали активно "отрабатывать". Ведь в администрации украинского президента довольно широкий круг лиц знал о существовании помещения, где стояла стационарная звукозаписывающая аппаратура. А если это было необходимо - то и в других помещениях. Записи делались изо дня в день, с утра и до вечера - все время, когда в кабинете находился Л.Кучма. Аппаратуру обслуживала команда офицеров во главе с майором Николаем Мельниченко. Литвин схватился за голову. Как руководителю администрации, именно ему предстояло нести ответственность за то, что эти разговоры стали достоянием гласности. Но - появилась и возможность отыграться чужими руками на Гонгадзе. Желание разобраться с Гией могло подкрепляться осознанием того, что записи из кабинета Кучмы покинули администрацию при непосредственном участии А.Притулы. Она, в силу благосклонности Литвина, была вхожа едва ли не во все помещения в здании администрации. И наверняка была близко знакома с Николаем Мельниченко, через посредников приторговывавшим "нарезкой" секретных разговоров. Извечный "второй"... Помощник с многолетним стажем у влиятельнейших персон... Офицер действующего резерва украинской службы безопасности в звании полковника... Литвин наверняка прошел блестящую школу утонченного интриганства. И он стал, используя ситуацию и при неосознанной помощи влиятельных посетителей Кучмы, вкладывать в уши мнительному президенту негативную информацию о Гонгадзе. Раз - слово, два - слово... Пришло время, когда Кучма уже сам интересовался у собеседников положением дел "с Гонгадзе". Сегодня многие предполагают, что Кучму интересовало отнюдь не творчество Георгия. Его убедили в том, что именно Гонгадзе виновен в том, что пропали записи некоторых бесед из президентской администрации. Поскольку оригиналы записей были на месте, невозможно было установить, что именно и в каком объеме пропало. А главное - кому достался аудиоархив администрации. Для этого следили за Гонгадзе, задействовав "наружку" - чтобы отследить его связи - продавцов и, возможно, заказчиков пленок.

Крепкая мужская дружба

Тем временем страсти в президентском кабинете продолжали искусно подогреваться Литвином, жаждущим отмщения. И Кучма сгоряча обронил в разговоре с министром МВД Юрием Кравченко: "накажите, мол, проходимца". Что было дальше - знают все. Георгия не стало... Если эта версия подтвердится, и прочие записи Мельниченко станут достоянием гласности, Владимира Литвина ожидают черные дни. А старт президентства В.Ющенко омрачится еще одним громким скандалом, который ударит по его ближайшему окружению. Но, похоже, личная заинтересованность Литвина в "деле Гонгадзе" никого в Украине сегодня не удивляет. В кулуарах Верховной Рады версия причастности нынешнего спикера к событиям пятилетней давности сомнению даже не подвергается. Зато дебатируются следующие "тонкости вопроса": как согласовал Литвин тактику операции по устранению Гонгадзе с близким другом - Юрием Кравченко, с ним спикер не только жил в расположенных на одной лестничной клетке квартирах, но и крепко дружил до последнего дня жизни экс-министра украинского МВД. Именно с Юрием Кравченко спикер Верховной Рады мог поговорить по душам, посетовать на легкомысленность и недальновидность изменчивой женской натуры и обратить внимание министра на "врага" Леонида Даниловича Кучмы. Который по "совместительству" и его личный недруг. Мог Владимир Михайлович и "по мужски" помочь Юрию Федоровичу "найти выход" из проблемы с Генеральной прокуратурой, направив своего доверенного человека на дачу экс-министра в утро "самоубийства"... На роль такого гонца с "особыми" полномочиями молва определила бесконечно преданного Литвину человека, генерал-лейтенанта милиции Ивана Куцика. Человека с крепкими нервами и хорошими профессиональными навыками. Но наиболее циничные люди подозревают В.Литвина в реализации более сложной "многоходовки". Первым этапом которой было устранение соперника-журналиста, вторым - раскрутка "кассетного скандала" и, как следствие, передача власти Л.Кучмой его другу генералу Юрию Кравченко. О том, что Кравченко готовился к такой миссии, накануне описываемых событий сообщал украинский еженедельник "Итоги". Газету сразу же закрыли - по прямому указанию того же министра Кравченко. Конечно, возможно и такое - кто-то использовал человеческую слабость Литвина, особенности пикантной ситуации, и "сыграл" его, усилиями главы президентской администрации устранив Гонгадзе и спровоцировав крупнейший в новейшей украинской истории скандал. ...В ходе развернувшегося кризиса 2000 - 2001 годов В.Литвин растерялся. В политических сферах стали поговаривать о близости его отставки и последующим назначении ректором Киевского национального университета им. Т. Шевченко. Точки над "і" расставил президент Кучма, который в марте 2001 года на импровизированной пресс-конференции обронил: "Литвин? Пусть работает..." В коридорах и сессионном зале украинского парламента юмора всегда хватает. Расхожая черная шутка последних дней: "Гонгадзе потерял голову. Но оставил Литвину рога..."

Низка дивних і для багатьох трагічних подій у Києві цього разу розпочалася ранньою весною. Все почалося з того, що у вівторок на черговому пленарному засіданні ВР Михайла Васильовича Чечетова заклинило. 

А справа була ось так: куратор парламентської більшості, після доповіді свого однопартійця з приводу чергових змін у Закон про вибори членів ПР у депутати всіх рівнів і по-ранковому бадьорої команди спікера "Голосуємо", як зазвичай, хотів дати відмашку "За" для своїх нечисленних напівсонних колег, що приперлися за разнарядкою в цей день до сесійної зали. Але сталося непередбачене - рука, піднята високо вгору, і в ту ж секунду готова розсікти повітря, стрімко опускаючись вниз, несподівано намертво застигла у своєму апогеї.  Система "Рада" монотонно відрахувала 10 секунд і байдуже видала несподіваний результат - трохи менше сотні голосів комуністів, литвинівців і всякої позафракційної шушвалі. Партія регіонів - 0. Литвин здивовано подивився в галасливий зал і зупинив свій погляд на Чечетові, який якось дивно тягнув вгору руку, начебто намагаючись дістати напруженими, в струну витягнутими пальцями, до самої вершини заскленого купола.  - Михайло Васильович, ви з мотівiв Голосування? Ввiмкнiть мiкрофон.  - Д-дак, н-нек, тобто дак, заїкаючись, пробелькотів Чечетов, намагаючись лівою слухняною рукою впоратися з неслухняною правою. У-в-Ладимир Мих-хайловіч, у нас не зрозуміли за що голосуємо, не встигли, треба поставити на повторне голосування! - Голос Михайла Васильовича більше звичайного зривався на жіночий фальцет, губки складалися в трубочку і дрібно тремтіли.  - Хто за повторне Голосування? - Буденно, ще не розуміючи масштабів того, що сталося, і не звертаючи уваги на протести з правого боку залу буркнув Литвин. Прошу голосувати. Система знову почала свій відлік, на схемі зеленими крапками відзначаючи проголосувавших у різних частинах залу. У всіх, окрім тієї частини залу, де розташовується найбільша фракція нашого парламенту. Там творилося незрозуміле! Чечетов з абсолютно божевільним виразом обличчя, не маючи можливості дати відмашку піднятою правою рукою, намагався це зробити, нахиляючись всім корпусом і одночасно роблячи якісь ударно-обертальні рухи лівої. Кілька депутатів з пачками карток в руках з подивом дивилися на його кульбіти і не могли зрозуміти, що їм робити - чи голосувати, чи то бігти, когось бити, якщо бити, то кого і чим? Час голосування минув, про що депутатів сповістила "Рада" фінальним тривалим писком і знову на табло висвітився негативний результат. Чечетов застиг з піднятою рукою, як бронзовий Ілліч. Його яскраво-червоне обличчя виражало суміш подиву, страху і якоїсь дитячої безпорадності.  - Рiшення НЕ прийнято, - здивовано округляючи очі, вимовив спікер. І знову, побачивши підняту руку Чечетова, дав вказівку включити йому мікрофон. Ох, навряд чи варто було Володимиру Михайловичу це робити. Саме в цей момент ватажок фракції ПР Олександр Єфремов, підскочишив секундою раніше до заціпенілого Михайла Васильовича, висловлював йому все, що він про нього сьогодні думає, згадуючи його нещасну матір, і той розважальний заклад, де, як було зрозуміло з контексту, Чечетов провів попередній вечір і ніч. На жаль, але цю тираду, яка аж ніяк не в'яжеться з мудрим і стриманим іміджем пана Єфремова, почула вся країна.  У той же день нещасного Михайла Васильовича госпіталізували до Феофанії. Для економії вашого часу, шановні читачі, не буду описувати те, як наш герой, супроводжуваний спалахами фотоапаратів, дістався до гардеробу, про те, як намагався одягнути пальто і влізти в свій Мерседес (так і їхав з рукою висунутою у вікно), скажу лише кілька слів про проведене лікування та його результати.  Після ретельного обстеження з застосуванням найсучаснішої апаратури всі версії про механічний характер патології травматологами та хірургами були рішуче відкинуті. Відомий інфекціоніст на консиліумі висловив обережне припущення про можливий атиповий сказ і зібрав самий ретельний анамнез щодо того - чи не кусали пацієнта в останні три місяці бездомні собаки або будь-які інші дикі тварини. На превеликий жаль співробітників інфекційного відділення, проведене цитологічне дослідження пункції головного мозку пацієнта відкинуло і цю, гідну уваги версію.  Вичерпавши всі можливості, офіційна медицина дозволила зайнятися даною незвичайною патологією великому психіатрові, фахівцеві з нетрадиційної медицини та психоаналізу Гольдберг Ісааку Пантелеймоновичу. Але, на жаль..! На першому ж сеансі лікування, проведеному під гіпнозом, пацієнт розповів щось таке, від чого лікарю замість гонорару запропонували дати підписку про нерозголошення, а на наступний день і про невиїзд за межі Києва. Але й це не врятувало медика, через три дні він зник. Як в подальшому з'ясувалося, його дружина проговорилася сусідці, що Ісаак часто розмовляє уві сні і в останні ночі говорить Таке ... Що ж це Таке так і не вдалося з'ясувати, тим більше, що і дружина Ісаака Пантелеймоновича і сусідка так само незабаром кудись щезли .  У підсумку, через 4 місяці безперервного лікарняного листа, на наше загальне горе, Михайло Васильович Чечетов, кандидат економічних наук, доктор наук з державного управління, професор, заслужений економіст України, був відправлений на пенсію по інвалідності. А й справді, як же може працювати депутат з постійно піднятою рукою?  О Боже мій, якби на цьому все закінчилося...