хочу сюди!
 

Наталия

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «газета»

З історії однієї газети

6 червня – День журналіста. У Радивилові це свято здебільшого пов’язують з історією газети «Прапор перемоги» та її авторами.

Організовувати випуск газети в передвоєнний Червоноармійськ (нині Радивилів) 1941 року був направлений В'ячеслав Георгійович Білоусов, але ще до випуску першого номера він загинув, їдучи на мотоциклі, поблизу села Башарівки.
Редактором призначили Григорія Григоровича Попова. До війни вийшло всього вісім чи дев'ять номерів газети під назвою «Соціалістичний шлях» (у редакції збереглися фотокопії 5, 6, 7 і 8 номерів, отриманих свого часу з київського архіву). Восьмий номер датовано 20 червня 1941 року. Якого числа вийшов перший, так і не встановлено, незважаючи на вжиті колись спроби з'ясувати це за допомогою Книжкових палат УРСР і СРСР.
Зважаючи на періодичність наявних номерів, ймовірно, що газета почала видаватися з кінця травня чи з початку червня, а останній, передвоєнний її номер побачив світ 22 червня 1941 року, тобто в день нападу гітлерівців на СРСР.
Відновився випуск газети лише через рік після вигнання німецьких нацистів – 31 березня 1945 року, під назвою «Більшовицька зброя». Першим повоєнним редактором стала Єфросинія Андріянівна Шинкаренко, яка прожила 94 роки і похована в Радивилові. До складу Червоноармійського району тоді входив Козинський, де з 10 червня 1945 року видавалася газета «Ленінська зірка» (редактор А. Гусар).
За розповідями місцевих ветеранів поліграфії, тексти для тиражування набиралися дрібними металевими літерами вручну, друкарську машину також доводилося корбою крутити вручну. Працівники редакцій за матеріалами в села ходили пішки, якщо пощастило – діставалися підводами. Доводилося зважати на небезпеки повоєнного часу. Робота над випуском газети у сталінські часи ускладнювалася і тим, що за смислову неточність, помилку можна було не тільки наразитися на звільнення, але й потрапити під суд, опинитися на засланні.
У 1959 році Козинський район приєднали до Червоноармійського. Після перейменування ВКП(б) на КПРС газета одержала іншу назву — «Прапор ленінізму», із якою випускалася до 1962 року, коли Червоноармійський район ліквідували і приєднали його територію до Дубнівського.
Але нежиттєздатність тодішньої адміністративної реформи призвела до того, що почалося розукрупнення районів. У 1966 році Червоноармійськ знову став райцентром, а 16 березня 1967 року вийшов перший номер відновленої районки з назвою «Прапор перемоги» (редактор Федір Фотійович Поліщук; помер і похований у Дубні). Цю назву газета зберегла досі – як свого роду товарний знак, бренд, за яким читачі впізнавали і впізнають давно знане видання.
З початку 1991 року «Прапор перемоги» став громадсько-політичним, із серпня того ж року, після проголошення незалежності України, – позапартійним виданням. Докорінно змінилися тематика та ідейна спрямованість публікацій. Позиція видання великою мірою визначалася матеріалами її громадських авторів, переконаннями депутатів обласної та районної рад.
Формат газети вже упродовж майже 80 літ незмінний, нині випускається як тижневик. Із 1995 року використовується комп'ютерна технологія її випуску, що суттєве поліпшило оформлення сторінок.
Крім згаданих, редакторами були Антон Маєвський, Лідія Ващук, Іван Даниленко, Володимир Садовенко-Черніговський, Антон Лісничий, Олена Кондратенко, Володимир Ящук, Василь Семеренко, Віктор Свідніцький, Людмила Антонюк. У газеті в різні часи працювали Федір Рубель, Юрій Виноградов, Микола Грицак, Віктор Топоровський, Роман Матвіїв, Євген Белей, Ярослав Пуківський, Іван Мирний, Василь Грицайчук, Юрій Пастух, Микола Крижанівський, Василь Бахно, Андрій-Тарас Багнюк, Анатолій Левицький, Тетяна Кожан, Валентина Блінова-Настіна, Степан Родич та інші.
Оскільки районка завжди представляла і позицію районної влади, її керівники та найвпливовіші люди активно підтримували видання, дбали про повноцінне фінансове його забезпечення. У колективі була хороша згадка про Миколу Похільченка, Бориса Ворожбита, Григорія Павлюка, Олега Ващука, з вдячністю оцінювався внесок у випуск видання багатьох місцевих керівників, серед яких згадаємо Володимира Варфалюка, Миколу Карапетяна, Анатолія Грисюка, Анатолія Тимошейка, Олександра Пастуха…
Багато років активно співпрацювали з газетою її громадські кореспонденти Йосип Крам, Микола Даниленко, Адам Лень, Григорій Мащук, Євстахій Янковський, Володимир Данилюк, Михайло Лиходій, Микола Ратинський, Данило Водяний, Володимир Повх, Василь Ралець, Валентина Герзун, Іван Мельничук, Володимир Боратинський, Олександр Міщенко, Федір Бортник, Микола Симчук, Григорій Камінський та інші. По десять-двадцять і більше років друкувалися в «Прапорі перемоги» Іван Дурда, Максим Будько, Євген Гудима, Север'ян Боровик, Ростислав Солоневський, Тетяна Блищик, Пилип Табачук…
«Прапор перемоги» неодноразово визнавався одним із найкращих видань Рівненської області. Його публікації вміщувалися на сторінках книг Миколи Сивіцького, Мирослава Олексюка, Володимира Ящука та інших авторів.
У 2018 році газета пройшла процедуру роздержавлення. З числа її засновників вийшла районна рада. З травня 2019 року видається під назвою "Наш прапор перемоги" як приватне видання, одне з кількох у Дубенському районі.
***
Нині в Радивилівській громаді діє осередок Національної спілки журналістів України, серед спілчан більш активно проявляють себе Наталія Янчин, Володимир Ящук, Михайло Казмірук, Володимир Мартинюк…
Роль засобів масової інформації за останні роки перебрали на себе й соціальні мережі, адже завдяки Інтернету з’явилися широкі можливості для вільного обміну думками, творчого самовираження через слово, фотознімок, відеосюжет. Оперативну інформацію про масові заходи, які проводяться в Радивилові і селах громади, можна знайти, наприклад, у Фейсбуці – в публікаціях груп «Радивилівська громада», «Радивилів – Radyvyliv», «На межі Волині і Галичини» та інших, у сюжетах Інстаграму, Тік-току, Вайбера.
Отож День журналіста нині – це свято не лише працівників газет, радіо і телебачення (тим паче, що своїх радіо і телебачення Радивилів не має), а всіх, хто прилучені до суспільно активного життя, обмінюються важливою інформацією через соціальні мережі. Творчого вам неспокою, наполегливості в утвердженні високих моральних принципів у спільноті.

Газета


А еще там был грамотный текст, 
без мата, сленга и саморекламы! 
Можно было пробежать его глазами,
понять суть за минуту другую и,
накрывшись газеткой, сладко вздремнуть.
А ныне у нас видео... фууу!
  
 
 

Де ще знайти таку красу? (Закінчення статті)

Святослав Крещук був просто таки неперевершений майстер пошуку цікавої інформації, оригінальних новин. Він приїхав із Луцька з цілим списком тем, які хоче за два роки навчання вивчити, дослідити і про них розповісти читачам його рідної Волині. Точно пам’ятаю, що першим у тому його цікавому пом’янику значилося: ‘’Пост Волинський’’.
Пам’ятаєте, при в’їзді до столиці чугункою є така однойменна зупинка електрички з боку Фастова…
До кінця першого місяця нашого навчання пан Крещук уже видав в обласній газеті газетну полосу з історії життя ‘’Посту Волинського’’ впродовж життя залізниці… Ось такий доблесний рівень інформаційної роботи…
Я надзвичайно багато навчився у мого найближчого друга Славка. Він був винятково цікавою, оригінальною особистістю. Багатою на фантазії, життєві колізії. Він постійно читав, ще значно більше знав і навіть здогадувався з того, як влаштований світ, наприклад, за ’’залізною завісою’’, котра нам не давала нормально жити. Одного разу Святослав мені, коли ми гуляли котрогось вихідного дня у Пущі водиці, пошепки (чесно, не перебільшую!) сказав, що у нього батьків брат, себто, його рідний дядько мешкає у Канаді. Ось чому йому КДБ постійно відмовляє в надані права на виїзд за кордон. Хоч товариш Крещук, як редактор обласної молодіжної газети, багатолітній член бюро обкому комсомолу міг би очолити молодіжну делегацію для відвідин котроїсь зарубіжної країни…
А дзуськи: як бачимо, мічений. Абсолютно позбавлений довіри контори глибокого буріння. Так що росту в нього не буде ніякого… Тільки що можна їхати у відрядження до в захолусних районів Волині — Забболотівського, Піддубцівського, Любешівського районів.
Вони бездарі-кагебешники не знали, що Йосип Кривеньки саме з тих окраїн богині вродливиці Волині збирав усю неймовірну силу краси краю і переливав її в пісню. Тому у нього й виходило:
Шумлять, колишуться хліба,
Як хвиля в морі грається.
Моя заквітчана земля
До сонця усміхається.
Я колись думав, що Слава Крещук буде жити вічно. Таким він був вибагливим до їди. Перебірливий. Навряд чи міг хто йому тут догодити. Прийдемо на обід до Вепешовської їдальні. Він пройде до дівчат, які їсти накладають, просить, тягнучись до виварок: ''Покажіть, будь ласка, що ви ниньки варили…'' Побачить у каструлі маленький пісненький шматочок м'яса, просить: ''Покладіть мені, прошу чемно. А більше нічого. Дякую красно!'' Я ж такий, що поклали в миску – все виїм. Він, пригадую, чомусь молока не пив зовсім, сметану не вживав, хоч сам з роду-походження наш, сільський хлопчина, з-під Луцька родом. А я за цими продуктами — втоплюся. Він цигарку день і ніч смокче. Я ніколи в житті не смалив. Він каву літрами ковтає, хоча худенький, тоненький, я — майже ніколи не вживав її…
Славко, ще від дружини Галини, Галини Петрівни, красуні волинянки в дрібних заздрісних кучериках, мав чітке завдання, везти додому курячі яйця і качок. А їх ніде не можна було віднайти і навіть у Києві: Сказати б, на всю шир панував розвинений соціалізм! Хоча визнаю, щоразу на Луцький потяг Славко відкілясь ніс повні сумки цього добра. Дома чекало на нього двійко дітей – дочка Інна та син Ігор. Зворотнім рейсом Святослав Васильович практично щоразу доставляв печених вугрів. О. кращого делікатесу я не смакував! Де він лишень добував ту рідкісну рибу?!
Славка Крещука мало хто не знав на Волині. Бо він писав найяскравіші статті. Такі, котрі обов’язково читали і сімейно обговорювали всі. Добирав такі інформації, котрі зачіпали інтереси найширших верств життя волинян. У нього в області було тисячі персональних цікавих дописувачів — ворожбитів, грибників, природолюбів, лісників і людей різноманітних рідкісний справ.
Святослав Васильович якось несподівано скінчив свій земний шлях у 59-ть. До образливого мало прожив на нашій грішній і добрій землі. Кажу це з висоти своїх сьогоднішніх 73-ьох. А я ж був від нього майже на чотири роки молодшим…
Крещука так поважали, любили люди, що я гадав, що їхня безмежна приязнь не скінчиться ніколи. Як розповідав мені наш із Славком спільний побратим, беззмінний власкор моєї колись ‘’Правди України’’ по Волині, а тепер і далі невтомний писар парламентського видання ‘’Голос України’’ по тій же області Микола Олександрович Якименко розповідав, що в перші роки після смерті метра волинської журналістики пана Крещука заледве не в кожній редакції районної газети кожного 6 вересня накривали стола і піднімали келихи за упокій душі волинського Гемінгуеєя Святослава Васильовича. І розповіді про такі вшанування долітали вряди-годи й до мене у Києві. Аж по нинішній рік, прости Господи за Правду життя…
Нині Славкові виповнилося б 77. Понад сімнадцять літ ми без нього. Сьогодні мені ніхто й зателефонував з приводу Крещука. Що поробиш. Влада так розпотрошила містечка й райцентри, фактично знищила всю газетярську інтелігенцію місцевого пошибу. Складається враження, що ми знову матимемо населенні пункти, де люди не вмітимуть ні розписатися, ні курей порахувати. Упевнено деградуємо. Так що прости, друже, Святославе. Але ти житимеш у наших душах, поки битимуться наші серця…
НА ФОТО: Великий Волинський журналіст, справжній тамтешній Гемінгуєї газетного рядка Святослав Васильович Крещук. Царство тобі небесне…
На зображенні може бути: 1 особа


Змусити Мужчину до читання...


Як змусити Мужчину до читання...

В Крыму нас не забывают

Я получил в Фейсбуке сообщение о том, что в Крыму напечатали мои стихи с портретом в газете Литературный Крым. Вот такое:

Вышел 11 (ноябрьский) номер "Литературного Крыма". 
В этом выпуске напечатали подборки стихотворений: 
Анатолия Мозжухина (Киев); 
Андрея Стебелева (Винницкая обл.); 
Дмитрия Черашнего (Киев). 
Поздравляем с публикацией! 
Знай наших! 

file:///C:/Documents%20and%20Settings/ANALDR/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/Downloads/LIT-11_2015%20(1).pdf

Удивило, что в обозначении адреса электронной версии газеты вставлен мой псевдоним ANALDR - среди прочих % и непонятных знаков. Это странно.

Газета имеет название на 3-х языках - русском - Литературный Крым, татарском - Эдебий Къырым и украинском - Літературний Крим. Мои стихи на стр. 3. Украинский раздел на страницах 11-12 украиноязычный. 

Это выкопировка из газеты, но всё можно посмотреть по ссылке в полном формате, в том числе и украинский раздел.


За бесплатную газету "Вести" платит российский "Внешэкономбанк"

Холдинг "Вести масс-медиа", в который входит ежедневная бесплатная газета "Вести", создается при финансовой поддержке Внешэкономбанка. Такое заявление сделал политолог, руководитель центра "Третий сектор" Андрей Золотарев, - сообщает РБК.

"В холдинг "Вести", выпускающий одноименную бесплатную газету, активно вкладывает средства Внешэкономбанк РФ, главой наблюдательного совета которого является глава правительства РФ Дмитрий Медведев", - говорит Золотарев.

Политолог обращает внимание на тот факт, что перед выборами президента в стране уже начал происходить передел медийного рынка, который перестает быть проводником правдивой информации.

По его мнению, в ближайшее время сменить владельцев могут издания, входящие в орбиту ИСД - журнал "Эксперт", сайты "Экономические известия" и "Обком". Их также может выкупить Внешэкономбанк РФ, который считается партнером ИСД в металлургическом бизнесе. Возможно, также поменяет собственника группа "Старлайт-Медиа" Виктора Пинчука, которая может отойти к близким к "семье" бизнесменам.

Внешэкономбанк является одним из крупнейших банков Российской Федерации. В его уставных целях значится содействие повышения конкурентоспособности экономики России, ее диверсификации, стимулирования инвестиционной деятельности. Банк развития реализует инвестиционную, внешнеэкономическую, страховую, консультационную поддержку проектов в России и за рубежом, направленных на развитие инфраструктуры, инноваций, особых экономических зон, защиту окружающей среды, на поддержку экспорта российских товаров, работ и услуг, а также на поддержку малого и среднего предпринимательства.

Газета "Вести" выходит самым большим тиражом среди всех ежедневных изданий страны - 350 000 каждый день. В Киеве, Донецке, Мариуполе, Харькове, Днепропетровске, Одессе, Симферополе, Севастополе, Запорожье, Кривом Рогу газета распространяется преимущественно бесплатно - около станций метро, на основных транспортных развязках, в кафе, бизнес-центрах, супермаркетах, гостиницах, автозаправках. В остальных регионах страны газета распространяется на платной основе. Ранее сообщалось, что финансирует создание проекта экс-глава Администрации президента Кучмы Виктор Медведчук. Медведчук является кумом Президента РФ Владимира Путина.

"Газета" "Вести"

Желтая пресса надоела! Сколько можно терпеть распространения этого мусора, именующем себя "Вести", в городах Украины?
Как закончился инцидент с проверкой ее редакции прокуратурой?

Газет- то сколько...


***
Газет- то сколько всевозможных!..
Быть может, что- нибудь купить?..
Читать их, правда, невозможно,
Но очень мух удобно бить.

***

© Copyright: Гном Котя, 2013
Свидетельство о публикации №113120804810

Газета "Про Город" обращается к читателям

ОБРАЩЕНИЕ К ЧИТАТЕЛЯМ:
Если вы видели людей или знаете тех, кто распространял газету «Торезская правда» на территории города Тореза и в жилых домах, просьба сообщить в редакцию по тел. 066-555-0-333, на электронную почту [email protected]. По возможности запечатлеть на фото или видео лица или само действо распространения этой печатной продукции.

Также вечером, в день избиения И. Абызова за сотрудниками редакции следовала белая «ВАЗ-21099», а 1 февраля наши собкоры заметили за собой авто черного цвета без номеров

В соцсетях созданы фейковые аккаунты (ненастоящие, под псевдонимами, не позволяющие идентифицировать личность), под которыми нанятые «пользователи» (спамеры) распространяют ложную информацию, оскорбляющую честь, достоинство и деловую репутацию И. Абызова, и сотрудников издания в целом. С этих же аккаунтов работникам издания «Про Город» в личные сообщения поступают угрозы. 

Как видим, весь сценарий ПОВТОРЯЕТСЯ заново, по мотивам осени, по мотивам рассказов о рейдерском захвате и т.д. 

В завершение этой публикации обещаем: «Про Город» не собирается предавать своих читателей и в дальнейшем сделает всё возможное, чтобы выполнять свои непосредственные обязанности – нести людям объективную, достоверную и своевременную информацию! Препятствование журналистской деятельности должно быть наказано по закону! 

А сегодня хочется задать единственный вопрос пресс-секретарю УМВД Донецкой области Игорю Демину, который в сентябре на заявления главного редактора газеты «Про Город» о ряде совершенных правонарушений в отношении сотрудников редакции и лично него сообщал, что «Абызов просто пиарится», считает ли он пиаром сотрясение головного мозга, рваные раны и перелом? Или это опять какое-то немыслимое СОВПАДЕНИЕ, не связанное с журналистской деятельностью, как уже успела заявить пресс-служба областного УМВД, сославшись на слова задержанных, а почему - не на потерпевшего? Или сейчас милиция склонна верить изначально преступникам? 

Как отмечается в оперативной сводке МВД области, которая была размещена на офсайте МВД Украины 1 февраля 2014г., главный редактор Игорь Абызов пояснил, что имел конфликт с двумя неизвестными мужчинами, которые нанесли ему несколько ударов и убежали. Так, в течение 5-ти минут двое, вооруженных заранее подготовленными средствами для нанесения увечий, с периодичностью в максимум 5 секунд наносили удары исключительно по голове. Теперь просто умножаем: получаем 12 ударов в минуту и 60 ударов за 5 минут на двоих. И ... получаем эти «несколько ударов», о которых идет речь на сайте МВД.

Сами подозреваемые, дали показания, что конфликт с Абызовым появился спонтанно и ни в коей мере не связан с его журналистской деятельностью, поскольку они не знали – кем он есть. Вызывает недоумение, что областная милиция в своем официальном заявлении верит именно пытавшимся скрыться с места преступления людям, в том числе и ранее судимым (бандитам), а не избитому, находящемуся в травматологии, потерпевшему, который еще с осени заявляет о преследованиях со стороны руководителя крупного донецкого холдинга ЧП «ИРД» А. Калюсского.

Как отмечает все тот же сайт МВД области, следствие идет и будут установлены все объективные обстоятельства события. Но ведомости по данному факту внесены в ЕРДР по ч.4 ст 296 УКУ «Хулиганство». Такие себе…. хулиганы своеобразные. А почему же не «покушение на убийство», ведь кто знает, как могла бы повернуться ситуация, если бы мимо не проходили люди?

Милиция области по-прежнему считает, что Абызов просто «пиарщик», а сотрудники издания - участники этой «пиар-компании»? 
И ЧТО СЕГОДНЯ сделает милиция Тореза и Донецкой области для того, чтобы преступники получили заслуженное наказание? Ведь за их (правоохранителей) действиями именно сегодня внимательно следит вся Украина!

Мы же со своей стороны призываем каждого задуматься над сказанным выше, и ответить самому себе на ряд вопросов:
1. Хотите ли вы, чтобы вашим имуществом управляли бандиты?
2. Намерены ли вы жить в городе, где за свободомыслие и активную жизненную позицию могут забить до полусмерти?
3. Как руководители ЧП «ИРД» будут вести себя с вами, если не прекратится произвол, и они смогут выбить правозащитников (в том числе и нас) из города?
Я, Игорь Абызов, и все, кто не приемлет бандитизм в родном городе, заявляю:
1. Долой бандитов. Торез - город свободный!
2. Нельзя оплачивать разгул преступности за счет платежей горожан! 
3. Мы - сами в ответе за свое имущество!
4. Мы - сами хозяева своей жизни, своего города и своего дома.
Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна